Дубецько
Місто
Координати 49°49′ пн. ш. 22°23′ сх. д. / 49.817° пн. ш. 22.383° сх. д.
|
Дубецько (пол. Dubiecko) — місто на Закерзонні в Польщі, у гміні Дубецько Перемишльського повіту Підкарпатського воєводства. Населення — 871 особа (2011[1]).
Через Дубецько проходить воєводська дорога № 884.
1 січня 2021 року поновлено міські права[2].
Місто розташоване на лівому березі річки Сян за 27 кілометрів на захід від центру повіту міста Перемишля і 38 кілометри на південний схід від столиці воєводства — міста Ряшіва.
Впродовж століть Дубецько зберегло українську назву.
У 1953 р. над давнім руслом Сяну були знайдені дві неолітичні кам’яні сокири. Археологічні розкопки Городища в 1959 і 1963 рр. встановили, що тут проживали люди в епоху неоліту і бронзи. Численні знахідки римських монет свідчать про наявність тут селища в часи Римської імперії.
В XI-XIII століттях на цих землях існувало Перемишльське руське князівство зі столицею в Перемишлі, яке входило до складу Галицького князівства, а пізніше Галицько-Волинського князівства.
Після захоплення цих земель Польщею територія в 1340–1772 роках входила до складу Сяноцької землі Руського воєводства Королівства Польського. З початком польської колонізації Галичини в 1358 р. вперше згадується Дубецько в акті надання Казимиром Великим довколишніх земель якомусь Яцьку Сонечку. В 1389 році Владислав Ягайло віддав королівське село Дубецько в довічне володіння Петру Кміті, який у 1407 році отримав від короля права міста для Дубецько, переніс його на лівий берег Сяну і заснував костел.
В 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Дубецько відійшло до імперії Габсбургів і ввійшло до складу Перемишльського повіту австрійської провінції Галіція. Попри півтисячолітню державну політику полонізації у 1880 році ще 114 місцевих українців зберігали свою національну ідентичність.
У 1934 році Дубецько позбавлене статусу міста. В 1939 році ще 10 українців зберегли традицію спілкування українською мовою та коло ста українців зберегли усвідомлення своєї українськості попри перехід на побутове спілкування польською мовою (крім того було 720 поляків і 980 євреїв)[3]. Місцева парохіяльна церква належала до Порохницького деканату Перемишльської єпархії.
В липні 1944 року радянські війська оволоділи селом. Радянські окупанти насильно мобілізували чоловіків у Червону армію. Це частково населене українцями село Надсяння за Люблінською угодою від 9 вересня 1944 року опинилося по польському боці розмежування лінії Керзона (так званому Закерзонні). Польським військом і бандами цивільних поляків почались пограбування і вбивства, у 1945 р. банда польських шовіністів (командир — Роман Кісєль «Семп») вбила в селі щонайменше 8 українців. Селяни гуртувались в загони УПА і відділи самооборони. Українців у 1945 р. добровільно-примусово виселяли в СРСР. Решта українців села попала в 1947 році під етнічну чистку під час проведення Операції «Вісла» і була виселена на понімецькі землі у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині[4]. До 1947 р. в околицях діяли відділи УПА.
У 1975-1998 роках село належало до Перемишльського воєводства.
1 січня 2021 року поновлено міські права[2].
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 436 | 100 | 296 | 40 |
| Жінки | 435 | 73 | 267 | 95 |
| Разом | 871 | 173 | 563 | 135 |
- 1880 — 1505 мешканців, з них 114 греко-католиків, 690 римо-католиків, 700 юдеїв[6].
- 1939 — 1810 мешканців, з них 120 греко-католиків, 720 римо-католиків, 980 юдеїв[3].
В селі збереглася греко-католицька церква Воздвиження Святого Хреста, змурована в 1927 році на місці колишньої дерев'яної 1774 року. Після Другої світової війни використовувалася під склад, а тепер використовується під художню галерею. Парафія належала до Бірчанського деканату, а після Першої світової — до Порохницького.
Зберігся замок Красицьких-Конарських.
- Олександр Добрянський — греко-католицький священник, громадський діяч, посол Австрійського парламенту (1848—1849), Галицького сойму і Райхсрату (1861—1866).
- Strona Dubiecka [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.](пол.)
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дубецько
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ а б Projekt z 20 lipca 2020 rozporządzenia Rady Ministrów w sprawie ustalenia granic niektórych gmin i miast, nadania niektórym miejscowościom statusu miasta, zmiany nazwy gminy oraz siedziby władz gminy
- ↑ а б Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 111.
- ↑ Акція «ВІСЛА»: Список виселених сіл і містечок, Повіт ПЕРЕМИШЛЬ. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 11 січня 2018.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
- ↑ Дубецько // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1881. — Т. II. — S. 187. (пол.)
- Різня в Бахові
- Різня в Березці
- Різня в Сівчині
- Бої в Бірчі та околицях
- Трагедія села Павлокоми
- Пискоровичі
- Різня в Сагрині
Адміністративний центр: Дубецько | ||
| Міста |  | |
| Села | Бахорець • Вибжеже • Вінне-Подбуковіна • Гутисько-Ненадовске • Дрогобичка • Залазек • Ісканя • Костева • Ненадова • Передмістя Дубецьке • П'яткова • Сільниця • Сливниця • Солоне • Тернавка | |
|
Це незавершена стаття з географії Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |