Перейти до вмісту

Горленко Василь Петрович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
→Життєпис: Це дати перебування на посаді полковника Прилуцького, а не дати життя і смерті.
(Не показані 11 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 10: Рядок 10:
| підпис_зображення =
| підпис_зображення =
| ім'я_при_народженні =
| ім'я_при_народженні =
| дата_народження = 13.1.1853(1)
| дата_народження = 13.3.1853(1)
| місце_народження = [[Українське (Талалаївський район)|Ярошівка]] [[Прилуцький повіт|Прилуцького повіту]] [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]], тепер [[Українське (Талалаївський район)|Українське]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]], <ref>''Ясь О. В.'' [http://history.org.ua/?termin=gorlenko_v Горленко Василь Петрович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160306143330/http://history.org.ua/?termin=Gorlenko_V |date=6 березня 2016 }} // {{ЕІУ|2|165}}</ref><ref>{{cite web|url= http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31294|title= Горецький Петро Йосипович|author= В. К. Борисенко|date= 2006|website= [http://esu.com.ua Енциклопедія сучасної України (електронне видання)]|publisher= Інститут енциклопедичних досліджень НАН України|accessdate= 29 вересня 2017|archive-date= 1 жовтня 2017|archive-url= https://web.archive.org/web/20171001030850/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31294}}</ref> за іншими даними&nbsp;— село [[Ярошівка (Роменський район)|Ярошівка]], тепер [[Роменський район|Роменського району]] [[Сумська область|Сумської області]]<ref> Горленко Василь Петрович. // {{УРЕ}} </ref>
| місце_народження = [[Українське (Талалаївський район)|Ярошівка]] [[Прилуцький повіт|Прилуцького повіту]] [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]] <ref>ДАЧО, Чернігів. Ф. 1530, о. 7, спр. 65, с. 327, зап. № 9. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – О родившихся.</ref>, тепер [[Українське (Талалаївський район)|Українське]] [[Прилуцький район|Прилуцького району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]]
| дата_смерті = 27.4.1907(14)
| дата_смерті = 25.4.1907(12)
| місце_смерті = [[Петербург]]
| місце_смерті = [[Санкт-Петербург]]
| громадянство =
| громадянство =
| підданство =
| підданство =
Рядок 34: Рядок 34:
}}
}}
{{othernames|Горленко (прізвище){{!}}Горленко}}
{{othernames|Горленко (прізвище){{!}}Горленко}}
'''Горленко Василь Петрович''' ({{нар}} {{ДН|13|1|1853|1}}, [[село]] Ярошівка, тепер [[Українське (Талалаївський район)|Українське]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]]&nbsp;— {{ДС|27|4|1907|14}}, [[Петербург]], похований в Ярошівці)&nbsp;— український [[письменник]], [[мистецтвознавець]], [[фольклорист]] та [[етнограф]].
'''Горленко Василь Петрович''' ({{нар}} {{ДН|13|3|1853|1}}, [[село]] Ярошівка, тепер [[Українське (Талалаївський район)|Українське]] [[Прилуцький район|Прилуцького району]] [[Чернігівська область|Чернігівської області]]&nbsp;— {{ДС|25|4|1907|12}}, [[Петербург]], похований в Ярошівці)&nbsp;— український [[письменник]], [[мистецтвознавець]], [[фольклорист]] та [[етнограф]].


== Життєпис ==
== Життєпис ==
Народився в сім’ї штабс-ротмістра Новомиргородського уланського полку Петра Дмитровича Горленка (1820–1853) і Марії Яківни, вродженої Мамчич (1824–1894). Батько походив із давнього козацько-старшинського роду [[Горленки|Горленків]] і був прямим нащадком полковників Прилуцьких [[Лазар Горленко|Лазаря Горленка]] (1659–1687) і [[Дмитро Лазаревич Горленко|Дмитра Горленка]] (1692–1708). Мати походила з козацького роду, її предки служили у [[Миргородський полк|Миргородському полку]], а батько був миргородським поміщиком і мав чин колезького радника<ref name="МИР">[http://histpol.pl.ua/books/Rozsokha.L_Myrhorodska_starovyna.pdf ''Людмила Розсоха''. Естет із козацькою душею (Василь Горленко й Миргородщина).] – Людмила Розсоха. Миргородська старина. – Кобеляки: Вид-во «Кобеляки». – 2002.</ref>.
Походив із давнього українського козацького роду [[Горленки|Горленків]], серед яких найвідоміші Лазар і Дмитро (полковники Прилуцького полку), Андрій (полковник Полтавського полку).


Батько помер через три місяці після народження сина<ref name="СМР">ДАЧО, Чернігів. Ф. 1530, о. 7, спр. 65, с. 413, зап. № 24. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших.</ref>, Василя та його сестер Ольгу і Софію ростила мати, родина проживала в Ярошівці, а також у [[Миргород|Миргороді]] <ref name="МИР"></ref>. Для отримання середньої освіти Василя віддали до [[Перша полтавська гімназія|Полтавської гімназії]], потім він продовжив навчання в класичній гімназії при [[Ніжинська гімназія вищих наук|Ніжинському юридичному ліцеї князя Безбородька]], яка готувала учнів до вступу в ліцей і підпорядковувалась його дирекції. Став ліцеїстом, навчався трохи краще за «посередньо», бо його більше цікавили не предмети, які викладалися в ліцеї, а знання, отримувані з книг по історії, культурі та мистецтву<ref name="БОР">[https://shron2.chtyvo.org.ua/Ukraina_ukrainoznavstvo_i_frantsuzke_kulturne/Chyslo_10.pdf ''Ілько Борщак''. Українець-європеєць Василь Горленко.] – Україна. Українознавство і французьке культурне життя. – Ч. 10. – Париж, 1953. – С. 860.</ref>. Навчання припало на період реорганізаційних змін, в 1873 році вийшло розпорядження про поступове закриття Ніжинського юридичного ліцею, а в 1875 році замість ліцею відкрили [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|Історико-філологічний інститут князя Безбородька]], який готував учителів для гімназій.
Навчався у Ніжинському ліцеї, закінчив [[Сорбонна|Сорбонну]] в [[Париж]]і.


В. Горленко полишив навчання і незабаром виїхав до Франції, де став студентом [[Сорбонна|Сорбонни]]. В [[Париж|Парижі]] навчався приблизно в 1878–1882 роках<ref name="БОР"></ref>. Його світогляд формувався під впливом [[Шарль Оґюстен де Сент-Бев|Сент-Бева]], однієї з ключових постатей історії французької літератури, та письменника і критика [[Еміль Золя|Еміля Золя]]. Також сприйняв і надалі сповідував у своїй професійній діяльності філософію мистецтва [[Іпполіт Тен|Іпполіта Тена]]. Директор Архіву української еміграції у Франції [[Ілько Борщак|І.Борщак]] писав: «Властиво Париж і був, правдоподібно, за справжню школу Горленка» <ref name="БОР"></ref>.
Активно співпрацював з журналом «[[Киевская старина]]». Автор численних праць про українських письменників ([[Котляревський Іван Петрович|Івана Котляревського]], [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса Шевченка]], [[Панас Мирний|Панаса Мирного]] та ін.). Також досліджував творчість французького поета українського походження [[Гриценко Віктор Львович|Віктора Гриценка]]. Йому належать статті на історико-побутові та етнографічні теми, зокрема дослідження про українські думи і кобзарів. Частина праць опублікована у книгах «Южнорусские очерки й портреты» (1898), «Украинские были» (1899). «Отблески» (1908).


Після повернення почав журналістську діяльність, його перші фейлетони з’явилися в петербурзькій газеті «Голос», далі став активно досліджувати українську літературу, етнографію, образотворче мистецтво. Публікувався в часописі «[[Киевская старина]]» (1882–1885) і в столичних виданнях «Молва», «Отечественные Записки», «Русский Архив», «Всемирная Иллюстрация», «Труд», «Новое Время» та ін., де помістив десятки статей, заміток, рецензій. Його огляди та історико-літературні нариси з української літератури стосувалися як письменників минулого [[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревського]], [[Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович|Г. Квітки-Основ’яненка]], [[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченка]], так і сучасників [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|І. Нечуя-Левицького]], [[Панас Мирний|Панаса Мирного]], [[Федькович Осип-Юрій Адальбертович|Ю. Федьковича]], [[Франко Іван Якович|І. Франка]], [[Щоголів Яків Іванович|Я. Щоголева]] та інших. Також досліджував творчість французького поета українського походження [[Гриценко Віктор Львович|Віктора Гриценка]]. Вивчав і творчість українських митців доби класицизму [[Боровиковський Володимир Лукич|В. Боровиковського]] і [[Левицький Дмитро Григорович|Д. Левицького]], повернувши їх Україні із забуття. Багато подорожував Україною, збираючи історичні та етнографічні матеріали. Йому належать статті на історико-побутові та етнографічні теми, зокрема дослідження про українські думи і кобзарів. Частина праць опублікована в книгах «Южнорусские очерки и портреты» (1898), «Украинские были» (1899), «Отблески» (1905, 1908) <ref>[http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=DOP&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Gorlenko_V Горленко Василь Петрович.] Енциклопедія історії України. – Т. 2. – Інститут історії України. - К.: Наукова думка, 2004.</ref> <ref name="ЕНЦ">[https://esu.com.ua/article-31294 Горленко Василь Петрович.] – Енциклопедія сучасної України.</ref> <ref>[https://www.biografija.ru/biography/gorlenko-vasilij-petrovich.htm Биографическая энциклопедия.] Горленко Василий Петрович.</ref> <ref>[https://www.booksite.ru/fulltext/1/001/007/030/30331.htm Горленко, Василий Петрович. – Энциклопедический словарь / Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А.]</ref> <ref>[https://academic.ru/ Биографический словарь. – Горленко Василий Петрович.]</ref>.
Епістолярну спадщину Василя Горленка досліджував український історик [[Забіяка Іван Михайлович|Іван Забіяка]].

З початку 1880-х років діяльність В. Горленка була пов’язана з Санкт-Петербургом. Столиця приваблювала його значно вищим і цікавішим ритмом культурного життя, тут він спробував «знайти пристойну службу творчого характеру». Були і причини чисто матеріального змісту, бо він належав до тих людей, які можуть заробляти лише літературною працею, а в столиці імперії для цього було значно більше можливостей, ніж в Україні <ref>[https://shron1.chtyvo.org.ua/Horlenko_Vasyl/Epistoliarna__spadschyna__Vasylia__Horlenka.pdf ''Забіяка І.М.'' Епістолярна спадщина Василя Горленка.]– С. 10-11.</ref>.

Гостра необхідність в літературному заробітку була обумовлена складним становищем його фінансових справ. В. Горленко був багатим поміщиком, обирався гласним Полтавської губернії (1886–1888) <ref>[http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/tematicheskie-podborki/spravochnye-knizhki-i-adres-kalendari-poltavskoj-gubernii?id=12450#163 Адрес-календарь Полтавской губернии на 1887 год.] – Полтава, 1886. – С. 163.</ref> <ref>[http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/tematicheskie-podborki/spravochnye-knizhki-i-adres-kalendari-poltavskoj-gubernii?id=12452#6 Адрес-календарь Полтавской губернии на 1888 год.] – Полтава, 1887. – С. 6.</ref>, гласним Прилуцьких повітових земських зборів (1884–1889) <ref>[http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/tematicheskie-podborki/spravochnye-knizhki-i-adres-kalendari-poltavskoj-gubernii?id=12603#pr-4 Адрес-календарь Полтавской губернии на 1899 год.] – Полтава, 1898. – С. 4.</ref> <ref>[http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/tematicheskie-podborki/spravochnye-knizhki-i-adres-kalendari-poltavskoj-gubernii?id=12579#pr-4 Адрес-календарь Полтавской губернии на 1900 год.] – Полтава, 1899. – С. 4.</ref> <ref>[http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/tematicheskie-podborki/spravochnye-knizhki-i-adres-kalendari-poltavskoj-gubernii?id=11711#pr-4 Адрес-календарь Полтавской губернии на 1901 год.] – Полтава, 1900. – С. 4.</ref>, був опікуном однокласного сільського народного училища в Ярошівці <ref>[http://histpol.pl.ua/ru/biblioteka/tematicheskie-podborki/spravochnye-knizhki-i-adres-kalendari-poltavskoj-gubernii?id=12575#147 Памятная книжка Киевского учебного округа.] Часть 5. Полтавская губерния. 1890 год. – С. 147.</ref>. Від батька крім садиби успадкував близько 300 десятин орних земель та ділянку лісу. Велике господарство потребувало постійної участі і вмілого керівництва, що зовсім не поєднувалося з творчою вдачею і стилем життя поміщика.

Господарча діяльність В. Горленка відображена в листах за 1883–1907 роки. Його епістолярна спадщина досліджена істориком [[Забіяка Іван Михайлович|Іваном Забіякою]]. Господарювання було невдалим: кредити в Дворянському банку під заставу земель, виставлений за борги на продаж з аукціону маєток (1898), продаж 100 десятин і погашення боргів (1899), і знову борги. Після перемовин з банками В. Горленко здав землі в оренду (частково продав) селянам Ярошівки, які оформили кредити в [[Селянський поземельний банк|Селянському банку]]. Але через [[Революція 1905—1907|революційні події 1905–1907 років]] плату за землю та відсотки по кредитах не сплачували, очікуючи на вирішення земельного питання [[Державна дума Російської імперії I скликання|Державною думою]]. В результаті В. Горленко, як орендодавець, був змушений сплачувати за селян відсотки за їхніми кредитами.

До Санкт-Петербурга В. Горленко спочатку їздив на кілька тижнів чи на один-два місяці, а потім повертався в Ярошівку, також працював у Києві. Саме тоді в Санкт-Петербурзі під впливом [[Костомаров Микола Іванович|М. Костомарова]] відбулася переорієнтація В. Горленка на українську тематику<ref>[https://shron1.chtyvo.org.ua/Horlenko_Vasyl/Epistoliarna__spadschyna__Vasylia__Horlenka.pdf ''Забіяка І.М.'' Епістолярна спадщина Василя Горленка.]– С. 11.</ref>. Приблизно з 1897 року він працював, переважно, в Санкт-Петербурзі, заробляючи гроші в різних виданнях. Закінчив свою літературну кар'єру в газеті «Новое Время», працюючи рецензентом, оглядачем літератури зарубіжних видань. Газета «Новое Время» на той період мала репутацію «прислужницької, реакційної та безпринципної газети» <ref>[https://falyosa.livejournal.com/3800091.html Русская газета: "Новое время" 1868—1917.]</ref>, що стало причиною звинувачень у відході В. Горленка від України, хоча існують різні думки з цього приводу. Сам В. Горленко в листах стверджував, що якби з’явилося видання із демократичними поглядами, він би пішов туди не задумуючись. А так він відповідає тільки за свій рядок, а не за всю газету. Ще називав перебування в Санкт-Петербурзі каторгою <ref>[https://shron1.chtyvo.org.ua/Horlenko_Vasyl/Epistoliarna__spadschyna__Vasylia__Horlenka.pdf ''Забіяка І.М.'' Епістолярна спадщина Василя Горленка.] – С. 215.</ref>.

За політичними поглядами належав до представників старого малоросійського дворянства консервативного спрямування<ref name="ЕНЦ"></ref>, вихідців з козацької старшини, протиставляв часи [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]] своєму часу. Скептично ставився до діяльності виборних гласних губернських і повітових земських зборів<ref>Там само. – С. 65, 72, 75.</ref>. Революція 1905 року налякала В. Горленка, йому цілком ґрунтовно здалося, що революційний рух «хоче звільнити його» «від усякого майна», а українська преса того часу видалася йому незрозумілою та «яскраво соціалістичною» <ref>Там само. – С. 231-233.</ref>.

Особисте життя у В. Горленка не склалося. Він хотів одружитися з акторкою [[Заньковецька Марія Костянтинівна|Марією Заньковецькою]], супроводжував її трупу на гастролях, навіть пробував грати епізодичні ролі в спектаклях. Марія відносилася до нього приязно, але поєднатися відмовилась, він так і залишився неодруженим<ref>[https://docplayer.net/53275953-Vasil-petrovich-gorlenko-i-ivan-petrovich-kavaleridze-mariya-kostyantinivna-zankovecka.html ''Микола Стороженко''. Василь Петрович Горленко (1853–1907 рр.).] – Альманах «Вітряк». Вип. 3. – К., 2007. – С. 18-19.</ref> <ref>''Гліб Лазаревський''. Київська старовина. Спогади.– Там само. С. 38-39.</ref>. З близьких родичів мав двох племінниць, доньок старшої сестри Софії, по чоловіку Чешихіної (1849–?)<ref>[https://www.rgfond.ru/person/264034 Российский родословный фонд.] – Софья Петровна Горленко.</ref>, яких цікавили лише його статки<ref>[https://shron1.chtyvo.org.ua/Horlenko_Vasyl/Epistoliarna__spadschyna__Vasylia__Horlenka.pdf ''Забіяка І.М.'' Епістолярна спадщина Василя Горленка.] – С. 124-125.</ref>.

Невлаштований побут, проживання в мебльованих номерах, харчування в ресторанах, часті переїзди – все це позначалося на його здоров'ї. В. Горленко хворів дуже часто, при будь-якій зміні погоди, про що неодноразово писав у своїх листах, починаючи з 1885 року. Іноді по кілька днів не міг встати з ліжка, а свої хвороби називав простудою. Навіть лікування в Криму у нього закінчилося захворюваннями на малярію і летучий ревматизм <ref>Там само. – С. 86, 234 .</ref>. В медицині така ситуація називається ослабленою загальною [[Резистентність|резистентністю]], тобто здатністю організму до протидії різного роду інфекціям.

Наприкінці 1906 року потрапив до лікарні Оленинського інституту (Клінічного інституту великої княгині Олени Павлівни) з діагнозами «бронхіт» і «запалення легенів». Сучасники пишуть, що В. Горленко хворів на сухоти <ref name="МИР"></ref>, або захворів на швидкоплинні сухоти <ref>[https://docplayer.net/53275953-Vasil-petrovich-gorlenko-i-ivan-petrovich-kavaleridze-mariya-kostyantinivna-zankovecka.html ''Д. Дорошенко.'' В. Горленко. – Україна, 1907, травень.] – Альманах «Вітряк». Вип. 3. – К., 2007. – С. 16-17.</ref>. Вірогідно, у нього була підвищена сприйнятливість до туберкульозної інфекції, можливо спадкова, адже його батько і сестра Ольга (1850–1872) померли від туберкульозу<ref name="СМР"></ref> <ref>ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, о. 10, спр. 877, с. 100, зап. № 25. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших.</ref>. Лікування тривало 4 місяці і не дало результатів. В. Горленко помер у Санкт-Петербурзі 12 квітня 1907 року<ref>ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, о. 10, спр. 1267, с. 549, зап. № 17. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших.</ref>, на його прохання був похований 17 квітня в селі Ярошівка поруч з батьками.

17 листопада 2021 року на батьківщині В. Горленка встановлено пам’ятник <ref>[https://chz.org.ua/narodnyy-pam-iatnyk-na-batkivshchyni-vasylia-horlenka/ Народний пам’ятник на батьківщині Василя Горленка]</ref>.


== Джерела та література ==
== Джерела та література ==
Рядок 54: Рядок 72:
|Вікіцитати=
|Вікіцитати=
}}
}}
* ''[[Забіяка Іван Михайлович|Забіяка І. М]]''. [https://chtyvo.org.ua/authors/Horlenko_Vasyl/Epistoliarna__spadschyna__Vasylia__Horlenka/ Епістолярна спадщина Василя Горленка.] Монографія. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. / Бібліотека альманаху «Вітряк». Вип. 5. – К., 2013.– 400 с.
* ''Ясь О. В.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Gorlenko_V Горленко Василь Петрович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170131190928/http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Gorlenko_V |date=31 січня 2017 }} // {{ЕІУ|2|165}}
* ''Ясь О. В.'' [http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Gorlenko_V Горленко Василь Петрович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170131190928/http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Gorlenko_V |date=31 січня 2017 }} // {{ЕІУ|2|165}}
* ''[[Борисенко Валентина Кирилівна|В.&nbsp;К.&nbsp;Борисенко]]''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31294 Горленко Василь Петрович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170131184716/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31294 |date=31 січня 2017 }} // {{ЕСУ}}
* ''[[Борисенко Валентина Кирилівна|В.&nbsp;К.&nbsp;Борисенко]]''. [http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31294 Горленко Василь Петрович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170131184716/http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31294 |date=31 січня 2017 }} // {{ЕСУ}}

Версія за 13:27, 11 березня 2024

Горленко Василь Петрович
Народився1 (13) березня 1853(1853-03-13)
Ярошівка Прилуцького повіту Полтавської губернії [1], тепер Українське Прилуцького району Чернігівської області
Помер12 (25) квітня 1907(1907-04-25) (54 роки)
Санкт-Петербург
Національністьукраїнець
Діяльністьписьменник
Alma materСорбонна
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Горленко.

Горленко Василь Петрович (нар. 1 (13) березня 1853(18530313), село Ярошівка, тепер Українське Прилуцького району Чернігівської області — 12 (25) квітня 1907, Петербург, похований в Ярошівці) — український письменник, мистецтвознавець, фольклорист та етнограф.

Життєпис

Народився в сім’ї штабс-ротмістра Новомиргородського уланського полку Петра Дмитровича Горленка (1820–1853) і Марії Яківни, вродженої Мамчич (1824–1894). Батько походив із давнього козацько-старшинського роду Горленків і був прямим нащадком полковників Прилуцьких Лазаря Горленка (1659–1687) і Дмитра Горленка (1692–1708). Мати походила з козацького роду, її предки служили у Миргородському полку, а батько був миргородським поміщиком і мав чин колезького радника[2].

Батько помер через три місяці після народження сина[3], Василя та його сестер Ольгу і Софію ростила мати, родина проживала в Ярошівці, а також у Миргороді [2]. Для отримання середньої освіти Василя віддали до Полтавської гімназії, потім він продовжив навчання в класичній гімназії при Ніжинському юридичному ліцеї князя Безбородька, яка готувала учнів до вступу в ліцей і підпорядковувалась його дирекції. Став ліцеїстом, навчався трохи краще за «посередньо», бо його більше цікавили не предмети, які викладалися в ліцеї, а знання, отримувані з книг по історії, культурі та мистецтву[4]. Навчання припало на період реорганізаційних змін, в 1873 році вийшло розпорядження про поступове закриття Ніжинського юридичного ліцею, а в 1875 році замість ліцею відкрили Історико-філологічний інститут князя Безбородька, який готував учителів для гімназій.

В. Горленко полишив навчання і незабаром виїхав до Франції, де став студентом Сорбонни. В Парижі навчався приблизно в 1878–1882 роках[4]. Його світогляд формувався під впливом Сент-Бева, однієї з ключових постатей історії французької літератури, та письменника і критика Еміля Золя. Також сприйняв і надалі сповідував у своїй професійній діяльності філософію мистецтва Іпполіта Тена. Директор Архіву української еміграції у Франції І.Борщак писав: «Властиво Париж і був, правдоподібно, за справжню школу Горленка» [4].

Після повернення почав журналістську діяльність, його перші фейлетони з’явилися в петербурзькій газеті «Голос», далі став активно досліджувати українську літературу, етнографію, образотворче мистецтво. Публікувався в часописі «Киевская старина» (1882–1885) і в столичних виданнях «Молва», «Отечественные Записки», «Русский Архив», «Всемирная Иллюстрация», «Труд», «Новое Время» та ін., де помістив десятки статей, заміток, рецензій. Його огляди та історико-літературні нариси з української літератури стосувалися як письменників минулого І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Т. Шевченка, так і сучасників І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Ю. Федьковича, І. Франка, Я. Щоголева та інших. Також досліджував творчість французького поета українського походження Віктора Гриценка. Вивчав і творчість українських митців доби класицизму В. Боровиковського і Д. Левицького, повернувши їх Україні із забуття. Багато подорожував Україною, збираючи історичні та етнографічні матеріали. Йому належать статті на історико-побутові та етнографічні теми, зокрема дослідження про українські думи і кобзарів. Частина праць опублікована в книгах «Южнорусские очерки и портреты» (1898), «Украинские были» (1899), «Отблески» (1905, 1908) [5] [6] [7] [8] [9].

З початку 1880-х років діяльність В. Горленка була пов’язана з Санкт-Петербургом. Столиця приваблювала його значно вищим і цікавішим ритмом культурного життя, тут він спробував «знайти пристойну службу творчого характеру». Були і причини чисто матеріального змісту, бо він належав до тих людей, які можуть заробляти лише літературною працею, а в столиці імперії для цього було значно більше можливостей, ніж в Україні [10].

Гостра необхідність в літературному заробітку була обумовлена складним становищем його фінансових справ. В. Горленко був багатим поміщиком, обирався гласним Полтавської губернії (1886–1888) [11] [12], гласним Прилуцьких повітових земських зборів (1884–1889) [13] [14] [15], був опікуном однокласного сільського народного училища в Ярошівці [16]. Від батька крім садиби успадкував близько 300 десятин орних земель та ділянку лісу. Велике господарство потребувало постійної участі і вмілого керівництва, що зовсім не поєднувалося з творчою вдачею і стилем життя поміщика.

Господарча діяльність В. Горленка відображена в листах за 1883–1907 роки. Його епістолярна спадщина досліджена істориком Іваном Забіякою. Господарювання було невдалим: кредити в Дворянському банку під заставу земель, виставлений за борги на продаж з аукціону маєток (1898), продаж 100 десятин і погашення боргів (1899), і знову борги. Після перемовин з банками В. Горленко здав землі в оренду (частково продав) селянам Ярошівки, які оформили кредити в Селянському банку. Але через революційні події 1905–1907 років плату за землю та відсотки по кредитах не сплачували, очікуючи на вирішення земельного питання Державною думою. В результаті В. Горленко, як орендодавець, був змушений сплачувати за селян відсотки за їхніми кредитами.

До Санкт-Петербурга В. Горленко спочатку їздив на кілька тижнів чи на один-два місяці, а потім повертався в Ярошівку, також працював у Києві. Саме тоді в Санкт-Петербурзі під впливом М. Костомарова відбулася переорієнтація В. Горленка на українську тематику[17]. Приблизно з 1897 року він працював, переважно, в Санкт-Петербурзі, заробляючи гроші в різних виданнях. Закінчив свою літературну кар'єру в газеті «Новое Время», працюючи рецензентом, оглядачем літератури зарубіжних видань. Газета «Новое Время» на той період мала репутацію «прислужницької, реакційної та безпринципної газети» [18], що стало причиною звинувачень у відході В. Горленка від України, хоча існують різні думки з цього приводу. Сам В. Горленко в листах стверджував, що якби з’явилося видання із демократичними поглядами, він би пішов туди не задумуючись. А так він відповідає тільки за свій рядок, а не за всю газету. Ще називав перебування в Санкт-Петербурзі каторгою [19].

За політичними поглядами належав до представників старого малоросійського дворянства консервативного спрямування[6], вихідців з козацької старшини, протиставляв часи Івана Мазепи своєму часу. Скептично ставився до діяльності виборних гласних губернських і повітових земських зборів[20]. Революція 1905 року налякала В. Горленка, йому цілком ґрунтовно здалося, що революційний рух «хоче звільнити його» «від усякого майна», а українська преса того часу видалася йому незрозумілою та «яскраво соціалістичною» [21].

Особисте життя у В. Горленка не склалося. Він хотів одружитися з акторкою Марією Заньковецькою, супроводжував її трупу на гастролях, навіть пробував грати епізодичні ролі в спектаклях. Марія відносилася до нього приязно, але поєднатися відмовилась, він так і залишився неодруженим[22] [23]. З близьких родичів мав двох племінниць, доньок старшої сестри Софії, по чоловіку Чешихіної (1849–?)[24], яких цікавили лише його статки[25].

Невлаштований побут, проживання в мебльованих номерах, харчування в ресторанах, часті переїзди – все це позначалося на його здоров'ї. В. Горленко хворів дуже часто, при будь-якій зміні погоди, про що неодноразово писав у своїх листах, починаючи з 1885 року. Іноді по кілька днів не міг встати з ліжка, а свої хвороби називав простудою. Навіть лікування в Криму у нього закінчилося захворюваннями на малярію і летучий ревматизм [26]. В медицині така ситуація називається ослабленою загальною резистентністю, тобто здатністю організму до протидії різного роду інфекціям.

Наприкінці 1906 року потрапив до лікарні Оленинського інституту (Клінічного інституту великої княгині Олени Павлівни) з діагнозами «бронхіт» і «запалення легенів». Сучасники пишуть, що В. Горленко хворів на сухоти [2], або захворів на швидкоплинні сухоти [27]. Вірогідно, у нього була підвищена сприйнятливість до туберкульозної інфекції, можливо спадкова, адже його батько і сестра Ольга (1850–1872) померли від туберкульозу[3] [28]. Лікування тривало 4 місяці і не дало результатів. В. Горленко помер у Санкт-Петербурзі 12 квітня 1907 року[29], на його прохання був похований 17 квітня в селі Ярошівка поруч з батьками.

17 листопада 2021 року на батьківщині В. Горленка встановлено пам’ятник [30].

Джерела та література

Василь Горленко
у сестринських Вікіпроєктах
П: Портал «Мистецтво»
s: Теми у Вікіджерелах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Василь Горленко у Вікісховищі?

Примітки

  1. ↑ ДАЧО, Чернігів. Ф. 1530, о. 7, спр. 65, с. 327, зап. № 9. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – О родившихся.
  2. ↑ а б в Людмила Розсоха. Естет із козацькою душею (Василь Горленко й Миргородщина). – Людмила Розсоха. Миргородська старина. – Кобеляки: Вид-во «Кобеляки». – 2002.
  3. ↑ а б ДАЧО, Чернігів. Ф. 1530, о. 7, спр. 65, с. 413, зап. № 24. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших.
  4. ↑ а б в Ілько Борщак. Українець-європеєць Василь Горленко. – Україна. Українознавство і французьке культурне життя. – Ч. 10. – Париж, 1953. – С. 860.
  5. ↑ Горленко Василь Петрович. Енциклопедія історії України. – Т. 2. – Інститут історії України. - К.: Наукова думка, 2004.
  6. ↑ а б Горленко Василь Петрович. – Енциклопедія сучасної України.
  7. ↑ Биографическая энциклопедия. Горленко Василий Петрович.
  8. ↑ Горленко, Василий Петрович. – Энциклопедический словарь / Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А.
  9. ↑ Биографический словарь. – Горленко Василий Петрович.
  10. ↑ Забіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка.– С. 10-11.
  11. ↑ Адрес-календарь Полтавской губернии на 1887 год. – Полтава, 1886. – С. 163.
  12. ↑ Адрес-календарь Полтавской губернии на 1888 год. – Полтава, 1887. – С. 6.
  13. ↑ Адрес-календарь Полтавской губернии на 1899 год. – Полтава, 1898. – С. 4.
  14. ↑ Адрес-календарь Полтавской губернии на 1900 год. – Полтава, 1899. – С. 4.
  15. ↑ Адрес-календарь Полтавской губернии на 1901 год. – Полтава, 1900. – С. 4.
  16. ↑ Памятная книжка Киевского учебного округа. Часть 5. Полтавская губерния. 1890 год. – С. 147.
  17. ↑ Забіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка.– С. 11.
  18. ↑ Русская газета: "Новое время" 1868—1917.
  19. ↑ Забіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка. – С. 215.
  20. ↑ Там само. – С. 65, 72, 75.
  21. ↑ Там само. – С. 231-233.
  22. ↑ Микола Стороженко. Василь Петрович Горленко (1853–1907 рр.). – Альманах «Вітряк». Вип. 3. – К., 2007. – С. 18-19.
  23. ↑ Гліб Лазаревський. Київська старовина. Спогади.– Там само. С. 38-39.
  24. ↑ Российский родословный фонд. – Софья Петровна Горленко.
  25. ↑ Забіяка І.М. Епістолярна спадщина Василя Горленка. – С. 124-125.
  26. ↑ Там само. – С. 86, 234 .
  27. ↑ Д. Дорошенко. В. Горленко. – Україна, 1907, травень. – Альманах «Вітряк». Вип. 3. – К., 2007. – С. 16-17.
  28. ↑ ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, о. 10, спр. 877, с. 100, зап. № 25. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших.
  29. ↑ ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, о. 10, спр. 1267, с. 549, зап. № 17. – Покровская церковь села Ярошовки Прилуцкого уезда. – Об умерших.
  30. ↑ Народний пам’ятник на батьківщині Василя Горленка

Посилання

S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Горленко_Василь_Петрович&oldid=41994897