Червнева депортація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Версія для друку більше не підтримується і може мати помилки обробки. Будь ласка, оновіть свої закладки браузера, а також використовуйте натомість базову функцію друку у браузері.

Червнева депортація — четверта хвиля масових депортацій десятків тисяч людей у 1940—1941 роках у СРСР з територій, окупованих Радянським Союзом у 1939—1940 роках: Литви, Латвії, Естонії, Західної Білорусі, Молдови та українських земель — Західної України, Північної Буковини, Буджаку. Депортація відбувалася у травні-червні 1941 року.[1]

Масова депортація у червні 1941 року була організована відповідно до вказівок НКВС СРСР під керівництвом Лаврентія Берії як головного виконавця. Надсекретна операція відбувалася згідно з постановою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 16 травня 1941 року «Про виселення ворожого елементу з республік Прибалтики, Західної України й Західної Білорусії, Молдавії»[1]. Радянська міліція проводила арешти за співпраці місцевих членів комуністичної партії.[2]

Депортація

Депортація проходила з 22 травня по 20 червня 1941 року[3], якраз напередодні Німецько-радянської війни. Проте метою депортацій було не так посилення безпеки під час підготовки війни, як усунення політичних опонентів радянської влади[4].

Депортація відбувалася протягом року після радянської окупації балтійських країн та Бессарабії з Північною Буковиною і стосувалася «антирадянських елементів»: громадських і політичних діячів, чиновників, поміщиків, промисловців, офіцерів, жандармів, тощо[5][1]. На території окупованих Західної України і Західної Білорусі це була вже четверта хвиля масових депортацій[6], яка більшою мірою була направлена проти ОУН[5].

Порядок депортації, також знаний як «інструкції Сєрова[en]», був затверджений особисто заступником народного комісара державної безпеки СРСР Іваном Сєровим. Людей переселяли без підготовки цілими родинами.[6] Чоловіків здебільшого ув'язнювали, і у подальшому, більшість і них загинули в ГУЛАГу. Жінки і діти були переселені до спецпоселень здебільшого в Комі АРСР, Омській та Новосибірській областях, Красноярському та Алтайському краях РРФСР, Казахській РСР[3][7].

Червнева депортація 1941 року проводилася хвилями і по окремих регіонах, на відміну від попередніх акцій такого штибу, які були загальними, з причини недостатньої кількості ешелонів та перевантаженості залізниць. Адже в цей же час назустріч депортованим ешелонами перекидалися загальновійськові армії та механізовані корпуси.[8]

Депортація в Україні

На Західній Україні у червні 1941 року органи НКВС провели чергову, вже четверту за два роки депортацію із Західної України, якою було охоплено понад 300 тисяч осіб.[9][10]

В Північній Буковині депортації проходили у два етапи — перший відбувся 23 травня, другий — 13 червня 1941 року. У травні вивозили в основному так званих зрадників Батьківщини, засуджених Особливою нарадою при НКВС СРСР. До цієї категорії належали ті, хто прагнув виїхати за кордон чи робив спроби перейти кордон нелегально[1], а також члени ОУН[11]. Депортації підлягала 181 буковинська родина (306 дорослих осіб і 210 неповнолітніх). У 36 вагонах їх направили у Кіровську область, Красноярський край та Комі АРСР.[11]

У червні до «зрадників батьківщини», згідно з постановою об'єднаного засідання бюро Чернівецького обкому КП(б)У та обвликонкому від 8 червня 1941 року, доєднали «поміщиків, фабрикантів, активних діячів контрреволюційних партій, крупних торговців»[1]. В результаті червневої акції з Буковини було виселено 2279 родин — 7116 осіб, ще 604 особи було заарештовано.[11]

Депортація в Білорусі

В Західній Білорусі депортація почалася в ніч з 19 на 20 червня 1941 року. Загалом із західних областей Білорусі було вислано більше 22,000 осіб.[12][13]

Деякі «зрадники батьківщини», на відміну від того, як це робилося в Балтії і Молдові, виселялися разом з родинами. Згідно з повідомленнями наркома внутрішніх справ БРСР Лаврентія Цанави секретарю ЦК КП(б) БРСР Пантелеймону Пономаренко від 21 червня 1941, таких заарештованих — учасників різних білоруських, польських, українських, російських та єврейських контрреволюційних організацій, чиновників «колишньої польської держави», білогвардійських офіцерів і іншого «контрреволюційного елементу» — було всього 2059.[12][13]

Депортація в Естонії

Транспорт для депортації у 1941 році. Вантажівка ГАЗ-ААА і залізничний товарний вагон. Площа Свободи, Таллінн
Докладніше: Радянські депортації з Естонії

Депортація в Естонії почалася в ніч на 14 червня, з п'ятниці на суботу. Організатори виселення в особі керівних органів НКВС захопили транспортні засоби майже всіх діючих на той час в Естонії установ й близько першої години ночі почали одночасно заарештовувати людей великими гуртами по всій Естонії. Родинам було дозволено взяти до 100 кг особистих речей. Родичів часто силоміць розділяли.[14]

Рівень смертності серед естонських депортованих становив 60 %[4]. З близько 10 тисяч депортованих загинули близько 6 тисяч[14][15].

Депортація в Латвії

13 і 14 червня 1941 року відбулася депортація орієнтовно 15.600 осіб, включно з п'ятою частиною останнього законного уряду Латвії.

Під час червневої депортації 1941 року частка депортованих євреїв у населенні Латвії виявилася більшою, ніж частка депортованих латвійців.[16]

Убиті радянськими каральними органами в'язні та наглядачі Правенішківського табору.

Депортація в Литві

Депортація в Литві почалася 14 червня і супроводжувалася близько 40 масовими стратами в період між 22 та 27 червня. Наприклад, 230 литовських в'язнів та цивільних було вбито у Правінішкіському концентраційному таборі, тоді як у в'язниці Мінська було страчено 15 в'язнів. Крім цього близько 70-80 литовських політичних в'язнів було вбито НКВС у Райняйському лісі після влаштованого литовцями Червневого повстання.[2]

Було заслано політичну, військову, господарчу еліту Литви - колишніх президента Александраса Стульгінскіса та прем'єр-міністра Пранаса Довідайтіса, чимало міністрів, 1200 вчителів, 79 священників[17]. Загалом з 14 по 18 червня 1941 року з Литви було вислано у віддалені райони Сибіру і Крайньої Півночі близько 34 тисяч осіб[18].

70 років першої масової депортації бессарабців. 1941-2011. Поштова марка Молдови.

Депортація в Молдові

На території Молдови виселення, яким керував уповноважений ЦК ВКП(б) по МРСР Серго Гоглідзе, проходило в ніч з 12 на 13 червня 1941 року. Згідно зі звітом, який був направлений Сталіну, Молотову і Берії, вже 13 червня з МРСР за одну ніч було вислано 24 360 осіб. Найбільше депортованих вивезли з Кишинева, Бєльц, Тараклії. Виселяли родинами, проте на шляху до місця заслання родини розділяли. Близько 8 тисяч чоловіків розподілили по трудовим таборам. Матерів з дітьми — по спецпоселенням в Казахській РСР, а також Омській та Новосибірській областях РРФСР.[19]

В культурі

Червневій депортації 1941 року присвячено низку книжок латвійських письменників, серед яких «Ексгумація» Аніти Лієпи, «Ляпас» Віри Волкевіч, «Невчасно народжені» Освальда Мауріньша, «… І тоді прийшов руйнівник» Скайдри Гайл. Також зазначені події відтворено у латвійському фільмі «Хресна дорога» Юріса Под­нієкси та естонському «Бічний вітер»[20] режисера Мартті Гельде. Зйомки стрічки відбувалися, зокрема, в селищі Нижній Булан у Сибіру, де живуть нащадки засланих і депортованих балтійців. У латвійських театрах поставлено кілька п'єс, присвячених темі радянських депортацій. Найвідоміші з них — «Торкнутися білого ведмедя!» (2005, режисер Лауріс Гундарс) і постановка Латвійського національного театру «На березі Вельупе».[21]

Примітки

  1. ↑ а б в г д Стяжкіна Олена. Рокада: чотири нариси з історії Другої Світової. — К.: Дух і Літера, 2020. — с. 89-104. ISBN 978-966-378-764-0.
  2. ↑ а б Комуністична диктатура в Литві. Радянська окупація (1940—1941; 1944—1991) [Архівовано 10 жовтня 2020 у Wayback Machine.]; Communist Crimes. Процитовано 9 жовтня 2020 (англ.)
  3. ↑ а б Bloxham, Donald; Moses, A. Dirk (2010). The Oxford Handbook of Genocide Studies. Oxford University Press. — p. 403. ISBN 9780199232116 (англ.)
  4. ↑ а б Estonia Since 1944: Report of the Estonian International Commission for the Investigation of Crimes Against Humanity. Tallinn: Estonian International Commission for the Investigation of Crimes Against Humanity. — p. 310. [Архівовано 28 березня 2019 у Wayback Machine.] ISBN 978-9949183005 (англ.)
  5. ↑ а б Lovell, Stephen (2011). The Shadow of War: Russia and the USSR, 1941 to the present. John Wiley & Sons. — p. 218. ISBN 9781444351590. (англ.)
  6. ↑ а б Lane, Thomas (2004). Victims of Stalin and Hitler: The Exodus of Poles and Balts to Britain. Palgrave Macmillan. p. 79. ISBN 978-1-349-51584-4. (англ.)
  7. ↑ Приєднання Бессарабії і Буковини до СРСР [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]; Володимир Лук'янюк, Цей день в історії, 9 травня 2015.
  8. ↑ Як Радянський Союз «не готувався» до війни з Німеччиною [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.]; Сергій Грабовський, Радіо Свобода, 14 червня 2011.
  9. ↑ Україна-Польща важкі питання. — Т. 5./ Ред. Є. Місило. Світовий союз воїнів Армії Крайової; Об'єднання українців у Польщі. — Варшава, 2001. — с. 20 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020.
  10. ↑ В. Парсаданова. Депортація населення із Західної України і Західної Білорусії в 1939—1941 рр. — Нова і новітня історія. — 1990. — № 2. — с. 32. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 22 жовтня 2020.
  11. ↑ а б в Матеріали до української етнології: зб. наук. пр. — Київ: (б. в.), 2007. — Вип. 6 (9). — с. 106 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 9 серпня 2021. Процитовано 22 жовтня 2020.
  12. ↑ а б Адамушка У.I. Палітычныя рэпрэсіі 20–50-х гадоу на Беларусі. Минск: Беларусь. — 1994. — с. 106—107. (біл.)
  13. ↑ а б Масштаби депортації населення вглиб СРСР в травні-червні 1941 р. [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Меморіал. Процитовано 27 жовтня 2020 (рос.)
  14. ↑ а б Сьогодні в Естонії вшановують постраждалих від сталінської депортації [Архівовано 17 жовтня 2020 у Wayback Machine.]; Еспресо TV, 14 червня 2020.
  15. ↑ В Естонії вшанували пам'ять жертв червневої депортації [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.]; Микола Сірук, День, 14 червня 2017.
  16. ↑ Голокост у Латвії — що було і про що мовчала Радянська влада [Архівовано 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]; Олег Кудрін, Укрінформ, 27 січня 2018.
  17. ↑ А.Бумблаускас, А.Ейдинтас, А.Кулакаускас, М.Тамошайтис. Історія Литви кожному. — К.: «Балтія-Друк», 2018. — с. 316.
  18. ↑ Algirdas Julius Greimas, Saulius Žukas. Lietuva Pabaltijy. Istorijos ir kultūros bruožai. Vilnius: Baltos lankos, 1999. P. 149.(лит.)
  19. ↑ Не повернеться ніхто і ніколи — тут загинете [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.]; newsmaker.md. Процитовано 25 жовтня 2020 (рум.)
  20. ↑ Які фільми знімають в Естонії? [Архівовано 25 березня 2015 у Wayback Machine.]; Euronews, 21 листопада 2014.
  21. ↑ Депортовані й незабуті [Архівовано 18 жовтня 2020 у Wayback Machine.]; Алла Пушкарчук, Український тиждень, 12 вересня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Червнева_депортація&oldid=40034885