Очікує на перевірку

Концептуальне мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Останній єврейський погром, Об'єкт з акції Фонду Мазоха, Галерея Гельмана, Москва 1994
М.Трегуб. Зонально. Колористичний концепт. Папір, зм.техн. 1980

Концептуальне мистецтво — мистецький рух постмодернізму, що теоретично базується на засадах філософії концептуалізму, склався в кінці 1960-х років під впливом дадаїстів, майстрів поп-арту й мінімального мистецтва. Концептуалісти ставлять своїм завданням перехід мистецтва від виконання художніх творів до вільних від матеріального втілення «художніх ідей» (т. з. концептів — загальних уявлень). Творчість осмислюється концептуалістами як близький по духу хеппенінгу, але статично зафіксований процес залучення глядача в «гру ідей». Це оформляєються у вигляді графіків, діаграм, схем, цифр, формул, написів тощо.

Помітний вплив на поширення ідей концептуалізму в різних країнах мали представники московського концептуалізму Ілля Кабаков, Віктор Півоваров та Едуард Гороховський та інші, які працювали значну частину життя в еміграції.

Одним з перших концептуалістів в Україні вважають Вілена Барського, який почав створювати концептуальні колажі у 1960-х роках.[1] У 70-і роки вирізнялись епатажні роботи харків'янина Вагріча Бахчаняна, а також значна частина робіт киян Валерія Ламаха, Федора Тетянича , Миколи Тригуба.[2]Серед Одеських художників своєрідне концептуальне мистецтво у 1970-80-х створювали Олексій Коцієвський, Володимир Федоров, Юрій Лейдерман, Леонід Войцехов, Ігор Чацкін, Людмила Скрипкіна, Лариса Резун-Звєздочотова (група «АПТАРТ») та ін.

Починаючи з 1990-х концептуальні практики використовують Фонд Мазоха та Олег Тістол (що деякі мистецтвознавці вважають неоконцептуалізмом). Риси концептуалізму притаманні творчості Бориса Михайлова, Анатоля Степаненко, Алевтини Кахідзе та ін.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Ложкіна. Вілен Барський: Перший київський концептуаліст//Art Ukraine, №1(20) 2011, ст.118-127.
  2. Олена Голуб. Свято непокори та будні андеграунду. Київ, Видавничий Дім «Антиквар», 2017, ISBN 978-617-7285-11-2

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]