В Україні селищем вважається сільський населений пункт з переважно садибною забудовою, загальна чисельність жителів якого становить не менш як 5 тисяч. Правовий статус селищ визначається Законом «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України» (2023).

Орган місцевого самоврядування — селищна рада (до 2023 р. — сільська рада[1]), головна посадова особа — селищний голова[2].

Історія

ред.

Історично до категорії селищ відносили населені пункти, розташовані при промислових підприємствах (містоутворююче підприємство), будовах, залізничних вузлах (залізнична будка), гідротехнічних спорудах, підприємствах з виробництва і перероблення сільськогосподарської продукції, а також інші населені пункти, що мають комунальну і соціальну інфраструктуру, переважна частина населення яких зайнята в промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері. У Конституції України, на відміну від законів радянського періоду, відсутній термін «селище міського типу» (смт).

Залежно від призначення, основного роду занять жителів розрізняли дачні, курортні, пристанційні, робітничі селища. У часи СРСР на території РРФСР робітничі, курортні і дачні селища вважалися окремими категоріями населених пунктів (у решті республік, у тому числі й УРСР, існували тільки селища міського типу (смт), а також робітничі селища — з 1956 року[1], або навіть з 1949 року[3], до 1965 року[4]), але в цілях статистичної зіставності з іншими республіками робітничі і курортні (а з 1983 року і дачні) статистично враховувалися як селища міського типу (смт)[5] поки в 2023 році таке поняття як селище міського типу не було скасовано, а нового, по типу «містечко» — не введено. Починаючи із 26 січня 2024 року в Україні набув чинності закон № 3285-IX, який передбачає дерадянізацію адміністративно-територіального устрою України.

Інші значення

ред.
  • Місце розташування кочівників, будівельних загонів, розвідувальних партій тощо[6].
  • В археології селищами називають залишки стародавнього неукріпленого поселення,[6] неукріплену частину поселення, яке примикало до городища.[7]
  • Застарілий синонім до слова поселення[6].
  • Місце, де колись було село (рідковживане)[6].

Написання

ред.

Згідно з державним стандартом України ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі: Загальні вимоги та правила» при назві написання слова «селище» скорочується до «с-ще». Наприклад, селище Глеваха пишеться як с-ще Глеваха.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б Указ Президії Верховної Ради УРСР «Положення про порядок віднесення населених пунктів до категорії міст, селищ міського типу і робітничих селищ Української РСР» від 30 грудня 1956 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1956. — № 10 (30 грудня). — Стаття 163. — С. 265-267.
  2. Селище [Архівовано 22 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
  3. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про віднесення села Тернівки, Жовтневого району, Миколаївської області, до категорії робітничих селищ» від 20 грудня 1949 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1949. — № 6 (30 грудня). — С. 15.
  4. Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про порядок найменування і перейменування областей, районів, міст та інших населених пунктів і вирішення деяких питань адміністративно-територіального поділу в Українській РСР» від 28 червня 1965 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1965. — № 28 (9 липня). — Стаття 457. — С. 525–531.
  5. СССР: Административно-территориальное деление союзных республик (на 1 января 1983 года) / Отв. ред.: Д. Н. Никитин; Сост.: В. А. Дударев, Н. А. Евсеева. — М. : Известия Советов народных депутатов СССР, 1983. — 719 с.
    (https://www.twirpx.com/ — Таблицы городов и переименований)(рос.)
  6. а б в г Селище // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Замковий туризм. Курс лекцій для студентів спеціальності «Туризмознавство» / Д.А. Каднічанський, Т.Б. Завадовський — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 138 с. Доступ

Посилання

ред.