Перший штучний супутник Землі: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Xqbot (обговорення | внесок)
м робот додав: ckb:سپوتنیک-١; косметичні зміни
Рядок 78: Рядок 78:


== Значення польоту ==
== Значення польоту ==

Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до прийнятих на себе зобов'язань по Міжнародному Геофізичному Року. Супутник випромінював радіохвилі на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари [[іоносфера|іоносфери]], адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від областей іоносфери, що лежали нижче за зону максимальної іонізації іоносферних шарів.
Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до прийнятих на себе зобов'язань по [[Міжнародний геофізичний рік|Міжнародному геофізичному року]]. Супутник випромінював радіохвилі на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари [[іоносфера|іоносфери]], адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від областей іоносфери, що лежали нижче за зону максимальної іонізації іоносферних шарів.


Супутник мав набагато більше політичне значення. Його політ побачив весь світ. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про сильну технічну відсталість Радянського Союзу. Взагалі запуск першого супутника завдав великого удару престижу США. Буквально недавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи [[ППО]], і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат. Багато американських газет заздалегідь передбачали успіх США в космічній гонці, і ось «Нью-Йорк таймс» повідомляє: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише [[1 лютого]] [[1958]] року, коли з другої спроби запущений «Експлорер-1», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).
Супутник мав набагато більше політичне значення. Його політ побачив весь світ. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про сильну технічну відсталість Радянського Союзу. Взагалі запуск першого супутника завдав великого удару престижу США. Буквально недавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи [[ППО]], і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат. Багато американських газет заздалегідь передбачали успіх США в космічній гонці, і ось «Нью-Йорк таймс» повідомляє: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише [[1 лютого]] [[1958]] року, коли з другої спроби запущений «Експлорер-1», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).

Версія за 19:13, 11 червня 2011

Перший штучний супутник Землі
Перший в світі штучний супутник Землі
Основні параметри
Повна назваПростий Супутник-1 (ПС-1)
COSPAR ID1957-001B
NORAD ID00002
ВиготівникОКБ-1
Тип апаратаорбітальний
Штучний супутникЗемлі
Обертів1440
Дата запуску4 жовтня 1957
19:28:34 UTC
Ракета-носійСпутнік 8К71ПС
КосмодромБайконур
Тривалість польоту92 доби
Схід з орбіти4 січня 1958
Технічні параметри
Маса83,6
Розміримаксимальний діаметр 0,58 м
Орбітальні дані
Нахил орбіти65,1°
Період обертання96,7 хвилини

Перший штучний супутник Землі запущений на орбіту в СРСР 4 жовтня 1957 року. Кодове позначення супутника — ПС-1 (Простий Супутник-1). Запуск здійснювався з 5-го науково-дослідного полігону міністерства оборони СРСР «Тюра-Там» (що отримало згодом відкрите найменування космодром Байконур), за допомогою ракети-носія «Супутник» (Р-7).

Над створенням штучного супутника Землі на чолі з основоположником практичної космонавтики С. П. Корольовим працювали вчені М. В. Келдиш, М. К. Тихонравов, Н. З. Лідоренко, В. І. Лапко, Б. С. Чекунов і багато інших.

Супутник

Корпус супутника складався з двох напівоболонок із стикувальними шпангоутами, сполученими між собою 36 болтами. Герметичність стику забезпечувала гумова прокладка. У верхній напівоболонці розташовувалися дві антени, кожна з двох штирів 2,4 м і 2,9 м. Ззовні супутник виглядав як сфера, діаметром півметра, з чотирма антенами. На ньому було встановлено 2 радіопередавачі з джерелами живлення. Супутник був неорієнтованим, тому чотири антени рівномірно випромінювали радіохвилі на всі боки.

Параметри польоту

  • Початок польоту — 4 жовтня 1957 в 19:28:34 за Грінвицьким часом
  • Закінчення польоту — 4 січня 1958
  • Маса апарату — 83,6 кг
  • Максимальний діаметр — 0,58 м
  • Нахил орбіти — 65,1°
  • Період обертання — 96,7 хилини
  • Перигей — 228 км
  • Апогей — 947 км
  • Кількість обертів — 1440

Історія запуску

Копія Р-7 у Москві на ВДНХ

Польоту першого супутника передувала титанічна робота радянських ракетних конструкторів на чолі з Сергієм Корольовим. Багато хто з них працював в «шарашках». Незважаючи на це, вже в січні 1957 року Корольов направив доповідну записку в Раду Міністрів СРСР, де писав, що в квітні-червні 1957 року можуть бути підготовлені дві ракети в супутниковому варіанті, «і запущені відразу ж після перших вдалих пусків міжконтинентальної ракети». 21 серпня 1957 здійснено другий успішний запуск, через 6 днів ТАСС повідомило про створення в СРСР міжконтинентальної балістичної ракети, і Корольов впритул зайнявся підготовкою до космічного запуску. Його колективу потрібно було поспішати, адже того ж року в США також в планах стояв запуск першого штучного супутника.

Спочатку передбачалося запустити важкий супутник з низкою наукових приладів — об'єкт Д. Однак роботи по ньому затягувалися, і було вирішено розробити дуже простий апарат з двома радіомаяками для проведення траєкторних вимірювань, а важкий супутник полетить наступного, 1958 року, в травні. Діапазон передавачів простого супутника був вибраний так, щоб стеження за супутником могли здійснювати радіоаматори. Старання конструкторського бюро Корольова виявились успішними. 4 жовтня о 22 годині 28 хвилин 34 секунди за московським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Грінвичем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з апогеєм 947 км і перигеєм 288 км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. «Біп! Біп!» — так звучали його позивні. На полігоні їх ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «.В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший в світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до 4 січня 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60 млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.

До спостережень за сигналами Супутника було запрошено всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал «Радіо» заздалегідь надрукував детальні рекомендаціі щодо прийому сигналів з космосу.[1][2]

Значення польоту

Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до прийнятих на себе зобов'язань по Міжнародному геофізичному року. Супутник випромінював радіохвилі на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари іоносфери, адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від областей іоносфери, що лежали нижче за зону максимальної іонізації іоносферних шарів.

Супутник мав набагато більше політичне значення. Його політ побачив весь світ. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про сильну технічну відсталість Радянського Союзу. Взагалі запуск першого супутника завдав великого удару престижу США. Буквально недавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи ППО, і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат. Багато американських газет заздалегідь передбачали успіх США в космічній гонці, і ось «Нью-Йорк таймс» повідомляє: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише 1 лютого 1958 року, коли з другої спроби запущений «Експлорер-1», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).

Відзнака

Файл:Rocket vdnx sep 2008.jpg
Завойовникам космосу"

Дата запуску вважається початком космічної ери людства, а в Росії оголошний як пам'ятний день Космічних військ. На честь цієї події 1964 року в Москві на проспекті Миру, біля станції метро ВДНХ був споруджений 99-метровий обеліск «Завойовникам космосу» у вигляді ракети, що злітає і залишає за собою вогняний шлейф. 4 жовтня 2007 року, в день 50-річчя запуску ПС-1, в місті Корольові відкрився пам'ятник першому штучному супутнику Землі.

Див. також

Виноски

  1. В. Вахнин. Искусственные спутники Земли (справка для радиолюбителей-наблюдателей).//«Радио», 1957, № 6, с. 14-17
  2. А. Казанцев. Наблюдения за радиосигналами с искусственных спутников Земли и их научное значение.//«Радио», 1957, № 6, с. 17-19

Шаблон:Програма Спутнік

Шаблон:Link FA