Астурійське королівство

Астурійське королівство лат. Regnum Asturorum ісп. Reino de Asturias
718 – 924
Астурійський хрест — символ держави
Астурії: історичні кордони на карті Астурія в Європі (814)
Столиця	Кангас-де-Оніс,Сан-Мартін-дель-Рей-Ауреліо,Правія,Ов'єдо
Мови	латинська, народна латина, готська
Релігії	християнство
Форма правління	виборна монархія (до 842) спадкова монархія (з 842)
Королі	Пелайо (перший)
	Фруела II (останній)
Історія
- Засновано	718
- Ліквідовано	924
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Астурійське королівство

Астурі́йське королі́вство або Королівство астурійців (лат. Regnum Asturorum; ісп. Reino de Asturias) — християнська монархічна держава на півночі Піренейського півострова, що існувала у 718—924 роках. Постала в Астурії, на півночі сучасної Іспанії. Окрім власне Астурії займала терени сучасних Кантабрії, Північних Кастилії та Леону, Галісії та Північної Португалії. Заснована вестготським аристократом Пелайо, сподвижником останнього вестготського короля Родеріха. Стало наступником Вестготського королівства, знищеного в ході мусульманського завоювання. Початком історії королівства вважається битва при Ковадонзі (722), в якій армія короля Пелайо розбила сили Омеядського халіфату (ця ж битва вважається початком Реконкісти). 924 року астурійський король Фруела II переніс свій двір до Леона, після чого Астурійська держава стала називатися Леонським королівством. На основі Астурійського королівства постала майбутня Іспанія.

Історія

Заснування Астурійського королівства

Після захоплення та знищення мусульманами Вестготського королівства в 711—715 роках, частина біженців-християн з Піренейського півострова переховувалася в Астурійських горах на крайній півночі півострова. В 718 році вони обрали своїм новим правителем вестготцького знатного аристократа Пелайо, сподвижника останнього вестготського короля Родеріха. Він очолив християнський спротив мусульманським загарбникам на північі Піринейського півострова й близько 722 року розбив ворогів у битві при Ковадонзі. Після цього християнська знать Астурії та Галісії обрала його «королем астурійців». Пелайо вигнав мусульман зі східної Астурії й захопив Леон, головне місто на північному заході Піренейського півострова. Одружився з дочкою короля сусіднього вестготського Кантабрійського герцогства і встановив із ним союз. Завдяки перемогам невеличке королівство Пелайо утвердилося в Астурійських горах, проте влада самого монарха була слабкою й трималася переважно на матримоніальних союзах із місцевою шляхтою.

Розширення

Після смерті Пелайо, в 737 році новим королем обрали його сина Фавілу. Він правив лише два роки і трагічно загинув на полюванні від лап ведмедя. 739 року Астурія перейшла до його швагра Альфонсо I, правителя Кантабрії, зятя короля-засновника Пелагія. Він встановив столицю у Кангас-де-Онісі й значно розширив терени королівства. Альфонсо І розпочав завоювання Західної Галісії та долини Дору на півдні. Провадив політику переселення завойованого населення до безпечних північних земель Астурії. Внаслідок цього плато Дуро перетворилося на безлюдну пустелю, що слугувала захистом від майбутніх атак мусульман. Альфонсо І також підкорив країну басків, усі Кантабрійські гори (753—754), а також Леон (754).

Завойовницьку політику Альфонсо І продовжив його син Фруела I. Проте його вбили змовники з Кантабрійського дому.

Близько 775 року Астурійське королівство розрослося на увесь північний захід Піренейського півострова. За правління Альфонсо II (791—842) астурійці розпочали звільнення земель на півдні й робили далекі військові виправи, доходячи аж до Лісабона. Столиця королівства була перенесена до Ов'єдо.

В 910 році територію Астурійського королівства розділили між собою сини короля Альфонсо III, утворивши незалежні королівства Галісії, Леону та Астурії. В 914 році король Ордоньйо II знову об'єднав Галісію та Леон під своєю владою і переніс столицю з Ов'єдо до міста Леон. Держава отримала назву Леонське королівство.

Королівство було відоме як Астурійське до 924 року, потім почало називатися Леонським королівством. У 1230 склало династичну унію з Кастильським королівством, коли Фердинанд III Кастильський став королем обох королівств і було утворено Королівство Леону та Кастилії.

Адміністративний поділ

Графства

• Коїмбрське графство — засноване 878 року після відвоювання Коїмбри в мусульман. Захищало південно-західні рубежі королівства. Проіснувало до 987 року.

Населення

Населення королівства становили астури, мешканці Кантабрійського узбережжя, баски, романізовані кельтоібери, вандали та вестготи, що не хотіли приймати владу Омеядського халіфату. Основну частину складали християни-католики. Було багато біженців-готів з Аль-Андалусії.

Королі

До правління Альфонсо II монархи-правителі Астурії носили титул «принців» (лат. princeps), а не «королів» (лат. rex). Цей принцип був типовим для правителів Галісії та Кантабрії в Північній Іспанії.

Хроніки

• «Хроніка Альфонсо III»

Джерела

• Кудрявцев А. E. Испания в средние века. — Л., 1937.
• Barbero, Abilio; Vigil Pascual, Marcelo (1974). Sobre los orígenes sociales de la Reconquista. Barcelona: Ariel. ISBN 8434407418.
• Barbero, Abilio; Vigil Pascual, Marcelo (1978). La formación del feudalismo en la Península Ibérica. Editorial Crítica. ISBN 8474230586.
• Barrau-Dihigo, Lucien (1989). Silverio Cañada, ed. Historia política del Reino Asturiano (718–910). Gijón. ISBN 84-7286-273-9.
• Benito Ruano, Eloy; González y Fernández-Valles, José Manuel (1978). Historia de Asturias, 2. Asturias protohistórica. Vitoria; Oviedo: * Ediciones Ayalga. ISBN 8474110297.
• Benito Ruano, Eloy (1997). Reflexiones sobre el ser de España. Real Academia de la Historia = Madrid. ISBN 8489512043.
• Caro Baroja, Julio (2003). Los pueblos de España. Alianza Editorial. ISBN 8420699500.
• Etxeberria Mirones, Jesús (1997). Tradiciones y costumbres de las Encartaciones. Bilbao: Beitia. ISBN 8488890362.
• La época de la Monarquía Asturiana: actas del simposio celebrado en Covadonga (8-10 octubre de 2001). Real Instituto de Estudios Asturianos. ISBN 84-89645-65-5.
• Fernández Conde , Francisco Javier (2000). Universidad de Oviedo, Servicio de Publicaciones, ed. La religiosidad medieval en España. Oviedo: Ediciones Trea. ISBN 8483172321.
• García Arias, Xose Lluis (2003). Pueblos asturianos: el porqué de sus nombres. Salinas (Oviedo): Ayalga. ISBN 8474110440.
• Menéndez Pelayo, Marcelino (1978). Historia de los heterodoxos españoles. Madrid: Editorial Católica. ISBN 84-22005-68-9.
• Sánchez Albornoz, Claudio (1980). Silveiro Cañada, ed. El reino de Asturias. Orígenes de la nación española. Gijón: Colección Biblioteca Histórica Asturiana. ISBN 847286281X.
• Sevilla Rodríguez, Martín (1984). Toponimia de origen indoeuropeo prelatino en Asturias. Oviedo: Real Instituto de Estudios Asturianos. ISBN 84-00-05572-1.
• Villacañas Berlanga, José Luis (2006). La formación de los reinos hispánicos. Pozuelo de Alarcón: Espasa (Serie Espasa Forum). ISBN 84-670-2257-4.
• Valdeón Baruque, Julio (2003). La España medieval. Madrid: Actas Editorial. ISBN 8497390024.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Астурійське королівство