Галофіли
Галофіли (від грец. halos-сіль і грец. phylos — люблю) — організми, що мешкають тільки в умовах високої солоності[1].[2] Галофільні мікроорганізми ростуть при концентраціях солей в 20-30%. Для них характерна інша ніж у більшості мікробів структура клітинної стінки (відсутність пептидоглікану тощо), повільні темпи розмноження, мала щільність популяції, повільно протікаючі процеси біосинтезу і біодеградації. Мешкають в засолених ґрунтах, солоних озерах, морях, солоній рибі.
До галофілів належать переважно морські тварини, що не здатні переносити солоність нижче 300 проміле — радіолярії, рифоутворючі корали, мешканці коралових рифів і мангрових заростей, більшість голкошкірих, головоногі молюски, багато ракоподібних та інші. До цієї ж групи належать і мешканці внутрішньоматерикових водойм з солоністю від 24 до 100 і навіть 300 проміле, наприклад, деякі коловертки, рачок Artemia salina, личинка комара Aedes togoi[pt] та інші. За допомогою осморегуляції галофіли підтримують у рідинах тіла відносно постійну концентрацію осмотично активних речовин, нижчу, ніж в оточуючому їх середовищі.
Рослини галофіли, що ростуть на солончаках і солонцях, називаються галофітами. До них належать деякі види полину, Цмин пісковий та ін.) Поширені на морських узбережжях (морські марші), а також у місцевостях з сухим кліматом — пустелях, напівпустелях і навіть степах на особливих типах ґрунту — солонцях і солончаках. Нерідко мають сукулентний вигляд — з товстими стеблами і роздутими листям, що сприяє збереженню важкодоступній вологи.
Галофільні мікроорганізми ростуть у середовищі з високою концентрацією NaCl (до 32%). Екстремальні галофіли розвиваються в середовищах, що містять 15-32% NaCl (бактерії родів Halobacterium[en], Halococcus[en]), помірні галофіти воліють середовища з 5-20% NaCl (бактерії рядів Paracoccus[en], Halodenitricant, Pseudomonas, Vibrion[en] та деякі мікроводорості), інші мікроорганізми краще ростуть в середовищах з 2-5% NaCl (морські мікроорганізми). Високі концентрації NaCl необхідні для підтримки структурної цілісності цитоплазматичної мембрани і функціонування пов'язаних з нею ферментних систем. Іони Na+ визначають також ригідність клітинної стінки.
Галофільні мікроорганізми мешкають в солоних водоймах і засолених ґрунтах. Високі концентрації хлориду натрію необхідні їм для підтримки структурної цілісності цитоплазматичної мембрани і функціонування пов'язаних з нею ферментних систем. При видаленні з солоного середовища, їх клітинна стінка розчиняється, а цитоплазматична мембрана розпадається на дрібні фрагменти.
Цитоплазматична мембрана галофільних мікроорганізмів має характерні риси будови — вона складається з близько 1/3 ліпідів і 2/3 різних білків, включаючи звичайні набори флавопротеїнів і цитохромів. Основна маса ліпідів екстремальних галофілів відрізняється тим, що в їх молекулі гліцерин пов'язаний з фітанолом, а не з залишками жирних кислот. Також клітинні мембрани екстремальних галофілів містять багато каротиноїдних пігментів, основний з яких — бактеріоруберін), що обумовлюють забарвлення колоній від рожевого до червоного кольору і червоно-оранжевого кольорів, що має для галофілів важливе значення як засіб захисту проти надмірної радіації, так як для місць їх проживання характерна висока освітленість.
- ↑ Tolstoukhov, Anatoliĭ.; Толстоухов, Анатолій.; Vseukraïnsʹka ekolohichna liha; Всеукраїнська екологічна ліга. (2007-2008). Ekolohichna ent︠s︡yklopedii︠a︡. Kyïv. ISBN 978-966-8670-41-1. OCLC 858161396.
- ↑ Про галофілів у Біологічному словнику. Архів оригіналу за 9 травня 2013. Процитовано 7 липня 2010.
- Экстремальные галофилы [Архівовано 14 травня 2009 у Wayback Machine.]