Лавровишня
| Лавровишня | |
|---|---|
| |
| Листя та квітки лавровишні | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Трояндові (Rosaceae) |
| Рід: | Слива (Prunus) |
| Вид: | Лавровишня (P. laurocerasus)
|
| Біноміальна назва | |
| Prunus laurocerasus L., 1753
| |
Лаврови́шня лікарська (Prunus laurocerasus L.) — вічнозелена рослина роду сливових із родини розових. Походить із регіонів, що межують із Чорним морем у південно-західній Азії та південно-східній Європі, від Албанії та Болгарії на схід через Туреччину до Кавказьких гір та північного Ірану.[1]
Загальні назви P. laurocerasus стосуються схожості листя та зовнішнього вигляду з лавром (Laurus nobilis). Як і лавр, лавровишня використовувалася для виготовлення лаврових вінків,[2] але ці дві рослини не пов'язані між собою.
Вічнозелений кущ або дерево від малого до середнього розміру, що виростає до 5-15 метрів у висоту, рідко до 18 метрів, зі стовбуром до 60 см завтовшки. Листя темно-зелене, шкірясте, блискуче, (5–)10–25(–30) см завдовжки і 4–10 см завширшки, з дрібно зубчастим краєм. При подрібненні листя може мати запах мигдалю. Квіткові бруньки з'являються ранньою весною і розкриваються на початку літа в прямостоячих 7–15 см суцвіттях по 30–40 квіток, кожна квітка діаметром 1 см, із п'ятьма кремово-білими пелюстками і численними жовтуватими тичинками із солодким запахом. Плід — невелика вишня діаметром 1–2 см, чорніє при дозріванні на початку осені.[3][4]
Плід їстівний, насіння отруйне, містить синильну кислоту. Росте головним чином в теплих і помірних регіонах Євразії та Америки.
Лавровишня походить із південно-східної Європи до Ірану та Лівії, включаючи Сербію, Албанію, Болгарію, Румунію, Туреччину, Азербайджан, Грузію, Кавказький регіон, Таджикистан та Лівію.[5]
Вид процвітає у місцях, бідних на поживні речовини, і є в основному морозостійким. За короткий час рослина може широко поширитися шляхом самосіву. Це особливо проблематично, оскільки рослина поширюється в підліску існуючих лісів і витісняє місцеву природну рослинність. У багатьох регіонах вид увійшов до списку інвазивних, наприклад у Північній Америці, Великій Британії та деяких інших країнах Європи.[6][7][8]
Лавровишня широко культивована декоративна рослина, що використовується для посадки в садах і парках у помірних регіонах по всьому світу. Її часто використовують для живоплотів, як просіюючу та як масову ландшафтну рослину. Більшість сортів є міцними чагарниками, що можуть впоратися зі складними умовами вирощування, включаючи затіненість та нестачу вологи, і які добре реагують на обрізку. Існує більше 40 сортів.[9]
Листя та насіння можуть викликати сильний дискомфорт для людей при проковковтуванні.[10] Вживання листя або кількох розжованих насінин може призвести до нудоти, блювоти, підвищеного серцебиття та судом; більше десяти розжованих насіння можуть призвести до смерті від зупинки серця або дихання.[11]
У Туреччині м'якоть вишні використовується для варення або желе, оскільки сполуки ціанистого водню руйнуються під час варіння, а м'якоть менш токсична, ніж листя та насіння.[12]
Насіння вишні, як і решта рослини, отруйне, містять ціаногенні глікозиди та амигдалін.[13] Саме цей хімічний склад дає запах мигдалю при подрібненні листя.
 Загальний вигляд дорослої рослини |
 Листки |
 Квітки |
 Плоди |
- ↑ Prunus laurocerasus L. GRIN-Global. npgsweb.ars-grin.gov. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Mabberley, D. J. (2008-05). Mabberley's Plant-book: A Portable Dictionary of Plants, Their Classification and Uses (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-82071-4. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Royal Society for Nature Conservation, Keith (1999). Collins wildlife trust guide trees : a photographic guide to the trees of Britain and Europe. London: HarperCollins. ISBN 0-00-220013-9. OCLC 41338335.
- ↑ Flora of NW Europe > Species: Prunus laurocerasus (Laurel, cherry). web.archive.org. 14 травня 2008. Архів оригіналу за 14 травня 2008. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ The Euro+Med Plantbase Project. ww2.bgbm.org. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Alternativen zu unerwünschten und verbotenen exotischen Pflanzen: Ratgeber für Garten- und Hausbesitzer/innen. (https://www.baselland.ch/politik-und-behorden/direktionen/bau-und-umweltschutzdirektion/umweltschutz-energie/dokumente-sit/ftw-simplelayout-filelistingblock/alternativen-zg.pdf).
- ↑ Andreas Gigon: Ersatz-Pflanzenarten für die unerwünschten gebietsfremden Arten (invasive Neophyten) der Schwarzen und der Beobachtungsliste der Schweiz. (https://www.infoflora.ch/de/assets/content/documents/neophyten/neophyten_diverses/neophyten-ersatzarten.pdf).
- ↑ Wayback Machine (PDF). web.archive.org. Архів оригіналу (PDF) за 26 вересня 2013. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Huxley, Anthony; Griffiths, Mark; Royal Horticultural Society (1992). Dictionary of gardening. London: Macmillan Press. ISBN 0-333-47494-5. OCLC 25202760. Архів оригіналу за 8 травня 2022. Процитовано 22 грудня 2021.
- ↑ Brickell, Christopher; Royal Horticultural Society (2008). A-Z encyclopedia of garden plants (вид. [3rd ed.]). London: Dorling Kindersley in association with the Royal Horticultural Society. ISBN 978-1-4053-3296-5. OCLC 299238159.
- ↑ Reichl, Franz-Xaver (2009). Taschenatlas Toxikologie (вид. 3., aktualisierte Aufl). Stuttgart. с. 272—273. ISBN 978-3-13-108973-1. OCLC 316310308.
- ↑ Vollbrecht, Gabriele (2009). Auf den Spuren der Wildfrüchte in Europa Bedeutung und Verwertung von der Vergangenheit bis in die Gegenwart. Alzenau. с. 270—271. ISBN 978-3-00-021129-4. OCLC 312719988.
- ↑ Poisonous Plants: Prunus laurocerasus. web.archive.org. 19 квітня 2007. Архів оригіналу за 19 квітня 2007. Процитовано 22 грудня 2021.
|
Це незавершена стаття про трояндові. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
