Підгорний Анатолій Миколайович

Підгорний Анатолій Миколайович
Народився	5 квітня 1932(1932-04-05) Андрушівка, Житомирська область
Помер	24 січня 1996(1996-01-24) (63 роки) Київ, Україна
Поховання	Міське кладовище № 2
Країна	Україна
Діяльність	науковець
Alma mater	Харківський політехнічний інститут
Посада	директор Інституту проблем машинобудування НАН України
Науковий керівник	Анатолій Філіппов
Членство	НАНУ
Батько	Підгорний Микола Вікторович
Мати	Підгорна Олена Олексіївна
Діти	Підгорна Ольга Анатоліївна
Нагороди

Анатолій Миколайович Підгорний (5 квітня 1932, с. Андрушівка, Житомирська область, УРСР — 24 січня 1996, м. Київ, Україна) — український вчений у галузі енергетичного машинобудування, дійсний член (академік) НАН України (з 14 квітня 1995 року).

Біографія

Народився 5 квітня 1932 року на Житомирщині, в районному центрі Андрушівці, у сім'ї інженера цукрового заводу Миколи Вікторовича Підгорного, згодом відомого політичного діяча СРСР.

У 1956 р. закінчив Харківський політехнічний інститут, отримавши кваліфікацію інженера-механіка за фахом «динаміка і міцність машин, приладів та апаратури».

У 1956—1958 рр. працював інженером у ЦДБК Харківського турбінного заводу імені С. М. Кірова.

У 1959—1962 рр. навчався в аспірантурі Харківського політехнічного інституту за фахом «динаміка та міцність машин» під науковим керівництвом А. П. Філіппова. Потім 10 років викладав тут на кафедрі динаміки та міцності. Працюючи над дисертацією у проблемній лабораторії кафедри, він очолював роботи зі створення першої в Україні унікальної розгінної установки ВРД-500 для дослідження несучої здатності моделей дисків і роторів турбомашин в умовах високих температур і великих обертів. Створив ефективний метод розв'язання на ЕОМ просторової задачі теорії повзучості для товстостінного обертового циліндра скінченної довжини, який працює в області високих температур, і в 1964 р. захистив кандидатську дисертацію. Отримані ним результати одразу знайшли застосування в інженерній практиці.

Продовживши розпочаті дослідження напруженого стану тіл обертання скінченних розмірів за умов повзучості, у 1971 р. успішно захистив докторську дисертацію. Того ж року він на запрошення свого вчителя А. П. Філіппова перейшов на постійну роботу до Академії наук України, очоливши харківську філію Інституту технічної теплофізики (ІТТФ) АН УРСР і створений ним відділ термопотужності та повзучості.

Підгорний поставив перед собою завдання створити у Харкові на базі філії самостійний академічний інститут машинобудівного профілю, головним напрямом наукової діяльності якого мав стати розвиток методів і засобів проектування в машинобудуванні на основі сучасних досягнень у галузі математики, кібернетики та обчислювальної техніки. Ця ідея знайшла підтримку в усіх інстанціях (від АН УРСР і АН СРСР до Державного комітету науки і техніки при Раді Міністрів СРСР). У травні 1972 р. на базі харківської філії ІТТФ було створено Інститут проблем машинобудування Академії наук України, директором якого став  Підгорний.

Вже у 1972 році в інституті було організоване дослідне виробництво, а згодом — спеціальне конструкторсько-технологічне бюро, що дало змогу налагодити чіткий ланцюжок від фундаментальних досліджень через прикладні конструкторські розробки до створення нових технологій та їх упровадження у життя. Результати цієї діяльності сприяли зміцненню авторитету, популярності та впливу інституту, що позитивно позначилось на обсягах його фінансування. Однак, розпочате у 1976 році спорудження головного корпусу Інституту було завершене лише 1983 року.

Інститут став провідним в СРСР з досліджень, пов'язаних із застосуванням водню в енергетиці, на транспорті, в інтересах оборони країни та в інших галузях народного господарства; з програми, яка передбачала створення і впровадження енергоакумулюючих речовин, включаючи гідриди, та розробку способів їх застосування з метою забезпечення малотоксичної і нетоксичної роботи двигунів та енергоустановок; з вирішення проблеми вібраційної надійності, розширення паливно-енергетичних ресурсів і розвитку екологічно чистих технологій, використання нетрадиційних ресурсів, енергії Сонця та вітру, комплексної переробки вугілля та його підземної газифікації, розвивку методів і засобів неруйнівного контролю за конструкціями. Оригінальні роботи були виконані Інститутом для оборонної та космічної галузей — під шифрами «Умение», «Ядро», «Ольха», «Фермопостроитель» тощо..

Під ерівництвом Підгорного, зокрема, здійснювались дослідження найвідповідальніших елементів конструкцій енергетичних машин, які працюють в екстремальних умовах з метою підвищити їх міцність, роботоздатність і водночас знизити металоємність. Вченим та його учнями створено нові методи розрахунку суцільнокованих, зварних роторів турбін, фланцевих з'єднань, дисків, корпусних деталей та інших конструктивних елементів парових і газових турбін, а також елементів атомних реакторів, що знайшли широке застосування на провідних турбобудівних підприємствах країни.

За цикл робіт у галузі міцності енергетичних машин і впровадження їх у практику турбобудування у 1984 році був удостоєний Державної премії УРСР у галузі науки і техніки.

Ініціював створення галузевих лабораторій подвійного підпорядкування, внутрішньоінститутські комплексні довгострокові програми із сітьовим графіком їх виконання, наскрізне планування робіт у ланцюгу «інститут —конструкторське бюро—виробництво» тощо.

У 1990 р. узяв участь у заснуванні Інженерної академії СРСР. У 1991 році його зусиллями було створене Українське республіканське відділення цієї інституції. Згодом воно перетворилося на Інженерну академію України, а Підгорний став її першим президентом.

У 1995 р. його обрали дійсним членом Національної академії наук України за фахом «енергетичне машинобудування». За заслуги у розвитку науки і підготовці кадрів у 1984 р. він був нагороджений орденом Дружби народів, а в 1992 р. одержав почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України.

Помер внаслідок тяжкої хвороби 24 січня 1996 р.

Здобутки і пам'ять

Могила Анатолія Підгорного

Вчений збагатив науку видатними дослідженнями з проблем традиційної та водневої енергетики, а також у багатьох суміжних галузях машинобудування. Ним опубліковано понад 300 наукових праць, у тому числі 10 монографій.

Нині Інститут проблем машинобудування Національної академії наук України носить ім'я свого засновника — А. М. Підгорного.

В 2015 р. на честь Підгорного в Харкові було перейменовано вулицю Пархоменка.

Посилання

• Мацевитий Ю. (член-кореспондент НАН України, директор ІПМаш НАН України) Яскраве служіння науці // Вісник Національної академії наук України. — № 8. — 2002.