Дуарте (король Португалії)
Дуарте | ||
| ||
---|---|---|
15 серпня 1433[1] — 9 вересня 1438 | ||
Попередник: | Жуан I | |
Наступник: | Афонсу V | |
Народження: |
30 жовтня 1391 Візеу, Португалія | |
Смерть: |
9 вересня 1438 (46 років) Томар, Португалія | |
Причина смерті: | чума[2] | |
Поховання: | Батальський монастир | |
Країна: | Португальське королівство[2] | |
Релігія: | католик | |
Рід: | Авіська | |
Батько: | Жуан I | |
Мати: | Філіппа Ланкастерська | |
Шлюб: | Леонора Арагонська | |
Діти: | Жуан, Філіпа, Афонсу V, Марія, Фернанду, Леонора, Дуарте, Катаріна, Жуана | |
Нагороди: | ||
Дуа́рте (порт. Duarte; 30 жовтня 1391 — 9 вересня 1438) — король Португалії (1433—1438). Представник Авіської династії. Народився у Візеу, Португалія. Син португальського короля Жуана I й англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Чоловік арагонської інфанти Леонори, доньки арагонського короля Фернандо I (з 1428). Батько португальського короля Афонсу V. Брав участь у завоюванні Сеути (1415). Успадкував трон після смерті батька. Проводив централізаторську політику, скеровану на укріплення королівської влади. Прийняв закон про майорат (1434). За намовлянням брата-інфанта Енріке санкціював Танжерський похід (1437), який закінчився катастрофою. Захоплювався класичною літературою та фехтуванням; був першокласним вершником. Автор етично-дидактичного твору «Вірний радник» і навчального посібника «Вправна верхова їзда» (1438). Перший португальський король, який облаштував бібліотеку в королівському палаці. Помер від чуми в Томарі, Португалія. Похований у Батальському монастирі. Діяння описані у «Хроніці короля Дуарте». Прізвиська — Красномо́вний (порт. o Eloquente), коро́ль-філо́соф (порт. o Rei-Filósofo).
- Дуа́рте (порт. Duarte) — у португальських документах; в історіографії інколи записується як Дуа́рте I, хоча інших королів із цим іменем не було.
- Дуа́рте Красномо́вний (порт. Duarte, o Eloquente) — за пристрасть до книг і письменства.
- Едуа́рд (лат. Eduardus) — у латинських документах.
- Едуа́рдо (ісп. Eduardo) — у кастильських документах.
Дуарте народився 30 жовтня 1391 року у Візеу, Португалія[3]. Він був третьою дитиною і другим сином португальського короля Жуана І та його дружини-королеви, англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. Хлопця назвали на честь англійського короля Едуарда III, материного діда[4].
Після смерті старшого брата-інфанта Афонсу, що був спадкоємцем трону, Дуарте став новим престолонаслідником як найстарший серед королевичів. 22 березня 1401 року його офіційно проголосили спадкоємцем після присяги на кортесах у Лейрії[3].
Молодшими братами Дуарте були інфант Педру, майбутній герцог Коїмбрський і регент королівства; інфант Енріке Мореплавець, ініціатор загальноєвропейської епохи великих географічних відкриттів; португальський конетабль-інфант Жуан, а також «святий інфант» Фернанду, адміністратор Авіського ордену[5].
Дуарте отримав першокласну, як на той час, освіту. Він добре знав греко-римську класичну літературу, Святе Письмо та праці Отців Церкви[5]. Матір виховала його сумлінним, але надміру чутливим[5]. Інфант славився своєю меланхолійністю та відданістю родині. Він часто жертвував власними інтересами заради вигоди рідних братів[5]. Незважаючи на багаторічний досвід урядування в батьківському уряді, тужливість і вразливість Дуарте часто заважали йому приймати важливі рішення[5]. Саме тому наступні покоління пам’ятали його не стільки як доброго короля-управлінця, скільки як любомудра, автора «Вірного радника» [5].
Дуарте поєднував вченість із військовими заняттями: він був відмінним фехтувальником і частим учасником лицарських турнірів[6]. У верховій їзді йому не було рівних серед сучасників[6]. 1415 року інфант разом із батьком і братами брав участь у завоюванні Сеути в Північній Африці. Після перемоги король висвятив своїх синів у лицарі в Сеутській мечеті, перетвореній на християнську церкву[7].
22 вересня 1428 року Дуарте одружився із арагонською інфантою Леонорою, донькою арагонського короля Фернандо І[8]. У шлюбі він мав дев'ятьох дітей, з яких повноліття досягли лише п'ятеро. Король палко любив свою дружину, був все життя вірний їй і, на відміну від своїх попередників, не заводив коханок[5].
14 серпня 1433 року у Лісабоні помер король-батько Жуан І. Горе втрати настільки розбило Дуарте, що братові Педру довелося умовляти його прийняти трон і приступити до виконання обов'язків[5].
15 серпня 1433 року, після сповіді, Дуарте пройшов церемонію інтронізації[9]. Його офіційно проголосили новим королем Португалії. За пару годин до цього до нього прибув юдейський лікар-астролог Гедаля, який радив відкласти церемонію: за гороскопом розташування зірок на небі того дня було несприятливим[1]. Дуарте відмовився, на що астролог провістив йому коротке і нещасливе правління[1].
Через спалах чуми у Лісабоні Дуарте переїхав із двором до Сінтри, а згодом — до Сантарена[3]. Весною 1434 року він скликав там кортеси. На них розглядалися питання зміни законів на основі поправок, підготовлених радником-юристом Жуаном Мендешом[3]. Король видав «Ординації Дуарте» та «Книгу законів і постанов» (порт. Livro das leis e posturas), які згодом лягли в основу доробку його сина Афонсу V — «Афонсівських ординацій» (порт. Ordenações Afonsinas)[1].
Серед нових правил, які запровадив Дуарте, найважливішим був так званий «мислений закон» від 8 квітня 1434 року. Свою назву він отримав від того, що був замислений ще літнім Жуаном І, але лишався не ратифікованим[1]. Цей закон передбачав обмеження майнових прав португальської шляхти, яка збагатилася за рахунок земельних жалувань з королівського домену та податкових пільг у часи воєн з Кастилією[1]. Згідно з законом, який залишався чинним аж до 1832 року, в країні запроваджувалася система майорату: заборонялося відчужувати або ділити королівські жалування; їх можна було передавати у спадок лише старшому синові[1]. За відсутності спадкоємця землі поверталися до королівського домену[1][3].
Дуарте продовжував батьківський курс жорстокої економії фінансів через монетарну кризу, спричинену попередніми війнами з Кастилією[3]. Він також намагався змінити розбещений спосіб життя придворних, демонструючи власним прикладом простоту, чистоту і заощадливість[3].
1435 року Дуарте відправив послом до Базельського собору свого небожа, оренського графа Афонсу[3]. 21 червня того ж року папа Євгеній IV ласкаво прийняв посла і через нього дарував португальському королю право проводити обряд коронації та помазання за старим звичаєм французьких королів[3].
1436 року, за намовлянням братів Енріке і Фернанду, Дуарте санкціював військовий похід до марокканського Танжеру[1]. Від початку він був противником цієї авантюри, але під впливом королеви Леонори, дав свою згоду[10]. Експедицію мусив очолити інфант Енріке. За домовленостями брати заповідали свої титули і землі третьому королівському синові Фернанду.
Того ж року Дуарте зібрав кортеси в Еворі. Незважаючи на протеси частини депутатів, він добився від них фінансування Танжерської кампанії[10]. На королівській нараді в Лейрії проти походу виступили інфанти Педру та Жуан, але їхні голоси були проігноровані[10].
Наприкінці літа 1437 року усі приготування завершилися. 22 серпня Енріке, Фернанду та їхнє 6-тисячне військо рушило з Лісабону на кораблях до Марокко. Незважаючи на декілька штурмів Танжеру, португальці не змогли здобути міста. В жовтні їх оточила велика мусульманська армія і відрізала від кораблів. Від спраги і голоду Енріке був змушений укласти принизливий договір: в обмін на безпечний відступ португальці обіцяли повернути марокканцям Сеуту. Гарантом дотримання угоди став інфант Фернанду, якого взяли у заручники[10].
Коли новини про Танжерську катастрофу досягли Португалії, Дуарте впав у відчай. Він прагнув звільнити брата, обмінявши на Сеуту, але Лерійські кортеси 1438 року висловилися проти дотримання договору з Марокко[10]. Після королівської наради португальський двір переїхав до Евори[10]. Марокканці дізналися, що португальська сторона не здаватиме міста, тому кинули Фернаду до в'язниці у Фесі[10]. Винуватець катастрофи, інфант Енріке, пропонував королю Дуарте визволити брата шляхом викупу або нового походу, але його пропозиції не були реалізовані[10].
1438 року в Еворі спалахнула епідемія чуми[11]. Дуарте та його родина покинули двір, переїхавши до відносно безпечного Томара[11]. Проте 9 вересня того ж року король помер там, ставши жертвою епідемії[11]. Напередодні смерті він картав себе за те Танжерську поразку і неспроможність допомогти нужденному братові Фернанду[11]. Останній помер у Феській тюрмі через шість років, так і не дочекавшись визволення[11].
Дуарте поховали у Батальському монастирі, де спочивали його батько і матір[3]. Через 70 років діяння монарха описав у офіційній «Хроніці короля Дуарте» португальський історик Руй де Піна.
За заповітом Дуарте новим королем Португалії став його син 6-річний Афонсу V, а регентом при ньому — королева-матір, арагонська інфанта Леонора[6]. Її іноземне походження та політична недосвідченість викликали протести частини португальського суспільства[6]. Вони переросли у протистояння Леонори із братом покійного короля, коїмбрським герцогом Педру. Внаслідок міжусобної боротьби 1439—1440 років регентство перейшло до Педру, а дружину покійного Дуарте відправили у вигнання до Кастилії[6]..
Дуарте захоплювався літературою і мав талант до письменства. Він був першим португальським королем, який облаштував у королівському палаці бібліотеку[6]. На думку португальського історика Мануеля Франсішку де Барруша, Дуарте був наймудрішим монархом своєї епохи і одним з небагатьох, хто писав трактати[6]. У каталозі його бібліотеки були праці античних класиків Арістотеля, Валерія Максіма, Сенеки, Цицерона, Юлія Цезаря[6][12]; роботи Августина і Авіценни; лицарські романи про Трістана, Галахада, героїв Артуріани; оповідання «Граф Луканор» Хуана Вільєнського; праці португальських королів Дініша, Афонсу IV, Жуана І; іспанські й португальські хроніки; книги з географії та природознавства; подорожі Марко Поло тощо[12][13].
Одним із перших кроків короля-книжника на троні була підтримка Лісабонського університету. 3 грудня 1433 року він підтвердив усі його права і привілеї, надані монархами-попередниками[6].
За своє коротке правління Дуарте написав декілька робіт. Найвідоміші твори короля — «Вірний радник» та «Вправна верхова їзда», написані близько 1438 року. Перша праця — етико-дидактичний трактат, складений у формі есеїв на різні теми; друга — підручник з їзди верхи та мистецтва бою на лицарських турнірах. Рукописи обох робіт об'єднані у книгу, яка зберігається у Національній бібліотеці Франції. Їх було вперше видано 1842 року в Парижі португальським ченцем Жозе Інасіу Рокете за підтримки Мануеля де Барруша. Наступного 1843 року вийшло лісабонське видання обох робіт Дуарте, що базувалося на копії паризької книги.
Усі робити і записки Дуарте зазначені у каталозі Мануеля де Барруша, у паризькому виданні «Вірного радника» 1842 року[6][14]:
- Papel que escreveu quandi seus irmãos foram a Tanger[15].
- Instrucção do mesmo Rey D. Duarte sobre a expedição de Tangere[16].
- Conselho que deu ao infante D. Henrique quando foi com uma armada sobre Tanger[17].
- Motivos que teve para fazer a guerra[18].
- Lembrança que escreveu do nascimento de seus filhos[19].
- Observação da lua[19].
- Cousas que foi requerido nas primeiras côrtes que fezen Santarem.
- Cousas que pertencem ao bom capitão.
- Lembrança dos premios devidos a certas classes de servidores.
- Tratado do bom governo, da justiça, e dos officiaes d’ella. (латиною)
- Da Misericordia.
- Summario que, sendo infant, deu a M.e Francisco para prégar do Condestável (D. Nuno Álvares Pereira).
- Memorial para Fr. Fernando ordenar a prégação das exequias d’el-rei D. João I.
- Regimento para aprender a jogar as armas.
- Resposta, sendo principe, ao infante D. Fernando, sobre algumas queixas que elle tinha de seu pae.
- Padre nosso glosado.
- Como se tira o demónio.
- O que se toma dos parentes: patria, lei.
- Que coisa seja a detracção.
- Ordenações sobre as coisas domésticas e a ordem que tinha no governo e despacho.
- Um tratado sobre as valias do pão, conforme as valias do trigo.
- Livro de ensinança de bem cavalgar toda sela.
- Leal conselheiro.
- лат. Edwardus, Dei gratiâ, Regnorum Portugaliæ & Algarbii Rex, Ceptæque Dominus[20][21]
- Едвард, милістю Божою, король королівств Португалії й Алгарве, і господар Сеути.
- ст.-порт. Dom Eduarte pela graça de Deos Rey de Portugal, e do Algarve, e Senhor de Cepta[20][22]
- Пан Дуарте, милістю Божою, король Португалії й Алгарве, і господар Сеути.
- Батько: Жуан I
- Матір: Філіппа (1360—1415), донька ланкастерського герцога Джона Гентського
- Рідні брати і сестри:
- Бранка (1388—1389), померла немовлям
- Афонсу (1390—1400), спадкоємець престолу, помер юнаком
- Педру (1392—1449), герцог Коїмбрський (1415—1449), регент (1439—1449)
- Енріке (1394—1460), герцог Візеуський (1415—1460), магістр Ордену Христа (1420—1460)
- Ізабела (1397—1471) ∞ Філіпп III, бургундський герцог
- Жуан (1400—1442), конетабль Португалії (1431—1442)
- Фернанду (1402—1443), адміністратор Авіського ордену (1434—1443)
- Зведені брати і сестри:
- Дружина: Леонора (1402—1445), донька арагонського короля Фернандо І
- Діти:
- Жуан (1429—1433), спадкоємець престолу, помер дитиною
- Філіпа (1430—1439), померла дитиною
- Афонсу V (1432—1481), король Португалії (1438—1481)
- Марія (1432), померла немовлям
- Фернанду (1433—1470), герцог Безький (1453—1470) і Візеуський (1460—1470), магістр Ордену Христа (1461—1470), конетабль Португалії (1466—1470)
- Леонора (1434—1467) ∞ Фрідріх III, імператор Священної Римської імперії
- Дуарте (1435), помер немовлям
- Катаріна (1436—1463), наречена наваррського короля Карла IV, черниця
- Жуана (1439—1475) ∞ Енріке IV, король Кастилії
8. Афонсу IV, король Португалії | ||||||||||||||||
4. Педру I, король Португалії | ||||||||||||||||
9. Беатриса, кастильська інфанта | ||||||||||||||||
2. Жуан I, король Португалії | ||||||||||||||||
10. невідомо | ||||||||||||||||
5. Тереза, галісійська шляхтянка | ||||||||||||||||
11. невідомо | ||||||||||||||||
1. Дуарте, король Португалії | ||||||||||||||||
12. Едуард III, король Англії | ||||||||||||||||
6. Джон, ланкастерський герцог | ||||||||||||||||
13. Філіппа, генегауська графиня | ||||||||||||||||
3. Філіппа, англійська принцеса | ||||||||||||||||
14. Генрі, ланкастерський герцог | ||||||||||||||||
7. Бланка, ланкастерська герцогиня | ||||||||||||||||
15. Ізабела, бомонтська баронеса | ||||||||||||||||
-
1430—1461
Гербовник Золотого руна -
1504
-
1534
-
1603, П. Перрет
-
1718, Е. Феррейра
-
ХVIII ст.
-
1870, А. Серранно
-
ХІХ ст.
-
ХІХ ст.
- ↑ а б в г д е ж и к Livermore 1947:194.
- ↑ а б Эдуард, португальский король // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1904. — Т. XL. — С. 182–183.
- ↑ а б в г д е ж и к л Duarte I. O Eloquente // Portugal: diccionario... 1907. V. III., p. 93.
- ↑ Oliveira 2010:406-412.
- ↑ а б в г д е ж и Livermore 1947:193.
- ↑ а б в г д е ж и к л Duarte I. O Eloquente // Portugal: diccionario... 1907. V. III., p. 94.
- ↑ Livermore 1947:184.
- ↑ Duarte I. O Eloquente // Portugal: diccionario... 1907. V. III., p. 93—94.
- ↑ Livermore 1947:193-194.
- ↑ а б в г д е ж и Livermore 1947:195.
- ↑ а б в г д Livermore 1947:196.
- ↑ а б Martins 1891:162-164.
- ↑ Sousa 1739:1:544-546.
- ↑ Martins 1891:162-163.
- ↑ Опубліковано в Sousa 1739:1:529-533.
- ↑ Опубліковано в Sousa 1739:1:533-535.
- ↑ Опубліковано в Sousa 1739:1:536-538.
- ↑ Опубліковано в Sousa 1739:1:538-540.
- ↑ а б Опубліковано в Sousa 1739:1:540.
- ↑ а б Titles of European hereditary rulers. Portugal & Brazil
- ↑ Rymer, Thomas; Holmes, George. Foedera, conventions, litterae, et cujuscumque generic acta publica inter reges Angliae et alios quosvis imperatores, reges, pontifices, principes, vel communitates. 1101-1654: in 17 vols. London : Tonson, 1727-1729. V. 10. p. 625. листопад 1435 р.
- ↑ Teixeira de Aragão, Augusto Carlos. Descripção geral e historica das moedas cunhadas em nome dos reis. Regentes e governadores de Portugal. Lisboa : Imprensa Nacional, 1875. T. I. p.369. Doc. № 27. жовтень 1436 р.
- хроніки, збірники документів
- Pina, Ruy de. Chronica d'el Rey D. Duarte /ed. G. Pereira. Lisbon: Escriptorio, 1901.
- Sousa, Antonio Caetano de. Provas da Historia genealogica da casa real portugueza. — Lisboa Occidental : Sylviana da Academia Real, 1739. — Vol. 1.
- Chancelarias portuguesas: D. Duarte / org. João José Alves Dias. 1ª. ed.. Lisboa: Centro de Estudos Históricos da Universidade de Lisboa, 1998. 2 vols.
- Ordenações del Rei Dom Duarte / ed. de Albuquerque, Martim de; Nunes, Eduardo Borges. Lisboa, Fundação Calouste Gulbenkian, 1988.
- Cortes portuguesas: Reinado de D. Duarte (Cortes de 1436 e 1438) / org. e rev. geral João José Alves Dias. Lisboa: Universidade Nova. Centro de Estudos Históricos, 2004.
- Serra, José Correia da. Collecção de livros inéditos de historia portugueza, dos reinados de D. João I, D. Duarte, D. Affonso V, e D. João II, publicadas de ordem da Academia Real das Sciencias de Lisboa. Lisboa: na Off. da mesma Academia, 1790-1824.
- монографії
- Livermore H.V. History of Portugal. Cambridge: University Press, 1947.
- Livermore H.V. A New History of Portugal. Cambridge: University Press, 1969.
- Martins, Joaquim Pedro Oliveira. Os filhos de D. João I. Lisboa: Imprensa Nacional, 1891.
- Moreno, Humberto Baquero. Itinerários de El-rei D. Duarte (1433-1438). Lisboa: Academia Portuguesa da História, 1976.
- Oliveira, Ana Maria Rodrigues. Rainhas medievais de Portugal. Lisboa: A Esfera dos Livros, 2010.
- Costa, António Domingues de Sousa. O Infante D. Henrique na expansão portuguesa: do início do reinado de D. Duarte até à morte do Infante Santo. Braga: Franciscana, 1960.
- Santos, Domingos Maurício Gomes dos. D. Duarte e as responsabilidades de Tânger: 1433-1438. Lisboa: Comissão Executiva do V Centenário da Morte do Infante D. Henrique, 1960.
- словники
- Duarte I. O Eloquente Portugal: diccionario historico, chorographico, heraldico, biographico, bibliographico, numismatico e artistico / E. Pereira, G. Rodrigues. — Lisboa : J. Romano Torres, 1907. — Vol. III. — P. 93—94.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Дуарте (король Португалії)
Cawley, Charles, Portugal, kings, Medieval Lands database, Foundation for Medieval Genealogy