Народилася у відомій єврейській сім'ї Михайла Еммануїловича Плісецького і Рахілі Михайлівни Мессерер. Усі її 11 дядечків і тітоньок були так чи інакше пов'язані з балетом. Плісецька має білоруське коріння: «Батько мій був уродженцем тихого яблуневого, пропиленого міста Гомеля. Плісецькі беруть витоки з тих країв, які щемлять душу тихою красою, білоруських криниць», — писала вона в своїй автобіографії «Я, Майя Плісецька»[4].
Ходила до школи на Шпіцбергені, де її батько працював інженером «Арктиквугілля», потім був призначений генеральним консулом СРСР. У 1938 році його розстріляли під час сталінської чистки (під час Хрущовської відлиги — реабілітований), а мати, акторка німого кіно, була засуджена до 8 років ув'язнення і її утримували в Бутирській в'язниці, потім депортували до Казахстану в Акмолінський табір дружин зрадників Батьківщини. У зв'язку з цим Майю взяла за доньку тітка по материнській лінії, балерина Суламіф Мессерер.
Сценічний дебют Плісецької відбувся в 1932 році, коли їй було сім років. Свою першу роль вона зіграла в опері «Русалка» ОлександраДаргомижського[4].
1943 р. закінчила Московське хореографічне училище (педагоги Є. П. Гердт та М. М. Леонтьєва).
Майя Плісецька з чоловікомРодіоном Щедріним, 2009 рікМайя Плісецька на площі Київського вокзалу (м. Москва) після гастролей, 2000 рiк
Після відходу зі сцени Галини Уланової в 1960 році Плісецька стала примою балету Большого театру. У радянській телеверсії «Анни Кареніної» вона зіграла княгиню Тверську. У 1971 році Родіон Щедрін написав балет на ту ж тему, де Плісецька танцювала головну партію і вперше спробувала свої сили як хореографиня.
У 1980-х роках Плісецька та Щедрін проводили багато часу за кордоном, де вона працювала художньою керівницею Римського театру опери та балету, а також Іспанського національного балету в Мадриді. У 1984 році здійснила знамениту постановку «Раймонди» в римських Термах Каракалли.
У віці 65 років Плісецька залишила творчість, полишивши Большой театр як солістка. В день свого 70-річчя дебютувала в спеціально написаному для неї номері Бежара під назвою «Аве Майя».
В 1991 році з чоловіком емігрувала до Німеччини. Проживала в Іспанії, володіла квартирою в Мюнхені. Мала громадянство Іспанії.
У 1966 році вона підписала «лист 25-ти» діячів культури й науки Леоніду Брежнєву проти реабілітації Сталіна.
Багато років перебувала у творчій опозиції до головного балетмейстера Большого театру Юрія Григоровича, у зв'язку з чим говорили про поділ трупи на «партію Григоровича» і «партію Плісецької».
Суть конфлікту полягала в тому, що пані Плісецька виступала проти монополії пана Григоровича і домагалася запрошення до Большого театру інших постановників, як радянських, так і західних, але не зустрічала в цьому питанні розуміння з боку міністерства культури і партійних органів[6].
Пам'ять про репресії проти батьків і власний досвід переросли в усвідомлення злочинної суті соціалізму і комунізму, які, на думку Плісецької, були гірші за фашизм, бо злочини фашизму відомі, а злочини комунізму та соціалізму приховували[7].
СРСР
Німеччина
Росія
.jpg)
Зовнішні відеофайли
