Ждиня
Село
 Координати 49°29′ пн. ш. 21°17′ сх. д. / 49.483° пн. ш. 21.283° сх. д.
|
Ждиня (пол. Zdynia) — лемківське село у Польщі, у гміні Устя-Горлицьке Горлицького повіту Малопольського воєводства. Населення — 219 осіб (2011[1]).
Село розташоване на відстані 12 кілометрів на схід від Устя Горлицького, 21 км на південний схід від Горлиців та 117 км на південний схід від Кракова.
Лежить на берегах річки Здиня — правої притоки Ропи.
Ждиня вперше згадується на початку XIV століття, коли 1316 року, у Шимбарку оселився Павло Гладиш, міщанин з містечка Новий Санч. Село було закріпачене[джерело?] на німецькому праві.
Його син Іван Гладиш, котрий був управителем королівського маєтку у Сончі (1356), власником Шимбарку та горлицьких земель, урешті-решт, 27 жовтня 1359 за заслуги свої та батькові отримав від короля Казимира Великого землю по обидві сторони річок Велика і Мала Ждиня, увесь ліс на обох берегах річки Ропи.
1419 року Ждиню передали нащадкові Петра Гладиша Миколі Гладишу з містечка Лось, також власники змінювали по черзі один одного у 1477, 1486, 1504 роках.
1540 року в Ждині був споруджений садибний будинок, що став центром влади польських лицарів Гладишів.
1557 року власником села стає Станіслав Гладиш.
За податковим реєстром 1581 р. село у Бецькому повіті було власністю за волоським правом Бартоломея Шеміховського; осідок парохії, в селі було 10 селянських дворів, 1 загородник без ріллі, господарство солтиса і «піп руський з церквою». 1581 року з частини села на волоському праві засноване село Луг, яке було у власності Павла Гладиша та налічувало 3 селянські подвір'я і господарство солтиса.
Останнім представником родини Гладишів, що був власником Ждині, з 1590 по 1611, став Павло Гладиш, син Симона.
На місце Гладишів прийшли родини Стронсцьких, потім Седлецькі та Броніковські. У кінці вісімнадцятого століття це місце придбав в о. Монсеньйор Ян Бохнєвіч Гнєзно. 1808 року він віддає Ждиню у власність своїм сестрам і племінникам.
Книга народжених церкви у Ждині зачинається з 5.06.1768 p., з підписом місцевого пароха о. Василія Менцінського, Біцького і Спіського декана.
Після парохіяльної інвентаризації 1778 р. австрійський уряд вилучив дорогі срібні предмети, видавши натомість нічого не варті облігації.
В 1800 р. до парохії приєднано церкву в Конечній. До 1945 р. в селі була греко-католицька парохія Горлицького деканату, до якої належали також Конечна і Луг (присілок за 1 км), метричні книги велися в Ждині від 1768 p.; в Конечні від 1732 р.[2]
В селі були москвофільська читальня імені Качковського.
У 1914 р. за москвофільство 25 жителів села заарештовано і вислано до Талергофу.
До виселення українців у селі було переважно лемківське населення: з 730 жителів Ждині — 650 українців, 40 поляків (прикордонна охорона) і 40 євреїв; з 250 жителів Лугу — 210 українців, 30 поляків (прибулі працівники тартака) і 10 євреїв[3].
1947 року в рамках операції «Вісла» українців-лемків депортовано на понімецькі землі, натомість завезено поляків[4].
У 1975—1998 роках село належало до Новосондецького воєводства.
Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:
| Загалом | Допрацездатний вік |
Працездатний вік |
Постпрацездатний вік | |
|---|---|---|---|---|
| Чоловіки | 110 | 24 | 80 | 6 |
| Жінки | 109 | 30 | 60 | 19 |
| Разом | 219 | 54 | 140 | 25 |
- В селі є дерев'яна колишня греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці 1795 р., з 1947 р. передана в почергове служіння православній і римо-католицькій громаді, а з 2007 р. — винятково православній.
- У Ждині народився Максим Сандович — святий мученик православних, чия могила знаходиться на парафіяльному цвинтарі.
- Поряд є також Військове кладовище № 52 часів Першої світової війни.
У Ждині щороку відбувається фестиваль лемківської культури — «Лемківська Ватра».
- ↑ а б в GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
- ↑ Шематизм греко-католицького духовенства апостольської Адміністрації Лемківщини, с. 19-20 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 17 липня 2016.
- ↑ Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 [Архівовано 21 лютого 2021 у Wayback Machine.]. — Вісбаден, 1983. — с. 24-25.
- ↑ Акція «ВІСЛА»: Список виселених у ході операції сіл і містечок. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 22 липня 2016.
- ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ждиня
- фотографії села [Архівовано 2 грудня 2020 у Wayback Machine.]
- сторінка Ждині на сайті Устя-Горлицької ґміни
- Мельник Л. Най буде не пишно, лем жеби було затишно // Суботня пошта. — 24—30 липня 2008. — № 30 (681). — С. 16.
- Zdynia 2 // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 551. (пол.)
- Łuh // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1884. — Т. V. — S. 805. (пол.)
- Apokryf Ruski [Архівовано 3 липня 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- Cmentarz nr 52 — Zdynia [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] (пол.)
- Cmentarz nr 52 Zdynia [Архівовано 8 серпня 2020 у Wayback Machine.] (пол.)
- Zdynia cmentarz parafialny (łemkowski) [Архівовано 22 червня 2021 у Wayback Machine.] (пол.)
Адміністративний центр: Устє Руське | ||
| Села |  | |
| Поселення | ||
| Колишні села | ||
|
Це незавершена стаття про Малопольське воєводство. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |