Європрайд

Європрайд – європейський міжнародний захід, який щорічно проводиться в різних містах Європи на основі концепції гей-прайду.

Під час проведення Європрайду, зазвичай триває до двох тижнів, проходять численні спортивні та мистецькі заходи, концерти, різні клубні вечірки, дні пам'яті жертв СНІДу. Завершується Європрайд традиційним дводенним прайд-парадом.

Історія

Перший Європрайд пройшов в Лондоні в 1992 році. За різними оцінками на ньому були присутні більше 100 000 людей. У наступному році, фестиваль приймав Берлін, а через рік – Амстердам. На той час Європрайд перетворився в справжню фінансову катастрофу із загальним боргом близько 450 тисяч євро. Коли в 1996 році Європрайд приїхав в Копенгаген, він користувався величезною підтримкою мерії міста. В результаті його організаторам вдалося домогтися фінансового профіциту.

Європрайд в Парижі пройшов в 1997 році. Фестиваль мав величезну кількість спонсорів і був вкрай успішним. Його учасниками стали понад 300 000 людей. Стокгольм приймав Європрайд в 1998 році, а в 1999 році приймаючим містом знову повинен був стати Лондон. Однак фестиваль був скасований через те, що його організатори збанкрутували.

У 2000 році замість Європрайду спробували організувати «Всесвітній прайд-парад». Захід відбувся в Римі і був добре сприйнятим геями і лесбійками з усього світу. Спочатку, маючи серйозну підтримку з боку мерії Рима, організатори зіткнулися з серйозним тиском з боку Ватикану, який готувався до 2000-річчя Римо-католицької церкви.

У 2001 році Європрайд відбувся у Відні і привернув велику кількість учасників з країн Центральної і Східної Європи. У 2002 році в Кельні відбувся найбільший Європрайд, в якому брали участь за різними оцінками більше мільйона людей. У 2003 році Європрайд пройшов в Манчестері, в 2004 році в Гамбургу ^[1], в 2005 році – в Осло (його почесним гостем був Ієн Маккеллен).

У 2006 році в Лондоні був організований двотижневий фестиваль, кульмінацією якого став парад на Оксфорд-стріт, одній з найжвавіших вулиць міста. Вперше за всю історію Європрайду він проводився в центрі міста. У параді взяли участь мер Лондона Кен Лівінгстон, консерватор Алан Дункан, активіст Пітер Тетчелл, і перший трансгендерний депутат Європарламенту – італієць Володимир Луксурія. Після параду в трьох районах Лондона пройшли заходи: мітинг на Трафальгарській площі, а також гуляння в Лестері і Сохо.

У 2007 році в Мадриді відбувся Європрайд, приурочений до прийняття поправок в іспанське законодавство. У ньому взяло участь понад 1,2 мільйона людей. Вперше фінансування заходу було проведено не на приватні гроші, а з коштів міста.

У 2008 році після десятирічної перерви Європрайд знову пройшов в Стокгольмі ^[2].

З 2 травня по 7 червня 2009 року в Цюриху відбувся перший місячний Європрайд, кульмінацією котрого став прайд-парад центром Цюриха ^[3].

У 2010 Європрайд пройшов у Варшаві ^[4] та став першим ЛГБТ-заходом, що відбувся в колишній комуністичній країні. Організатори підготували різні заходи, основною метою яких було привернення уваги до проблеми легалізації одностатевих цивільних партнерств в країні. ^[5].

У 2011 році Європрайд знову пройшов в Римі. На церемонії закриття фестивалю виступила гей-ікона Леді Гага.

Всесвітній прайд-парад

Спеціальною комісією було вирішено, що якщо місто-кандидат на проведення Всесвітнього прайд-парад знаходиться в Європі, то парад автоматично стає Європрайдом.

Перший Всесвітній прайд-парад збігся з Європрайдом в Римі, однак другий вже проходив окремо в Єрусалимі.

У 2012 році Всесвітній прайд-парад знову проходив в Європі і був приурочений до літніх Олімпійських ігор в Лондоні.

Місця проведення Європрайду

рік	Місце проведення	Тема	Період проведення	Приблизна кількість учасників (чол.)
1992	Лондон
1993	Берлін
1994	Амстердам			пр. 120 000
1995	не проводився
1996	Копенгаген			пр. 35 000
1997	Париж
1998	Стокгольм
1999	не проводився
2000	Рим ^[6]	«Ми віримо в гордість»	1 липня - 8 липня	пр. 500 000
2001	Відень
2002	Кельн	«Кельн святкує різноманітність»	15 червня - 7 липня	пр. 1 200 000
2003	Манчестер
2004	Гамбург		4 червня – 13 червня	пр. 500 000
2005	Осло		18 червня – 27 червня	70 000-100 000
2006	Лондон
2007	Мадрид	«Тепер в Європі можлива рівність»	22 червня – 2 липня	пр. 2 500 000
2008	Стокгольм ^[7]	«Руйнуємо кордони по-шведськи»	25 липня – 3 серпня	пр. 80 000
2009	Цюрих ^[8]	«Сорок років гордості»	2 травня – 7 червня	пр. 100 000
2010	Варшава ^[9]	«Свобода, рівність, терпимість!»	7 липня – 17 липня	пр. 8000-15 000 ^[10] ^[11]
2011	Рим ^[12]	«Гордися собою!»	2 червня – 12 червня	пр. 1 000 000
2012	Лондон		23 червня – 8 липня
2013	Марсель		10 липня – 20 липня
2014	Осло ^[13]		20 червня – 29 червня^[14]
2015	Рига ^[15]	«Будь зміною, твори історію!»	15 червня – 21 червня	пр. 5,000^[16]
2016	Амстердам^[17]	«Приєднуйся до нашої свободи, приєднуйся до нас!»	26 липня – 7 серпня	пр. 560 000^[18]
2017	Мадрид^[19]	«За права ЛГБТІ по всьому світу»	23 червня – 2 липня	пр. 3 000 000^[20]^[21]
2018	Стокгольм та Гетеборг	«Два міста, один фестиваль – за об’єднану Європу»	27 липня – 19 серпня	пр. 60 000^[22]
2019	Відень	Бачення прайду	1 червня – 16 червня	пр. 500 000^[23]
2020	Салоніки	«Ласкаво просимо в майбутнє, до якого кожен може доєднатися»	не проводився через пандемію COVID-19
2021	Копенгаген	«Ти - частина»	12 серпня – 22 серпня
2022	Белград		12 вересня – 18 вересня
2023	Валлетта	«Рівність від серця»	7 вересня – 17 вересня
2024	Салоніки