Михайло-Олександрівка
| село Михайло-Олександрівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Одеська область |
| Район |  Березівський район
|
| Тер. громада | Березівська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA51020030160059495 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1860 |
| Населення | 593 |
| Площа | 3,211 км² |
| Густота населення | 184,68 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 67314 |
| Телефонний код | +380 4856 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 47°16′20″ пн. ш. 30°42′46″ сх. д. / 47.27222° пн. ш. 30.71278° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
15 м |
| Водойми | р. Тилігул |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 67300, Одеська область, Березівський район, м. Березівка, пл. Генерала Плієва, 9 |
| Карта | |
  Михайло-Олександрівка | |
 Михайло-Олександрівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
 |
Миха́йло-Олександрівка — село Березівської міської громади у Березівському районі Одеської області в Україні. Населення становить 593 осіб.
Одне з найстаріших сіл району. Засновано воно десь на зорі ХІХ століття і спочатку носило назву Техталово за іменем поміщика Техтула, корінного прусака, який одержав сотні десятин родючої української землі в дар від російської імператриці Катерини ІІ.
- Бундючного розбещеного кріпосника Техтула замінив Їжицький, який у ставленні до кріпосних селян виявився ще гіршим, ніж його попередник. Це він за десяток породистих гончих собак виміняв сім сімей кріпаків з Лебедина — містечка в Чернігівській області. Змінювалися пани — Техтули, Їжицькі, Ренци, — а селянам не було полегкості. Від зорі до зорі гнули вони спини на безмежних панських ланах, у поті чола заробляючи на прожиття гіркий шматок хліба. З їх підсліпуватих халуп не вилазили злидні. Тільки й веселішав селянин, коли топив своє горе в чарці горілки, купленої втридорога у шинкаря. Шинків у селі — хоч відбивай, а школи не було.
- Лише незадовго перед першою російською революцією в М-Олександрівці відкрили початкову школу. Але що за школа — одна назва. Функціонувала вона…три місяці на рік в приміщенні, що нагадувало сарай «педагогічний колектив» її складався з малограмотного вчителя і попа з Сиротинської церкви. Останній відвідував школу 2-3 рази на місяць, щоб перевірити, чи твердо засвоїли «хлопські сини» «Отче наш» та інші молитви. Та й початкову школу не всім дітям селян вдавалося закінчити. Батьки відривали їх від навчання і посилали в найми до багатіїв.
- З кожним роком зростало населення Михайло-Олександрівки, все більше дробилися селянські наділи землі. Селяни десятками кидали свої мізерні клаптики, які не могли прохарчувати власника, й інші йшли батракувати.
Під час Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 1 житель села[1].
Під час Другої світової війни в лавах Червоної Армії воювали брати Федір і Гаврило Чумаченки, Андрій і Микола Павлови, Іван і Олександр Лопатинські та інші колгоспники. В самому селі на період окупації діяла підпільна партизанська група у складі 12 чоловік.
У березні 1944 року Михайло-Олександрівку знову зайняли радянські війська. Знову почали набиратися сили колгоспів «Нове життя» і «Червона Україна» Особливо гарних результатів вони досягли, коли об'єдналися в одне укрупнене господарство. В 1957 р., прийнявши до себе колгосп ім.. Криворучка, ця сільгоспартіль дістала назву імені Суворова, а весною того ж року стала комплексною бригадою укрупненого колгоспу ім. Кірова.
Великі зміни сталися в Михайло-Олександрівці за останні роки 50-х років. Село, центральна вулиця якого простягалася майже на чотири кілометри, розрослося майже до невпізнання. Все менше залишалося низеньких землянок з підсліпуватими віконцями, на їх місці виростали добротні будинки, вкриті черепицею, шифером, жерстю і очеретом.
На ряду з розвитком будівництва, розвивався і сільськогосподарський промисел. Розширилося тваринницьке містечко. Небачені кошти вкладали в будівництво нових тваринницьких приміщень (близько трьох мільйонів карбованців).
В грудні 1957 року до ладу стала нова електростанція. Лампочки Ілліча засіяли в будинках колгоспників, в адміністративних та тваринницьких приміщеннях. Центральна вулиця також була повністю освітлена 60 великими електролампами. Значно зростав і культурний розвиток трудівників колгоспного села. В селі функціонував сільський клуб, бібліотека.
Колишній орган місцевого самоврядування — Михайло-Олександрівська сільська рада.
Згідно з переписом 1989 року населення села становило 542 особи, з яких 251 чоловік та 291 жінка.[2]
За переписом населення 2001 року в селі мешкали 593 особи.[3]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 95,28 % |
| російська | 4,22 % |
| гагаузька | 0,34 % |
| румунська | 0,17 % |
- ↑ Михайло-Олександрівка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Одеська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Одеська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
|
Це незавершена стаття з географії Одеської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |