Королівське місто (Річ Посполита)

Королівське місто (пол. Miasto królewskie) — історична адміністративно-територіальна одиниця, міста, розташовані на землях, що належать королеві так звана «Коронована земля» (пол. królewszczyźnie).

Королівські міста окрім королівського титулу, на додаток могли ще мати приватні титули (наприклад, лицарське), або єпископське. Основна особливість королівського міста полягає в тому, що мешканці королівських міст користувалися більшою свободою, ніж мешканці інших міст. Жителі королівських міст могли подавати скарги і дезидерати, передусім люстрації староств в разі конфлікту зі старостою, чого були позбавлені мешканці приватних міст. Наприкінці XVIII століття появилася ще одна можливість заявити свої претензії передусім таким органам, як Департаменту Поліції Постійної Ради (пол. Departament Policji Rady Nieustającej), Комітету Поліції Обидвох Народів (пол. Komisja Policji Obojga Narodów) і судам комітету порядку (пол. sądy komisji porządkowych).

Закон про міста (повна назва в оригіналі пол. Miasta nasze królewskie wolne w państwach Rzeczypospolitej — Наші вільні королівські міста в складі Речі Посполитої), прийнятий в 1791 році, на практиці стосувався 141 королівських міст Першої Речі Посполитої і значно розширив привілеї буржуазії.

У світлі цього закону з 1775 року міста в Польщі класифікувалися за кількістю будинків і були розділені на три групи: вищі, нижчі і сільськогосподарські міста. До великих міст були класифіковані міста щонайменше із 300 будинками^[1], в той час, як інші були класифіковані як сільськогосподарські.