Норман Роквелл
Но́рман Ро́квелл (англ. Norman Percevel Rockwell; 3 лютого 1894, Нью-Йорк — + 8 листопада 1978, Стокбрідж, штат Массачусетс) — американський живописець і журнальний ілюстратор.
Найбільш відомий як автор обкладинок («Чотири свободи») для журналу «The Saturday Evening Post», з яким співпрацював протягом понад 40 років. До його найвідоміших праць належить серії з Віллі Ґіллісом (Willy Gillis) «Клепальниця Розі» i цикл картин «Чотири свободи».
Біографія
ред.
Народився у Нью-Йорку 3 лютого 1894 року[5]. Інтерес до малювання проявив змалку, але особливо через бажання малювати персонажів книг Чарльза Діккенса, які читав батько. Коли Норману було 8 років, його бабуся померла, і родина переїхала на Мангеттен до його дідуся. Змушений ходити до нової школи, хлопчик відставав від однолітків у фізичному розвитку, але був здібний у малюванні. Потім родина переїхала з Нью-Йорка до Мамаронека. Підліток Норман мав підробіток, косячи газони, працював поштарем і займався репетиторством з алгебри та малювання[6].
В 14 років Норман вирішив стати художником, почав відвідувати уроки в Нью-Йоркській школі мистецтв. Перед 16-иріччям покинув середню школу та вступив до Національної академії дизайну. Пізніше перейшов до Ліги студентів мистецтв Нью-Йорка[5], де навчався у Томаса Фогарті та Джорджа Бріджмена. Від Бріджмена Роквелл отримав технічні навички, на які покладався протягом своєї довгої кар'єри[7]. Невдовзі після закінчення університету, в 1912 році, Роквелл знайшов роботу ілюстратора для журналу «Boys' Life»[5] за рекомендацією Фогарті[6].
У віці 21 року сім'я Роквелла переїхала до Нью-Рошель, штат Нью-Йорк, де мешкали такі відомі ілюстратори, як Дж. Сі та Френк Леєндекер і Говард Чендлер Крісті. Там Роквелл створив студію з карикатуристом Клайдом Форсайтом і створював роботи для таких журналів, як «Life», «Literary Digest» і «Country Gentleman»[7].
У 1916 році 22-річний Роквелл імпульсивно одружився зі старшою на три роки[6] Ірен О'Коннор, і намалював свою першу обкладинку для «The Saturday Evening Post», що заклало його довгу співпрацю з журналом. Він також працював для інших журналів, у тому числі «Look», і ілюстрував літературу для бойскаутів[5]. У 1929 році подорожував із друзями до Франції, Австрії та Іспанії, де відвідував музеї, ходив у гори та робив замальовки. Тим часом його дружина Ірен, яка очікувала від художника більш стабільних доходів і участі в світських заходах, знайшла іншого чоловіка. Норман розлучився з Ірен у 1930 році[6].
1930-40-ті виявилися найбільш плідним періодом для Роквелла[5]. У 1930 році, перебуваючи в Каліфорнії, де шукав розради після розлучення, він познайомився та одружився з Мері Барстоу, на 13 років молодшою шкільною вчителькою і майбутньою письменницею[6]. В них народилося троє синів: Джарвіс, Томас і Пітер[5]. У 1932 подружжя з нещодавно народженим сином Джарвісом переїхало до Парижа, проте Норман швидко зрозумів, що не матиме там такої популярності, як в США. Тому вони повернулися того ж року до Нью-Рошель[6]. Потім Роквелли переїхали до Арлінгтона, штат Вермонт, у 1939 році. У 1943 році художник намалював «Чотири свободи»: свободу слова, свободу віросповідання, свободу від бідності та свободу від страху. Виставки картин Роквелла зібрали понад 130 млн доларів, які були пожертвувані військовим[5]. Хоча «Чотири свободи» мали великий успіх, 1943 рік також приніс Роквеллу велику втрату: пожежа знищила його студію в Арлінгтоні, згоріли численні картини та колекція історичних костюмів і реквізиту[7]. Нова студія була облаштована незабаром у фермерському будинку XVIII століття у Західному Арлінгтоні. До кінця 1940-х у Мері розвинувся алкоголізм, вона проходила психіатричне лікування. Норман страждав від депресії[6]. В 1953 році Роквелли переїхали до більш урбанізованого Стокбриджа, штат Массачусетс, де Норман провів решту життя[5]. Нове місце проживання позитивно вплинуло на здоров'я та стосунки подружжя[6].
Після раптової смерті Мері в 1959 році Роквелл одружився втретє з Моллі Пандерсон, вчителькою на пенсії. За підтримки Моллі Роквелл почав робити обкладинки для «The Look». Значна частина робіт була зосереджена на темах бідності, расизму та війни у В'єтнамі[5]. У співпраці зі своїм сином Томасом, Норман опублікував автобіографію «Мої пригоди як ілюстратора» в 1960 році. Журнал «The Saturday Evening Post» публікував уривки з неї у восьми послідовних випусках[7]. Його самооцінка помітно зросла, коли Норман зрозумів, що його сприймають як майстра жанру, а не просто ілюстратора[6]. Між 1963 і 1964 роками Моллі та Норман літали до Росії на Всесвітню виставку, а потім до Єгипту, де Роквелл намалював портрет президента Гамаля Насера. Це була його остання обкладинка для «The Saturday Evening Post»[6].
Роквелл роками страждав від пневмонії, в 1974 році у віці 80 років переніс легкий інсульт, через катаракту погіршилося його сприйняття кольору[6]. В останнє десятиліття свого життя Роквелл створив трест для збереження його мистецької спадщини. Його роботи стали основою фонду Музею Нормана Роквелла в Стокбриджі[5]. Останні роки життя мав усеамериканську славу, багато подорожував по країні, брав участь у ток-шоу[6]. В 1977 році, за рік до смерті, президент Джеральд Форд нагородив Роквелла Президентською медаллю Свободи[5].
Роквелл помер у своєму будинку в Стокбриджі, штат Массачусетс, 8 листопада 1978 року[5].
Творчість
ред.
Роквелл зображав багато повсякденних сцен з життя маленького містечка. Часто малював гумористичні ситуації[5]. Першу комерційну серію ілюстрацій виконав у 16 років — це були різдвяні листівки[7]. Більшість його робіт стосуються соціальної тематики, митець захоплювався сценами традиційного життя пересічних американців[6].
Тривалий час виконував обкладинки для журналу «The Saturday Evening Post», але консервативна позиція редакції обмежувала його творчу свободу. Потягом наступної 10-ирічної співпраці з журналом «The Look», Роквелл виконував картини, які ілюстрували громадянські права, боротьбу проти бідності та дослідження космосу[7].
Художник використовував фотографію, щоб зафіксувати зображення натурників, якими часто слугували його друзі та знайомі. Він співпрацював з фотографами, які знімали під його керівництвом сцени для майбутніх картин. Роквелл вдавався до допомоги проєктора, щоб створювати на полотні складні композиції[6].
Його ілюстрації мали велику популярність, однак, Роквелл лише наприкінці життя зажив слави майстра побутового жанру. Його перша персональна виставка відбулася тільки в 1968 році в галереї Бернарда Даненберга. Арт-критики переважно обминали увагою творчість Роквелла[6].
Німецький художник-сатирик Ґеорґ Ґросс хвалив Роквелла за його «чудову техніку, чіткість дотику» та «популістський інстинкт». Арт-критик Клемент Грінберг засуджував роботи Роквелла за сентиментальність і комерційність, і критикував художника за те, що він «вирішив не бути серйозним». У 1931 році «Standard-Star» опублікував інтерв'ю з Роквеллом, у якому описав його як аномалію в історії мистецтва, першого художника, що має постійну авдиторію в 6 млн осіб[6]. Попри зростання популярності абстрактного мистецтва, Роквелл вважав, що його роботи переживуть це віяння[6].
Натхненний зверненням президента Франкліна Рузвельта до Конгресу, в 1943 році Роквелл написав серію картин «Чотири свободи». Вони були розміщені в чотирьох послідовних випусках «The Saturday Evening Post» з есеями тогочасних письменників[7].
У 1964 році на обкладинці «The Look» була поміщена картина Роквелла «Проблема, з якою ми всі живемо», натхненна інтеграцією 6-річної темношкірої Рубі Бріджес у державну школу Вільяма Франца в Новому Орлеані в 1960 році. Картина спричинила шквал критики, але стала однією з найважливіших робіт у його кар'єрі. Пізніше її повісили в Білому домі під час першого терміну президента Барака Обами[5].
Його картина «Застільна молитва» (Saying Grace) була продана на аукціоні Сотбі за 46 млн доларів 4 грудня 2013 Нью-Йорку і стала найдорожчим твором американського реалістичного мистецтва, будь-коли проданим на торгах[8] .
Вплив
ред.Зображення передмістя Америки 1920-х — 1950-х років, виконані Роквеллом, стали джерелом натхнення для голлівудських режисерів, зокрема Джорджа Лукаса, Стівена Спілберга та Роберта Земекіса, чий фільм 1994 року «Форрест Ґамп» віддає данину Роквеллу, відтворюючи декілька його картин[6].
Галерея
ред.-
«Хлопчик з дитячим візком», 1916 р. -
«Армія США вчить ремеслу», 1919 р. -
«Гей, друзяки, приєднуйтесь!», 1920 р. -
Обкладинка «The-Literary-Digest», 1921 р. -
«Сонце сідає», 1926 р. -
«Пісня про кохання», 1926 р. -
Плакат фільму «Чудові Емберсони», 1942 р. -
«Свобода слова», 1943 р. -
«Свобода віросповідання», 1943 р. -
«Свобода від бідності», 1943 р. -
«Свобода від страху», 1943 р. -
«Клепальниця Розі», 1943 р. -
«Проблема, з якою ми всі живемо» в Білому домі
_-_Google_Art_Project.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ https://www.nrm.org/collections-2/archives-and-library/
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва
- ↑ а б в г д е Kindred Britain
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Norman Rockwell - Paintings, Museum & Ruby Bridges. Biography (амер.). 1 грудня 2021. Процитовано 17 серпня 2024.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Norman Rockwell Paintings, Bio, Ideas. The Art Story. Процитовано 17 серпня 2024.
- ↑ а б в г д е ж Admin, N. R. M. About Norman Rockwell. Norman Rockwell Museum (амер.). Процитовано 17 серпня 2024.
- ↑ Sotheby’s, masterworks by Norman Rockwell: the stuart family collection. Архів [2 http://www.sothebys.com/ru/auctions/ecatalogue/2013/american-art-n09048/lot.10.html оригіналу] за 14 листопада 2018.
Посилання
ред.- Art Directors Club biography, portrait and images of work [Архівовано 22 січня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- Norman Rockwell // Find a Grave [Архівовано 23 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (англ.)
- Gallery of classic graphic design featuring the illustrations of Norman Rockwell [Архівовано 29 липня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)
- http://www.isfdb.org/cgi-bin/ea.cgi?115640 [Архівовано 20 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- Картина Rosie The Riveter — 1943 в музеї Norman Rockwell Museum [Архівовано 11 липня 2018 у Wayback Machine.]