Перейти до вмісту

Гастроентерит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гастроентерит
Віруси, що здатні спричинити гастроентерит: A = ротавірус, B = аденовірус, C = норовірус та D = астровірус. Вірусні частки однакового збільшення, щоб можна було порівняти їхній розмір.
Віруси, що здатні спричинити гастроентерит: A = ротавірус, B = аденовірус, C = норовірус та D = астровірус. Вірусні частки однакового збільшення, щоб можна було порівняти їхній розмір.
Віруси, що здатні спричинити гастроентерит: A = ротавірус, B = аденовірус, C = норовірус та D = астровірус. Вірусні частки однакового збільшення, щоб можна було порівняти їхній розмір.
Спеціальністьгастроентерологія
Симптомиблювання[1], діарея[1], нудота[1], гарячка, біль у животі, печія, спазм, зневоднення і спазми в животіd[1]
ПричиниRotavirus, Campylobacter і норовірус[d]
Препаратиеритроміцин[2], ондансетрон[3], ципрофлоксацин[3] і ібупрофен[3]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-111A40
МКХ-10A02.0, A08, A09, J10.8, J11.8,K52
DiseasesDB30726
eMedicineemerg/213
MeSHD005759
CMNS: Gastroenteritis у Вікісховищі

Гастроентерит (лат. gastroenteritis, від дав.-гр. γαστήρ — «шлунок», у родовому відмінку дав.-гр. γαστρός — «шлунку» та дав.-гр. ἔντερον — «кишка» + лат. itis — «запалений»)  — клінічний синдром, який характеризується переважно гострим запаленням шлунково-кишкового тракту, коли уражається як шлунок («гастро»-), так і кишки («ентеро»-), та виникає діарея, нудота, блювання, біль у животі й інші симптоми.[4]

В українській медичній термінології в поданні статистичної звітності, термін «гастроентерит» застосовують до назви хвороби у хворих, які лікувалися в тому чи іншому медичному закладі України, наприклад, «гострий гастроентерит, який спричинений вульгарним протеєм», «гострий гастроентерит невиясненої етіології» тощо. Гастроентерит, у клінічному перебігу деяких хвороб, є проявом, клінічним синдромом, і не характеризує винесення кінцевого діагнозу, як, зокрема, при реовірусній інфекції.

«Гастроентерит» означає, що уражені шлунок та тонка кишка, якщо ж ще уражена товста кишка, то використовується термін «гастроентероколіт».

Гастроентерит також іноді неправильно називають шлунковим грипом, хоча він не має жодного стосунку до грипу. Взагалі, гастроентерит є проявом багатьох кишкових хвороб.

Етіологія

[ред. | ред. код]

Найчастіше причинами виникнення гастроентериту є віруси (зокрема ротавіруси) і бактерії (зокрема кишкова паличка та кампілобактер) та токсини багатьох умовно-патогенних бактерій.[5][6] Проте є багато інших збудників, які можуть спричинити цей синдром.[7] Неінфекційне походження також можливе, проте порівняно з вірусною та бактеріальною етіологією, воно є менш ймовірним.[4] Ризик інфекційного гастроентериту вищий у дітей, через відсутність або погане використання ними гігієнічних навичок, слабкість імунних реакцій тощо.[4] У США щорічно 1 з 6 громадян країни страждає на інфекційний гастроентерит, який передається через їжу.

Віруси

[ред. | ред. код]

Вияснено, що гастроентерит спричинюють переважно такі види вірусів: ротавірус, Вірус Норволк та реовіруси.[8][9] Ротавірус є основною причиною виникнення гастроентериту у дітей[5], та має однакові показники частоти випадків захворювання в розвинених країнах та в країнах, які розвиваються.[10] Віруси спричинюють близько 70 % випадків інфекційної діареї у педіатричній віковій групі.[11] У дорослих ротавірус спричинює хворобу рідше, завдяки набутому імунітету.[12]

Норовірусна інфекція є найпоширенішою причиною гастроентериту серед дорослих у США. Саме Норволк-вірус спричинює більш ніж 90 % спалахів гастроентериту.[8] Зазвичай, ці обмежені епідемії виникають внаслідок перебування групи людей у безпосередній фізичній близькості та контактно-побутовому передаванню, наприклад, на круїзних кораблях,[8] в лікарнях чи ресторанах.[4] Людина може залишатися заразною деякий час навіть після припинення діареї.[8]

Бактерії

[ред. | ред. код]
Серовар Typhimurium Salmonella enterica (ATCC 14028) — вигляд під мікроскопом зі збільшенням у 1000 разів після фарбування за Грамом.

У розвинених країнах головним збудником гастроентериту є Campylobacter jejuni. Більш ніж половина випадків захворювання виникає внаслідок контакту з домашньою птицею.[13] У дітей, захворювання має бактеріальне походження у 15 % випадків, та здебільшого спричинюється найбільш поширеними збудниками, серед яких кишкова паличка, сальмонела, шигела, кампілобактер[11]. В інфікованих бактеріями харчових продуктів за умовами зберігання при кімнатній температурі впродовж кількох годин, відбувається розмноження бактерій та підвищення ризику інфікування людини, яка ці продукти споживає.[7] Це сире та недостатньо термічно оброблене тваринне м'ясо, курятина, морепродукти, яйця, сирі пророщені зерна, непастерізоване молоко, м'які сири, фруктові та овочеві свіжо виготовлені соки.[14]

Clostridium difficile часто спричинює діарею у людей старшого віку.[7] Діти можуть бути безсимптомними носіями цих бактерій.[7] Це поширена причина діареї у людей, які перебувають на лікуванні в лікарні, та буває часто пов'язана із застосуванням антибіотиків.[15] Діарея, яку спричинює золотистий стафілокок, іноді може виникнути у людей, які приймали антибіотики.[16] Діарея мандрівників часто перебігає як гастроентерит. Препарати для зниження кислотності також можуть підвищувати ризик значного інфікування внаслідок контакту з такими організмами, як Clostridium difficile, сальмонела та кампілобактер.[17] Ризик більший при лікуванні інгібіторами протонної помпи, ніж блокаторами H2-гістамінових рецепторів.[17]

Найпростіші

[ред. | ред. код]

Багато найпростіших, можуть спричинити захворювання, які мають у своєму клінічному перебігу гастроентерит. Найчастіше це лямблія, гістолітична амеба, криптоспоридії.[11] Ці збудники спричинюють близько 10 % випадків захворювання у дітей.[18] Зараження лямблією найчастіше здійснюється у країнах, які розвиваються, хоча цей збудник певною мірою спричинює захворювання майже в усьому світі. Найчастіше лямбліоз уражає людей, які подорожують до країн із високим показником поширення хвороби, дітей, які відвідують дитячий садок, чоловіків, які мають статеві стосунки з іншими чоловіками, а також після природних катастроф.[19]

Епідеміологічні особливості

[ред. | ред. код]
Роки життя з поправкою на непрацездатність через діарею на 100000 мешканців 2004 року.
   no data
   ≤less 500
   500–1000
   1000–1500
   1500–2000
   2000–2500
   2500–3000
   3000–3500
   3500–4000
   4000–4500
   4500–5000
   5000–6000
   ≥6000

За оцінками, щорічно у світі відбувається від трьох до п'яти мільярдів випадків гастроентериту,[18] від якого здебільшого страждають діти та мешканці розвинених країн.[6] За даними 2008 року гастроентерит став причиною приблизно 1,3 мільйона смертей серед дітей віком до п'яти років,[20] водночас більшість смертей приходиться на найбідніші країни світу.[7] Більше 450 тисяч смертей спричинені ротавірусом у дітей віком до 5 років.[21][22] У країнах, які розвиваються, діти віком до двох років часто хворіють на шість та більше інфекційних захворювань щорічно, що стає причиною тяжкого перебігу гастроентериту.

1980 року гастроентерит спричинив 4,6 мільйонів дитячих смертей (переважно у країнах, які розвиваються).[23] Показник смертності був значно знижений (приблизно до 1,5 мільйонів смертей щороку) до 2000 року, здебільшого завдяки впровадженню та широкому використанню пероральної регідратаційної терапії.[24] У США інфекційні захворювання, які перебігають з гастроентеритом, посідають друге місце серед найбільш поширених інфекційних хвороб (після ГРВІ) й є причиною від 200 до 375 мільйонів випадків гострої діареї[7][8] та приблизно десяти тисяч смертей щороку,[7] 150—300 з яких припадають на дітей молодше п'яти років.[4]

Механізм передачі інфекції

[ред. | ред. код]

Передача патогена відбувається внаслідок фекально-оральної передачі через споживання забрудненої води або побутовим шляхом.[6] У місцевостях із сезонами дощів та посух якість води зазвичай погіршується під час сезону дощів, а це збігається з періодами спалахів хвороби.[6] Загальносвітовим чинником хвороби, є годування малюків з пляшечок, які було недостатньо продезінфіковано.[6] Частота передачі захворювання пов'язана також із недостатньою гігієною у дітей,[8] особливо у багатодітних сім'ях,[25] та у дітей, які погано харчуються.[7] Після розвитку стійкості збудників до етіотропних препаратіа, дорослі можуть стати носіями, отже виступати природними джерелами інфекції.[7]

Неінфекційні способи передавання

[ред. | ред. код]

Відбуваються випадки неінфекційного запалення шлунково-кишкового тракту.[4] Деякі з найтиповіших — це ті, які спричинюють ліки (такі, як НСПЗП (нестероїдні протизапальні препарати)), певні продукти, наприклад, лактоза (у тих, хто не переносить лактозу), та глютен (клейковина) (в осіб із глютеновою хворобою). Хвороба Крона також вважається неінфекційною причиною гастроентериту (часто у тяжкій формі).[4] Також є гастроентерит, який спричинюють різні токсини. Серед усіх видів отруєнь їжею, які супроводжуються нудотою, блювотою та діареєю, визначають наступні: отруєння рибою, до якого призводить споживання зараженої хижої риби, отруєння рибою родини скумбрієвих, яке виникає через споживання певних видів протухлої риби, отруєння тетродоксином, яке настає від споживання страви з риби фуґу, а також сюди відносять ботулізм, зазвичай спричинений неправильно консервованою їжею.[26]

Клінічні прояви

[ред. | ред. код]
Бристольська шкала форми калу. Вигляди калу 1 і 2 вказують на закреп, 5 і 7 — на діарею. Зразки 3 і 4 вважаються «здоровим випорожненням», яке не свідчить про хвороби.

Здебільшого, гастроентерит проявляється діареєю та блюванням,[8] рідше проявляється лише діареєю.[4] Можуть також виникнути спазматичний біль у животі.[4] Ознаки та симптоми хвороби зазвичай виникають через кілька годин після контакту з джерелом інфекції або вживанням контамінованих (забруднених) продуктів чи води.[6] У разі вірусного походження, захворювання здебільшого перебігає до 5-7 днів.[8] У деяких випадках, вірусний гастроентерит може супроводжуватися гарячкою, втомою, головним болем та міалгіями.[8] За наявності кривавого проносу виникає підозра на наявність ще й коліту.[8].[13]

Повне одужання дітей, хворих на ротавірусну інфекцію, здебільшого настає за 3-8 днів.[10] Проте у бідних країнах, через відсутність лікування тяжких інфекційних захворювань, довготривала діарея зустрічається часто.[27] Зневоднення є типовим ускладненням діареї,[28] тож у дитини від тяжкого зневоднення може виникнути дегідратаційний шок.[29] Повторне зараження найчастіше відбувається у місцевостях із поганими санітарними умовами та недостатнім харчуванням.

Внаслідок зараження кампілобактером, у 1% хворих розвивається реактивний артрит, синдром Гієна — Барре виникає у 0,1 % випадків.[13] Гемолітико-уремічний синдром (ГУС) може виникнути внаслідок зараження шига-токсином, який виробляють штами Escherichia coli чи Shigella, що призводить до зниження кількості тромбоцитів у крові , ниркової недостатності та гемолітичної анемії.[18] Діти більш схильні до захворювання на ГУС ніж дорослі.[7] Деякі вірусні інфекції можуть призводити до доброякісного дитячого епілептичного синдрому.[4]


Діагностика

[ред. | ред. код]
Смертність від діарейних захворювань на мільйон осіб 2012 року. Жовт. 0-2 випадки, черв. 607-1799 смертей.

Гастроентерит зазвичай діагностують клінічно, ґрунтуючись на ознаках та симптомах.[8] Визначати певну причину запалення не обов'язково, оскільки це не впливає на лікування.[6] Бактеріологічний посів випорожнень слід взяти для виявлення ймовірного збудника. Також застосовують діагностику функцій організму задля контролю над перебігом захворювання.[8] Оскільки гіпоглікемія трапляється приблизно у 10 % новонароджених та дітей дошкільного віку, рекомендується визначати рівень цукру в цієї групи населення.[29] Деякі електроліти та креатинін також варто перевіряти у разі тяжкого зневоднення організму.[11]

Зневоднення

[ред. | ред. код]

Визначення наявності зневоднення у людини, є важливою частиною для оцінки ступеню тяжкості захворювання. Найвиразнішими ознаками тяжкого зневоднення є збільшення часу наповнення капілярів, недостатній тургор шкіри та порушене дихання.[29][30] Іншими ознаками зневоднення є запалі очі, зниження жвавості, брак сліз та сухість у ротовій порожнині тощо.[4] Рутинні лабораторні аналізи не мають великого значення для визначення ступеню зневоднення.

Диференціальна діагностика

[ред. | ред. код]

Інші можливі причини ознак чи симптомів, які схожі на гастроентерит, це: апендицит, заворот кишок, запалення кишечника, інфекція сечових шляхів та цукровий діабет.[11] Також слід взяти до уваги панкреатичну недостатність, синдром вкороченого кишечника, хворобу Уіпла, захворювання черевної порожнини, та зловживання проносними засобами.[31] Диференціальна діагностика може бути ускладнена у тому разі, коли виявлені «лише» ознаки блювання чи проносу (але не за наявності одночасно обох).[4]

Апендицит супроводжується блюванням, болем у черевній порожнині та незначним проносом приблизно у 33 % випадків.[4] Це на противагу сильній діареї, притаманно гастроентериту.[4] Запалення легень та сечовидільних шляхів у дітей також можуть спричинити блювання та пронос.[4] Класичний діабетичний кетоацидоз (ДКА) супроводжується болем у животі, нудотою та блюванням, але без проносу.[4]

Лікування

[ред. | ред. код]

Гастроентерит у багатьох країнах вважається синдромом, який зазвичай не потребує лікування, перебігає та закінчується через певний період.[28] Найкращим лікуванням для осіб із помірним зневодненням є пероральна регідратація.[18]Метоклопрамід та/або ондансетрон можуть допомогти у деяких випадках захворювань у дітей,[32] а також можна застосувати бутилскополамін бромід для вгамування помірного болю у животі.[33]

Регідратація

[ред. | ред. код]

Найпершим лікуванням гастроентериту у дітей та дорослих є відшкодування зневоднення організму (регідратація). Її проводять перш за все шляхом пероральної регідратації, хоча внутрішньовенна терапія може знадобитись, якщо спостерігається зниження рівню свідомості або ж у разі тяжкого зневоднення з розвитком дегідратаційного шоку.[34][35] Для перорального прийому використовуються оральні регідратаційні суміші. Звичайну воду можна використовувати тільки тоді, коли відсутні ефективніші препарати для пероральної гідратації або якщо вони не до смаку.[28] Назогастральна трубка може бути використана у вкрай малих дітей для постачання рідини до організму, якщо на те є клінічні підстави.[11]

Дієта

[ред. | ред. код]

Відразу після проведення оральної регідратаційної терапії, рекомендується продовжувати годувати дітей, які перебувають на грудному вигодовуванні, у звичайний спосіб так само, як і дітей, яких годують сумішами.[36] Водночас, зазвичай немає необхідності у використанні сумішей без лактози або зі зниженим вмістом лактози.[36] Під час нападів діареї треба підтримувати звичайний раціон дитини, за винятком продуктів із високим вмістом простих цукрів, яких треба уникати.[36] Дієта БРЯТ (банани, рис, яблучне пюре, тости та чай) більше не рекомендується, оскільки вона не містить достатньої кількості поживних речовин та не має жодних переваг порівняно зі звичайним харчуванням.[36] Деякі пробіотики показали властивості до зменшення тривалості хвороби та кількості випорожнень.[37] Вони також можуть бути корисними з профілактичною метою та для лікування діареї, пов´язаної з антибіотиками.[38] Кисломолочні продукти (як-от йогурт) також мають корисний вплив на стан хворого.[39] Добавки цинку показали ефективність як для лікування, так і для профілактики діареї у дітей, у країнах, які розвиваються.[40]

Протиблювотні засоби

[ред. | ред. код]

Протиблювотні препарати можуть бути корисними для лікування блювання у дітей. Наприклад, таку дію має ондансетрон, одна доза якого зменшує необхідність у внутрішньовенних вливаннях, знижує кількість випадків госпіталізації та зменшує позиви до блювання.[41][42][43] Метоклопрамід також є дієвим засобом.[43] Однак використання ондасетрону може бути пов'язано зі зростанням кількості випадків повторної госпіталізації дітей.[44] На розсуд лікарів внутрішньовенний препарат ондасетрон, може прийматися перорально.[45]Дименгідринат, зменшуючи блювання, не показав значних клінічних переваг.[4]

Антибіотики

[ред. | ред. код]

Зазвичай, при гастроентериті антибіотики не використовуються, хоча вони інколи рекомендовані за наявності тяжких фонових хвороб[46] або у разі виявлення чи підозрах на бактеріальну причину, яка має лікуватися антибіотиками.[47] Під час використання антибіотиків, макроліди (наприклад, азитроміцин) є кращими за фторхінальдіни через вищі показники резистентності до останніх.[13] Псевдомембранний коліт, причиною якого зазвичай є використання антибіотиків, лікується скасуванням препарату, який спричинив хворобу, та терапією метронідазолом або ванкоміцином.[23] Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) радить використовувати антибіотики для лікування грудних малюків з кривавим проносом та гарячкою.[4]

Протидіарейні засоби

[ред. | ред. код]

Протидіарейні препарати теоретично мають ризик ускладнень, і, хоча клінічна практика довела небажаність їх використання,[31] такі ліки можна застосовувати в окремих випадках[48] Для зменшення діареї найчастіше використовують лоперамід, аналог опіоїдів.[49] Однак не радять призначати лоперамід дітям, оскільки він може проникнути крізь нерозвинений гематоенцефалічний бар'єр та стати причиною отруєння. У легких та середньотяжких випадках може використовуватися субсаліцилат вісмуту, нерозчинну сполуку тривалентного бісмуту та саліцилату,[31] однак існує теоретичний ризик отруєння саліцилатом.[4]

Профілактика

[ред. | ред. код]
Процент аналізів на ротавірус з позитивним результатом, за тижнями спостереження, Сполучені Штати, липень 2000 року — червень 2009 року.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Постачання доступної очищеної води та дотримання санітарних вимог є важливими у зниженні рівня інфекційного гастроентериту.[7] Заходи з дотримання особистої гігієни (наприклад, миття рук), як виявилось, знижували кількість випадків зараження та поширення гастроентериту на 30 % як у розвинених країнах, так і у країнах, які розвиваються.[29] Обробка рук гелями на основі спирту також можуть бути дієвою.[29] Грудне вигодовування важливе як спосіб покращення гігієни, особливо у місцевостях із недотриманням санітарних умов.[6] Грудне молоко знижує і частоту заражень, і тривалість захворювання.[4] Утримання від споживання зараженої їжі чи напоїв теж має бути корисним.[50]

Вакцинація

[ред. | ред. код]

Завдяки своїй ефективності та безпеці, 2009 року Всесвітньою Організацією з Охорони здоров'я, була рекомендована для вакцинації дітей у всьому світі — ротавірусна вакцина.[5][51] Дві серійні вакцини вже існують та декілька ще розроблюються.[51] В Африці та Азії ці вакцини знизили кількість випадків важкого перебігу захворювання серед новонароджених[51], а у країнах, де було впроваджено національні програми імунізації населення, помітне зниження інтенсивності та ступеню тяжкості хвороби.[52][53] Ця вакцина може також попередити зараження хворобою серед невакцинованих дітей шляхом зниження кількості випадків інфекції.[54] Із 2000-го року впровадження програми ротавірусної вакцинації у Сполучених Штатах суттєво знизило кількість випадків діареї у населення на 80 відсотків.[55][56][57] Перша стадія вакцинації проходить у новонароджених віком від 6 до 15 тижнів.[5] Пероральна вакцина проти холери виявилася ефективною у 50–60 % випадків протягом 2-х років.[58]

Історія

[ред. | ред. код]

Перше використання терміна «гастроентерит» засвідчене 1825 року.[59]

Суспільство та культура

[ред. | ред. код]

Він відіграв не останню роль у військових кампаніях, звідки, як вважається, і походить вислів «кишка тонка і слава далека».[7]

Гастроентерит щорічно є головної причиною 3.7 мільйонів звернень до лікарів у Сполучених Штатах[4] та 3 мільйонів звернень у Франції.[60] Загалом, у Сполучених Штатах на лікування гастроентериту витрачається приблизно 23 мільярдів доларів США щороку,[61] причому на гастроентерит через ротавірус, кожного року витрачається приблизно 1 мільярд доларів США.[4]

Дослідження

[ред. | ред. код]

На шляху розробки, перебуває низка вакцин проти гастроентериту, наприклад, вакцини проти шигели та ентеротоксигенної кишкової палички (ETEC) — двох основних бактеріальних збудників гастроентериту по всьому світу.[62][63]

Гастроентерит у тварин

[ред. | ред. код]

Гастроентерит у кішок та собак, спричинюють ті ж самі збудники, що і у людини. Найбільш поширеними з них є Campylobacter, Clostridium difficile, Clostridium perfringens та Salmonella.[64] Велика кількість токсичних рослин, також можуть спричинити схожі прояви.[65] Деякі збудники заражають лише окремі види тварин. Так коронавірус інфекційного гастроентериту свиней (TGEV) уражає свиней та спричинює блювання, діарею і зневоднення.[66] Вважається, що зараження свиней відбувається від диких птахів; етіотропного лікування не існує.[67] Він не передається людині.[68]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Disease Ontology — 2016.
  2. ↑ NDF-RT
  3. ↑ а б в Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Singh, Amandeep (July 2010). Pediatric Emergency Medicine Practice Acute Gastroenteritis — An Update. Emergency Medicine Practice. 7 (7). Архів оригіналу за 11 грудня 2019. Процитовано 7 лютого 2014.
  5. ↑ а б в г Szajewska, H; Dziechciarz, P (2010 Jan). Gastrointestinal infections in the pediatric population. Current opinion in gastroenterology. 26 (1): 36—44. doi:10.1097/MOG.0b013e328333d799. PMID 19887936.
  6. ↑ а б в г д е ж и Webber, Roger (2009). Communicable disease epidemiology and control : a global perspective (вид. 3rd). Wallingford, Oxfordshire: Cabi. с. 79. ISBN 978-1-84593-504-7. Архів оригіналу за 26 грудня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н Dolin, Raphael; Mandell, Gerald L.; Bennett, John E., ред. (2010). Chapter 93. Mandell, Douglas, and Bennett's principles and practice of infectious diseases (вид. 7th). Philadelphia: Churchill Livingstone/Elsevier. ISBN 978-0-443-06839-3.
  8. ↑ а б в г д е ж и к л м н Eckardt AJ, Baumgart DC (January 2011). Viral gastroenteritis in adults. Recent Patents on Anti-infective Drug Discovery. 6 (1): 54—63. PMID 21210762.
  9. ↑ Dennehy PH (January 2011). Viral gastroenteritis in children. The Pediatric Infectious Disease Journal. 30 (1): 63—4. doi:10.1097/INF.0b013e3182059102. PMID 21173676.
  10. ↑ а б Meloni, A; Locci, D, Frau, G, Masia, G, Nurchi, AM, Coppola, RC (2011 Oct). Epidemiology and prevention of rotavirus infection: an underestimated issue?. The journal of maternal-fetal & neonatal medicine : the official journal of the European Association of Perinatal Medicine, the Federation of Asia and Oceania Perinatal Societies, the International Society of Perinatal Obstetricians. 24 Suppl 2: 48—51. doi:10.3109/14767058.2011.601920. PMID 21749188.
  11. ↑ а б в г д е Webb, A; Starr, M (2005 Apr). Acute gastroenteritis in children. Australian family physician. 34 (4): 227—31. PMID 15861741.
  12. ↑ Desselberger U, Huppertz HI (January 2011). Immune responses to rotavirus infection and vaccination and associated correlates of protection. The Journal of Infectious Diseases. 203 (2): 188—95. doi:10.1093/infdis/jiq031. PMC 3071058. PMID 21288818.
  13. ↑ а б в г Galanis, E (2007 Sep 11). Campylobacter and bacterial gastroenteritis. CMAJ : Canadian Medical Association. 177 (6): 570—1. doi:10.1503/cmaj.070660. PMC 1963361. PMID 17846438.
  14. ↑ Nyachuba, DG (2010 May). Foodborne illness: is it on the rise?. Nutrition Reviews. 68 (5): 257—69. doi:10.1111/j.1753-4887.2010.00286.x. PMID 20500787.
  15. ↑ Moudgal, V; Sobel, JD (2012 Feb). Clostridium difficile colitis: a review. Hospital practice (1995). 40 (1): 139—48. doi:10.3810/hp.2012.02.954. PMID 22406889.
  16. ↑ Lin, Z; Kotler, DP; Schlievert, PM; Sordillo, EM (2010 May). Staphylococcal enterocolitis: forgotten but not gone?. Digestive diseases and sciences. 55 (5): 1200—7. PMID 19609675.
  17. ↑ а б Leonard, J; Marshall, JK, Moayyedi, P (2007 Sep). Systematic review of the risk of enteric infection in patients taking acid suppression. The American journal of gastroenterology. 102 (9): 2047—56, quiz 2057. doi:10.1111/j.1572-0241.2007.01275.x. PMID 17509031.
  18. ↑ а б в г Elliott, EJ (2007 Jan 6). Acute gastroenteritis in children. BMJ (Clinical research ed.). 334 (7583): 35—40. doi:10.1136/bmj.39036.406169.80. PMC 1764079. PMID 17204802.
  19. ↑ Escobedo, AA; Almirall, P, Robertson, LJ, Franco, RM, Hanevik, K, Mørch, K, Cimerman, S (2010 Oct). Giardiasis: the ever-present threat of a neglected disease. Infectious disorders drug targets. 10 (5): 329—48. PMID 20701575.
  20. ↑ Black, RE; Cousens, S, Johnson, HL, Lawn, JE, Rudan, I, Bassani, DG, Jha, P, Campbell, H, Walker, CF, Cibulskis, R, Eisele, T, Liu, L, Mathers, C, Child Health Epidemiology Reference Group of WHO and, UNICEF (2010 Jun 5). Global, regional, and national causes of child mortality in 2008: a systematic analysis. Lancet. 375 (9730): 1969—87. doi:10.1016/S0140-6736(10)60549-1. PMID 20466419.
  21. ↑ Tate, JE; Burton, AH, Boschi-Pinto, C, Steele, AD, Duque, J, Parashar, UD, WHO-coordinated Global Rotavirus Surveillance, Network (2012 Feb). 2008 estimate of worldwide rotavirus-associated mortality in children younger than 5 years before the introduction of universal rotavirus vaccination programmes: a systematic review and meta-analysis. The Lancet infectious diseases. 12 (2): 136—41. doi:10.1016/S1473-3099(11)70253-5. PMID 22030330.
  22. ↑ World Health Organization (November 2008). Global networks for surveillance of rotavirus gastroenteritis, 2001–2008 (PDF). Weekly Epidemiological Record. 47 (83): 421—428. Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2012. Процитовано 10 травня 2012.
  23. ↑ а б Mandell, Gerald L.; Bennett, John E.; Dolin, Raphael (2004). Mandell's Principles and Practices of Infection Diseases (вид. 6th). Churchill Livingstone. ISBN 0-443-06643-4. Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  24. ↑ Victora CG, Bryce J, Fontaine O, Monasch R (2000). Reducing deaths from diarrhoea through oral rehydration therapy. Bull. World Health Organ. 78 (10): 1246—55. PMC 2560623. PMID 11100619.
  25. ↑ Grimwood, K; Forbes, DA (2009 Dec). Acute and persistent diarrhea. Pediatric clinics of North America. 56 (6): 1343—61. doi:10.1016/j.pcl.2009.09.004. PMID 19962025.
  26. ↑ Lawrence, DT; Dobmeier, SG; Bechtel, LK; Holstege, CP (2007 May). Food poisoning. Emergency medicine clinics of North America. 25 (2): 357—73, abstract ix. doi:10.1016/j.emc.2007.02.014. PMID 17482025.
  27. ↑ Toolkit. DefeatDD. Архів оригіналу за 27 квітня 2012. Процитовано 3 травня 2012.
  28. ↑ а б в Management of acute diarrhoea and vomiting due to gastoenteritis in children under 5. National Institute of Clinical Excellence. April 2009. Архів оригіналу за 2 серпня 2009. Процитовано 7 лютого 2014.
  29. ↑ а б в г д Tintinalli, Judith E. (2010). Emergency Medicine: A Comprehensive Study Guide (Emergency Medicine (Tintinalli)). New York: McGraw-Hill Companies. с. 830—839. ISBN 0-07-148480-9.
  30. ↑ Steiner, MJ; DeWalt, DA, Byerley, JS (2004 Jun 9). Is this child dehydrated?. JAMA : the Journal of the American Medical Association. 291 (22): 2746—54. doi:10.1001/jama.291.22.2746. PMID 15187057.
  31. ↑ а б в Warrell D.A., Cox T.M., Firth J.D., Benz E.J., ред. (2003). The Oxford Textbook of Medicine (вид. 4th). Oxford University Press. ISBN 0-19-262922-0. Архів оригіналу за 21 березня 2012. Процитовано 7 лютого 2014.
  32. ↑ Alhashimi D, Al-Hashimi H, Fedorowicz Z (2009). Alhashimi, Dunia (ред.). Antiemetics for reducing vomiting related to acute gastroenteritis in children and adolescents. Cochrane Database Syst Rev (2): CD005506. doi:10.1002/14651858.CD005506.pub4. PMID 19370620.
  33. ↑ Tytgat GN (2007). Hyoscine butylbromide: a review of its use in the treatment of abdominal cramping and pain. Drugs. 67 (9): 1343—57. PMID 17547475.
  34. ↑ BestBets: Fluid Treatment of Gastroenteritis in Adults. Архів оригіналу за 12 лютого 2009. Процитовано 7 лютого 2014.
  35. ↑ Canavan A, Arant BS (October 2009). Diagnosis and management of dehydration in children. Am Fam Physician. 80 (7): 692—6. PMID 19817339.
  36. ↑ а б в г King CK, Glass R, Bresee JS, Duggan C (November 2003). Managing acute gastroenteritis among children: oral rehydration, maintenance, and nutritional therapy. MMWR Recomm Rep. 52 (RR-16): 1—16. PMID 14627948. Архів оригіналу за 28 жовтня 2014. Процитовано 7 лютого 2014.
  37. ↑ Allen SJ, Martinez EG, Gregorio GV, Dans LF (2010). Allen, Stephen J (ред.). Probiotics for treating acute infectious diarrhoea. Cochrane Database Syst Rev. 11 (11): CD003048. doi:10.1002/14651858.CD003048.pub3. PMID 21069673.
  38. ↑ Hempel, S; Newberry, SJ; Maher, AR; Wang, Z; Miles, JN; Shanman, R; Johnsen, B; Shekelle, PG (2012 May 9). Probiotics for the prevention and treatment of antibiotic-associated diarrhea: a systematic review and meta-analysis. JAMA : the journal of the American Medical Association. 307 (18): 1959—69. PMID 22570464.
  39. ↑ Mackway-Jones, Kevin (June 2007). Does yogurt decrease acute diarrhoeal symptoms in children with acute gastroenteritis?. BestBets. Архів оригіналу за 17 травня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  40. ↑ Telmesani, AM (2010 May). Oral rehydration salts, zinc supplement and rota virus vaccine in the management of childhood acute diarrhea. Journal of family and community medicine. 17 (2): 79—82. doi:10.4103/1319-1683.71988. PMC 3045093. PMID 21359029.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  41. ↑ DeCamp LR, Byerley JS, Doshi N, Steiner MJ (September 2008). Use of antiemetic agents in acute gastroenteritis: a systematic review and meta-analysis. Arch Pediatr Adolesc Med. 162 (9): 858—65. doi:10.1001/archpedi.162.9.858. PMID 18762604.
  42. ↑ Mehta S, Goldman RD (2006). Ondansetron for acute gastroenteritis in children. Can Fam Physician. 52 (11): 1397—8. PMC 1783696. PMID 17279195. Архів оригіналу за 30 травня 2020. Процитовано 7 лютого 2014.
  43. ↑ а б Fedorowicz, Z; Jagannath, VA, Carter, B (2011 Sep 7). Antiemetics for reducing vomiting related to acute gastroenteritis in children and adolescents. Cochrane database of systematic reviews (Online). 9 (9): CD005506. doi:10.1002/14651858.CD005506.pub5. PMID 21901699.
  44. ↑ Sturm JJ, Hirsh DA, Schweickert A, Massey R, Simon HK (May 2010). Ondansetron use in the pediatric emergency department and effects on hospitalization and return rates: are we masking alternative diagnoses?. Ann Emerg Med. 55 (5): 415—22. doi:10.1016/j.annemergmed.2009.11.011. PMID 20031265.
  45. ↑ Ondansetron. Lexi-Comp. May 2011. Архів оригіналу за 6 червня 2012. Процитовано 7 лютого 2014.
  46. ↑ Traa BS, Walker CL, Munos M, Black RE (April 2010). Antibiotics for the treatment of dysentery in children. Int J Epidemiol. 39 (Suppl 1): i70—4. doi:10.1093/ije/dyq024. PMC 2845863. PMID 20348130.
  47. ↑ Grimwood K, Forbes DA (December 2009). Acute and persistent diarrhea. Pediatr. Clin. North Am. 56 (6): 1343—61. doi:10.1016/j.pcl.2009.09.004. PMID 19962025.
  48. ↑ Harrison's Principles of Internal Medicine (вид. 16th). McGraw-Hill. ISBN 0-07-140235-7. Архів оригіналу за 4 серпня 2012. Процитовано 7 лютого 2014.
  49. ↑ Feldman, Mark; Friedman, Lawrence S.; Sleisenger, Marvin H. (2002). Sleisenger & Fordtran's Gastrointestinal and Liver Disease (вид. 7th). Saunders. ISBN 0-7216-8973-6.
  50. ↑ Viral Gastroenteritis. Center for Disease Control and Prevention. February 2011. Архів оригіналу за 24 квітня 2012. Процитовано 16 квітня 2012.
  51. ↑ а б в World Health Organization (December 2009). Rotavirus vaccines: an update (PDF). Weekly epidemiological record. 51—52 (84): 533—540. Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2012. Процитовано 10 травня 2012.
  52. ↑ Giaquinto, C; Dominiak-Felden G, Van Damme P, Myint TT, Maldonado YA, Spoulou V, Mast TC, Staat MA (2011 July). Summary of effectiveness and impact of rotavirus vaccination with the oral pentavalent rotavirus vaccine: a systematic review of the experience in industrialized countries. Human Vaccines. 7. 7: 734—748. doi:10.4161/hv.7.7.15511. PMID 21734466. Архів оригіналу за 17 лютого 2013. Процитовано 10 травня 2012.
  53. ↑ Jiang, V; Jiang B, Tate J, Parashar UD, Patel MM (July 2010). Performance of rotavirus vaccines in developed and developing countries. Human Vaccines. 6 (7): 532—542. PMID 20622508. Архів оригіналу за 17 лютого 2013. Процитовано 10 травня 2012.
  54. ↑ Patel, MM; Steele, D, Gentsch, JR, Wecker, J, Glass, RI, Parashar, UD (2011 Jan). Real-world impact of rotavirus vaccination. The Pediatric Infectious Disease Journal. 30 (1 Suppl): S1-5. doi:10.1097/INF.0b013e3181fefa1f. PMID 21183833.
  55. ↑ US Center for Disease Control and Prevention (2008). Delayed onset and diminished magnitude of rotavirus activity—United States, November 2007 – May 2008. Morbidity and Mortality Weekly Report. 57 (25): 697—700. Архів оригіналу за 8 червня 2012. Процитовано 3 травня 2012.
  56. ↑ Reduction in rotavirus after vaccine introduction—United States, 2000–2009. MMWR Morb. Mortal. Wkly. Rep. 58 (41): 1146—9. October 2009. PMID 19847149. Архів оригіналу за 31 жовтня 2009. Процитовано 7 лютого 2014.
  57. ↑ Tate, JE; Cortese, MM, Payne, DC, Curns, AT, Yen, C, Esposito, DH, Cortes, JE, Lopman, BA, Patel, MM, Gentsch, JR, Parashar, UD (2011 Jan). Uptake, impact, and effectiveness of rotavirus vaccination in the United States: review of the first 3 years of postlicensure data. The Pediatric Infectious Disease Journal. 30 (1 Suppl): S56-60. doi:10.1097/INF.0b013e3181fefdc0. PMID 21183842.
  58. ↑ Sinclair, D; Abba, K, Zaman, K, Qadri, F, Graves, PM (2011 Mar 16). Oral vaccines for preventing cholera. Cochrane database of systematic reviews (Online) (3): CD008603. doi:10.1002/14651858.CD008603.pub2. PMID 21412922.
  59. ↑ Gastroenteritis. Oxford English Dictionary 2011. Архів оригіналу за 29 грудня 2020. Процитовано 15 січня 2012.
  60. ↑ Flahault, A; Hanslik, T (2010 Nov). [Epidemiology of viral gastroenteritis in France and Europe]. Bulletin de l'Academie nationale de medecine. 194 (8): 1415—24, discussion 1424-5. PMID 22046706.
  61. ↑ Albert, edited by Neil S. Skolnik ; associate editor, Ross H. (2008). Essential infectious disease topics for primary care. Totowa, NJ: Humana Press. с. 66. ISBN 978-1-58829-520-0. Архів оригіналу за 16 жовтня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  62. ↑ World Health Organization. Enterotoxigenic Escherichia coli (ETEC). Diarrhoeal Diseases. Архів оригіналу за 15 травня 2012. Процитовано 3 травня 2012.
  63. ↑ World Health Organization. Shigellosis. Diarrhoeal Diseases. Архів оригіналу за 15 грудня 2008. Процитовано 3 травня 2012.
  64. ↑ Weese, JS (2011 Mar). Bacterial enteritis in dogs and cats: diagnosis, therapy, and zoonotic potential. The Veterinary clinics of North America. Small animal practice. 41 (2): 287—309. doi:10.1016/j.cvsm.2010.12.005. PMID 21486637.
  65. ↑ Rousseaux, Wanda Haschek, Matthew Wallig, Colin (2009). Fundamentals of toxicologic pathology (вид. 2nd ed.). London: Academic. с. 182. ISBN 9780123704696. Архів оригіналу за 26 грудня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  66. ↑ MacLachlan, edited by N. James; Dubovi, Edward J. (2009). Fenner's veterinary virology (вид. 4th ed.). Amsterdam: Elsevier Academic Press. с. 399. ISBN 9780123751584. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  67. ↑ al.], edited by James G. Fox ... [et (2002). Laboratory animal medicine (вид. 2nd ed.). Amsterdam: Academic Press. с. 649. ISBN 9780122639517. Архів оригіналу за 16 грудня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.
  68. ↑ al.], edited by Jeffrey J. Zimmerman ... [et. Diseases of swine (вид. 10th ed.). Chichester, West Sussex: Wiley-Blackwell. с. 504. ISBN 9780813822679. Архів оригіналу за 26 грудня 2013. Процитовано 7 лютого 2014.

Література

[ред. | ред. код]
  • Dolin, [edited by] Gerald L. Mandell, John E. Bennett, Raphael (2010). Mandell, Douglas, and Bennett's principles and practice of infectious diseases (вид. 7th ed.). Philadelphia, PA: Churchill Livingstone/Elsevier. ISBN 0-443-06839-9.


захворювання Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гастроентерит&oldid=44231603