Московсько-Константинопольська схизма (1996)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:53, 22 листопада 2019, створена Melichenko Ievgen (обговорення | внесок) (→‎Коротка довідка: доповнення, уточнення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

'Московсько–Константинопольська схизма в 1996 роцірозкол, який розпочався 23 лютого 1996 року, коли Російська Православна Церква розірвала повне євхаристійне спілкування з Константинополем[1], і яка закінчилася 16 травня 1996 року, коли Російська Православна Церква і Вселенський Патріархат досягнули домовленостей.[2] Це відлучення Російської Православної Церкви було зроблено у відповідь на рішення Синоду Вселенського Патріархату про відновлення православної церкви в Естонії під канонічну юрисдикцію Вселенського Патріархату в якості автономної церкви 20 лютого 1996 року.[3][4][5] Цей розкол має схожість з тим, який відбувся в жовтні 2018 року, через  надання автокефалії православній церкві в Україні.[6]

8 листопада 2000 року, в офіційній заяві Російської Православної Церкви описали цей розкол як «трагічно становище лютого-травня 1996 року, коли через розкольницькі дії Константинопольського Патріархату в Естонії православні християни Константинопольської та Російської Церков, що живуть по всьому світу в тісному духовному зв'язку, виявилися позбавленими спільного євхаристійного спілкування у єдиної Чаші Христової»[7]

Коротка довідка

Основна стаття: Православ'я в Естонії

Виникнення православ'я в Естонії

Православ’я почало з’являтися на землях сучасної Естонії ще за часів князя Ярослава Мудрого, який після підкорення місцевих племен естів заснував у 1030 році місто Юр’єв (нині – Тарту), де були зведені православні храми в тому числі в ім’я Георгія Побідоносця (небесного покровителя князя Ярослава) та Миколи Чудотворця. Свій внесок в ті часи зробили також православні місіонери із сусідніх руських міст Великий Новгород та Псков. Проте «пальма першості» у наверненні місцевого населення у християнство належить німецьким рицарям-хрестоносцям, які завоювали ці землі у ході Північних хрестових походів. Нові господарі цих земель принесли з собою католицьку віру, в яку були навернуті місцеві племена.

Проте у 2-й половині XVI століття, після того як Швеція, яка в ті часи володіла естонськими землями, прийняла лютеранство у якості державної релігії, почався перехід і підвладних шведам естонців у нову християнську конфесію. Навіть приєднання за результатами Північної війни прибалтійських земель до Російської імперії не змогло докорінно змінити релігійну ситуацію в цьому регіоні і лютеранство залишалось панівною релігією серед естонців.

Але в середині ХІХ століття, в силу різних причин, почали відбуватися процеси масового навернення переважно найбідніших верств до православ’я і на початку ХХ сторіччя православні естонці вже стали відігравати досить відчутну роль у релігійному житті Естонії. Постало питання про призначення окремого вікарного православного єпископа для опіки над естонськомовною паствою. Ним став петроградський священник-естонець Павло Кульбуш, який після постригу і прийняття чернечого імені Платон, 31 грудня 1917 року був хіротонісаний у єпископа Ревельського, вікарія Ризької єпархії. Єпископ Платон став першим естонцем – православним єпископом. Згодом йому було доручено керівництво всією Ризькою єпархією. Новопризначеному православному ієрарху довелося діяти у надзвичайно складних умовах: майже зразу після проголошення 24 лютого 1918 року незалежності Естонської Республіки, її територія була окупована німецькими військами. А після виходу Німеччини з Першої світової війни, там виникла більшовицька Естляндська Трудова Комуна[ru] і розпочалася радянсько-естонська Визвольна війна. Під час цієї війни, в ніч з 14 на 15 січня 1919 року, покидаючи під натиском естонських військ місто Тарту, у підвалі Тартуської кредитної каси більшовики стратили 20 бранців, в тому числі і єпископа Платона.

Вселенського Патріархату Томос 1923 року

«Враховуючи естонську незалежность і гоніня на Російську Православну Церкву, єпископ Олександр Таллінський (Пов) просив Константинопольський Патріархат прийняти Його Церкву в свою юрисдикцію. 7 липня 1923 року патріарх Мелетій IV в Константинополі видав Томос про рийняття Естонської Церкви і надання автономного статусу». Цим Томосом «визнає під Константинопольським Патріархатом Автономну Православну Апостольську церква Естонії, відому як „православна митрополія Естонії“» Російська Православна Церква вважає, що «патріарх Константинопольський Мелетій IV  скористався складним становищем Російської ПЦ та незаконно проголосилв юрисдикцію Константинопольського Патріархату на територію незалежної Естонії і перетворив Естонську Автономну Православну Церкву на  Естонську митрополію Константинопольського Патріархату

Історія розколу

20 лютого 1996 року рішення Вселенського Патріархату

20 лютого 1996 року, "на наполегливе прохання естонського уряду і переважної більшості естонських православних парафій, які просили прийняти їх знову під егідою Вселенського Патріархату, " Вселенський Патріархат вирішив відновити православні храми в Естонії під канонічну юрисдикцію Вселенського Патріархату в якості автономної церкви за " Томосом 1923 року, який був випущений в період Вселенського Патріарха Мелетія IV "[8]

Наслідки

2018 Московсько–Константинополський розкол

Той факт, що розкол 1996 р. по всій Естонії тривав всього три місяці, породив надії, що новий розкол може також бути коротким;15 жовтня 2018 року, митрополит  Іларіон, голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, наголосив в інтерв'ю, що Російська Православна Церква не визнає рішення Вселенського патріархату скасувати митрополію московського патріархату[9]

Див. також

Посилання

  1. Statement of the Holy Synod of the Russian Orthodox Church 8 November 2000 : Russian Orthodox Church. mospat.ru (амер.). Процитовано 1 листопада 2018. Patriarch Bartholomew issued an ‘Act’ on 20 February 1996 on the renewal of the 1923 Tomos of Patriarch Meletius IV and on the establishment of the ‘Autonomous Orthodox Estonian Metropolia’ on the territory of Estonia. Temporal administration was entrusted to Archbishop John of Karelia and All Finland. A schismatic group headed by the suspended clergymen was accepted into canonical communion. Thus the schism in Estonia became a reality.
    On 23 February 1996, in response to the one-sided and illegal actions of Patriarch Bartholomew the Holy Synod of the Russian Orthodox Church resolved to recognize them ‘as schismatic and compelling our Church to suspend canonical and Eucharistic communion with the Patriarchate of Constantinople… and to omit the name of the Patriarch of Constantinople in the diptych of the Primates of the Local Orthodox Churches’.
  2. Roberson, Ronald G. (30 March 2012). CNEWA - The Estonian Apostolic Orthodox Church. www.cnewa.org. с. 2. Процитовано 1 листопада 2018. On May 16 both Holy Synods formally adopted the recommendations made at the Zurich meeting. The agreement provided for parallel jurisdictions in Estonia, and allowed individual parishes and clergy to join either the Estonian autonomous church under Constantinople or the diocese that would remain dependent on Moscow. For its part, Constantinople agreed to a four-month suspension of its February 20th decision to re-establish the Estonian autonomous church. Moscow agreed to lift the penalties that had been imposed on clergy who had joined the autonomous church. Both Patriarchates agreed to work together with the Estonian government, so that all Estonian Orthodox might enjoy the same rights, including rights to property. As a result of this agreement, full communion was restored between Moscow and Constantinople, and the name of Ecumenical Patriarch Bartholomew was again included in the diptychs in Moscow.
  3. PATRIARCHAL AND SYNODICAL ACT CONCERNING THE REACTIVATION OF THE PATRIARCHAL AND SYNODICAL TOMOS OF 1923 REGARDING THE ORTHODOX METROPOLITANATE OF ESTONIA. www.orthodoxa.org. 20 February 1996. Процитовано 2 листопада 2018. «It is customary to change the boundaries of the Churches as political entities and administrations change», declared Photios the Great, wise among the Patriarchs.
    [...]
    Accordingly, the Most Holy Mother Church of Constantinople --empowered by the strength of the Divine and Sacred Canons, numbers 9 and 17 of the holy 4th Ecumenical Synod in Chalcedon which state : «If any bishop or clergyman has a dispute with the Metropolitan of the same province, let him apply either to the Exarch of the diocese, or to the throne of the imperial capital Constantinople, and let it be tried before him» (Canon 9) and «If anyone has been unjustly treated by his own Metropolitan, let him complain to the Exarch of the diocese, or let him have his case tried before the throne of Constantinople, according as he may choose» (Canon 17) ; in addition, the 34th Canon of the Holy Apostles which exhorts the Churches of different nations, and especially those in free and independent States, should be formed into autonomous or autocephalous Churches under their particular Archbishop and bishops -- has accepted the rightful request of the Orthodox Christians in Estonia and of the honorable government of Estonia, which sought the full restoration in Estonia of the Estonian Apostolic Orthodox Church as it was before 1940, as an autonomous Church under the jurisdiction of the Ecumenical Patriarchate.

    Therefore, our Modesty, together with the Most Reverend and Right Honorable Metropolitans, our dearly beloved brothers in the Holy Spirit and concelebrants in Christ -- having deliberated synodically, trustworthily taking care of the governance and the administration of all ecclesiastical matters and having foresight of what is proper, as has been the canonical custom from time immemorial that the Most Holy Ecumenical Throne has the right to adapt and to provide for the constitution and foundation of the Churches, appropriately addressing the needs of the times and the good estate of the entire assembly always striving for the harmonious and advantageous portrayal and governance of the local and the universal -- declare anew that the Patriarchal and Synodical Tomos of 1923 regarding the Orthodox Metropolitanate of Estonia is reactivated in all its articles. We also recognize as the lawful successors of the Estonian Apostolic Orthodox Church those who accepted the Tomos and unceasingly preserved her canonical continuation
    [...]
    [W]e issue our present Patriarchal and Synodical Act as declaration and assurance and as permanent representation of the matters considered and decided upon ecclesiastically regarding the reactivation of the Patriarchal and Synodical Tomos 1923
  4. communiqué of the Ecumenical Patriarchate on the autonomy of the Church of Estonia. www.orthodoxa.org. 24 February 1996. Процитовано 2 листопада 2018. On February 20, 1996, the Holy and Sacred Synod of the Ecumenical Patriarchate was convened and presided over by His All Holiness Ecumenical Patriarch Bartolomew. Deliberating in the Holy Spirit, the Synod unanimously decided, by Patriarchal and Synodical Act, to declare the reactivation of the Tome of 1923 which had been issued during the tenure of Ecumenical Patriarch Meletios IV This Tome had established under the Ecumenical Patriarchate the Autonomous Orthodox Apostolic Church of Estonia known as "Orthodox Metropolitanate of Estonia".
  5. Steinfels, Peter (28 February 1996). Russian Church Breaks Off From Orthodoxy's Historic Center (англ.). Процитовано 16 October 2018.
  6. ERR, Jason Van Boom, PhD candidate, University of Tartu | (21 жовтня 2018). Moscow-Constantinople split highlighting Estonia's role in Orthodox church. ERR (англ.). Процитовано 26 жовтня 2018.
  7. Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви от 8 ноября 2000 года. patriarchia.ru (рос.). 12 November 2000. Процитовано 20 жовтня 2019.
  8. communiqué of the Ecumenical Patriarchate on the autonomy of the Church of Estonia. www.orthodoxa.org. 24 February 1996. Процитовано 31 жовтня 2018.
  9. Constantinople’s annulment of 1686 decision counter to historic truth —Moscow Patriarchate. TASS (англ.). 15 October 2018. Процитовано 28 жовтня 2018.