Музей д'Орсе
Музей д'Орсе | |
---|---|
фр. Musée d’Orsay | |
48°51′36″ пн. ш. 2°19′35″ сх. д. / 48.86° пн. ш. 2.3263888888889° сх. д. | |
Тип | художня галерея[1][2] національний[2] і продюсерська компанія[3] |
Назва на честь | Станція Музей Орсеd |
Склад | ресторан[4] |
Частина від | Établissement public du musée d'Orsay et du musée de l'Orangeried[5] |
Країна | Франція[1] |
Розташування | Париж, 62 rue de Lille 75007 |
Адреса | 75343[6] rue de Lilled (62)[6] і Rue de Bellechassed (1) |
Архітектор | Віктор Лалуd[2] |
Засновник | Франсуа Міттеран[7] і Валері Жискар д'Естен[7] |
Засновано | відкритий у 1986. |
Відкрито | 1986 |
Оператор | Служба музеїв Франціїd |
Відвідувачі | 3 651 616 осіб (2019)[8][9] 1 044 365 осіб (2021)[10] |
Директор | Françoise Cachind, Henri Loyretted, Serge Lemoined, Guy Cogevald, Лоранс де Кар і Christophe Leribaultd[11] |
Сайт | musee-orsay.fr |
Нагороди | |
Музей д'Орсе у Вікісховищі |
Музей д'Орсе (фр. Musée d'Orsay) — національний музей мистецтв у Парижі, розташований в колишньому вокзалі на лівому березі Сени. У музеї представлені переважно французький живопис, скульптура та прикладне мистецтво 1848—1914 років. Основу експозиції музею складають роботи імпресіоністів та постімпресіоністів. Музей відомий в першу чергу шедеврами Моне, Деґа, Ренуара, Ван Гога.
Музей д'Орсе – другий музей Франції (після Лувра, який займає перше місце в рейтингу), який включено в ТОП-20 за даними Theme Index and Museum Index 2022. В рейтингу 2022 (за чисельністю відвідань) музей д'Орсе знаходиться на двадцятому місці, його у 2019 році відвідало майже 3,7 млн. відвідувачів. Пандемія Covid-19 дуже сильно вплинула на відвідування – у 2020 році кількість відвідувачів становила 867 тис осіб, у 2021 році – трохи більше 1 млн. У певному ступені у 2022 році стан справ покращився, відбулося певне відновлення інтересу до музею, що призвело до збільшення чисельності відвідувачів до 3,3 млн. (скорочення на 10,5% до показників 2019 року).[12]
Будівля музею раніше була вокзалом д'Орсе, побудованим в самому центрі Парижа до Всесвітньої виставки 1900 року. На цьому місці височіли руїни колишнього палацу, що згорів під час Паризької Комуни. Наприкінці 19 століття, коли планувалася Всесвітня виставка в Парижі, Орлеанська кампанія залізниць скористалася приводом для заміни руїн на вокзал та готель. Проєкт створив професор Академії мистецтв — Віктор Лалу (1850—1937). Будівля в стилі еклектика використовувалась близько 35 років, поки не була визнана застарілою. Її покинули і майже 40 років вокзал простояв пусткою.
Вокзал був кінцевою зупинкою для потягів з південного заходу Франції. Західна частина будівлі слугувала готелем. З 1939 року через недостатню довжину платформи вокзал стали використовувати для приміських ліній.
У 1970-х роках були наміри знести будівлю, що втратила свою функціональність. Врятувало вокзал присудження йому 1978 року статусу історичної пам'ятки. Президент Франції Валері Жискар д'Естен запропонував перетворити вокзал д'Орсе на музей мистецтва другої половини XIX століття, що стало б продовженням колекції Лувру на протилежному боці Сени. Пропозиція була сміливою і несподіваною, але було зроблено усе для її реалізації.
Дирекція музеїв Франції звернулася до уряду і у 1979 р. було проведено конкурс на реконструкцію будівлі. Переможці 1-го конкурсу — архітектори Рено Бардон, Жан-Поль Філіппон та П'єр Кольбок. Зміна вимог до приміщення спонукала до 2-го конкурсу, і до групи архітекторів залучили жінку-архітектора, італійку Гає Ауленті. Разом вони і пристосували будівлю під художній музей.
Музей має чотири поверхи, загальна виставкова площа дорівнює 20 000 м². Задум був втілений за президента Франсуа Міттерана, який урочисто відкрив музей 1 грудня 1986 року.
Колекція музею д'Орсе походить головним чином з трьох музеїв:
- Лувру (художники, що народилися після 1820 року або проявили себе в мистецтві в період Другої республіки),
- Музею Же де Пом (імпресіонізм починаючи з 1847 року),
- Національного музею сучасного мистецтва.
За задумом, колекції музею д'Орсе охоплюють період від 1848 року до 1914-го, стаючи хронологічним продовженням колекцій Лувру. Мистецькі твори з 1915 року купує та демонструє Центр Жоржа Помпіду.
Колекція музею, збагачена приватними пожертвами, охоплює всі сфери образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва: живопис, скульптура, графіка, меблі, фотографія, архітектура (фрагменти будівель, декоративна скульптура), сценографія-художнє оздоблення опери.
Серед представлених — твори пізнього класицизму, академізму, реалізм, імпресіонізм та постімпресіонізм, твори декоративного стилю модерн (відомого у Франції як ар нуво), новітні течії самого початку 20 століття.
- Едуар Мане
- Альфред Деоданк
- скульптор Франсуа Рюд
- П'єр-Огюст Ренуар
- скульптор Антуан Барі
- Едґар Деґа
- скульптор Жан-Батист Карпо
- Клод Моне
- скульптор Еме-Жуль Далу
- Каміль Піссарро
- скульптор Антуан Бурдель
- Альфред Сіслей
- скульптор Арістид Майоль
- Оноре Дом'є
- Берта Морізо
- Фредерік Базиль
- Жорж Сьора
- Франсуа Мілле
- Педер Северін Крейєр
- Жуль Бастьєн-Лепаж
- Рєпін Ілля Юхимович
- Сєров Валентин Олександрович
- Поль Сіньяк
- Поль Гоген
- Моріс Дені
- Вінсент ван Гог
- Анрі де Тулуз-Лотрек
- Каміль Коро
- Поль Сезан
- Гюстав Курбе
- Жан-Огюст Енгр
- Шассеріо
- Ежен Делакруа
- Густав Клімт
- Анрі Матісс
- Олександр Кабанель
- Гюстав Курбе
- Гюстав Моро
- скульптор Огюст Роден
- Анрі Руссо
- П'єр Пюві де Шаванн
-
Моріс Дені. Ескіз-картон для майбутнього килима «Легенда про трьох принцес», 1898
-
Сантехніка, ліжко, шафа доби сецесії
-
Ян Кестнер, стілець в стилі сецесія, 1899
-
Александр Шарпентьє та Огюст Делагер. Каламар (чорнильниця з фігуркою мислителя на кришці), 1895
-
Андре Бенар та Александр Шарпентьє. Вітальня в стилі сецесія, 1901
-
Огюст Ренуар, Бал в Мулен де ла Галет, 1876
-
Максимільєн Люс. «Вулиця з розстріляними в Парижі у травні 1871», 1890
-
Педер Северін Крейєр. «Рибальські човни в Скагені. Данія», 1884
-
Джованні Болдіні. «Розгульний бенкет у кафе», 1889
-
Альберт Едельфельт. « Портрет Луї Пастера у лабораторії », французького науковця і мікробіолога
-
Антуан Воллон. «Іспанець», друга половина 19 ст.
-
Едгар Дега. «Оркестр Опери»
-
Едуар Мане. «Ваза з півоніями», 1864-1865
-
Едгар Дега. Абсент
-
Ск. Карпо, Уголіно та його сини
-
Ск. Альберт Бартолом, Істина, Філософія та Природа, рельєф для монументу Руссо
-
Ск. Карр'є-Беллез. «Геба»
-
Ск. Бурдель. «Геракл лучник»
-
Роден, «Анрі Рошфор»
-
Роден, «Брама аду», модель
-
Роден, «Іван Хреститель», фрагмент
- Офіційний сайт [Архівовано 18 травня 2007 у Wayback Machine.]
- Фотогалерея
- ↑ а б archINFORM — 1994.
- ↑ а б в https://aforsay.org/musee-dorsay/
- ↑ www.acmi.net.au
- ↑ Décret n° 2003-1300 du 26 décembre 2003 portant création de l'Etablissement public du musée d'Orsay
- ↑ а б http://www.musee-orsay.fr/fr/info/contact.html
- ↑ а б https://www.cometoparis.com/paris-guide/paris-monuments/musee-d-orsay-s952
- ↑ Art's most popular: Exhibition and museum visitor figures 2019 // The Art Newspaper — 2020. — Vol. XXIX, Iss. 322. — ISSN 0960-6556
- ↑ Міністерство культури Франції Fréquentation des Musées de France — Міністерство культури Франції.
- ↑ Art's most popular: Exhibition and museum visitor figures 2021 // The Art Newspaper — 2022. — ISSN 0960-6556
- ↑ https://www.latribunedelart.com/christophe-leribault-nomme-president-du-musee-d-orsay
- ↑ TEA/AECOM 2022. Theme Index and Museum Index: The Global Attractions Attendance Report. Publisher: Themed Entertainment Association (TEA)