П'єр де Ронсар
| П'єр де Ронсар | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Pierre de Ronsard | ||||
.jpg) Погруддя Ронсара в замку Блуа, Франція | ||||
| Ім'я при народженні | Pierre de Ronsard | |||
| Народився | 11 вересня 1524 замок Ла-Поссоньєр, Вандомуа , Франція | |||
| Помер | 27 грудня 1585 (61 рік) абатство Сен-Ком, Франція | |||
| Громадянство |  Франція | |||
| Національність | француз | |||
| Діяльність | поет | |||
| Alma mater | Паризький університет | |||
| Мова творів | французька | |||
| Роки активності | з 1547 | |||
| Членство | Плеяда (Франція) | |||
| Конфесія | католицька церква | |||
| Батько | Louis de Ronsardd | |||
| Мати | Jeanne Chaudrierd | |||
| Родичі | René des Rochesd і Claude de Fontbrenierd | |||
| Брати, сестри | Claude de Ronsard, Seigneur de la Poissonièred, Charles de Ronsardd і Louise de Ronsardd | |||
| Автограф |  | |||
|
| ||||
 П'єр де Ронсар у Вікісховищі | ||||
П'єр де Ронса́р (фр. Pierre de Ronsard; 11 вересня 1524, замок Ла-Поссоньєр, Вандомуа — 27 грудня 1585, абатство Сен-Ком, біля міста Тур) — французький поет XVI століття. Очолював поетичне об'єднання «Плеяда», що стояло на засадах збагачення національної літератури надбанням і здобутками літератур Стародавньої Греції та Риму.
На честь поета названа Ронсарова строфа.
Народився у вельможній родині. Сам був сином придворного короля Франциска І. Батько влаштував Ронсара пажом у Франциска І. Пізніше П'єр переїхав до Шотландії до тамтешнього королівського двору, що був тісно пов'язаний родинними зв'язками з двором королів Франції. Освіту здобув гуманітарну, в тому числі в колежі Кокре, навчався в Парижі у Жана Дора. Гонитва за насолодами призвела до захворювання на сифіліс, ускладненням стала глухота. Перший вірш був надрукований у 1547 році. Після повернення з Шотландії посів посаду надвірного поета короля Генріха ІІ. Після смерті молодого короля Карла ІХ у був в опалі і його надвірна кар'єра закінчилася.
Франція завжди докладала чималих зусиль для збереження, збагачення і розвитку рідної мови і культури. До процесу залучився і П'єр де Ронсар. Разом з дю Белле він розробив план масштабної поетичної реформи, яку декларував Жоашен дю Белле в праці «Захист і уславлення французької мови».
У XVII ст. до збереження рідної мови залучився сам король, заснувавши Французьку академію.
Водночас література Франції стала дедалі більше поділятися на простонародну і надвірну. П'єр де Ронсар, Жоашен дю Белле якраз представники вченої і надвірної поезії, яку плекали при королівському дворі.
Зовсім інше крило поезії Франції уособлював Франсуа Війон (1431–1491), який не робив надвірної кар'єри і не був пов'язаний з аристократією Франції. Проте його творчий доробок не менший за внесок і реформи П'єра де Ронсара.
Ронсар залишив багату поетичну спадщину. Оспівував радість життя, кохання (збірки «Любовні вірші», 1552–53; «Продовження любовних віршів», 1555; цикли «Нове продовження любовних віршів», 1556; «Сонети до Єлени», 1578), писав вірші на громадянські, патріотичні, філософські теми (збірки «Оди», 1550–32; «Гімни», 1555–56). В «Роздумах про бідування цього часу» (1560–62), «Застереженні французькому народу» (1563) засуджував релігійні війни. Автор збірок «Елегії» (1565), мадригалів, епітафій. В останні роки життя працював над епічною поемою «Франсіада» (1572, незакінчено). Трактат Ронсара «Короткий виклад поетичного мистецтва» (1565) відіграв значну роль у формуванні французького класицизму.
Українською П'єра де Ронсара перекладали Микола Зеров, Максим Славинський, Микола Терещенко, Феофан Скляр (видав окремий том лірики Ронсара українською в 1977 році, видавництво «Дніпро», Київ), Ігор Качуровський, Дмитро Павличко, Іван Світличний (опубліковано 11 віршів, переклади робив в ув'язненні).
- Лірика / П'єр де Ронсар; пер. з фр. Ф. Скляра; вступ. ст. В. Коптілова.— К. : Дніпро, 1977. — 159 с.
(фр.)
- Benedikte Andersson, L'invention lyrique. Visages d'auteur, figures du poête et voix lyrique chez Ronsard, Paris, Honoré Champion, 2011
- François Rouget, Pierre de Ronsard, Paris-Rome, Memini, Bibliographie des Écrivains français, n° 27, 2005
- Marc Carnel, «Le sang embaumé des roses», Genève, Droz, 2004
- André Gendre, L'Esthétique de Ronsard, Paris, SEDES, 1997
- Yvonne Bellenger, Lisez la Cassandre de Ronsard, Paris, Champion, Unichamp, 1997
- Michel Simonin, Pierre de Ronsard, Paris, Fayard, 1990
- Oliviert Pot, Inspiration et mélancolie dans les Amours de Ronsard, Genève, Droz, 1990
- Yvonne Bellenger, La Pléiade. La Poésie en France autour de Ronsard, Paris, Nizet, 1988
- Albert Py, Imitation et Renaissance dans la poésie de Ronsard, Genève, Droz, 1984
Українською мовою
- М. В. Дяченко. Гімн вічності: філософська поетика Ронсара // Культура України : зб. наук. пр. / М-во культури України, Харків. держ. акад. культури. & — Харків, 2013. Вип. 40. Стор. 67–75.
- Ронсар П'єр де // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 439. — ISBN 966-692-744-6.
- Зеров Микола: П'єр Ронсар (1524—1585) Сонети для Гелени
