Велике князівство Фінляндське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Великое княжество Финляндское
Suomen suuriruhtinaskunta
Storfurstendömet Finland
Велике князівство Фінляндське
автономне велике князіство в межах Російської імперії
1809 – 1917 Королівство Фінляндія

Герб of Велике князівство Фінляндське

Герб

Велике князівство Фінляндське: історичні кордони на карті
Велике князівство Фінляндське: історичні кордони на карті
Велике князівство Фінляндське у 1914
Столиця Турку (до 1812)
Гельсінкі 1812)
Мови шведська
фінська 1863)
російська (до 1863; з 1900)
Форма правління парламентська монархія
Історія
 - Засновано 5 вересня
 - Ліквідовано 6 грудня
Площа 360 000 км² км2
Попередник
Наступник
Шведська Фінляндія
Виборзька губернія
Королівство Фінляндія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Велике князівство Фінляндське

Фінля́ндське генера́л-губерна́торство — адміністративно-територіальна одиниця у складі Російської імперії (столиця — місто Гельсінгфорс).

Історія

[ред. | ред. код]

У 15561568 рр. Фінляндія мала у складі Шведського Королівства статус герцогства, у 15681808 рр. — великого герцогства (шведський король був одночасно великим герцогом Фінляндським; країна мала власний парламент (дієт), власний прапор — біле полотнище із синім прямим хрестом — і користувалася внутрішньою автономією).

Інкорпорація окремих частин Фінляндії до складу Російської імперії почалася під час Великої Північної (шведсько-російської) війни 17001721 рр. Згідно з Ніштадтським мирним договором 1721 р., Швеція поступилася Російській імперії частиною шведської Карелії з містом Виборг. За Абоським мирним трактатом 1743, до імперії Романових перейшла решта шведської Карелії (з містами Вільманстранд, Нейшлот та Фрідрихсгамн). Із цих земель росіяни сформували Виборзьку губернію (згодом була також відома як «Стара Фінляндія»).

Повна інкорпорація Фінляндії до Російської імперії відбулася після поразки Швеції у війні 18081809 рр.

27 березня 1809 р. російський імператор Олександр I, проголосивши себе Великим князем Фінляндським, підписав маніфест про недоторканість дотеперішньої релігії, прав і законів Фінляндії.

28 березня 1809 р. у Порвоо (Борго) відбувся сейм станів Фінляндії, який затвердив персональну унію країни з Російською імперією. Делегати склали присягу Олександру I як Великому князю Фінляндському та ухвалили головні засади державного устрою, після чого сейм не скликали до 1863 р.

Таким чином, Фінляндію було проголошено великим князівством у складі Російської імперії. Її монархами тепер ставали імператори з династії Романових, представником яких у Фінляндії був генерал-губернатор. У Санкт-Петербурзі створили міністерство у справах Фінляндії. Цей статус зберігався впродовж понад століття. На практиці це означало досить широку автономію законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

23 грудня 1811 р. імператорським маніфестом зі складу суто імперських земель до Великого князівства Фінляндського було повернуто територію «Старої Фінляндії» з м. Виборг.

18091812 — столицею князівства залишалося місто Або (Турку), потім її перенесено до Гельсінфорсу (Гельсінкі), на 150 км ближчого до Санкт-Петербургу.

Країною поруч з генерал-губернатором керував уряд — Імператорський Фінляндський сенат.

1811 — створено Фінляндський банк.

Вересень 1863 року — імператор дозволив регулярно скликати фінляндський сейм (парламент). Його перше засідання відкрив особисто імператор Олександр II промовою, виголошеною по-французьки.

Державною мовою у ВКФ була шведська, у 18091863 та 19001917 рр. — також російська, з 1863 р. статус державної отримала й фінська.

1860 — за указом Олександра II, на території Великого князівства Фінляндського було введено власну валюту — фінляндську марку.

За часів Олександра III та Миколи II Петербург намагався обмежити автономію ВКФ. Було ліквідовано автономні фінські війська, робилися спроби примусити фінляндців до служби в загальноімперській армії, русифікувати освіту та державні установи тощо. Найзатятішим русифікатором Фінляндії був генерал-губернатор М.Бобриков, який 1904 року загинув внаслідок замаху.

Певні зміни настали після російської революції 1905—1907 рр.. 20 червня 1906 фінляндський сейм навіть зміг затвердити конституцію країни (Сеймовий устав) підписом імператора Миколи ІІ.

1906 — замість застарілого станового сейму відбулися вибори до нового демократичного парламенту (Eduskunta), сформованого на засадах загального виборчого права. Саме тоді фінські жінки першими в Європі отримали право голосу на виборах.

Проте 1909 року імператорським указом конституцію Фінляндії було скасовано, 1910-го — розпущено парламент.

Лютий 1917 — з поваленням Миколи ІІ персональна унія Фінляндії з Росією виявилася автоматично розірваною. Було відновлено конституцію Фінляндії.

Останню спробу придушення автономії Фінляндії зробив російський Тимчасовий уряд у липні 1917 року.

Після жовтневого (листопадового) перевороту 1917 року в Російській республіці новий фінський парламент 15 листопада перебрав на себе всю владу в країні.

6 грудня 1917 р. сейм проголосив створення незалежного «Королівства Фінляндія», перетвореного 1918 року на Фінляндську Республіку.

22 грудня 1917 р. — уряд РРФСР визнав незалежність Фінляндії (серед підписів під цим декретом був і автограф українського більшовика Григорія Петровського).

Державний устрій

[ред. | ред. код]

Політичний устрій

[ред. | ред. код]

Очільником Великого князівства Фінляндського був російський імператор, який мав титул Великого князя Фінляндського, генерал-губернатор — голова місцевого уряду, а з 1816 року — Імператорського фінляндського сенату, виконував функції намісника. Вища фінська адміністрація підпорядковувалася безпосередньо імператору. У Петербурзі фінськими справами до 1891 року займався Комітет (у 1809—1811 рр. — Комісія) у справах Фінляндії.[1]

Сейм Фінляндії складався з представників чотирьох станів. У його компетенцію входило тільки законодавство в галузі внутрішніх справ. Без згоди Сейму імператор не міг вводити або скасовувати закони і податки.

До 1863 року, оскільки фінляндський Сейм фактично не збирався, Сенат брав активну участь у законодавчому житті краю, хоча формально був наділений лише правом законодавчої ініціативи. Законопроєкт, що виходить від Сенату, за схвалення його імператором, мав передаватися у вигляді найвищої пропозиції на обговорення Сейму, а так як Сейми не скликались, то на ділі відразу ж після схвалення законопроєкт ставав законом.

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]

8 губерній:

Економіка

[ред. | ред. код]
25 пенні, 1916 року. На аверсі монети герб великого князівства Фінляндського

На початку XX століття у Фінляндії переважно розвивалася деревообробна і целюлозно-паперова промисловість, яка орієнтувалася на західноєвропейський ринок. Провідною галуззю сільського господарства стало тваринництво, продукція якого також в основному вивозилася в Західну Європу. Торгівля Фінляндії з Росією при цьому скорочувалася. Під час Першої світової війни через блокаду і практично повне припинення зовнішніх морських зв'язків були згорнуті як основні експортні галузі, так і галузі внутрішнього ринку, які працювали на привізній сировині.

Грошові одиниці князівства

[ред. | ред. код]

Коли Фінляндія входила до складу Швеції, в обігу був шведський ріксдалер. Під час російсько-шведських війн використовувалися грошові знаки обох країн, в 18091860 роках — тільки російський рубль.

В 1860 році, за указом імператора Олександра II, на території Великого князівства Фінляндського була введена власна валюта — Фінляндська марка, чому немало сприяла активність Йохана Снелльмана, фінського сенатора, публіциста, філософа, письменника, журналіста і державного діяча, одного з найвідоміших фенноманів XIX століття.

Назву для нової валюти придумав Еліас Леннрот, збирач «Калевали». Примітно, що Німеччина назвала свою валюту маркою тільки через 10 років.

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]