Лей-лінії

Лінії лей, частіше лей-лінії (англ. ley lines), також «світові лінії» (фр. lignes du monde) — на сьогоднішній день псевдонаукове поняття, яке називає лінії, по яких розташовані місця, що представляють географічний та історичний інтерес, такі як стародавні пам'ятники, мегаліти, кургани, священні місця, природні хребти, вершини, водні переправи і інші помітні орієнтири. З лей-ліній складаються геометричні форми різних масштабів, які всі разом утворюють єдину мережу — імовірно, силових ліній енергетичного поля земної кулі.

Їх існування в Англії, як і назва, були запропоновані в 1921 році англійським археологом-аматором Альфредом Воткінсом, який представив методичний виклад своєї теорії у книзі «Стародавній прямий шлях» («The Old Straight Track», 1925), що вважається першою книгою по лей-лініях. Воткінсом пізніше була висунута теорія, що ці лінії були створені для зручності сухопутного переміщення і навігації в часи неоліту і існували протягом тисячоліть.

Француз Patrick Burensteinas стверджує, що одна з таких ліній проходить від брюссельської площі Гран-плас до іспанського Сантьяго-де-Компостела (див. Дорога Святого Якова).

Останнім часом термін «лей-лінії» пов'язують з духовними і містичними теоріями про форму землі, включаючи китайський фен-шуй.

Історія виникнення терміна

Поняття «лінії лей» зазвичай приписується Альфреду Воткінсу (1855—1935), хоча стимули і передумови для концепції були запропоновані англійським астрономом, піонером археоастрономії Норманом Лок'єром (1836—1920).

30 червня 1921 року Воткінс відвідав село Блеквордайн (Blackwardine) в графстві Герефордшир. Він з подивом виявив, що кілька пагорбів з древніми руїнами можна було з'єднати прямою лінією. Уява дозволила йому побачити систему прямих ліній, що сполучали всі навколишні визначні місця.

Кілька років потому Воткінс написав такі слова, які швидше за все відбивають його враження в той літній день: «Уявіть собі чарівний ланцюг, простягнутий від одного гірського піку до іншого, наскільки вистачає очей, а потім витравлену таким чином, щоб вона торкалася до „високих місци“ землі в ряді хребтів, пагорбів і косогоров. Потім уявіть курган, круглий земляний вал або гай дерев на цих вершинах, а в низинних ділянках долини — інші кургани, оточені водою, яку видно навіть на великій відстані. Час від часу шлях відзначають величезні стоячі камені, а на високому березі, що веде до підніжжя гірського хребта або вниз, до річкового броду, — глибоко врізану стежку, яка ніби утворює напрямну мітку на лінії горизонту, коли ви піднімаєтеся вгору».

Література

• Керролл Р. Т. Лей-лінії // Энциклопедия заблуждений. — М. : Видавничий будинок «Вільямс», 2005. — 672 с. — ISBN 5-8459-0830-2, ISBN 0-471-27242-6.
• Ley lines // Encyclopedia of Pseudoscience: From Alien Abductions to Zone Therapy / W. F. Williams (ed.). — Routledge, 2013. — С. 191-192. — 444 p.

Див. також

• Геогліф і геогліфи Наски
• Археоастрономія
• Уака — священні місця інків та інших індіанців Південної та Центральної Америки.
• Телуричні струми
• Геопатогенні зони

Посилання

• Лей-лінії // Уфологічний словник-довідник Ярослава Сочки (1998—2004)
• Про лей-лініях у різних країнах світу (мал.) [Архівовано 16 березня 2017 у Wayback Machine.](англ.)