Бербери
Бербери | |
---|---|
Самоназва | Амазиги ([ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ] Помилка: {{Lang}}: недійсний параметр: |3= (допомога)) |
Кількість | від 25 000 000 до 50 000 000 осіб |
Ареал | від 13[1] до 20[2][3] млн. чол., або 27 078 593 чол.[4] від 9[1] до ≈13[5] млн. чол., або 32 320 000 чол.[6] більш ніж 2 млн чол.[7] 1,620,000[8] 850,000[9] 3,850,000[10] 114,000[11] 110,000[12] або >6,589,652[13] 50,000[14] 34,000[15] або 1,826,580[16] 25,885[17] 3,500[18] |
Входить до | Afroasiatic peoplesd |
Мова | Берберські мови (Тамазит); записується тифіназьким алфавітом |
Релігія | Більшість — Іслам (Сунізм, Шиїзм та Ібадити) Меншість — Апатеїзм, Християнство[19][20] |
Бербери, або Амазиги[21] (бербер. ⵉⵎⴰⵣⵉⵖⵏ, Imaziɣen) — корінна етнічна група Північної Африки. Бербери проживають на території, що простягається від Атлантичного океану до Оази Сива, що в Єгипті, від Середземного моря до річки Нігер. Вони розмовляють берберськими мовами, що є гілкою сім'ї афразійських мов. В VII столітті відбулося арабське завоювання Північної Африки, тому в більшості берберів, що проживали в Магрибі, змінилася рідна мова, утворилися діалекти. Після колонізації Північної Африки Францією французьке управління успішно інтегрувало французьку мову в Алжирі, роблячи її офіційною національною мовою та вимагаючи, щоб усе навчання проводилося французькою.[22] Іноземні мови, зокрема французька та іспанська, успадковані від європейських колоністів, використовуються більшістю освічених берберів (елітою) в Алжирі та Марокко у формальному контексті, такому як вища освіта або бізнес.
Сьогодні більшість берберів проживає в північноафриканських країнах: здебільшого в Алжирі та Марокко;[23] деякі невеликі поселення є також у Нігері, Малі, Лівії, Мавританії, Тунісі, Буркіна-Фасо та Єгипті; також є великі діаспори у Франції, Канаді, Бельгії, Нідерландах, Німеччині та інших країнах Європи.[24][25]
Берберська самобутність зазвичай ширша, ніж мова та етнос, і охоплює всю історію та географію Північної Африки. Бербери не є цілісним етносом, і це поняття охоплює цілий спектр фенотипів, спільнот і походжень. Силою, що їх об'єднує, є їхня мова, колективна самоідентифікація і самоасоціація з берберським спадком та історією.
У Північній Африці проживає від 25 до 30 мільйонів людей, що розмовляють берберськими мовами.[23] Число етнічних берберів (включаючи тих, що не розмовляють берберськими мовами) є набагато більшим, бо велика їх частина протягом багатьох десятиліть і століть навчилася інших мов (асимілювалася), і вже не розмовляє жодною з берберських. Більшість мешканців Північної Африки вважаються корінними берберами, хоча внаслідок арабізації більшість етнічних берберів ідентифікують себе як арабізовані бербери.[26][27]
Бербери називають себе імазигами (a-Mazigh), що можливо означає «вільні люди», або «благородні люди».[24] Назву, яку вони мають зараз, скоріше за все, дали їм римляни, що з латинської означає «незрозуміло говорити», оскільки на той час бербери не розмовляли ні латиною, ні грецькою мовою. Можна провести паралелі з тим, як римляни називали усіх диких народів: «варвари» (латиною «барбари»). Деякі з найвідоміших берберів були нумідійськими царями: Масинісса, Югурта; берберо-римськими авторами: Апулей, Августин Аврелій; та берберо-римськими генералами: Лусій Квієт, що брав участь у Другій юдейській війні (115—117 рр). Дакія аль-Кахіна була берберською релігійною та військовою лідеркою, що керувала жорстоким повстанням проти мусульмансько-арабської експансії Північної Африки. Кусаїла — чоловік, що проживав у XVII столітті — був вождем арабських племен берберів і королем Санхаджійської держави.
Список найвідоміших берберів в історії включає Юсуфа ібн Ташфіна — короля Альморавідської імперії; Таріка ібн Зіяда — генерала, що підкорив Іспанію; Аббаса ібн Фірнаса — плодовитого винахідника та піонера в авіації; Ібн Баттуту — середньовічного мандрівника, що подорожував на найдовшу дистанцію, про яку тільки чули в його час.
Назва «Бербер» походить від латинської мови (лат. barbarus (варвар)) та від грецька мова (грец. bàrbaros, βάρβαρος)[28]. Історія каже, що вперше термін «барбар» був використаний римським консулом в Африці, аби описати Нумідію.[29] Використання терміна «берберський» поширилося, з приходом вандалів в Африку, під час їхніх великих завоювань. Мусульманські історики деякий час після цього також згадували такий термін. Використання терміна «Berbers» в англомовній літературі розпочалося в XIX столітті, чим замінило більш давніший «Barbary» (Барбарія). Бербери були маврами («Mauri»), на яких посилались в Мосарабська хроніка 754 р. під час Арабського завоювання Піренейського півстрова, перед тим, як їх стали називати терміном Moors (в англійській мові) та Moros (в іспанській) в хартіях й хроніках експансії християнами іберійських королівств. Цим же терміном користувалися, щоби посилатися на Аль-Андалус (мусульманську державу на Піренейському півострові), на Північну Африку і її мешканців, та й на мусульман загалом.
Історик Абрагам Ісаак Ларедо[30] припускає, що назва Амазиги пішла від імені Мезеґ, що є перекладом ім'я біблійного предка Дедана, сина Шеби в Тарґумі. Згідно з Левом Африканським, назва «Амазиг» означає «вільна людина», однак справжнє походження є спірним, і етимологи не можуть дійти єдиної згоди щодо цього.
Єгиптяни, греки, римляни та візантійці згадували багато інших племен зі схожими назвами, що проживати в Північній Африці — місці, де й жили та живуть бербери. Назви цих племен відрізняються від класичних ресурсів, але, схоже, всі вони пов'язуються з тим, що сьогодні ми маємо на увазі під назвою Амазиги.
Магриб і західна частина Північної Африки в цілому, як припускають, була заселена берберами від, якнайдавніше 10,000 року до н. е.[31] Вік північноафриканських печерних малюнків, що були знайдені в регіоні Тассілін-Адджер, оцінюється в 12 тисяч років. Інші були знайдені в Тадрарт-Акакус в Лівійській пустелі. Неолітичне суспільство відмічено початком процесу одомашнення диких тварин та натуральним господарством, що розвивалося в Сахарі та Середземноморському регіоні північної Африки (Магриб) у 6000–2000 роках до н. е. Цей спосіб життя, зображений у печерних малюнках гір Тассілін-Адджер у південно-східному Алжирі, домінував у Магрибі аж до початку класичного періоду. Перші приклади письма Тифінаг також були знайдені в регіоні Оран.[32] Протягом доримської епохи існувало кілька незалежних берберських держав, таких як Массиліі.[33][34][35][36][37]
Хоча більшість мешканців Магрибу є нащадками Берберів, лише деякі «розкидані» етнічні групи успішно зберегли берберські мови. Ця таблиця наводить перелік цих груп.
Група | Країна | Примітки |
---|---|---|
Блідські бербери | в центральному Алжирі | |
Шауя | в основному проживають у східному Алжирі | |
Шенінійські та Двіратські бербери | ||
Шенуйські бербери | ори Варшаніс[en] та Шенуя (західний Алжир) | |
Шильха | гори Атлас | |
Джербійські бербери | розмовляють мовою Джерба | |
Кабіли | проживають в Кабілії | |
Матматійські бербери | східний Туніс | |
Мозабіти | долина Мзаб (південний Алжир) | |
Нафусі | західна Лівія | |
Ріфи | північне Марокко з меншістю в Алжирі | |
Санхаджі | південно-західна Мавританія, Атлас, східне Марокко та північний Сенегал | |
Оаза Сива | ||
Тлемсенські бербери | західний Алжир | |
Туареги | Сахара (південний Алжир та північ Сахелю) | |
Заяни | Середній Атлас Марокко | |
Зенати | центрально-західний Алжир | |
Зувараси | північно-західна Лівія |
Традиційні берберські релігії — древній та традиційних набір вірувань та божеств, що притримувались берберськими автохтонами. Багато вірувань розвивалися локально, в той же час, як інші мали широкий контакт з африканськими традиційними релігіями (такими, як релігія Стародавнього Єгипту), або наслідували релігію Карфагену, юдаїзм, іберійську міфологію та елліністичні релігії. Більшість впливу прийшло з Ісламу та арабської міфології під час середніх віків. Деякі давні берберські вірування існують і сьогодні, точно в межах берберської культури та традицій.
-
Касба Удая в Рабаті
-
Баб Аґнау, Марракеш
-
Альморавідська софістична архітектура
-
Кутубія, Марракеш
-
Медерса Буаніанія, Мекнес
-
Інтер'єр, Алжир
-
Кутубійська мечеть в Марракеші
-
Велика мечеть в Алжирі
-
Традиційна гардайська архітектура, Алжир
-
Марокська мечеть
-
Баб-Мансур, Марокко
-
Торре дель Оро, Севілья; Берберська династія Альмохадів
-
Аґдальська стіна та сади, Мекнес
-
Беджая, Алжир
-
Велика мечеть Сале
-
Ксар Улед Солтане, Туніс
-
Гофта
-
Тлемсен, Алжир
-
Уріка, Берберське село, Марокко
-
Адрарські будинки, Алжир
-
Оаза Сива, Єгипет
-
Берберське село, Атлаські гори
-
Традиційний берберський будинок
-
Печерні будинки, Матмата, Туніс
-
Мечеть в Марокко
-
Вхід до Мансуразької мечеті
-
Торре де ла Плата, Севілья, Альмохади
-
Ґібралтарський замок
-
Мансуразька мечеть, Тлемсен
-
Хаммадидська Калаа, Алжир
-
Велика Мечеть Алжиру, Альмохади - зображення 1899
-
Зіанідський інтер'єр
-
Село Аїт Тіргіт, Марокко
-
Мінарет Хассана, Марокко
-
Агадір (місто), Медина
-
Будинки в Алжирі
-
Модель гробниці Тін-Хінан, Сахара
-
Гробниця Массиніса
-
Гробниці Джедарів в Тіареті
-
Альморавідський замок у Сеговії
-
Альказаба Малаґа
-
Джиральда, Севілья
Берберська кухня у всіх країнах Магрибу сприйняла місцеві кулінарні особливості, через що бербери різних місць їдять різні страви. Основу раціону складають хліб, кускус, таджини та рагу.
- ↑ а б Стаття «Berber» - енциклопедія Britannica (англ.)
- ↑ Morocco's Berbers Battle to Keep From Losing Their Culture / Arab minority forces majority to abandon native language.Peter Prengaman, Chronicle Foreign Service.March 16, 2001 [1] [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Teens in Morocco, Sandy Donovan, Compass point books, Minneapolis, United States,2008,p.42
- ↑ Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 19 липня 2016.; 80 % of population
- ↑ Algeria reinstates term limit and recognises Berber language. BBC News. Архів оригіналу за 31 травня 2021. Процитовано 23 липня 2016.
- ↑ Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 16 липня 2016.; 80 % of population
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 5 жовтня 2013.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ The World Factbook. Архів оригіналу за 24 квітня 2020. Процитовано 23 липня 2016. [Архівовано 2020-04-24 у Wayback Machine.]
- ↑ The World Factbook. Архів оригіналу за 10 листопада 2015. Процитовано 23 липня 2016. [Архівовано 2015-11-10 у Wayback Machine.]
- ↑ Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 16 липня 2016.; >60 % of population of 6,416,776
- ↑ Joshua Project. Tuareg, Tamasheq in Mauritania. Архів оригіналу за 27 липня 2019. Процитовано 23 липня 2016.
- ↑ The World Factbook. Архів оригіналу за 14 червня 2019. Процитовано 23 липня 2016. [Архівовано 2012-10-14 у Wayback Machine.]
- ↑ Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 16 липня 2016.; >60 % of population
- ↑ Joshua Project. Tuareg, Tamasheq in Burkina Faso. Архів оригіналу за 26 грудня 2016. Процитовано 23 липня 2016.
- ↑ Joshua Project. Berber, Siwa in Egypt. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 23 липня 2016.
- ↑ Tej K. Bhatia, William C. Ritchie (2006). The Handbook of Bilingualism. John Wiley & Sons. с. 860. ISBN 0631227350. Архів оригіналу за 15 березня 2020. Процитовано 16 липня 2016.
- ↑ Statistics Canada: 2011 National Household Survey: Data tables. Архів оригіналу за 24 грудня 2018. Процитовано 23 липня 2016.
- ↑ Shokeid, Moshe. The Dual Heritage: Immigrants from the Atlas Mountains in an Israeli Village.
- ↑ Believers in Christ from a Muslim Background: A Global Census | Duane A Miller Botero - Academia.edu. academia.edu. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 27 березня 2016.
- ↑ *(фр.) Sadek Lekdja, Christianity in Kabylie, Radio France Internationale, 7 mai 2001 [Архівовано 18 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Амазиги, вони ж бербери - білі племена Африки, забута гілка арійського народу. "СПАДЩИНА ПРЕДКІВ". 16 грудня 2015. Архів оригіналу за 1 серпня 2016. Процитовано 1 серпня 2016.
- ↑ Briggs, Carina Lynn (2010). Language, Identity, and Literary Expression in Algeria. Chapel Hill: University of North Carolina. Архів оригіналу за 12 листопада 2014. Процитовано 12 листопада 2014.
- ↑ а б North Africa's Berbers get boost from Arab Spring. Fox News. 5 травня 2012. Архів оригіналу за 9 жовтня 2013. Процитовано 8 грудня 2013.
- ↑ а б Morocco's Berbers Battle to Keep From Losing Their Culture [Архівовано 18 жовтня 2011 у Wayback Machine.]. San Francisco Chronicle. March 16, 2001.
- ↑ Berbers: The Proud Raiders [Архівовано 29 серпня 2011 у Wayback Machine.]. BBC World Service.
- ↑ The World Factbook. Архів оригіналу за 6 січня 2019. Процитовано 23 липня 2016. [Архівовано 2018-11-16 у Wayback Machine.]
- ↑ Tore Kjeilen. Berbers - LookLex Encyclopaedia. Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 23 липня 2016.
- ↑ Its ultimate etymological identity with barbarian is uncertain, [джерело?], Byzantine Greek βαρβαρία «land of barbarians» since the Middle Ages.
- ↑ Untitled Document. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 2 травня 2015.
- ↑ Abraham Isaac Laredo, Bereberos y Hebreos en Marruecos. Madrid: Instituto de Estudios Africanos. 1954.
- ↑ Hsain Ilahiane, Historical Dictionary of the Berbers (Imazighen)(2006), p. 112, ISBN 0810864908
- ↑ Estes,Tiliouine, Richard J,Habib (2016). The State of Social Progress of Islamic Societies: Social, Economic. Springer. с. 115. ISBN 9783319247724.
- ↑ Histoire de l'émigration kabyle en France au XXe siècleréalités culturelles … De Karina Slimani-Direche
- ↑ Histoire de l'émigration kabyle en France au XXe siècle. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 2 травня 2015.
- ↑ Les cultures du Maghreb De Maria Angels Roque, Paul Balta, Mohammed Arkoun
- ↑ Dialogues d'histoire ancienne à l'Université de Besançon, Centre de recherches d'histoire ancienne
- ↑ Les cultures du Maghreb de Maria Angels Roque, Paul Balta et Mohammed Arkoun
- ↑ Montagu Colvin, Howard. Architecture and the After-life. 1991, page 26
- Бербери // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Бербери