Бенедикт Спіноза

Бенедикт Спіноза
івр. בָּרוּךְ שְׂפִּינוֹזָה лат. Benedictus de Spinoza порт. Benedito de Espinosa
Народився	24 листопада 1632(1632-11-24)[…] Амстердам, Республіка Об’єднаних провінцій Нідерландів
Помер	21 лютого 1677(1677-02-21)[…] (44 роки) Гаага, Республіка Об’єднаних провінцій Нідерландів ·туберкульоз
Поховання	Нова церква
Країна	Республіка Об’єднаних провінцій Нідерландів
Національність	сефарди
Діяльність	філософ, перекладач Біблії, grinder of lenses, політолог, грамматик, богослов
Галузь	філософія, етика, епістемологія і метафізика
Вчителі	Franciscus van den Endend
Відомі учні	Ґотфрід Вільгельм Лейбніц
Знання мов	латина, іврит, італійська, французька, іспанська, португальська і нідерландська
Членство	Collegiantsd (1663)
Напрямок	раціоналізм і західна філософія
Magnum opus	Етика (Спіноза) і Конатус
Батько	Miguel de Espinozad
Мати	Hanna Debora d'Espinozad
Автограф
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Бенеди́кт Спіно́за (справжнє ім'я Бару́х; івр. ברוך שפינוזה, лат. Benedictus de Spinoza; 24 листопада 1632, Амстердам — 21 лютого 1677, Гаага) — нідерландський філософ єврейського походження, науковець, політичний та релігійний мислитель, біблійний екзегет і критик, один з наймудріших пророків пантеїзму. Розвинув учення про єдину нескінченну субстанцію, що є причиною самої себе (принцип causa sui), з безмежною кількістю атрибутів, з-поміж яких людям відомі лише два: протяжність і мислення.

Біографія

Молоді роки (до 1658 року)

Бенедикт (Барух) Спіноза народився 24 листопада 1632 року в Амстердамі в заможній родині сефардських євреїв, чиї предки після еміграції євреїв з Португалії осіли в Голландії, — Міхаеля (Габріель Алварес) і Ганни Дебори де Спіноза.

Тодішня єврейська громада Амстердама уславилася своїм багатством, відомими гендлярами, а також лікарями, науковцями, поетами з одного боку, а з іншого — ревною ортодоксією. Родина Спінози, а саме його дід, Аврам Еспіноза, і батько Міхаель обіймали досить високе соціальне становище в юдейській громаді. Міхаель Спіноза (Еспіноза) (до самої смерті в 1654 році) вів успішну сімейну справу — торгівля південними фруктами.

У родині Міхаеля Спінози було п'ятеро дітей: Ісаак, Ребека (обидва від першого шлюбу чоловіка), Міріам, Барух і Габріель. Мати дуже рано померла від туберкульозу (1638), коли найменшому Баруху (Бенекдиту) заледве виповнилось 6 років.

З одного боку Барух Спіноза розвивався в мультикультурному середовищі (відомо, що він розмовляв і писав португальською, іспанською, нідерландською, трохи французькою та італійською мовами, володів літературним івритом, тоді як розмовною мовою в сім'ї, імовірно, був ладіно), з іншого — на нього «тиснула» традиційна єврейська громада з її законами, мораллю і обмеженнями.

Барух Спіноза відвідував початкову релігійну школу «Ец Хаїм», де вивчав іврит, Тору, Талмуд, основи єврейського богослов'я, риторику тощо. Вчителями Спінози були рабини — кабалісти Ісаак Абоаб де Фонсека, Менаше бен Ісраель і Саул Мортейра. Навчаючись в рабинів, Спіноза осягнув основні праці філософів єврейського містицизму (Аврам ібн Езра, Маймонід, Герсонід, Хасдай Крескас тощо). Особливо вплинув на формування філософських поглядів Баруха трактат «Puerta del Cielo» («Брами небес») кабаліста Аврама Когена Еррери, який жив в Амстердамі і помер, коли Спіноза був ще зовсім юним.

Імовірно, відчуваючи вузькість традиційної єврейської освіти, Барух Спіноза за батькові гроші навчався латини (тодішня світова мова науки і філософії). Вже на той час Барух Спіноза, якого рабини не спромоглися перетягнути на бік традиційної юдейської схоластики, набув у громаді одновірців слави дивака і вільнодумця, що навіть ледь не мало трагічні наслідки — на життя Спінози було вчинено невдалий замах.

Після смерті батька в 1654 році почався затяжний судовий процес Баруха Спінози з найближчими родичами за батьків спадок, який він врешті виграв.

На початку 1656 року єретичні погляди Спінози, які розділяли також лікар Хуан де Прадо і вчитель Даніель де Рібера, привернули пильну увагу верхів єврейської громади. Спіноза піддавав, серед іншого, сумніву, що Мойсей був автором П'ятикнижжя, що Адам був першою людиною і що закон Мойсея має перевагу над «природним правом». Незабаром усі ці вільнодумства Спінози призвели до судилища й публічного вигнання з єврейської громади. 27 липня 1656 року, коли Баруху не виповнилося ще й 24 років, у синагозі велелюдно йому, перерахувавши всі його порушення і злочини, оповістили акт про відлучення (херем, івр. חרם). Членам єврейської громади було заборонено будь-яке спілкування зі Спінозою, а йому самому заборонялося надалі використовувати своє єврейське ім'я Барух (іврит «благословенний»). Відтоді Спіноза отримав ім'я Бенедикт (зменшувальне Бенто, латинський відповідник Баруха).

Бенедикт Спіноза написав на свій захист «Апологію» (її текст не зберігся), в якій намагався відвести безглузді звинувачення і відстояти свої погляди. Саме через жагу до пізнання й бажання розвивати свої думки відречення від єврейства не стало для Спінози особистою трагедією.

Роки духовних пошуків

Наприкінці 1650-х Бенедикт Спіноза виїхав з Амстердама, знайшовши притулок у передмісті Уверкерці. Він відвідував заняття в приватній школі голландця Франца ван ден Ендена: отримав основи знань зі світських прикладних і теоретичних дисциплін — з математики, фізики, медицини тощо, познайомився з філософськими працями Аверроеса, Авіценни, Томи Аквінського, Беме, делла Мірандола, Джорджано Бруно, Френсіса Бекона, Томаса Гоббса, Рене Декарта тощо, навчався малюванню; і паралельно з цим почав свою філософську діяльність.

Того часу (1658—59) Спіноза активно спілкувався з однодумцями, зокрема, зі своїм учителем і колегою Хуаном де Прадо (на них навіть зробили донос іспанській інквізиції). Навколо Бенто Спінози згрупувався гурток вірних йому друзів і учнів — Симон де Фріїс (Simon Joosten de Vries), Йаріх Єллєс (Jarig Jelles), Пітер Балінх (Pieter Balling), Лодевійк Мейєр (Lodewijk Meyer), Ян Рейверц (Jan Rieuwertsz), фон Шуллер (von Schuller), Адріаан Кербах (Adriaan Koerbagh), Йоганнес Кербах (Johannes Koerbagh), Йоганнес Боувмеєстер (Johannes Bouwmeester) тощо.

Одним із послідовників Спінози в Амстердамі був його кузен Альберт Бург (Albert Burgh), який безуспішно намагався переконати друга прийняти католицтво і позбутися гордині, припинивши вважати себе провісником «вищих» істин. Відповідь Спінози була гідною і короткою:

Я зовсім не претендую на те, що відкрив найкращу філософію, але я знаю, що осягаю достеменну.

Саме в Уверкерці Спіноза почав свою літературну діяльність — написав першу свою роботу «Короткий трактат про Бога, людину і її щастя».

Смерть

Помер Бенедикт Спіноза 21 лютого 1677 року в Гаазі від туберкульозу, на який хворів протягом останніх 20 років.

За побажанням автора його твори публікувалися того року в Амстердамі без зазначення місця видання й ім'я автора; 1678 року- в нідерландському перекладі. У 1688 році всі його твори були заборонені.

Основні твори

• «Основи філософії Декарта» (1663) — перший і єдиний твір, опублікований за життя мислителя з зазначенням справжнього ім'я автора;
• «Про Бога і людину та її щастя»(1658—1660);
• «Богословсько-політичний трактат» (1670);
• «Трактат про удосконалення розуму» (1662);
• «Етика, доведена геометричним методом» (1677) — є головною працею; викладається в стилі геометрії Евкліда, з визначеннями, аксіомами і теоремами; передбачається, що все, що слідує за аксіомами, має бути суворо доведено дедуктивним способом, що робить цю роботу важкою для читання.
• «Політичний трактат» — твір лишився незакінченим.

Вшанування пам'яті

У місті Умань є вулиця Спінози.

Див. також

• 7142 Спіноза — астероїд, який було названо на його честь.
• Ейнштейн і релігія

Джерела

• Ждан А. М. Історія психології: Підручник. — М.: Вид-ва Ж42, МГУ, 1990.—367 с.
• Философский словарь/Под ред. И. Т. Фролова. 4-е изд. — М.: Политиздат, 1981. 445с. (рос.)

Література

• Денисенко В. Спіноза Барух (Бенедикт) // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 684. — ISBN 978-966-611-818-2.
• М. Булатов. Спіноза, Бенедикт (Барух) // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 604. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• Абашнік В.О. Володимир Чучмарів (1898–1978) як дослідник філософії Спінози // Людина, суспільство, комунікативні технології. Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції, м. Харків, 21–22 жовтня 2021 р. Харків: ДІСА ПЛЮС, 2021. С. 5–10.
• Димерець Р. Й. Спінозівська концепція природної могутності (potentia) і трансформація поняття природи в натурфілософії XVI – XVII століть // Sententiae. – № 2 (XI). – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2004. – С. 83-101.
• Димерець Р. Й. Поняття „conceptus” та „intellectus” Б. Спінози у світлі його теорії могутності (potentia) субстанції // Міжнародна наукова конференція „Дні науки філософського факультету – 2005” (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. – Київ: ВПЦ „Київський університет”, 2005. – Ч. I. – С. 17-19.
• Димерець Р. Й. Концепція влади в філософії Б.Спінози [Текст] : дис... канд. філос. наук: 09.00.05 / Димерець Р. Й. ; Вінницький національний технічний ун-т. - Вінниця, 2006. - 213 арк. http://www.disslib.org/kontseptsia-vlady-v-filosofiyi-b-spinozy.html

Посилання

• Спіноза Бенедикт [Архівовано 22 січня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Спіноза [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — С. 596. — ISBN 966-7492-05-2.

• Спіноза Бенедикт [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416 с. — ISBN 978-966-485-156-2.
• [1] ^{[недоступне посилання]}
• [2]^{[недоступне посилання з серпня 2019]} (рос.) ^{[недоступне посилання]}
• Барух Спіноза // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Необходимость и возможность как реальные модальности онтологии в философском наследии Б. Спинозы [Архівовано 23 грудня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• [3] ^{[недоступне посилання]}
• [4] (рос.) ^{[недоступне посилання]}
• [5](рос.)