Федеративна Україна

Федеративна Україна — концепція державного устрою України як федерації етнічних земель українців, народжена в національно-визвольній боротьбі та вперше сформульована тарасівцями (1891).

Історія ідеї

Передовим теоретиком федералізму в Україні та Росії був М. Драгоманов, який вбачав у ньому найкращу (найповнішу) форму демократії.

1891 року Братство тарасівців стало першою політичною організацією, що виступила за вільну соборну федеративну Україну, окресливши у своїй програмі майбутню українську державу як федерацію Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані й Галичини. І вже у вересні 1905 року Микола Міхновський розвинув цю ідею в запропонованому проєкті Конституції.

Новітній час

Прихильником федеративної України був і В'ячеслав Чорновіл: кожна її земля мала б власний парламент і власний уряд, а на федеральному рівні запрацювала б двопалатна Центральна Рада України. У своєму нарисі «Моя виборча програма» кандидата у народні депутати УРСР на виборах 1990, він зазначав:

Я уявляю майбутню Україну федеративною державою — союзом земель, які склалися історично й несуть на собі природно-кліматичні, культурно-етнографічні, мовно-діалектні, побутово-господарчі та інші відмінності, що творять неповторне різнолике обличчя єдиного народу. Бачу в складі Української Федеративної Народної Республіки такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, Гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорноморія), а Крим — як незалежного сусіду або автономну республіку в союзі з Україною.

— В'ячеслав Чорновіл, із програми кандидата у народні депутати на виборах 1990 до парламенту УРСР.

Однак, згодом Чорновіл уточнив, що в 1991 році він змінив свою думку — федералізація необхідна була лише до того, як Україна стала національною державою. У своєму інтерв'ю він заявив:

Що стосується федеративного устрою. Я зараз не буду включати в програму таку термінологію, оскільки мене можуть неправильно зрозуміти. Є федеративний устрій у однонаціональної Німеччини, а є такі країни, як Югославія і Радянський Союз, які теж називаються федеративними. Деякі мої опоненти постійно плутають ці поняття, або роблять вигляд, що не розуміють, або трактують мою заяву так, що використовують це проти мене. І тому я заміню поняття «федеративність» іншим — «регіональне самоврядування»

— В'ячеслав Чорновіл, у інтерв'ю після 1991.

Федералізація у часи російської агресії

Формально прикриваючись цією ж ідеєю, геополітика президента РФ Путіна спирається на місцевий колабораціонізм, представлений проросійською організацією «Український вибір» на чолі з Віктором Медведчуком, ексрегіоналами Вадимом Колесніченком і Олегом Царьовим, та іншими політиками, які тією чи іншою мірою сприяли військовій агресії Росії. На думку деяких політиків та політологів, федералізація України відкриє шлях для повторення «кримського сценарію».

Критика

Прихильники

Прихильники федерації обґрунтовують її доцільність географічними, історичними, мовними, культурними особливостями різних українських територій та зовнішньополітичними поглядами їхніх мешканців; нав'язаною радянською централізацією держави (унітарністю) тощо.

Позитивними наслідками федералізації на думку експертів є: формування регіональних еліт, максимальні повноваження й ресурси на місцях (повна ліквідація «київського корита»), взаємоконтроль двох рівнів влади (суб'єктів федерації та федеральної), конкуренція між регіонами за інвестиції, зниження протиріч у суспільстві.

Противники

Противники ж переконані, що федералізація є «планом розколу України» і не має жодних історичних, політичних та економічних передумов. Вони наполягають, що Україні потрібна не федералізація, а децентралізація влади й бюджетної системи, при цьому оперуючи радянським адміністративно-територіальним поділом України.

Низка іноземних політиків, зокрема експрезидент Польщі Броніслав Коморовський та президент Білорусі Олександр Лукашенко вважають, що федералізація небезпечна для України.

Посилання

• Федералізація України. Факти та міфи