Лановий Василь Семенович
Васи́ль Семе́нович Лановий (16 січня 1934, Москва — 28 січня 2021, Москва) — радянський і російський актор театру та кіно українського походження, майстер художнього слова (чтець), громадський діяч, театральний педагог, Народний артист СРСР (1985), російський націоналіст, один з організаторів руху на підтримку Російського маршу 2006 року[2].
| Лановий Василь Семенович | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Василий Лановой | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | угор. Vaszilij Szemjonovics Lanovoj рос. Василий Семёнович Лановой | |||
| Народився | 16 січня 1934 Москва, СРСР | |||
| Помер | 28 січня 2021[1] (87 років) Москва, Росія | |||
| Поховання | Новодівичий цвинтар | |||
| Громадянство |  СРСР Росія | |||
| Діяльність | актор, театральний педагог, мемуарист, громадський діяч | |||
| Alma mater | Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1957) і МДУ | |||
| Заклад | Театральний інститут імені Бориса Щукіна | |||
| Роки діяльності | 1954 — 2021 | |||
| Партія | КПРС | |||
| У шлюбі з | Купченко Ірина Петрівна | |||
| Членство | second Civic Chamber of the Russian Federationd | |||
| IMDb | nm0487025 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Лановий Василь Семенович у Вікісховищі | ||||
Життєпис
ред.Народився 16 січня 1934 року в Москві. Син українських селян із села Стримба (нині — Подільський район Одеської області), які у 1932 році переїхали до Москви.
Після школи вступив спочатку на факультет журналістики МДУ, а звідти пішов у Щукінське училище.
Ще студентом став зніматися в кіно, зігравши в картинах «Атестат зрілості» та «Павка Корчагін». Після училища, у 1957 році, став актором театру Вахтангова, де більш ніж за півстоліття переграв у безлічі вистав (зокрема — «Принцеса Турандот», «Гамлет», «Кінармія», «Кам'яний гість», «Антоній і Клеопатра», «Лев взимку», «Милий брехун»).
Лановий багато працював у кіно і на телебаченні, знявшись приблизно в трьох десятках картин («Яскраво-червоні вітрила», «Колеги», «Війна і мир», «Анна Кареніна», «Дні Турбіних», «Петровка, 38», «Приступити до ліквідації»).
Помер 28 січня 2021 року в Москві від коронавірусної інфекції.
Громадянська позиція
ред.У передмові до книги Дмитра Гордона «Від печалі до радості», яка вийшла 2009 р., артист писав: «Те, що сьогодні в українсько-російських відносинах відбувається, викликає в мені неймовірний біль: кілька років Україна смішить весь світ, і мені як хохлу це гірко»[3].
У лютому 2014 році разом із групою інших українців Росії звернувся до Президента України Віктора Януковича із закликом застосувати силу до учасників Євромайдану[4].
Серед інших діячів російської культури та мистецтва 11 березня 2014 року підписав звернення діячів культури Російської Федерації на підтримку політики російського президента Володимира Путіна в Криму та Україні.
Виступив на відкритті фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», який проходить в окупованому Росією місті Керч.[5] Там він заявив:
«Є тільки одна велика російська мова, все інше — говірки» Оригінальний текст (рос.)«есть только один великий русский язык, все остальные — наречия»
В оприлюдненому 2 червня 2020 року пропагандистському відео RT разом з іншими його учасниками закликав до внесення змін до конституції РФ, які, зокрема, дають змогу Путіну практично безкінечно керувати країною на посаді її президента.[6]
Фільмографія
ред.- 1954 — Атестат зрілості — Валентин Листовський
- 1956 — 300 років тому… — поручик Броніслав Оржельскій
- 1956 — Павло Корчагін
- 1960 — Сильніший за ураган
- 1961 — Пурпурові вітрила — Артур Грей
- 1961 — Смугастий рейс
- 1963 — Колеги
- 1965 — Іду на грозу
- 1967 — Пароль не потрібен
- 1967 — Анна Кареніна — Вронський
- 1968 — Війна і мир — Анатолій Курагін
- 1968 — Шосте липня
- 1970 — Любов Ярова
- 1971 — Офіцери — Ваня Варава
- 1972 — П'ятдесят на п'ятдесят
- 1973 — Сімнадцять миттєвостей весни — генерал Вольф
- 1973 — Іркутська історія
- 1973 — Юнга Північного флоту
- 1974 — Анна і командор — Командор
- 1976 — Дні Турбіних — Шервінський Леонід Юрійович
- 1976 — Власна думка
- 1977 — Дивна жінка
- 1977 — Зустріч на далекому меридіані
- 1977 — Солдати свободи
- 1980 — Петровка, 38 — Костенко Владислав Миколайович
- 1980 — Огарьова, 6 — Костенко Владислав Миколайович
- 1983 — Приступити до ліквідації — колишній льотчик Вадим Алтунін
- 1990 — Біс до ребра
- 1992 — Сльоза Князя Тьми
- 1992 — Дрібниці життя (серіал)
- 1992 — «Чорний квадрат»
- 1992 — Непередбачувані візити
- 1993 — Падіння
- 1995 — Панна-селянка
- 1998 — Невидимий подорожній
- 2000 — Лицарський роман
- 2005 — Брежнєв (серіал) — Юрій Андропов
- 2006 — Офіцери (серіал)
Нагороди
ред.- Український орден «За заслуги» II ст.
- Український орден «За заслуги» III ст.
Родина
ред.Будучи студентом театрального училища, був одружений з Тетяною Самойловою. Друга дружина Тамара Зяблова трагічно загинула в автокатастрофі. Одружений втретє з актрисою Іриною Купченко. У них два сини — Олександр і Сергій, що здобули журналістську й економічну освіту відповідно.
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Актер Василий Лановой скончался на 88-м году жизни
- ↑ Маршируют все! [Архівовано 27 січня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Василий ЛАНОВОЙ: «Несколько лет Украина смешит весь мир, и мне как хохлу это горько. Разве могу я смириться с тем, что мои земляки становятся слугами американцев?». bulvar.com.ua. Архів оригіналу за 20 січня 2021. Процитовано 29 січня 2021.
- ↑ Відкритий лист до Президента України. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 20 лютого 2014.
- ↑ Російський актор Лановий в Криму сказав, що «є тільки одина велика російська мова, всі інші — наріччя» [Архівовано 10 червня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Принимаем вместе: 1 июля пройдёт голосование по поправкам к Конституции РФ. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 3 червня 2020.
Джерела
ред.- У Росії помер актор Василь Лановий /Укрінформ, 28.1.2021/ [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.
- Василь Лановий на peoples.ru [Архівовано 18 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Офіційна сторінка актора на сайті театра Вахтангова (рос.)
- Василь Лановий у Лентапедії [Архівовано 23 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Неофіційний сайт Василя Ланового [Архівовано 16 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Василь Лановий на kino.ukr.net (рос.)
- Інтерв'ю з Лановим на сайті «Бульвар Гордона» [Архівовано 24 січня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
- Біографія на сайті c-society.ru [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)