Римський статут Міжнародного кримінального суду

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:12, 25 серпня 2024, створена Sane1-19 (обговорення | внесок) (Скасування редагування № 43346412 користувача Yasnodark (обговорення) адміністрація, я прошу звернути увагу на системний вандалізм користувача Yasnodark, який не має базової правничої, історичної або політичної компетенції, але натомість продовжує поширювати проросійські фейки про римський статут)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Римський статут
Римський статут Міжнародного кримінального суду
ТипМіжнародний договір
Підготовлено17 липня 1998 року
Підписано17 липня 1998 року
МісцеРим, Італія
Чинність1 липня 2002 року[1]
Умови60 ратифікацій
Підписанти137[1]
Сторони124[1]
ЗберігаєтьсяГенеральний секретар ООН
МовиАрабська, китайська, англійська, французька, російська, іспанська
Сайтlegal.un.org/icc/
Держави-учасниці
   Підписали і ратифікували
   Підписали і ратифікували, але потім відкликали ратифікацію
   Підписали, але не ратифікували
   Підписали, але потім відкликали
   Не підписали і не ратифікували

Римський статут Міжнародного Кримінального Суду (англ. Rome Statute of the International Criminal Court) — міжнародний договір, що заснував Міжнародний кримінальний суд. Ухвалений на дипломатичній конференції в Римі 17 липня 1998 року та набрав чинності з 1 липня 2002 року. Станом на листопад 2023 року Римський статут підписали всього 137 держав (Україна — 20 січня 2000 року), але ратифікували лише 124 держави[1] (не рахуючи України). 21 серпня 2024 року Верховна Рада України 9 скликання ратифікувала Римський статут із заявою по статті 124 щодо позбавлення юрисдикції МКС по статті 8 «Воєнні злочини» на 7 років[2][3][4].

Статут встановлює коло діяльності, юрисдикцію і структуру суду.

Ціль

Римський статут встановлює чотири основні міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини і злочини агресії. Проте в ході переговорів були розглянуті для внесення й інші злочини, зокрема екоцид.[5]

Історія

Передумови

Римський статут являє собою підсумок багаторазових спроб створення національного та міжнародного трибуналу. Наприкінці ХІХ століття міжнародна спільнота здійснила перші кроки до створення незмінних судів з національною юрисдикцією. Разом із Гаазькою міжнародною конвенцією миру, представники найбільших націй спробували узгодити закони війни та ввести обмеження на використання високотехнологічної зброї. По закінченню Першої світової війни та після ще більш тяжких злочинів, скоєних під час Другої світової війни, пріоритетним завданням стало переслідування осіб, відповідальних за злочини, які вважаються настільки важкими, що їх необхідно назвати злочинами проти людства.

Заради дотримання основних принципів демократичної цивілізації, злочинці не можуть бути страчені на майданах або відправлені в табори. Натомість із ними поводяться саме як зі злочинцями, регулярно здійснюючи судовий розгляд, з наданням права на захист і презумпції невинуватості. З цього погляду, важливою подією в історії права став Нюрнберзький процес, після якого були підписані деякі договори, що й привели до розробки Римського статуту.

Прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 260 від 9 грудня 1948 року Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду — була першим кроком на шляху до створення міжнародного постійного кримінального трибуналу з юрисдикцією на злочини, котрі, на той час, ще не були визначені у міжнародних договорах. У резолюції висловлено надію на поступ Юридичної комісії ООН у цьому напрямку.

Генеральна Асамблея, врахувавши певні міркування, висловлені Комісією, створила комітет для підготовки проекту Статуту і вивчення відповідних юридичних питань. 1951 року, був представлений перший проєкт. Другий вийшов 1955 року, але стикнувся з численним затримками, офіційно — через труднощі у визначенні злочину агресії, які були вирішені під час дипломатичних переговорів уже аж після набуття Статутом сили. Геополітична напруженість холодної війни також сприяла затримці.

Тринідад і Тобаго звернулися у грудні 1989 року до Генеральної Асамблеї, щоби знову відкрити переговори про створення міжнародного кримінального суду, і 1994 року представив проект статуту. Генеральна Асамблея заснувала спеціальний комітет для Міжнародного кримінального суду, вислухавши висновки Підготовчого комітету, який працював над проектом протягом двох років з 1996 по 1998 рік.

Тим часом Організація Об'єднаних Націй створила спеціальні трибунали для колишньої Югославії (МТКЮ) і по Руанді (МТР), після чого через питання, які виникли впродовж досудового розслідування, чи вже на судовій стадії, до Статуту було внесено поправки, що дуже нагадують чинний Римський Статут.

Створення

Під час своєї 52-й сесії Генеральна Асамблея ООН ухвалила рішення про скликання дипломатичної конференції для установи Міжнародного кримінального суду. Конференція відбулася в Римі 15 червня — 17 липня 1998, як зазначає договір, який набув чинності 1 липня 2002 року. Ця Римська конференція була відвідана представниками 161 держави, а також спостерігачами інших різноманітних організацій, міжурядових організацій та агентств, та неурядових організацій (зокрема численні групи з захисту прав людини). Вона відбувалася у штабі Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, розташованої приблизно за чотири кілометри від Ватикану (однієї з представлених держав).[6][7]

У червні 1998 року, після кількох років переговорів, спрямованих на встановлення постійного міжнародного трибуналу для судового переслідування осіб, звинувачених у геноциді, злочинах проти людяності, воєнних злочинах та злочинах агресії, Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй скликала п'ятитижневу дипломатичну конференцію в Римі для доопрацювання і ухвалення конвенції про створення Міжнародного кримінального суду.[8][9]

17 липня 1998 року Римський статут був ухвалений шляхом голосування 120-ти держав, 7 висловилися проти, 21-на утрималась.[10] Які саме країни проголосували проти, остаточно не відомо. Але цілком очевидно, що серед них були такі держави, як КНР, Ізраїль і Сполучені Штати, тому що згодом вони публічно висловили своє негативне ставлення. Спостерігачі та коментатори роблять припущення, що серед решти країн, які не підтримали Римський статут, можуть бути Індія, Індонезія, Ірак, Лівія, Катар, Росія, Саудівська Аравія, Судан і Ємен. Найбільше дослідники схиляються зараховувати до держав, які проголосували проти Іраку, Лівію, Катару та Ємену.[11]

11 квітня 2002 року на особливих урочистостях, що відбулися в штаб-квартирі Організації Об'єднаних Націй в Нью-Йорку, десять країн ратифікували Статут[12], внаслідок чого загальне число країн-підписантів досягло шістдесяти, що було найменшою кількістю, потрібною для приведення Статуту до чинності, як це визначено у статті 126. Договір набув чинності 1 липня 2002 року;[12] МКС може розслідувати лише ті злочини, які були скоєні після дати набуття ним чинності.

Держави-учасники

Підозрювані у скоєнні міжнародного злочину: Володимир Путін та Марія Львова-Бєлова. МКС видав ордер на їх арешт у березні 2023.

Держави стають учасниками Міжнародного кримінального суду, а злочини, скоєні їхніми громадянами або на їхній території — підсудними йому, по факту ратифікації Римського статуту або на підставі визнання юрисдикції за ст. 12(3), як це зробила Україна.

Станом на квітень 2013 року Римський статут ратифікували 122 держави світу[13]. Серед 193 держав-членів ООН його ратифікувала лише 121 держава (острови Кука не є членами ООН), 31 — підписали, але не ратифікували, а 41 — взагалі не підписали.

Деякі держави принципово негативно ставляться до самої ідеї існування МКС. На їхню думку, МКС обмежує суверенітет держави та має невизначено широку компетенцію. Такої думки дотримуються такі держави, як США, Китай, Індія, Ізраїль та Іран.

Попри те, що уряд США підписав Римський статут у 2000 році, вже 2002 року він відкликав свій підпис. Спочатку Білл Клінтон, підписуючи документ, пояснив, що США не збираються ратифікувати Римський статут, доки в повній мірі не ознайомляться з діяльністю МКС[14]. Згодом адміністрація Буша-молодшого, маючи на меті захист власних військовослужбовців, взагалі відмовилась від участі в Римському статуті, назвавши його таким, що порушує національні інтереси та суверенітет США. Окрім того, у 2002 році був ухвалений спеціальний Закон про захист американських військовослужбовців, котрий дозволив застосування військової сили для визволення будь-якого американського громадянина, або громадян країн союзників США, затриманих на території будь-якої держави[15]. Водночас, США уклали низку двосторонніх угод, в котрих зобов'язали відповідні держави не видавати підозрюваних американських громадян Міжнародному кримінальному суду; у разі порушення цих домовленостей США припинять надавати військову допомогу та будь-яку іншу підтримку[16][17].

У 2008 році це положення Закону (Sec. 2007) було скасовано, і США переглягуло своє ставлення до МКС. Останнім часом співпраця США і МКС навпаки інтенсифікувалась – США передавали до МКС докази російських воєнних злочинів. Була заява США про те, що вони сприятимуть його діяльності щодо злочинів, вчинених в Україні.

Держави-учасники, що ратифікували Римський статут, поділяються на такі регіональні групи:

  • Африканські держави;
  • Азійські держави, серед яких і держави в районі Тихого океану;
  • Східноєвропейські держави;
  • Держави Латинської Америки та Карибського басейну;
  • Західна Європа та інші держави.

Станом на квітень 2013 року 34 держави-учасниці МКС належать до африканських держав, 18 — до азійських, 18 — є представниками від Східної Європи, 27 — від Латинської Америки та Карибського басейну і 25 — від Західної Європи та інших держав.

3 жовтня 2023 року Вірменія ратифікувала Римський статут, зобов'язавшись виконувати рішення Міжнародного кримінального суду (МКС). Вірменія підписала Римський статут у 1999 році, але тоді не ратифікувала його[18].

Україна та Римський статут

Україна підписала Римський статут 20 січня 2000 року, але не ратифікувала його, хоча після підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом у 2014 році ратифікація цього документу є одним із прямих міжнародних зобов'язань України. Водночас Римський статут передбачає можливість визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду державою, яка не ратифікувала статут.[19]

Понад дві третини чинних українських військовослужбовців мають позитивне ставлення щодо ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду Так,цілком підтримують ідею ратифікації 37%, скоріше підтримують – 34%. [20]

У цивільних немає критичного несприйняття Римського статуту, те ж саме ми бачимо і серед військових. Абсолютна підтримка (ратифікації РС серед чинних військовослужбовців – ред.) – 37%, скоріше підтримка – 34%. Ми маємо страву з більш як половиною опитаних, які не вбачають проблеми в ратифікації Римського статуту. Відповідно закиди про те, що військові проти – не підтверджуються в контексті безпосередньо даних, які є. Плюс до того, що є критично важливим, ми не маємо суттєвих розривів між офіцерським складом, сержантським складом.[20]

На відміну від міжнародних судових органів, які за своєю природою є допоміжними засобами захисту прав і свобод людини і громадянина, Міжнародний кримінальний суд доповнює систему національної юрисдикції[21] та може брати до свого провадження справи не тільки за зверненням держави-учасниці, а й із власної ініціативи. Але, відповідно до принципу комплементарності, закріпленому у ст. 17 Римського статуту:

...справа не може бути прийнятою до провадження у випадках, коли:

a) у цій справі здійснюється розслідування або кримінальне переслідування державою, яка має юрисдикцію щодо неї, за винятком випадків, коли ця держава не бажає або не здатна належним чином здійснювати розслідування або кримінальне переслідування;

b) державою, яка має юрисдикцію щодо такої справи, вже було проведено розслідування, і ця держава вирішила не здійснювати кримінального переслідування щодо відповідної особи, за винятком випадків, коли таке рішення стало результатом небажання або нездатності держави належним чином здійснювати кримінальне переслідування;

c) відповідну особу вже було засуджено за поведінку, яка є предметом цієї заяви, і проведення судового розгляду Судом не дозволяється згідно з пунктом 3 статті 20;

d) справа не є достатньо серйозною, щоб виправдати подальші дії з боку Суду.


2. Щоб виявити в конкретній справі небажання, Суд, беручи до уваги принципи належної правової процедури, визнані міжнародним правом, враховує наявність одного або декількох таких чинників у відповідних випадках:

a) провадження було здійснено чи здійснюється або національне рішення було ухвалено з метою убезпечити відповідну особу від кримінальної відповідальності за злочини, що підпадають під юрисдикцію Суду, зазначені у статті 5;

b) мала місце необґрунтована затримка у провадженні, яка за існуючих обставин є несумісною з наміром притягнути відповідну особу до відповідальності;

c) провадження не здійснювалось або не здійснюється незалежно чи неупереджено і спосіб, у який воно здійснювалося або здійснюється, за існуючих обставин є несумісним з наміром притягнути відповідну особу до відповідальності.


3. Щоб виявити в конкретному випадку нездатність, Суд враховує, чи здатна держава у зв’язку з повним або істотним розвалом чи відсутністю своєї національної судової системи отримати у своє розпорядження обвинуваченого чи необхідні докази і показання або ж вона не здатна здійснювати провадження з будь-яких інших причин.

Більш того, існують важливі запобіжники, передбачені у ст. 18:

1. У тих випадках, коли ситуація була передана до Суду відповідно до статті 13(a) і Прокурор визначив, що існують належні підстави для початку розслідування, або Прокурор розпочав розслідування відповідно до статей 13(c) і 15, Прокурор надсилає повідомлення всім державам-учасницям і тим державам, які, враховуючи наявну інформацію, зазвичай здійснювали б юрисдикцію щодо відповідних злочинів. Прокурор може надсилати повідомлення таким державам на конфіденційній основі та у випадках, коли Прокурор вважає за необхідне забезпечити захист осіб, запобігти знищенню доказів або перешкодити втечі осіб, може обмежити обсяг інформації, що надається державам.

2. Протягом одного місяця з моменту отримання такого повідомлення держава може поінформувати Суд про те, що вона здійснює або здійснила розслідування стосовно своїх громадян або інших осіб, які підпадають під її юрисдикцію, щодо кримінальних діянь, які можуть становити злочини, зазначені у статті 5, і які стосуються інформації, що міститься у повідомленні, надісланому державам. На прохання цієї держави Прокурор відстрочує розслідування до здійснення державою розслідування стосовно цих осіб, за винятком випадків, коли Палата досудового провадження вирішує за клопотанням Прокурора дозволити проведення розслідування.

3. Рішення про відстрочку розслідування Прокурором до здійснення розслідування державою може бути переглянуто Прокурором протягом шести місяців з дати прийняття рішення про відстрочку чи в будь-який час, коли відбулася істотна зміна обставин внаслідок небажання або нездатності держави належним чином здійснювати розслідування.

4. Відповідна держава або Прокурор можуть оскаржити постанову Палати досудового провадження в Апеляційній палаті відповідно до статті 82. Апеляція може бути розглянута у прискореному порядку.

5. Коли Прокурор відстрочив розслідування відповідно до пункту 2, він може просити відповідну державу періодично інформувати його про хід розслідувань, що здійснюються цією державою, та про будь-які подальші заходи кримінального переслідування. Держави-учасниці відповідають на такі запити без невиправданих затримок.

6. До винесення постанови Палатою досудового провадження або в будь-який час після того, як Прокурор відстрочив розслідування відповідно до цієї статті, Прокурор може як виняток запитати дозволу в Палати досудового провадження на вжиття необхідних заходів з розслідування для збереження доказів у тих випадках, коли існує унікальна можливість отримати важливий доказ або існує серйозна небезпека того, що такий доказ згодом буде неможливо отримати.

7. Держава, яка оспорює постанову Палати досудового провадження відповідно до цієї статті, може оспорити прийнятність справи відповідно до статті 19 на підставі додаткових істотних фактів або істотної зміни обставин.

Можливість такого доповнення судової системи України до вересня 2016 року не передбачалася розділом VIII «Правосуддя» Конституції України. Це давало підстави для висновку, що абзац десятий преамбули та стаття 1 Статуту не узгоджувалися з положеннями частин першої, третьої статті 124 Конституції України, а через це приєднання України до цього Статуту відповідно до частини другої статті 9 Конституції України можливе лише після внесення до неї відповідних змін. Тож у квітні 2014 року Україна відповідно до пункту 3 статті 12 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, змогла звернутися лише з заявою про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо злочинів режиму Януковича під час подій Революції Гідності. Разом з тим, після набрання чинності новою редакцією статті 124 Конституції України у червні 2016 року, Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду[22].

Україна визнала юрисдикцію МКС з двох питань заявами Міністерства закордонних справ України, поданими 17 квітня 2014 року щодо справ Майдану і 8 вересня 2015 року щодо злочинів проти людяності і воєнних злочинів, вчинених на її території. Наприкінці березня 2022 року правнича спільнота України запустила інформаційну кампанію із закликом до ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду. На важливості ратифікації цього документу для України наголосили в організації Human Rights Watch наприкінці квітня того ж року.

«Римський статут, який лежить в основі роботи Міжнародного кримінального суду, Україна ратифікує після війни, тому що внаслідок внутрішніх проблем з комунікаціями в українських військових сформувалось хибна думка про цей документ, яку неможливо змінити в умовах воєнного стану», — про це у коментарі Радіо Свобода сказав міністр юстиції України Денис Малюська. «Навколо Римського статуту тривалий час була дивна комунікаційна кампанія, що нібито це „б'є по українським військовим, по добровольцям“, що їх „почнуть заарештовувати за кордоном“. Все це — інформація недостовірна, неправдива. Частину такої інформаційної кампанії проводять ті, хто не розбирається насправді, що таке Римський статут, а частину, — можливо, якимось чином росіяни», — доповнив він[23].

Наприкінці травня 2022 року заступник голови Офісу президента України Андрій Смирнов в інтерв'ю Радіо Свобода зазначив, що саме через ймовірну загрозу для українських військових ратифікація Римського статуту Україною наразі не на часі. «Я би, як мінімум, під час війни, до перемоги України питання ратифікації Римського статуту відклав би. Тому що, згідно з Римським статутом, спеціальні компетентні органи іноземних країн отримають купу заяв країни-агресора про начебто (я наголошую — начебто) злочини, які вчиняються нашими військовими. І той самий Міжнародний кримінальний суд зобов'язаний буде давати оцінку цим подіям», — пояснив заступник голови ОП[24].

Однак згодом позиція керівництва Офісу президента України змінилась. У липні 2024 року заступниця керівника Офісу президента України Ірина Мудра в інтерв'ю Голосу Америки повідомила, що МКС вже може притягати наших громадян до відповідальності, а нових ризиків з ратифікацією Римського статуту не виникає: [25]

...в попередні роки були не зовсім коректні комунікаційні меседжі, мали би обґрунтовувати доцільність ратифікації Римського статуту. Тому склалося хибне враження щодо цього, яке, на жаль, вкоренилося у свідомості військових. Воно полягає у тому, що, начебто, як тільки Україна ратифікує Римський статут, він стане підставою для притягнення до відповідальності в МКС наших військових та керівництво. Але з юридичної точки зору це некоректне твердження. Адже Україна ще в 2014-му та 2015-му ухвалила дві заяви про визнання юрисдикції МКС. Тобто фактично ми уже визнали його юрисдикцію. МКС вже може притягати наших громадян до відповідальності. Нових ризиків з ратифікацією Римського статуту не виникає. І це треба чітко розуміти і пояснювати військовим, що ми і почали робити.

Водночас важливо пояснити, МКС має комплементарний характер, тобто лише доповнює національні судові системи держав для невідворотності покарання за найтяжчі міжнародні злочини. Тому МКС може здійснювати свою юрисдикцію лише у випадку, якщо національні суди держави не можуть або не хочуть самостійно розслідувати ці злочини. Він не є замінником наших правоохоронних і судових органів.

Так, військові бояться, що росіяни фіксують вчинення певних дій нашими бійцями. І що вони будуть намагатися подати це в МКС. Але це буде можливо виключно, якщо наша правоохоронна і судова система не буде розслідувати і забезпечувати відповідальність за ці дії.

Я вважаю, що з ратифікацією Римського статуту Україна отримає тільки вигоди. Адже ми стаємо повноцінним учасником МКС. Тобто окрім обов'язків, які Україна уже на себе взяла, ми отримаємо і права, зокрема, пропонувати свого суддю до МКС.

Також вона зможе брати участь у конференції учасників, тобто впливати на процеси. Ратифікація Римського статуту стане поштовхом до гармонізації національного законодавства із міжнародним кримінальним та міжнародним гуманітарним правом.

Зараз ми відновили роботу по ратифікації. Я особисто підтримую ратифікацію. Я знаю, що і Генеральний прокурор підтримує, а також відповідний комітет парламенту. Я гадаю, що ми спільно це зробимо. Я ставлю собі за мету закрити питання з ратифікацією до кінця цього року.

Наразі я працюю з військовими, щоб розвіяти їхні страхи, сумніви та спростувати попередньо сформовані некоректні враження.[1]


Аргументи на користь ратифікації Римського статуту Україною

15 серпня 2024 року президент України Володимир Зеленський подав до Верховної Ради проєкт закону "Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього".[2]

Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду – важливий крок для України, для захисту українців та відновлення справедливості.

Які причини для ратифікації Римського статуту саме сьогодні?

Євроінтеграція та безпека

Україна зобов’язана ратифікувати Римський статут відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС (стаття 8), пункту 140 Плану заходів з виконання рекомендацій Європейської Комісії, представлених у Звіті про прогрес України в рамках Пакета розширення Європейського Союзу 2023 року.

Ратифікація Римського статуту стане потужним сигналом відданості України євроінтеграційному курсу і дасть можливість висувати вимоги до партнерів, зокрема, щодо виконання ними зобов’язань за двосторонніми безпековими угодами. Адже низка вже підписаних безпекових угод також містять положення щодо ратифікації Україною Римського статуту.

Україна погоджується на ратифікацію, гармонізує законодавство, що є кроком до вступу в ЄС, а партнери надають безпекову допомогу. Від ратифікації Римського статуту залежить значна частина майбутньої безпекової архітектури України.

Покарання російських злочинців

Росія дійсно боїться того, що Україна ратифікує Римський статут, тому що усвідомлює, що МКС каратиме росіян. Не дарма під час переговорів у Мінську і Стамбулі росіяни вимагали від України відкликати визнання юрисдикції МКС і не ратифікувати Римський статут.[3]

МКС видав вже шість ордерів на арешт російських злочинців, зокрема Путіна, Шойгу, Герасимова, інших генералів. Станом на сьогодні у МКС не було засуджено жодного громадянина України та не видано жодного ордера на арешт громадян України.

Завдяки залученню України до Асамблеї держав-учасниць МКС, Україна отримає можливість збільшити ефективність роботи МКС щодо злочинів, вчинених російськими громадянами на території України, і довше втримувати на цьому фокус МКС .

Ратифікація зміцнить і глобальні зусилля України з покарання росіян за їхні злочини. Зараз, коли українські дипломати, юристи і правозахисники ведуть складну роботу, переконуючи інші країни співпрацювати з МКС щодо розслідування злочинів росіян і виконання ордерів на арешт, на адресу України лунають звинувачення у подвійних стандартах – мовляв, "самі не ратифікували Римський статут, а нас просите виконувати ордери МКС". Ми вже стикнулися з такою ситуацією, коли Путін намагався приїхати на саміт БРІКС у ПАР у 2023 році, і це може повторитися в інших країнах.

Коли Україна ратифікує Римський статут, іншим країнам-учасницям буде значно важче відмовлятися від співпраці з МКС і виконання його ордерів на арешт росіян, обвинувачуваних у вчиненні міжнародних злочинів. Окрім того, Україна прибирає небезпеку того, що деякі держави та міжнародні організації можуть дорікати через те, що МКС вкладає так багато ресурсів і часу в розслідування подій в Україні попри те, що сама Україна не ратифікує Римський статут.

Отже, ратифікація Римського статуту надасть Україні більше можливостей карати російських злочинців, зміцнить наші позиції на дипломатичній арені та посилить міжнародну ізоляцію Росії.

Україна зможе впливати на МКС як держава-член

Сьогодні Україна має лише обов’язки і ризики і не має жодних прав у МКС. Ратифікація виправить цю ситуацію.

Як зазначає суддя Європейського суду з прав людини від України Микола Гнатовський[26]:

Після ратифікації та набрання чинності Римським статутом МКС щодо України наша держава стане повноцінною стороною цього договору, що створить для неї не лише обов'язки співробітничати з цим судом (вони існують повною мірою ще з 2015 року, коли Україна погодилася на юрисдикцію МКС щодо злочинів, вчинених на її території), але і права, притаманні державі-учасниці цього договору. Україна матиме право голосу в Асамблеї держав-учасниць Римського статуту - органі, що визначає параметри функціонування МКС. Україна також зможе самостійно передавати будь-які ситуації на розгляд МКС, отримає низку інших прав, які Римський статут дає лише державі-учасниці. Створюються умови для кращого доступу громадян України до посад у структурах МКС та зрештою і в самому Суді. Окремим "плюсом" є ратифікація Кампальської угоди про зміни до Римського статуту, яка стосується злочину агресії. Це суттєво підкріплює дипломатичні зусилля України, спрямовані на створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Адже без такої ратифікації багато хто закидав Україні нещирість її прагнення домагатися правосуддя та "вибірковий підхід".

Україна зможе брати участь в Асамблеї держав-учасниць МКС, виноситиме питання на її розгляд, голосуватиме за розподіл бюджету МКС, братиме участь у виборах суддів та інших виборних осіб, зокрема прокурора МКС, впливатиме на пріоритети МКС та розробку змін до Римського статуту. Це посилить роль України на міжнародній арені та надасть можливість покращити систему міжнародного правосуддя, зокрема для того, щоб ефективніше притягати до відповідальності російських злочинців. Перехоплюючи ініціативу та отримуючи голос серед держав-учасниць МКС, Україна посилює свою позицію та захист своїх громадян від переслідування.[27]

У грудні 2025 року розглядатиметься питання про внесення поправок до Римського статуту, зокрема, обговорюються зміни, що створять для МКС можливість карати вище політичне та військове керівництво РФ за злочин агресії проти України. Зараз МКС не може карати росіян за злочин агресії, тому Україні разом із партнерами доводиться створювати Спеціальний трибунал. Україна як держава-учасниця Суду зможе взяти лідерство у цьому процесі.

У грудні 2026 року Асамблея держав-учасниць обиратиме нових суддів. Україна зможе висувати свого кандидата і голосувати за інших. Це дасть можливість України формувати глобальний порядок денний з відновлення справедливості і зміцнить авторитет нашої держави у світі.

Допомога постраждалим українцям

Ратифікація Римського статуту підвищить шанси для потерпілих від російських злочинів отримати компенсації.

Повноцінна участь України у МКС, для якої потрібна ратифікація, спростить доступ українцям, які постраждали від російських злочинів, до спеціального Цільового фонду МКС для потерпілих. Україна зможе впливати на те, як розподілятимуться ці гроші і кому вони дістануться. Вже є приклади, коли МКС призначав компенсації жертвам злочинів у мільйони доларів.

Цільовий фонд для потерпілих захищає інтереси потерпілих та спрямовує ресурси до фізичних осіб і установ та добру волю можновладців на користь потерпілих та їхніх громад. Він фінансує або створює інноваційні проекти для задоволення фізичних, матеріальних та психологічних потреб. Він може також напряму здійснювати діяльність за запитом та на вимогу Суду. Цільовий фонд для потерпілих може діяти на користь потерпілих від злочинів, незважаючи на те, чи є засудження МКС. Фонд співпрацює із Судом для уникнення будь-якого втручання у судове провадження, що триває.[28]

Хоча практика Міжнародного кримінального суду сфері надання репарацій налічує всього 4 рішення, лише 2 з яких є остаточними, принципи та підходи застосовані Судом під час вирішення цих справ є засадничими та формують бачення та фундамент міжнародної системи надання репарацій, яка є також основою для впровадження національних систем відшкодування шкоди.

Україна як держава, що бореться за свою незалежність на усіх напрямках, зокрема юридичному, не може ігнорувати сучасні тенденції правосуддя та має прагнути справедливості не лише на міжнародному рівні, а й застосовувати ці принципи у національній правовій системі.[29]

Захист українських військових

Через некоректну та недостатню інформацію у частини суспільства склалося хибне враження, що нібито ратифікація Статуту несе ризики для України.[30] Начебто, якщо ми ратифікуємо Статут, то МКС зможе притягати наших військових та інших громадян до відповідальності.

Насправді МКС вже зараз може переслідувати і українських громадян. Україна двома односторонніми заявами згідно зі ст. 12(3) Римського статуту визнала його юрисдикцію щодо подій з 21 листопада 2013 року (тобто від початку Євромайдану та Революції гідності) по всій своїй території.[31] Визнання юрисдикції відповідно до цієї статті є повним, тому не передбачає можливості якось обмежити юрисдикцію Суду – за колом осіб, категоріями злочинів чи за часом.

Це підтверджується рішенням Палата попередніх слухань у справі (№ ICC-02/11-01/11) Прокурор проти Лорена Гбагбо (Ситуація в Республіці Кот-д'Івуар), яке встановило, що:

1) держави можуть обирати –  визнати юрисдикцію МКС у порядку пункту 3 статті 12 Римського статуту МКС чи ні, однак межі такого визнання юрисдикції визначаються юридичною базою МКС (пункт 59);

2) правило 44 обмежує право держави під час визнання юрисдикції визначати тільки ситуацію, яка передається для розслідування до МКС (пункт 59);

3) держави, які обрали залишатися поза Римським статутом не можуть використовувати МКС опортуністично (по-пристосовницьки, для задоволення власних потреб), зокрема вибірково визнавати юрисдикцію щодо лише певних злочинів чи сторін збройного конфлікту (пункт 59);

4) заяви про визнання юрисдикції не можуть встановлювати додаткових критеріїв до переданої МКС ситуації, адже юрисдикція поширюється на усі злочини, вчинені у конкретній ситуації (пункт 60);

Офіс прокурора МКС вже розпочав розслідування ситуації в Україні з 21 листопада 2013 року, що охоплює можливі звинувачення "у воєнних злочинах, злочинах проти людяності чи геноциді, скоєних на будь-якій частині території України, будь-якою особою".[32] Тож станом на зараз ризик переслідування наших громадян МКС вже є. Але цей ризик є низьким, тому що МКС діє за принципом комплементарності: це означає, що наші громадяни можуть постати перед МКС лише у тому випадку, якщо національні суди не можуть або не бажають притягати до відповідальності за міжнародні злочини. За 10 років з моменту визнання юрисдикції, щодо жодного українця справ не було порушено.

Також слід враховувати, що ресурс Суду обмежений, і він концентрується на топ-цілях, про що свідчить як попередня діяльність Суду, так і видані ордери на арешт російських топпосадовців.

Крім того, Україна ратифікує Римський статут із заявою за ст. 124 Римського статуту, згідно з якою МКС не матиме юрисдикції за ст. 8 (воєнні злочини) щодо громадян України протягом семи років після ратифікації. Тобто з ратифікацією Римського статуту ми знімаємо наявний ризик для наших військових.[33]

* * * * *

Таким чином, ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду посилить позицію України на міжнародній арені та дозволить отримати кращі можливості для переслідування росіян за їхні злочини і захистити громадян України. Участь у роботі МКС також є частиною нашої інтеграції до простору розвинутих, демократичних країн Європи і світу. Україна підтверджує відданість правилам цивілізованого світу та отримує значні переваги – як держава, як суспільство, і як член міжнародного товариства.

* * * * *

Розповсюджені міфи щодо недоцільності ратифікації статуту Україною в умовах війни

Міф №1.

Російська Федерація[34] та її країни-партнери (Білорусь, Іран, КНДР, Сирія, КНР, Куба, Нікарагуа, Судан, Ефіопія, Сомалі, Киргизстан, Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан, Казахстан, Туреччина, Грузія)[35][36][37][38][39] не ратифікували Римського статуту[40], отже ратифікація статуту України ставить її в нерівні умови відносно Росії та країн, що допомагають їй військовим чи санкційно-юридичним чином. Аналогічним прикладом є ратифікація Україною у грудні 2005 року Оттавської конвенції про заборону протипіхотних мін 1997 року, через що їй довелося знищити свої численні запаси напередодні вторгнення[41] та будуть на критику з боку правозахисних організацій через їх імовірне застосування[42], у той час як країна-агресорка позбавлена таких проблем. Натомість наявний позитивний приклад нератифікації розробленої в ході процесу в Осло Конвенції про заборону касетних боєприпасів перебуває під загрозою[43], хоча завдяки цьому Україна не має заборон у використанні вкрай необхідного типу зброї у протиборстві з агресором.

Насправді, ратифікація Україною жодним чином не ставить Україну в нерівні умови, тому що Україна двома односторонніми заявами згідно зі ст. 12(3) Римського статуту визнала його юрисдикцію щодо подій з 21 листопада 2013 року (тобто від початку Євромайдану та Революції гідності) по всій своїй території. Визнання юрисдикції відповідно до цієї статті є повним, тому не передбачає можливості якось обмежити юрисдикцію Суду – за колом осіб, категоріями злочинів чи за часом. Це підтверджується рішенням Палата попередніх слухань у справі (№ ICC-02/11-01/11) Прокурор проти Лорена Гбагбо (Ситуація в Республіці Кот-д'Івуар), яке встановило, що:

1) держави можуть обирати –  визнати юрисдикцію МКС у порядку пункту 3 статті 12 Римського статуту МКС чи ні, однак межі такого визнання юрисдикції визначаються юридичною базою МКС (пункт 59);

2) правило 44 обмежує право держави під час визнання юрисдикції визначати тільки ситуацію, яка передається для розслідування до МКС (пункт 59);

3) держави, які обрали залишатися поза Римським статутом не можуть використовувати МКС опортуністично (по-пристосовницьки, для задоволення власних потреб), зокрема вибірково визнавати юрисдикцію щодо лише певних злочинів чи сторін збройного конфлікту (пункт 59);

4) заяви про визнання юрисдикції не можуть встановлювати додаткових критеріїв до переданої МКС ситуації, адже юрисдикція поширюється на усі злочини, вчинені у конкретній ситуації (пункт 60);

Офіс прокурора МКС вже розпочав розслідування ситуації в Україні з 21 листопада 2013 року, що охоплює можливі звинувачення "у воєнних злочинах, злочинах проти людяності чи геноциді, скоєних на будь-якій частині території України, будь-якою особою".[32] Тож станом на зараз ризик переслідування наших громадян МКС вже є. Але цей ризик є низьким, тому що МКС діє за принципом комплементарності: це означає, що наші громадяни можуть постати перед МКС лише у тому випадку, якщо національні суди не можуть або не бажають притягати до відповідальності за міжнародні злочини. За 10 років з моменту визнання юрисдикції, щодо жодного українця справ не було порушено.

Навпаки, ратифікація посилює Україну у її боротьбі проти агресора. Саме тому Під час переговорів у Мінську і Стамбулі росіяни вимагали від України відкликати визнання юрисдикції МКС і не ратифіковувати Римський Статут.[4]

Міф №2.

США[44][45] та Ізраїль[46], єдині країни сталої демократії, що переманентно знаходяться в екзастенційних воєнних конфліктах, не ратифікували Римського статуту задля убезпечення власних військовослужбовців та співробітників спецслужб. Радник Президента США з національної безпеки Джон Болтон заявив, що президент США «не дозволить, щоб американських громадян переслідували іноземні бюрократи, і він не дозволить іншим народам диктувати нам засоби самозахисту». Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу назвав рішення Міжнародного кримінального суду щодо дій Ізраїлю «втіленням лицемірства та антисемітизму».

Насправді, США та Ізраїль не є "єдиними країнами сталої демократії", і тим більше США не "переманенто знаходиться в екзастенційних воєнних конфліктах". США мають військові бази і ведуть військові операції по всьому світу. Їх часто звинувачують у вчиненні міжнародних злочинів. Під час «війни з терором» США офіційно масово використовували «посилені техніки допиту», що призвело до значної внутрішньої та міжнародної критики і звинувачень у катуваннях.[47]

Ізраїль відмовився ратифікувати Римський Статут тому що не погоджувався з тим, що переміщення окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію є воєнним злочином,[48] а також через численні звинувачення у порушеннях міжнародного права під час ізраїльсько-палестинського конфлікту. Цей конфлікт є вкрай складним, і його не можна порівнювати з російською війною проти України.

Натомість інші держави, які активно ведуть військові операції, в тому числі Британія і Франція, є учасницями Римського Статуту.

Міф № 3.

Римський статут ратифікувала ціла низка країн Африки, Азії та Латинської Америки[49], що не є демократичними у повній мірі чи взагалі є диктактурами, проте їхні представники будуть вершити судочинство стосовно більш демократичної держави (як-от Україна), що знаходиться в екзентенційному воєнному конфлікті з агресором-непідписантом, що цілком і повністю ігнорує міжнародні конвенції та норми Римського статуту[34].

Насправді, цей міф не має взагалі жодного зв'язку із реальністю:

1) Судді МКС мають розподілене географічне представництво.

2) "Вершити судочинство стосовно більш демократичної держави (як-от Україна)" судді МКС будуть тільки у випадку, якщо Україна відмовиться розслідувати злочини своїх громадян.

3) Що саме "цілком і повністю ігнорує міжнародні конвенції та норми Римського статуту" - незрозуміло.

Міф № 4.

Наявність прикладів невмотивованого судового переслідування керівників опору країн — жертв агресії, приклади:

    • Міжнародним трибуналом щодо Югославії було видано ордер на арешт та заарештовано хорватського митця та генерала Слободана Праляка, звинуваченого у вбивствах, депортаціях і переслідуваннях, який звільнив хорватські території від окупантів. Після несправедливого вироку та відхиленої апеляції він публічно отруївся в залі суду[50].
    • Прокурором Міжнародного кримінального суду Карімом Ханом було подано запит на ордери на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу і міністра оборони Ізраїлю Йоав Галант за спецоперацію-відповідь на агресію терористичної організації ХАМАС[51][52] безвідносно хронології та контексту подій.

Насправді, Праляк вчиняв злочини, і його вирок був справедливим[53], а Карім Хан подав запит на ордери на арешт не за "спецоперацію-відповідь на агресію терористичної організації ХАМАС", а за[54]:

On the basis of evidence collected and examined by my Office, I have reasonable grounds to believe that Benjamin NETANYAHU, the Prime Minister of Israel, and Yoav GALLANT, the Minister of Defence of Israel, bear criminal responsibility for  the following war crimes and crimes against humanity committed on the territory of the State of Palestine (in the Gaza strip) from at least 8 October 2023:

  • Starvation of civilians as a method of warfare as a war crime contrary to article 8(2)(b)(xxv) of the Statute;
  • Wilfully causing great suffering, or serious injury to body or health contrary to article 8(2)(a)(iii), or cruel treatment as a war crime contrary to article 8(2)(c)(i);
  • Wilful killing contrary to article 8(2)(a)(i), or Murder as a war crime contrary to article 8(2)(c)(i);
  • Intentionally directing attacks against a civilian population as a war crime contrary to articles 8(2)(b)(i), or 8(2)(e)(i);
  • Extermination and/or murder contrary to articles 7(1)(b) and 7(1)(a), including in the context of deaths caused by starvation, as a crime against humanity;
  • Persecution as a crime against humanity contrary to article 7(1)(h);
  • Other inhumane acts as crimes against humanity contrary to article 7(1)(k).

Міф №5.

Виселення громадян РФ та інших іноземних держав, що незаконно оселися на окупованих територіях[55], змінивши тим самим етнодемографічний склад населення[56][57], можуть бути трактовані як депортація[58], а судове переслідування колаборантів визнане незаконним відповідно до окремих положень міжнародних конвенцій та Римського статуту. Після ратифікації статуту Україна підтвердить зобов'язання видати цих своїх громадян і не зможе вимагати їх повернення від країн-партнерів.

Насправді, ратифікація ніяк не вплине на ситуацію (див. Міф №1), а законне судове переслідування колаборантів і виселення незаконно переміщеного населення окупанта відповідає міжнародному праву.

Міф №6.

Таємничі смерті російських окупантів, пропагандистів та колаборантів (Олексій Мозговий, Сергій Поваляєв, Олександр Захарченко, Михайло Толстих, Арсеній Павлов, Кирило Стремоусов, Олексій Ковальов, Дар'я Дугіна, Владлен Татарський, Ілля Кива тощо) Міжнародним кримінальним судом можуть бути трактовані (приклади подібних маніпуляцій російської пропаганди наведено у книзі «Як російський інформаційний корабель пішов на...» [59]) як позасудові страти, а керівники українських спецслужб, піддрозділів ЗСУ та українські політики й чиновники, визнані їх організаторами та виконавцями можуть бути засуджені відповідно до положень Римського статуту. За ратифікації статуту Україна й сама зобов'язана буде видати цих своїх громадян.

Насправді, ратифікація ніяк не вплине на ситуацію (див. Міф №1).

Міф №7.

Українські політики, військовослужбовці та діячі культури неодноразово піддавалися немотивованому судовому переслідуванню за запитом Російської Федерації закордоном і зокрема у країнах, що ратифікували Римський статут

Приклади немотивованих ордерів на арешт громадян України:

  • У 2014 році запрошено та ймовірно видано ордер на арешт очільника Української Добровольчої армії та політика Дмитра Яроша [60].
  • 14 серпня 2024 року німецьким судом видано ордер на арешт українського ниряльника, безпідставно звинуваченим у підриві Північних потоків [61].
    • Приклади нетривалих затримань посадових осіб:
  • Митця та громадського активіста Сергія Жадана було затримано на території Білорусі за сфабрикованим звинувачення з боку РФ, проте згодом відпущено [62].
  • Прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка у грудні 2017 року затримали в аеропорту Женеви (Швейцарія) за запитом Росії, але потім відпустили[63].
  • Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного затримали в аеропорту Брюсселя (Бельгія) за запитом Росії, але потім відпустили [64].
  • Ветерана АТО та головного спеціаліста офісу Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Ігоря Мазура було затримано 9 листопада 2019 року на вимогу Росії на території Польщі, проте згодом відпущено[65].
  • Ерола Велієва, помічника українського політика та одного з лідерів кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва було затримано у травні 2024 року на вимогу Росії в аеропорту Кишинева (Молдова), проте згодом відпущено[66].

Приклади тривалих арештів та неаргументованих судових вироків:

  • Боєць Національної гвардії України Віталій Марків безпідставно заарештований італійським судом за надуманими звинуваченнями, сфабрикованими на основі пропагандиських сюжетів російських ЗМІ у якості доказів, був засуджений 12 липня 2019 року на 24 роки позбавлення волі без жодних прямих доказів вини [67] і вийшов на волі лише через 4 роки після затримання.
  • Український режисер Євген Лавренчук, 17 грудня 2021 року заарештованимй італійським судом після за ордером, виданого на основі сфабрикованих звинувачень Росії[68], був звільнений лише після військових злочинів, вчинених РФ після початку широкомасштабного вторгнення.
  • Канадський суд визнав українську авіакомпанію МАУ винною у небезпеченні безпеки пасажирів, незважаючи на досвідченість екіпажу та наявність інструктора, новий літак, небезпечні умови на землі та практично одночасні зльоти літаків 15 інших авіакомпаній та без врахування обставин та первісної вини військових та керівництва Ірану.

Насправді, жодна з перелічених ситуацій не має стосується МКС. РФ не визнає МКС і точно не зможе подавати запити в нього. Навіть країни-сателіти РФ не можуть "подати позови" проти України, тому що в МКС не позовне провадження. В будь-якому випадку, ратифікація ніяк не вплине на ситуацію (див. Міф №1).

Міф №8.

Наявність Міжнародного кримінального суду (МКС) як елементу судової системи не передбачено в Конституції України[69][70], цю невідповідність відзначено в окремій ухвалі Конституційного суду України.

Насправді, згідно зі ч. 6 ст. 124 Конституції України, яку було прийнято після відповідної ухвали Конституційного суду України[71]:

Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Міф №9.

Наявність прецедентів видачі Україною ворогів кремлівського режиму, зокрема Тимура Тумгоєва.

Насправді, це не стосується ратифікації Римського статуту Україною та Міжнародного кримінального суду.

Міф №10.

Нератифікація Росією Римського статуту не матиме наслідків для розслідування її злочинів в Україні на міжнародному рівні[72], водночас, дозвіл України на розслідування злочинів, вчинених на її території, в межах судочинства МКС, забезпечує можливість такого правосуддя і без ратифікації Римського статуту.

Насправді, це не відповідає дійсності і не стосується ратифікації Римського статуту Україною.

Міф №11.

Відтермінування на 7 років не є панацеєю задля убезпеченням українських військовослужбовців, адже процес по злочинах, вчинених у Литві 1 1990-му році тривав майже 30 років. В самому процесі головний винуватець розстрілів Михайло Горбачов не був визнаний винним, що також доводить користь від ратифікації.

Насправді, процес у Литві не має стосунку до ратифікації Римського статуту Україною.

Міф №12.

Ратифікація Римського статуту може обмежити України у судовому переслідуванні виконавців військових злочинів, адже за Римським статутом віддається перевага переслідуванню керівників та воєначальників.

Насправді, ратифікація Римського статуту ніяк не може обмежити України у судовому переслідуванні виконавців воєнних злочинів, тому що всі поточні розслідування національних органів правопорядку України триватимуть далі.


Оголошені вище міфи розповсюджують представники опозиції: серед них народний депутат від партії «Голос» та секретар комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки, учасник бойових дій (зокрема легендарної Оборони Донецького аеропорту та боїв за Миколаїв) та полковник СБУ Роман Костенко, що заявив «запропонував створити комісію і прибрати всі ризики для військових. Те, що зараз кажуть, що є сім років (відтермінування для військових ЗСУ) – питання дискутивне", – сказав він про запровадження в Україні Римського статуту. За його словами, «коли ми щось подібне голосуємо під час агресії, [треба мати на увазі, що] жодна країна світу під час такої агресії не ратифікувала Римський статут. Тому тут треба бути дуже обережними і вичитувати кожну норму. Щоб у нас не вийшло так, що після війни, після нашої перемоги наші військові можуть бути змушені доводити, що вони не є військовими злочинцями».

Партія "Європейська солідарність" утрималася від ратифікації статуту : «Ми переконані, що забезпечення, фінансування, боєздатність і захист наших Сил оборони є ключовим мірилом для будь-якого рішення всіх державних органів під час війни. Вважаємо, що сьогодні органи влади не повинні вчиняти кроків, спрямованих на демотивацію військових. Навіть побоювання, що українських військових можуть видавати на вимогу Міжнародного кримінального суду, демотивують наших захисників. Поспішні, непродумані кроки наражають на додаткову небезпеку тих, хто й так кожного дня ризикує життями за Україну», – наголосили у фракції.

Примітки

  1. ↑ а б в г United Nations Treaty Database entry regarding the Rome Statute of the International Criminal Court. United Nations Treaty Collection (англ.). Процитовано 20 листопада 2023.
  2. ↑ Рада ратифікувала Римський статут. Укрінформ. 21 серпня 2024. Процитовано 21 серпня 2024.
  3. ↑ Правозахисник Мартиновський про військову комендатуру на Курщині, евакуацію росіян в Україну та ратифікацію Римського статуту (укр.). Українська правда. 21 серпня 2024. Процитовано 21 серпня 2024.
  4. ↑ Злочини без строку давності й наслідки для військових. Що змінить ратифікація Римського статуту (укр.). Цензор.нет. 21 серпня 2024. Процитовано 21 серпня 2024.
  5. ↑ University of London Report: Ecocide is the Missing Fifth Crime Against Peace (PDF) (англ.). Архів оригіналу (PDF) за 1 травня 2014. Процитовано 31 травня 2014.
  6. ↑ Final Act of the International Criminal Court. Архів оригіналу за 19 жовтня 2013. Процитовано 31 травня 2014.
  7. ↑ Rome Conference list of attendees and meeting notes (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 жовтня 2013. Процитовано 31 травня 2014.
  8. ↑ United Nations (1999). Rome Statute of the International Criminal Court — Overview [Архівовано 13 січня 2008 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Coalition for the International Criminal Court. Rome Conference — 1998. [Архівовано 8 серпня 2016 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Michael P. Scharf (August 1998). Results of the Rome Conference for an International Criminal Court. [Архівовано 15 травня 2012 у Wayback Machine.] The American Society of International Law.
  11. ↑ Stephen Eliot Smith, «Definitely Maybe: The Outlook for U.S. Relations with the International Criminal Court During the Obama Administration», Florida Journal of International Law, 22:155 at 160, n. 38.
  12. ↑ а б The International Criminal Court - a historic development in the fight for justice. Amnesty International (англ.). Процитовано 20 листопада 2023.
  13. ↑ ICC: The States Parties to the Rome Statute. Архів оригіналу за 23 березня 2013. Процитовано 29 травня 2014.
  14. ↑ Clinton's statement on war crimes court [Архівовано 20 липня 2012 у Wayback Machine.] (англ.). BBC News.
  15. ↑ Новая атака США на Международный уголовный суд [Архівовано 2015-09-24 у Wayback Machine.] (рус.). Хьюман Райтс Вотч (2002)
  16. ↑ Начало противостояния. США и Международный уголовный суд (рос.). Журнал «Індекс». Архів оригіналу за 10 грудня 2014. Процитовано 20 листопада 2023.
  17. ↑ Status of US Bilateral Immunity Acts [Архівовано 2012-03-15 у Wayback Machine.] (англ.) (PDF). Coalition for the International Criminal Court (2006).
  18. ↑ Парламент Вірменії ратифікував Римський статут, зобов'язавшись виконувати рішення МКС. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 жовтня 2023.
  19. ↑ Ліскович, Мирослав (3 квітня 2023). Україна та Римський статут: чому треба ратифікувати цей договір?. Укрінформ.
  20. ↑ а б karashchuk.lv (21 серпня 2024). Римський статут: як чинні військовослужбовці ставляться до ратифікації. Медіацентр Україна (укр.). Процитовано 23 серпня 2024.
  21. ↑ Висновок Конституційного Суду України N 3-в/2001 у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський статут) від 11 липня 2001 року у справі N 1-35/2001. Архів оригіналу за 17 червня 2016. Процитовано 24 травня 2016.
  22. ↑ Стаття 124 Конституції України у редакції Закону № 1401-VIII від 02.06.2016. Архів оригіналу за 19 квітня 2017. Процитовано 18 квітня 2017.
  23. ↑ Малюська пояснив, чому Україна не може ратифікувати Римський статут під час війни. 02.06.2022, 14:49
  24. ↑ Трибунал для Путіна — вже близько: у Зеленського розповіли, коли покарають Росію. 25.05.2022
  25. ↑ "Важко пояснити громадянам, як може бути трибунал без засудження тих, хто почав цю криваву агресивну війну" – інтерв'ю з Іриною Мудрою. Голос Америки Українською (укр.). 12 липня 2024. Процитовано 18 серпня 2024.
  26. ↑ «Єдиний мінус — хіба що членські внески»: Микола Гнатовський розповів, що для України означає ратифікація Римського статуту. Апостроф (укр.). Процитовано 23 серпня 2024.
  27. ↑ Асоціація правників України | UBA (22 серпня 2024), Ратифікація Римського статуту: питання і відповіді, процитовано 23 серпня 2024
  28. ↑ Зрозуміти Міжнародний кримінальний суд (PDF). Публікація Міжнародного кримінального суду. ISBN Номер ISBN 92-9227-365-5. {{cite web}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  29. ↑ admin (23 серпня 2023). Практика надання репарацій Міжнародним кримінальним судом та її потенційний вплив на відшкодування шкоди постраждалим від міжнародних злочинів у контексті російсько-української війни. Jurfem (укр.). Процитовано 23 серпня 2024.
  30. ↑ Що треба знати про Римський статут: спростування 9 міфів від правозахисників. Uacrisis.org (укр.). 9 вересня 2019. Процитовано 23 серпня 2024.
  31. ↑ Situation in Ukraine. ICC-01/22.
  32. ↑ а б https://www.icc-cpi.int/news/statement-icc-prosecutor-karim-aa-khan-qc-situation-ukraine-receipt-referrals-39-states?lang=Ukrainian.
  33. ↑ Чому Україна ратифікувала Римський статут? АПУ провела обговорення з представниками ОПУ, МЗС та Мін’юсту.
  34. ↑ а б Росія відмовилася ратифікувати Римський статут МКС
  35. ↑ Коаліція невдах: на Заході склали рейтинг "друзів Путіна"
  36. ↑ Хто допомагає росії обходити санкції ?
  37. ↑ Коаліція невдах. Союзники Росії: хто вони?
  38. ↑ Чи є у Росії союзники серед країн світу і хто вони?
  39. ↑ Яку міжнародну допомогу отримує Росія?
  40. ↑ Римський статут: які країни підписали і ратифікували документ
  41. ↑ У рамках виконання своїх зобов’язань стосовно Оттавської конвенції Україна ліквідувала 3 млн протипіхотних мін.
  42. ↑ Україна обіцяє провести розслідування щодо застосування заборонених протипіхотних мін
  43. ↑ Конвенція про заборону касетних боєприпасів перебуває під загрозою
  44. ↑ Чому США тиснуть на Міжнародний кримінальний суд?
  45. ↑ The United States Should Ratify the Rome Statute - Lieber Institute West Point, 17 лип. 2023 р
  46. ↑ Міжнародний кримінальний суд розглядає дії Ізраїлю на палестинських територіях
  47. ↑ Сенат США: Тортури ЦРУ до терористів виявились неефективними – DW – 09.12.2014. dw.com (укр.). Процитовано 21 серпня 2024.
  48. ↑ Israel and the International Criminal Court. archive.ph. 5 серпня 2014. Архів оригіналу за 5 серпня 2014. Процитовано 21 серпня 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  49. ↑ Зрозуміти Міжнародний кримінальний суд
  50. ↑ Засуджений хорватський генерал отруївся ціанідом калію – прокуратура
  51. ↑ Прокурор МКС дав запит на ордери на арешт Нетаньягу, міністра оборони Ізраїлю та трьох лідерів ХАМАСу
  52. ↑ МКС розглядає можливість видачі ордера на арешт Нетаньягу, ‒ ЗМІ
  53. ↑ Courtroom Suicide Overshadows Slobodan Praljak’s Crimes.
  54. ↑ Statement of ICC Prosecutor Karim A.A. Khan KC: Applications for arrest warrants in the situation in the State of Palestine.
  55. ↑ Після деокупації Криму на росіян, які переїхали туди, очікує примусове виселення – постпред президента України у Криму
  56. ↑ З початку окупації до Криму переселилися 500-800 тисяч росіян: хто має право залишитись після деокупації
  57. ↑ Депортація та примусове переміщення громадян України з Криму – воєнний злочин чи злочин проти людяності?
  58. ↑ Ташева: Видворення з Криму громадян рф після деокупації - цілком законний процес
  59. ↑ як російський інформаційний корабель пішов на...
  60. ↑ Росія направила в Інтерпол запит про оголошення Яроша в розшук
  61. ↑ В ОПУ заперечують причетність України до вибухів на "Північних потоках"
  62. ↑ Жадана як терориста затримали в Білорусі - й заборонили в'їзд
  63. ↑ Яценюка затримали в аеропорту Женеви за запитом Росії, але потім відпустили – прес-секретар
  64. ↑ Поклали обличчям до підлоги й одягли наручники: Залужний розповів про своє затримання у Брюсселі
  65. ↑ Затриманий у Польщі ветеран АТО Ігор "Тополя" Мазур повернувся до України
  66. ↑ У кишинівському аеропорту затримали помічника Джемілєва
  67. ↑ Суд в Італії засудив нацгвардійця Марківа до 24 років ув’язнення
  68. ↑ Арештований в Італії режисер Лавренчук: хто він і в чому його звинувачують в Росії
  69. ↑ Ратифікація Римського статуту. Чи є це загрозою для українських військових
  70. ↑ Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут)
  71. ↑ Конституція України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 21 серпня 2024.
  72. ↑ МЗС: відмова Росії від Римського статуту не матиме наслідків для Києва на міжнародному рівні

Література

  • Базов О.В. Міжнародно-правові засади організації та діяльності міжнародних кримінальних судів: монографія. Київ: Алерта, 2023. 628 с.
  • Римський Статут  Міжнародного кримінального суду: чинне законодавство : Офіц. переклад. Київ: Алерта, 2024. 68 с.
  • Д. І. Кулеба. Римський статут Міжнародного кримінального суду // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Кресін О. В. Резолюції Генеральної Асамблеї ООН: характер і значення у контексті війни РФ проти України: монографія. Київ: Норма права, 2024.  236 с.

Посилання


міжнародне право Це незавершена стаття про міжнародне право.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Римський_статут_Міжнародного_кримінального_суду&oldid=43346631