Захалявний ніж

Захаля́вний ніж — ніж, який носять за халявою чобота. Зазвичай має чотиригранний клинок, що є увігнуто-опуклим та двосічним (приблизна довжина 17-25 см, максимальна товщина 0,7 см). Також захалявний ніж має кругле руків'я, без хрестовини (довжиною приблизно 10-13 см)^[1]. Захалявними такі ножі могли називати для відрізнювання від «запоясників»^[2] — ножів і кинджалів, котрі носили за поясом.

Характерною особливістю захалявного ножа є висока проникаюча здатність, він залишає глибокі і вузькі колоті рани. Конструкція клинка дозволяє завдавати рубаючо-ріжучих та ріжуче-січних ударів.

Історично захалявні ножі набули популярності в багатьох країнах, наприклад були на озброєнні римських легіонерів. Також захалявні ножі були розповсюджені у війську Київській Русі, згадуються в «Слові о полку Ігоревім» як «засапожникы»^[3]:

«тіи бо бес щитовь съ засапожникы кликомъ плъкы побѣждаютъ, звонячи въ прадѣднюю славу…»^[4]

Втім, деякі дослідники взагалі заперечують те, що «засапожникъ» був різновидом ножа. Так, радянський дослідник «Слова о полку Ігоревім» В. П. Тимофєєв припускає, що насправді він являв собою канчук, нагайку^[5] — традиція носіння їх у халяві досі зберігається у російських козацьких підрозділах.

Захалявні ножі широко використовувалися запорозькими козаками і вважаються традиційною козацькою зброєю^[6]^[7].

У тюркських народів розповсюджений довгий захалявний ніж «клич»^[8].

У роки після Жовтневого перевороту 1917 року «фінський ніж», захований у халяві, став сприйматися як атрибут бандита. В англомовних країнах аналогічна зброя відома як boot knife («чоботовий ніж»).

Див. також

Ніж пуукко

Посилання

↑ Засапо́жный нож (засапо́жник) [Архівовано 1 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
↑ Запоясник // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 84.
↑ ЗАСАПОЖНИК. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.
↑ Слово о плъку Игореве, Игоря, сына Святославля, внука Ольгова. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.
↑ В. П. Тимофеев. Другое Слово о полку Игореве. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2016.
↑ [ http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76489 Елементи поясного спорядження козака XVII–XVIII ст. зі збірки музею Б. Хмельницького Національного історико-культурного заповідника «Чигирин»]
↑ Озброєння козаків. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.
↑ Володимир Малик: Горить свіча. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.

[1] Засапо́жный нож (засапо́жник) [Архівовано 1 грудня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

[2] Запоясник // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 84.

[3] ЗАСАПОЖНИК. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.

[4] Слово о плъку Игореве, Игоря, сына Святославля, внука Ольгова. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.

[5] В. П. Тимофеев. Другое Слово о полку Игореве. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 1 грудня 2016.

[6] [ http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/76489 Елементи поясного спорядження козака XVII–XVIII ст. зі збірки музею Б. Хмельницького Національного історико-культурного заповідника «Чигирин»]

[7] Озброєння козаків. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.

[8] Володимир Малик: Горить свіча. Архів оригіналу за 1 грудня 2016. Процитовано 30 листопада 2016.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]