Користувач:Радослава 15/Чернетка: відмінності між версіями

Земля
	Фотографія Землі, зроблена з Аполлона-17
Орбітальні характеристики
	Епоха J2000.0
Велика піввісь	149 598 261 км; 1,00000261 а. о.
Перигелій	147 098 290 км; 0,98329134 а. о.
Афелій	152 098 232 км; 1,01671388 а. о.
Ексцентриситет	0,01671123
Орбітальний період	365,256363004 днів; 1,000017421 рік
Середня орбітальна швидкість	29,785 км/с
Нахил орбіти	7,155° до екватора Сонця; 1,58° до незмінної площини
Є супутником	Сонця
Супутники	Місяць
Фізичні характеристики
Середній радіус	6371,3 км
Екваторіальний радіус	6378,14 км
Полярний радіус	6356,78 км
Сплюснутість	0,0033528
Довжина обводу	40 075,16 км (екватор); 40 008,00 км (меридіан)
Площа поверхні	510 065 700 км²; 70,8 % вода; 29,2 % суша
Об'єм	1,0832×1012 км³
Маса	~5,9722×1024 кг.
Середня густина	5,515 г/см³
Прискорення вільного падіння на поверхні	9,766 м/с2, або 1 g
Друга космічна швидкість	11,186 км/с
Період обертання	23 год 56 хв 4,1 с
Сонячна доба	23 год 59 хв 39 с у вересні,; 24 год 00 хв 30 с у грудні
Нахил осі	23°26′21″,4119
Альбедо	0,367
Атмосфера
Тиск на поверхні	101,325 кПа 1 бар
Склад	78,08 % азот (N2) ; 20,95 % кисень (O2) ; 0,93 % аргон ; 0,038 % двоокис вуглецю ; близько 1 % водяної пари (залежить від клімату)

Інтерактивний перегляд історії

← Попереднє редагування Наступне редагування →

Вилучено вміст Додано вміст

ВізуальнийВікірозмітка

Лінійно

Версія за 11:32, 21 грудня 2024

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Земля (значення).

Земля́ — третя від Сонця планета Сонячної системи, єдина планета, на якій відоме життя, домівка людства. Земля належить до планет земної групи і є найбільшою з цих планет у Сонячній системі. Землю інколи називають світом, латинською назвою Терра або грецькою — Гея. Земля, як і більшість інших тіл Сонячної системи, утворилася приблизно 4,5 мільярди років тому з газо-пилової хмари.

Земля розташовується на відстані приблизно 149.6 млн км (близько восьми світлових хвилин) від Сонця та обертається навколо нього, здійснюючи один оберт за рік (приблизно 365,25 днів). Земля обертається навколо власної осі за одну сидеричну добу (приблизно за 23 години 56 хвилин). Вісь обертання Землі нахилена має нахил віднсоно екліптики, що обумовлює зміни пір року. Сонячна система разом з Землею розташована в галактиці Чумацький шлях на відстані 28 000 світлових років від галактичного центру, перебуваючи в рукаві Оріона, приблизно в 20 світлових роках від екваторіальної площини галактики^[3].

Земля наближено являє собою еліпсоїд з середнім радіусом приблизно 6400 км, при цьому різниця між полярним та екваторіальним радіусом складає близько 22 км. Тіло Землі є диференційованим, тобто складається з кількох шарів: внутрішнього ядра, зовнішнього ядра, мантії та кори. Поверхневий шар Землі (кора) утворений кількома літосферними плитами, які повільно рухаються і взаємодіють, створюючи гірські хребти, вулкани та спричиняючи землетруси. Рідка зовнішня складова ядра Землі виробляє магнітне поле, яке утворює магнітосферу Землі, відхиляючи від населеної планети руйнівні сонячні вітри. Близько 71 % поверхні Землі становлять океани, а решту 29 % поверхні Землі посідає суша. Суходіл поділений на 6 великих континентів та безліч осторовів та напівостровів, також наявні 5 океанів. Це планета з найбільшою середньою густиною серед всіх планет Сонячної системи.

Навколо Землі обертається один постійний природний супутник, Місяць, який робить оберт навколо нашої планети на відстані 380 000 км (1,3 світлових секунди) і має розмір приблизно 1700 км, що складає близько чверті радіусу Землі. Місяць завжди повернений до Землі тією самою стороною через припливну взаємодію. Вплив Місяця проявляється зокрема через припливи, а на проміжках часу в мільйони років він стабілізує положення осі обертання Землі в просторі та поступово сповільнює її обертання навколо осі, збільшуючи тривалість земної доби.

Атмосфера Землі складається здебільшого з азоту та кисню, а також невеликої частки інших газів. Парникові гази в атмосфері, як от діоксид вуглецю (CO₂), затримують частину енергії Сонця поблизу поверхні. Водяна пара в незначних кількостях присутня в атмосфері та утворює хмари, котрі покривають значну частину планети. Більше сонячної енергії отримують тропічні регіони, ніж полярні, і тепло перерозподіляється завдяки циркуляції атмосфери та течіям в океані. Клімат регіону залежить від широти, а також від висоти над рівнем моря та близькості до пом'якшувальних погоду океанів. У більшості регіонів трапляються суворі погодні умови, наприклад тропічні циклони, грози та спека.

Етимологія

Українське слово Земля споріднене з литовськими žẽmė «земля», žẽmas «низький», латиськими словами zeme «земля», zems «низький», пруськими same, semme «земля», semmai «низький», давньоперським словом zām-^[4].

Сучасне англійське слово Earth розвинулося через середньоанглійську мову від давньоанглійського іменника, який найчастіше пишеться як eorðe^[5]. Воно має споріднені слова в кожній германській мові. У своєму найдавнішому засвідченні слово eorðe вже використовувалося для перекладу багатьох значень латинського terra та грецького γῆ gē: земля, її ґрунт, суша, людський світ, поверхня світу (разом з морем) і власне земна куля. Як і у разі з римською Террою/Теллусом і грецькою Геєю, Земля могла бути богинею в германському язичництві^[6]^[7].

Іноді назва Терра /ˈtɛrə/ використовується у науковій фантастиці, щоби відрізнити населену людством планету від інших^[8]^[9], тоді як у поезії Теллус /ˈtɛləs/ застосовується для позначення уособлення Землі^[8]. Терра чи похідні від цього слова (наприклад, іспанська Tierra та французька Terre) також є назвою планети в деяких романських мовах^[9].

Геофізичні властивості

Додаткові відомості: Геофізика

Розмір і форма

Додаткові дані: Радіус Землі, Кулястість Землі та Геоморфологія

Форма Землі майже куляста, планета має середній діаметр в 12 742 кілометри, що робить її п’ятим за розміром тілом Сонячної системи, та найбільшою серед планет земної групи. Через обертання Землі її форма випукла навколо екватора і злегка сплощена на полюсах^[10], внаслідок чого діаметр на екваторі на 43 кілометри більший, ніж на полюсах^[11]. Тож форму Землі точніше буде представити як еліпсоїд або сфероїд^[12].

Форма Землі має місцеві топографічні відмінності. Однак найбільші відхилення, такі як Маріанський жолоб (10 925 метрів нижче місцевого рівня моря),^[13] скорочують середній радіус Землі лише на 0,17 %, а гора Еверест (8 848 метрів над місцевим рівнем моря) подовжує його тільки на 0,14 %^[14]. Вершина вулкана Чимборасо в Еквадорі є найвіддаленішою від центра мас точкою на поверхні Землі^[15]^[16]. Місцем на поверхні Землі, найближчим до центру планети, є жолоб Літке в Північному Льодовитому океані. Найглибшою точкою нижче рівня моря є безодня Челленджера^[17].

Щоби виміряти місцеві відмінності рельєфу Землі, геодезія використовує так звану взірцеву Землю, що являє форму, яка називається геоїдом. Таку форму можна отримати, якщо знехтувати збуреннями океану, як от припливи та вітри^[17].

Поверхня

Додаткові відомості: Суходіл (географія), Педосфера, Океан, Море, Кріосфера.

Земна поверхня — це верхній шар структури Землі на межі з її атмосферою. Земля як ідеалізований сфероїд має площу поверхні близько 510 мільйонів км²^[18]. Загалом Земля поділяється за широтою на полярні Північну та Південну півкулі або за довготою на континентальні Східну та Західну півкулі^[19]. Що стосується поверхневого розподілу суші та води, Землю можна умовно поділити на вододіл та суходіл.

Більша частина поверхні Землі складається з води в рідкому вигляді. 70,8 % або 361,13 мільйонів км² поверхні Землі займає океан^[20], що утворює світовий океан Землі^[21]. Це робить Землю разом із її яскравою гідросферою, водним світом^[22] чи океанським світом^[23]^[24], особливо в ранній історії Землі, коли океан, можливо, повністю покривав Землю^[25]. Світовий океан зазвичай поділяють на Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан, Південний океан і Північний Льодовитий океан (перелік від найбільшого до найменшого). Океан заповнює океанічні западини. Дно океану складається з абісальних рівнин, континентальних шельфів, підводних гір, підводних вулканів^[26], океанічних жолобів, підводних каньйонів, океанічних плато та системи серединно-океанічних хребтів, що охоплюють земну кулю^[27].

У полярних регіонах Землі поверхня океану вкрита сезонно змінною кількістю водяного льоду, який утворює полярні крижані шапки^[28].

Суша займає 29,2 %, або 148,94 мільйонів км² площі поверхні Землі. Вона складається з багатьох островів по всій земній кулі, але переважно з чотирьох великих континентальних утворень, якими є: Афроєвразія, Америка (суша), Антарктида та Австралія (суша)^[29]^[30]. Середня висота суші над рівнем моря становить близько 797 метрів^[31].

Суша може бути вкрита поверхневими водами, снігом, кригою, штучними спорудами або рослинністю. Більша частина суші Землі має рослинність, але льодовикові покриви (10 %) і пустелі (33 %) посідають значну її частину. Педосфера — це зовнішній шар континентальної поверхні Землі, який складається з ґрунту та зазнає процесів ґрунтоутворення. Ґрунт має вирішальне значення для того, щоби земля була орною. Загальна орна земля на нашій планеті становить 10,7 % поверхні суші, з яких 1,3 % це постійні орні землі^[32]. Земля має приблизно 16,7 мільйонів км² орних угідь і 33,5 мільйонів км² пасовищ^[33].

Історія

Докладніше: Історія Землі

Історія утворення

Утворення Землі завдяки акреції тривало 10-20 млн років. Спочатку Земля була майже цілком розплавленою^[34], але поступово охолола, і на її поверхні утворилася вода^[35].

Земля зазнавала влучання астероїдів, пізнє важке бомбардування відбувалося приблизно 4 млрд років тому^[36].

Після цього земне тіло розосередилося на ядро та мантію. Найважчі елементи, особливо залізо, опускалися до центру тяжіння Землі. Легкі елементи, перш за все кисень, кремній і алюміній, піднялися догори і утворили переважно силікатні мінерали, які також є породами земної кори^[35]^[37]. Оскільки Земля складається здебільшого із заліза та силікатів, вона, як і всі планети земної групи, має досить високу середню густину 5513 г/см³^[38]^[2].

Геологічні дані свідчать, що океан не замерз, і це, напевно, пов'язане з парниковим ефектом. У той період світність Сонця була на 30% меншою від сучасної^[39]. Приблизно 3,5 млрд років тому виникло магнітне поле Землі, яке почало захищати її атмосферу від сонячного вітру^[40].

Утворення Землі і початковий етап її розвитку (тривалістю приблизно 1,2 млрд років) належать до перед-геологічної історії. Вік найдавніших гірських порід становить 4,28 млрд років і, починаючи від цього часу, веде відлік геологічна історія Землі, яка поділяється на два етапи: докембрій, що тривав приблизно від 4,6 млрд до 541 млн років тому, і фанерозой, що триває останні 541 млн років^[41]. Приблизно в період від 2,7 до 2,2 млрд років тому на Землі виникло життя, внаслідок еволюції з'явилися фотосинтезуючі бактерії^[35]. Внаслідок кисневої катастрофи, діяльність живих організмів змінила склад атмосфери Землі, збагативши її киснем, і це обумовило можливість для розвитку аеробних живих істот^[41].

Нове явище, що дедалі більше справляє могутній вплив на біосферу та навіть геосферу — діяльність людства. Людина розумна з'явилася внаслідок еволюції 3 млн років тому^[42]. Відповідно, впродовж розвитку біосфери вирізняють утворення та подальший розвиток ноосфери^[43]. Висока стрімкість приросту населення Землі (чисельність земного населення становила 275 млн 1000-го року, 1900 року — 1,65 млрд душ і більше 8 млрд осіб 2024 року)^[44]^[45] та посилення впливу людського суспільства на природне середовище, висунули питання бережного використання всіх природних ресурсів і охорони природи^[46].

Майбутнє планети

Докладніше: Майбутнє Землі та Ризики для цивілізації, людей і планети Земля

Непередбачуваним чинником є постійний вплив технологій, впроваджених людьми (наприклад, кліматична інженерія). Технології можуть викликати значні зміни на планеті^[47]. Нинішнє голоценове вимирання^[48] викликане технологіями і наслідки можуть тривати до п'яти мільйонів років. Водночас, технології можуть призвести до вимирання людства, в результаті чого планета поступово повернеться до повільніших темпів еволюції, обумовлених виключно довгостроковими природними процесами^[49].

Через проміжки часу в сотні мільйонів років, небесні явища представляють великий ризик для біосфери. Удари комет та астероїдів або вибух наднової, у межах 100 світлових років від Сонця, можуть призвести до масових вимирань. Теорія Міланковича передбачає, що на планеті будуть тривати льодовикові періоди, у всякому разі, поки не закінчиться четвертинне зледеніння. Ці періоди викликані змінами ексцентриситету, нахилу осі і прецесії орбіти Землі^[50]. Тектоніка плит, ймовірно, призведе до утворення суперконтиненту через 250—350 мільйонів років. Науковці припускають, що за деякий час — в наступні 1,5-4,5 мільярда років, нахил осі Землі може змінитися до 90°^[51].

Склад і структура

Хімічний склад

Докладніше: Геохімія

Хімічний склад земної кори
Речовина	Формула	Вміст
Речовина	Формула	Континентальна	Океанічна
Діоксид кремнію	SiO₂	60,2 %	48,6 %
Оксид алюмінію	Al₂O₃	15,2 %	16,5 %
Оксид кальцію	CaO	5,5 %	12,3 %
Оксид магнію	MgO	3,1 %	6,8 %
Монооксид заліза	FeO	3,8 %	6,2 %
Оксид натрію	Na₂O	3,0 %	2,6 %
Оксид калію	K₂O	2,8 %	0,4 %
Оксид заліза(III)	Fe₂O₃	2,5 %	2,3 %
Вода	H₂O	1,4 %	1,1 %
Діоксид вуглецю	CO₂	1,2 %	1,4 %
Оксид титану(IV)	TiO₂	0,7 %	1,4 %
Оксид фосфору(V)	P₂O₅	0,2 %	0,3 %
Загалом		99,6 %	99,9 %

Маса Землі становить приблизно 5,9722×10²⁴ кг^[1]. Планета складається переважно із заліза (32,1 %), кисню (30,1 %), кремнію (15,1 %), магнію (13,9 %), сірки (2,9 %), нікелю (1,8 %), кальцію (1,5 %) і алюмінію (1,4 %), решту — 1,2 % становлять слідові кількості інших хімічних елементів. Вважається, що через масову сегрегацію, область ядра здебільшого складається із заліза (88,8 %), з меншою кількістю нікелю (5,8 %), сірки (4,5 %) і нижче 1 % мікроелементів^[52]^[53].

Найпоширенішими складовими породи земної кори є майже всі оксиди: хлор, сірка та фтор є важливими винятками з цього, і їх загальна кількість у будь-якій породі зазвичай, набагато менше 1 %. Понад 99 % земної кори складається з 11 оксидів, переважно кремнезему, оксиду алюмінію, оксидів заліза, вапна, магнію, калію та натрію^[54]^[55].

Внутрішня структура

Докладніше: Будова Землі

Схематичне зображення внутрішньої будови Землі

Внутрішнє ядро із радіусом близько 1221 км вкрите зовнішнім ядром, товщина якого дорівнює 2300 км. У складі ядра переважає залізо та нікель. Його вкриває шар мантії — розжареної в'язкої кам'янистої речовини, товщина мантії складає близько 2900 км^[56]. Її вкриває шар кори завтовшки 30 км, що складається переважно з твердих порід та мінералів^[56]^[57], відділена від земної кори поверхнею Мохоровичича^[58].

Теплові процеси

Між Землею та навколишнім середовищем постійно відбувається енергомасообмін. Планета отримує великий обсяг енергії від Сонця через випромінювання, водночас частину цього енергетичного потоку вона віддає в космос у вигляді як віддзеркаленого випромінювання (альбедо земної поверхні, хмар), так і теплової енергії^[59].

У верхні шари атмосфери Землі постійно надходить 174 P W (петават) сонячного випромінювання (інсоляції)^[60]. Близько 30 % сонячного проміння відбивається хмарами, атмосферою, снігом, льодом, піщаними пустелями та дахами будинків, а інші 70 % поглинаються землею, океаном та атосферою^[61].

Атмосфера не лише зменшує кількість сонячної енергії, що досягає поверхні Землі, але і дифузує близько 20 % з того що надходить, та відсіює частину його спектру. Після проходження атмосфери близько половини опромінення перебуває у видимій частині спектру. Друга половина, переважно належить до інфрачервоної частини спектру. Тільки незначна частина цієї інсоляції припадає на ультрафіолетове випромінювання^[62]^[63].

Сонячне випромінювання поглинається поверхнею суходолу, океанами і атмосферою. Абсорбція сонячної енергії через атмосферну конвекцію, випаровування і конденсацію водяної пари є рушійною силою кругообігу води та керує вітрами. Сонячне проміння увібране океаном та суходолом, підтримує середню температуру на поверхні Землі^[64] що нині 15 °C^[2]. Завдяки фотосинтезу рослин, сонячна енергія може перетворюватись на хімічну, яка зберігається у вигляді їжі, деревини та біомаси, яка зрештою перетворюється на викопне паливо^[65].

Географічна оболонка

Докладніше: Географічна оболонка

Визначна особливість будови земної поверхні полягає в розподілі на материки і океани. Більшу частину поверхні Землі покриває світовий океан 71 %, обсяг води на планеті становить 1,37 млрд км³. Суходіл займає 29%^[66] та утворює шість материків (Євразію, Африку, Північну Америку, Південну Америку, Антарктиду і Австралію) і острови^[67]. Висота суходолу над рівнем світового океану в середньому на 840 м^[68] (найбільша висота 8849 м — гора Джомолунгма^[69]), гори займають 24% поверхні суходолу^[70]. Пустелі вкривають приблизно 33 % поверхні суходолу^[71], ліси — близько 31 %^[72], льодовики — понад 10 %^[73]. Перепад висот на планеті сягає 20 км. Середня глибина світового океану дорівнює 3682 м^[74] (найбільша глибина 11 020 м — Маріанський жолоб (западина) у Тихому океані)^[75].

Літосфера

Докладніше: Літосфера та Нова глобальна тектоніка

В будові Землі виокремлюють твердий шар літосферу і м'який шар — астеносферу^[76]^[77]. Літосферою вважається кора та верхній шар мантії, тобто цей шар простягається приблизно на 100 км вглиб планети^[76]. Під літосферою знаходиться астеносфера, яка є гарячішою та глибшою частиною верхньої мантії^[77]. Літосфера складається приблизно з 12 літосферних плит^[76].

Гідросфера

Докладніше: Світовий океан

Осн. стаття: Гідросфера

Звідки береться вода на Землі і, зокрема, чому на нашій планеті набагато більше води, ніж на інших планетах, подібних до Землі, досі (2010-і) не було задовільно з’ясовано. Частина води, ймовірно, виділялася у вигляді водяної пари з магми, тобто зрештою надходила з надр землі. Залишається сумнівним, чи цього достатньо для сьогоднішньої наявної кількості води. Інші значні частини можуть походити від зіткнень комет, транснептунових об’єктів або багатих водою астероїдів (протопланет) із зовнішніх областей поясу астероїдів. Водночас, вимірювання ізотопного відношення дейтерію до протію (відношення D/H) більше вказують на астероїди, оскільки подібні ізотопні співвідношення були знайдені у водних слідах вуглецевих хондритів, як і в океанічній воді, тоді як ізотопне співвідношення комет і транснептунових об’єктів згідно з попередніми вимірюваннями не узгоджуються з дослідженнями наземної води.

Гідросфера Землі, це загальна кількість води на нашій планеті та її розподіл. Більша частина гідросфери нашої планети складається зі всеосяжного океану. Проте, гідросфера Землі також містить воду в атмосфері та на суші, зокрема це: хмари, внутрішні моря, озера, річки та підземні води на глибині до 2000 метрів. Маса океанів становить приблизно 1,35×10¹⁸ метричних тонн або приблизно 1/4400 від загальної маси Землі. Океани посідають площу 361,8 мільйонів км² із середньою завглибшки 3 682 метри, що приводить до оцінкового обсягу 1,332 мільярдів км³^[78]. Якби вся поверхня земної кори була на тій же висоті, що й рівна сфера, глибина світового океану становила б 2,7-2,8 км. Близько 97,5 % води є солоною; решта 2,5 % – прісна вода^[79]. Більшість прісної води, приблизно 68,7 %, присутня у вигляді льоду в крижаних шапках і льодовиках^[80].

У найхолодніших регіонах Землі, сніг зберігається влітку та перетворюється на лід. Цей накопичений сніг і крига згодом утворює льодовики, тіла льоду, які течуть під дією власної сили тяжіння. Альпійські льодовики утворюються в гірських районах, тоді як величезні крижані покриви виникають над сушею в полярних регіонах. Потік льодовиків розмиває поверхню, різко змінюючи її, утворюючи U-подібні долини та інші форми рельєфу^[81]. Морський лід в Арктиці покриває терени приблизно як Сполучені Штати, хоча він швидко відступає внаслідок зміни клімату.

Середня солоність океанів Землі становить близько 35 грамів солі на кілограм морської води (3,5 % солі). Велика частина цієї солі була отримана внаслідок вулканічної діяльності або видобута з прохолодних вивержених порід^[82]. Океани також є вмістищем розчинених атмосферних газів, які потрібні для виживання багатьох водних форм життя^[83]. Морська вода має важливий вплив на світовий клімат, а океани діють як велике сховище тепла. Зрушення в розподілі температури в океані можуть спричинити значні погодні зміни, такі як Ель-Ніньйо–Південне коливання^[84].

Велика кількість води на поверхні Землі є неповторною особливістю, яка відрізняє її від інших планет Сонячної системи. Планети Сонячної системи зі значною атмосферою, справді частково містять атмосферну водяну пару, але їм бракує поверхневих умов для сталої поверхневої води^[85]. Попри те, що на деяких супутниках присутні ознаки великих сховищ позаземної рідкої води, можливо навіть більшого об’єму, ніж земний океан, усі вони є великими водоймами під замерзлим поверхневим шаром товщиною з кілометр^[86].

Атмосфера

Докладніше: Атмосфера Землі

Шари атмосфери Землі
Назва	Приблизна висота від поверзні	Межа з вищим шаром
Екзосфера	від 357 до 10000 км	Лоносфера (з космосом)
Термосфера	від 85 до 357 км	Термопауза
Мезосфера	від 50 до 85 км	Мезопауза
Стратосфера	від 6-20 до 50 км	Стратопауза
Тропосфера	від 0 до 18-20 км	Тропопауза^[87]

Атмосфера Землі, загальна маса якої 5,15·10¹⁵ т, складається з повітря — суміші переважно азоту (78,08 %) і кисню (20,95 %), 0,93 % аргону, 0,03 % вуглекислого газу, інше — це водяна пара (близько 1 %), а також водень, гелій, неон та інші інертні і не тільки гази^[2]. Найбільша температура поверхні суходолу — 56.7 °C (у Пустелі Смерті, що знаходиться у Північній Америці)^[88], найменша — близько -93.2 °C (у Куполі Фудзі, що в Антарктиді)^[89].

Атмосфера Землі захищає все живе від згубного впливу космічного випромінювання^[56].

Атмосферний тиск на рівні моря Землі, в середньому становить 101,325 кПа. Хмари покривають близько двох третин поверхні Землі^[90]. Висота тропосфери змінюється залежно від широти, коливаючись від 8 км (5 миль) на полюсах до 17 км (11 миль) на екваторі, з деякими відхиленнями внаслідок погодних і сезонних чинників^[91].

Біосфера Землі істотно змінила власну атмосферу. Кисневий фотосинтез розвинувся 2,7 млрд років тому, утворивши переважно азотно-кисневе повітря, яке є таким і зараз^[92]. Ця зміна спричинила поширення аеробних організмів і, опосередковано, утворення озонового шару завдяки подальшому перетворенню атмосферного O₂ на O₃: O + O₂ → O₃. Озоновий шар затримує ультрафіолетове сонячне випромінювання, дозволяючи життя на суші^[93]^[94]. Іншими функціями атмосфери, важливими для життя, є перенесення водяної пари, виділення корисних газів, спалювання невеликих метеорів до того, як вони зіткнуться з поверхнею, і підвищення температури^[95]. Останнє явище є парниковим ефектом: сліди молекул в атмосфері слугують для захоплення теплової енергії, що виділяється з поверхні, тим самим підвищуючи середню температуру. Водяна пара, вуглекислий газ, метан, оксид азоту й озон, є основними парниковими газами в атмосфері. Без цього явища збереження тепла, середня температура поверхні становила б −18 °C, на відміну від нинішніх +15 °C^[96] і життя на Землі, ймовірно, не існувало б у його сучасному вигляді^[97].

Лінія Кармана, яку визначають як 100 кілометрів над поверхнею землі, є межею між атмосферою та космосом^[98]^[99].

Теплова енергія може збільшувати швидкість деяких частинок у верхніх шарах атмосфери, тому ці частинки можуть уникнути гравітації Землі. Це викликає повільний, але неухильний «витік» атмосфери в космос, що називається атмосферним викидом. Оскільки незв'язаний водень має низьку молекулярну масу, він здатний легше досягти швидкості втікання у космос з більшою швидкістю, ніж інші гази^[100]^[101]. Вихід водню в космос переводить Землю з початково відновлювального стану в окиснювальний. Фотосинтез забезпечує постачання незв'язаного кисню, але втрата відновників, таких як водень, вважається потрібною умовою масового накопичення кисню в атмосфері^[102]. Тож, здатність водню залишати атмосферу Землі, могла вплинути на перебіг життя, що розвинулося на планеті^[103].

В даний час більша частина водню внаслідок сполучення з киснем перетворюється на воду, перш ніж він випаровується через багату киснем атмосферу. Отже, водень, якому вдається витікати, утворюється здебільшого внаслідок руйнування молекул метану у верхніх шарах атмосфери^[104].

Погода і клімат

Докладніше: Погода та Клімат

Як зазначено вище, нижній шар атмосфери називається тропосферою. В ній відбуваються явища, які визначають погоду. Внаслідок нерівномірного нагрівання поверхні Землі сонячною радіацією, в тропосфері безперестанно проходить циркуляція великих мас повітря. Основними повітряними течіями в атмосфері Землі є пасати в смузі до 30° обабіч екватора та західні вітри помірного поясу в смузі від 30° до 60°. Окремою причиною перенесення тепла, є наявність системи океанічних течій.

Іншими чинниками, які впливають на погоду певної місцевості, є її близькість до океанів, океанічна та атмосферна циркуляція та топологія^[105]. Місця поблизу океанів зазвичай, мають холодніше літо та теплішу зиму через те, що океани можуть накопичувати велику кількість тепла. Вітер переносить холод або тепло океану на сушу^[105]. Атмосферний кругообіг також відіграє важливу роль: наприклад, у США Сан-Франциско та Вашингтон є прибережними містами приблизно на одній широті. Клімат Сан-Франциско значно помірніший, оскільки переважний напрямок вітру — з моря на сушу^[106]. Нарешті, температура знижується з висотою, через що гірські місцевості холодніші, ніж низовина^[105].

Вода здійснює на поверхні землі постійний кругообіг. Випаровуючись із поверхні вод та суходолу, за сприятливих умов водяна пара здіймається вгору в атмосфері, що призводить до утворення хмар. Вода повертається на поверхню землі у вигляді атмосферних опадів і стікає до морів і океанів системою річок.

Земля отримує 1361 Вт/м² сонячного випромінювання^[107]^[108]. Кількість сонячної енергії, яку отримує поверхня Землі, зменшується зі зростанням широти. Чим далі від екватора, тим менший кут падіння сонячних променів на поверхню, і тим більша відстань, яку повинен пройти промінь в атмосфері. Внаслідок цього середньорічна температура на рівні моря зменшується приблизно на 0.4 °C на один градус широти. Поверхню Землі поділяють на широтні пояси з приблизно однаковим кліматом: тропічний, субтропічний, помірний та полярний. Класифікація кліматів залежить від температури та кількості опадів. Найбільше визнання здобула класифікація кліматів Кеппена. Система Кеппена оцінює регіони на основі спостережуваної температури й опадів^[105].

Температура повітря на поверхні може сягати приблизно +55 °C (131 °F) у гарячих пустелях, таких як Долина Смерті, та здатна опускатися до −89 °C (−128 °F) в Антарктиді^[109]^[110].

Магнітне поле

Докладніше: Магнітне поле Землі та Магнітосфера Землі

Магнітне поле Землі виробляється в ядрі завдяки динамо-процесу, який перетворює кінетичну енергію термічної та композиційної конвекції на енергію електричного та магнітного полів. Поле простягається назовні від ядра, крізь мантію і до поверхні Землі, де його форма подібна на диполь. Полюси диполя розташовані близько до географічних полюсів Землі. На екваторі магнітного поля напруженість магнітного поля на поверхні становить 3,05 × 10⁻⁵ Тл, з магнітним моментом 7,79 × 10²² Ам² в епоху 2000-х років, зменшуючись майже на 6 % за століття (хоча він все ще залишається сильнішим, ніж у середньому за довгий час)^[111]. Конвекційні рухи в ядрі безладні, тому магнітні полюси мимовільно рухаються і час від часу змінюють напрямок. Це спричиняє вікові зміни основного поля та його перевертання у середньому кілька разів на мільйон років. Остання зміна сталася приблизно 700 000 років тому^[112]^[113].

Протяжність магнітного поля Землі в космосі визначає магнітосферу. Вона відхиляє іони та електрони сонячного вітру. Вплив сонячного вітру стискає денний бік магнітосфери приблизно до 10 радіусів Землі та подовжує нічний бік магнітосфери, надаючи йому форми вітровказа^[114].

! Оскільки швидкість сонячного вітру більша за швидкість, з якою хвилі поширюються крізь сонячний вітер, надзвукова дугоподібна ударна хвиля передує денній магнітосфері в сонячному вітрі^[115].

Заряджені частинки містяться в магнітосфері; у плазмосфері знаходяться низької енергії, які рухаються лініями магнітного поля під час обертання Землі^[116]^[117].

! Кільцевий струм визначається частинками середньої енергії, які дрейфують відносно геомагнітного поля, але з траєкторіями, на яких все ще переважає магнітне поле^[118], а радіаційні пояси Ван Аллена утворюються частинками високої енергії, рух яких насправді випадковий, але наявний в магнітосфері^[119]^[120].

Під час магнітних бурь і збурень заряджені частинки можуть відхилятися від зовнішньої магнітосфери та хвоста магнітосфери, спрямовуватися вздовж ліній поля в іоносферу Землі, де атмосферні атоми можуть збуджуватися та іонізуватися, утворюючи полярне сяйво^[121].

Земна гравітація

Докладніше: Гравітаційне поле Землі

Сила тяжіння Землі, яка позначається $g$ , це загальне прискорення, яке надається об’єктам через сукупний вплив гравітації (від розподілу маси всередині Землі) і відцентрової сили (від обертання Землі)^[123].

В одиницях СІ це прискорення виражається в метрах за секунду в квадраті (позначається, м/с² чи м·с⁻²). Біля поверхні Землі прискорення сили тяжіння становить приблизно 9,81 м/с², і це означає, що без урахування впливу опору повітря, швидкість вільного падіння об’єкта збільшуватиметься приблизно на 9,81 метра за секунду^[124].

Сфера Гілла, або інакше сфера гравітаційного впливу Землі, має радіус приблизно 1,5 мільйона км. Це найбільша відстань, на якій гравітаційний вплив Землі є сильнішим, ніж від Сонця та інших планет. Це означає, що тіла в межах цієї відстані обертаються навколо Землі^[125].

Внутрішнє тепло

Докладніше: Внутрішній тепловий баланс Землі

Основними ізотопами на Землі, що виділяють тепло, є калій-40, уран-238 і торій-232. У центрі планети температура може досягати 6000 °C,^[126] а тиск може сягати 360 ГПа^[127]. Оскільки велика частина тепла виділяється в процесі радіоактивного розпаду, науковці припускають, що на початку історії Землі, до вичерпання ізотопів із коротким періодом напіврозпаду, виділення тепла на нашій планеті було набагато вищим. Приблизно впродовж 3 млрд років було би виділено вдвічі більше тепла, ніж зараз, що збільшило би швидкість мантійної конвекції та тектоніки плит, і дозволило б утворювати незвичайні вивержені породи, такі як коматиїти, які зрідка утворюються зараз^[128]^[129].

Середня втрата тепла Землі становить 87 мВт м⁻²^[130]. Основним способом втрати тепла є передача його через літосферу, більша частина якої відбувається під океанами, завдяки тому, що кора там набагато тонша, ніж кора континентів^[131]. Частина теплової енергії ядра переноситься до кори мантійними плюмами, формою конвекції, що складається з підйому породи високої температури. Ці шлейфи можуть утворювати гарячі точки та вивергати базальти^[132]. Також тепло Землі втрачається через тектоніку плит та підіймання мантії, пов’язане із серединно-океанічними хребтами^[131].

Земля у Сонячній системі

! Земля постійно взаємодіє з навколишнім космічним середовищем: отримує енергію від Сонця, випромінює тепло. На планету безупинно потрапляють метеори, космічний пил, зрідка метеорити та комети^[59]. Планета повсякчас перебуває під впливом сонячного вітру (потік іонізованих атомів водню 90 % та гелію 10 % зі швидкістю 350—450 км/с врізається в магнітосферу) та космічного випромінювання (потік високоенергетичних ядер водню)^[59]. Земля неспинно гравітаційно взаємодіє з Місяцем та Сонцем (набагато меншою мірою з іншими планетами Сонячної планети), що обумовлює припливні явища.

Орбіта

Докладніше: Орбіта Землі

Земля робить один оберт навколо Сонця за кожні 365,256 днів, що відповідає одному року (365 діб 6 годин 9 хвилин 9 секунд). Для зручності вимірюють три роки поспіль по 365 діб кожен, а до четвертого року, високосного, додають 1 добу. Середня відстань від Землі до Сонця становить 150 млн км. Орбітальна швидкість планети становить у середньому 29,78 км/с^[2].

Повний оберт навколо своєї осі планета здійснює за добу — 23 години 56 хвилин 4 секунди. З цим рухом пов'язані декілька наслідків^[133]:

під дією сил тяжіння та відцентрової сили Земля стає опуклою поблизу екватора та сплющеною біля полюсів^[10];
відбувається зміна дня і ночі;
утворюється оборотна сила, або сила Коріоліса, завдяки чому всі потоки (водні чи повітряні) в північній півкулі, що рухаються з півночі на південь, відхиляються від свого напрямку праворуч^[134].

Нахил осі обертання і сезони

Докладніше: Нахил осі обертання

Кут нахилу осі Землі до площини орбіти постійно становить 23,5°^[135]. Нахил осі суттєво впливає на нерівномірний розподіл сонячного проміння земною поверхнею. Це обумовлює почергову зміну пір року^[136].

Супутники

Система Земля-Місяць

Додаткові відомості: Місяць та Орбіта Місяця

Місяць це відносно великий природний супутник, радіус якого становить тобто 1736 км, тобто приблизно чверть радіуса Землі^[137]. Найпоширеніша теорія походження Місяця, модель ударного формування Місяця, стверджує, що він утворився приблизно 4,5 млрд років тому внаслідок зіткнення протопланети Тейя (розміром з сучасний Марс) з ранньою Землею. Це припущення також пояснює відносну нестачу на Місяці заліза та летючих елементів і те, що склад його ґрунту подібний до складу земної кори^[138]^[139].

! Місяць та Земля обертаються навколо барицентру кожні 27,32 дні відносно далеких зірок. У поєднанні із загальною орбітою системи Земля-Місяць навколо Сонця період синодичного місяця, від молодика до молодика, становить 29,53 дня. Якщо дивитися з небесного північного полюса, рух Землі, Місяця та їхнє осьове обертання відбуваються проти годинникової стрілки. Якщо дивитися з погляду над Сонцем та північними полюсами Землі, Земля обертається навколо Сонця проти годинникової стрілки. Орбітальна та осьова площини не точно вирівняні: вісь Землі нахилена приблизно на 23,44 градуса від перпендикуляра до площини Земля-Сонце (екліптики), а площина Земля-Місяць нахилена до ±5,1 градуса по відношенню до площини Земля-Сонце. Без цього нахилу затемнення відбувалося б кожні два тижні, чергуючись між місячними затемненнями та сонячними затемненнями^[2]^[137].

Гравітаційне тяжіння між Землею та Місяцем викликає припливи на Землі^[140]. Період обертання Місяця навколо своєї осі дорівнює часу його обертання навколо Землі. Це означає, що він завжди повернений до планети одним боком^[141]. Коли Місяць обертається навколо Землі, різні частини його видимого боку освітлюються Сонцем, що обумовлює місячні фази^[142]. Завдяки їхній приливній взаємодії, Місяць віддаляється від Землі зі швидкістю приблизно 38 мм за рік. Протягом мільйонів років це віддалення і подовження земної доби приблизно на 23 мікросекунд на рік призводять до значних змін^[143]. Наприклад, під час Едіакарію (приблизно 620 млн років тому) у році було 400±7 днів, кожен з яких тривав 21,9±0,4 години^[144].

Місяць міг значно вплинути на розвиток життя, пом’якшивши клімат планети. Палеонтологічні дані та комп'ютерне моделювання показують, що нахил осі Землі є сталим завдяки приливним взаємодіям з Місяцем^[145]. Деякі науковці вважають, що без цієї стабілізації вісь обертання могла би змінюватися, як у випадку з Марсом^[146].

Якщо дивитися із Землі, то Місяць перебуває достатньо далеко, щоби мати майже такий же видимий розмір диска, як Сонце. Кутовий розмір цих двох тіл збігається, завдяки тому що, хоча діаметр Сонця приблизно в 400 разів більший, ніж діаметр Місяця, але воно у 400 разів далі від Землі^[147]. Це дозволяє повним сонячним затемненням відбуватися на Землі^[148].

Астероїди

Зображення, що представляє скупчення штучних супутників і космічного сміття навколо Землі на геосинхронній і низькій навколоземній орбіті(згенероване комп'ютером)

Основні статті: Навколоземні об’єкти і Гіпотетичні природні супутники Землі

Сукупність коорбітальних астероїдів Землі складається з квазісупутників, об'єктів з підковоподібною орбітою та троянців. Є принаймні п'ять квазісупутників, зокрема 469219 Камооалева^[149]^[150]. Троянський астероїд-супутник 2010 TK₇ лібрує навколо головної точки трикутника Лагранжа L₄ на орбіті Землі навколо Сонця^[151]^[152]. Малий навколоземний астероїд 2006 RH₁₂₀ наближається до системи Земля-Місяць приблизно кожні двадцять років. Під час цих зближень він може обертатися навколо Землі протягом коротких проміжків часу^[153].

Штучні супутники

! Станом на вересень 2021 року, навколо Землі оберталося 4550 робочих штучних супутників^[154]. Наявні також неробочі супутники, зокрема Венгард 1, котрий є найстарішим супутником, який зараз перебуває на орбіті, і понад 16 000 уламків відстежуваного космічного сміття^[155].

Комп'ютерні моделі, розроблені сучасними астрофізиками Мікаелем Гранвіком та іншими, припускають, що «тимчасові супутники» мають бути досить поширеними поблизу нашої планети і що «в усі часи повинен бути принаймні один природний супутник діаметром 1 метр на орбіті навколо Землі». Ці космічні тіла залишатимуться на орбіті в середньому десять місяців, перед тим як повернутися на сонячну орбіту^[156]. Найбільшим штучним супутником Землі є Міжнародна космічна станція^[157].

Життя

Докладніше: Життєпридатність планети

Еволюція життя

Докладніше: Виникнення життя на Землі, Історія життя на Землі та Життя

Уявлення художника про архейський еон після утворення Землі, з наявними округлими строматолітами, які є першими формами життя, що виробляли кисень, та з'явилися мільярди років тому. Після пізнього важкого космічного бомбардування земна кора охолола, її багата водою безплідна поверхня позначена континентами та вулканами, а Місяць все ще обертається навколо Землі набагато ближче, ніж сьогодні (2020), створюючи потужні припливи^[158]

Хімічні реакції призвели до появи перших самовідтворюваних молекул приблизно 4 мільярди років тому. Півмільярда років потому, виник останній спільний предок усього нинішнього життя^[159]. Поступовий розвиток фотосинтезу дозволив формам життя отримувати енергію від Сонця. Отриманий молекулярний кисень (O₂) накопичувався в атмосфері і завдяки взаємодії з ультрафіолетовим сонячним випромінюванням утворював захисний озоновий шар (O₃) у верхніх шарах атмосфери^[160]. Потрапляння менших клітин у більші зумовило розвиток складних клітин, які називаються еукаріотами^[161]. Справжні багатоклітинні організми утворилися, коли клітини всередині колоній ставали все більш вузько направленими. Завдяки поглинанню шкідливого ультрафіолетового випромінювання озоновим шаром, життя захопило поверхню Землі^[162]. Серед найдавніших скам'янілостей, що свідчать про існування життя — скам'янілості мікробних матів, знайдені в пісковику віком 3,48 мільярда років у Західній Австралії^[162], біогенний графіт, виявлений у мета-осадових породах віком 3,7 мільярда років у Західній Гренландії^[163], а також залишки біотичного матеріалу, котрий знайдений у скелях віком 4,1 мільярда років, у Західній Австралії^[163]^[164]. Найдавніші прямі докази життя на Землі містяться в австралійських породах віком 3,45 мільярда років, які засвідчують скам'янілості мікроорганізмів^[165]^[166].

Протягом неопротерозою, від 1000 до 539 млн років тому, велика частина Землі могла бути вкрита льодом. Це припущення (гіпотезу) назвали «Земля-сніжка», що являє особливу цікавість, оскільки вона передувала кембрійському вибуху, коли багатоклітинні форми життя значно ускладнилися^[167]^[168]. Після кембрійського вибуху, 535 млн років, відбулося принаймні п'ять великих масових вимирань і багато незначних^[169]^[170]. Окрім передбачуваного нинішнього вимирання в голоцені, останнє сталося 66 млн років тому, коли зіткнення з астероїдом спричинило вимирання птахоподібних динозаврів та інших великих рептилій, але переважно пожаліло дрібних тварин, таких як комахи, ссавці, ящірки та птахи. Життя ссавців урізноманітнилося протягом останніх 66 млн років, і кілька мільйонів років тому африканська мавпа набула здатності стояти^[171]. Це полегшувало використання різноманітних знарядь і сприяло спілкуванню, яке натомість забезпечувало харчування та подальше спонукання, необхідні для збільшення мозку, що привело до появи та розвою людини. Розвиток сільського господарства, а згодом і цивілізації, призвів до того, що люди здійснили вплив на Землю, а також на природу та велику кількість інших форм життя, що триває й донині^[172].

Рід людина, до якого належить анатомічно сучасна людина, яка мешкає близько 300 000 років, існує на Землі приблизно від 3 до 2 мільйонів років. До винаходу рослинництва і тваринництва на Близькому Сході (бл. XI ст.), в Китаї (бл. VIII ст) і на Мексиканській низовині (бл. 6-го тис. до н. е.) люди жили винятково як мисливці і збирачі. Після цієї неолітичної революції, у міру поширення цивілізацій, культурні рослини та тварини, виведені людиною, дедалі більше витісняли дикі рослини та тварин. Починаючи з промислової революції, люди дедалі більше впливають на зовнішній вигляд і розвиток Землі: великі терени землі перетворюються на промислові та транспортні зони.

Такі антропогенні зміни, мали явно поганий вплив у деяких регіонах світу, вже на початку сучасної ери: наприклад, у Центральній Європі з XVI століття спостерігалася різка нестача деревини, до чого спричинилося значне вирубування лісів. Це стало поштовхом до перших великих рухів у Європі та Північній Америці за захист довкілля та збереження природи у XVIII та XIX століттях. Забруднення та руйнування у велетенських розмірах, швидко зросли у XX столітті. Взаємозв’язки, що лежать в основі цього, були вперше всебічно показані в дослідженні «Межі зростання» 1972 року. Міжнародний день захисту навколишнього середовища відзначається 22 квітня з 1990 року і називається Днем Землі. 1992 року, з'явилося перше «Попередження всесвітньої наукової спільноти людству» про термінове зменшення шкідливого впливу на землю^[173].

2008 рік був оголошений ООН під егідою ЮНЕСКО Міжнародним роком планети Земля (МРЗ). Ця найбільша глобальна ініціатива в галузі геонаук на сьогодні має на меті представити важливість і переваги сучасних геонаук для суспільства та сталого розвитку. Численні заходи та міждисциплінарні проєкти на міжнародному та національному рівнях тривали з 2007 по 2009 роки протягом трьох років^[174].

Біосфера

Докладніше: Біосфера

Біосфера це шар із усіма живими організмами і середовищами їхнього проживання. Вона поділяється на три зони з життям на Землі: літосферу, гідросферу та атмосферу, які також взаємодіють одна з одною^[175]. Життя на Землі з'явилося щонайменше 3,5 млрд років тому^[176]^[177]. Час існування останнього спільного предка оцінюється між 3,5 і 3,8 млрд років тому^[178]. Водночас, приблизно 99 % видів, які колись жили Землі, нині вимерли^[179]^[180].

Біосфера поділяється приблизно на п'ятнадцять біомів, населених групами рослин та тварин. Це сукупність екосистем, притаманних для біогеографічної області та названих за переважними в ній та пристосованими до неї видами рослинності та тварин. Здебільшого вони мають відмінності широти, висоти над рівнем моря чи вологості. Деякі наземні біоми, розташовані за арктичним і антарктичним колами (наприклад, тундра), на великих висотах або в дуже посушливих місцевостях, відносно позбавлені тваринного і рослинного світу, тоді як біорізноманіття найбільш властиво тропічним лісам^[181].

Природні ресурси

Докладніше: Природні ресурси

Земля має природні ресурси, які можуть бути застосовані людьми для різних цілей^[182].

Розрізняють відновлювані ресурси, які можуть бути відновлені за короткий проміжок часу, в період існування окремої людини, та невідновлювані природні запаси, коли стрімкість їхнього споживання, навпаки, значно перевищує швидкість їх появи^[183]. Серед останніх, особливо вирізняються викопні види палива, для утворення яких потрібні мільйони років. Значні кількості цих копалин можуть бути отримані з земної кори, як от вугілля, нафта, природний газ або гідрати метану^[184]. Руди також утворюються в земній корі і складаються з різних хімічних елементів, корисних людям для виробництва, наприклад металу^[185]^[186]. Ці ресурси використовують для виробництва енергії та в якості сировини для хімічної промисловості. Відновлювальними джерелами енергії є, наприклад, сонячна енергія та енергія вітру, адже вони не є вичерпними^[187].

Земна біосфера виробляє безліч потрібних людині запасів, наприклад харчові продукти, паливо, ліки, кисень, і навіть забезпечує переробку багатьох органічних відходів^[188]. Наземні екосистеми залежать від орних земель і прісної води, тоді як морські екосистеми засновані на поживних речовинах, розчинених у морській воді^[189].

У звіті ООН за 2020 рік передбачається, що використання природних ресурсів у 2060 році складатиме 160% від показників 2020 року^[190].

Екологія та ризики

Докладніше: Майбутнє Землі, Ризики для цивілізації, людей і планети Земля та Навколоземні астероїди

Вважається, що знімки Землі, зроблені з космосу, особливо під час програми «Аполлон», змінили те, як люди почали ставитися до планети, на якій вони жили, що називається враженням огляду, підкресливши її красу, неповторність і крихкість. Зокрема, це викликало усвідомлення розмірів впливу діяльності людства на довкілля Землі. Завдяки науці, особливо спостереженням за Землею,^[191] люди почали вживати заходів щодо вирішення екологічних проблем у всьому світі^[192], визнаючи вплив людини та взаємозв'язок із середовищем Землі.

Натомість, оскільки багато людей постійно прагнуть покращити власний рівень життя, вони споживають дедалі більше, що потребує додаткової енергії^[193]. Більшість енергії надходить від спалювання викопного палива, що підвищує вміст вуглекислого газу в атмосфері. Оскільки вуглекислий газ є одним із найважливіших парникових газів, це призвело до антропогенних змін клімату, які, на думку більшості науковців, значно підвищать середню загальну температуру. Наслідки від цього, суттєво вплинуть на клімат, океани, рослинність, дику природу та людей. Основними подіями тоді, можуть стати частіші та потужніші погодні явища, підвищення рівня моря внаслідок танення внутрішнього льоду та теплового розширення води, а також зміщення кліматичних поясів і рослинних місцевостей на північ. Якщо міжнародні зусилля щодо захисту клімату не матимуть успіху, може виникнути становище незлічених ризиків для Землі, котре ЗМІ також називають «кліматичною катастрофою».

Зміщення кліматичних зон за найгіршим сценарієм

Згідно з доповіддю Міжнародного енергетичного агентства за 2016 рік, Паризька кліматична угода 2015 року (якщо будуть дотримані зобов'язання країн), сповільнить зростання викидів CO₂, пов'язаних з енергетикою (щорічний приріст скоротиться з 600 до 150 млн тонн на рік), що виявиться загалом недостатнім, для досягнення мети обмеження глобального потепління на 2 °C до 2100 року; траєкторія, що випливає з цих угод, приведе до +2,7 °C. Сценарій, що приводить до +2 °C, повинен передбачати різке зниження викидів, наприклад, збільшення кількості електромобілів до 700 мільйонів штук, 2040 року. За словами доктора Фатіха Біроля, виконавчого директора Міжнародного енергетичного агентства, «Впродовж останніх десятиліть, поновлювані джерела енергії досягають значних успіхів, але загалом їхні надбання залишаються, значною мірою, обмеженими у виробництві електроенергії. Наступною віхою в історії поновлюваних джерел енергії, є розширення їхнього використання в промисловості, будівництві та транспорті з величезними можливостями зростання».

Міжнародне енергетичне агентство вже порадило 2012 року, залишити в землі більше двох третин доведених запасів викопного палива, оскільки наше споживання до 2050 року, не повинно становити більше однієї третини розвіданих запасів викопного палива, щоби не перевищити межу глобального потепління на 2 °C до кінця століття. У дослідженні 2009 року Потсдамським інститутом клімату доведено, що до 2050 року повинно викидатися не більше 565 гігатонн CO₂, щоби мати чотири з п'яти нагод, не перевищити доленосну позначку 2 °C^[194]. Натомість спалювання всіх розвіданих запасів нафти, вугілля та газу на планеті, призведе до викиду 2 795 гігатонн CO₂, тобто вп’ятеро більше. Отже, згідно з цими даними, не варто видобувати 80 % поточних запасів горючих корисних копалин.

Людство

Докладніше: Економічна та соціальна географія

Складене зображення Землі вночі, зроблене Suomi NPP у 2016 році

Щільність населення значно різниться в усьому світі: близько 60 % людей мешкають в Азії, особливо в Китаї та Індії, де знаходиться 35 % населення світу, порівняно з менш ніж 1 % в Океанії. Водночас, приблизно 56 % населення світу перебуває в міських, а не в сільських місцевостях^[195]. У 2018 році, за даними ООН, трьома найбільшими містами світу (рівня мегаполісу) були Токіо (37 млн мешканців), Делі (29 млн) та Шанхай (26 млн)^[196].

Приблизно одна п'ята частини Землі є придатною для використання людиною^[197]. 68 % суходолу знаходиться в північній півкулі^[198] і там мешкає 90 % людей^[199]^[200]. Найпівнічніше постійне людське поселення це Алерт на острові Елсмір в Канаді (82°28′ пн. ш.), а найпівденніше — на антарктичній базі Амундсен-Скотт в Антарктиді (89°59′ пд.ш.)^[201].

На всі землі, за винятком Землі Мері Берд в Антарктиді та Бір-Тавіль в Африці, які належать до terra nullius, зазіхають незалежні держави^[202]^[203]. Станом на 2020 рік, Організація Об'єднаних Націй визнала 197 держав^[204]^[205], зокрема свої 193 держави-члени^[205]^[206]. Всесвітня книга фактів, зі свого боку, налічує 195 країн та 72 території з обмеженим суверенітетом або автономними утвореннями^[195]^[197]. Історично у Землі ніколи не було загальнопланетарного суверенітету, хоча багато країн намагалися досягти глобального панування, проте зазнали невдачі^[207]^[208].

Організація Об'єднаних Націй (ООН) – міжнародна організація, створена заради мирного розв'язання суперечок між державами. Організація Об'єднаних Націй насамперед, є майданчиком для дипломатії та гласного міжнародного права. У разі досягнення згоди між різними учасниками організації, насамперед членами Ради Безпеки, там можна ухвалити збройну операцію задля досягнення миру у певній місцевості^[209].

Найпершим інженером космічного корабля, за допомогою якого вперше в історії людства було виведено на орбіту Землі астронавта 12 квітня 1961 року, був житомирянин Сергій Корольов^[210]. Відтоді приблизно 550 осіб побували в космосі^[211] і дванадцять з них відвідали Місяць (між польотами Аполлоном-11 1969 року та Аполоном-17 1972 року)^[212]. На початку XXI століття, в космосі люди перебувають лише на Міжнародній космічній станції^[213].

Адміністративний стан Землі

Докладніше: Список країн світу, Країна та Держава

Взаємодія між живими істотами та кліматом, нині досягла нового рівня через збільшуваний вплив людини. Тоді як 1920 року на Землі мешкало близько 1,8 мільярда людей, населення світу зросло майже до 6,7 мільярда до 2008 року, та приблизно до 8,0 мільярдів до 2022 року^[214]. За проміжок з 2015 по 2020 рік, Організація Об'єднаних Націй нараховувала приріст населення приблизно на 78 мільйонів осіб щороку^[215] 2022 року перевищено позначку у вісім мільярдів людей^[216]. ООН очікує близько 9,7 мільярдів людей на 2050 рік, та 10,9 мільярдів людей станом на 2100 рік^[217]. Очікується, що в осяжному майбутньому в країнах що розвиваються, триватиме значне збільшення населення, тоді як у багатьох високорозвинених країнах, чисельність населення зменшуватиметься або зростатиме дуже повільно, та все-ж їхній промисловий вплив на природу зростатиме.

206 перелічених у списку країн світу держав, можна розподілити на три категорії на основі членства в системі ООН: 193 держави-члени ООН^[218], 2 держави-спостерігачі Генеральної Асамблеї ООН, які не є членами, та 11 інших держав. У графі суперечки щодо суверенітету вказуються держави, які мають беззаперечний суверенітет (188 держав, з яких 187 держав-членів ООН і 1 держава-спостерігач Генеральної Асамблеї ООН), держави, які обговорюють суверенітет (16 держав, з яких 6 держав-членів ООН, 1 держава-спостерігач Генеральної Асамблеї ООН, яка не є членом, і 9 держав де-факто), а також держави, що мають особливий політичний статус (2 держави, обидві у вільній асоціації з Новою Зеландією).

Розпад світової економіки на протекціонізм та торговельні союзи у 1930-х роках досі залишається загадкою. Відкрита багатостороння торгова система, побудована на Землі навколо мережі торговельних угод про якнайбільше сприяння, процвітала з 1860 по 1913 рік, але цей комерційний порядок так і не було відновлено після Першої світової війни. Усі країни, крім кількох, запровадили вищі тарифи 1928 року, ніж вони були 1913 року. Протягом 1930-х років держави повсюдно скасовували торговельні договори та відмовлялися від зобов'язань щодо режиму найбільшого сприяння. Тарифи, квоти, імпортні ліцензії, валютний контроль та бартерні угоди поділяли торгівлю всередині формальних та неформальних імперій або повністю її блокували^[219].

Розвиток уявлень про Землю

Див. також: Земля в культурі

Людство по-різному сприймало Землю в різні часи. Міфологія багатьох народів світу уособлювала Землю як божество, наприклад Гея у стародавніх греків. Віра в пласку Землю поступилася уявленням про кулясту форму Землі з розвитком мореплавання. До 16 ст. здебільшого вважалося, що Земля є центром Всесвіту, але віра поступилася геліоцентризму, починаючи з часів Миколи Коперника^[220]. Його книга 1543 року «Про обертання небесних сфер», містила теорію геліоцентричної будови світу і стверджує, що Земля обертається навколо Сонця. Це замінило птолемеївський геоцентризм, згідно з яким Земля була центром Всесвіту^[220]. Із Землею були пов'язані поширені культи телуричних і хтонічних божеств, серед яких переважали жіночі божества^[221]^[222]^[223]. У багатьох культурах богиня-мати (або Мати-Земля) відтворюється як богиня родючості, процвітання та заможності^[222]^[224]. Багато міфологій і релігійні вірування містять розповіді про створення землі втручанням Бога чи божеств^[225].

Наукова спільнота^[226]^[227] виступає проти цих тверджень^[228]^[229]^[230]. Одним із питань суперечки, є незгода з теорією еволюції, прихильників креаціонізму та розумного задуму^[231].

Астрономічним знаком Землі є вписаний у коло рівнобедрений хрест, , відомий як сонячний хрест. Початковим астрономічним символом планети було королівське яблуко, ^[232].

У давнину було поширене уявлення про те, що Земля плоска. Народи Месопотамії уявляли світ плоским диском, оточеним океаном, а єгиптяни — квадратом. За уявленнями китайців, Земля мала вигляд квадрата, у якому за допомогою стовпів височіло кругле небо^[233]. Найдавніші відомі карти світу походять з Вавилонії^[234] та Греції^[235]. Уявлення про кулясту Землю, яке виникло щонайменше у VI ст. до нашої ери – було відомо піфагорійцям, деякі з них також вважали, що Земля не є центром Всесвіту^[236]. Після III століття до н.е. те, що планета кругла, визнавали всі освічені громадяни Греції та Риму^[237]. У Середньовіччя, за небагатьма винятками, в Європі не було освічених людей, які б вірили в те, що Земля плоска. Попри це, думка про широко розповсюджену в ранішні епохи віру в «пласку Землю», поширена й до сьогодні (2020-і)^[237].

Бліда блакитна цятка – фотографія Землі, зроблена зондом «Вояджер-1» з відстані понад 6 млрд км.

Перше зображення Землі з космосу (з висоти 105 км) отримано 24 жовтня 1946 камерою, розміщеною на ракеті Фау-2, запущеної в США з ракетного полігону Уайт-Сендс^[238]. Найперші знімки Землі з навколоземної орбіти зробив супутник Explorer 6 1959 року^[239]. Юрій Гагарін 1961 року, став першою людиною, яка спостерігала планету з космосу. Знімок 1990 року, на якому «Вояджер-1» залишає Сонячну систему, надихнув Карла Сагана назвати його «Бліда блакитна цятка»^[240].

Для зручності отримання уявлення про Землю створюють різноманітні моделі. Залежно від призначення, моделі поділяють на загальногеографічні і тематичні (політичні, кліматичні, геологічні, тектонічні, рослинного, тваринного світу та інше)^[241]. Вирізняють тривимірні та двовимірні моделі. До тривимірних належить глобус, а двовимірними способами зображення Землі є плани та карти^[242]^[243]^[244].

Див. також

^[2]

Примітки

↑ ^а ^б Вчені зʼясували вагу Землі. // Автор: Ольга Деркач. 08.04.2024, 19:40
↑ ^а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж David R. Williams. (1 липня 2013). Earth Fact Sheet (англ.). NASA. Архів оригіналу за 30 жовтня 2010. Процитовано 28 квітня 2014.
↑ Beyond the Milky Way. The Biological Universe. 24 вересня 2020. с. 283—334. doi:10.1017/9781108873154.023. Процитовано 28 січня 2023.
↑ ЗЕМЛЯ — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Процитовано 7 листопада 2022.
↑ Palmer, Douglas (15 березня 2010). M. Allaby 2008. Oxford Dictionary of Earth Sciences, 3rd ed. Oxford: Oxford University Press. 654 pp. Price £11.99, US $18.99. ISBN 978 0 19921 194 4. Geological Magazine. Т. 147, № 5. с. 798—798. doi:10.1017/s0016756810000221. ISSN 0016-7568. Процитовано 7 листопада 2022.
↑ Cirencester (Gloucestershire, England). Northern Europe. Routledge. 28 жовтня 2013. с. 176—179.
↑ Simek, Rudolf; Simek, Rudolf (2006). Dictionary of northern mythology (вид. Repr. in paperback). Woodbridge: Brewer. ISBN 978-0-85991-513-7.
↑ ^а ^б Jones, Peter Ward (2001). Oxford University Press. Oxford Music Online. Oxford University Press.
↑ ^а ^б Tara., Hardee, (2013). Exploring student experiences in developmental education at a four year higher education institution. California State University, Long Beach. ISBN 978-1-303-76554-4. OCLC 1020708687.
↑ ^а ^б Converting GPS Height into NAVD88 Elevation with the GEOID96 Geoid Height Model. www.ngs.noaa.gov. Процитовано 22 січня 2023.
↑ archive.ph. archive.ph. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 22 січня 2023.
↑ GISGeography (12 січня 2015). Ellipsoid/Spheroid - Our Oblate Spheroid Planet Earth. GIS Geography (амер.). Процитовано 11 грудня 2024.
↑ Stewart, Heather A.; Jamieson, Alan J. (1 жовтня 2019). The five deeps: The location and depth of the deepest place in each of the world's oceans. Earth-Science Reviews (англ.). Т. 197. с. 102896. doi:10.1016/j.earscirev.2019.102896. ISSN 0012-8252. Процитовано 22 січня 2023.
↑ “Is a Pool Ball Smoother Than the Earth?” ILLUSTRATED PRINCIPLES David Alciatore, PhD (“Dr. Dave”) (PDF).
↑ Did Edmund Hillary Climb the Wrong Mountain. archives.profsurv.com. Процитовано 22 січня 2023.
↑ The 'Highest' Spot on Earth?.
↑ ^а ^б US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. What is the geoid?. oceanservice.noaa.gov (амер.). Процитовано 22 січня 2023.
↑ Table S1: Underlying geology of sampling sites in the Okanagan-Similkameen region, British Columbia, Canada. dx.doi.org. Процитовано 22 січня 2023.
↑ Latitude and longitude | Definition, Examples, Diagrams, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 6 грудня 2024. Процитовано 13 грудня 2024.
↑ 8(o) Introduction to the Oceans. www.physicalgeography.net. Процитовано 22 січня 2023.
↑ Rising sea levels: an introduction to cause and impact. Choice Reviews Online. Т. 50, № 10. 22 травня 2013. с. 50–5606-50-5606. doi:10.5860/choice.50-5606. ISSN 0009-4978. Процитовано 22 січня 2023.
↑ Smith, Yvette (7 червня 2021). Earth Is a Water World. NASA. Процитовано 22 січня 2023.
↑ Lunine, Jonathan I. (2017-02). Ocean worlds exploration. Acta Astronautica. Т. 131. с. 123—130. doi:10.1016/j.actaastro.2016.11.017. ISSN 0094-5765. Процитовано 22 січня 2023.
↑ MACHADO, PEDRO (27 січня 2020). INTRODUCTION. Pearls, People, and Power. Ohio University Press. с. 5—28.
↑ Voosen, Paul (12 березня 2021). Ancient Earth was a water world. Science. Т. 371, № 6534. с. 1088—1089. doi:10.1126/science.371.6534.1088. ISSN 0036-8075. Процитовано 22 січня 2023.
↑ Smith, Rev. Walter R., (5 July 1845–24 April 1921). Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 22 січня 2023.
↑ NOAA Ocean Explorer: GalAPAGoS: Where Ridge Meets Hotspot. web.archive.org. 26 лютого 2024. Процитовано 13 грудня 2024.
↑ Wright, Regina (28 червня 2024). What country has a ice cap climate?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (амер.). Процитовано 13 грудня 2024.
↑ Dunn, Ross E., ред. (1 квітня 2019). The New World History. doi:10.1525/9780520964297. Процитовано 22 січня 2023.
↑ L'vovich, M. I. (1973-01). The Water Balance of the World's Continents and a Balance Estimate of the World's Freshwater Resources. Soviet Geography. Т. 14, № 3. с. 135—152. doi:10.1080/00385417.1973.10770573. ISSN 0038-5417. Процитовано 22 січня 2023.
↑ Ghail, Richard (2015-08). Rheological and petrological implications for a stagnant lid regime on Venus. Planetary and Space Science. Т. 113—114. с. 2—9. doi:10.1016/j.pss.2015.02.005. ISSN 0032-0633. Процитовано 22 січня 2023.
↑ World Bank East Asia and Pacific Economic Update October 2015: Staying the Course. The World Bank. 5 жовтня 2015. ISBN 978-1-4648-0733-6.
↑ Hooke, Roger LeB.; Martín-Duque, José F. (1 грудня 2012). Land transformation by humans: A review. GSA Today. Т. 12, № 12. с. 4—10. doi:10.1130/gsat151a.1. ISSN 1052-5173. Процитовано 22 січня 2023.
↑ Stanley, Steven M. (2005). Earth system history (вид. 2nd). New York: Freeman. ISBN 978-0-7167-3907-4
↑ ^а ^б ^в Formation of Earth. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ NASA Astrobiology. astrobiology.nasa.gov (en-EN) . Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Origin and Differentiation of the Earth. pages.uoregon.edu. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Siegel, Ethan. This Is Why Earth, Surprisingly, Is The Densest Object In Our Solar System. Forbes (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Montesinos, Benjamin; Giménez, Alvaro; Guinan, Edward F., ред. (2002). The evolving Sun and its influence on planetary environments: proceedings of a workshop held at Instituto de Astrofísica, Granada, Spain, 18-20 June 2001; [Second Granada Workshop]. Conference series / Astronomical Society of the Pacific. San Francisco, Calif: Astronomical Society of the Pacific. ISBN 978-1-58381-109-2.
↑ Rochester, University of. Oldest measurement of Earth's magnetic field reveals battle between Sun and Earth for our atmosphere. phys.org (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ ^а ^б Geologic history of Earth - Pregeologic Period, Formation, Eons | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Homo sapiens | The Smithsonian Institution's Human Origins Program. humanorigins.si.edu (англ.). 3 січня 2024. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ The Global Consciousness Project. noosphere.princeton.edu. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Human Population Through Time. American Museum of Natural History.
↑ Roser, Max; Ritchie, Hannah (28 грудня 2023). How has world population growth changed over time?. Our World in Data (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Humans have ‘stressed out’ Earth far longer, and more dramatically, than realized. Environment (англ.). 20 грудня 2024. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Vitousek, Peter M.; Mooney, Harold A.; Lubchenco, Jane; Melillo, Jerry M. (25 липня 1997). Human Domination of Earth's Ecosystems. Science (англ.). Т. 277, № 5325. с. 494—499. doi:10.1126/science.277.5325.494. ISSN 0036-8075. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 14 січня 2021.
↑ Myers, Norman; Knoll, Andrew H. (2001-05). The biotic crisis and the future of evolution. Proceedings of the National Academy of Science (англ.). Т. 98, № 10. с. 5389—5392. doi:10.1073/pnas.091092498. ISSN 0027-8424. Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 14 січня 2021.
↑ Existential Risks: Analyzing Human Extinction Scenarios. www.nickbostrom.com. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 14 січня 2021.
↑ Cochelin, Anne-Sophie B.; Mysak, Lawrence A.; Wang, Zhaomin (1 листопада 2006). Simulation of long-term future climate changes with the green McGill paleoclimate model: the next glacial inception. Climatic Change. Т. 79. с. 381—401. doi:10.1007/s10584-006-9099-1. ISSN 0165-0009. Процитовано 14 січня 2021.
↑ Neron de Surgy, O.; Laskar, J. (1 лютого 1997). On the long term evolution of the spin of the Earth. Astronomy and Astrophysics. Т. 318. с. 975—989. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 8 грудня 2013. Процитовано 14 січня 2021.
↑ Morgan, John W; Anders, Edward. Chemical composition of Earth, Venus, and Mercury.
↑ McDonough, W. F.; Sun, S. -s. (1 березня 1995). The composition of the Earth. Chemical Geology. Т. 120, № 3. с. 223—253. doi:10.1016/0009-2541(94)00140-4. ISSN 0009-2541. Процитовано 13 грудня 2024.
↑ Mussett, A. E. (1981). The inaccessible earth. London: Allen & Unwin. ISBN 0-04-550027-4. OCLC 7523842.
↑ Chemical composition of Earth, Venus, and Mercury. 1980 Dec.
↑ ^а ^б ^в Facts About Earth - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 19 грудня 2024.
↑ Crust. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 19 грудня 2024.
↑ McLeish, Andrew (1992). Geological Science (англ.). Nelson Thornes. ISBN 978-0-17-448221-5.
↑ ^а ^б ^в (рос.) Подобєдов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
↑ Smil (1991), p. 240
↑ Solar Radiation and Climate Experiment (SORCE) Fact Sheet. earthobservatory.nasa.gov (англ.). 21 січня 2003. Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Радіаційний та світловий режим. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 9 березня 2016.
↑ Natural Forcing of the Climate System. Intergovernmental Panel on Climate Change. Архів оригіналу за 29 вересня 2007. Процитовано 29 вересня 2007.
↑ Somerville, Richard. Historical Overview of Climate Change Science (PDF). Intergovernmental Panel on Climate Change. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2018. Процитовано 29 вересня 2007.
↑ Vermass, Wim. An Introduction to Photosynthesis and Its Applications. Arizona State University. Архів оригіналу за 3 грудня 1998. Процитовано 29 вересня 2007.
↑ Webb, Paul. 1.1 Overview of the Oceans (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Dempsey, Caitlin (18 вересня 2023). Geography Facts about the World's Continents. Geography Realm (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Cobb, Alberta (19 червня 2024). What is height above mean sea level of land or an object?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Mount Everest. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Lloyd, Linda (18 червня 2024). What percentage of the world is mountains?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Cain, Fraser (1 червня 2010). What Percentage of the Earth's Land Surface is Desert?. Universe Today (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ World Bank Open Data. World Bank Open Data. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Global Ice Viewer – Climate Change: Vital Signs of the Planet. climate.nasa.gov. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. How deep is the ocean?. oceanservice.noaa.gov (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Jamieson, Alan J.; Fujii, Toyonobu; Mayor, Daniel J.; Solan, Martin; Priede, Imants G. (1 березня 2010). Hadal trenches: the ecology of the deepest places on Earth. Trends in Ecology & Evolution. Т. 25, № 3. с. 190—197. doi:10.1016/j.tree.2009.09.009. ISSN 0169-5347. Процитовано 20 грудня 2024.
↑ ^а ^б ^в Lithosphere | Definition & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 24 жовтня 2024. Процитовано 19 грудня 2024.
↑ ^а ^б Asthenosphere | Mantle Layer, Plate Tectonics & Thermal Plumes | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 19 грудня 2024.
↑ Charette, Matthew; Smith, Walter (1 червня 2010). The Volume of Earth’s Ocean. Oceanography. Т. 23, № 2. с. 112—114. doi:10.5670/oceanog.2010.51. Процитовано 24 січня 2023.
↑ Arthus-Bertrand, Yann (6 вересня 2019). On Water (англ.). European Investment Bank. ISBN 978-92-861-4319-9.
↑ Where is Earth's Water? | U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 24 січня 2023.
↑ Ahn, Jiryung (2019). Home, School and Community Relations (9th Edition) By Carol Gestwicki (2017). Cengage Learning, Boston, MA (Book Review). International Journal of Humanities and Social Science. Т. 9, № 5. doi:10.30845/ijhss.v9n5p11. ISSN 2220-8488. Процитовано 24 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
↑ Salt of the Early Earth :: Astrobiology Magazine - earth science - evolution distribution Origin of life universe - life beyond :: Astrobiology is study of earth science evolution distribution Origin of life in universe terrestrial. web.archive.org. 30 червня 2007. Архів оригіналу за 30 червня 2007. Процитовано 24 січня 2023.
↑ oxysphere. web.archive.org. 15 квітня 2009. Архів оригіналу за 15 квітня 2009. Процитовано 24 січня 2023.
↑ NASA Oceanography. Архів оригіналу за 6 квітня 2013. Процитовано 24 січня 2023.
↑ Tour of Water in the Solar System | U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 24 січня 2023.
↑ US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. Are there oceans on other planets?. oceanservice.noaa.gov (амер.). Процитовано 24 січня 2023.
↑ Layers of the Atmosphere | National Oceanic and Atmospheric Administration. www.noaa.gov (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Top 10 hottest places on Earth 2024. BBC Science Focus Magazine (англ.). 26 червня 2024. Процитовано 21 грудня 2024.
↑ What are the 10 coldest places on Earth?. BBC Science Focus Magazine (англ.). 2 червня 2023. Процитовано 21 грудня 2024.
↑ King, Michael D.; Platnick, Steven; Menzel, W. Paul; Ackerman, Steven A.; Hubanks, Paul A. (2013-07). Spatial and Temporal Distribution of Clouds Observed by MODIS Onboard the Terra and Aqua Satellites. IEEE Transactions on Geoscience and Remote Sensing. Т. 51, № 7. с. 3826—3852. doi:10.1109/tgrs.2012.2227333. ISSN 0196-2892. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Williams, G. P. (1 липня 2006). Circulation Sensitivity to Tropopause Height. Journal of the Atmospheric Sciences. Т. 63, № 7. с. 1954—1961. doi:10.1175/jas3762.1. ISSN 1520-0469. Процитовано 29 січня 2023.
↑ CBS News/New York Times National Poll, October #1, 2011. ICPSR Data Holdings. 1 лютого 2013. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Hester, R. E.; Harrison, R. M., ред. (28 вересня 2000). Back cover. Causes and Environmental Implications of Increased UV-B Radiation. The Royal Society of Chemistry. с. X003—X004. ISBN 978-0-85404-265-4.
↑ M., Hester, Ronald E. Harrison, Roy (2002). Causes and environmental implications of increased UV-B radiation. Royal Society of Chemistry. ISBN 1-59124-426-9. OCLC 315880588.
↑ Lawrence, Major Freeling Ross, (21 Sept. 1872–9 March 1914), General Staff Officer, India. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 29 січня 2023.
↑ 7(h) The Greenhouse Effect. www.physicalgeography.net. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Gaan, Narottam (2001-10). Politics of Governance of Global Climate Change: Not on Equity but on North's Interests. India Quarterly: A Journal of International Affairs. Т. 57, № 4. с. 89—112. doi:10.1177/097492840105700405. ISSN 0974-9284. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Wolf, Hugo. Franz Liszt, † le 1er août 1886. Chroniques musicales (1884-1887). Éditions Contrechamps. с. 99—100.
↑ World Air Sports Federation | Fédération Aéronautique Internationale World Air Sports Federation. www.fai.org (англ.). Процитовано 29 січня 2023.
↑ 1 Comment explorer les planètes ?. Les planètes. EDP Sciences. 4 листопада 2020. с. 15—32.
↑ Liu, S. C.; Donahue, T. M. (1974-05). <1118:taohit>2.0.co;2 The Aeronomy of Hydrogen in the Atmosphere of the Earth. Journal of the Atmospheric Sciences. Т. 31, № 4. с. 1118—1136. doi:10.1175/1520-0469(1974)031<1118:taohit>2.0.co;2. ISSN 0022-4928. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Catling, David C.; Zahnle, Kevin J.; McKay, Christopher P. (3 серпня 2001). Biogenic Methane, Hydrogen Escape, and the Irreversible Oxidation of Early Earth. Science. Т. 293, № 5531. с. 839—843. doi:10.1126/science.1061976. ISSN 0036-8075. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Andropov, Y.V. (1983). Allocution prononcée au meeting de deuil sur la Place Rouge, le 15 novembre 1982. Sur le Chemin du Socialisme. Elsevier. с. 29—30.
↑ Hunten, D M; Donahue, T M (1976-05). Hydrogen Loss from the Terrestrial Planets. Annual Review of Earth and Planetary Sciences. Т. 4, № 1. с. 265—292. doi:10.1146/annurev.ea.04.050176.001405. ISSN 0084-6597. Процитовано 29 січня 2023.
↑ ^а ^б ^в ^г Vega, Anthony J.; Miller, Paul W.; Rohli, Robert V.; Heavilin, Jason (24 жовтня 2020). Synoptic climatology of nuisance flooding along the Atlantic and Gulf of Mexico coasts, USA. Natural Hazards. Т. 105, № 2. с. 1281—1297. doi:10.1007/s11069-020-04354-5. ISSN 0921-030X. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Xiaofeng Guo (22 січня 2010). Research resource review: Rohli, R.V. and Vega, A.J. 2008: Climatology. Sudbury, MA: Jones and Bartlett Publishers. 467 pp. £64 cloth. ISBN: 978 0 7637 3828 0. Progress in Physical Geography: Earth and Environment. Т. 34, № 1. с. 118—120. doi:10.1177/0309133309356998. ISSN 0309-1333. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Ryan, Roslyn (2006). Flooding in Clark and Lincoln Counties, Nevada, December 2004 and January 2005. Fact Sheet. doi:10.3133/fs20063124. ISSN 2327-6932. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Coddington, O.; Lean, J. L.; Pilewskie, P.; Snow, M.; Lindholm, D. (1 липня 2016). A Solar Irradiance Climate Data Record. Bulletin of the American Meteorological Society. Т. 97, № 7. с. 1265—1282. doi:10.1175/bams-d-14-00265.1. ISSN 0003-0007. Процитовано 29 січня 2023.
↑ El Fadli, Khalid I.; Cerveny, Randall S.; Burt, Christopher C.; Eden, Philip; Parker, David; Brunet, Manola; Peterson, Thomas C.; Mordacchini, Gianpaolo; Pelino, Vinicio (1 лютого 2013). World Meteorological Organization Assessment of the Purported World Record 58°C Temperature Extreme at El Azizia, Libya (13 September 1922). Bulletin of the American Meteorological Society. Т. 94, № 2. с. 199—204. doi:10.1175/bams-d-12-00093.1. ISSN 1520-0477. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Turner, John; Anderson, Phil; Lachlan-Cope, Tom; Colwell, Steve; Phillips, Tony; Kirchgaessner, Amélie; Marshall, Gareth J.; King, John C.; Bracegirdle, Tom (16 грудня 2009). Record low surface air temperature at Vostok station, Antarctica. Journal of Geophysical Research. Т. 114, № D24. doi:10.1029/2009jd012104. ISSN 0148-0227. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Peter Olson & Hagay Amit. Changes in earth’s dipole (PDF).
↑ Realistic modeling and performance prediction of MHD generator channels. Progress reports for the period 16 October 1971--15 February 1973. [Coal-fired MHD generators]. 16 лютого 1972. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Campbell, Wallace H. (2003). Introduction to geomagnetic fields (вид. 2nd ed). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-82206-8. OCLC 50479284.
↑ Ganushkina, N. Yu.; Liemohn, M. W.; Dubyagin, S. (22 квітня 2018). Current Systems in the Earth's Magnetosphere. Reviews of Geophysics. Т. 56, № 2. с. 309—332. doi:10.1002/2017rg000590. ISSN 8755-1209. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Wilkinson, William P. (2003-09). The Earth's quasi-parallel bow shock: Review of observations and perspectives for Cluster. Planetary and Space Science. Т. 51, № 11. с. 629—647. doi:10.1016/s0032-0633(03)00099-0. ISSN 0032-0633. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Mertens, Christopher J. (2016-11). Overview of the Radiation Dosimetry Experiment (RaD-X) flight mission. Space Weather. Т. 14, № 11. с. 921—934. doi:10.1002/2016sw001399. ISSN 1542-7390. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Gallagher, D. L.; Comfort, R. H.; Katus, R. M.; Sandel, B. R.; Fung, S. F.; Adrian, M. L. (30 березня 2021). The Breathing Plasmasphere: Erosion and Refilling. Journal of Geophysical Research: Space Physics. Т. 126, № 4. doi:10.1029/2020ja028727. ISSN 2169-9380. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Treumann, Rudolf A. (1997). Basic space plasma physics. London: Imperial College Press. ISBN 1-86094-079-X. OCLC 41428112.
↑ Dodge, John Vilas, (25 Sept. 1909–23 April 1991), Senior Editorial Consultant, Encyclopædia Britannica, since 1972; Chairman, Board of Editors, Encyclopædia Britannica Publishers, since 1977. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Van Allen, James A. (2004). Origins of magnetospheric physics (вид. An expanded ed., [pbk. ed.]). Iowa City: University of Iowa Press. ISBN 978-1-58729-771-7. OCLC 297118150.
↑ Stern, David P. (1977). Large-scale electric fields in the Earth's magnetosphere. Reviews of Geophysics. Т. 15, № 2. с. 156. doi:10.1029/rg015i002p00156. ISSN 8755-1209. Процитовано 25 січня 2023.
↑ NASA/JPL/University of Texas Center for Space Research. PIA12146: GRACE Global Gravity Animation. Photojournal. NASA Jet Propulsion Laboratory. Процитовано 30 грудня 2013.
↑ Hofmann-Wellenhof, B.; Moritz, H. (2006). Physical Geodesy (вид. 2nd). Springer. ISBN 978-3-211-33544-4. § 2.1: "The total force acting on a body at rest on the earth’s surface is the resultant of gravitational force and the centrifugal force of the earth’s rotation and is called gravity."
↑ Вільне падіння тіл - Фізика. 9 клас. Головко. uahistory.co (укр.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Vázquez, M.; Pallé, E.; Rodríguez, P. Montañés (2010). Detecting Extrasolar Earth-like Planets. Astronomy and Astrophysics Library. New York, NY: Springer New York. с. 251—287. ISBN 978-1-4419-1683-9.
↑ Wray, James, (28 April 1938–25 May 2013). Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Alfè, D.; Gillan, M. J.; Vočadlo, L.; Brodholt, J.; Price, G. D. (25 квітня 2002). The ab initio simulation of the Earth's core. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. Series A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. Т. 360, № 1795. с. 1227—1244. doi:10.1098/rsta.2002.0992. ISSN 1364-503X. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Vlaar, N.J.; van Keken, P.E.; van den Berg, A.P. (1994-01). Cooling of the earth in the Archaean: Consequences of pressure-release melting in a hotter mantle. Earth and Planetary Science Letters. Т. 121, № 1-2. с. 1—18. doi:10.1016/0012-821x(94)90028-0. ISSN 0012-821X. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Geodynamics. By D. L. TURCOTTE & G. SCHUBERT. Cambridge University Press, 2002. 456 pp. ISBN 0-521-66624-4. £29.95. Journal of Fluid Mechanics. Т. 477. 2003-02. doi:10.1017/s0022112002223708. ISSN 0022-1120. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Pollack, Henry N.; Hurter, Suzanne J.; Johnson, Jeffrey R. (1993). Heat flow from the Earth's interior: Analysis of the global data set. Reviews of Geophysics. Т. 31, № 3. с. 267. doi:10.1029/93rg01249. ISSN 8755-1209. Процитовано 27 січня 2023.
↑ ^а ^б Sclater, John G.; Parsons, Barry; Jaupart, Claude (1981). Oceans and continents: Similarities and differences in the mechanisms of heat loss. Journal of Geophysical Research. Т. 86, № B12. с. 11535. doi:10.1029/jb086ib12p11535. ISSN 0148-0227. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Richards, Mark A.; Duncan, Robert A.; Courtillot, Vincent E. (6 жовтня 1989). Flood Basalts and Hot-Spot Tracks: Plume Heads and Tails. Science. Т. 246, № 4926. с. 103—107. doi:10.1126/science.246.4926.103. ISSN 0036-8075. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Whitman, Darin (24 червня 2024). How long is 1 day exactly?. Geographic Pedia (амер.). Процитовано 16 грудня 2024.
↑ Coriolis force | Description, Examples, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 16 грудня 2024.
↑ The Reason Earth Has Seasons | Ask A Biologist. askabiologist.asu.edu. Процитовано 16 грудня 2024.
↑ What Causes the Seasons? | NASA Space Place – NASA Science for Kids. spaceplace.nasa.gov. Процитовано 16 грудня 2024.
↑ ^а ^б Moon Fact Sheet. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Canup, Robin M.; Asphaug, Erik (2001-08). Origin of the Moon in a giant impact near the end of the Earth's formation. Nature. Т. 412, № 6848. с. 708—712. doi:10.1038/35089010. ISSN 0028-0836. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Moon Formation - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Coughenour, Christopher L.; Archer, Allen W.; Lacovara, Kenneth J. (2009-12). Tides, tidalites, and secular changes in the Earth–Moon system. Earth-Science Reviews. Т. 97, № 1-4. с. 59—79. doi:10.1016/j.earscirev.2009.09.002. ISSN 0012-8252. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Ross, Erin (17 травня 2017). Absence of a gut microbiome may be more common than previously thought ER -- (Does it make more sense to say “Gut microbiomes may be less common than previously thought”?). Nature. doi:10.1038/nature.2017.22017. ISSN 1476-4687. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Solar and lunar eclipses recorded in medieval Arab chronicles. Historical Eclipses and Earth's Rotation. Cambridge University Press. 5 червня 1997. с. 431—455.
↑ april-2007-march-2008-20-pp. Human Rights Documents online. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Williams, George E. (2000-02). Geological constraints on the Precambrian history of Earth's rotation and the Moon's orbit. Reviews of Geophysics. Т. 38, № 1. с. 37—59. doi:10.1029/1999rg900016. ISSN 8755-1209. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Laskar, J.; Robutel, P.; Joutel, F.; Gastineau, M.; Correia, A. C. M.; Levrard, B. (23 листопада 2004). A long-term numerical solution for the insolation quantities of the Earth. Astronomy & Astrophysics. Т. 428, № 1. с. 261—285. doi:10.1051/0004-6361:20041335. ISSN 0004-6361. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Evolution of life may have shaped Earth's continents. Physics Today. 2013. doi:10.1063/pt.5.027533. ISSN 1945-0699. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Whisenhunt, William Benton (2015-04). Williams, Albert Rhys (28 September 1883–27 February 1962). American National Biography Online. Oxford University Press.
↑ Gannett, Caleb (1783). Observations of a Solar Eclipse, October 27, 1780, Made at the University in Cambridge. Memoirs of the American Academy of Arts and Sciences. Т. 1. с. 146. doi:10.2307/25053748. ISSN 0096-6134. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Christou, A. A.; Asher, D. J. (12 квітня 2011). A long-lived horseshoe companion to the Earth. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 414, № 4. с. 2965—2969. doi:10.1111/j.1365-2966.2011.18595.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 25 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
↑ de la Fuente Marcos, C.; de la Fuente Marcos, R. (8 серпня 2016). Asteroid (469219) 2016 HO₃, the smallest and closest Earth quasi-satellite. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 462, № 4. с. 3441—3456. doi:10.1093/mnras/stw1972. ISSN 0035-8711. Процитовано 25 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
↑ Connors, Martin; Wiegert, Paul; Veillet, Christian (2011-07). Earth’s Trojan asteroid. Nature. Т. 475, № 7357. с. 481—483. doi:10.1038/nature10233. ISSN 0028-0836. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Rutt, Rev. Mgr Canon (Cecil) Richard, (27 Aug. 1925–27 July 2011). Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Емельяненко, Н.Ю.; Нароенков, С.А. (29 жовтня 2021). The low-velocity encounter of asteroid 2006 RH120 with the Earth. Научные труды Института астрономии РАН. № 1. с. 26—31. doi:10.51194/inasan.2021.6.1.006. ISSN 2658-5669. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Union of Concerned Scientists (UCS). Encyclopedia of Environment and Society. SAGE Publications, Inc. 2007. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Anonymous (10 травня 2018). Evaluation of predictive models for post-fire debris flows occurrence in the western United States. dx.doi.org. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Clarence Augustus Chant. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 117, № 3. 1 червня 1957. с. 250—251. doi:10.1093/mnras/117.3.250. ISSN 0035-8711. Процитовано 28 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
↑ Basch, Norma; Lamphier, Peg A. (1 березня 2005). Journal of American History. Т. 91, № 4. с. 1468. doi:10.2307/3660236. ISSN 0021-8723 http://dx.doi.org/10.2307/3660236. Процитовано 25 січня 2023. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
↑ Needham, Debra H.; Kring, David A. (2017-11). Lunar volcanism produced a transient atmosphere around the ancient Moon. Earth and Planetary Science Letters. Т. 478. с. 175—178. doi:10.1016/j.epsl.2017.09.002. ISSN 0012-821X. Процитовано 25 січня 2023.
↑ Doolittle, W. Ford (2000-02). Uprooting the Tree of Life. Scientific American. Т. 282, № 2. с. 90—95. doi:10.1038/scientificamerican0200-90. ISSN 0036-8733. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Zimmer, Carl (11 травня 2001). Can Genes Solve the Syphilis Mystery?. Science. Т. 292, № 5519. с. 1091—1091. doi:10.1126/science.292.5519.1091. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Berkner, L. V.; Marshall, L. C. (1965-05). <0225:otoaro>2.0.co;2 On the Origin and Rise of Oxygen Concentration in the Earth's Atmosphere. Journal of the Atmospheric Sciences. Т. 22, № 3. с. 225—261. doi:10.1175/1520-0469(1965)022<0225:otoaro>2.0.co;2. ISSN 0022-4928. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ ^а ^б Irion, Robert (26 квітня 2002). Astrobiologists Try to 'Follow the Water to Life'. Science. Т. 296, № 5568. с. 647—648. doi:10.1126/science.296.5568.647. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ ^а ^б Ohtomo, Yoko; Kakegawa, Takeshi; Ishida, Akizumi; Nagase, Toshiro; Rosing, Minik T. (8 грудня 2013). Evidence for biogenic graphite in early Archaean Isua metasedimentary rocks. Nature Geoscience. Т. 7, № 1. с. 25—28. doi:10.1038/ngeo2025. ISSN 1752-0894. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Bell, Elizabeth A.; Boehnke, Patrick; Harrison, T. Mark; Mao, Wendy L. (19 жовтня 2015). Potentially biogenic carbon preserved in a 4.1 billion-year-old zircon. Proceedings of the National Academy of Sciences. Т. 112, № 47. с. 14518—14521. doi:10.1073/pnas.1517557112. ISSN 0027-8424. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ New evidence suggests life on Earth began at least 3.7 billion years ago. Physics Today. 2016. doi:10.1063/pt.5.0210077. ISSN 1945-0699. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Schopf, J. William; Kitajima, Kouki; Spicuzza, Michael J.; Kudryavtsev, Anatoliy B.; Valley, John W. (18 грудня 2017). SIMS analyses of the oldest known assemblage of microfossils document their taxon-correlated carbon isotope compositions. Proceedings of the National Academy of Sciences. Т. 115, № 1. с. 53—58. doi:10.1073/pnas.1718063115. ISSN 0027-8424. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Woodhouse, Keith (25 лютого 2016). Climate Change and the Course of Global History: A Rough Journey. By John L. Brooke. Cambridge: Cambridge University Press, 2014. Pp. 648. $32.46, paper. The Journal of Economic History. Т. 76, № 1. с. 292—294. doi:10.1017/s0022050716000036. ISSN 0022-0507. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Cabej, Nelson R. (2020). Cambrian explosion. Epigenetic Mechanisms of the Cambrian Explosion. Elsevier. с. 137—211.
↑ Raup, David M.; Sepkoski, J. John (19 березня 1982). Mass Extinctions in the Marine Fossil Record. Science. Т. 215, № 4539. с. 1501—1503. doi:10.1126/science.215.4539.1501. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Stanley, Steven M. (3 жовтня 2016). Estimates of the magnitudes of major marine mass extinctions in earth history. Proceedings of the National Academy of Sciences. Т. 113, № 42. doi:10.1073/pnas.1613094113. ISSN 0027-8424. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Gould, Stephen Jay (1994-10). The Evolution of Life on the Earth. Scientific American. Т. 271, № 4. с. 84—91. doi:10.1038/scientificamerican1094-84. ISSN 0036-8733. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Wilkinson, B. H.; McElroy, B. J. (1 січня 2007). The impact of humans on continental erosion and sedimentation. Geological Society of America Bulletin. Т. 119, № 1-2. с. 140—156. doi:10.1130/b25899.1. ISSN 0016-7606. Процитовано 28 жовтня 2022.
↑ Ripple, William J.; Wolf, Christopher; Newsome, Thomas M.; Galetti, Mauro; Alamgir, Mohammed; Crist, Eileen; Mahmoud, Mahmoud I.; Laurance, William F. (13 листопада 2017). World Scientists’ Warning to Humanity: A Second Notice. BioScience. Т. 67, № 12. с. 1026—1028. doi:10.1093/biosci/bix125. ISSN 0006-3568. Процитовано 30 січня 2023.
↑ Deutsche UNESCO-Kommission e. V. (DUK). Lexikon des gesamten Buchwesens Online. Процитовано 30 січня 2023.
↑ Rucinska, Laura (2 січня 2019). La mère de toutes les formes d’intelligence. Les intelligences multiples en entreprise. Dunod. с. 178—181.
↑ MINY, Martine (2015-07). Le planificateur, un acteur majeur de l’équipe de management du projet. Métier : responsable bureau d’étude/conception. doi:10.51257/f-1507. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Hardwick, Louise (2014). Lire et enseigner leCahier d’un retour au pays natal en Grande-Bretagne : un outil d’apprentissage en ligne. Présence Africaine. Т. 189, № 1. с. 243. doi:10.3917/presa.189.0243. ISSN 0032-7638. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Doolittle, W. Ford (2000-02). Uprooting the Tree of Life. Scientific American. Т. 282, № 2. с. 90—95. doi:10.1038/scientificamerican0200-90. ISSN 0036-8733. Процитовано 28 січня 2023.
↑ May, Robert M. (16 вересня 1988). How Many Species Are There on Earth?. Science (англ.). Т. 241, № 4872. с. 1441—1449. doi:10.1126/science.241.4872.1441. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Febvre, Lucien (2012). Quatre leçons sur le Syndicalisme Français (août-septembre 1919 et été 1920). Le Mouvement Social. Т. 238, № 1. с. 17. doi:10.3917/lms.238.0017. ISSN 0027-2671. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Hillebrand, Helmut (2004-02). On the Generality of the Latitudinal Diversity Gradient. The American Naturalist (англ.). Т. 163, № 2. с. 192—211. doi:10.1086/381004. ISSN 0003-0147. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Les ressources naturelles: Définitions, structure des échanges et mondialisation. Rapport sur le Commerce Mondial. WTO. 17 червня 2010. с. 44—71. ISBN 978-92-870-4340-5.
↑ 13. Exploitation of Natural Resources — European Environment Agency. www.eea.europa.eu (англ.). Процитовано 29 січня 2023.
↑ How Are Fossil Fuels Extracted From the Ground?. Sciencing (англ.). Процитовано 29 січня 2023.
↑ Lelong, F.; Millot, Georges (1966). Sur l'origine des minéraux micacés des altérations latéritiques. Diagenèse régressive -Minéraux en transit. Bulletin du Service de la carte géologique d'Alsace et de Lorraine. Т. 19, № 3. с. 271—286. doi:10.3406/sgeol.1966.1311. ISSN 0037-2560. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Coulangeon, Philippe (7 жовтня 2020). 16. Comment se forment les goûts culturels aujourd’hui ?. 50 questions de sociologie. Presses Universitaires de France. с. 169—176.
↑ Organization., World Trade (2010). Le commerce des ressources naturelles. OMC. ISBN 978-92-870-3709-1. OCLC 847362496.
↑ MINY, Martine (2015-07). Le planificateur, un acteur majeur de l’équipe de management du projet. Métier : responsable bureau d’étude/conception. doi:10.51257/f-1507. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Rona, Peter A. (31 січня 2003). Resources of the Sea Floor. Science (англ.). Т. 299, № 5607. с. 673—674. doi:10.1126/science.1080679. ISSN 0036-8075. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Our resources are running out. These charts show how urgently action is needed. World Economic Forum. 2 березня 2024.
↑ Eyres, Harry (2017). Seeing Our Planet Whole: A Cultural and Ethical View of Earth Observation. doi:10.1007/978-3-319-40603-9. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Twomey, John E. (21 червня 2021). Foundations, Alan Plaunt and the early days of CBC radio. dx.doi.org. Процитовано 29 січня 2023.
↑ Farmelo, Graham (2018). Januar 1942 – August 1946. Der seltsamste Mensch. Berlin, Heidelberg: Springer Berlin Heidelberg. с. 339—352. ISBN 978-3-662-56578-0.
↑ Nous devons laisser deux tiers des énergies fossiles dans le sol. Le Monde.fr (фр.). 15 листопада 2012. Процитовано 24 липня 2021.
↑ ^а ^б Central Intelligence Agency World Factbook Country Comparisons. The SAGE Encyclopedia of World Poverty. SAGE Publications, Inc. 2015. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Urban and rural population growth and world urbanization prospects. World Urbanization Prospects: The 2018 Revision. UN. 30 серпня 2019. с. 9—31. ISBN 978-92-1-004314-4.
↑ ^а ^б Central Intelligence Agency - CIA. www.cia.gov. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Economics and Innovation Management. № 2. 30 вересня 2020. doi:10.26730/2587-5574-2020-2. ISSN 2587-5574 http://dx.doi.org/10.26730/2587-5574-2020-2. Процитовано 28 січня 2023. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
↑ Ouvrages sur le développement diffusés en France en août-novembre 1998. Tiers-Monde. Т. 39, № 156. 1998. с. 923—925. doi:10.3406/tiers.1998.5291. ISSN 1293-8882. Процитовано 28 січня 2023.
↑ radicalcartography. www.radicalcartography.net. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Notice sur le Muséum ethnographique des missions scientifiques, rédigée par chacun des missionnaires scientifiques sur les objets qu'il a rapportés. [s.n.] 1878.
↑ Bazin, Laurent (2014). Ni tout à fait le même, ni tout à fait une autre. Être une fille, un garçon dans la littérature pour la jeunesse. Presses Universitaires de Bordeaux. с. 83—94.
↑ Reconnaissance geologic map of the Gutenko Nunataks Quadrangle, Marie Byrd Land, Antarctica. 1978. Процитовано 28 січня 2023.
↑ https://neonatologytoday.org/Archive/PDF_paper/NeonatologyToday_2022_3_17_3_70_71.pdf. Neonatology Today. Т. 17, № 3. 20 березня 2022. с. 70—71. doi:10.51362/neonatology.today/20221737071. ISSN 1932-7137. Процитовано 28 січня 2023.
↑ ^а ^б Welcome to the United Nations. www.un.org (англ.). Процитовано 28 січня 2023.
↑ Dans certains pays, les ménages avec un émigré comptent davantage sur le travail de leurs membres. dx.doi.org. 6 червня 2017. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Adventuro, Arturo (6 квітня 2023). What If There Was Only One Country?. Medium (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Les Origines du Pangermanisme. Oxford Academic.
↑ Maintien de la paix et de la sécurité internationales. dx.doi.org. 30 вересня 2020. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Delahaye, Jean-Paul (29 липня 2022). Le paradoxe de Fermi : réflexions sur la vie ailleurs… et sur Terre. Pour la Science. Т. N° 538 – août, № 8. с. 74—79. doi:10.3917/pls.538.0074. ISSN 0153-4092. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Bailly, Sean (4 травня 2020). Une goutte en lévitation sur un fluide. Pour la Science. Т. N° 514 - août, № 8. с. 10—11. doi:10.3917/pls.514.0010. ISSN 0153-4092. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Sur le visage qui apparaît dans le disque de la Lune. Le visage qui apparaît dans le disque de la lune. Presses universitaires du Septentrion. 2013. с. 23—88.
↑ International Space Station - NASA (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.
↑ Aktuelle Studienergebnisse auf www.onkodin.de — auch zu Bendamustin. Info Onkologie. Т. 14, № 2. 2011-03. с. 57—57. doi:10.1007/bf03362968. ISSN 1613-3633. Процитовано 28 січня 2023.
↑ World Population Prospects. 14 квітня 2016. doi:10.18356/a3bacd57-en. Процитовано 28 січня 2023.
↑ Zeller, Andrea (2019). Menschenrechte in der Weltwirtschaft. Idealbild und Realität. "Bist du ein Mensch, so fühle meine Not.". Tectum – ein Verlag in der Nomos Verlagsgesellschaft. с. 251—280.
↑ Population Division |. www.un.org. Процитовано 28 січня 2023.
↑ United Nations member states. Basic Facts of the United Nations. UN. 10 травня 2013. с. 271—276. ISBN 978-92-1-054807-6.
↑ Chase, Kerry A. (2005). Trading Blocs: States, Firms, and Regions in the World Economy. University of Michigan Press. doi:10.3998/mpub.133506. ISBN 978-0-472-09906-1.
↑ ^а ^б Heliocentrism | Definition, History, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Chthonic | Underworld, Greek Gods & Mythology | Britannica. www.britannica.com (англ.). 3 грудня 2024. Процитовано 21 грудня 2024.
↑ ^а ^б Tellus | Earth Mother, Roman Religion, Terra | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Rodríguez, Claudia (18 вересня 2020). Telluric Deities of the Yoruba Pantheon - The Orishas and their powers. Ashé pa mi Cuba (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Miate, Liana. Gaia. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Creation myth - World Parents, Deities, Origins | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Pennock, Robert T. (2003-09). Creationism and Intelligent Design. Annual Review of Genomics and Human Genetics (англ.). Т. 4, № 1. с. 143—163. doi:10.1146/annurev.genom.4.070802.110400. ISSN 1527-8204. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Science, Evolution, and Creationism. 28 грудня 2008. doi:10.17226/11876. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Colburn, Alan; Henriques, Laura (2006-04). Clergy views on evolution, creationism, science, and religion. Journal of Research in Science Teaching (англ.). Т. 43, № 4. с. 419—442. doi:10.1002/tea.20109. ISSN 0022-4308. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Frye, Roland Mushat (1983). Is God a creationist? : the religious case against creation-science. New York: Charles Scribner's Sons. ISBN 0-684-17993-8. OCLC 9622074.
↑ Gould, Stephen Jay (24 травня 2021). Nonoverlapping Magisteria. Filozoficzne Aspekty Genezy. Т. 11. с. 7—21. doi:10.53763/fag.2014.11.95. ISSN 2299-0356. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Ruse, Michael (2022). Zalta, Edward N.; Nodelman, Uri (ред.). Creationism. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2022). Metaphysics Research Lab, Stanford University.
↑ Symbols.com: encyclopedia of Western signs and ideograms. Choice Reviews Online. Т. 36, № 12. 1 серпня 1999. с. 36Sup–038-36Sup-038. doi:10.5860/choice.36sup-038. ISSN 0009-4978. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Eberhard, Wolfram (2007). Symbole chińskie słownik ; obrazkowy je̜zyk Chińczyków (вид. Wyd. 2). Kraków. ISBN 978-83-242-0766-4. OCLC 248647981.
↑ Jim Shull Slide - JS-103: Maked Cry. doi:10.31096/pnaa-js-103. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Anaximander of Miletus. SpringerReference. Springer-Verlag. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Philolaus; Huffman, Carl A. Sigla. Philolaus of Croton. Cambridge: Cambridge University Press. с. xix—xx.
↑ ^а ^б Singham, Mano (2007-04). Columbus and the Flat Earth Myth. Phi Delta Kappan. Т. 88, № 8. с. 590—592. doi:10.1177/003172170708800808. ISSN 0031-7217. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Reichhardt, Tony (2006-03). Space scientists get double reprieve. Nature. Т. 440, № 7084. с. 586—587. doi:10.1038/440586b. ISSN 0028-0836. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Backmatter. The Atlantic Pact forty Years later. Berlin, New York: DE GRUYTER.
↑ Schrijver, Karel (19 липня 2018). Living on a Pale Blue Dot. Oxford Scholarship Online. doi:10.1093/oso/9780198799894.003.0012. Процитовано 27 січня 2023.
↑ Географічні карти, їхні види та використання - Географія. 6 клас. Довгань. uahistory.co (укр.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ What is Cartography? | Canadian Cartographic Association (амер.). 12 грудня 2013. Процитовано 21 грудня 2024.
↑ globe. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.
↑ Maps. BBC Bitesize (брит.). Процитовано 21 грудня 2024.

Література

!

(рос.) Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К. : Радянська школа, 1988. — 143 с. — 130 тис. прим. — ISBN 5-330-00384-9.
(рос.) Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)
(рос.) Ленц Н. 1000 вопросов и ответов. — М. : Олимп; АСТ, 2001. — 304 с.
(рос.) Ленц Н. 1000 тайн планеты Земля. — М. : Олимп; АСТ, 2001. — 224 с.

Посилання

earth.google [Архівовано 3 лютого 2021 у Wayback Machine.]
Світова статистика у реальному часі [Архівовано 5 грудня 2012 у Wayback Machine.]
Сторінка Землі на сайті НАСА (англ.)
Земля в інфрачервоному спектрі і надвисокій якості (відео) [Архівовано 5 лютого 2015 у Wayback Machine.]

Астрономія Географія Науки про Землю

[:Mass-1] а ^б Вчені зʼясували вагу Землі. // Автор: Ольга Деркач. 08.04.2024, 19:40

[Earth_fact_sheet-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж David R. Williams. (1 липня 2013). Earth Fact Sheet (англ.). NASA. Архів оригіналу за 30 жовтня 2010. Процитовано 28 квітня 2014.

[3] Beyond the Milky Way. The Biological Universe. 24 вересня 2020. с. 283—334. doi:10.1017/9781108873154.023. Процитовано 28 січня 2023.

[4] ЗЕМЛЯ — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Процитовано 7 листопада 2022.

[5] Palmer, Douglas (15 березня 2010). M. Allaby 2008. Oxford Dictionary of Earth Sciences, 3rd ed. Oxford: Oxford University Press. 654 pp. Price £11.99, US $18.99. ISBN 978 0 19921 194 4. Geological Magazine. Т. 147, № 5. с. 798—798. doi:10.1017/s0016756810000221. ISSN 0016-7568. Процитовано 7 листопада 2022.

[6] Cirencester (Gloucestershire, England). Northern Europe. Routledge. 28 жовтня 2013. с. 176—179.

[7] Simek, Rudolf; Simek, Rudolf (2006). Dictionary of northern mythology (вид. Repr. in paperback). Woodbridge: Brewer. ISBN 978-0-85991-513-7.

[Jones_2001-8] а ^б Jones, Peter Ward (2001). Oxford University Press. Oxford Music Online. Oxford University Press.

[Tara._2013-9] а ^б Tara., Hardee, (2013). Exploring student experiences in developmental education at a four year higher education institution. California State University, Long Beach. ISBN 978-1-303-76554-4. OCLC 1020708687.

[:0-10] а ^б Converting GPS Height into NAVD88 Elevation with the GEOID96 Geoid Height Model. www.ngs.noaa.gov. Процитовано 22 січня 2023.

[11] rchive.ph. archive.ph. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 22 січня 2023.

[12] GISGeography (12 січня 2015). Ellipsoid/Spheroid - Our Oblate Spheroid Planet Earth. GIS Geography (амер.). Процитовано 11 грудня 2024.

[13] Stewart, Heather A.; Jamieson, Alan J. (1 жовтня 2019). The five deeps: The location and depth of the deepest place in each of the world's oceans. Earth-Science Reviews (англ.). Т. 197. с. 102896. doi:10.1016/j.earscirev.2019.102896. ISSN 0012-8252. Процитовано 22 січня 2023.

[14] “Is a Pool Ball Smoother Than the Earth?” ILLUSTRATED PRINCIPLES David Alciatore, PhD (“Dr. Dave”) (PDF).

[15] Did Edmund Hillary Climb the Wrong Mountain. archives.profsurv.com. Процитовано 22 січня 2023.

[16] The 'Highest' Spot on Earth?.

[US_Department_of_Commerce-17] а ^б US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. What is the geoid?. oceanservice.noaa.gov (амер.). Процитовано 22 січня 2023.

[18] Table S1: Underlying geology of sampling sites in the Okanagan-Similkameen region, British Columbia, Canada. dx.doi.org. Процитовано 22 січня 2023.

[19] Latitude and longitude | Definition, Examples, Diagrams, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 6 грудня 2024. Процитовано 13 грудня 2024.

[20] 8(o) Introduction to the Oceans. www.physicalgeography.net. Процитовано 22 січня 2023.

[21] Rising sea levels: an introduction to cause and impact. Choice Reviews Online. Т. 50, № 10. 22 травня 2013. с. 50–5606-50-5606. doi:10.5860/choice.50-5606. ISSN 0009-4978. Процитовано 22 січня 2023.

[22] Smith, Yvette (7 червня 2021). Earth Is a Water World. NASA. Процитовано 22 січня 2023.

[23] Lunine, Jonathan I. (2017-02). Ocean worlds exploration. Acta Astronautica. Т. 131. с. 123—130. doi:10.1016/j.actaastro.2016.11.017. ISSN 0094-5765. Процитовано 22 січня 2023.

[24] MACHADO, PEDRO (27 січня 2020). INTRODUCTION. Pearls, People, and Power. Ohio University Press. с. 5—28.

[25] Voosen, Paul (12 березня 2021). Ancient Earth was a water world. Science. Т. 371, № 6534. с. 1088—1089. doi:10.1126/science.371.6534.1088. ISSN 0036-8075. Процитовано 22 січня 2023.

[26] Smith, Rev. Walter R., (5 July 1845–24 April 1921). Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 22 січня 2023.

[27] NOAA Ocean Explorer: GalAPAGoS: Where Ridge Meets Hotspot. web.archive.org. 26 лютого 2024. Процитовано 13 грудня 2024.

[28] Wright, Regina (28 червня 2024). What country has a ice cap climate?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (амер.). Процитовано 13 грудня 2024.

[29] Dunn, Ross E., ред. (1 квітня 2019). The New World History. doi:10.1525/9780520964297. Процитовано 22 січня 2023.

[30] L'vovich, M. I. (1973-01). The Water Balance of the World's Continents and a Balance Estimate of the World's Freshwater Resources. Soviet Geography. Т. 14, № 3. с. 135—152. doi:10.1080/00385417.1973.10770573. ISSN 0038-5417. Процитовано 22 січня 2023.

[31] Ghail, Richard (2015-08). Rheological and petrological implications for a stagnant lid regime on Venus. Planetary and Space Science. Т. 113—114. с. 2—9. doi:10.1016/j.pss.2015.02.005. ISSN 0032-0633. Процитовано 22 січня 2023.

[32] World Bank East Asia and Pacific Economic Update October 2015: Staying the Course. The World Bank. 5 жовтня 2015. ISBN 978-1-4648-0733-6.

[33] Hooke, Roger LeB.; Martín-Duque, José F. (1 грудня 2012). Land transformation by humans: A review. GSA Today. Т. 12, № 12. с. 4—10. doi:10.1130/gsat151a.1. ISSN 1052-5173. Процитовано 22 січня 2023.

[34] Stanley, Steven M. (2005). Earth system history (вид. 2nd). New York: Freeman. ISBN 978-0-7167-3907-4

[:5-35] а ^б ^в Formation of Earth. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[36] NASA Astrobiology. astrobiology.nasa.gov (en-EN) . Процитовано 20 грудня 2024.

[37] Origin and Differentiation of the Earth. pages.uoregon.edu. Процитовано 20 грудня 2024.

[38] Siegel, Ethan. This Is Why Earth, Surprisingly, Is The Densest Object In Our Solar System. Forbes (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[39] Montesinos, Benjamin; Giménez, Alvaro; Guinan, Edward F., ред. (2002). The evolving Sun and its influence on planetary environments: proceedings of a workshop held at Instituto de Astrofísica, Granada, Spain, 18-20 June 2001; [Second Granada Workshop]. Conference series / Astronomical Society of the Pacific. San Francisco, Calif: Astronomical Society of the Pacific. ISBN 978-1-58381-109-2.

[40] Rochester, University of. Oldest measurement of Earth's magnetic field reveals battle between Sun and Earth for our atmosphere. phys.org (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[:6-41] а ^б Geologic history of Earth - Pregeologic Period, Formation, Eons | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[42] Homo sapiens | The Smithsonian Institution's Human Origins Program. humanorigins.si.edu (англ.). 3 січня 2024. Процитовано 20 грудня 2024.

[43] The Global Consciousness Project. noosphere.princeton.edu. Процитовано 20 грудня 2024.

[44] Human Population Through Time. American Museum of Natural History.

[45] Roser, Max; Ritchie, Hannah (28 грудня 2023). How has world population growth changed over time?. Our World in Data (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[46] Humans have ‘stressed out’ Earth far longer, and more dramatically, than realized. Environment (англ.). 20 грудня 2024. Процитовано 20 грудня 2024.

[47] Vitousek, Peter M.; Mooney, Harold A.; Lubchenco, Jane; Melillo, Jerry M. (25 липня 1997). Human Domination of Earth's Ecosystems. Science (англ.). Т. 277, № 5325. с. 494—499. doi:10.1126/science.277.5325.494. ISSN 0036-8075. Архів оригіналу за 18 листопада 2008. Процитовано 14 січня 2021.

[48] Myers, Norman; Knoll, Andrew H. (2001-05). The biotic crisis and the future of evolution. Proceedings of the National Academy of Science (англ.). Т. 98, № 10. с. 5389—5392. doi:10.1073/pnas.091092498. ISSN 0027-8424. Архів оригіналу за 28 липня 2021. Процитовано 14 січня 2021.

[49] Existential Risks: Analyzing Human Extinction Scenarios. www.nickbostrom.com. Архів оригіналу за 24 грудня 2019. Процитовано 14 січня 2021.

[50] Cochelin, Anne-Sophie B.; Mysak, Lawrence A.; Wang, Zhaomin (1 листопада 2006). Simulation of long-term future climate changes with the green McGill paleoclimate model: the next glacial inception. Climatic Change. Т. 79. с. 381—401. doi:10.1007/s10584-006-9099-1. ISSN 0165-0009. Процитовано 14 січня 2021.

[51] Neron de Surgy, O.; Laskar, J. (1 лютого 1997). On the long term evolution of the spin of the Earth. Astronomy and Astrophysics. Т. 318. с. 975—989. ISSN 0004-6361. Архів оригіналу за 8 грудня 2013. Процитовано 14 січня 2021.

[52] Morgan, John W; Anders, Edward. Chemical composition of Earth, Venus, and Mercury.

[53] McDonough, W. F.; Sun, S. -s. (1 березня 1995). The composition of the Earth. Chemical Geology. Т. 120, № 3. с. 223—253. doi:10.1016/0009-2541(94)00140-4. ISSN 0009-2541. Процитовано 13 грудня 2024.

[54] Mussett, A. E. (1981). The inaccessible earth. London: Allen & Unwin. ISBN 0-04-550027-4. OCLC 7523842.

[55] Chemical composition of Earth, Venus, and Mercury. 1980 Dec.

[:3-56] а ^б ^в Facts About Earth - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 19 грудня 2024.

[57] Crust. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 19 грудня 2024.

[58] McLeish, Andrew (1992). Geological Science (англ.). Nelson Thornes. ISBN 978-0-17-448221-5.

[Подобєдов-59] а ^б ^в (рос.) Подобєдов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.

[Smil_1991-60] Smil (1991), p. 240

[61] Solar Radiation and Climate Experiment (SORCE) Fact Sheet. earthobservatory.nasa.gov (англ.). 21 січня 2003. Процитовано 21 грудня 2024.

[62] Радіаційний та світловий режим. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 9 березня 2016.

[63] Natural Forcing of the Climate System. Intergovernmental Panel on Climate Change. Архів оригіналу за 29 вересня 2007. Процитовано 29 вересня 2007.

[64] Somerville, Richard. Historical Overview of Climate Change Science (PDF). Intergovernmental Panel on Climate Change. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2018. Процитовано 29 вересня 2007.

[65] Vermass, Wim. An Introduction to Photosynthesis and Its Applications. Arizona State University. Архів оригіналу за 3 грудня 1998. Процитовано 29 вересня 2007.

[66] Webb, Paul. 1.1 Overview of the Oceans (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[67] Dempsey, Caitlin (18 вересня 2023). Geography Facts about the World's Continents. Geography Realm (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.

[68] Cobb, Alberta (19 червня 2024). What is height above mean sea level of land or an object?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.

[69] Mount Everest. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[70] Lloyd, Linda (18 червня 2024). What percentage of the world is mountains?. Geographic FAQ Hub: Answers to Your Global Questions (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.

[71] Cain, Fraser (1 червня 2010). What Percentage of the Earth's Land Surface is Desert?. Universe Today (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.

[72] World Bank Open Data. World Bank Open Data. Процитовано 20 грудня 2024.

[73] Global Ice Viewer – Climate Change: Vital Signs of the Planet. climate.nasa.gov. Процитовано 20 грудня 2024.

[74] US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. How deep is the ocean?. oceanservice.noaa.gov (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.

[75] Jamieson, Alan J.; Fujii, Toyonobu; Mayor, Daniel J.; Solan, Martin; Priede, Imants G. (1 березня 2010). Hadal trenches: the ecology of the deepest places on Earth. Trends in Ecology & Evolution. Т. 25, № 3. с. 190—197. doi:10.1016/j.tree.2009.09.009. ISSN 0169-5347. Процитовано 20 грудня 2024.

[:1-76] а ^б ^в Lithosphere | Definition & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). 24 жовтня 2024. Процитовано 19 грудня 2024.

[:4-77] а ^б Asthenosphere | Mantle Layer, Plate Tectonics & Thermal Plumes | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 19 грудня 2024.

[78] Charette, Matthew; Smith, Walter (1 червня 2010). The Volume of Earth’s Ocean. Oceanography. Т. 23, № 2. с. 112—114. doi:10.5670/oceanog.2010.51. Процитовано 24 січня 2023.

[79] Arthus-Bertrand, Yann (6 вересня 2019). On Water (англ.). European Investment Bank. ISBN 978-92-861-4319-9.

[80] Where is Earth's Water? | U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 24 січня 2023.

[81] Ahn, Jiryung (2019). Home, School and Community Relations (9th Edition) By Carol Gestwicki (2017). Cengage Learning, Boston, MA (Book Review). International Journal of Humanities and Social Science. Т. 9, № 5. doi:10.30845/ijhss.v9n5p11. ISSN 2220-8488. Процитовано 24 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)

[82] Salt of the Early Earth :: Astrobiology Magazine - earth science - evolution distribution Origin of life universe - life beyond :: Astrobiology is study of earth science evolution distribution Origin of life in universe terrestrial. web.archive.org. 30 червня 2007. Архів оригіналу за 30 червня 2007. Процитовано 24 січня 2023.

[83] xysphere. web.archive.org. 15 квітня 2009. Архів оригіналу за 15 квітня 2009. Процитовано 24 січня 2023.

[84] NASA Oceanography. Архів оригіналу за 6 квітня 2013. Процитовано 24 січня 2023.

[85] Tour of Water in the Solar System | U.S. Geological Survey. www.usgs.gov. Процитовано 24 січня 2023.

[86] US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. Are there oceans on other planets?. oceanservice.noaa.gov (амер.). Процитовано 24 січня 2023.

[87] Layers of the Atmosphere | National Oceanic and Atmospheric Administration. www.noaa.gov (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.

[88] Top 10 hottest places on Earth 2024. BBC Science Focus Magazine (англ.). 26 червня 2024. Процитовано 21 грудня 2024.

[89] What are the 10 coldest places on Earth?. BBC Science Focus Magazine (англ.). 2 червня 2023. Процитовано 21 грудня 2024.

[90] King, Michael D.; Platnick, Steven; Menzel, W. Paul; Ackerman, Steven A.; Hubanks, Paul A. (2013-07). Spatial and Temporal Distribution of Clouds Observed by MODIS Onboard the Terra and Aqua Satellites. IEEE Transactions on Geoscience and Remote Sensing. Т. 51, № 7. с. 3826—3852. doi:10.1109/tgrs.2012.2227333. ISSN 0196-2892. Процитовано 29 січня 2023.

[91] Williams, G. P. (1 липня 2006). Circulation Sensitivity to Tropopause Height. Journal of the Atmospheric Sciences. Т. 63, № 7. с. 1954—1961. doi:10.1175/jas3762.1. ISSN 1520-0469. Процитовано 29 січня 2023.

[92] CBS News/New York Times National Poll, October #1, 2011. ICPSR Data Holdings. 1 лютого 2013. Процитовано 29 січня 2023.

[93] Hester, R. E.; Harrison, R. M., ред. (28 вересня 2000). Back cover. Causes and Environmental Implications of Increased UV-B Radiation. The Royal Society of Chemistry. с. X003—X004. ISBN 978-0-85404-265-4.

[94] M., Hester, Ronald E. Harrison, Roy (2002). Causes and environmental implications of increased UV-B radiation. Royal Society of Chemistry. ISBN 1-59124-426-9. OCLC 315880588.

[95] Lawrence, Major Freeling Ross, (21 Sept. 1872–9 March 1914), General Staff Officer, India. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 29 січня 2023.

[96] 7(h) The Greenhouse Effect. www.physicalgeography.net. Процитовано 29 січня 2023.

[97] Gaan, Narottam (2001-10). Politics of Governance of Global Climate Change: Not on Equity but on North's Interests. India Quarterly: A Journal of International Affairs. Т. 57, № 4. с. 89—112. doi:10.1177/097492840105700405. ISSN 0974-9284. Процитовано 29 січня 2023.

[98] Wolf, Hugo. Franz Liszt, † le 1er août 1886. Chroniques musicales (1884-1887). Éditions Contrechamps. с. 99—100.

[99] World Air Sports Federation | Fédération Aéronautique Internationale World Air Sports Federation. www.fai.org (англ.). Процитовано 29 січня 2023.

[100] 1 Comment explorer les planètes ?. Les planètes. EDP Sciences. 4 листопада 2020. с. 15—32.

[101] Liu, S. C.; Donahue, T. M. (1974-05). <1118:taohit>2.0.co;2 The Aeronomy of Hydrogen in the Atmosphere of the Earth. Journal of the Atmospheric Sciences. Т. 31, № 4. с. 1118—1136. doi:10.1175/1520-0469(1974)031<1118:taohit>2.0.co;2. ISSN 0022-4928. Процитовано 29 січня 2023.

[102] Catling, David C.; Zahnle, Kevin J.; McKay, Christopher P. (3 серпня 2001). Biogenic Methane, Hydrogen Escape, and the Irreversible Oxidation of Early Earth. Science. Т. 293, № 5531. с. 839—843. doi:10.1126/science.1061976. ISSN 0036-8075. Процитовано 29 січня 2023.

[103] Andropov, Y.V. (1983). Allocution prononcée au meeting de deuil sur la Place Rouge, le 15 novembre 1982. Sur le Chemin du Socialisme. Elsevier. с. 29—30.

[104] Hunten, D M; Donahue, T M (1976-05). Hydrogen Loss from the Terrestrial Planets. Annual Review of Earth and Planetary Sciences. Т. 4, № 1. с. 265—292. doi:10.1146/annurev.ea.04.050176.001405. ISSN 0084-6597. Процитовано 29 січня 2023.

[Vega_1281–1297-105] а ^б ^в ^г Vega, Anthony J.; Miller, Paul W.; Rohli, Robert V.; Heavilin, Jason (24 жовтня 2020). Synoptic climatology of nuisance flooding along the Atlantic and Gulf of Mexico coasts, USA. Natural Hazards. Т. 105, № 2. с. 1281—1297. doi:10.1007/s11069-020-04354-5. ISSN 0921-030X. Процитовано 29 січня 2023.

[106] Xiaofeng Guo (22 січня 2010). Research resource review: Rohli, R.V. and Vega, A.J. 2008: Climatology. Sudbury, MA: Jones and Bartlett Publishers. 467 pp. £64 cloth. ISBN: 978 0 7637 3828 0. Progress in Physical Geography: Earth and Environment. Т. 34, № 1. с. 118—120. doi:10.1177/0309133309356998. ISSN 0309-1333. Процитовано 29 січня 2023.

[107] Ryan, Roslyn (2006). Flooding in Clark and Lincoln Counties, Nevada, December 2004 and January 2005. Fact Sheet. doi:10.3133/fs20063124. ISSN 2327-6932. Процитовано 29 січня 2023.

[108] Coddington, O.; Lean, J. L.; Pilewskie, P.; Snow, M.; Lindholm, D. (1 липня 2016). A Solar Irradiance Climate Data Record. Bulletin of the American Meteorological Society. Т. 97, № 7. с. 1265—1282. doi:10.1175/bams-d-14-00265.1. ISSN 0003-0007. Процитовано 29 січня 2023.

[109] El Fadli, Khalid I.; Cerveny, Randall S.; Burt, Christopher C.; Eden, Philip; Parker, David; Brunet, Manola; Peterson, Thomas C.; Mordacchini, Gianpaolo; Pelino, Vinicio (1 лютого 2013). World Meteorological Organization Assessment of the Purported World Record 58°C Temperature Extreme at El Azizia, Libya (13 September 1922). Bulletin of the American Meteorological Society. Т. 94, № 2. с. 199—204. doi:10.1175/bams-d-12-00093.1. ISSN 1520-0477. Процитовано 29 січня 2023.

[110] Turner, John; Anderson, Phil; Lachlan-Cope, Tom; Colwell, Steve; Phillips, Tony; Kirchgaessner, Amélie; Marshall, Gareth J.; King, John C.; Bracegirdle, Tom (16 грудня 2009). Record low surface air temperature at Vostok station, Antarctica. Journal of Geophysical Research. Т. 114, № D24. doi:10.1029/2009jd012104. ISSN 0148-0227. Процитовано 29 січня 2023.

[111] Peter Olson & Hagay Amit. Changes in earth’s dipole (PDF).

[112] Realistic modeling and performance prediction of MHD generator channels. Progress reports for the period 16 October 1971--15 February 1973. [Coal-fired MHD generators]. 16 лютого 1972. Процитовано 25 січня 2023.

[113] Campbell, Wallace H. (2003). Introduction to geomagnetic fields (вид. 2nd ed). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-82206-8. OCLC 50479284.

[114] Ganushkina, N. Yu.; Liemohn, M. W.; Dubyagin, S. (22 квітня 2018). Current Systems in the Earth's Magnetosphere. Reviews of Geophysics. Т. 56, № 2. с. 309—332. doi:10.1002/2017rg000590. ISSN 8755-1209. Процитовано 25 січня 2023.

[115] Wilkinson, William P. (2003-09). The Earth's quasi-parallel bow shock: Review of observations and perspectives for Cluster. Planetary and Space Science. Т. 51, № 11. с. 629—647. doi:10.1016/s0032-0633(03)00099-0. ISSN 0032-0633. Процитовано 25 січня 2023.

[116] Mertens, Christopher J. (2016-11). Overview of the Radiation Dosimetry Experiment (RaD-X) flight mission. Space Weather. Т. 14, № 11. с. 921—934. doi:10.1002/2016sw001399. ISSN 1542-7390. Процитовано 25 січня 2023.

[117] Gallagher, D. L.; Comfort, R. H.; Katus, R. M.; Sandel, B. R.; Fung, S. F.; Adrian, M. L. (30 березня 2021). The Breathing Plasmasphere: Erosion and Refilling. Journal of Geophysical Research: Space Physics. Т. 126, № 4. doi:10.1029/2020ja028727. ISSN 2169-9380. Процитовано 25 січня 2023.

[118] Treumann, Rudolf A. (1997). Basic space plasma physics. London: Imperial College Press. ISBN 1-86094-079-X. OCLC 41428112.

[119] Dodge, John Vilas, (25 Sept. 1909–23 April 1991), Senior Editorial Consultant, Encyclopædia Britannica, since 1972; Chairman, Board of Editors, Encyclopædia Britannica Publishers, since 1977. Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 25 січня 2023.

[120] Van Allen, James A. (2004). Origins of magnetospheric physics (вид. An expanded ed., [pbk. ed.]). Iowa City: University of Iowa Press. ISBN 978-1-58729-771-7. OCLC 297118150.

[121] Stern, David P. (1977). Large-scale electric fields in the Earth's magnetosphere. Reviews of Geophysics. Т. 15, № 2. с. 156. doi:10.1029/rg015i002p00156. ISSN 8755-1209. Процитовано 25 січня 2023.

[122] NASA/JPL/University of Texas Center for Space Research. PIA12146: GRACE Global Gravity Animation. Photojournal. NASA Jet Propulsion Laboratory. Процитовано 30 грудня 2013.

[123] Hofmann-Wellenhof, B.; Moritz, H. (2006). Physical Geodesy (вид. 2nd). Springer. ISBN 978-3-211-33544-4. § 2.1: "The total force acting on a body at rest on the earth’s surface is the resultant of gravitational force and the centrifugal force of the earth’s rotation and is called gravity."

[124] Вільне падіння тіл - Фізика. 9 клас. Головко. uahistory.co (укр.). Процитовано 21 грудня 2024.

[125] Vázquez, M.; Pallé, E.; Rodríguez, P. Montañés (2010). Detecting Extrasolar Earth-like Planets. Astronomy and Astrophysics Library. New York, NY: Springer New York. с. 251—287. ISBN 978-1-4419-1683-9.

[126] Wray, James, (28 April 1938–25 May 2013). Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 27 січня 2023.

[127] Alfè, D.; Gillan, M. J.; Vočadlo, L.; Brodholt, J.; Price, G. D. (25 квітня 2002). The ab initio simulation of the Earth's core. Philosophical Transactions of the Royal Society of London. Series A: Mathematical, Physical and Engineering Sciences. Т. 360, № 1795. с. 1227—1244. doi:10.1098/rsta.2002.0992. ISSN 1364-503X. Процитовано 27 січня 2023.

[128] Vlaar, N.J.; van Keken, P.E.; van den Berg, A.P. (1994-01). Cooling of the earth in the Archaean: Consequences of pressure-release melting in a hotter mantle. Earth and Planetary Science Letters. Т. 121, № 1-2. с. 1—18. doi:10.1016/0012-821x(94)90028-0. ISSN 0012-821X. Процитовано 27 січня 2023.

[129] Geodynamics. By D. L. TURCOTTE & G. SCHUBERT. Cambridge University Press, 2002. 456 pp. ISBN 0-521-66624-4. £29.95. Journal of Fluid Mechanics. Т. 477. 2003-02. doi:10.1017/s0022112002223708. ISSN 0022-1120. Процитовано 27 січня 2023.

[130] Pollack, Henry N.; Hurter, Suzanne J.; Johnson, Jeffrey R. (1993). Heat flow from the Earth's interior: Analysis of the global data set. Reviews of Geophysics. Т. 31, № 3. с. 267. doi:10.1029/93rg01249. ISSN 8755-1209. Процитовано 27 січня 2023.

[:9-131] а ^б Sclater, John G.; Parsons, Barry; Jaupart, Claude (1981). Oceans and continents: Similarities and differences in the mechanisms of heat loss. Journal of Geophysical Research. Т. 86, № B12. с. 11535. doi:10.1029/jb086ib12p11535. ISSN 0148-0227. Процитовано 27 січня 2023.

[132] Richards, Mark A.; Duncan, Robert A.; Courtillot, Vincent E. (6 жовтня 1989). Flood Basalts and Hot-Spot Tracks: Plume Heads and Tails. Science. Т. 246, № 4926. с. 103—107. doi:10.1126/science.246.4926.103. ISSN 0036-8075. Процитовано 27 січня 2023.

[133] Whitman, Darin (24 червня 2024). How long is 1 day exactly?. Geographic Pedia (амер.). Процитовано 16 грудня 2024.

[134] Coriolis force | Description, Examples, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 16 грудня 2024.

[135] The Reason Earth Has Seasons | Ask A Biologist. askabiologist.asu.edu. Процитовано 16 грудня 2024.

[136] What Causes the Seasons? | NASA Space Place – NASA Science for Kids. spaceplace.nasa.gov. Процитовано 16 грудня 2024.

[:2-137] а ^б Moon Fact Sheet. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 28 січня 2023.

[138] Canup, Robin M.; Asphaug, Erik (2001-08). Origin of the Moon in a giant impact near the end of the Earth's formation. Nature. Т. 412, № 6848. с. 708—712. doi:10.1038/35089010. ISSN 0028-0836. Процитовано 29 січня 2023.

[139] Moon Formation - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.

[140] Coughenour, Christopher L.; Archer, Allen W.; Lacovara, Kenneth J. (2009-12). Tides, tidalites, and secular changes in the Earth–Moon system. Earth-Science Reviews. Т. 97, № 1-4. с. 59—79. doi:10.1016/j.earscirev.2009.09.002. ISSN 0012-8252. Процитовано 29 січня 2023.

[141] Ross, Erin (17 травня 2017). Absence of a gut microbiome may be more common than previously thought ER -- (Does it make more sense to say “Gut microbiomes may be less common than previously thought”?). Nature. doi:10.1038/nature.2017.22017. ISSN 1476-4687. Процитовано 29 січня 2023.

[142] Solar and lunar eclipses recorded in medieval Arab chronicles. Historical Eclipses and Earth's Rotation. Cambridge University Press. 5 червня 1997. с. 431—455.

[143] ril-2007-march-2008-20-pp. Human Rights Documents online. Процитовано 29 січня 2023.

[144] Williams, George E. (2000-02). Geological constraints on the Precambrian history of Earth's rotation and the Moon's orbit. Reviews of Geophysics. Т. 38, № 1. с. 37—59. doi:10.1029/1999rg900016. ISSN 8755-1209. Процитовано 29 січня 2023.

[145] Laskar, J.; Robutel, P.; Joutel, F.; Gastineau, M.; Correia, A. C. M.; Levrard, B. (23 листопада 2004). A long-term numerical solution for the insolation quantities of the Earth. Astronomy & Astrophysics. Т. 428, № 1. с. 261—285. doi:10.1051/0004-6361:20041335. ISSN 0004-6361. Процитовано 29 січня 2023.

[146] Evolution of life may have shaped Earth's continents. Physics Today. 2013. doi:10.1063/pt.5.027533. ISSN 1945-0699. Процитовано 29 січня 2023.

[147] Whisenhunt, William Benton (2015-04). Williams, Albert Rhys (28 September 1883–27 February 1962). American National Biography Online. Oxford University Press.

[148] Gannett, Caleb (1783). Observations of a Solar Eclipse, October 27, 1780, Made at the University in Cambridge. Memoirs of the American Academy of Arts and Sciences. Т. 1. с. 146. doi:10.2307/25053748. ISSN 0096-6134. Процитовано 29 січня 2023.

[149] Christou, A. A.; Asher, D. J. (12 квітня 2011). A long-lived horseshoe companion to the Earth. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 414, № 4. с. 2965—2969. doi:10.1111/j.1365-2966.2011.18595.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 25 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)

[150] Fuente Marcos, C.; de la Fuente Marcos, R. (8 серпня 2016). Asteroid (469219) 2016 HO₃, the smallest and closest Earth quasi-satellite. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 462, № 4. с. 3441—3456. doi:10.1093/mnras/stw1972. ISSN 0035-8711. Процитовано 25 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)

[151] Connors, Martin; Wiegert, Paul; Veillet, Christian (2011-07). Earth’s Trojan asteroid. Nature. Т. 475, № 7357. с. 481—483. doi:10.1038/nature10233. ISSN 0028-0836. Процитовано 25 січня 2023.

[152] Rutt, Rev. Mgr Canon (Cecil) Richard, (27 Aug. 1925–27 July 2011). Who Was Who. Oxford University Press. 1 грудня 2007. Процитовано 25 січня 2023.

[153] Емельяненко, Н.Ю.; Нароенков, С.А. (29 жовтня 2021). The low-velocity encounter of asteroid 2006 RH120 with the Earth. Научные труды Института астрономии РАН. № 1. с. 26—31. doi:10.51194/inasan.2021.6.1.006. ISSN 2658-5669. Процитовано 25 січня 2023.

[154] Union of Concerned Scientists (UCS). Encyclopedia of Environment and Society. SAGE Publications, Inc. 2007. Процитовано 25 січня 2023.

[155] Anonymous (10 травня 2018). Evaluation of predictive models for post-fire debris flows occurrence in the western United States. dx.doi.org. Процитовано 25 січня 2023.

[156] Clarence Augustus Chant. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society. Т. 117, № 3. 1 червня 1957. с. 250—251. doi:10.1093/mnras/117.3.250. ISSN 0035-8711. Процитовано 28 січня 2023.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)

[157] Basch, Norma; Lamphier, Peg A. (1 березня 2005). Journal of American History. Т. 91, № 4. с. 1468. doi:10.2307/3660236. ISSN 0021-8723 http://dx.doi.org/10.2307/3660236. Процитовано 25 січня 2023. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)

[158] Needham, Debra H.; Kring, David A. (2017-11). Lunar volcanism produced a transient atmosphere around the ancient Moon. Earth and Planetary Science Letters. Т. 478. с. 175—178. doi:10.1016/j.epsl.2017.09.002. ISSN 0012-821X. Процитовано 25 січня 2023.

[159] Doolittle, W. Ford (2000-02). Uprooting the Tree of Life. Scientific American. Т. 282, № 2. с. 90—95. doi:10.1038/scientificamerican0200-90. ISSN 0036-8733. Процитовано 28 жовтня 2022.

[160] Zimmer, Carl (11 травня 2001). Can Genes Solve the Syphilis Mystery?. Science. Т. 292, № 5519. с. 1091—1091. doi:10.1126/science.292.5519.1091. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 жовтня 2022.

[161] Berkner, L. V.; Marshall, L. C. (1965-05). <0225:otoaro>2.0.co;2 On the Origin and Rise of Oxygen Concentration in the Earth's Atmosphere. Journal of the Atmospheric Sciences. Т. 22, № 3. с. 225—261. doi:10.1175/1520-0469(1965)022<0225:otoaro>2.0.co;2. ISSN 0022-4928. Процитовано 28 жовтня 2022.

[Irion_647–648-162] а ^б Irion, Robert (26 квітня 2002). Astrobiologists Try to 'Follow the Water to Life'. Science. Т. 296, № 5568. с. 647—648. doi:10.1126/science.296.5568.647. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 жовтня 2022.

[Ohtomo_25–28-163] а ^б Ohtomo, Yoko; Kakegawa, Takeshi; Ishida, Akizumi; Nagase, Toshiro; Rosing, Minik T. (8 грудня 2013). Evidence for biogenic graphite in early Archaean Isua metasedimentary rocks. Nature Geoscience. Т. 7, № 1. с. 25—28. doi:10.1038/ngeo2025. ISSN 1752-0894. Процитовано 28 жовтня 2022.

[164] Bell, Elizabeth A.; Boehnke, Patrick; Harrison, T. Mark; Mao, Wendy L. (19 жовтня 2015). Potentially biogenic carbon preserved in a 4.1 billion-year-old zircon. Proceedings of the National Academy of Sciences. Т. 112, № 47. с. 14518—14521. doi:10.1073/pnas.1517557112. ISSN 0027-8424. Процитовано 28 жовтня 2022.

[165] New evidence suggests life on Earth began at least 3.7 billion years ago. Physics Today. 2016. doi:10.1063/pt.5.0210077. ISSN 1945-0699. Процитовано 28 жовтня 2022.

[166] Schopf, J. William; Kitajima, Kouki; Spicuzza, Michael J.; Kudryavtsev, Anatoliy B.; Valley, John W. (18 грудня 2017). SIMS analyses of the oldest known assemblage of microfossils document their taxon-correlated carbon isotope compositions. Proceedings of the National Academy of Sciences. Т. 115, № 1. с. 53—58. doi:10.1073/pnas.1718063115. ISSN 0027-8424. Процитовано 28 жовтня 2022.

[167] Woodhouse, Keith (25 лютого 2016). Climate Change and the Course of Global History: A Rough Journey. By John L. Brooke. Cambridge: Cambridge University Press, 2014. Pp. 648. $32.46, paper. The Journal of Economic History. Т. 76, № 1. с. 292—294. doi:10.1017/s0022050716000036. ISSN 0022-0507. Процитовано 28 жовтня 2022.

[168] Cabej, Nelson R. (2020). Cambrian explosion. Epigenetic Mechanisms of the Cambrian Explosion. Elsevier. с. 137—211.

[169] Raup, David M.; Sepkoski, J. John (19 березня 1982). Mass Extinctions in the Marine Fossil Record. Science. Т. 215, № 4539. с. 1501—1503. doi:10.1126/science.215.4539.1501. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 жовтня 2022.

[170] Stanley, Steven M. (3 жовтня 2016). Estimates of the magnitudes of major marine mass extinctions in earth history. Proceedings of the National Academy of Sciences. Т. 113, № 42. doi:10.1073/pnas.1613094113. ISSN 0027-8424. Процитовано 28 жовтня 2022.

[171] Gould, Stephen Jay (1994-10). The Evolution of Life on the Earth. Scientific American. Т. 271, № 4. с. 84—91. doi:10.1038/scientificamerican1094-84. ISSN 0036-8733. Процитовано 28 жовтня 2022.

[172] Wilkinson, B. H.; McElroy, B. J. (1 січня 2007). The impact of humans on continental erosion and sedimentation. Geological Society of America Bulletin. Т. 119, № 1-2. с. 140—156. doi:10.1130/b25899.1. ISSN 0016-7606. Процитовано 28 жовтня 2022.

[173] Ripple, William J.; Wolf, Christopher; Newsome, Thomas M.; Galetti, Mauro; Alamgir, Mohammed; Crist, Eileen; Mahmoud, Mahmoud I.; Laurance, William F. (13 листопада 2017). World Scientists’ Warning to Humanity: A Second Notice. BioScience. Т. 67, № 12. с. 1026—1028. doi:10.1093/biosci/bix125. ISSN 0006-3568. Процитовано 30 січня 2023.

[174] Deutsche UNESCO-Kommission e. V. (DUK). Lexikon des gesamten Buchwesens Online. Процитовано 30 січня 2023.

[175] Rucinska, Laura (2 січня 2019). La mère de toutes les formes d’intelligence. Les intelligences multiples en entreprise. Dunod. с. 178—181.

[176] MINY, Martine (2015-07). Le planificateur, un acteur majeur de l’équipe de management du projet. Métier : responsable bureau d’étude/conception. doi:10.51257/f-1507. Процитовано 28 січня 2023.

[177] Hardwick, Louise (2014). Lire et enseigner leCahier d’un retour au pays natal en Grande-Bretagne : un outil d’apprentissage en ligne. Présence Africaine. Т. 189, № 1. с. 243. doi:10.3917/presa.189.0243. ISSN 0032-7638. Процитовано 28 січня 2023.

[178] Doolittle, W. Ford (2000-02). Uprooting the Tree of Life. Scientific American. Т. 282, № 2. с. 90—95. doi:10.1038/scientificamerican0200-90. ISSN 0036-8733. Процитовано 28 січня 2023.

[179] May, Robert M. (16 вересня 1988). How Many Species Are There on Earth?. Science (англ.). Т. 241, № 4872. с. 1441—1449. doi:10.1126/science.241.4872.1441. ISSN 0036-8075. Процитовано 28 січня 2023.

[180] Febvre, Lucien (2012). Quatre leçons sur le Syndicalisme Français (août-septembre 1919 et été 1920). Le Mouvement Social. Т. 238, № 1. с. 17. doi:10.3917/lms.238.0017. ISSN 0027-2671. Процитовано 28 січня 2023.

[181] Hillebrand, Helmut (2004-02). On the Generality of the Latitudinal Diversity Gradient. The American Naturalist (англ.). Т. 163, № 2. с. 192—211. doi:10.1086/381004. ISSN 0003-0147. Процитовано 28 січня 2023.

[182] Les ressources naturelles: Définitions, structure des échanges et mondialisation. Rapport sur le Commerce Mondial. WTO. 17 червня 2010. с. 44—71. ISBN 978-92-870-4340-5.

[183] 13. Exploitation of Natural Resources — European Environment Agency. www.eea.europa.eu (англ.). Процитовано 29 січня 2023.

[184] How Are Fossil Fuels Extracted From the Ground?. Sciencing (англ.). Процитовано 29 січня 2023.

[185] Lelong, F.; Millot, Georges (1966). Sur l'origine des minéraux micacés des altérations latéritiques. Diagenèse régressive -Minéraux en transit. Bulletin du Service de la carte géologique d'Alsace et de Lorraine. Т. 19, № 3. с. 271—286. doi:10.3406/sgeol.1966.1311. ISSN 0037-2560. Процитовано 29 січня 2023.

[186] Coulangeon, Philippe (7 жовтня 2020). 16. Comment se forment les goûts culturels aujourd’hui ?. 50 questions de sociologie. Presses Universitaires de France. с. 169—176.

[187] Organization., World Trade (2010). Le commerce des ressources naturelles. OMC. ISBN 978-92-870-3709-1. OCLC 847362496.

[188] MINY, Martine (2015-07). Le planificateur, un acteur majeur de l’équipe de management du projet. Métier : responsable bureau d’étude/conception. doi:10.51257/f-1507. Процитовано 29 січня 2023.

[189] Rona, Peter A. (31 січня 2003). Resources of the Sea Floor. Science (англ.). Т. 299, № 5607. с. 673—674. doi:10.1126/science.1080679. ISSN 0036-8075. Процитовано 29 січня 2023.

[190] Our resources are running out. These charts show how urgently action is needed. World Economic Forum. 2 березня 2024.

[191] Eyres, Harry (2017). Seeing Our Planet Whole: A Cultural and Ethical View of Earth Observation. doi:10.1007/978-3-319-40603-9. Процитовано 29 січня 2023.

[192] Twomey, John E. (21 червня 2021). Foundations, Alan Plaunt and the early days of CBC radio. dx.doi.org. Процитовано 29 січня 2023.

[193] Farmelo, Graham (2018). Januar 1942 – August 1946. Der seltsamste Mensch. Berlin, Heidelberg: Springer Berlin Heidelberg. с. 339—352. ISBN 978-3-662-56578-0.

[194] Nous devons laisser deux tiers des énergies fossiles dans le sol. Le Monde.fr (фр.). 15 листопада 2012. Процитовано 24 липня 2021.

[SAGE_Publications,_Inc-195] а ^б Central Intelligence Agency World Factbook Country Comparisons. The SAGE Encyclopedia of World Poverty. SAGE Publications, Inc. 2015. Процитовано 28 січня 2023.

[196] Urban and rural population growth and world urbanization prospects. World Urbanization Prospects: The 2018 Revision. UN. 30 серпня 2019. с. 9—31. ISBN 978-92-1-004314-4.

[Central_Intelligence_Agency_-_CIA-197] а ^б Central Intelligence Agency - CIA. www.cia.gov. Процитовано 28 січня 2023.

[198] Economics and Innovation Management. № 2. 30 вересня 2020. doi:10.26730/2587-5574-2020-2. ISSN 2587-5574 http://dx.doi.org/10.26730/2587-5574-2020-2. Процитовано 28 січня 2023. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)

[199] Ouvrages sur le développement diffusés en France en août-novembre 1998. Tiers-Monde. Т. 39, № 156. 1998. с. 923—925. doi:10.3406/tiers.1998.5291. ISSN 1293-8882. Процитовано 28 січня 2023.

[200] radicalcartography. www.radicalcartography.net. Процитовано 28 січня 2023.

[201] Notice sur le Muséum ethnographique des missions scientifiques, rédigée par chacun des missionnaires scientifiques sur les objets qu'il a rapportés. [s.n.] 1878.

[202] Bazin, Laurent (2014). Ni tout à fait le même, ni tout à fait une autre. Être une fille, un garçon dans la littérature pour la jeunesse. Presses Universitaires de Bordeaux. с. 83—94.

[203] Reconnaissance geologic map of the Gutenko Nunataks Quadrangle, Marie Byrd Land, Antarctica. 1978. Процитовано 28 січня 2023.

[204] ttps://neonatologytoday.org/Archive/PDF_paper/NeonatologyToday_2022_3_17_3_70_71.pdf. Neonatology Today. Т. 17, № 3. 20 березня 2022. с. 70—71. doi:10.51362/neonatology.today/20221737071. ISSN 1932-7137. Процитовано 28 січня 2023.

[Welcome_to_the_United_Nations-205] а ^б Welcome to the United Nations. www.un.org (англ.). Процитовано 28 січня 2023.

[206] Dans certains pays, les ménages avec un émigré comptent davantage sur le travail de leurs membres. dx.doi.org. 6 червня 2017. Процитовано 28 січня 2023.

[207] Adventuro, Arturo (6 квітня 2023). What If There Was Only One Country?. Medium (англ.). Процитовано 20 грудня 2024.

[208] Les Origines du Pangermanisme. Oxford Academic.

[209] Maintien de la paix et de la sécurité internationales. dx.doi.org. 30 вересня 2020. Процитовано 28 січня 2023.

[210] Delahaye, Jean-Paul (29 липня 2022). Le paradoxe de Fermi : réflexions sur la vie ailleurs… et sur Terre. Pour la Science. Т. N° 538 – août, № 8. с. 74—79. doi:10.3917/pls.538.0074. ISSN 0153-4092. Процитовано 28 січня 2023.

[211] Bailly, Sean (4 травня 2020). Une goutte en lévitation sur un fluide. Pour la Science. Т. N° 514 - août, № 8. с. 10—11. doi:10.3917/pls.514.0010. ISSN 0153-4092. Процитовано 28 січня 2023.

[212] Sur le visage qui apparaît dans le disque de la Lune. Le visage qui apparaît dans le disque de la lune. Presses universitaires du Septentrion. 2013. с. 23—88.

[213] International Space Station - NASA (амер.). Процитовано 20 грудня 2024.

[214] Aktuelle Studienergebnisse auf www.onkodin.de — auch zu Bendamustin. Info Onkologie. Т. 14, № 2. 2011-03. с. 57—57. doi:10.1007/bf03362968. ISSN 1613-3633. Процитовано 28 січня 2023.

[215] World Population Prospects. 14 квітня 2016. doi:10.18356/a3bacd57-en. Процитовано 28 січня 2023.

[216] Zeller, Andrea (2019). Menschenrechte in der Weltwirtschaft. Idealbild und Realität. "Bist du ein Mensch, so fühle meine Not.". Tectum – ein Verlag in der Nomos Verlagsgesellschaft. с. 251—280.

[217] Population Division |. www.un.org. Процитовано 28 січня 2023.

[218] United Nations member states. Basic Facts of the United Nations. UN. 10 травня 2013. с. 271—276. ISBN 978-92-1-054807-6.

[219] Chase, Kerry A. (2005). Trading Blocs: States, Firms, and Regions in the World Economy. University of Michigan Press. doi:10.3998/mpub.133506. ISBN 978-0-472-09906-1.

[:7-220] а ^б Heliocentrism | Definition, History, & Facts | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.

[221] Chthonic | Underworld, Greek Gods & Mythology | Britannica. www.britannica.com (англ.). 3 грудня 2024. Процитовано 21 грудня 2024.

[:8-222] а ^б Tellus | Earth Mother, Roman Religion, Terra | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.

[223] Rodríguez, Claudia (18 вересня 2020). Telluric Deities of the Yoruba Pantheon - The Orishas and their powers. Ashé pa mi Cuba (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.

[224] Miate, Liana. Gaia. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.

[225] Creation myth - World Parents, Deities, Origins | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.

[226] Pennock, Robert T. (2003-09). Creationism and Intelligent Design. Annual Review of Genomics and Human Genetics (англ.). Т. 4, № 1. с. 143—163. doi:10.1146/annurev.genom.4.070802.110400. ISSN 1527-8204. Процитовано 27 січня 2023.

[227] Science, Evolution, and Creationism. 28 грудня 2008. doi:10.17226/11876. Процитовано 27 січня 2023.

[228] Colburn, Alan; Henriques, Laura (2006-04). Clergy views on evolution, creationism, science, and religion. Journal of Research in Science Teaching (англ.). Т. 43, № 4. с. 419—442. doi:10.1002/tea.20109. ISSN 0022-4308. Процитовано 27 січня 2023.

[229] Frye, Roland Mushat (1983). Is God a creationist? : the religious case against creation-science. New York: Charles Scribner's Sons. ISBN 0-684-17993-8. OCLC 9622074.

[230] Gould, Stephen Jay (24 травня 2021). Nonoverlapping Magisteria. Filozoficzne Aspekty Genezy. Т. 11. с. 7—21. doi:10.53763/fag.2014.11.95. ISSN 2299-0356. Процитовано 27 січня 2023.

[231] Ruse, Michael (2022). Zalta, Edward N.; Nodelman, Uri (ред.). Creationism. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Winter 2022). Metaphysics Research Lab, Stanford University.

[232] Symbols.com: encyclopedia of Western signs and ideograms. Choice Reviews Online. Т. 36, № 12. 1 серпня 1999. с. 36Sup–038-36Sup-038. doi:10.5860/choice.36sup-038. ISSN 0009-4978. Процитовано 27 січня 2023.

[233] Eberhard, Wolfram (2007). Symbole chińskie słownik ; obrazkowy je̜zyk Chińczyków (вид. Wyd. 2). Kraków. ISBN 978-83-242-0766-4. OCLC 248647981.

[234] Jim Shull Slide - JS-103: Maked Cry. doi:10.31096/pnaa-js-103. Процитовано 27 січня 2023.

[235] Anaximander of Miletus. SpringerReference. Springer-Verlag. Процитовано 27 січня 2023.

[236] Philolaus; Huffman, Carl A. Sigla. Philolaus of Croton. Cambridge: Cambridge University Press. с. xix—xx.

[Singham_590–592-237] а ^б Singham, Mano (2007-04). Columbus and the Flat Earth Myth. Phi Delta Kappan. Т. 88, № 8. с. 590—592. doi:10.1177/003172170708800808. ISSN 0031-7217. Процитовано 27 січня 2023.

[238] Reichhardt, Tony (2006-03). Space scientists get double reprieve. Nature. Т. 440, № 7084. с. 586—587. doi:10.1038/440586b. ISSN 0028-0836. Процитовано 27 січня 2023.

[239] Backmatter. The Atlantic Pact forty Years later. Berlin, New York: DE GRUYTER.

[240] Schrijver, Karel (19 липня 2018). Living on a Pale Blue Dot. Oxford Scholarship Online. doi:10.1093/oso/9780198799894.003.0012. Процитовано 27 січня 2023.

[241] Географічні карти, їхні види та використання - Географія. 6 клас. Довгань. uahistory.co (укр.). Процитовано 21 грудня 2024.

[242] What is Cartography? | Canadian Cartographic Association (амер.). 12 грудня 2013. Процитовано 21 грудня 2024.

[243] . education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 21 грудня 2024.

[244] Maps. BBC Bitesize (брит.). Процитовано 21 грудня 2024.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

[15]

[16]

[17]

[18]

[19]

[20]

[21]

[22]

[23]

[24]

[25]

[26]

[27]

[28]

[29]

[30]

[31]

[32]

[33]

[34]

[35]

[36]

[37]

[38]

[39]

[40]

[41]

[42]

[43]

[44]

[45]

[46]

[47]

[48]

[49]

[50]

[51]

[52]

[53]

[54]

[55]

[56]

[57]

[58]

[59]

[60]

[61]

[62]

[63]

[64]

[65]

[66]

[67]

[68]

[69]

[70]

[71]

[72]

[73]

[74]

[75]

[76]

[77]

[78]

[79]

[80]

[81]

[82]

[83]

[84]

[85]

[86]

[87]

[88]

[89]

[90]

[91]

[92]

[93]

[94]

[95]

[96]

[97]

[98]

[99]

[100]

@@ Рядок 347: / Рядок 347: @@
 {{Main|Атмосфера Землі}}
 [[Файл:Earth's atmosphere uk.svg|thumb|right|Схематичне зображення атмосфери Землі]]
+{| class="wikitable"
+|+Шари атмосфери Землі
+!Назва
+!Приблизна висота від поверзні
+!Межа з вищим шаром
+|-
+|[[Екзосфера]]
+|від 357 до 10000 км
+|Лоносфера (з космосом)
+|-
+|[[Термосфера]]
+|від 85 до 357 км
+|[[Термопауза]]
+|-
+|[[Мезосфера]]
+|від 50 до 85 км
+|[[Мезопауза]]
+|-
+|[[Стратосфера]]
+|від 6-20 до 50 км
+|[[Стратопауза]]
+|-
+|[[Тропосфера]]
+|від 0 до 18-20 км
+|[[Тропопауза]]<ref>{{Cite web|url=https://www.noaa.gov/jetstream/atmosphere/layers-of-atmosphere#:~:text=Layers%20of%20the%20Atmosphere%201%20Exosphere%20This%20is,km).%20...%204%20Stratosphere%20...%205%20Troposphere|title=Layers of the Atmosphere {{!}} National Oceanic and Atmospheric Administration|website=www.noaa.gov|language=en|access-date=2024-12-21}}</ref>
+|}
 [[Атмосфера планети|Атмосфера]] Землі, загальна маса якої 5,15·10<sup>15</sup> [[тонна|т]], складається з [[повітря]]&nbsp;— суміші переважно [[азот]]у (78,08&nbsp;%) і [[кисень|кисню]] (20,95&nbsp;%), 0,93&nbsp;% [[аргон]]у, 0,03&nbsp;% [[Діоксид вуглецю|вуглекислого газу]], інше&nbsp;— це [[водяна пара]] (близько 1 %), а також [[водень]], [[гелій]], [[неон]] та інші [[інертні гази|інертні]] і не тільки [[газ]]и<ref name="Earth_fact_sheet" />. Найбільша [[температура]] поверхні суходолу&nbsp;— 56.7&nbsp;°C (у [[Долина Смерті|Пустелі Смерті]], що знаходиться у Північній Америці)<ref>{{Cite web|url=https://www.sciencefocus.com/planet-earth/hottest-place-on-earth|title=Top 10 hottest places on Earth 2024|date=2024-06-26|website=BBC Science Focus Magazine|language=en|access-date=2024-12-21}}</ref>, найменша&nbsp;— близько -93.2&nbsp;°C (у [[Купол Фудзі (антарктична станція)|Куполі Фудзі]], що в Антарктиді)<ref>{{Cite web|url=https://www.sciencefocus.com/planet-earth/what-are-the-10-coldest-places-on-earth|title=What are the 10 coldest places on Earth?|date=2023-06-02|website=BBC Science Focus Magazine|language=en|access-date=2024-12-21}}</ref>.
@@ Рядок 405: / Рядок 431: @@
 В даний час більша частина водню внаслідок [[Реакції сполучення|сполучення]] з киснем перетворюється на воду, перш ніж він випаровується через багату киснем атмосферу. Отже, водень, якому вдається витікати, утворюється здебільшого внаслідок руйнування молекул метану у верхніх шарах атмосфери<ref>{{Cite news|title=Hydrogen Loss from the Terrestrial Planets|url=http://dx.doi.org/10.1146/annurev.ea.04.050176.001405|work=Annual Review of Earth and Planetary Sciences|date=1976-05|accessdate=2023-01-29|issn=0084-6597|doi=10.1146/annurev.ea.04.050176.001405|pages=265–292|volume=4|issue=1|first=D M|last=Hunten|first2=T M|last2=Donahue}}</ref>.
-'''Атмосфера Землі містить''':
-* [[Тропосфера|тропосферу]] (до 15&nbsp;км)
-* [[Стратосфера|стратосферу]] (15—100&nbsp;км)
-* [[Іоносфера|іоносферу]] (100&nbsp;— 500&nbsp;км).
-Між тропосферою і стратосферою розташовується перехідний шар&nbsp;— [[тропопауза]]. У глибинах стратосфери під впливом сонячного світла створюється [[озоновий екран]], який захищає живі організми від космічного випромінювання. Вище&nbsp;— [[мезосфера|мезо-]], [[термосфера|термо-]] й [[Екзосфера|екзосфери]].
 ==== Погода і клімат ====

Земля у сестринських Вікіпроєктах
	Цитати у Вікіцитатах^?
	Земля у Вікісховищі^?