Паризька гармата

Паризька гармата
Німецька Паризька гармата, також відома як Гармата Вільгельма, була найбільшою артилерійською гарматою Першої світової війни. У 1918 році Паризька гармата змогла обстріляти Париж з відстані 120 кілометрів
Тип	надважка польова гармата
Походження	Німецька імперія
Історія використання
Оператори	Німецька імперія
Війни	Перша світова війна
Історія виробництва
Розробник	Фрітц Раузенбергер
Виробник	Krupp
Характеристики
Вага	256 тонн
Довжина	34 м.:84
Калібр	211 мм, пізніше перезавантажено до 238 мм
Казенник	горизонтальний розсувний блок
Підвищення	55 градусів
Дульна швидкість	1640 м/с
Дальність вогню
Ефективна	130 км.
Паризька гармата у Вікісховищі

Обслуга заряджає «Паризьку гармату»

Макет «Паризької гармати»

Паризька гармата (нім. Paris-Geschütz / Pariser Kanone) також "Kaiser Wilhelm Geschütz" ("Гармата імператора (кайзера) Вільгельма") — довгоствольна 210 мм гармата на платформі для стрільби (нім. Lange 21 cm Kanone in Schiessgerüst) — гармата якою в 1918 році німецькі війська обстрілювали Париж.

В березні 1918 року з'явилася дивна гармата, здатна пересуватися лише залізницею. Солдати іноді звали її «Кайзер Вільгельм». Гармату використовували лише до серпня 1918 року — руйнівна сила снарядів була мізерною, ствол доводилося надто часто змінювати, а точність ведення вогню надавалася лише для обстрілу об'єктів типу Парижа. Ефект від застосування гармати був скоріше психологічним, бо негативно впливав на моральний стан мешканців Парижа.

Опис

Детальна інформація щодо особливостей конструкції та можливостей гармати відсутня, всі дані досить приблизні. Невідомо навіть скільки пострілів зроблено з цієї гармати.

Гармату було виготовлено на заводах Круппа. Ствол калібру 210 мм мав довжину 28 м і додаткове ненарізне подовження довжиною 6 м на вихідному кінці. Гарматний комплекс важив 256 тон і був змонтований на спеціально сконструйованій для нього залізничній платформі.

Вага снаряду становила 94 кілограми, вага порохового заряду — 180 кілограмів, дальність пострілу — 130 кілометрів, початкова швидкість — 1600 м/сек (у п'ять разів вище за швидкість звуку), максимальна висота траєкторії — 40 кілометрів. Фактично рух снаряду у стратосфері з високою швидкістю забезпечував унікальну далекобійність гармати, через суттєве зменшення опору розрідженого повітря у стратосфері.

Поскільки спочатку планувалося встановлення таких гармат на кораблях, то гарматна обслуга складалася із 80 моряків під командуванням адмірала. Гармата була схована в лісі, навколо неї було розміщено кілька батарей скромнішого калібру які створювали «шумовий фон» — щоб французи не змогли визначити місцезнаходження «Паризької гармати». До міста снаряд летів 170 секунд.

Щодо калібру, то в «Паризької гармати» була цікава особливість. Через велику потужність заряду та початкову швидкість снаряду кожен постріл помітно стирав нарізку із внутрішньої частини ствола, і калібр ставав чимдалі більшим. Знаючи це конструктори виготовили номерні снаряди — від 1 до 65, кожен з яких був трохи більшого калібру за попередній. Ними стріляли в суворій послідовності, а після 65-го — робили заміну ствола, старий ствол регенерували і робили нову нарізку.

Обстріли Парижа

Перший постріл по Парижу здійснено 21 березня 1918 року. Таємничі вибухи викликали розгубленість і паніку серед парижан, бо ставалися зненацька з невідомих причин (звук пострілу просто не доходив на таку віддаль). Але руйнування в цілому були не дуже серйозними — найдраматичнішим епізодом літнього обстрілу було пряме влучення в церкву, де йшла служба, — тоді загинуло понад 60 осіб. Всього було зроблено приблизно 320—370 пострілів по Парижу, від яких загинуло 250 і було поранено 620 осіб.

Після початку наступу військ Антанти в серпні 1918 «Паризьку гармату» було евакуйовано до Німеччини і знищено, щоб вона не дісталася ворогові. Від неї вціліло лише кілька запчастин, які знайшли американці поблизу Шато-Террі.

Див. також

• Важкий Густав
• Фау-3
• Проєкт Вавилон