Владко Мачек

Владко Мачек Vladko Maček
хорв. Vladko Maček
Владко Мачек Vladko Maček Владко Мачек
Голова Хорватської селянської партії
8 серпня 1928 — 15 травня 1964
Прем'єр-міністр	Драгіша Цветкович, Душан Симович, Іван Шубашич
Попередник	Степан Радич
Наступник	Юрай Крнєвич
Перший заступник прем'єр-міністра Югославії
26 серпня 1939 — квітень 1941
Лідер опозиції в Югославії
8 серпня 1928 — 26 серпня 1939
Народився	20 червня 1879(1879-06-20) Ястребарско, Австро-Угорщина
Помер	15 травня 1964(1964-05-15) (84 роки) Вашингтон, США
Похований	Мирогойське кладовище
Відомий як	політик, адвокат
Громадянство	Австро-Угорщина, Королівство Югославія,  Франція,  США
Alma mater	факультет права Загребського університетуd
Політична партія	Хорватська селянська партія
Професія	Політик, правник
Релігія	Римо-католицька
Нагороди	Орден короля Дмитара Звонимира
Медіафайли у Вікісховищі

Вла́дко Ма́чек (хорв. Vladko Maček, *20 червня 1879(18790620), Ястребарско, Королівство Хорватія — †15 травня 1964, Вашингтон, США) — хорватський і югославський політик першої половини XX століття. Провідник Хорватської селянської партії після загибелі її засновника С. Радича та протягом усієї Другої світової війни. Родич польського генерала Станіслава Мачека.

Молодість

Мачек не був хорватом за походженням. Народився в сім'ї словенсько-чеського походження в селі Купінец поблизу Ястребарско, на південний захід від Загреба. Він доводиться двоюрідним братом польському генералові Станіславу Мачеку. У 1903 здобув докторський ступінь з права в Загребському університеті. Працював службовцем у судах Загреба, Петріні, Самобора та Іванця, а потім стажувався як юрист у Крапині, після чого з 1908 р. відкрив приватну юридичну практику у м. Светі-Іван-Зеліна.

Вступив у Хорватську селянську партію Степана Радича з моменту її заснування. Прослуживши під час Першої світової війни офіцером австро-угорської армії, став близьким сподвижником Радича. Відбуваючи строк ув'язнення (1919—1920 рр.), був обраний заступником голови ХСП, а після його звільнення з в'язниці в 1920 р. — депутатом Національних Зборів як кандидат ХСП від Беловарсько-Крижевецької жупанії. У 1925 р., після того, як Радич відвідав Москву і партія вступила в Селянський інтернаціонал, Мачека було заарештовано владою Югославії. Попри ув'язнення його було обрано депутатом Національних зборів від ХСП по Сремській жупанії. Через кілька місяців після арешту Селянська партія увійшла в уряд, що дало підставу для його виходу на волю.

Голова Селянської партії

Після вбивства Радича сербським націоналістом Мачек став лідером Селянської партії. Незабаром він став одним з основних опонентів короля Александра І і його «диктатури 6 січня». За опозиційну діяльність його знову було заарештовано в 1933 р. і випущено після вбивства Александра хорватським націоналістом у 1934 р. Його мета, яку він декларував у ті роки, полягала у перетворенні Югославії з унітарної держави, де домінували серби, в нову форму держави, федерацію або навіть конфедерацію, де була б відновлена ​​державність Хорватії. Ідеї ​​Мачека дістали підтримку не тільки серед селян, але й серед практично всіх класів хорватського суспільства, серед людей найрізноманітнішої ідеологічної спрямованості. Мачек також підтримував тісні зв'язки з іншими опозиційними партіями Югославії, і хоча його коаліція програла вибори 1938 р., вона все одно залишилася впливовою силою.

Бановина Хорватія

Цілеспрямовані зусилля Мачека було винагороджено в серпні 1939 р., коли прем'єр-міністр Югославії Драгіша Цветкович уклав з ним так звану «Угоду Цветковича — Мачека» про створення автономної бановини Хорватії (територія включала сучасну Хорватію та населену хорватами частину Боснії і Герцеговини). Баном Хорватії було призначено члена Селянської партії Івана Шубашича, а сам Мачек отримав посаду 1-го заступника прем'єр-міністра Югославії.

Друга світова війна і крах партії

Тріумф виявився короткочасним, оскільки після вторгнення нацистів у Югославію в квітні 1941 р. Бановина Хорватія фактично припинила існування. Німці розглядали Мачека як ідеального кандидата на роль глави маріонеткового уряду і запропонували йому стати новим прем'єр-міністром, але він двічі відмовився. У той час Мачек був одним з небагатьох європейських політиків, твердо впевнених у майбутній поразці Німеччини. Мачек прагнув не допустити втягування Хорватії у війну, тому він прийняв тактику «помірного колабораціонізму». З одного боку, він закликав своїх прихильників з Селянської партії поважати новий режим Анте Павеліча, а в той самий час делегував свого представника Юрая Крнєвича для участі в емігрантському уряді Югославії.

Його тактика виявилася руйнівною для його партії і його власної кар'єри. У жовтні 1941 р. його було схоплено і запроторено в концтабір Ясеновац. Через кілька місяців його було переведено під домашній арешт в своєму будинку в с. Купінец. Тим часом, почався розкол у його партії — частина стала усташами, тоді як інші приєдналися до партизанського руху Тіто. Незважаючи на опозиційне ставлення до усташів, Мачек не зажив довіри серед комуністичних партизанів.

Останні роки

Могила Мачека на кладовищі Мірогой в Загребі

У 1945 р. Владко емігрував, спочатку у Францію, а згодом у США. 12 червня 1945 р. Мачека прийняв міністр закордонних справ Франції Жорж Бідо, запропонувавши йому право на проживання у Франції. В еміграції він продовжував залишатися шанованою людиною, йому неодноразово пропонували очолити емігрантські організації, але він відмовлявся.

Помер у Вашингтоні. Останки було перевезено в Хорватію в 1996 р. і поховано на кладовищі Мірогой у Загребі. Посмертно його нагороджено Великим Орденом короля Дмитра Звонимира в 2004 р.

Посилання

• https://web.archive.org/web/20080921133333/http://www.svetskirat.net/istorija/hrvatska.htm