Перейти до вмісту

Афон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гора Афон
Mount Athos [1]
Світова спадщина
40°09′30″ пн. ш. 24°19′38″ сх. д. / 40.158333333333° пн. ш. 24.327222222222° сх. д. / 40.158333333333; 24.327222222222
КраїнаГреція Греція
ТипЗмішаний
Критеріїi, ii, iv, v, vi, vii
Об'єкт №454
РегіонЄвропа і Північна Америка
Зареєстровано:1988 (12 сесія)
Афон (Греція)
Афон
Розташування на карті Греції
Мапа
CMNS: Афон у Вікісховищі
Знамено Вселенського Патрiархату з гербом Палеологiв, що використовується на Афонi

Афо́н (грец. Άθως, іон. Ἄθων), А́тос, А́фос, Афонська гора[2] (грец. Άγιον Όρος — Айон Орос, у перекладі Свята Гора), повна назва Автономна Чернеча Держава Святої Гори Афон (грец. Αυτόνομη Μοναστική Πολιτεία Αγίου Όρους) — автономна монастирська держава в Греції, на східному виступі Халкідонського півострова — Айон-Орос — в Егейському морі, найвища точка рельєфу якої — гора Афон висотою 1 935 м над рівнем моря. Άθωνος Адміністративний центр автономії — місто Кар'єс.

Історія

Афанасій Афонський — засновник Великої Лаври

Візантійський імператор Костянтин Погонат (правив в 668—685) віддав півострів Айон-Орос у виключне володіння монахів (ченців). У 8 столітті грецькі самітники (анахорети) створили на Афоні так звану чернечу республіку. Перший монастир — Монастир Велика Лавра — на Афоні заснований в 962—963 роках грецьким ченцем Афанасієм. Згодом на Афоні виникло до 20 укріплених чоловічих монастирів, і він став відігравати роль великого релігійного центру православної церкви.

Перший руський монастир — Пантелеймонів монастир — закладений на Афоні 1080 року за візантійського імператора Олексія I Комніна. Україна мала з Афоном тісні релігійно-культурні зв'язки. З України на Афоні перебували Антоній Печерський, Паїсій Величковський та Іван Вишенський.

Нині Афон — релігійний, науковий і туристичний центр. Управління здійснюють представники монастирів — свята община. Найвища юрисдикція належить Константинопольському патріархату Грецької православної церкви.

У монастирях Афона зберігається приблизно 10 тисяч грецьких, слов'янських, грузинських та арабських рукописів, цінні мистецькі твори (починаючи з 9 століття). Ці збірки досі мало досліджені науковцями.

Доступ жінкам на Афон заборонено.

Український слід

Київська Русь

Руський Монастир святого Пантелеймона

Тісні й плідні відносини Київської Русі з Афоном склалися від часів рівноапостольного князя Володимира. Так, у монастирі Есфігмен наприкінці Х ст. був пострижений у ченці майбутній великий преподобний Антоній — засновник Києво-Печерського монастиря та родоначальник усього руського чернецтва. Його духовним наставником був ігумен Есфігменового монастиря Феоктист, відомий на той час церковний діяч. Печерський патерик свідчить, що Антоній на Афоні був двічі, де тривалий час був іноком. 1013 року Антоній з благословення ігумена Феоктиста повернувся на батьківщину й оселився в Києві. Преподобний Антоній упорядкував чернече життя за зразком, взятим з Афона, і впровадив ті самі правила в засновану ним Київську обитель.

У Печерському патерику є розповіді про життя святого Аммона Затворника. «Преподобний Аммон, за благословенням ігумена, подорожував до Святої Афонської Гори, наслідуючи життя великих отців».

Перший Руський монастир на Афоні був також заснований за часів князя Володимира та названий на честь Богородиці Ксилургу. Ним ченці Київської Русі володіли до 1169. До того часу кількість руських мешканців Афона так зросла, що вони звернулись через свого ігумена Лаврентія до Священного Кіноту Святої Гори з проханням надати їм один з Великих афонських монастирів.

Прохання руських ченців було задоволено, їм передали древню обитель святого Пантелеймона, відому потім під назвами «монастир руських», «кіновій Каллімахідів» або просто «Русик» («Руський»). Також у їхньому володінні був залишений і монастир Ксилургу, але як приписний. Та цей монастир швидко втратив свій український характер. З плином часу він став російсько-українським, а згодом і зовсім російським. У наш час[коли?] на Афоні, в Русику, в Свято-Пантелеймонівському монастирі, який перебуває у віданні РПЦ Московського Патріархату, мешкає більша частина ченців, що є українцями. Ігуменом монастиря є також українець з походження, священноархімандрит Єремія, що несе на Святій Горі послух уже понад 30 років.

Другий монастир на Афоні, де жили українці, був Ставроникита (Никитин Хрест). Заснування цього монастиря припадає на 680 рік за часу царя Костянтина Погоната. Пізніше монастир спорожнів і був занедбаний, але відновлений у XVI ст. патріархом Єремією, який підтримував добрі стосунки з Костянтином Острозьким. Останній не раз надавав кошти монастирям Святої Гори і тому, на його прохання, до цього монастиря приймали українців.

Козацькі та пізніші часи

На Афонській горі тривалий час жив Іван Вишенський (кінець XVI — початок XVII століть).[2]

У XVIII ст. знову було звернено особливу увагу на Афон, як на спокійне місце життя і чернечого подвигу. І на землях Пантократового монастиря постає суто український Скит святого пророка Іллі, або так званий Іллінський козацький чи запорізький. Цей скит заснований ієромонахом Паїсієм Величковським (1722—1794), уродженцем Полтави. До Паїсія почали сходитися ченці, переважно українці, а й частково молдавани. На Афон потроху стали прибували емігранти, козаки з колишньої армії гетьмана Мазепи, бажаючи в молитві й подвигу дожити свого віку. Невдовзі Паїсій змушений був просити в Пантократового монастиря просторішого приміщення, — і йому віддали порожню келію св. пророка Іллі. Це було в 1746, і відтоді на Афоні постав Іллінський козацький український скит. Тут великий старець Паїсій переклав з грецької «Добротолюбіє» та твори засновників християнської аскези.

У 1747 році колишній бунчуковий товариш Григорій Голубенко заснував на Афоні скит Чорний Вир.

У так званих «формулярах» багатьох афонських обителей, що подають відомості про кожного монастирського поселенця у XVI—XVII ст., є згадки про ченців, поряд з чиїми іменами та прізвищами стоїть і слово «козак». Такі самі написи можна бачити на черепах у поховальних кістницях монастирів.

Коли йдеться про афонське чернецтво XIX—XX ст., звертає увагу кількісна характеристика: у 1913 сумарна кількість ченців українців і росіян становила 4800 осіб, які жили в Пантелеймонівському монастирі, Андріївському й Ілінському скитах, а також у 82 келійних обителях. Кількість ченців-греків становила на той час 3600 осіб. Це при тому, що до 1830 на Афоні не залишилося жодного українського ченця.

Того ж 1913 року, за деякими відомостями, у середовищі українських і російських ченців Афона мало місце протистояння на національному ґрунті[3].

Відвідування монастирів

Дозвіл на в'їзд — діамонітіріон
Знак із переліком заборон на кордоні Афона у Франгокастро
Причал в Урануполі

Відвідувати Святу гору дозволяється, відповідно до уставу монастирської держави (тіпікон), тільки чоловікам. Жінкам заборонено навіть наближатись до узбережжя. Від відвідувачів, громадян Греції, вимагається дозвіл — діамонітіріон — що видається Кабінетом з обслуговування прочан у місті Салоніки або подібним же кабінетом у місті Урануполі. Щоденно видаються дозволи лише для 120 осіб.

Іноземні громадяни повинні мати при собі дозвіл Міністерства у справах Македонії та Фракії (також у місті Салоніки). У випадку перебування на Святій горі більш як місяць також необхідна довідка Відділу у справах іноземних громадян.

Усім прочанам ченці пропонують безплатне харчування у просторих монастирських трапезних та прихисток у спеціальних келіях. Також усім прочанам дозволяється перебувати у храмах під час богослужінь та оглядати реліквії, що нині зберігаються в кожному монастирі. Прочанам рекомендується заздалегідь зателефонувати[4] до відповідного монастиря й повідомити про своє прибуття.

Транспортне сполучення

З Салонік можна доїхати від станції К. Т. Е. Л. (грец. ΚΤΕΛ) до Урануполі щоденним рейсовим автобусом[5]. Станом на 1 липня 2010 року ціна квитка становила 11,40 євро (ціна студентського квитка — 8,60 євро). З Урануполі щоденно курсує два водних таксі та одна баржа[6]. Ціна квитка на баржу, станом на 1 липня 2010 року, становила приблизно 6 євро. Між Урануполі, та головним портом Афона — Дафні баржа зупиняється на причалах Ігуменіци, Зографу, Констамоніта, Дохіара, Ксенофонта, св. Пантелеймона.

Від причалу Дафні можна доїхати автобусом до столиці Афона — міста Кар'єса. З Кар'єсу, курсують маршрутні таксі до монастирів Афона. Ціна таксі залежить від кількості пасажирів. Станом на 1 липня 2010 року вартість маршрутного таксі становила 40 євро за весь автобус (при заповненні транспорту на 10 осіб — ціна на поїздку одного пасажира становила 4 євро).

Окрім цього, охочі відвідати Афон можуть розпочати свою подорож від Ієріссос та Неа-Рода.

Чинні монастирі

У дужках вказана кількість ченців, грецька назва та домінуюча нація (якщо нація не вказана, то монастир грецький). Порядковий номер відповідає місцю монастиря в ієрархії святогірських монастирів.

  1. Монастир Велика Лавра (64) (Μεγίστη Λαύρα)
  2. Монастир Ватопед (163) (Βατοπέδι or Βατοπαίδι)
  3. Монастир Івірон (71) (Ιβήρων; ივერთა მონასტერი) (грузинський)
  4. Монастир Хіландар (92) (Χιλανδαρίο)(сербський)
  5. Монастир Діонісія (71) (Διονυσίου)
  6. Монастир Кутлумуш (86) (Κουτλουμούσι)
  7. Монастир Пантократор (25) (Παντοκράτορος)
  8. Монастир Ксиропотаму (25) (Ξηροποτάμου)
  9. Монастир Зографу (48) (Ζωγράφου)(болгарський)
  10. Монастир Дохіар (3) (Δοχειαρίου)
  11. Монастир Каракал (60) (Καρακάλλου)
  12. Монастир Філофей (57) (Φιλοθέου)
  13. Монастир Симонопетра (94) (Σίμωνος Πέτρα or Σιμωνόπετρα)
  14. Монастир святого Павла (112) (Αγίου Παύλου)
  15. Монастир Ставронікіта (42) (Σταυρονικήτα)
  16. Монастир Ксенофонт (123) (Ξενοφώντος)
  17. Монастир Григорія (107) (Οσίου Γρηγορίου)
  18. Монастир Есфігмен (121) (Εσφιγμένου)
  19. Монастир Пантелеймона (88) (Αγίου Παντελεήμονος або Ρωσικό) (російський)[2]
  20. Монастир Констамоніт (44) (Κωνσταμονίτου)

Скити

Крім монастирів на Афоні переважно у складі монастирських подвір'їв діють менші обителі — переважно ідіоритмні — 15 скитів[7]:

Примітки

  1. ↑ * Назва в офіційному англомовному списку
  2. ↑ а б в г Д. І. Яворницький «Історія запорозьких козаків», том 3, Коментарі Г. Я. Сергієнка на стор. 511.
  3. ↑ Українці і Великороси на Афонській горі // Діло, ч. 132, 17.06.1913
  4. ↑ Список телефонів монастирів, які знаходяться на Афоні (англ.)
  5. ↑ Розклад руху рейсових автобусів з м. Салоніки до м. Урануполі (грец.)
  6. ↑ Розклад руху морського транспорту з м. Урануполі (англ.)
  7. ↑ Ιερές Σκήτες Αγίου Όρους

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Athos

Посилання

  • Афон // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
  • Офіційний сайт монастирської держави Афон
  • Афон на сайті orthodoxwiki.org
  • Путівник по Афону
  • Афон і Україна — духовна єдність
  • Сторінка монастиря Ватопед
  • Afonit.info - портал про слов'янську спадщину на Афоні www.afonit.info
  • Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины XVIII в. // Афон и славянский мир. Сб. 1. Материалы междунар. науч. конф., посв. 1000-летию присутствия руських монахов на Святой Горе. Белград, 16–18 мая 2013 г. Свято-Пантелеимонов монастырь на Афоне, 2014. С. 113–130.
  • Шумило С. В. «Посылать русинов, склонных к благочестию, на Афон»: Роль Святой Горы в истории культуры и духовности Украины // День. Ежедневная всеукраинская газета. 2014. № 164–165 (4287-4288). 5–6 сентября. С. 13.
  • Шумило С. В. Перший давньоруський монастир на Афоні та його зв’язки з Київською Руссю: 1000 років // Афонское наследие: научный альманах. Вып. 5-6. Киев – Чернигов: Издание Международного института афонского наследия, 2017. С. 46-82. ISBN 978-966-139-087-3
  • Шумило С. В. До питання локалізації місця перебування прп. Антонія Печерського на Афоні // Церква – Наука – Суспільство: питання взаємодії. Матеріали 15-ї міжнародної наукової конференції  (29 травня – 3 червня 2017 р.). К.: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2017. С. 62 – 69.
  • Шумило С. В. Святогорский след в судьбе волынского православного монаха и Великого князя Литовского Войшелка (1223–1267) // Труды Киевской духовной академии. № 24. Киев, 2016. С. 236-243.
  • Шумило С. В. «Духовное Запорожье» на Афоне. Малоизвестный казачий скит «Черный Выр» на Святой Горе. Киев, 2015. 116 с. ISBN 978-966-2371-34-5
  • Шумило С. В. Козацький скит «Чорний Вир» на Афоні у XVIII ст. за маловідомими архівними джерелами // Церква – Наука – Суспільство: питання взаємодії. Матеріали 15-ї міжнародної наукової конференції  (29 травня – 3 червня 2017 р.). К.: Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, 2017. С. 69 – 77.
  • Шумило С.В. Афонский скит «Черный Выр» и попытки воссоздания нового Русика в XVIII в. на Святой Горе // Афон и славянский мир. Сб. 3. Материалы междунар. науч. конф., посв. 1000-летию присутствия русских монахов на Святой Горе. Киев, 21–23 мая 2015 г. Свято-Пантелеимонов монастырь на Афоне, 2016. С. 214-246.
  • Шумило С.В. Запорожская Сечь и Афон: к истории казачьего скита «Черный Выр» на Святой Горе // Афонское наследие: научный альманах. Вып. 1-2. Киев – Чернигов: Издание Международного института афонского наследия в Украине, 2015. С. 78-120.
  • Шумило С.В. Православна духовність та релігійні традиції Запорозького козацтва // Православ’я в Україні: Збірник матеріалів наукової конференції. Ч. 2. Київ, 2013. С. 350-385.
  • Шумило С.В. Нове джерело до біографії  І. Мазепи та історії зв’язків української козацької старшини з центром православного чернецтва на Афоні  // Сiверянський лiтопис: Всеукраїнський науковий журнал. 2016, листопад-грудень. - № 6 (132). - С. 73-84.
  • Шумило С. В. Влияние Святой Горы Афон на духовную, культурную и политическую жизнь Украины XVIII в. // Афон и славянский мир. Сб. 1. Материалы междунар. науч. конф., посв. 1000-летию присутствия руських монахов на Святой Горе. Белград, 16–18 мая 2013 г. Свято-Пантелеимонов монастырь на Афоне, 2014. С. 113–130.
  • Затерянная обитель запорожских казаков // Комсомольская правда в Украине: Всеукраинская ежедневная газета. Инстернет-сайт. URL: http://kp.ua/life/505901-zateriannaia-obytel-zaporozhskykh-kazakov
  • «Чорний Вир» на Святій Горі // Голос України: Всеукраїнська газета, офіційний друкований орган Верховної Ради України. Інтернет-сайт видання. URL: http://www.golos.com.ua/article/259443
  • На Афоне отыскали заброшенный скит, в котором селились украинские казаки, принявшие монашество // Факты и комментарии: Всеукраинская ежедневная газета. Интернет-сайт издания. URL: http://fakty.ua/206846-na-afone-otyskali-zabroshennyj-skit-v-kotorom-selilis-ukrainskie-kazaki-prinyavshie-monashestvo-foto
  • Шумило С. В. Старец Иоанн Вишенский: афонский подвижник и православный писатель-полемист. Материалы к жизнеописанию «блаженной памяти великого старца Иоанна Вишенского Святогорца» — Киев: Издательский отдел УПЦ, 2016. 208 с. ISBN 978-966-2371-40-6
  • Шумило С. В. Афонський старець Іоан Вишенський // Церковний календар Перемисько-Горлицької єпархії Польської Православної Церкви. Przemysl: Diecezja Przemysko - Gorlicka, 2017. С. 139-156.
  • Шумило С. В. Преподобный Иоанн Вишенский Святогорец и монастырская реформа в Украине в XVII в. // Труды Киевской духовной академии. № 25. Киев, 2016. С. 33 – 44.
  • Шумило С. В.  Прп. Иоанн Вишенский Святогорец и его связи с Волынью и Галицией // Історія та сучасність Православ'я на Волині: матеріали VІI науково-практичної конференції (Луцьк, 8 листопада 2016 р.). – Волинська єпархія УПЦ, Волинська духовна семінарія, Видавничий відділ Волинської єпархії. – Луцьк, 2016. – С. 42-53.
  • Шумило С.В. Старец Иоанн Вишенский и древнерусский монастырь на Афоне // Афонское наследие: Научный альманах («The Athonite Heritage», a Scholar's Anthology). Вып. 3 – 4. Киев – Чернигов: Издание Международного института афонского наследия в Украине, 2016. С. 68-82.
  • Шумило С. В. Основатель Киево-Братской школы митрополит Исаия (Копинский) и его участие в возрождении православия в Украине // Труды Киевской духовной академии. № 23. Киев, 2015. С. 135-147.
  • Шумило С. В. До історії ігуменства прп. Паїсія Величковського в монастирі Симонопетра на Афоні за невідомими раніше архівними документами XVIII ст. // Сiверянський лiтопис: Всеукраїнський науковий журнал. 2017, січень-квітень. - № 1-2 (133-134). C. 79-93.
  • Шумило С. В. Автобіографія та листи прп. Паїсія. Наукова розвідка // Преподобний Паїсій Величковський. “Повість про святий собор” та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С.В. К.: Видавничий відділ УПЦ, 2016. С. 9-64.
  • Преподобний Паїсій Величковський. “Повість про святий собор” та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С.В. Київ: Видавничий відділ УПЦ, 2016. 207 с. ISBN 978-966-2371-39-0
  • Шумило С. В. Неизвестное письмо прп. Паисия Величковского за 1763 г. и другие документы, касающиеся его игуменства в монастыре Симонопетра // Афонское наследие: научный альманах. Вып. 5-6. Киев – Чернигов: Издание Международного института афонского наследия, 2017. С. 231-255. ISBN 978-966-139-087-3
  • Шумило С. В. Прп. Паисий Величковский и попытка воссоздания Русика в монастыре Симонопетра: неизвестные письма с Афона // Русь – Святая Гора Афон: Тысяча лет духовного и культурного единства. Материалы Международной научной конференции в рамках юбилейных торжеств, приуроченных к празднованию 1000-летия присутствия русского монашества на Афоне, 21 – 23 сентября 2016 г. – М., 2017. – С. 318-338.
  • Шумило С. В. Прп. Паисий Величковский и Запорожская Сечь. Малоизвестные письма прп. Паисия Величковского к Кошевому атаману Войска Запорожского Петру Калнышевскому. Киев – Серпухов: Международный институт афонского наследия в Украине; «Наследие Православного Востока», 2015. 128 с. ISBN 978-5-9905423-3-4
  • Шумило С.В. Новые архивные документы, подтверждающие настоятельство прп. Паисия Величковского в келье св. Константина и монастыре Симонопетра на Афоне // Обсерватория культуры: научный журнал Российской государственной библиотеки (РГБ). М., 2016. Т. 13, № 3. С. 377-383.
  • Шумило С.В. Прп. Паисий Величковский и последний Кошевой атаман Запорожской Сечи П. Калнышевский: малоизвестные письма // Orientalia Christiana Cracoviensia: czasopismo naukowe, Uniwersytet Papieski Jana Pawła II w Krakowie. № 7 (2015). S. 27–57.
  • Шумило С.В. Малоизвестные факты биографии прп. Паисия Величковского во время пребывания его на Афоне (по архивным источникам) // Афонское наследие: научный альманах. Вып. 3-4. Киев – Чернигов: Издание Международного института афонского наследия в Украине, 2016.  С. 175-185.
  • Шумило С. В. Архиепископ-мученик Дамаскин (Малюта) — афонский монах, наместник Почаевской Лавры и глава автономной Украинской Православной Церкви // Труды Киевской духовной академии. № 22. Киев, 2015. С. 238-257.
  • Шумило С. В. Новоафонские новомученики на Северном Кавказе: путь исповедничества и мученичества в годы советских богоборческих гонений в ХХ веке // Труды Киевской духовной академии. № 26. Киев, 2017. С. 109-122.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Афон&oldid=22193654