Чарльз Голден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чарльз Голден
англ. Charles Holden
Народження12 травня 1875(1875-05-12)[1][2]
Смертьтравня 1, 1960(1960-05-01) (у віці 84 роки)° хвороба
Країна
(підданство)		 Велика Британія
 Сполучене Королівство
НавчанняManchester School of Artd (1894), University of Manchester Institute of Science and Technologyd (1896) і Королівська академія мистецтв (1903)
Діяльністьархітектор, містобудівник
Архітектурний стильквакерство
Найважливіші споруди55 Broadway
Сенат-хаус
Bristol Central Library
станції Лондонського метрополітену
Кладовища для Імперської воєнної комісії з військових поховань
ЧленствоКоролівський інститут британських архітекторів, Royal Town Planning Instituted, Design and Industries Associationd, Art Workers' Guildd і Fellow of the Royal Institute of British Architectsd
ЗакладКомісія з військових захоронень Співдружності, Лондонський університет, Underground Electric Railways Company of Londond і London Passenger Transport Boardd
НагородиRIBA Лондонська архітектурна медаль за 1929 рік (присуджено 1931)
Королівська золота медаль RIBA (1936)
Королівські дизайнери для промисловості (1943)
CMNS: Чарльз Голден у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Голден.

Чарльз Генрі Голден ФРІБА, MRTPI, RDI (англ. Charles Holden; (12 травня 1875(1875-05-12), Болтон, Великий Манчестер — 1 травня 1960(1960-05-01), Велвінd, Гартфордшир) — англійський архітектор, найбільш відомий проєктуванням багатьох станцій лондонського метрополітену в 1920-х і 1930-х роках, Брістольської центральної бібліотеки, штаб-квартири Компанії підземних електричних залізниць Лондона на Бродвеї, № 55, а також Будинку Сенату Лондонського університету. Також спроєктував багато військових кладовищ у Бельгії та на півночі Франції для Імперської комісії з військових могил.

Після роботи та навчання в Болтоні та Манчестері Голден переїхав до Лондона. На його ранні проєкти будівель вплинув рух мистецтв і ремесел, але протягом більшої частини своєї кар'єри він відстоював стиль без прикрас, заснований на спрощених формах без зайвої помпезності, вважаючи це непотрібними декоративними деталями. [прим 1] Чарльз Голден твердо вірив, що архітектурні проєкти мизначатись, перш за все, функціональним призначенням конкретної будівлі. Після першої світової війни він дедалі більше спрощував свій стиль, а його проєкти ставали стриманими та модерністськими під впливом розвитку європейської архітектури. Входив до складу Асоціації дизайну та промисловості, а також Гільдії працівників мистецтва. Створив завершені проєкти для своїх будівель, включаючи дизайн інтер'єру та архітектурне облаштування.

Хоча не без критики, його архітектурна спадщина широко оцінена. У 1936 році був нагороджений Королівською золотою медаллю за розроблення архітектурного проєкту Королівського інституту британських архітекторів (RIBA), а в 1943 році був призначений Королівським дизайнером промисловості. Його проєкти станцій лондонського метрополітену стали стандартним дизайном корпорації, що вплинуло на проєкти всіх архітекторів, які працювали в організації в 1930-х роках. Багатьом із його будівель надано статус пам'яток, що захищає їх від несанкціонованих змін. Він двічі відхиляв пропозицію стати лицарем.

Ранній життєпис

[ред. | ред. код]

Чарльз Генрі Голден народився 12 травня 1875 року в Грейт-Левері у Болтоні, п'ятою та наймолодшою дитиною Джозефа Голдена (1842—1918), художника-модельєра та модистки Еллен (уродженої Бротон, 1841—1890) Голден. Дитинство Чарльза було затьмарене банкрутством його батька в 1884 році та смертю матері в 1890 році.[3] Після втрати бізнесу його батька сім'я переїхала за 24 км до Сент-Геленса, де батько повернувся до свого попереднього ремесла і працював токарем та слюсарем. Саме в цьому місті Чарльз Голден навчався у декількох школах. [3]

Недовгий час працював лаборантом і клерком на залізниці в Сент-Геленсі. Протягом цього періоду Чарльз Голден також відвідував уроки креслення в Християнській асоціації для юнаків (YMCA) і мріяв про кар'єру інженера на підприємстві сера Дугласа Фокса. [4] У 1891 році він почав працювати на свого зятя, Девіда Фредеріка Гріна, землеміра та архітектора в Болтоні. [5] У квітні 1892 року був приписаний до манчестерського архітектора Еверарда В. Лісона і, навчаючись у нього, також відвідував заняття в Манчестерській школі мистецтв (1893—1894) та Манчестерській технічній школі (1894—1896). [прим 2]

Працюючи та навчаючись у Манчестері, Голден потоваришував із художником Мюрхедом Бовном та своїм майбутнім шурином Френсісом Доддом. [7] Приблизно в цей час Голден познайомився з творами Волта Вітмена і потоваришував з Джеймсом Вільямом Воллесом і низкою членів Вітменівського товариства Болтона, відомого як « Коледж Ігл-стріт». [7] Твори Вітмена та Генрі Девіда Торо, Ральфа Волдо Емерсона та Едварда Карпентера мали великий вплив на життя Чарльза Голдена. [7] Він включив багато їхніх філософських та життєвих принципів у свій стиль життя та метод роботи. [8]

У 1895 і 1896 роках Голден подав проєкти на конкурси Building News Designing Club під псевдонімом «Сова». [прим 3] Хоча кількість конкурсних робіт не завжди була великою, з дев'яти конкурсних робіт Голден здобув п'ять перших місць, три другі місця та одне третє місце. [9] [10] У 1897 році він брав участь у конкурсі на престижний Медальйон Соана RIBA для студентів-архітекторів. З чотирнадцяти робіт, робота Голдена на тему конкурсу «Провінційний ринок» посіла третє місце. [11] Голден описав дизайн своїх робіт як натхненний роботами Джона Белчера, Едгара Вуда та Артура Бересфорда Пайта.[12]

Сімейне життя

[ред. | ред. код]
A bearded artist in a long smock sits sideways on a high-backed wooden bench. In his left hand he holds a small board on which he sculpting a relief
Портрет Чарльза Голдена Бенджаміна Нельсона, 1910 рік

З 1898 року Голден перебував у цивільному шлюбі з Маргарет Стедман (уродженою Макдональд, 1865—1954), медсестрою та акушеркою. Їх познайомила старша сестра Голдена, Еліс, і вони стали друзями через спільний інтерес до Вітмена. [13] Стедман розлучилася зі своїм чоловіком Джеймсом Стедманом, викладачем університету, через його зловживанням алкоголем. [прим 4] Стедмен та її чоловік ніколи не були розлучені, і, хоча вони з Голденом жили разом як подружня пара, і Чарльз Холден називав її своєю дружиною, стосунки ніколи не були офіційно оформлені, навіть після смерті Джеймса Стедмена в 1930 році. [15]

Голдени жили в передмісті Норбітона, графство Суррей (нині Королівський район Кінгстон-апон-Темс) до 1902 року, коли вони переїхали до Кодікота в Гартфордширі. Приблизно в 1906 році вони переїхали в Хармер-Грін поблизу Велвіна, де Чарльз Голден спроєктував для них будинок. [16] Він був просто мебльований, і подружжя жило звичайним життям, яке Джанет Ешбі описала в 1906 році як «банани та чорний хліб на столі; відсутність гарячої води; простий спосіб життя, роздуми та напружена діяльність для покращення світу».[17] У пари не було спільних дітей, хоча у Маргарет був син Аллан від шлюбу. [18] [прим 5] Чарльз і Маргарет Голден прожили в Harmer Green до кінця свого життя. [16]

Діяльність

[ред. | ред. код]

Рання кар'єра

[ред. | ред. код]

Голден залишив практику Лісона в 1896 році та працював на Джонатана Сімпсона в Болтоні в 1896 і 1897 роках, працюючи над проєктами будинків там і в Порт-Санлайті [20], а потім переїхав до Лондона, щоб працювати на дизайнера руху мистецтв і ремесел Чарльза Роберта Ешбі. Співпраця з Ешбі була нетривалою, і в жовтні 1899 року Чарльз Голден став головним асистентом у практиці Г. Персі Адамса, де він залишався до кінця своєї кар'єри. [16]

A large red brick building with steep slate covered roofs
Дитяча лікарня Белгрейв

Кілька ранніх проєктів Голдена були розроблені для будівництва лікарень, на яких спеціалізувалась практика Адамса. На цьому ранньому етапі своєї кар'єри він розробляв проєкти в різноманітних архітектурних стилях, залежно від обставин, відображаючи вплив ряду архітекторів. [16] Невдовзі Чарльз Голден взяв на себе відповідальність за більшість дизайнерських робіт практики. [21] З 1900 по 1903 рік Голден вивчав архітектуру ввечері в школі Королівської академії мистецтв. [22] Він також продовжував створювати проєкти у вільний час для свого зятя та Джонатана Сімпсона. [23]

Фасади із червоної цегли дитячої лікарні Белгрейв у Кеннінгтоні, південний Лондон, створені в 1900—1903 роках у стилі руху мистецтва та ремесел були створені під впливом Філіпа Вебба та Генрі Вілсона. Чарльз Голден спроєктував круті дахи, кутові вежі та кам'яні вікна. [24] [25] Будівля, тепер переобладнана під квартири, внесена до списку ІІ категорії*. [26]

У 1902 році Голден виграв архітектурний конкурс на проєкт Брістольської центральної бібліотеки. Фасади в стилі епохи Тюдорівського відродження з каменю включають модерністські елементи, що доповнюють сусідні ворота Абатства Бристольського собору. На передньому фасаді є вікна-еркери та групи скульптур ДЖеффрі Чосера, Беда Преподобного та Альфреда Великого роботи Чарльза Пібворта. [27] Внутрішній дизайн класичний, меблі розроблені Голденом, а різьблення по каменю — переважно Вільямом Омоньє. [28] Історик архітектури сер Ніколаус Певзнер описав його як «вільний нео-тюдорівський» та «надзвичайно красивий», а Андор Гомме як «один із величних шедеврів раннього модерну».[29][30] Його порівнювали зі Школою мистецтв у Глазго Чарльза Ренні Макінтоша, та іноді припускають, що проєкти Макінтоша для пізнішої частини школи були натхненні проєктами Голдена [26], хоча Певзнер зазначив, що проєкти Макінтоша були започатковані раніше. [30] Будівля занесена до списку I ступеня.[29][30] Будівля занесена до списку І категорії.[29]

A cream coloured stone building with three projecting bay windows on the upper floor above which are sculptural groups
Передній фасад
A cylindrical drum-shaped stair structure in cream stone sits at the junction of two taller blocks
Задній фасад
A tall internal space divided by Ionic and Doric columns is overlooked by two levels of balconies
Читальний зал
Центральна бібліотека Брістоля
Two colonnaded wings branch diagonally each side from a squat central steeple
V-подібна каплиця санаторію короля Едуарда VII (план)

У Мідгерсті Західного Сассекса Голден розробив фасади в стилі Тюдорів для санаторію короля Едуарда VII (1903—1906), будівництво якого фінансував сер Ернест Кассель. Будівля має довгі крила кімнат, що виходять на південь, щоб максимізувати вплив сонячного світла та свіжого повітря на пацієнтів. Дизайн будівлі відповідає навколишньому сільському краєвиду, фасади виконані в місцевому стилі з облицюванням плиткою. [26][31] Певзнер назвав це «безумовно, однією з найкращих будівель на той час у країні» та «моделлю того, як слід будувати дуже великі установи». [32] Він також спроєктував V-подібну каплицю санаторію під відкритим небом, щоб її можна було використовувати як для богослужінь. [26][31] Обидві будівлі внесено до списку II класу*. Список приміщень інших лікарень, які він спроєктував у цей період, включають Британську лікарню моряків у Стамбулі (1903—1904) та Жіночу лікарню в Сохо, центральний Лондон (1908). [16]

Для Юридичного товариства Чарльз Голден спроєктував (1902—1904) спрощену неокласичну прибудову до існуючої будівлі, спроєктованої Льюїсом Вулліамі, на Чансері-Лейн із зовнішніми скульптурами Чарльза Пібворта та інтер'єром декоративно-прикладного мистецтва з панелями з різьбленням Вільяма Омоньє та фризами Конрада Дреслера. [26] [33] Певзнер вважав фасади маньєристськими: «Модний термін маньєризм тут можна використовувати законно; оскільки Голден справді замінив існуючі класичні мотиви на архітектуру маньєризму в Чінквеченто».[34]

A narrow stone-faced façade with two bays of windows, arched at first floor level and decreasing in size on the floors above
Бічний фасад
A long stone-faced façade with seven bays of windows, arched at first floor level and decreasing in size on the floors above. Prominent chimneys project above from the façade.
Вулиця Агар
Будівля Британської медичної асоціації

  У 1906 році Голден виграв архітектурний конкурс на проєктування нової штаб-квартири Британської медичної асоціації на розі вулиць Стренд та Агар-стріт (нині Zimbabwe House). Шестиповерхова L-подібна будівля замінила ряд будівель на ділянці, яку вже займала Асоціація, і забезпечила її розміщенням для зали ради, бібліотеки та офісів на верхніх поверхах над приміщенням для магазинів на першому поверсі та в підвалі.[35] Описана Пауерзом будівля у стилі «класицизму, зведеного до геометричних форм», [26] мала перші три поверхи облицьовані сірим корнішським гранітом з портлендським каменем нагорі.[37] На другому поверсі була розташована суперечлива серія скульптур висотою 2,1 метра англійського та американського скульптора і графіка Джекоба Епстайна. [26][38] [прим 6] Будівля занесена до списку II класу*. Alastair Service вважав це «можливо, своєю найкращою будівлею в Лондоні». [39]

У 1909 році Голден виграв конкурс на здійснення проєкту розширення Бристольської королівської лікарні. Згодом присвячене пам'яті короля Едуарда VII (помер у 1910 році), розширення проведене у 1911—1912 роках на крутому схилі, для якого Голден спроєктував зв'язану пару портлендських блоків з каменем навколо внутрішнього двору. Прості, абстрактні блоки з вежами на кутах і двоповерховими лоджіями, представили спрощенням стилю Голдена. [40] [прим 7]

Two four-storey blocks on a steep slope are separated by a courtyard
Меморіал короля Едуарда VII, Бристольська королівська лікарня

Фірма з 1907 року йменувалася Adams & Holden, коли Голден став партнером, а наступного року — Adams, Holden & Pearson з приєднанняя Лайонела Пірсона[26]. У 1913 році Голден був нагороджений медаллю Годвіна RIBA та грантом у розмірі 65 фунтів стерлінгів на навчання питанням архітектури за кордоном. Він подорожував до Америки в квітні 1913 року і навчався в американських університетах, готуючись до проєкту Королівського жіночого коледжу в Кенсінгтоні, створеного під впливом Крістофера Рена. [26] [41] До Першої світової війни Голден створив модерністські офісні будівлі в Голборні та Оксфорд-стріт, розширення з червоної цегли Шир-холу Альфреда Вотерхауса в Бедфорді та Школа мистецтв і ремесел Саттон Валенс у Кенті. [26]

Голден також працював з Епстайном над могилою Оскара Вайлда на кладовищі Пер-Лашез у Парижі (1911—1912). [25] У 1915 році він був членом-засновником Асоціації дизайну та промисловості, а з 1917 року став членом Гільдії працівників мистецтва. [26] Голден також створив проєкти для будівництва Королівського госпіталя Стратклайду (1901), Манчестерської королівської лікарні (1904), Окружної ради (1907), Національної бібліотеки Уельсу (1909), Ратуши Ковентрі (1911) та будівлі Торгової ради (1915), однак вони були неуспішними. [42]

Військові кладовища та меморіали

[ред. | ред. код]

Голдени розділяли сильне почуття особистого обов'язку та служіння. Під час Першої світової війни Маргарет Голден приєдналася до «Надзвичайного комітету друзів для допомоги німцям, австрійцям і угорцям, які потрапили в біду», який допомагав біженцям з цих країн, які опинилися в Лондоні через військовий конфлікт. Чарльз Голден служив у лондонській колоні швидкої допомоги Червоного Хреста як носій нош, перевозячи поранених військ із станцій Лондона до його лікарень. Голден також служив на пожежній вахті в соборі Святого Павла між 1915 і 1917 роками [43].

3 жовтня 1917 року Голден був призначений тимчасовим лейтенантом армійського Управління реєстрації могил і запитів. [44] Пізніше того ж місяця він вперше побував на місцях французьких битв і почав планувати нові кладовища та розширювати існуючі. [45] Голден так описав свій досвід:

Країна — це величезна пустеля, знищена до невпізнання, де колись були села, фруктові сади та родюча земля, тепер розкидана й збурена в безнадійному безладді, без жодного орієнтира, наскільки сягає око, усіяна кущами та неохайністю всього цього Тут і там можна побачити окремо та групами маленькі білі хрестики, що позначають місце, де люди загинули та були поховані.[46]

 

A grass lawn divided by rows of white grave stones. A pair of block-like white stone buildings flank a range of columns.
Нове британське кладовище Буттес
A grey and red stone and archway at the end of a road. A central arch for vehicles is flanked each side by smaller pedestrian arches
Меморіальна арка, Кліфтонський коледж
Військові меморіали

У вересні 1918 року Голден перейшов до Імперської комісії з військових могил (тепер Комісія з військових могил Великої Британії) у званні майора. [47] З 1918 по 1928 рік він працював на 69 комісійних цвинтарях. [48] Спочатку Голден керував креслярським офісом і працював старшим архітектором-дизайнером під керівництвом трьох головних архітекторів у Франції та Бельгії Едвіна Лаченса, Реджинальда Бломфілда та Герберта Бейкера. [16] [49] Голден працював на експериментальному військовому кладовищі в Луванкурі у Франції та, за словами Гюрста та Кароля, ймовірно, на кладовищі у Форсвілі. [50] [51] [прим 8]

У 1920 році Голден отримав звання четвертого головного архітектора.[49][прим 9] Для Комісії він вивчав меморіали зниклим безвісти в Новій Зеландії на британському кладовищі Messines Ridge та новому британському кладовищі Buttes у Зоннебеке. [54] Його проєкти були позбавлені орнаменту, часто використовуючи просто детальні маси портлендського каменю при будівництві притулків та інших архітектурних елементів. [16] [55] Історія Комісії Філіпа Лонгворта описує павільйони Голдена на комунальному кладовищі Вімере як «майже жорстоко суворі».[56]

У 1922 році Голден спроєктував Військовий меморіал Gateway для Кліфтонського коледжу в Брістолі, використовуючи комбінацію вапняку та гравеліту, щоб відповідати готичному стилю будівель школи. [26] Для Британського комітету військових меморіалів він розробив проєкт Залу пам'яті (1918), який мав би виглядати як художня галерея, [57] а для Нью-Коледжу в Оксфорді він створив проєкт крихітної меморіальної каплиці (1919). Жоден не був побудований. [58]

Споруди транспортної галузі в Лондоні

[ред. | ред. код]
A curved white stone building with three glazed screens above a low three part entrance. The central screen features the London Underground logo in coloured glass (a red circle crossed by a horizontal blue bar carrying the UNDERGROUND name)
Станція Південний Вімблдон, одна зі станцій продовження залізниці Сіті та Південного Лондона.

Завдяки своїй участі в Асоціації дизайну та промисловості Чарльз Голден познайомився з Френком Піком, генеральним менеджером компанії метрополітенних електричних залізниць Лондона (UERL). [26] Голден на той час не мав досвіду проєктування споруд для транспортної галузі, але все змінилося завдяки його співпраці з Піком.[59] У 1923 році Пік доручив Голдену спроєктувати фасад для бічного входу на станцію метро Вестмінстер. [60] Після цього в 1924 році почав проєктувати павільйон UERL для Виставки Британської імперії. [61] Також у 1924 році Пік доручив Голдену спроєктувати сім нових станцій Лондонського метрополітену в південному Лондоні для продовження метрополітену до Сіті та Південного Лондона (тепер частина Північної лінії) від Клепгем-коммон до Мордена. Ці проекти були визнані кращими, ніж проєкти власного архітектора UERL Стенлі Хіпса[61]. Дизайн проєктів створено у простому модерністському стилі, який він використовував у Франції для військових кладовищ; квиткові зали подвійної висоти облицьовані простим портлендським каменем, що обрамляє засклений екран, кожен з яких адаптований відповідно до розі вулиць більшості станцій. [26] На екранах зображено схему Лондонського метрополітену, виготовлена із кольорових скляних панелей і розділений кам'яними колонами, увінчаними капітелями. Голден також консультував Heaps щодо створення нових фасадів ряду існуючих станцій на лінії та розробив прожкт нового входу на станцію Бонд-стріт на Центральній лондонській залізниці. [60]

Наприкінці 1920-х років Голден спроєктував серію нових будівель та фасадів для покращення станцій навколо мережі UERL. Більшість їх було облицьовано портлендським каменем з варіаціями засклених ширм, розроблених для розширення Мордена. [прим 10] На Пікаділлі-серкус, одній із найжвавіших станцій у Лондонського метрополітену, Голден спроєктував у 1925—1928 році просторий травертиновий циркуляційний зал і квитковий зал під проїжджою частиною перехрестя, з якого ряди ескалаторів давали доступ до платформ нижче. [64]

A multi-storey office building in white stone. Two wings containing many small windows meet at right angles. The building is topped by a tower with a flag pole.
Штаб-квартира UERL на Бродвеї, № 55

У 1926 році Голден розпочав проєктування нової штаб-квартири UERL на Бродвеї, № 55 над станцією Сент-Джеймс-парк. Над першим поверхом будівля зі сталевим каркасом була побудована за хрестоподібним планом і піднімається серією відступаючих ступенів до центральної годинникової вежі висотою 53 метри. Компонування максимізує денне світло всередині будівлі без використання світлових колодязів. [прим 11] Як і його станції того періоду та його комерційні будівлі до Першої світової війни, фасад суворо облицьований портлендським камнем. Голден знову деталізував фасади замовленими скульптурами; <i id="mwAcM">День</i> і <i id="mwAcQ">ніч</i>, дві композиції Епштейна, розташовані на рівні першого поверху, а серія з восьми барельєфів на сьомому поверсі представляють чотири вітри давньогрецької міфології (по два для кожного зі сторін світу, з кожного боку виступаючих крил). [прим 12] Будівля внесена до списку I ступеня.[67]

У 1930 році Голден та Пік здійснили тур по Німеччині, Нідерландах, Данії та Швеції, щоб побачити останні розробки в сучасній архітектурі. [62] UERL планувала розширення лінії Пікаділлі на захід, північний захід і північ від центру Лондона, і вимагався новий тип станції. Адаптувавши архітектурні стилі, які він бачив під час туру, Голден створив функціональні проєкти, що складаються з простих форм: циліндрів, кривих і прямокутників, побудованих із простої цегли, бетону та скла. Розширення на захід і північний захід були над вже існуючими маршрутами лінії Дистрикт, і вимагали перебудови ряду станцій для розміщення додаткових колій або заміни оригінальних основних будівель. Садбері Таун, перша станція, яка була перебудована в 1931 році, стала своєрідним шаблоном для багатьох інших нових станцій, які з'явилися за нею: висока прямокутна цегляна коробка з бетонним плоским дахом і панелями з вертикальним склінням, які пропускають світло всередину. Певзнер описав будівлю II ступеня* як «видатний приклад того, наскільки задовільними можуть бути такі невибагливі будівлі, лише завдяки ретельному використанню деталей і вивірених пропорцій». [68] [прим 13]

A red brick rectangular box shaped building with a concrete roof and two pairs of glazed screens
Садбері-таун
A circular red brick building with concrete roof and glazed screens rises over a lower building
Арнос-гроув
A low circular building with a wide awning is surmounted by a glazed column with a metal ball on the top
Саутгейт
Станції метрополітену лінії Пікаділлі

  Для станції Арнос-гроув, однієї з восьми нових станцій на північному продовженні лінії, Голден змінив прямокутну коробку на круглий барабан, дизайн, натхненний будівлею Стокгольмської громадської бібліотеки Гуннара Асплунда. [26] На північній частині лінії також відома станція Саутгейт; для неї Голден спроєктував одноповерхову круглу будівлю з навісним плоским дахом. Центральна частина даху здіймається вгору на безперервній горизонтальній смузі вікон, що підтримуються зсередини однією центральною колоною. Будівля увінчана освітленою частиною, увінчаною бронзовою кулею. [70] Інші станції показують вплив роботи Віллема Марінуса Дудока в Гілверсумі в Нідерландах. [71] Щоб впоратися з таким великим обсягом роботи, Голден делегував значну відповідальність за проєктування своїм помічникам, зокрема, Чарльзу Хаттону, який взяв на себе керівництво зведенням станції Арнос-Гроув.[72] Для деяких інших станцій лінії Пікаділлі проєктування було виконано власною компанією Stanley Heaps або іншими архітектурними практиками. Усі дотримувалися сучасного стилю будинків із цегли, скла та бетону, визначеного Голденом [26], але деяким бракувало оригінальності архітектора та уваги до деталей; Пік охрестив ці станції «гольденськими». [61] [прим 14]

A plain red brick station entrance building. A statue of a knelling archer sits on a stone capped wall
Станція метро Іст-Фінчлі

UERL став частиною Лондонської ради пасажирських перевезень в 1933 році, але основна увага зосереджувалася на високоякісному дизайні. Під керівництвом Піка увага Голдена до деталей та ідея інтегрованого дизайну поширилися на всі частини транспортної мережі Лондона, від проєктування автобусних і трамвайних зупинок до нового типу шестиколісного омнібуса.[74] Наприкінці 1930-х років Голден спроєктував допоміжні станції метрополітену в Гайгейті, Іст-Фінчлі та Фінчлі-Сентрал, а також нові станції в Елстрі-Саут та Буші-Хіт для розширення Північної лінії. [75] До своїх проєктів Голден включав скульптури, пов'язані з місцевою історією ряду станцій: Діка Віттінгтона для Гайгейта [76], римського центуріона в Елстрі-Південному [77] та лучника для Іст-Фінчлі. [78] [прим 15] Значна частина проєкту була відкладена невдовзі після початку Другої світової війни, а пізніше була скасована. [80] Лише станція Іст-Фінчлі була повністю завершена, частково — Гайгейт; інші плани були скасовані. Станція Іст-Фінчлі розташована на набережній, а доступ до платформ здійснюється знизу. Завдяки цьому Голден надав офісний простір для персоналу над коліями, доступ до яких здійснюється через напівкруглі засклені сходи з платформ. Ерік Омоньє спроєктував статую Стрілець, що стала визначною особливістю станції.

Останні проєкти Голдена для лондонської підземки — це три нові станції для розширення Центральної лінії на північному сході Лондона. [81] Вони були розроблені в 1930-х роках, але також були відкладені через війну і не були завершені до 1947 року. Післявоєнні заходи жорсткої економії знизили якість використовуваних матеріалів у порівнянні зі станціями 1930-х років, і будівля станції Вонстед була перероблена з тимчасової споруди, побудованої під час використання лінії під землею в ході другої світової війни. [82] На Ґантс-Хілл можна потрапити через підземні переходи, і там немає будівлі станції, але вона відома дизайном залу на рівні платформи, який має склепінчасту стелю, натхненну станціями Московського метророполітену. [81]

Лондонський університет

[ред. | ред. код]
A white stone skyscraper tower with numerous small windows
Будинок Сенату, де розташовані офіси та бібліотека Лондонського університету.

Після Першої світової війни Лондонський університет потребував заміни своїх переповненого приміщень у Кенсінгтоні. Було придбано ділянку в Блумзбері поблизу Британського музею, і в 1931 році Голдену було доручено спроєктувати нові будівлі, частково завдяки успіху будинку на Бродвеї, № 55. [36] Його початковий план передбачав єдину структуру, що охоплює всю територію, довжиною майже 370 метрів від Монтегю-Плейс до Торрінгтон-стріт. Передбачався центральний хребет, з'єднаний серією крил із фасадом по периметру та охоплюючи низку внутрішніх дворів. Схему мали увінчувати дві вежі: менша на півночі та 19-поверховий будинок сенату висотою 64 метри. [36]

Будівництво розпочалося в 1932 році, але через нестачу коштів проєкт було поступово переглянуто та скорочено, і лише будинок Сенату та бібліотека були завершені в 1937 році, а будівлі для Інституту освіти та Школи сходознавства були завершені пізніше. [36] Проєкт передбачав фасади з несучої цегляної кладки, облицьовані портлендським каменем. Не здійснився і намір Голдена прикрасити будівлю скульптурою. [26] [25] Як і у своїх попередніх будівлях, архітектор також підготував проєкти для окремих елементів дизайну інтер'єру. [36] [83] З моменту завершення будівництва до 1957 року це була найвища офісна будівля в Лондоні. [84]

Думки Палати представників Сенату розділилися. Певзнер описав його стиль як «дивно напівтрадиційний, нерішучий модернізм» і резюмував: «Дизайн, безумовно, не має такої енергійності та прямоти, як менші станції метро Чарльза Голдена». [85] Інші описували його як сталінський [86] або як тоталітарний через надто великий масштаб. [36] Архітектор- функціоналіст Еріх Мендельсон писав Голдену в 1938 році, що він був «дуже захоплений і … переконаний, що в Лондоні немає кращої будівлі.» [прим 16] Історик Арнольд Віттік описав будівлю як «статичну масивну піраміду». … очевидно, розраховану на тисячу років", але вважав, що «інтер'єр приємніший, ніж зовнішній вигляд. По суті, панує атмосфера гідності, спокою та спокою, які асоціюються з архітектурою Стародавньої Греції.» [87] Початок Другої світової війни завадив будь-якому подальшому прогресу в повній схемі, хоча Адамс, Голден та Пірсон проєктували далі будівлі для університету на околицях Лондона[26].

Містобудування

[ред. | ред. код]

Практично не вводячи нових робіт, Голден під час війни, планував реконструкцію, яка знадобилася після її завершення. [88] Голден був членом комітету RIBA з дванадцяти осіб, який формулював політику інституту щодо післявоєнної реконструкції. Містобудівні ідеї Голдена передбачали перенесення промисловості з міст до нових промислових центрів на зразок Порт-Санлайта або Борнвіля, де робітники могли б жити поруч зі своїм робочим місцем. Нові промислові центри мали з'єднуватися з існуючими містами новими швидкісними дорогами, а реконструкція центрів міст буде планувалася для забезпечення більш відкритого простору навколо адміністративних центрів. [89]

У 1944—1945 роках Голден створив плани реконструкції Кентербері у графстві Кент, разом із міським архітектором Гербертом Міллсоном Ендербі. [16] Кентербері було сильно пошкоджено бомбардуванням Люфтваффе, включаючи рейди Бедекера в травні та червні 1942 року. Голден та Ендербі намагалися зберегти більшу частину колишнього міста, але планували примусову викуп 30-гектарної площі у центрі міста для масштабної реконструкції, включаючи будівництво нової громадської дороги від собору до нової ратуші. За межами міста вони планували об'їздину та кільцеву автомобільні дороги в радіусі двох миль (3,2 кілометра) від центру. Незважаючи на те, що план був схвалений міською владою, він викликав широку опозицію з боку жителів і власників, а «Асоціація захисту громадян Кентербері» випустила альтернативний план, перш ніж взяти під контроль раду на місцевих виборах у листопаді 1945 року. Зміна в адміністрації поклала край пропозиціям, хоча новий план, підготовлений у 1947 році без участі Голдена та Ендербі, зберіг деякі їхні ідеї, включаючи кільцеву дорогу. [90]

Перший план реконструкції лондонського Сіті був створений міським інженером Ф. Дж. Форті та опублікований у 1944 році. Він викликав значну критику, і Вільям Моррісон, міністр містобудування, звернувся до корпорації Лондонського Сіті з проханням підготувати новий план. До Голдена звернулися з проханням, і він погодився за умови долучення до проєктування Вільяма Голфорда. План Лондонського Сіті Голдена та Голфорда (1946—1947) рекомендував пом'якшити суворі обмеження щодо висоти, встановлені в столиці, і вперше в Лондоні використати розрахунки співвідношення площ у процесі планування, щоб можна було спроектувати будівлі площею до у п'ять разів більше площі землі. [91] [92] Для зруйнованої бомбами території навколо собору Святого Павла Голден запропонував нову ділянку, навколо якої розмістили б будівлі, щоб забезпечити чіткий вид на собор, і від якої виходили нові церемоніальні маршрути. Висота будівель буде строго визначена, щоб захистити ці види. План був прийнятий міністром міського планування в 1948 році та був включений до ширшого Плану розвитку Лондона. [93]

У 1947 році Голден запланував проєкт від імені Лондонської ради округу для південного берега річки Темзи між Округом Голл та мостом Ватерлоо [16] [94], включаючи план концертного залу з архітектором ради Едвіном Вільямсом. Схема привернула мало уваги та була майже негайно замінена планами забудови території як місця Фестивалю Британії. [95] [прим 17] Голден також був консультантом з питань архітектури та планування Единбурзького університету та району Тайнмут.[94]

Останні роки

[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що Чарльз Голден поступово зменшував своє робоче навантаження, на початку 1950-х років він усе ще продовжував ходити в офіс три дні на тиждень. Формально він пішов на пенсію лише в 1958 році у 83-річному віці, але навіть тоді час від часу навідувався. Маргарет Голден померла в 1954 році після тривалої хвороби, через яку вона майже осліпла з середини 1940-х років. В останнє десятиліття свого життя Голден був фізично слабшим, і за ним доглядала його племінниця Мінні Грін. [97]

Одним із останніх публічних виступів Голдена стало нагородження Королівської золотої медалі RIBA Ле Корбюзьє в 1953 році.[98] Останнім проєктом, над яким працював Голден, була будівля штаб-квартири компанії English Electric в Олдвічі, яка піддавалася значній критиці. У 1952 році Голден спроєктував монолітну кам'яну будівлю навколо внутрішнього двору. У 1955 році Рада графства Лондона переконала компанію English Electric відкласти цей проєкт і провести обмежений архітектурний конкурс на новий проєкт. Adams, Holden & Pearson подали проєкт, але були розкритиковані сером Джоном Бернетом, Tait and Partners. Коли пізніше ця практика відмовила серу Джорджу Нельсону в проханні змінити дизайн фасадів, Adams, Holden & Pearson були призначені повторно, а Чарльз Голден переглянув конкурсну заявку. Новий дизайн розкритикувала Королівська комісія з образотворчого мистецтва, і один із партнерів Голдена оновив дизайн, який Певзнер описав як «нудну, мляву будівлю з кам'яним обличчям, нічого не рекомендуючи». [99] [101]

Голден помер 1 травня 1960 року. Його кремували в Енфілдському крематорії, а прах розвіяли в саду Будинку зустрічей друзів у Гертфорді. 2 червня 1960 року відбулася меморіальна служба в Новій церкві Святого Панкраса, де в 1914 році Голден розробив вівтар. Некрологи публікувалися в щоденних газетах The Manchester Guardian, The Times та The Daily Telegraph і в періодичних виданнях будівельної індустрії, включаючи The Builder, Architectural Review, Journal of the Royal Institute of British Architects і Journal of the Town Planning Institute. Загалом некрологи позитивно оцінювали ранні проєкти Голдена та станції лондонського метро, нейтрально ставилися до Сенату та негативно відгукувалися про пізніші його проєкти[102]. Будинок Harmer Green із внутрішньою обстановкою були продані з аукціону, а виручені кошти залишилися членам родини. Голден також залишив 8400 фунтів стерлінгів друзям і співробітникам та 2000 фунтів стерлінгів на благодійність. [103]

Особливості архітектурного стилю

[ред. | ред. код]

Голден визнав, що його архітектурний стиль поставив його в «досить цікаве становище, не зовсім модне, і не зовсім поза нею; недостатньо традиціоналіст, щоб догодити традиціоналістам, і недостатньо модерніст, щоб догодити модерністам».[104] Він вважав, що головною метою дизайну було досягнення «відповідності меті» [61], і неодноразово закликав до стилю архітектури, який уникав би непотрібних архітектурних прикрас.

У 1905 році в есе під назвою «Якби Вітмен був архітектором» Голден анонімно благав архітекторів про нову форму сучасної архітектури: «Часто я чую про славу архітектури стародавньої Греції; про гордих римлян; похмурого Єгипту, я чую також хвалу величезній Візантії та високому Середньовіччю. Але про славу архітектури модерну я ніколи не чув. Приходьте, сучасні будівлі, приходьте! Скинь мантію обману; ваші карнизи, пілястри, ліпнини, смуги, сувої; за ними всіма, за вашими гідними пропорціями, вашими мальовничими угрупованнями, вашими мистецькими ремеслами та перебільшеними техніками; за ними та за ними всіма ховається той, кого я люблю.»[105] [прим 18]

У своїй промові 1936 року під час вручення Королівської золотої медалі RIBA Голден визначив свою позицію: «Це було не стільки питання створення нового стилю, скільки відмова від тих інкрустацій, які враховували стиль. …зовнішні прикраси не мали структурного значення». Його метод полягав у тому, щоб зосередитися на «тих більш постійних базових факторах архітектури, плані, площинах і масах, що виникають із плану».[107] Він описав свою ідеальну будівлю як таку, «яка природно і неминуче приймає форму, контрольовану планом, метою та матеріалами. Будівля, яка надає можливості для вправ, навичок і задоволення від роботи не лише дизайнерам, але й багатьом майстрам, які працюють у будівлі, і мешканцям будівлі».[108]

В есе про архітектуру 1957 року він писав: «Я не шукаю стилю, ні старовинного, ні сучасного, я хочу архітектуру, яка є наскрізь доброю будівлею. Будівля, запланована для певної мети, побудована методом і з використанням матеріалів, старих чи нових, найбільш відповідних меті, якій будівля повинна служити»[109]

Визнання та спадок

[ред. | ред. код]

Голден виграв Лондонську архітектурну медаль RIBA за 1929 рік (нагороджена в 1931 році) за будівлі на Бродвеї, № 55. [16][110] У 1936 році він був нагороджений Королівською золотою медаллю RIBA за свою роботу. [94] Він також обирався віце-президентом RIBA з 1935 по 1937 рік і членом Королівської комісії образотворчого мистецтва з 1933 по 1947 рік [94] У 1943 році Голден був призначений Королівським дизайнером промисловості для проєктування споруд станцій підземки. [16] У 1936 році Манчестерський університет та Лондонський університет у 1946 році йому присвоїли почесні докторські ступені [94] Багатьом будівлям Голдена було надано статус зареєстрованих, що захищає їх від знесення та несанкціонованих змін.

Голден відхилив запрошення стати членом Королівської академії мистецтв у 1942 році, оскільки раніше був номінований, але відмовився через його зв'язок з Епштейном. [98] [прим 19] Він двічі відмовлявся від лицарського титулу, в 1943 та 1951 роках, оскільки вважав, що це суперечить його простому стилю життя та вважав архітектуру процесом співпраці. [26] [112] [прим 20]

RIBA зберігає колекцію особистих документів Голдена та матеріалів від Adams, Holden & Pearson. RIBA влаштував виставки його робіт у галереї Heinz у 1988 році та в Музеї Вікторії та Альберта з жовтня 2010 року по лютий 2011 року. [114][115] Публічний будинок біля станції метро Кольєрс-вуд отримав назву «The Charles Holden», на честь архітектора.[116]

Див. також

[ред. | ред. код]
  • Список робіт Чарльза Голдена, включаючи кладовища та меморіали для Імперської комісії з військових поховань.
  • Леслі Грін, ще один архітектор, відомий своєю роботою над станціями лондонського метрополітену на початку XX століття.

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ В архітектурі «форма» відноситься до геометричних форм, з яких складається основний дизайн будівлі; "масування" стосується розміру форм, їх об'єму та способу, яким вони згруповані разом.
  2. ↑ Голден пройшов один клас у Манчестерській школі мистецтв з «Історії архітектури» (оцінка: відмінно). У Манчестерській технічній школі він відвідував уроки «Цегляна кладка» та «Будівництво й креслення» (перший клас з відзнакою в обидвох закладах).[6]
  3. ↑ Псевдонім був обраний, щоб відобразити його роботу над проєктами вночі, іноді до 3-4 години.[9]
  4. ↑ Згідно з листом Мюрхеда Боуна до його майбутньої дружини Ґертруди Додд, Джеймс Стедмен двічі був ув’язнений: в Единбурзі за те, що жив на заробітки повії, і в Ліверпулі за розтрату.[14]
  5. ↑ Аллан Стедман змінив своє прізвище на Голден шляхом зміни актових записів у 1918 році.[19]
  6. ↑ Суперечка розгорталася навколо передбачуваної шокуючої оголеності статуй, але такі скульптури Джекоба Епстайна підтримали багато лідерів мистецького істеблішменту.[38] У 1930-х роках, після того, як будівлю було продано уряду Південної Родезії, скульптури були зіпсовані, нібито для запобігання відпаданню шматків.
  7. ↑ Сьогодні сусідня прибудова лікарні 1960-х років приховує більшу частину будівлі Голдена.
  8. ↑ Щоб поекспериментувати з плануванням і оцінити вартість будівництва, Імперська комісія з військових могил побудувала три прототипи кладовищ у Ле-Трепор, Луванкур та Форсвіль. Бюджет для кожного кладовища базувався на фіксованій надбавці за кість могил, які на ньому містилися, при чому частина надбавки виділялася на надгробок, а решта – на споруди цвинтаря та озеленення. Щоб впоратися з витратами, «Камінь пам’яті» Едвіна Лаченса, який важив вісім тонн і коштував 500 фунтів стерлінгів на виготовлення та встановлення, надавався лише на великих кладовищах.[52]
  9. ↑ Голден був єдиним із чотирьох головних архітекторів, який мав звання та носив уніформу. Його помічниками були Вілфред Клемент фон Берг та Вільям Гаррісон Ковлішоу.[53]
  10. ↑ Роботи Голдена на станції цього періоду включають нові будівлі на станції метро Вест-Кенсінгтон і, разом зі Стенлі Гіпсом, на станції метро Гаунслоу-Вест та Ілінг-коммон.[62] Було спроєктовано нові входи або фасади для станцій метро Меншн-хаус, Арчвей, Святого Павла, Грін-парк та Голборн.[63] Подальші реконструкції означають, що залишилися лише Західний Кенсінгтон, Хоунслоу Захід, Ілінг Коммон та Холборн.
  11. ↑ Говорячи про свою концепцію плану Бродвею № 55, Голден сказав: «Я не думаю, що я коли-небудь був більше схвильований у своєму житті, ніж коли я усвідомив усі можливості цього хрестоподібного плану — гарне світло, відсутність перешкод для сусідніх будинків, короткими коридорами та компактним центром, який містить усі служби, укомплектований ліфтами та сходами, які сполучаються безпосередньо з усіма чотирма крилами."[65]
  12. ↑ Оголеність фігур Епстайна знову викликала суперечки, хоча вони уникли змін. З восьми барельєфів три були вирізьблені Еріком Гіллом і по одному Генрі Муром, Еріком Омоньє, Алланом Дж. Вайоном, Семюелем Рабіновичем та Альфредом Джеррардом.[66]
  13. ↑ Голден назвав їх своїми «цегляними ящиками з бетонними кришками».[69] Зразок Садбері-тауна було відтворено з адаптаціями на станціях метро Актон Таун, Алпертон, Нортфілдз, Оуквуд, Рейнерс-лейн, Садбері-гілл та Тернпайк-лейн.
  14. ↑ Стенлі Хіпс спроєктував станції метро Бостон-манор та Остерлі; Фелікс Ландер спроєтував Парк-Роял.[73]
  15. ↑ Дік Віттінгтон був обраний для Хайгейта, тому що за традицією він «знову повертається» до Лондона на Хайгейт-Гілл. Центуріон був обраний для південного Елстрі через сусіднє римське поселення Sulloniacae.[77] Стрілець був символом розташування Східного Фінчлі на колишньому краю королівського мисливського лісу.[79]
  16. ↑ Мендельсон, Еріх (1938), лист до Холдена, цитата за: Karol, 2008, с. 6—7.
  17. ↑ Концертний зал був реалізований як Royal Festival Hall Леслі Мартіном.[96]
  18. ↑ Своє авторство Голден підтвердив у 1951 році.[106]
  19. ↑ Генрі Мур також відмовився стати членом Королівської академії мистецтв через ставлення Академії до Епстайна.[111]
  20. ↑ Іншою причиною було те, що, оскільки вони не були одружені, його партнерка Маргарет не могла назвати себе леді Голден.[113]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Powers A. Holden, Charles // Grove Art Online / J. Turner — [Oxford, England], Houndmills, Basingstoke, England, New York: OUP, 2018. — doi:10.1093/GAO/9781884446054.ARTICLE.T038611
  3. ↑ а б Karol, 2007, с. 23—25.
  4. ↑ Karol, 2007, с. 26.
  5. ↑ Karol, 2007, с. 28.
  6. ↑ Karol, 2007, с. 53, 55
  7. ↑ а б в Karol, 2007, с. 32.
  8. ↑ McCarthy, 1981, с. 146.
  9. ↑ а б Karol, 2007, с. 58.
  10. ↑ Allinson, 2008, с. 308.
  11. ↑ Karol, 2007, с. 64.
  12. ↑ Holden, draft letter to John Betjeman, quoted in Karol, 2007.
  13. ↑ Karol, 2007, с. 46—47.
  14. ↑ Bone, Muirhead (16 січня 1902 року), letter to Gertrude Dodd, quoted in Karol, 2007, с. 47.
  15. ↑ Karol, 2007, с. 47—48.
  16. ↑ а б в г д е ж и к л м Hutton та Crawford, 2007.
  17. ↑ Ashbee journals (24 June 1906), quoted in Hutton та Crawford, 2007
  18. ↑ Karol, 2007, с. 46.
  19. ↑ Karol, 2007, с. 47.
  20. ↑ Karol, 2007, с. 51—52.
  21. ↑ Pevsner, 1975, с. 386.
  22. ↑ Karol, 2007, с. 56.
  23. ↑ Karol, 2007, с. 149.
  24. ↑ Sheppard, 1956, с. 106—08.
  25. ↑ а б в Stevens Curl, 2006.
  26. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х Powers, 2007.
  27. ↑ Foyle, Cherry та Pevsner, 2004, с. 76—77.
  28. ↑ Foyle, Cherry та Pevsner, 2004, с. 75.
  29. ↑ а б в Шаблон:NHLE
  30. ↑ а б в Pevsner, 1975, с. 388.
  31. ↑ а б King Edward VII Sanatorium. The British Medical Journal. 1 (2372): 1417—1421. 16 червня 1906. doi:10.1136/bmj.1.2372.1417. PMC 2381581. PMID 20762736.
  32. ↑ Nairn та Pevsner, 1965, с. 251.
  33. ↑ Ward-Jackson, 2003, с. 80.
  34. ↑ Pevsner, 1975, с. 391.
  35. ↑ The British Medical Association, The New Offices. The British Medical Journal. 2 (2449): 1661—64. 7 грудня 1907. doi:10.1136/bmj.2.2449.1661. PMC 2356978. PMID 20763579.
  36. ↑ а б в г д е Karol, 2008, с. 6—7.
  37. ↑ Голден вважав портлендський камінь «єдиним каменем, який миється», здатним протистояти задимленій атмосфері Лондона.[36]
  38. ↑ а б The Association's New Building. The British Medical Journal. 2 (2479): 40—43. 4 липня 1908. doi:10.1136/bmj.2.2479.40. PMC 2436923. PMID 20763951.
  39. ↑ Service, 1977, с. 112.
  40. ↑ Foyle, Cherry та Pevsner, 2004, с. 150—51.
  41. ↑ Karol, 2007, с. 196—97.
  42. ↑ Karol, 2007, с. 481—82.
  43. ↑ Karol, 2007, с. 207—08.
  44. ↑ Karol, 2007, с. 209.
  45. ↑ Geurst, 2010, с. 47.
  46. ↑ Holden (29 October 1917), letter to James Wallace, quoted in Karol, 2007.
  47. ↑ Karol, 2007, с. 221.
  48. ↑ Karol, 2007, с. 482—83.
  49. ↑ а б Geurst, 2010, с. 60.
  50. ↑ Geurst, 2010, с. 50.
  51. ↑ Karol, 2007, с. 217.
  52. ↑ Karol, 2007, с. 216—17
  53. ↑ Karol, 2007, с. 223.
  54. ↑ Glancey, 2009.
  55. ↑ Geurst, 2010, с. 70 & 73.
  56. ↑ Longworth, Philip (1967), quoted in Karol, 2007.
  57. ↑ Karol, 2007, с. 253.
  58. ↑ Karol, 2007, с. 231 & 233.
  59. ↑ Underground Journeys: Fitness for Purpose. Royal Institute of British Architects. Архів оригіналу за 4 May 2011. Процитовано 19 лютого 2011.
  60. ↑ а б Day та Reed, 2008, с. 96.
  61. ↑ а б в г Orsini, 2010.
  62. ↑ а б Day та Reed, 2008, с. 99.
  63. ↑ Karol, 2007, с. 484.
  64. ↑ Day та Reed, 2008, с. 98.
  65. ↑ Harris, 1946, с. 17.
  66. ↑ 55 Broadway. Exploring 20th Century London. London Museums Hub. Архів оригіналу за 23 жовтня 2011. Процитовано 26 квітня 2023.
  67. ↑ St James's Park station gets Grade I listing. Department of Culture, Media and Sport. 12 січня 2011. Процитовано 14 січня 2011.
  68. ↑ Cherry та Pevsner, 1991, с. 140.
  69. ↑ Орсіні, 2010.
  70. ↑ Day та Reed, 2008, с. 103.
  71. ↑ Sutcliffe, 2006, с. 166.
  72. ↑ Hanson, Brian (December 1975). Singing the Body Electric with Charles Holden. Architectural Review. Т. clviii. с. 349—56.
  73. ↑ Day та Reed, 2008, с. 114.
  74. ↑ Underground Journeys: Integrated Design. Royal Institute of British Architects. Архів оригіналу за 4 May 2011. Процитовано 19 лютого 2011.
  75. ↑ Beard, 2002, с. 82.
  76. ↑ Day та Reed, 2008, с. 140.
  77. ↑ а б Beard, 2002, с. 78.
  78. ↑ Day та Reed, 2008, с. 133.
  79. ↑ Eric Aumonier, sculptor, putting the final touches to "The Archer" East Finchley Underground station. Exploring 20th Century London. London Museums Hub. Архів оригіналу за 27 березня 2012. Процитовано 23 вересня 2010.
  80. ↑ Beard, 2002, с. 124.
  81. ↑ а б Day та Reed, 2008, с. 149.
  82. ↑ Emmerson та Beard, 2004, с. 119.
  83. ↑ Rice, 2003.
  84. ↑ Wright, 2006, с. 34.
  85. ↑ Cherry та Pevsner, 1998, с. 276.
  86. ↑ Jenkins, 2005.
  87. ↑ Whittick, 1974, с. 515.
  88. ↑ Karol, 2007, с. 430—31.
  89. ↑ Karol, 2007, с. 433—35.
  90. ↑ Karol, 2007, с. 437—39.
  91. ↑ Sutcliffe, 2006, с. 185.
  92. ↑ Karol, 2007, с. 447.
  93. ↑ Karol, 2007, с. 453, 459–60.
  94. ↑ а б в г д Who Was Who, 2007.
  95. ↑ Karol, 2007, с. 463.
  96. ↑ Sutcliffe, 2006, с. 178
  97. ↑ Karol, 2007, с. 17 & 466–67.
  98. ↑ а б Karol, 2007, с. 472.
  99. ↑ Pevsner та Cherry, 1973, с. 379.
  100. ↑ Eade, Christine (6 листопада 2009). Silken hotel seeks £110m-plus purse. Property Week. Процитовано 26 квітня 2023.
  101. ↑ Будівлю, яку пізніше зайняв Citibank, було знесено, щоб її можна було перепланувати під готель.[100]
  102. ↑ Karol, 2007, с. 469 & 471.
  103. ↑ Karol, 2007, с. 469.
  104. ↑ Holden, quoted in Karol, 2008.
  105. ↑ Anon (Holden, Charles) (June 1905). If Whitman had been an Architect. Architectural Review. с. 258. Quoted in Karol, 2007.
  106. ↑ Karol, 2007, с. 174
  107. ↑ Holden, Charles (1936). Gold Medal Presentation. RIBA Journal. xliii (3rd Series): 623.
  108. ↑ Holden, quoted in Glancey, 2007.
  109. ↑ Holden, Charles (1957). «The Kind of Architecture we want in Britain». Architectural Review. Quoted in Karol, 2007.
  110. ↑ Architectural Medal, Underground Railway Offices in Westminster. The Times (45725): 10. 20 січня 1931. Процитовано 17 вересня 2010.
  111. ↑ Karol, 2007, с. 467
  112. ↑ Blacker, 2004.
  113. ↑ Karol, 2007, с. 431
  114. ↑ Karol, 2007, с. 17.
  115. ↑ Underground Journeys: Charles Holden's designs for London Transport. Royal Institute of British Architects. Архів оригіналу за 6 December 2010. Процитовано 18 грудня 2010.
  116. ↑ The Charles Holden. The New Pub Company. Архів оригіналу за 23 April 2014. Процитовано 23 квітня 2014.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Загальні

[ред. | ред. код]

Галереї зображень

[ред. | ред. код]

Портрети

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чарльз_Голден&oldid=41668683