Демня (Стрийський район)

село Демня
Герб Прапор
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Шаблон:Лв-Мк
Рада	Демнянська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA46100250050059802
Облікова картка	с. Демня
Основні дані
Засноване	1453
Населення	1602
Площа	12,97 км²
Густота населення	539,39 осіб/км²
Поштовий індекс	81613
Телефонний код	+380 3241
Географічні дані
Географічні координати	49°34′5″ пн. ш. 23°57′8″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	263 м
Водойми	р. Зубра
Місцева влада
Адреса ради	81613, Львівська обл., Миколаївський р-н, с. Демня
Карта
Демня
Демня
Мапа
Демня у Вікісховищі

Де́мня (з 1950 до 1989 — Димівка) — село в Україні, у Миколаївському районі Львівської області. Населення становить 1602 особи. Орган місцевого самоврядування — Демнянська сільська рада.

Назва

Демня виникла ще у часи давньоруської держави і свою назву отримала від того, що постійно була задимлена в результаті розвинутого тут залізодобувного виробництва. Не виключно, що й назва села утворена від слова «домниця», тобто піч для виплавки заліза з болотяної руди. Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демня на Зубрі або Воля ще в 1453 році. Назва Воля свідчить, що тут відбувався процес заселення нових селян і їм на певний період (10 — 15 років) давалося звільнення від відбування повинностей. У 1950 році радянські чиновники вирішили «ушляхетнити» назву села і перейменували Демню в Димівку. Ця назва проіснувала до початку 1990 років.

Історія

Старовинне село розташоване над річкою Зуброю, за кілька кілометрів від Миколаєва.

Непрямим підтвердженням давності Демні є назва церковної сіножаті «під Острівцем», зазначена у документі 1739 року. Ця назва свідчить, що колись тут було укріплення з часів Київської Русі. Імовірно, що на початку свого існування Демня належала до князівських маєтків і після захоплення Галичини Польщею перейшла до королівських володінь.

З податкового реєстру відомо, що після ворожої навали місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан — 20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець.

Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометри північніше, у долину Зубри.

1711 року село спіткало чергове, лихо — нашестя сарани. Тут з голоду вигинула не тільки худоба, але й птиця. Сарана знищила всі посіви. З 1735 року війтівство в селі перейшло до рук магнатів Ржевуських, які володіли Демнею довгий час.

В селі існувала «Димарка», де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток у 1738 р. М. Й. Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. У 1809—1811 рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів і 4 помічники. За рік тут вироблялось близько 2500 центнерів заліза. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830 р., ще якийсь час туди возили залізо у штабах для переробки зі Сколе та інших місць.

Обробка каменю також з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912 р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів обробки каменю. Найвідомішими майстрами рубежу XIX–XX ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку (переважно надгробні пам'ятники) дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують, до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи, достойні музеїв: хрести на честь 1848 р., піраміди і постаменти на честь 100-річчя Шевченка. Один із таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть у с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині.

У вересні 1939 р. селяни підняли синьо-жовтий прапор, відбувся запеклий бій між українськими селянами та польськими поліцаями, у ході якого загинули 3 українці та 9 поліцаїв, далі поліцаї ще чотирьох селян заштовхали в підпалену хату і вони згоріли.

Костел св. Богородиці Ченстоховської

Костьол був споруджений у 1913 р. місцевими жителями. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. маєток був власністю Фундації графа Станіслава Скарбека. Перед I світовою війною були розпочаті старання про утворення в Демні окремої парафії. Після завершення війни постала парафіяльна експозитура, а в 1935 р. — окрема парафія, що належала до Стрийського деканату. До неї належали села Черкаси, Дроговиж, Глуховець, Гонятичі, Кагуїв і Луб'яни, відокремлені з миколаївської парафії, а також Горбачі зі щиренької парафії.

Костел Матері Божої Ченстоховської

Завдяки старанням миколаївського пароха кс. Войцеха Войновського Львівська консисторія погодилася на спорудження каплиці (з часом філіального костьолу, нарешті парафіяльного) в Демні. Працю фінансували з пожертв парафіян. Вже наступного року постали мури костьолу Святої Богородиці Ченстоховської, але забракло фондів. У 1913 р. отримали допомогу від консисторії і намісництва у Львові для завершення будівництва, яке було завершене в серпні 1913 р. склепінням. Проте зміна пароха в Миколаєві на короткий час припинила працю. Каплиця стояла без даху, без хорів і без підлоги. Новий парох з Миколаєва кс. Антон Баре скаржився на нестачу коштів і проекту, який зник у мулярів.

У травні 1914 р. після отримання чергової дотації від консисторії, праця була відновлена. Перед самим вибухом війни каплиця була закінчена, у ній почали служитися відправи.

Наприкінці 1914 р. святиня була пошкоджена російським військом. У 1916—1917 роках в Демні квартирувало австрійське військо, і вояки відремонтували каплицю, а якийсь вояк-митець помалював її всередині. У 1918—1920 роках в Демні було збудовано плебанію (обійстя для ксьондза).

Біля 1945 р. костьол був закритий. У 1960-х роках в ньому містився колгоспний склад, а в 1984 р. — шкільний гімнастичний зал. В будинку плебанії знаходилася школа. В 1989 р. було відремонтовано дах костьолу, а в 1990 р. зліквідовано гімнастичний зал. Тепер будівля костьолу пустує. Вікна повибивані, а хрест впав від старості зразу ж на другий чи третій день Великодніх свят у 2007 р.

Герб та прапор

У червоному полі дві срібні печі, над ними — золотий хрест із конюшиноподібними кінцями. Печі означають давні залізоплавильні промисли, а хрест вказує на розвинену каменеобробку.

21 сторіччя

В 10-х числах січня 2015 року відбулося останнє прощання з Любомиром Подфедьком — «кіборгом»-захисником донецького аеропорту, 80 аеромобільна бригада, загинув 1 січня. В похоронній процесії брали участь сотні селян, жителів сусідніх сіл, райцентру, бойові побратими; прощалися, стоячи на колінах у снігу

Відомі люди

Народилися

• Котович Володимир — український військовий діяч. Отаман Української Галицької Армії.
• Худаш Михайло Лукич — український мовознавець, доктор філологічних наук; згадав про Демню і декотрих її мешканців у своїй статті «З історії формування і становлення українських прізвищ» (Мовознавство. — 1969. — № 2. — С. 37–46).
• Янів Трифон — генерал-хорунжий Армії УНР
• Дзиндра Євген Васильович — український скульптор, викладач, громадський діяч.
• Климковська-Беньковська Станіслава (1.03.1896 Демня — 30.07.1996 Щецін) — художниця, під час Першої світової війни була медсестрою, брала участь в обороні Львова, художню освіту здобувала в Кракові та Парижі, з 1957 року жила в Щеціні, прожила трохи понад сто років.
• Подфедько Любомир Сергійович (1987—2015) — український військовослужбовець, десантник, солдат Збройних сил України, гранатометник (80-та ОАМБр). Загинув у боях за Донецький аеропорт під час російсько-української війни.

Посилання

• Облікова картка с. Демня на сайті ВРУ
• Про Демню на сайті Тростянецької об'єднаної територіальної громади
• Г. Терещук. Село Демня — «музей» кам'яних скульптур // Радіо Свобода, 17 жовтня 2013
• С. Грицюк. Село Демня: ті, що оживляють каміння / Бульба-news
• До етимології назви Демня
• В. Сердюк. Дзиндра: скульптор, який подарував Львову все / zaxid.net, 26 серпня 2008
• Костел Матері Божої Ченстоховської 1912—1914
• Демня на світлинах Галини Гайсенюк
• Візит до Демні
• Про школу в Демні
• Екскурсія «Долина диких тюльпанів і слід снігової людини»
• Село Демня — «музей» кам'яних скульптур
• Demnia (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 956. (пол.)

Література

• Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ / Ред. кол. тому: Маланчук В. Ю. (гол. редкол.), Гнидюк М. Я., Дудикевич Б. К., Івасюта М. К., Крип'якевич I. П., Огоновський В. П., Олексюк М. М., Пастер П. I. (відп. секр. редкол.), Сісецький А. Г., Смішко М. Ю., Челак П. П., Чугайов В. П. АН УРСР. Інститут історії. — К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. — 998 с. — С. 471.
• Фольварковъ Н. Село Демня. В повіті Жидачовскомъ. — Коломыя: Зъ печатні А. В. Кисілевского и Сполки, 1912. — 21 с.
• Український родовід: матеріали генеалогічної конференції, 2-4 грудня 1995 р. / упоряд. А. Огорчак ; ред. К. Шевченко ; Товариство «Просвіта». Секція «Український родовід». — Л. : Українські технології, 2001. — 116 с.: іл. — ISBN 966-666-007-5
• Сакральна різьба по дереву в Галичині ХІХ — першої половини ХХ століть: історія та художні особливості / Р. В. Одрехівський. — Л.: Афіша, 2006. — 286 с. — С. 55.
• Українська народна меморіальна скульптура / М. Моздир ; НАН України, Інститут народознавства. — К. : Наук. думка, 1996. — 129 с. — ISBN 5-12-003854-9
• Українська народна сакральна скульптура в контексті зв'язків із західними сусідами / М. Моздир // Мистецтвознавство: Зб. наук. пр. — Львів, 2008. — С. 13, 19.
• Дорош А. Ю. Народная каменная скульптура ХІХ — начала ХХ в. мастеров села Демни (Дымовки) // Памятники культуры: Новые открытия. — Ленинград, 1985. — С. 459—467.
• Л. Войтович. Розділ: столиця «Української Швейцарії» на Дністрі // Дрогобицький краєзнавчий збірник / [Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), В. Александрович, Л. Винар, Л. Войтович, Я. Ісаєвич та ін.]. — Вип. ІХ. — Дрогобич: Коло, 2005. — С. 234—256.
• Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej. Cz. 3 : Ziemia Lwowska / G. Rąkowski. — Pruszków: [Rewasz], 2007. — 576 s. : fot., rys. ; 17 kart. : fot. + 1 dod. — ISBN 978-83-89188-66-3 — C. 416.