Чемпіонат світу з хокею із шайбою

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чемпіонат світу з хокею із шайбою
Чемпіонат світу з хокею із шайбою
Чемпіонат світу з хокею із шайбою
Вид спорту Хокей із шайбою
Засновано 1920
Кількість команд 16
Країна(и) Міжнародні змагання
Поточний чемпіон  Чехія
Офіційний сайт www.iihf.com

Чемпіонат світу з хокею із шайбою — щорічне змагання, яке організовує Міжнародна федерація хокею із шайбою з 1920 року. Спочатку турнір проводили під час Олімпійських ігор (у 1920 році на літніх іграх, в 1924 і 1928 роках спільно з зимовими іграми). З 1930 року змагання стало щорічним за винятком 1940—1946 років (не відбулись через Другу світову війну), 1980, 1984, 1988 років (через Зимові Олімпійські ігри), а чемпіонат світу 2020 року скасували через пандемію коронавірусу.[1] Аж до 1968 року в роки проведення зимових Олімпіад їхній турнір з хокею з шайбою вважали також чемпіонатом світу. До 1991 року під час світової першості проходили також чемпіонати Європи з хокею.

Чинний чемпіон

[ред. | ред. код]

Чинним чемпіоном світу з хокею є збірна Чехії.

Історія турніру

[ред. | ред. код]

Передмова

[ред. | ред. код]

Міжнародна федерація хокею із шайбою заснована 15 травня 1908 року у Парижі. Статутний договір підписали представники Бельгії, Великої Британії, Франції та Швейцарії. Пізніше того ж року до організації приєдналася Богемія. Першим змаганням під орудою федерації став чемпіонат Європи, проведений 1910 року.

У Північній Америці в 1917 році було засновано Національну хокейну лігу.

1920—1928: дебют на Олімпійських іграх

[ред. | ред. код]

Хокей дебютував на Літніх Олімпійських іграх 1920 він також став першим офіційним чемпіонатом світу. Другий та третій чемпіонат відбулись вже на перших Зимових олімпійських іграх в Шамоні 1924 року, а згодом і на других в Санкт-Моріці.[2][3] Треба відзначити той факт, що збірну Канади презентували не національна збірна, а аматорські клуби переможці Кубка Аллана. Така система відбору для канадців зберігалась до 1963 року.

1930—1953: панування канадців

[ред. | ред. код]

Як окремий турнір чемпіонат відбувся в 1930 одразу в трьох містах, вчетверте титул здобули канадці.[4][5] Шоста світова першість знову відбулась під час Зимових Олімпійських ігор в Лейк-Плесіді.[6][7] Канадську гегемонію в 1933 перервали американці в Празі та британці в складі яких зіграли колишні канадці на Зимовій Олімпіаді 1936.

До Другої світової війни канадська збірна ще тричі святкувала перемогу на світових форумах. Під час Другої світової війни чемпіонати світу не відбувались.

Перша світова першість після війни в Празі подарувала нового чемпіона збірну Чехословаччину. На V Зимових Олімпійських іграх в швейцарському Санкт-Моріц канадці відновили статус-кво але через рік Чехословаччина вдруге здобула титул чемпіонів. Наступні три першості були за «родоначальниками» хокею канадцями.

Чемпіонат 1953 пройшов без участі багаторазових чемпіонів канадців і золото вперше здобули шведи.

1954—1962: протистояння Канада-СРСР

[ред. | ред. код]

У 1954 на чемпіонатах світу дебютує збірна СРСР під керівництвом головного тренера Аркадія Чернишова і одразу здобуває золото. Таким чином радянська збірна стала п'ятою яка здобула золото світових першостей. У 1955 канадці здобувають шістнадцяте світове золото перемагаючи СРСР у вирішальному матчі з рахунком 5–0.[8] На Олімпійських іграх 1956 в італійському Кортіна-д'Ампеццо СРСР перемагає Канаду з рахунком 2–0 і вдруге стає чемпіоном,[9] канадці в підсумку лише треті.

Через угорські події канадці та американці відмовились від участі в чемпіонаті, який вперше приймала Москва. Досить несподівано шведи вдруге виграли чемпіонат. Також на цьому чемпіонаті було встановлено рекорд відвідуваності для відкритих арен 55,000 глядачів на стадіоні «Лужники», цей рекорд був побитий на чемпіонаті 2010. Матч-відкриття 74-го чемпіонату світу з хокею відбувся на Фельтінс-Арені у Гельзенкірхені 7 травня між збірними Німеччиною та США. З цієї нагоди, була збільшення місткість стадіону (стадіон вміщував 76152 глядачів).[10]

Канадці двічі поспіль здобули золото в 1958 і 1959, Зимові Олімпійські ігри 1960 виграла збірна США, це друге золото американців на світових форумах. Два наступних чемпіонати виграли відповідно канадці (19-й титул) та шведи (3-й титул).

1963—1976: домінування СРСР

[ред. | ред. код]

Треті золоті нагороди світової першості радянська збірна здобула в 1963. Не стали винятком і Олімпійські ігри 1964 в австрійському Інсбруці. Після подій в Чехословаччині 1968 року черговий чемпіонат перенесли з Праги в Стокгольм але канадці, які до цього часу вже почали надсилати збірну, складену з аматорів, зажадали такі самі дії і від основних конкурентів — СРСР, Швеції та Чехословаччини. Зрештою ІІХФ відмовила визнати статус «профі» за європейськими збірними, а канадці почали бойкотувати світові турніри аж до 1977 року. Панування ж збірної СРСР після рішення канадців тільки посилилось, за цей час лише двічі збірна Чехословаччини спромоглась перервати гегемонію радянської збірної в 1972 та 1976 роках.

З 1976 чемпіонат почав проходити окремо від хокейного Олімпійського турніру, а з 1980 по 1988 взагалі не відбувався в рік Олімпіад.

1976—1987: перші «профі»

[ред. | ред. код]

Президент ІІХФ Гюнтер Сабецкі за сприяння якого був започаткований Кубок Канади також ухвалив революційне рішення про допуск гравців професійних північно-американських ліг до участі в чемпіонатах світу. У 1976 цим скористалась збірна США, а наступного року збірна Канади відновила свою участь на світовому рівні правда поступившись збірній СРСР з загальним рахунком 2–19. Титул чемпіона вп'яте здобула збірна Чехословаччини.

Допущення професіоналів підвищив престиж світової першості але збірна СРСР залишається головним тріумфатором з 1978 по 1983 з п'яти чемпіонатів вони виграють всі. Зламним став чемпіонат 1985, який пройшов в Празі. Збірна СРСР на попередньому етапі здобула сім перемог з загальною різницею шайб 52–7. На другому етапі вже в першому матчі програють господарям 1–2, а в другому турі зазнають поразки і від канадців 1–3. Таким чином канадці вперше після 1962 здобувають срібло чемпіонату, а радянська збірна лише бронзу.

На домашньому чемпіонаті в Москві в 1986 СРСР бере переконливий реванш здобувши в десяти матчах десять перемог.

Наступна першість 1987 року принесла нового чемпіона світу, збірна Швеції після 25-річної перерви здобула золото, розгромивши канадців 9–0 в останньому турі та за однакової кількості з СРСР вони мали кращу різницю шайб +9 проти +1 в радянської збірної.

1989—1992: падіння залізної завіси

[ред. | ред. код]

У 1989 році радянські та чехословацькі хокеїсти офіційно отримали право виступати в НХЛ. Першим гравцем СРСР в НХЛ став Сергій Пряхін. П'ятірка Ларіонова майже повним складом отримала право виступати закордоном. Але до цього вони ще допоможуть збірній СРСР здобути два золота в 1989 та 1990. У 1991 в рамках чемпіонату світу востаннє пройшов чемпіонат Європи, який після цього скасували. А на чемпіонатах світу 1991 та 1992 років двічі поспіль золото здобувають шведи, причому в 1992 збірна Росії, яка стала правонаступником СРСР не потрапила навіть до четвірки найкращих, четверте місце несподівано посіли швейцарці.

1993—2019: утвердження та панування великої хокейної шістки

[ред. | ред. код]

Своє перше золото здобуває російська збірна в 1993 році. Наступного року після 33-річної перерви титул чемпіона повертає собі збірна Канади. Збірна Фінляндії вперше в своїй історії стала чемпіоном світу у 1995 році.[11] Чехи вже традиційно в Відні оформлюють своє перше чемпіонство (вони є правонаступниками Чехословаччини). Таким чином формується велика хокейна шістка: Канада, Росія, Чехія, Швеція, Фінляндія і США,[12] яка домінує на першостях світу.

До 2002 року ще по чемпіонському титулу здобудуть канадці та шведи і ще тричі чехи, а чемпіонат 2002 року несподівано виграють словаки, які в фіналі долають росіян 4–3. У складі словаків серед чемпіонів був і уродженець України Петер Бондра.

Канадці тріумфують на першостях 2003 і 2004, їх головні конкуренти — росіяни взагалі в цей час лишаються за межами чільної трійки. Наступні три чемпіонати послідовно виграють чехи, шведи та канадці (останні виграють на батьківщині головних конкурентів росіян).[13]

Першість 2008 року вперше проходила в Канаді і тепер вже росіяни після 15-річної перерви здобувають золото здолавши господарів в овертаймі 5–4,[14] а наступного року виграють вдруге поспіль цього разу в основний час 2–1.

Турнір 2010 року як вже зазначалось вище ознаменувався новим глядацьким рекордом, а також шостим чемпіонським титулом збірної Чехії, яка здолала росіян 2–1.[15]

Першість 2011 вперше приймала Словаччина. Фіни вдруге тріумфували обігравши шведів 6–1. Росіяни здобули бронзові нагороди.[16]

Чемпіонат 2012, як і наступний пройшов у Фінляндії і Швеції, змінювались тільки господарі. У 2012 росіяни здолали словаків 6–2, чехи бронзові призери.[17] У 2013 шведи здолали швейцарців 5–1 (після ЧС-1986, де СРСР став чемпіоном це другий випадок коли господарі стали чемпіонами), збірна США бронзовий призер.[18]

Білорусь вперше приймала чемпіонат світу в 2014 році. Росіяни здобули свій п'ятий титул, а разом з СРСР це 27-й титул, перегравши фінів з рахунком 5–2, третє місце посіли шведи.

У 2015 та 2016 роках турнір виграють канадці, їх успіх також двічі повторили шведи в 2017 та 2018 роках, причому у фіналі 2017 року «Три корони» здолали саме канадців.

У 2019 році після восьмирічної перерви і знову, як і 2011 року в Словаччині, чемпіонами стали фіни, які здолали в фінальному матчі канадців 3–1.[19] Росіяни стали бронзовими призерами здолавши чехів по булітах.

2020–: COVID-19 та агресія росіян проти України

[ред. | ред. код]

21 березня 2020 року чемпіонат світу поточного року, а також турніри в нижчих дивізіонах були скасовані через пандемію коронавірусу.[1][20][21]

Після річної перерви через пандемію COVID-19 світова першість 2021 року мала відбутись у двох країнах: Білорусі та Латвії. У зв'язку з тривалими протестами в Білорусі, кілька політичних груп, політиків та міжнародних структур, а також Європейський парламент та прем'єр-міністр Латвії Кріш'яніс Каріньш закликали позбавити Білорусь проведення чемпіонату світу.[22] 18 січня 2021 року члени Ради ІІХФ вирішили, що чемпіонат світу не проводитиметься в Білорусі.[23] Ще одним важливим моментом стали порожні трибуни на матчах через пандемію COVID-19. Після стартових двох турів серед аутсайдерів опинились збірні Швеції, Чехії та Канади, які програли по дві гри, причому «кленові» додали до пасиву ще і третю поразку від німців. Шведи зрештою не потрапили до плей-оф та посіли підсумкове дев'яте місце. Канадці стали чемпіонами світу незважаючи на чотири поразки в пасиві, фіни фінішували другими, а американці третіми.

24 лютого 2022 року розпочалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. 28 лютого 2022 року Міжнародна федерація хокею із шайбою ухвалила рішення про виключення збірних Росії та Білорусі з турніру.[24] Збірні Австрії та Франції замінили збірні агресорів.[25]

За підсумками чемпіонату 2022 року збірна Чехії виборола бронзові нагороди і це відбулось вперше з 2012 року, американці посіли четверту сходинку.[26] Фіни вчетверте виграли золоті нагороди перегравши канадців.[27]

86-й чемпіонат світу, що відбувся в 2023 році, ознаменувався кількома сенсаційними результатами, а саме перемога Казахстану над Норвегією, Угорщини над Францією, перша в історії перемога Латвії над Чехією, а також Казахстану над Словаччиною.[28][29] Латиші вперше здобули бронзові нагороди перегравши американців в овертаймі, а канадці здобули свою 28-у перемогу перегравши у фіналі німців 5–2,[30] для яких ці срібні нагороди стали третіми з 1953 року.

У 2024 році після чотирнадцятирічної перерви всьоме чемпіонами стали чехи, швейцарці задовольнились срібними медалями, а шведи після чотирьох років без нагород здобули бронзу перегравши канадців, які вперше за чотири роки навпаки залишились поза чільної трійки.

Структура чемпіонату

[ред. | ред. код]

17 вересня 2010 року в Порторожі, під час конгресу IIHF було ухвалено рішення про зміну розіграшу чемпіонату світу в елітному дивізіоні. Попередній етап розігруватися не буде, а в кваліфікації учасники будуть розбиті на дві групи по вісім команд, по чотири з яких будуть виходити у фінальний етап (плей-оф). На етапі чвертьфіналів, команди будуть грати проти команд іншої групи за такою схемою: А1 проти B4, А2 проти В3, A3 проти В2 і А4 проти В1. Команди, що зайняли останні місця в групах вибувають до першого Дивізіону. Команди, що посіли з 5 по 8 місця в групах, більше матчів на чемпіонаті не грають. Ці зміни набули чинності з чемпіонату світу 2012 року.

Призери чемпіонатів світу з хокею із шайбою

[ред. | ред. код]
  *   Проведені під час літніх Олімпійських Ігор (1920)
  *   Проведені під час зимових Олімпійських Ігор (1924—1968)
Рік Місце і країна проведення Чемпіони 2-е місце 3-є місце
1920 Антверпен Бельгія Бельгія Канада (1) США Чехословаччина Чехословаччина
1924 Шамоні Франція Франція Канада (2) США Велика Британія Велика Британія
1928 Санкт-Моріц Швейцарія Швейцарія Канада (3) Швеція Швеція Швейцарія Швейцарія
1930 Шамоні
Відень
Берлін
Франція Франція
Австрія Австрія
Німеччина
Канада (4) Німеччина Швейцарія Швейцарія
1931 Криниця-Здруй Польща Польща Канада (5) США Австрія Австрія
1932 Лейк-Плесід США Канада (6) США Німеччина
1933 Прага Чехословаччина Чехословаччина США (1) Канада Чехословаччина Чехословаччина
1934 Мілан Італія Канада (7) США Німеччина
1935 Давос Швейцарія Швейцарія Канада (8) Швейцарія Швейцарія Велика Британія Велика Британія
1936 Гарміш-Партенкірхен Німеччина Велика Британія Велика Британія (1) Канада США
1937 Лондон Велика Британія Велика Британія Канада (9) Велика Британія Велика Британія Швейцарія Швейцарія
1938 Прага Чехословаччина Чехословаччина Канада (10) Велика Британія Велика Британія Чехословаччина Чехословаччина
1939 Цюрих
Базель
Швейцарія Швейцарія Канада (11) США Швейцарія Швейцарія
1947 Прага Чехословаччина Чехословаччина Чехословаччина Чехословаччина (1) Швеція Швеція Австрія Австрія
1948 Санкт-Моріц Швейцарія Швейцарія Канада (12) Чехословаччина Чехословаччина Швейцарія Швейцарія
1949 Стокгольм Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина (2) Канада (13) США
1950 Лондон Велика Британія Велика Британія Канада (13) США Швейцарія Швейцарія
1951 Париж Франція Франція Канада (14) Швеція Швеція Швейцарія Швейцарія
1952 Осло Норвегія Норвегія Канада (15) США Швеція Швеція
1953 Цюрих
Базель
Швейцарія Швейцарія Швеція Швеція (1) ФРН ФРН Швейцарія Швейцарія
1954 Стокгольм Швеція Швеція СРСР (1) Канада Швеція Швеція
1955 Крефельд
Дортмунд
Кельн
ФРН ФРН Канада (16) СРСР Чехословаччина Чехословаччина
1956 Кортіна-д'Ампеццо Італія Італія СРСР (2) США Канада
1957 Москва СРСР Швеція Швеція (2) СРСР Чехословаччина Чехословаччина
1958 Осло Норвегія Норвегія Канада (17) СРСР Швеція Швеція
1959 Прага
Братислава
Чехословаччина Чехословаччина Канада (18) СРСР Чехословаччина Чехословаччина
1960 Скво-Веллі США США (2) Канада СРСР
1961 Женева
Лозанна
Швейцарія Швейцарія Канада (19) Чехословаччина Чехословаччина СРСР
1962 Колорадо-Спрінгс
Денвер
США США Швеція Швеція (3) Канада США США
1963 Стокгольм Швеція Швеція СРСР (3) Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина
1964 Інсбрук Австрія Австрія СРСР (4) Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина
1965 Тампере Фінляндія Фінляндія СРСР (5) Чехословаччина Чехословаччина Швеція Швеція
1966 Любляна Югославія СРСР (6) Чехословаччина Чехословаччина Канада Канада
1967 Відень Австрія Австрія СРСР (7) Швеція Швеція Канада Канада
1968 Гренобль Франція Франція СРСР (8) Чехословаччина Чехословаччина Канада Канада
1969 Стокгольм Швеція Швеція СРСР (9) Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина
1970 Стокгольм Швеція Швеція СРСР (10) Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина
1971 Берн
Женева
Швейцарія Швейцарія СРСР (11) Чехословаччина Чехословаччина Швеція Швеція
1972 Прага Чехословаччина Чехословаччина Чехословаччина Чехословаччина (3) СРСР Швеція Швеція
1973 Москва СРСР СРСР (12) Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина
1974 Гельсінкі Фінляндія Фінляндія СРСР (13) Чехословаччина Чехословаччина Швеція Швеція
1975 Мюнхен
Дюссельдорф
ФРН ФРН СРСР (14) Чехословаччина Чехословаччина Швеція Швеція
1976 Катовиці Польща Польща Чехословаччина Чехословаччина (4) СРСР Швеція Швеція
1977 Відень Австрія Австрія Чехословаччина Чехословаччина (5) Швеція Швеція СРСР
1978 Прага Чехословаччина Чехословаччина СРСР (15) Чехословаччина Чехословаччина Канада Канада
1979 Москва СРСР СРСР (16) Чехословаччина Чехословаччина Швеція Швеція
1981 Гетеборг
Стокгольм
Швеція Швеція СРСР СРСР (17) Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина
1982 Гельсінкі
Тампере
Фінляндія Фінляндія СРСР СРСР (18) Чехословаччина Чехословаччина Канада Канада
1983 Дюссельдорф
Дортмунд
Мюнхен
 ФРН СРСР СРСР (19) Чехословаччина Чехословаччина Канада Канада
1985 Прага Чехословаччина Чехословаччина Чехословаччина Чехословаччина (6) Канада Канада СРСР СРСР
1986 Москва СРСР СРСР СРСР СРСР (20) Швеція Швеція Канада Канада
1987 Відень Австрія Австрія Швеція Швеція (4) СРСР СРСР Чехословаччина Чехословаччина
1989 Стокгольм
Седертельє
Швеція Швеція СРСР СРСР (21) Канада Канада Чехословаччина Чехословаччина
1990 Берн
Фрібур
Швейцарія Швейцарія СРСР СРСР (22) Швеція Швеція Чехословаччина Чехословаччина
1991 Турку
Гельсінкі
Тампере
Фінляндія Фінляндія Швеція Швеція (5) Канада Канада СРСР СРСР
1992 Прага
Братислава
Чехословаччина Чехословаччина Швеція Швеція (6)  Фінляндія Чехословаччина Чехословаччина
1993 Дортмунд
Мюнхен
Німеччина Німеччина Росія (1) Швеція Швеція Чехія Чехія
1994 Больцано
Канацеї
Мілан
Італія Італія Канада Канада (20)  Фінляндія Швеція Швеція
1995 Стокгольм
Євле
Швеція Швеція  Фінляндія (1) Швеція Швеція Канада Канада
1996 Відень Австрія Австрія  Чехія (1) Канада Канада США США
1997 Гельсінкі
Турку
Тампере
Фінляндія Фінляндія Канада Канада (21) Швеція Швеція  Чехія
1998 Цюрих
Базель
Швейцарія Швейцарія Швеція Швеція (7)  Фінляндія  Чехія
1999 Осло
Ліллегаммер
Гамар
Норвегія Норвегія  Чехія (2)  Фінляндія Швеція Швеція
2000 Санкт-Петербург Росія Росія  Чехія (3)  Словаччина  Фінляндія
2001 Кельн
Ганновер
Нюрнберг
Німеччина Німеччина  Чехія (4)  Фінляндія Швеція Швеція
2002 Гетеборг
Карлстад
Єнчопінг
Швеція Швеція Словаччина Словаччина (1)  Росія Швеція Швеція
2003 Гельсінкі
Тампере
Турку
Фінляндія Фінляндія  Канада (22)  Швеція  Словаччина
2004 Прага
Острава
Чехія Чехія  Канада (23)  Швеція  США
2005 Інсбрук
Відень
Австрія Австрія  Чехія (5)  Канада  Росія
2006 Рига Латвія Латвія  Швеція (8)  Чехія  Фінляндія
2007 Москва
Митищі
Росія Росія  Канада (24) Фінляндія Фінляндія  Росія
2008 Галіфакс
Квебек
Канада Канада  Росія (2)  Канада Фінляндія Фінляндія
2009 Клотен
Берн
Цюрих
Швейцарія Швейцарія  Росія (3)  Канада  Швеція
2010 Кельн
Мангейм
Гельзенкірхен
Німеччина Німеччина  Чехія (6)  Росія  Швеція
2011 Братислава
Кошиці
Словаччина Словаччина  Фінляндія (2)  Швеція  Чехія
2012 Гельсінкі
Стокгольм
Фінляндія Фінляндія
Швеція Швеція
 Росія (4)  Словаччина  Чехія
2013 Стокгольм
Мальме
Турку
Швеція Швеція
Фінляндія Фінляндія
 Швеція (9)  Швейцарія  США
2014 Мінськ Білорусь Білорусь  Росія (5)  Фінляндія  Швеція
2015 Прага
Острава
Чехія Чехія  Канада (25)  Росія  США
2016 Санкт-Петербург
Москва
Росія Росія  Канада (26)  Фінляндія  Росія
2017 Кельн
Париж
Німеччина Німеччина
Франція Франція
 Швеція (10)  Канада  Росія
2018 Копенгаген
Гернінг
Данія Данія  Швеція (11)  Швейцарія  США
2019 Братислава
Кошиці
Словаччина Словаччина  Фінляндія (3)  Канада  Росія
2020 Цюрих
Лозанна
Швейцарія Швейцарія скасовано через пандемію COVID-19
2021 Рига Латвія Латвія  Канада (27)  Фінляндія  США
2022 Гельсінкі
Тампере
Фінляндія Фінляндія  Фінляндія (4)  Канада  Чехія
2023 Тампере
Рига
Фінляндія Фінляндія
Латвія Латвія
 Канада (28)  Німеччина  Латвія
2024 Прага
Острава
Чехія Чехія  Чехія (7)  Швейцарія  Швеція
2025 Стокгольм
Гернінг
Швеція Швеція
Данія Данія
2026 Цюрих
Фрібур
Швейцарія Швейцарія
2027 Дюссельдорф
Мангайм
Німеччина Німеччина
2028 Франція Франція

Примітки

  1. Всі Олімпійські хокейні турніри з 1920 по 1968 рр. також вважалися чемпіонатами світу.
  2. На турнірі Олімпійських ігор 1964 р., підрахунок очок для Олімпійських медалей проводився окремо від чемпіонату світу.
  3. У 1980, 1984 і 1988 рр. (роки Олімпійських ігор) чемпіонати світу не проводилися.
  4. У графі «місце проведення» зазначено лише місце проведення основного турніру.

Загальна кількість медалей

[ред. | ред. код]

За всю історію чемпіонатів світу тільки 8 країн ставали володарями золотих медалей. Ще чотирьом збірним вдавалося завоювати медалі меншої вартості. Найбільшу кількість чемпіонських титулів завоювали збірна Канади — 28 разів, збірна СРСР — 22 рази (разом з перемогами збірної Росії — 27 титулів). Найбільшу загальну кількість медалей вдалося завоювати збірній Канади.

Країна Золото Срібло Бронза Всього медалей
Канада Канада 28 16 9 53
Росія Росія
СРСР СРСР
 
5
22
27
3
7
10
5
5
10
13
34
47
Чехія Чехія
Чехословаччина Чехословаччина
 
7
6
13
1
12
13
6
16
22
14
34
48
Швеція Швеція 11 19 18 48
Фінляндія Фінляндія 4 9 3 16
США США 2 9 9 20
Велика Британія Велика Британія 1 2 2 5
Словаччина Словаччина 1 2 1 4
Швейцарія Швейцарія 0 4 8 12
Німеччина Німеччина 0 3 2 5
Австрія Австрія 0 0 2 2
Латвія Латвія 0 0 1 1

* Країни, виділені курсивом більше не виступають на Чемпіонатах світу.
** Росія успадкувала членство СРСР в міжнародній федерації хокею, так само і Чехія — Чехословаччини, тому офіційна статистика для цих країн загальна.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
  • Збірна Великої Британії, яка виграла Чемпіонат світу в рамках Зимової Олімпіади 1936 року, складалася з канадців.
  • Стати чемпіонами світу на своєму полі змогли п'ять збірних дев'ять разів: по три рази нині не існуючі збірні Чехословаччини (1947, 1972, 1985) і СРСР (1973, 1979, 1986) і по одному разу збірні США (1960, на Зимовій Олімпіаді), Швеції на чемпіонаті світу 2013 року та Фінляндії 2022 році. При цьому найгірший результат збірної Росії за всю історію — 11 місце був зафіксований на чемпіонаті 2000 року в Санкт-Петербурзі.
  • Канадці на турнірі 2021 року стали першою збірною, які виграли чемпіонат з чотирма поразками в пасиві.[31]
  • Попри те, що Канада є родоначальником хокею і однією з найсильніших хокейних держав, до 2008 року (року 100-річчя хокею) чемпіонат світу ніколи не проходив у цій країні.
  • В іншій «великий» хокейній країні — США, першість світу також проходила лише одного разу в 1962 році. Ще двічі чемпіонати світу проводилися в США в рамках зимових Олімпійських ігор 1932 і 1960 років, так як на той момент в олімпійські роки окремих чемпіонатів світу не проводилося.
  • Всі інші чемпіонати світу проводилися в Європі.
  • Найбільше число разів чемпіонат світу як самостійний турнір (без урахування олімпійських турнірів, станом на 2024 рік) приймала Швеція (11 разів), Чехія (11 разів, включаючи Чехословаччину — 8), Фінляндія (10 разів), Німеччина (9 разів), Швейцарія (8 разів), Росія (7 разів, включаючи СРСР — 4), Австрія (6 разів).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Укрінформ. Чемпіонат світу з хокею скасували. ukrinform. ukrinform. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
  2. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #53–Harry Watson scores at will in Olympics. International Ice Hockey Federation. Архів оригіналу за 23 липня 2018. Процитовано 1 березня 2009.
  3. 1928 – Winter Olympics II (St. Moritz, Switzerland). The Sports Network. Архів оригіналу за 3 вересня 2009. Процитовано 10 березня 2009.
  4. International hockey timeline. International Ice Hockey Federation. Архів оригіналу за 14 липня 2018. Процитовано 10 березня 2009.
  5. Holland, Dave (2008). Canada on Ice; The World Hockey Championships, 1920–2008. Canada On Ice productions. с. 30–31. ISBN 978-0-9808936-0-1.
  6. Holland, Dave (2008). Canada on Ice; The World Hockey Championships, 1920–2008. Canada On Ice productions. с. 34–35. ISBN 978-0-9808936-0-1.
  7. 1932 – Winter Olympics III (Lake Placid, United States). The Sports Network. Архів оригіналу за 3 вересня 2009. Процитовано 10 березня 2009.
  8. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #94–Penticton Vees defeat Soviets to reclaim World Championship gold. International Ice Hockey Federation. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 10 березня 2009.
  9. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #25–Soviet Union win their first Olympics, starting a new hockey era. International Ice Hockey Federation. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 10 березня 2009.
  10. More fans at opening game. IIHF. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 5 березня 2010.
  11. Szemberg, Szymon; Podnieks, Andrew (2008). Story #45–Luc Robitaille the hero as Canada wins first World Championship in 33 years. International Ice Hockey Federation. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 11 березня 2009.
  12. Lapointe, Joe (11 лютого 2002). Olympics: Hockey; N.H.L. and Its Teams Send Players to Bench. The New York Times. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 11 березня 2009.
  13. Canada wins world hockey championship. CBC Sports. 13 травня 2007. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 11 березня 2009.
  14. Russia beats Canada 5–4 in overtime to win world title. International Herald Tribune. 19 травня 2008. Процитовано 11 березня 2009.
  15. WHC: Czechs upset Russia for gold; Sweden takes bronze. The Sports Network. Associated Press. 23 травня 2010. Архів оригіналу за 26 травня 2010. Процитовано 23 травня 2010.
  16. Finland defeats Sweden for gold at World Hockey Championship. The Sports Network. Associated Press. 15 травня 2011. Архів оригіналу за 18 травня 2011. Процитовано 15 травня 2011.
  17. Chris Johnston (20 травня 2012). Russia cruises to world championship gold. Ottawa Citizen. Архів оригіналу за 30 May 2012. Процитовано 20 травня 2012.
  18. Sweden defeats Switzerland to win Worlds Gold at Home. The Sports Network. 19 травня 2013. Архів оригіналу за 8 червня 2013. Процитовано 19 травня 2013.
  19. Podnieks, Andrew (26 травня 2019). Finns repeat in Slovakia. International Ice Hockey Federeation. IIHF. Архів оригіналу за 5 червня 2019. Процитовано 26 травня 2019.
  20. Steiss, Adam. 2020 IIHF Ice Hockey World Championship cancelled. IIHF. IIHF. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
  21. Маркканен Лаури. Kalervo Kummola: Jääkiekon MM-kisoja ei pelata!. Iltalehti.fi, ISSN 1797-7983 (фін.). Alma Media Suomi Oy. Архів оригіналу за 20 березня 2020. Процитовано 26 березня 2020.
  22. EU Parliament’s letter on BELARUS to the IIHF. Архів оригіналу за 27 січня 2021. Процитовано 24 травня 2021.
  23. IIHF to move 2021 World Championship. IIHF.com. 18 січня 2021. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 18 січня 2021.
  24. IIHF Council takes definitive action over Russia, Belarus. IIHF.com. 1 березня 2022. Процитовано 1 березня 2022.
  25. Tournament updates. 18 березня 2022. Процитовано 18 березня 2022.
  26. Czechs rally to thump U.S. for bronze. iihf.com. 29 травня 2022. Процитовано 29 травня 2022.
  27. Podnieks, Andrew (29 травня 2022). Finland does it!. IIHF.com. Процитовано 29 травня 2022.
  28. Latvia wins, Batna the OT hero. iihf.com. 15 травня 2023. Процитовано 15 травня 2023.
  29. Kazakhs top Slovakia in record shootout. iihf.com. 19 травня 2023. Процитовано 19 травня 2023.
  30. Podnieks, Andrew (28 травня 2023). Canada rallies to win gold. IIHF. Процитовано 28 травня 2023.
  31. УХЛ. Канада стала первой сборной, выигравшей чемпионат мира с четырьмя поражениями на турнире. uhl. uhl. Архів оригіналу за 9 червня 2021. Процитовано 7 червня 2021.

Посилання

[ред. | ред. код]