Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. Ви можете допомогти, переробивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(жовтень 2020)
Ця стаття містить інформацію, яку треба перевірити на наявність недостовірних фактів і хибних даних. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та допоможіть виправити недоліки.(жовтень 2020)
Ця стаття недостатньо ілюстрована. Ви можете допомогти проєкту, додавши зображення до цієї статті.(жовтень 2020)
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.(жовтень 2020)
Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(жовтень 2020)
Мультимедійна журналíстика — напрямок у сучасній журналістиці, в основі якого лежить поширення контенту через два і більше каналів комунікації або у декількох форматах через мережу Інтернет[1]. Це явище тісно пов'язане з процесом конвергенції у ЗМІ, який забезпечує злиття технологій, що використовуються для передачі даних, і злиття різних типів медіа[2]. Мультимедійна журналістика мала великий вплив на процес створення і споживання контенту.
Повноцінній мультимедіатизаціі журналістики передувало прагнення людини поєднувати різні способи і канали інформації. Про це свідчить, наприклад, характер протожурналістики у Стародавньому Римі. Перші інформаційні повідомлення (афіші, оголошення) висікалися на камені, міді і мармурі або виводилися на спеціально для цього вибілених стінах будинків, або на дерев'яних дощечках[3]. Подібні носії інформації могли включати в себе, окрім тексту, малюнки і барельєфи, що свідчить не тільки про використання різних платформ мовлення, а й конвергенції як мінімум двох способів комунікації — письмової та візуальної[4].
Більш серйозно процес мультимедіатизаціі ЗМІ помітний вже тільки в XX столітті на прикладі випадків злиття радіо і друку, коли газетні новини виконувалися диктором, або використання раннім телебаченням формату «мильних опер», від початку популярному на радіо[5].
По-справжньому серйозний поштовх розвитку мультимедійної журналістки дала поява і широке поширення мережі Інтернет, починаючи з 90-их років XX століття вона розвивається безперервно[4]. Тоді ж більш однозначно проявився перехід від конвергенції, як механічного з'єднання різнорідних інформаційних середовищ, до мультимедійності, що з'єднує нові форми і методи роботи журналіста[5]. Однак і цей процес вимагав часу, спочатку друковані видання, що виходили в інтернет, не мали свого сайту, а обмежувалися електронними версіями у звичайному текстовому файлі[6]. З появою у 1994 році першого інтернет-браузера почали формуватися мультимедійні сайти видань, які виконували в основному представницькі функції і могли бути наповнені лише довідковою інформацією про авторів і редакції. Матеріали часто публікувалися у вигляді анонса або у скороченій версії. Журналістика намагалася адаптуватися під новий формат. І одним з етапів адаптації стало створення спільних проектів з іншими ЗМІ і онлайновими службами. Поступово, на рубежі XX і XXI століть сайти стають «складнішими», наповнюються мультимедійним контентом, з'являється можливість додавати голосування, рейтинги. Майданчики в Інтернеті починають конкурувати зі «старими», традиційними ЗМІ, з'являються онлайн-проекти, які від самого початку не мають «офлайн» версії, в Росії це були, наприклад, проекти Газета.Ru і Lenta.Ru. До того ж, стала очевидною інвестиційна привабливість інтернет-видань, відносно недорогих, які володіють широким інформаційно-комунікативним потенціалом[7]. З 2005 року сайти видань починають набувати статусу повноцінних ЗМІ, інтернет-аудиторія на той час з 1999 року зросла на 350 %. На ринку паперових газет паралельно спостерігалося падіння тиражів і відтік рекламодавців. У відповідь на ці виклики редакції друкованих видань починають реконструювати свої сайти, створювати та публікувати контент за новими законами онлайну, створюють окремі інтернет-редакції.
Наразі мультимедійна журналістика міцно утвердилася як окремий напрямок у журналістиці, вона зробила серйозний вплив на специфіку створення контенту, на роботу редакції і характер споживання інформації.
Сьогодні у користувачів є можливість брати участь у створенні контенту, розвивається блогосфера, соціальні мережі, що створює високу конкуренцію між професійними журналістами і друкарськими користувачами. Для підтримки цієї конкуренції засобам масової інформації доводиться залучати і утримувати увагу читача новими способами, як правило, візуальними — інфографіка, ілюстрації, фотографії. У цій ситуації народжується також головний жанр мультимедійної журналістики — мультимедійний лонгрид. Він виникає в умовах поступової втрати користувачем здатності до лінійного сприйняття тексту, тому текст необхідно візуалізувати, зробити з нього комплекс з тексту, інфографіки, відеороликів, інтерактивних ілюстрацій, вбудованих цитат і таке інше. Все це покликане «занурити» читача в подієвий ряд матеріалу, створити у нього ефект присутності. Власне текст безпосередньо перестає бути ключовим елементом[8].
Специфіка створення контенту у межах мультимедійної журналістки задала певні правила і для роботи редакції. Оскільки сьогодні для споживача ключовими факторами є швидкість і різноманітність способів подачі інформації, в редакції виникла потреба в роботі «універсального журналіста». Такий фахівець виробляє (не пакує) контент, використовуючи один з або відразу кілька методів — запис відео, аудіо, він може фотографувати, брати невеликі інтерв'ю — універсальний журналіст не створює чисту «статтю» або «сюжет», він постачає до редакції «сировину», з якої потім буде зроблено матеріал. Він здатний працювати для будь-якої платформи, може бути не закріплений за конкретним ЗМІ, що істотно заощаджує ресурси[9].
Мультимедіатизація журналістики принципово змінює традиційні функції професійного журналіста і редакції. Перед редакціями постає питання, як мотивувати журналістів виконувати за ті ж гроші новий (і часто більш складний) набір завдань[9]. До того ж збільшується маса вторинної, «клонованої» інформації, зменшується поле для творчої самореалізації журналіста. Скорочення штату і вимога високої швидкості створення інформації породжує певні психологічні проблеми — стрес, підвищену напруженість[10].