Трібуц Володимир Пилипович

Володимир Пилипович Трібуц
рос. Владимир Филиппович Трибуц
Народження	15 (28) липня 1900(1900-07-28) Санкт-Петербург, Російська імперія
Смерть	30 серпня 1977(1977-08-30) (77 років) Москва СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	ВМФ СРСР
Рід військ	військово-морські сили
Освіта	Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова
Партія	КПРС
Звання	Адмірал
Командування	Балтійський флот (СРСР)
Війни / битви	Громадянська війна в Росії, Друга світова війна, Перша світова війна, Талліннська оборона, Блокада Ленінграда, Східно-Прусська операція і Виборзько-Петрозаводська операція
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Ленінграда» Медаль «За взяття Кенігсберга» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Нагороди інших країн Легіон Заслуг (Командор) (США) Орден «Хрест Грюнвальда» 1 ступеня

Володимир Пилипович Трі́буц (рос. Владимир Филиппович Трибуц; 15 (28) липня 1900(19000728), Санкт-Петербург — 30 серпня 1977, Москва) — радянський військово-морський діяч. Адмірал (31.05.1943) Військово-морського флоту СРСР, командувач Червонопрапорного Балтійського флоту (1939—1947). Член Центральної Ревізійної комісії ВКП(б) у 1941—1952 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го скликання. Доктор історичних наук (1972).

Біографія

Походив із селян Мінської губернії. З 1914 року навчався у військово-фельдшерській школі в Кронштадті. Влітку 1917 року разом із маршовою ротою Волинського полку російської армії був направлений на фронт Першої світової війни. У грудні 1917 року закінчив Кронштадтську військово-фельдшерську школу.

У лютому 1918 року добровільно вступив до лав Червоної армії, воював під Нарвою проти німецьких військ. Служив у 1-му Північному летючому загоні матросів Робітничо-селянського Червоного флоту. У травні 1918 — жовтні 1922 року — лікарський помічник, фельдшер (Астрахансько-Каспійська, Волзько-Каспійська військова флотилія, Астраханський військово-морський госпіталь, ескадрений міноносець «Діяльний», «Ленін»).

У жовтні 1922 — жовтні 1926 року — курсант Військово-морського училища імені Фрунзе.

У жовтні 1926 — вересні 1929 року — командир башти, помічник вахтового, старший вахтовий, начальник лінійного корабля «Паризька Комуна» (Морські Сили Каспійського моря).

Член ВКП(б) з 1928 року.

У вересні 1929 — квітні 1932 року — навчання на військово-морському факультеті Військово-морської академії імені Ворошилова.

У квітні 1932 — 1935 року — старший помічник, в.о. командира лінійного корабля «Марат». У 1935 — січні 1937 року — командир ескадреного міноносця «Яків Свердлов» (Морські Сили Балтійського Моря, Балтійський флот).

У січні — липні 1937 року — начальник відділу бойової підготовки штабу Балтійського флоту.

У липні 1937 — лютому 1938 року — в.о. начальника штабу Балтійського флоту. У лютому 1938 — квітні 1939 року — начальник штабу Балтійського флоту.

З квітня 1939 по березень 1946 року — командувач Балтійського флоту. 28 січня 1940 присвоєно чергове військове звання флагман 1-го рангу, 4 червня 1940 року став віцеадміралом.

У початковий період Німецько-радянської війни керував діями сил флоту, який сприяв сухопутним військам на приморських напрямках, в обороні Таллінна, Ханко, Моонзундського архіпелагу, порушував комунікації противника в Балтійському морі. Організував та очолив перехід в серпні 1941 року сил флоту з Таллінна в Кронштадт і Ленінград.

Брав активну участь в організації та здійсненні оборони Ленінграда, на всіх її етапах (1941—1943): забезпечував взаємодію з сухопутними військами в операціях, що проводилися Червоною Армією; використовував підводні сили флоту для порушення комунікацій ворога в Балтійському морі і для боротьби з важкою і надважкою артилерією супротивника, яка обстрілювала місто.

На флоті з його ініціативи були створені групи морської артилерії, які спільно з артилерією Ленінградського фронту завдавали потужних ударів по ворожих батареях. У 1943—1944 роках брав участь у розробці та проведенні операцій по прориву блокади і розгрому противника в районі Ленінграда, а також в Виборзькій, Свірсько-Петрозаводській наступальних операціях, у ході яких сприяв військам Ленінградського і Карельського фронтів вогнем кораблів і берегової артилерії, висадкою морських тактичних десантів, діями морської авіації.

У результаті мінних постановок в зоні дії Балтійського флоту ВМС Німеччини паралізували дії Балтійського флоту. Втрати, понесені в цей час флотом не були подолані до кінця війни.

Надалі керував силами флоту в десантній операції по оволодінню островами Моонзундского архіпелагу, по наданню сприяння приморським флангам в наступальних операціях в Прибалтиці, Східній Пруссії і Східній Померанії.

З березня 1946 до січня 1947 року командував Північно-Балтійський флотом, з січня по травень 1947 року — 8-м Військово-морським флотом СРСР.

У травні 1947 — червні 1948 року — заступник головнокомандувача військ Далекого Сходу із військово-морських сил. У червні 1948 року відкликаний до Москви. У вересні 1948 — січні 1949 року — начальник Управління військово-морських навчальних закладів і старший морський начальник у Ленінграді. У березні 1949 — грудні 1951 року — начальник гідрографічного управління ВМФ СРСР. У червні — вересні 1948 та січні — березні 1949 року залишався в розпорядженні головнокомандувача ВМФ.

З січня 1952 року перейшов на посаду начальника кафедри і факультету Вищої військової академії імені Ворошилова. Спочатку — начальник кафедри надводних кораблів, з серпня 1953 року —начальник кафедри тактики вищих сполук, з грудня 1953 по липень 1956 року — начальник військово-морського факультету. З липня 1956 по серпень 1957 року —начальник групи дослідження оперативно-тактичних проблем Головного штабу ВМФ. До лютого 1961 року — адмірал-інспектор інспекції ВМФ Головної інспекції МО СРСР. Після виходу у відставку в 1961 році керував сектором Всесоюзного інституту наукової і технічної інформації. Доктор історичних наук (1970 рік).

Нагороди

• два ордени Леніна (1940, 21.02.1945)
• орден Жовтневої Революції (1970)
• чотири ордени Червоного Прапора (22.02.1943, 3.11.1944, 1944, 1948)
• два ордени Ушакова I ст. (22.07.1944, 28.06.1945)
• орден Нахімова І ст. (24.05.1945)
• орден Червоної Зірки (23.12.1935)
• Хрест Грюнвальда І ст. (Польща) (21.05.1946)
• Хрест Хоробрих (Польща) (19.12.1968)
• медалі
• іменна зброя (маузер, 1930)

Література

• Михайловский Николай Григорьевич. Адмирал Трибуц. — Москва : Издательство политической литературы, 1982. — 96 с. — (Герои Советской Родины) — 200 000 прим. (рос.)

Посилання

• Олег Стрижак. Секреты Балтийского подплава