Шляхетність
Шляхетність — сукупність особистісних якостей, зазвичай притаманних людині, що походить зі знатного (благородного) роду, тобто аристократу, дворянину, і людині, яка отримувала спеціальне виховання, яке необхідне для несення відповідальності, що покладалася на неї через своє походження. В основному шляхетність пов'язана з поняттям індивіда про честь, для позначення якої нині часто використовується більш вузький термін — «почуття власної гідності».
Шляхетність — висока моральність, самовідданість і чесність.
Шляхетність — піднесеність мотивів поведінки людини. Зазвичай, під шляхетністю маються на увазі природні добрі прояви внутрішньої сутності людини, що не обумовлені якими-небудь законами, заборонами, правилами або розпорядженнями.
У конфуціанстві шляхетність розглядається як важливий етичний компонент.
Піднесені мотиви поведінки людини не обов'язково пов'язані з релігіями. Загальні моральні та етичні принципи людства (доброта, співчуття, прагнення до справедливості тощо) існують незалежно від конкретних релігійних навчань і найчастіше є продуктом колективного життєвого досвіду тих чи інших суспільств.
- Шляхетний - академічний тлумачний словник української мови [Архівовано 14 березня 2018 у Wayback Machine.]
- Шляхетність // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Шляхетність [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І. Франка, 2014. – 416с. ISBN 978-966-485-156-2
- Шляхетність духова // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2089. — 1000 екз.
- Аристократизм духу // Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — С. 61.
