Водонос
Водонос, також Возивода[1] — професія, що існувала до появи системи центрального водопостачання.[2] Водоноси набирали воду в джерелі (річці, криниці, з водокачки тощо) і розносили або розвозили її по домівках.
Поява водопроводів не знищила професію одразу. Лондонські водоноси продовжували набирати воду з річки до 14 століття, попри існування водопроводу.[3] В Петербурзі в сер. 19 століття працювало 37 водокачок, від яких водоноси розносили воду у відрах по домівках.[4]
В Китаї початку 20 ст. все ще залишалося більше тисячі водоносів. Вони не тільки виконували свої обов'язки, а й допомагалаи літнім та хворим людям, які не могли дбати про себе.[5]
Галерея
-
Туніс, початок 20 ст. -
Водоноси в Ґанґу, початок 20 ст. -
Раджастан, 2006 -
Венеція, 19 ст. -
Водоноси на берегах Нілу, поч. 20 ст. -
Водонос, Ежен де Блаас (1887) -
Статуя водоноса з коромислом (йоке), Китай -
El Aguador (Водонос), Еміліано Ернандес, Канарські острови -
Le Travail, Ежен де Блаас (бл. 1900)
Примітки
- ↑ возивода — Великий тлумачний словник сучасної мови. Slovnyk.me (укр.). Процитовано 24 вересня 2022.
- ↑ A.N. Angelakis, L.W. Mays, D. Koutsoyiannis (2012). Evolution of Water Supply Through the Millennia. IWA Publishing. с. 209. ISBN 9781843395409. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
- ↑ Roberta J. Magnusson. Water Technology in the Middle Ages: Cities, Monasteries, and Waterworks after the Roman Empire. — JHU Press, 2003. — ISBN 9780801872839.
- ↑ Екатерина Юхнева. Петербургские доходные дома. Очерки из истории быта. — Litres, 2013. — С. 127, 205. — ISBN 9785457237322.
- ↑ Di Wang (2003). Street Culture in Chengdu: Public Space, Urban Commoners, and Local Politics, 1870-1930. Stanford University Press. с. 75—76. ISBN 9780804747783. Архів оригіналу за 31 січня 2022. Процитовано 31 січня 2022.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |