Дагестанська війна
| Дагестанська війна | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Друга чеченська війна | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
|
| |||||||
| Командувачі | |||||||
 Багаутдін Кебеде Сіражудін Рамазанов Шаміль Басаєв Хаттаб Абу Джафар Хункар Ісрапілов Арбі Бараєв Руслан Хайхороєв † Абдул-Малік Межідов |
 Володимир Путін Віктор Казанцев Геннадій Трошев Володимир Шаманов Олександр Баранов Адільгерей Магомедтагиров Магомед Омаров | ||||||
| Сили | |||||||
| до 1500 повстанців на початку операції і 10 тис. людей до кінця вересня[1] | 17 000 військовослужбовців, 4 000[джерело?] добровольців | ||||||
| Втрати | |||||||
|
близько 2500 вбитими[2](дані федеральних сил) близько 100 осіб з числа добровольців (з них 32 у Ботліхському районі і 65 в Новолакському — дані ТБ «Кавказ») | 279 загиблих і 800 поранених військовослужбовців[1] (за іншими даними — 275 загиблих і 937 поранених[3]) | ||||||
Дагеста́нська війна́ — збройні сутички на території Дагестану 7 серпня — 14 вересня 1999[4] між загонами «Ісламської миротворчої бригади» під командуванням Багаутдіна Кебеде, Шаміля Басаєва та Хаттаба з одного боку та військами Росії — з іншого.
Проникнення в Дагестан ідей радикальної ісламської течії — ваххабізму — почалося ще наприкінці 1980-х років.[5] Одним з представників дагестанських салафітів був Багаутдін Кебеде, який встановив під час Першої чеченської війни тісні контакти з арабським моджахедом Хаттабом та чеченськими польовими командирами.[5] Після загибелі Джохара Дудаєва та закінчення Першої чеченської війни прихильники салафізму стали стрімко завойовувати позиції в Чеченії, чому сприяла політика президента ЧРІ Зелімхана Яндарбієва[5]. Сам Яндарбієв зазначав: «Я завжди вірянин був. Якби я таким не був, то не ввів би шаріат в Чеченії за ті дев'ять місяців, що був президентом. Хоча майже все керівництво не хотіло, щоб я так поспішно вводив шаріат»[6].
В 1997—98 роках в Чечні отримали політичний притулок кілька десятків (за іншими даними[якими?] — кілька сотень) дагестанських салафітів. Частина з них воювала на боці повстанців під час Першої чеченської війни, інші брали участь у дагестанському салафістському підпіллі, за що в самому Дагестані перебували у розшуку. Вищезгаданий Багаутдін Кебеде за матеріальної підтримки чеченських польових командирів створив та озброїв автономні бойові формування. Він оголосив про намір перетворити Дагестан в незалежну ісламську державу та почав підготовку збройної боротьби проти проросійського керівництва республіки[5]. Він сформував уряд у вигнанні, назвавши його Ісламською Шурою Дагестану. За участю Кебеде і його прихильників, у квітні 1998 року в Грозному відбувся установчий з'їзд організації «Конгрес народів Ічкерії та Дагестану» (КНІД), керівником якої став Шаміль Басаєв[5]. Ідея створення цієї організації була співзвучна ідеї багатьох чеченських польових командирів — звільнення мусульманського Кавказу від російського імперського ярма[5]. Під егідою КНІД були створені збройні формування, у тому числі «Ісламська міжнародна миротворча бригада», якою командував Хаттаб[5]. КНІД неодноразово виступав з погрозами на адресу проросійського керівництва Дагестану, звинувачуючи його в переслідуванні місцевих мусульман, заявляючи про відсутність легітимної влади в республіці тощо[5].
1999 року дагестанські повстанці Кебеде почали дрібними групами проникати в Дагестан та створювати у важкодоступних гірських селищах військові бази та склади зброї. У червні-серпні 1999 року відбулися перші зіткнення між повстанцями, що проникли до Дагестану, та дагестанською міліцією, внаслідок яких загинуло і було поранено кілька міліціонерів. Проросійська влада Дагестану закликала федеральні війська провести великомасштабну військову операцію проти повстанців.
Кебеде нібито просив чеченських польових командирів допомогти дагестанським мусульманам у справі «звільнення священної дагестанської землі від окупації невірними». При цьому він стверджував, посилаючись на своїх родичів та прихильників в Дагестані, що у разі введення загонів повстанців в Дагестан переважна більшість населення Дагестану підтримає їх і підніме загальне антиросійське повстання. КНІД, очолюваний Шамілем Басаєвим та Хаттабом, погодився надати військове сприяння Кебеде, а також закликав до цього інших польових командирів (всього зібралося близько 40 командирів різних рівнів, включаючи Арбі Бараєва, Рамзана Ахмадова, Абдул-Маліка Межідова та інших).
На рішення КНІД надати військову підтримку загонам Кебеде (які до того часу вже мали у своєму складі кілька сотень добре озброєних бійців) вплинув конфлікт в керівництві Чечні між прихильниками курсу Аслана Масхадова («помірними») та «радикалами» (опозиційною Шурою на чолі з Шамілем Басаєвим), що мав місце в 1998—1999 роках, а також небажання відмовляти в допомозі одновірцям, багато з яких воювали на боці чеченських повстанців в Першу чеченську війну.
- 1 серпня — «з метою припинення проникнення на територію району та можливих провокацій з боку місцевих послідовників екстремізму» в Цумадинському район Дагестану з Махачкали направлено зведений загін міліції (близько 100 осіб).
- 2 серпня — 4 червня — зіткнення махачкалинських міліціонерів з місцевими повстанцями-ваххабітами в Цумадинському районі.
- 3 серпня — органи внутрішніх справ Дагестану переводяться на казарменний стан.
- 5 серпня — починається передислокація 102-ї бригади внутрішніх військ МВС для прикриття чеченсько-дагестанського кордону в Цумадинському районі.
- 7 серпня — підрозділу «Ісламської миротворчої бригади» Басаєва та Хаттаба, чисельністю від 400[4] (за даними самих повстанців — 500)[7] повстанців, безперешкодно увійшли до Ботліхському район Дагестану та захопили ряд сіл (Ансалта, Рахата, Тандо, Шодрода, Годобері), оголосивши про початок операції«Імам Газі-Магомед»[8]
- 8 серпня — повстанці захопили села Шодрода та Зіберхалі[9].
- 9 серпня — 11 серпня — «Ісламська Шура Дагестану» розповсюдила «Декларацію про відновлення Ісламської Держави Дагестан» та «Постанова у зв'язку з окупацією Держави Дагестан» (ці документи датовані 6 серпня). «Шура» оголосила Державна рада Республіки Дагестан позбавленим влади та сформувала Ісламський уряд. Главою Ісламського уряду став Серажутдін Рамазанов, міністром інформації та друку — Магомед Тагаєв. На території кількох районів Дагестану починає мовлення телевізійний канал «Шури», за яким передаються заклики до газавату та інші ідеологічні матеріали ісламістів. «Шура» офіційно призначила тимчасовими командувачами силами повстанців в Дагестані Шаміля Басаєва та арабського польового командира Хаттаба[4].
- 9 серпня — 25 серпня — Бій за висоту Осляче Вухо
- 11 серпень — дагестанськими повстанцями обстріляний та збитий російський вертоліт. Серед поранених — троє генералів внутрішніх військ.
- 12 серпня — Росія завдала бомбових ударів по позиціях повстанців у районах населених пунктів Гагатлі й Анді в Дагестані[10].
- 13 серпня — Бій за селище Гагатлі та бої за висоту Осляче вухо на південь від населеного пункту Шодрода. Загибель майора Костіна.
- 16 серпня — Держдума ухвалила «вважати вторгнення незаконних збройних формувань з території Чеченської Республіки на територію Республіки Дагестан особливо небезпечною формою тероризму за участю іноземних громадян, спрямованої на відторгнення Республіки Дагестан від Російської Федерації»[11].
- 17 серпня — повстанці відбивають атаку російських військ на селище Тандо. З російської сторони: 6 спалених БМП, 34 загиблих, кілька десятків поранених[9].
- 18 серпня — російські сили вдруге штурмують висоту Осляче вухо.
- 23 серпня — Басаєв вивів залишки своїх загонів на територію Чечні.[12]
- 24 серпня — російські сили відновили контроль над селами Ансалта, Рахата, Шодрода, Тандо. За даними «Human Rights Watch» при штурмі останнього Росія використовували вакуумні бомби[13].
- 29 серпня — 13 вересня — військова операція із захоплення та знищення ваххабітського анклаву в Кадарській зоні.
- 4 вересня — вибух житлового будинку в Буйнакську.
- 5 вересня — загони чеченських повстанців під командуванням Басаєва та Хаттаба знову входять в Дагестан з метою послабити тиск військово-міліцейських сил на повсталі села Карамахи та Чабанмахі в Кадарській зоні.[14][15]
- 5 вересня — повстанці знищили блокпост біля села Тухчар. Захоплені в полон російські військовослужбовці були вбиті.
- 6 вересня — повстанці повернули під свій контроль дагестанські села Новолакське, Чапаєве, Шушія, Ахар, Новокулі, Тухчар, Гаміях.
- 7 вересня — російські сили зупинили повстанців за 5 кілометрів від міста Хасавюрт[16].
- 11 вересня — біля села Дучі був збитий вертоліт-корегувальник артвогню Мі-8. Всі троє членів екіпажу встигли вистрибнути з парашутами, але чеченські снайпери розстріляли їх у повітрі[12]. Басаєв оголосив про виведення ісламських формувань з Новолакського району. Він заявив, що моджахеди увійшли до Дагестану для того, щоб допомогти одновірцям в Кадарської зоні, а тепер, після поразки ополченців, не має сенсу продовжувати бойові дії[4].
- 14 вересня — російські сили відновили контроль над селом Новолакське[17].
За офіційними російськими даними, 279 солдатів та офіцерів було вбито і 800 поранено.[1]
За даними міністерства оборони РФ, втрати повстанців в Дагестані — близько 2500 вбитими.[2]
Вторгнення до Дагестану було розцінено російською журналісткою Ганною Політковською як провокація, ініційована Москвою з метою розв'язати війну в Чечні, оскільки російські війська забезпечили ісламістам безпечний прохід назад до Чечні[18].
За словами олігарха Бориса Березовського, Другу чеченську війну війну було заплановано за шість місяців до дагестанських подій. Березовський стверджував, що Мовладі Удугов приїжджав до нього, але заперечував, що він був у змові з Удуговым. Однак, за словами Березовського, «Удугов і Басаєв змовилися зі Степашиним і Путіним, щоб спровокувати війну з метою повалення Масхадова…, але чеченською умовою було, щоб російська армія зупинилася біля річки Терек. Натомість Путін обдурив чеченців і розпочав тотальну війну»[19].
- ↑ а б в Потери вооруженных сил России и СССР в вооруженных конфликтах на Северном Кавказе (1920—2000 годы) [Архівовано 26 грудня 2012 у Wayback Machine.] // Россия и СССР в войнах ХХ века: Потери Вооружённых Сил/под ред. Г. Ф. Кривошеев. — М.:Олма-Пресс, 2001. — С. 582—584.
- ↑ а б За время антитеррористической операции на Северном Кавказе боевики потеряли порядка 7 тыс. человек убитыми [Архівовано 27 січня 2012 у Wayback Machine.] // РБК, 15 декабря 1999
- ↑ Дагестан: хроника террора (1996—2012 гг.) [Архівовано 14 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Кавказский узел
- ↑ а б в г Музаев Тимур Чеченская Республика [Архівовано 3 січня 2017 у Wayback Machine.] // Политический мониторинг. — сентябрь 1999
- ↑ а б в г д е ж и Кудрявцев А. В. «Ваххабизм»: проблемы религиозного экстремизма на Северном Кавказе [Архівовано 2017-03-29 у Wayback Machine.] // Центральна Азия и Кавказ. — № 9. — 2000.
- ↑ Супонина Елена Зелимхан Яндарбиев: «Исламский фундаментализм безопасен» [Архівовано 5 грудня 2008 у Wayback Machine.] // Время новостей. — N° 230. — 17.12.2001
- ↑ Глава III. Джихад в период постперестроечной России[недоступне посилання] // Ясин Расулов Джихад на Северном Кавказе: противники и сторонники.[недоступне посилання] — Кавказ-центр
- ↑ Лукин Олег Дагестанский излом Предпосылки второй чеченской войны (1998—1999 годы) [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Мосток. — № 3. — 2008. (копия [Архівовано 7 лютого 2009 у Wayback Machine.])
- ↑ а б Овчаров Виталий. Дагестанское досье. Архів оригіналу за 25 вересня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
- ↑ «Исламскими боевиками обстрелян и сбит вертолёт федеральных войск» [Архівовано 16 червня 2013 у Wayback Machine.] // Газета.ру от 12-08-1999 (Выпуск No 113)
- ↑ Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации N 4277-II ГД от 16 августа 1999 года «О ситуации в Республике Дагестан в связи с вторжением на территорию Республики Дагестан незаконных вооружённых формирований и мерах по обеспечению безопасности Республики Дагестан[недоступне посилання з квітня 2019]»
- ↑ а б Дагестан 1999. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 15 жовтня 2013.
- ↑ Россия [Архівовано 11 листопада 2006 у Wayback Machine.] // Human Rights Watch
- ↑ ПРЕСС-РЕЛИЗ Пресс-конференция представителей общества «Мемориал» «Вторжение в Дагестан и его последствия: гуманитарные аспекты» [Архівовано 31 липня 2011 у Wayback Machine.] // Мемориал, 27.09.99
- ↑ Рубанец Николай, Маначинский Александр Новая кавказская война: первые итоги и выводы.[недоступне посилання] // Зеркало недели, 01.10.1999
- ↑ Боевики в Дагестане остановлены 5 км от Хасавюрта [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.] // РБК, 07.09.1999
- ↑ Храмов Анатолий Огненный Кавказ 2 или Дагестан-99 [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Politkovskaya, Anna (2003). A Small Corner of Hell: Dispatches from Chechnya. Translated by Alexander Burry and Tatiana Tulchinsky. Архів оригіналу за 5 лютого 2005. [недоступне посилання з 01.08.2020]
- ↑ Alex Goldfarb, with Marina Litvinenko Death of a Dissident: The Poisoning of Alexander Litvinenko and the Return of the KGB, The Free Press, 2007, ISBN 1-416-55165-4, page 216.
- Дагестан 1999 [Архівовано 19 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Дагестанський злам, передумови другої чеченської війни (1998—1999 роки) [Архівовано 7 лютого 2009 у Wayback Machine.]
- Дагестанське досьє [Архівовано 25 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Операція на території Республіки Дагестан
- Конфлікт у Дагестані та початок війни в Чечні [Архівовано 3 січня 2017 у Wayback Machine.]
- Бої в Цумадінському та Ботліхському районах (Дагестан, 1999 год)
- Бої в Новолакському районі (Дагестан, 1999 год)[недоступне посилання з квітня 2019]
- Дагестан та Чечня в планах ісламських радикалів[недоступне посилання з квітня 2019]
- «Ваххабізм»: проблеми релігійного екстремізму на Північному Кавказі// Інститут сходознавства РАН [Архівовано 29 березня 2017 у WebCite]
- Баткен: наступ мусульманського екстремізму// Інститут сходознавства РАН [Архівовано 25 січня 2012 у Wayback Machine.]
- Гірська війна// Континент 1 вересня 1999
- Нова кавказька війна: перші підсумки та висновки// Дзеркало тижня, 2 жовтня 1999[недоступне посилання з квітня 2019]
- http://www.utro.ru/2002/11/15/articles/politics/ [Архівовано 1 травня 2003 у Wayback Machine.]