Ерік Земмур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ерік Земмур
фр. Éric Zemmour
Ерік Земмур
Ерік Земмур
Земмур 2022 року
Лідер партії «Реконкіста[en]»
Нині на посаді
На посаді з5 грудня 2021
Попередникпосаду утворено
Народився31 серпня 1958(1958-08-31)[1][2][3] (66 років)
Монтрей, Сена[d], Франція
Відомий якписьменник, editorial columnist, журналіст, колумніст, коментатор, активіст, політик, Q97768160
Місце роботиRTLd, Ле Фігаро, CNewsd, Le Figaro Magazine і Ле Фігаро
КраїнаФранція[3]
Alma materІнститут політичних досліджень (1979)[4] і École Yabnéd[5]
Політична партіяReconquêted[6]
БатькоRoger Zemmourd
МатиLucette Lévyd
У шлюбі зMylène Chichportichd[7]
ДітиHugo Zemmourd
Релігіяюдаїзм[8]
Нагороди
Підпис
ericzemmour.fr
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Ерік Джастін Леон Земмур (фр. Éric Justin Léon Zemmour; нар. 31 серпня 1958(19580831), Монтрей) — французький проросійський[9] політичний журналіст, есеїст, письменник та оглядач. Лідер партії «Реконкіста[en]», заснованої 5 грудня 2021 року[10][11][12]. З 2019 до 2021 року був оглядачем у щоденному шоу «Face à l'Info» на каналі CNews[en][13]. Здебільшого Земмура визначають як ультраправого[14][15][16][17][18], а він сам називає себе голлістом та бонапартистом[19]. Безуспішно брав участь у президентських виборах 2022 року. 12 травня 2022 року оголосив про участь у парламентських виборах; висувався від 4 виборчого округу Вару[20]. Вибув у першому турі[21].

Автор книг у жанрі політичної есеїстики, найвідоміші з яких: «Перша стать» (фр. Le Premier Sexe, 2006), «Французька меланхолія» (фр. Mélancolie française, 2010) та «Французьке самогубство» (фр. Le suicide français, 2014)[22].

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 31 серпня 1958 року в Монтреї[23], північному передмісті Парижа, у сім'ї алжирських євреїв, які емігрували до Франції з Алжиру під час Алжирської війни у 1950-х роках. Себе називає французом берберського походження[23][24]. Його батько, Роджер, був парамедиком, а мати Люсіт — домогосподаркою[19][25].

Виховувався на юдейських традиціях, добре володіє івритом, досить релігійний та регулярно відвідує синагогу[22]. Після закінчення школи навчався в Інституті політичних досліджень, який закінчив 1985 року. Двічі намагався вступити до Національної школи адміністрації, однак не зміг[19].

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Одразу після здобуття освіти 1985 року, Земмур працевлаштувався до газети Le Quotidien de Paris, де 1986 року обійняв посаду політичного оглядача. 1994 року видання закрилося, Земмур деякий час працював у Info-Matin, а 1996 року продовжив кар'єру політичного оглядача в Le Figaro. Утім, 2009 року з видання звільнився через «звинувачення в розпалюванні расової ворожнечі»[26] (за іншими даними, причиною звільнення стала зависока заробітна плата Земмура при не надто хороших результатах[27]), а з 2013 до 2021 року писав щотижневу колонку в Le Figaro Magazine[28][29]. З 2003 до 2014 року був телеведучим програми Ça se dispute («Про це сперечаються») на телеканалі I-Télé, а з 2019 до 2021 року — оглядачем у Face à l'info («Обличчям до інформації») на тому ж каналі, перейменованому 2017 року на CNews[en][22][13].

Участь у президентських виборах 2022

[ред. | ред. код]

На початку 2021 року в пресі почала з'являтися інформація про можливу участь Земмура в президентських виборах 2021 року[30][31][32][33]. Той свою участь не підтверджував, однак і не заперечував. У червні 2021 року видавництво Albin Michel, яке друкувало есе Земмура з 2012 року, заявило про розірвання контракту з огляду на «намір Земмура брати участь у президентських виборах і зробити його наступну книгу ключовим елементом своєї кандидатури», що не відповідає редакційній лінії видавництва[34][35].

1 вересня призупинив співпрацю з Le Figaro задля реклами його нової книги La France n'a pas dit son dernier mot (укр. Франція ще не сказала своє останнє слово)[29].

9 вересня Вища аудіовізуальна рада Франції[en] попросила телеканали рахувати час виступів Земмура, вважаючи його не журналістом, а політиком[36].

13 вересня CNews оголосив, що Земмур більше не буде оглядачем у «Face à l'info»[37].

28 вересня видання Le Parisien повідомило, що Земмур має офіс площею 400 м2, розміщений на VIII окрузі Парижа та винайнятий асоціацією Les Amis d'Eric Zemmour[38].

30 листопада 2021 року Земмур оголосив про свою участь у президентських виборах 2022 року[39][40][41].

5 грудня 2021 року, на своєму першому передвиборчому мітингу, оголосив про створення партії «Реконкіста[en]»[10][11][12].

1 травня 2022 року набрав 620 підписів виборних посадових осіб, значно випередивши інших правих кандидатів (Ніколя Дюпон-Еньян[en] здобув 532, Марін Ле Пен — 503, за необхідних 500)[42].

Після початку російського вторгнення в Україну почав втрачати підтримку виборців через свою проросійську позицію, значна частина голосів перейшла до більш помірної Ле Пен[43].

Посів четверте місце в першому турі, здобувши 7,07 %[44].

Опитування

[ред. | ред. код]

У першому опитуванні, до якого внесли Земмура, в червні 2021 року, проведеному Французьким інститутом громадської думки, отримав 5,5 %[45].

У серпневому опитуванні Ipsos отримав 7 %[46].

14 вересня в опитуванні Harris Interactive отримав 10 %[47], 21 вересня — 11 %[48], 28 вересня — 13 %[49].

1 жовтня в опитуванні Ipsos / Sopra Steria та FranceInfo отримав 15 %, лише на відсоток відстаючи від ультраправої кандидатки від Національного об'єднання Марін Ле Пен, при цьому Емманюель Макрон, який на той момент ще не оголосив про свою участь, отримав 24 %[50]. 6 жовтня 2021 року в опитуванні Harris Interactive для видання Challenges[en] здобув 17 %, посівши друге місце після Макрона з 24 %, та вперше вийшов до другого туру виборів. При цьому рейтинг Ле Пен знизився до 15 %[51].

22 жовтня в опитуванні Harris Interactive для видання Le Monde отримав 16-16,5 %, Макрон — 24-28 %, а Ле Пен — 15-16 %[23][52]. 27 жовтня 2021 року в опитуванні Harris Interactive для Challenges отримав 17-18 %, при тім, що Макрон одержав 23-25 %, а Ле Пен — 16 %[53].

7 листопада в опитуванні Ifop-Fiducial для Le Figaro та TV station LCI посів друге місце зі 17 %, усе ще лишаючись позаду Макрона з 25 %. Ле Пен отримала 16 %[54]. 9 листопада в опитуванні Harris Interactive здобув 18-19 %, Макрон одержав 23-24 %, усе ще посідаючи перше місце, а Ле Пен — 15-16 %[55].

Станом на 10 грудня Земмур в опитуваннях отримав від 10 до 12 % голосів, лишаючись позаду Еммануеля Макрона, Валері Пекресс, яка виграла праймериз від «Республіканців» 4 грудня 2021 року, та Марін Ле-Пен[56][57][58].

Відповідно до опитування Ifop/Fiducial для Paris Match-LCI-Sud Radio 15 лютого 2022 року Земмур посів третє місце з 15 %, залишившись позаду Макрона та Ле Пен із 25,5 % та 17,5 % відповідно, водночас випереджаючи Валері Пекресс із 14,5 %[59].

В опитуванні Elabe для BFMTV і L'Express Земмур посідає 4 місце із 11 %, залишившись позаду Макрона, Ле Пен і Жана-Люка Меланшона із 33,5 %, 15 % та 13 % голосів відповідно, випереджаючи Пекресс із 10,5 % голосів[60].

В опитуванні Elabe, проведеному 4-5 квітня, Макрон посів перше місце з 28 %, Ле Пен отримала 23 %, Меланшон — 15,5 %, а Земмур і Пекресс — по 9 і 8 % відповідно[61].

Участь у парламентських виборах 2022

[ред. | ред. код]

12 травня 2022 року оголосив про участь у парламентських виборах 2022 року; висувався від 4 виборчого округу Вару, де здобув один із кращих своїх результатів під час президентських виборів[20][62]. Його партія здобула 4,24%, а він сам не зміг вийти до другого туру, здобувши 23,19% та посівши третє місце після кандидатки від «Вперед, республіко!» Серен Моборнь[en] (28,51%) та кандидата від Національного об'єднання Філіпа Луатьє (24,74%)[21][63].

Судові переслідування

[ред. | ред. код]

Обвинувальні вироки

[ред. | ред. код]

Звинувачення в розпалюванні расової ворожнечі (2010)

[ред. | ред. код]

6 березня 2010 року в етері програми Тьєррі Ардіссона «Salut les terriens» на телеканалі Canal+ він заявив: «Чому їх перевіряють по 17 разів? Чому? Та тому що більшість наркоторговців — це темношкірі та араби, так і є, це доконаний факт». Увечері того ж дня в етері телеканалу France Ô заявив, що роботодавці «мають право» відмовляти арабам чи темношкірим у прийомі на роботу. Суд постановив, що ці слова можна розцінювати як провокацію до расової дискримінації, і «цим категоричним висловлюванням він прямо виправдовує перевірки, у тому числі свавільні й систематичні, щодо певних категорій населення». Суд оштрафував Земмура на 10 тис. євро[64][65][66].

Звинувачення в розпалюванні релігійної ворожнечі (2018)

[ред. | ред. код]

6 вересня 2015 року в етері програми C à vous на телеканалі France 5 заявив, що мусульманам потрібно «залишити обирати між ісламом та Францією», а Франція «30 років переживає вторгнення», та сказав, що «у незліченних французьких передмістях, де багато дівчат покриті», ведуть «боротьбу за ісламізацію території». 3 травня 2018 року Апеляційний суд Парижа оштрафував Земмура на 3 тис. євро. У вересні 2019 року Касаційний суд відхилив апеляцію Земмура, повідомивши, що його коментарі, у яких йдеться про «всіх мусульман, які перебували у Франції, як загарбників, і вимагається від них відмовитися від своєї релігії або залишити територію Республіки», були спрямовані на мусульман загалом та «містили неявний заклик до дискримінації». Суд також зобов'язав виплатити символічне 1 євро асоціації CAPJPO EuroPalestine, котра ініціювала позов, та 3 тисячі євро судового збору[64][67][68]. У жовтні 2019 року подав позов до ЄСПЛ на підставі статті 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (право на свободу вираження поглядів)[69][70].

Звинувачення в розпалюванні расової ворожнечі (2022)

[ред. | ред. код]

17 січня 2022 року суд Парижу визнав винним Земмура в розпалюванні расової ворожнечі під час телепрограми на телеканалі CNews у вересні 2020 року, коли про дітей-мігрантів він заявив, що «неповнолітнім без супроводу нема чого робити» у Франції. Земмур назвав їх «злодіями, вбивцями та ґвалтівниками», та заявив, що їх треба вислати назад. За ці висловлювання його засудили до штрафу в 10 тис. євро[71][72][73].

Виправдувальні вироки

[ред. | ред. код]

Образа і провокація до ненависті (2019)

[ред. | ред. код]

25 вересня 2020 року Паризький суд засудив Земмура до штрафу у 10 тис. євро за коментарі, висловлені 28 вересня 2019 року на відкритті так званого «з'їзду правих», організованого родичами Маріон Марешаль. Суд дійшов висновку, що «виділяючи серед громадян Франції групу мусульман, протиставляючи їх „корінним французам“ і вказуючи на них як на винуватців терактів 2015 року та як колишніх колонізованих, що стали колонізаторами», Земмур фактично закликав до дискримінації та ненависті щодо мусульманської громади та їхньої релігії. Також його зобов'язали виплатити 1 євро відшкодування збитків та 1500 євро судових витрат 8 громадським об'єднанням[64][74][75]. У вересні 2021 року Апеляційний суд Парижа виправдав Земмура[76]. Генпрокуратура звернулась із касаційною заявою до Касаційного суду[77].

Позиції

[ред. | ред. код]

Політичні

[ред. | ред. код]

Позиціонує себе як «голло-бонапартиста: велич Франції, сила держави та повага до французької культурної традиції»[78]. Здебільшого його визначають як ультраправого[14][15][16][17][18] та звинувачують у антифемінізмі, асиміляціонізмі, суверенізмі, антилібералізмі, радикальній критиці ісламу та кліматичному скептицизмі[79].

Щодо НАТО

[ред. | ред. код]

Вважає, що НАТО потрібно було розпустити 1990 року, коли не стало ні СРСР, ні Варшавського блоку, позаяк, на його думку, воно «стало машиною для обслуговування країн, які є союзниками США, а по факту тільки їм зобов'язані і повинні підкорятися, а то й терпіти таке поводження, як у цій австралійській історії»[a][64]. Вважає, що НАТО «існує тільки для того, щоб легітимізувати, по-перше, американську індустрію, і два — поневолення європейських країн», та що Франції варто залишатися в НАТО задля того, аби ветувати членство України в НАТО[80].

Щодо України

[ред. | ред. код]

У лютому 2015 року заявив, що «Україна мертва, але про це заборонено казати. Франція, Німеччина і Росія зібралися довкола цієї труни, але вдають, що плутають її з колискою… Її тіло ще смикається, але це ненадовго». Також сказав, що ситуація нагадує йому поділи Польщі наприкінці XVIII сторіччя, «з тією різницею, що в України немає давньої славетної історії своєї сусідки» й наче України ніколи не було як держави, а її території постійно входили до складу інших країн. Київ він назвав місцем народження її (України) могутнього сусіда[64][81]. Також Земмур відстоює недопущення України до членства в НАТО[80].

Він висловлював підтримку президенту Росії Володимиру Путіну і критикував західні санкції проти Росії.[82]

Щодо Росії

[ред. | ред. код]

Вважає, що варто «простягнути руку Росії», та закликає скасовувати «несправедливі та контрпродуктивні» антиросійські санкції, запроваджені Заходом, зокрема після окупації Криму. Він переконаний, що Франція повинна «мати привілейований союз із Росією». Заявив, що «нерозумно демонізувати Росію, оскільки справжній ворог — це Китай»[22]. 2016 року в Le Figaro про Путіна зокрема висловився так: «Путін — це не наш противник, це наше сумління… Він — єдиний європеєць, який каже „ні“ Америці, як колись де Голль. Він — єдиний демократично обраний лідер, що бере на себе вертикаль влади, тоді як всі інші схиляються до егалітаризму горизонтального суспільства». А 2018 року у виданні RTL заявив, що «Путін — сам по собі немов машина часу. Немов повернення царя. Немов тінь Сталіна. Коли він заволодів Кримом — це мов Катерина II, що повернула свою власність. Коли він запускає свої літаки у небо Сирії, він застосовує принципи, яких у ХІХ сторіччі дотримувалися усі держави: війна — нормальний метод політики, легітимний спосіб захищати інтереси великої держави». У травні 2021 року на CNews заявив, що «англосаксонські країни завжди намагалися виставити агресором тих, на кого вони нападають, і ось вони знову роблять це з Росією Путіна»[64]. У червні 2021 року на дебатах із Бернаром-Анрі Леві заявив, що за президентства Бориса Єльцина Росію «продали з аукціону мафіозним олігархам та американцям», «Єльцин був маріонеткою американців», а «Путін відновив авторитет держави»[22][83].

Звинувачення в домаганнях

[ред. | ред. код]

29 квітня 2021 року депутатка муніципальної ради регіону Екс-ан-Прованс Гаель Ланфан звинуватила Земмура в домаганнях, розповіши, що той поцілував її проти волі. За її словами, це трапилось 2004 чи 2006 року під час літньої школи Соціалістичної партії у Ла-Рошелі[24][84]. 30 квітня подібні заяви зробили ще п'ять жінок[85], а 30 травня — ще двоє[86].

Приватне життя

[ред. | ред. код]

Одружений із Мілен Чичпортич (н. 1959), юристкою за фахом, із якою познайомився 1982 року. У пари троє дітей: Тібо (н. 1998), Гюго (н. 1997) та Кларісс (н. 2004)[87].

Публікації

[ред. | ред. код]

Нехудожня література

[ред. | ред. код]

Романи

[ред. | ред. код]

Нотатки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Йдеться про зрив контракту на продаж французьких військових субмарин до Австралії, пов'язане з новим союзом між США, Великою Британією та Австралією.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ GeneaStar
  2. ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
  3. ↑ а б Elections législatives des 12 et 19 juin 2022 - Liste des candidats du 1er tour
  4. ↑ (unspecified title)
  5. ↑ https://www.rtl.fr/actu/politique/presidentielle-2022-reportage-devant-le-lycee-yabne-a-paris-ou-a-etudie-eric-zemmour-7900134014
  6. ↑ https://www.lexpress.fr/actualite/politique/meeting-d-eric-zemmour-sur-scene-et-dans-la-salle-la-reconquete-par-la-division_2163753.html
  7. ↑ Femme actuelle — 1984. — ISSN 0764-0021
  8. ↑ https://www.lepoint.fr/societe/qui-est-vraiment-eric-zemmour-01-04-2010-442102_23.php
  9. ↑ Ерік Земмур: проросійський полеміст іде у президенти Франції. LB.ua. 30 листопада 2021. Процитовано 3 лютого 2024.
  10. ↑ а б Крайньо-правий кандидат на президенство у Франції Земмур мріє повторити успіх Трампа. Голос Америки (українською) . 6 грудня 2021. Архів оригіналу за 10 грудня 2021. Процитовано 10 грудня 2021.
  11. ↑ а б They’re off: Jean-Luc Mélenchon and Eric Zemmour launch French presidential bids. Politico (англійською) . 5 грудня 2021. Архів оригіналу за 5 грудня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  12. ↑ а б Far-right French presidential hopeful promises 'reconquest' at rally. Reuters. 6 грудня 2021. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 19 січня 2022.
  13. ↑ а б Eric Zemmour quits his show on CNews after CSA decision. thecanadian.news (англійською) . 13 вересня 2021. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  14. ↑ а б Франція: скандальний ультраправий Земмур виходить у другий тур з Макроном - опитування. Європейська правда (українською) . 7 жовтня 2021. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  15. ↑ а б Eric Zemmour: Far-right journalist cast as Macron election rival. BBC News (англійською) . 19 жовтня 2021. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  16. ↑ а б French far-right TV personality Eric Zemmour mulls presidential bid, alarming Marine Le Pen. Euronews (англійською) . 13 червня 2021. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  17. ↑ а б Éric Zemmour, Macron’s far-right rival, wins backing from Russia. The Times (англійською) . 2 листопада 2021. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  18. ↑ а б France’s Far-Right Zemmour Shakes Up Presidential Race, But Likely to Macron’s Favor. Голос Америки (англійською) . 25 жовтня 2021. Архів оригіналу за 7 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  19. ↑ а б в Éric Zemmour: The far-right pundit who threatens to outflank Le Pen. france24.com (англійською) . 13 вересня 2021. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  20. ↑ а б Disillusion hits Zemmour supporters ahead of June elections. Le Monde (англійською) . 12 травня 2022. Архів оригіналу за 28 травня 2022. Процитовано 28 травня 2022.
  21. ↑ а б Фанат Путіна Земмур епічно провалився на парламентських виборах у Франції. Європейська правда (українською) . 13 червня 2022. Архів оригіналу за 13 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  22. ↑ а б в г д Ерік Земмур – нова зірка французької політики. Главком (українською) . 1 листопада 2021. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  23. ↑ а б в “Темна конячка” президентських перегонів у Франції: хто такий Ерік Земмур. Європейська правда (українською) . 27 жовтня 2021. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  24. ↑ а б "Французький Трамп" Ерік Земмур. Чи стане борець з ісламом і фемінізмом президентом Франції?. BBC News (українською) . 24 жовтня 2021. Архів оригіналу за 13 листопада 2021. Процитовано 13 листопада 2021.
  25. ↑ Eric Zemmour: Meet the right-wing TV pundit set to shake up France's presidential race. Euronews (англійською) . 13 жовтня 2021. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  26. ↑ Eric Zemmour. europe1.fr (французькою) . Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  27. ↑ Zemmour: 9.700 euros pour un petit papier par semaine. slate.fr (французькою) . 25 березня 2010. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  28. ↑ Far-right figure Eric Zemmour emerges as potential Macron rival in France. aa.com.tr (англійською) . 23 жовтня 2021. Архів оригіналу за 8 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  29. ↑ а б Eric Zemmour se retire du Figaro le temps de la promotion de son livre. Le Figaro (французькою) . 1 вересня 2021. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  30. ↑ Éric Zemmour, invité surprise de la présidentielle 2022?. Le Point (французькою) . 7 лютого 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  31. ↑ Éric Zemmour et la présidentielle 2022 : la campagne qui n’a pas lieu. Marianne (французькою) . 22 квітня 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  32. ↑ Eric Zemmour, candidat à la présidence française : le polémiste s'y préparerait !. La Dernière Heure (французькою) . 8 лютого 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  33. ↑ France: Éric Zemmour candidat à la présidence ? L’extrême droite s’agite. Le Soleil (французькою) . 2 березня 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  34. ↑ Albin Michel rompt avec Éric Zemmour. La Presse (французькою) . 29 червня 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  35. ↑ Albin Michel lourde Zemmour invoquant sa «candidature à la présidentielle», lui nie. Liberation (французькою) . 29 червня 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  36. ↑ Le CSA demande aux chaînes de télévision de décompter le temps de parole d’Eric Zemmour. Le Monde (французькою) . 8 вересня 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  37. ↑ CNews remplace Eric Zemmour par plusieurs éditorialistes ultraconservateurs. Le Monde (французькою) . 13 вересня 2021. Архів оригіналу за 18 листопада 2021. Процитовано 18 листопада 2021.
  38. ↑ Présidentielle : Éric Zemmour n’est pas encore candidat... mais il a déjà un QG de campagne. Le Parisien (французькою) . 28 вересня 2021. Архів оригіналу за 3 жовтня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  39. ↑ У Франції іде на вибори симпатик Путіна, що може стати головним конкурентом Макрона. Українська правда (українською) . 30 листопада 2021. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  40. ↑ Ерік Земмур: проросійський полеміст іде у президенти Франції. Лівий берег (українською) . 30 листопада 2021. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  41. ↑ Називав Україну "мертвою": прихильник Путіна висунувся кандидатом у президенти Франції. РБК-Україна (українською) . 30 листопада 2021. Архів оригіналу за 1 грудня 2021. Процитовано 1 грудня 2021.
  42. ↑ Présidentielle : Marine Le Pen et Eric Zemmour décrochent leurs 500 parrainages. Les Echos (французькою) . 1 березня 2022. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 28 травня 2022.
  43. ↑ French election: Far-right Le Pen closes in on Macron ahead of vote. BBC News (англійською) . 8 квітня 2022. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 28 травня 2022.
  44. ↑ Accueil Présidentielle 2022. Міністр внутрішніх справ Франції (французькою) . Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 28 травня 2022.
  45. ↑ EXCLUSIF. Zemmour candidat à la présidentielle ? Le sondage qui le teste. Le Point (французькою) . 17 червня 2021. Архів оригіналу за 2 жовтня 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  46. ↑ PRÉSIDENTIELLE 2022: UN SONDAGE CRÉDITE ÉRIC ZEMMOUR DE 7% DES VOIX. bfmtv.com (французькою) . 27 серпня 2021. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  47. ↑ Présidentielle : un premier sondage donne Éric Zemmour à 10 %. Le Point (французькою) . 14 вересня 2021. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  48. ↑ Présidentielle. Zemmour monte à 11 % dans un sondage, Macron et Le Pen restent en tête. Ouest France (французькою) . 21 вересня 2021. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 19 листопада 2021.
  49. ↑ Présidentielle 2022 : Eric Zemmour grimpe à 13% et rattrape Marine Le Pen. rtl (французькою) . 28 вересня 2021. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  50. ↑ Présidentielle 2022 : Éric Zemmour crédité de 15% des intentions de vote, à un point de Marine Le Pen. La depeche (французькою) . 1 жовтня 2021. Архів оригіналу за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  51. ↑ Présidentielle 2022 : un sondage qualifie Zemmour au second tour. Le Point (французькою) . 6 жовтня 2021. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  52. ↑ Far-right French politician Zemmour moves ahead in presidential polls. The Independent (англійською) . 22 жовтня 2021. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  53. ↑ Présidentielle 2022 : Éric Zemmour à nouveau donné au second tour, selon un sondage. Le Point (французькою) . 27 жовтня 2021. Архів оригіналу за 21 листопада 2021.
  54. ↑ Poll sees Zemmour making it to second round of French presidential vote. Reuters. 7 листопада 2021. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  55. ↑ PRÉSIDENTIELLE: ERIC ZEMMOUR CREUSE L'ÉCART AVEC MARINE LE PEN DANS UN NOUVEAU SONDAGE. bfmtv (французькою) . 9 листопада 2021. Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021.
  56. ↑ Présidentielle 2022 : Pécresse donnée gagnante du second tour face à Macron, selon un sondage. Le Figaro (французькою) . 7 грудня 2021. Архів оригіналу за 14 січня 2022. Процитовано 19 січня 2022.
  57. ↑ Présidentielle : Pécresse talonne Macron, Zemmour recule encore, la gauche dégringole. L'Obs (французькою) . 10 грудня 2021. Архів оригіналу за 19 грудня 2021. Процитовано 19 січня 2022.
  58. ↑ La gauche en berne, la percée Pécresse... les tendances des sondages à 4 mois du 1er tour. Le HuffPost (французькою) . 10 грудня 2021. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 19 січня 2022.
  59. ↑ Sondage : Éric Zemmour devance Valérie Pécresse pour la première fois. Le Point (французькою) . 15 лютого 2022. Архів оригіналу за 15 лютого 2022. Процитовано 8 лютого 2022.
  60. ↑ Макрон нарощує рейтинг на тлі російської загрози – опитування. Європейська правда (українською) . 9 березня 2022. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 8 квітня 2022.
  61. ↑ Вибори у Франції – опитування показує скорочення розриву між Макроном та Ле Пен. Європейська правда (українською) . 5 квітня 2022. Архів оригіналу за 5 квітня 2022. Процитовано 8 квітня 2022.
  62. ↑ Législatives : candidat dans la quatrième circonscription du Var, Éric Zemmour arrive sur un terrain favorable. Le Journal du Dimanche (французькою) . 12 травня 2022. Архів оригіналу за 27 травня 2022. Процитовано 28 травня 2022.
  63. ↑ Législatives 2022. Éric Zemmour éliminé dès le premier tour dans le Var. Ouest-France (французькою) . 12 червня 2022. Архів оригіналу за 14 червня 2022. Процитовано 13 червня 2022.
  64. ↑ а б в г д е Фанат Путіна, ворог мігрантів: хто такий Ерік Земмур і чому він може кинути виклик Макрону. Європейська правда (українською) . 27 жовтня 2021. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  65. ↑ Eric Zemmour condamné pour provocation à la haine raciale. Liberation (французькою) . 18 лютого 2011. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  66. ↑ Eric Zemmour reconnu coupable de provocation à la discrimination raciale. 20minutes.fr (французькою) . 18 лютого 2011. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
  67. ↑ French far-right figure Zemmour fined 3,000 euros over Islamophobic remarks. dailysabah.com (англійською) . 20 вересня 2019. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  68. ↑ Eric Zemmour définitivement condamné pour provocation à la haine raciale. Le Monde (французькою) . 20 вересня 2019. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  69. ↑ INFO LE POINT. Éric Zemmour saisit la CEDH. Le Point (французькою) . 23 жовтня 2019. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  70. ↑ Éric Zemmour, condamné pour provocation à la haine, saisit la Cour européenne des droits de l’homme. Ouest-France (французькою) . 11 грудня 2019. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  71. ↑ У Франції оштрафували на 10 тисяч євро кандидата в президенти Земмура. Радіо Свобода (українською) . 18 січня 2022. Архів оригіналу за 25 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  72. ↑ French far-right presidential candidate Eric Zemmour convicted of hate speech. Politico (англійською) . 17 січня 2022. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  73. ↑ French far-right presidential candidate Zemmour convicted for racist hate speech. France24 (англійською) . 17 січня 2022. Архів оригіналу за 24 січня 2022. Процитовано 25 січня 2022.
  74. ↑ Eric Zemmour condamné à 10 000 euros d'amende pour injure et provocation à la haine. Paris Match (французькою) . 25 вересня 2020. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  75. ↑ Eric Zemmour condamné à 10 000 euros d’amende pour injure et provocation à la haine. Le Monde (французькою) . 25 вересня 2020. Архів оригіналу за 2 жовтня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  76. ↑ Propos anti-islam et immigration : Eric Zemmour relaxé en appel. Liberation (французькою) . 8 вересня 2021. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  77. ↑ Après la relaxe d’Eric Zemmour pour des propos anti-islam, le parquet général se pourvoit en cassation. Le Monde (французькою) . 14 вересня 2021. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  78. ↑ ZEMMOUR: "NOUS SOMMES NOMBREUX À NE PLUS RECONNAÎTRE LA FRANCE". bfmtv.com (французькою) . 15 жовтня 2014. Архів оригіналу за 27 червня 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  79. ↑ Zemmour, la position du réactionnaire. Ліберасьйон (французькою) . 17 травня 2010. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  80. ↑ а б Кандидат у президенти Земмур хоче залишити Францію у НАТО, щоб не пускати туди Україну. Європейська правда (українською) . 24 січня 2022. Архів оригіналу за 28 січня 2022. Процитовано 29 січня 2022.
  81. ↑ Éric Zemmour : "L'Ukraine est morte, mais il est interdit de le dire". rtl.fr (французькою) . 24 лютого 2015. Архів оригіналу за 10 листопада 2021. Процитовано 10 листопада 2021.
  82. ↑ Чи можливий у Франції проросійський реванш та які загрози є для України. 24 Канал (укр.). 9 березня 2023. Процитовано 3 лютого 2024.
  83. ↑ «Vous êtes le porte-parole parfait de l'Etat profond américain» : Zemmour tance BHL lors d'un débat. RT France (французькою) . 26 червня 2021. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  84. ↑ Eric Zemmour accusé d'agression sexuelle par une élue d'Aix-en-Provence. Marie Claire France (французькою) . 28 квітня 2021. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021.
  85. ↑ Éric Zemmour visé par de nouvelles accusations de violences sexuelles. Elle (французькою) . Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021.
  86. ↑ Deux nouveaux témoignages accusent Eric Zemmour d’agressions sexuelles. Libertation (французькою) . 30 травня 2021. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 16 листопада 2021.
  87. ↑ Mylène Chichportich, femme d'Eric Zemmour : en couple avec le polémiste depuis 39 ans. linternaute.com (французькою) . 29 вересня 2021. Процитовано 9 листопада 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ерік_Земмур&oldid=42357190