Сула атлантична
| Сула атлантична | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Morus bassanus (Linnaeus, 1758) | ||||||||||||||||
_world.png) Мапа поширення виду | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Sula bassana (Linnaeus, 1758)
Pelecanus bassanus Linnaeus, 1758 Sula americana Bonaparte, 1838 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Сула атлантична[2] (Morus bassanus, раніше Sula bassana) — великий морський птах родини сулових (Sulidae), поширений в Північній Атлантиці. Найпівнічніший вид у родині та єдиний, який зустрічається в Європі. Як правило, утворює великі колонії з кількох тисяч пар і гніздиться на стрімких скелястих берегах невеликих островів.
Вмілий пірнальник. Як і більшість інших сул, займає досить специфічну екологічну нішу, у якій конкурує лише з іншими видами птахів. З великої висоти пірнає на глибину в кілька метрів, де полює на жирну рибу — атлантичний оселедець, скумбрію, європейський шпрот, піщанку (Ammodytes spp) та деякі інші види. Цьому сприяє хороша адаптація зовнішніх і внутрішніх органів - обтічне тіло у формі сигари, довгі вузькі крила, тонкий зазубрений дзьоб, ноги з плавальними перетинками, зарослі зовнішні ніздрі та додаткові внутрішні ніздрі з перетинкою.
Вид поширений вздовж північноамериканського та європейського узбережжя Північної Атлантики. Гніздові колонії сули атлантичної є в Канаді, Ісландії, Ірландії, Великій Британії, Франції та Норвегії. Взимку мігрує на південь. Європейська популяція зимує в західній частині Середземного моря та вздовж узбережжя Північної Африки до Сенегалу та Кабо-Верде. Американські птахи взимку трапляються від Канади до Флориди.[3]
Згідно з даними 2004 року, популяція сули атлантичної налічувала 45 гніздових колоній і близько 361 000 гнізд. За оцінками, загальна чисельність виду становила від 950 000 до 1 200 000 птахів. Чисельність має тендецію до збільшення на 3-5 % щороку. Порівняно з даними 1939 року популяція виду збільшилась вчетверо (тоді нарахували 83 тис. гнізд).[4]
Зимує в широкому діапазоні від узбережжя Північного моря до островів Зеленого Мису та Сенегалу у східній півкулі та від Канади до Флориди та Мексиканської затоки у західній. При цьому місця зимівель помітно розрізняються у молодих та дорослих птахів. Більшість птахів у перший рік життя робить далекий переліт на відстань 3000-5000 км, на сході Атлантики досягаючи узбережжя та островів Північно-Західної Африки. Частина, що залишилася, зупиняється в західному Середземномор'ї. У першу весну молодняк не повертається до місць гніздування, а ще протягом року чи двох годується у субтропіках. Лише потім птахи, що подорослішали (але ще не досягли статевої зрілості), летять на північ і зупиняються на периферії колоній, а взимку годуються у водах Північного моря, Біскайської затоки або біля берегів Португалії. Так само чинить і більшість дорослих птахів, які не бажають відлітати далеко на південь. Більш ранній весняний переліт гарантує найкраще місце для кладки яєць у центрі колонії. Сули зазвичай прив'язані до рідної колонії, але іноді гніздяться і на новому місці за сотні кілометрів від неї. Змішування американської та європейської популяцій не відбувається[5].
Найбільший представник у родині, розміром приблизно з гусака. Дорослий птах завдовжки 80–90 см, з розмахом крил 170—185 см і вагою 2–3 кг. Тіло конічне, обтічне, пристосоване до пірнання. Крила вузькі. Дзьоб гострий, ледь зігнутий. Оперення білого кольору, лише кінці крил чорні. У шлюбний період голова та шия набувають жовтявого відтінку. Очі сіро-блакитні та оточені ділянкою голої чорної шкіри.
Молоді птахи в перший рік життя повністю темно-бурі, проте потім з кожним линянням набувають все більше білого пір'я і остаточно набувають дорослого вигляду тільки у віці біля п'яти років. Дзьоб також має коричневе забарвлення. Пташенята з'являються без пуху і покриті лише шиферно-чорною шкірою.
- Сула атлантична
-
Колонія сул атлантичних на мисі Сент-Меріс у Ньюфаундленді -
Доросла сула -
Пара сул атлантичних -
Атлантична сула пірнає за здобиччю -
Пара під час спарювання -
Яйце сули атлантичної -
Пташеня сули виглядає більшим за своїх батьків -
Молодий птах -
Молодий птах на воді
,_Belmont_-_geograph.org.uk_-_529175.jpg)
- ↑ BirdLife International (2016). Morus bassanus. IUCN Red List of Threatened Species. International Union for Conservation of Nature. Процитовано 21 June 2018.[недоступне посилання з листопадаа 2019]
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Thomas Alerstam, David A. Christie. Bird Migration. — Cambridge University Press, 2008. — 432 с. — ISBN 0521448220.
- ↑ del Hoyo, Josep; Elliott, Andrew; Sargatal, Jordi; Christie, David A; de Juana, Eduardo, ред. (2013). Northern Gannet (Morus bassanus). Handbook of the Birds of the World Alive. Barcelona: Lynx Edicions. Процитовано 1 червня 2018.
- ↑ Thomas Alerstam, David A. Christie. Миграция птиц = Bird Migration. — Cambridge University Press, 2008. — 432 с. — ISBN 0521448220.
