Войцех Гжимала

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Войцех Гжимала
Народився23 квітня 1793(1793-04-23)[1][3]
Дунаївці, Дунаєвецька волость, Ушицький повіт, Подільська губернія
Помер16 грудня 1871(1871-12-16)[1][2][3] (78 років)
Ньйон, Во, Швейцарія
Країна Російська імперія
Річ Посполита
Діяльністьбанкір, композитор
РідGrzymaład
Нагороди
срібний хрест ордена Virtuti Militari
Картина Теофіла Квятковського 1850 р. «Останні хвилини Фредеріка Шопена». Войцех Гржимала сидить праворуч у кріслі

Войцех Гжимала (пол. Wojciech Grzymała; 23 квітня 1793 — 16 грудня 1871) — польський громадський діяч, солдат і банкір, близький соратник польського композитора Фридерика Шопена.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Гжимала народився у ДунаївцяхГерцогстві Варшавському[джерело?], нині Хмельницька область, Україна). У 1807 році навчався у військовій школі. Брав участь у Бородінській битві 1812 року, за що отримав медаль Virtuti Militari. Він був масоном і активно діяв у польській політиці протягом 1820 -х років, був головним оратором на похоронах Станіслава Сташиця (1826). У 1828—1829 роках Гжималу ув'язнили в Петропавлівській фортеці в Санкт-Петербурзі за зв'язок із польським Товариством патріотичним (Towarzystwo Patriotyczne). Будучи директором першого Банку Польщі, він вів переговори у Лондоні та Парижі щодо фінансової та іншої підтримки Польщі після Листопадового повстання 1830 року.[4]

Гжимала залишився в Парижі і став громадським діячем польської еміграції. Він часто виступав радником Шопена і «поступово починав виконувати роль старшого брата в [його] житті».[5] Він був кореспондентом у Шопена і Жорж Санд, яка в листі до Гжимали від червня 1838 року визнала свої сильні почуття до композитора і питала поради, чи варто відмовитися від поточного роману, щоб почати стосунки з Шопеном.[6]

Гжимала помер у Ньйоні (Женева) у 1871 році.[4]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в SNAC — 2010.
  2. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в e-teatr.pl — 2004.
  4. а б Sikorski (n.d.)
  5. Zamoyski (2010), pp. 106—107.
  6. Chopin (1962), pp. 151—161.

Посилання

[ред. | ред. код]