Московсько-Константинопольська схизма (1996): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
уточнення, доповнення, вікіфікація
доповнення, оновлення даних, уточнення, вікіфікація
Рядок 120: Рядок 120:
В кінці січня 1996 року канцелярія Священного Синоду Константинопольської Церкви направила в Московську патріархію повідомлення про відмову делегації з Константинополя прибути в Москву відповідно до прийнятого 3 січня рішенням для продовження двосторонніх переговорів. Патріарх Алексій II в своїй відповіді патріарху Варфоломію наполягав на відновленні перемовин<ref>[http://patriarh-i-narod.ru/slovo-patriarha/mezhhristianskie-otnosheniya/1600-k-tserkovnoj-situatsii-v-estonii?showall=&start=7 Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Из письма Патриарху Константинопольскому Варфоломею I 30 января 1996 года]{{ref-ru}}</ref>. 1 лютого 1996 року Фанар в своєму листі в якості умови продовження переговорів висунув вимогу зняти канонічні заборони, накладені архієпископом Корнилієм на групу кліриків Естонської Православної Церкви за спробу переходу в юрисдикцію Вселенського патріархату<ref name="Alex060296"/>.
В кінці січня 1996 року канцелярія Священного Синоду Константинопольської Церкви направила в Московську патріархію повідомлення про відмову делегації з Константинополя прибути в Москву відповідно до прийнятого 3 січня рішенням для продовження двосторонніх переговорів. Патріарх Алексій II в своїй відповіді патріарху Варфоломію наполягав на відновленні перемовин<ref>[http://patriarh-i-narod.ru/slovo-patriarha/mezhhristianskie-otnosheniya/1600-k-tserkovnoj-situatsii-v-estonii?showall=&start=7 Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Из письма Патриарху Константинопольскому Варфоломею I 30 января 1996 года]{{ref-ru}}</ref>. 1 лютого 1996 року Фанар в своєму листі в якості умови продовження переговорів висунув вимогу зняти канонічні заборони, накладені архієпископом Корнилієм на групу кліриків Естонської Православної Церкви за спробу переходу в юрисдикцію Вселенського патріархату<ref name="Alex060296"/>.


2 лютого 1996 року Патріярх Алексій II звернувся з листом<ref>[http://patriarh-i-narod.ru/slovo-patriarha/mezhhristianskie-otnosheniya/1600-k-tserkovnoj-situatsii-v-estonii?showall=&start=6 Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Обращение к Предстоятелям Поместных Православных Церквей]{{ref-ru}}</ref> до предстоятелів помісних Православних Церков, в якому була викладена позиція Московського патріархату щодо взаємовідносин з Константинополем з питань естонського православ'я і виражена тривога {{Цитата|...в зв'язку з тим, що ситуація, що склалася досягла критичної межі і може спровокувати незворотні руйнівні процеси. Односторонні кроки з боку Константинопольського Патріархату по відношенню до Православної Церкви в Естонії є згубними для єдності Православ'я і в корені підривають основні принципи братньої міжправославної єдності... }}
2 лютого 1996 року Патріярх Алексій II звернувся з листом<ref>[http://patriarh-i-narod.ru/slovo-patriarha/mezhhristianskie-otnosheniya/1600-k-tserkovnoj-situatsii-v-estonii?showall=&start=6 Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Обращение к Предстоятелям Поместных Православных Церквей]{{ref-ru}}</ref> до предстоятелів помісних Православних Церков, в якому була викладена позиція Московського патріархату щодо взаємовідносин з Константинополем з питань естонського православ'я і виражена тривога {{Цитата|...''в зв'язку з тим, що ситуація, що склалася досягла критичної межі і може спровокувати незворотні руйнівні процеси. Односторонні кроки з боку Константинопольського Патріархату по відношенню до Православної Церкви в Естонії є згубними для єдності Православ'я і в корені підривають основні принципи братньої міжправославної єдності''... }}
{{oq|ru|«...в связи с тем, что сложившаяся ситуация достигла критического предела и может спровоцировать необратимые разрушительные процессы. Односторонние шаги со стороны Константинопольского Патриархата по отношению к Православной Церкви в Эстонии являются гибельными для единства Православия и в корне подрывают основные принципы братского межправославного единства..».}}
{{oq|ru|«...в связи с тем, что сложившаяся ситуация достигла критического предела и может спровоцировать необратимые разрушительные процессы. Односторонние шаги со стороны Константинопольского Патриархата по отношению к Православной Церкви в Эстонии являются гибельными для единства Православия и в корне подрывают основные принципы братского межправославного единства..».}}
В цьому ж листі московський патріарх звернувся з проханням до предстоятелів помісних Церков здійснити «''…авторитетний вплив на підтримку нашого братнього заклику до Святішого Патріарха Варфоломія продовжити розпочатий діалог і утриматися від прийняття квапливих і неузгоджених з нашою Церквою односторонніх заходів в естонському питанні.''»
В цьому ж листі московський патріарх звернувся з проханням до предстоятелів помісних Церков здійснити «''…авторитетний вплив на підтримку нашого братнього заклику до Святішого Патріарха Варфоломія продовжити розпочатий діалог і утриматися від прийняття квапливих і неузгоджених з нашою Церквою односторонніх заходів в естонському питанні.''»
Рядок 127: Рядок 127:


22 лютого патріарх Алексій II послав термінову телеграму патріарху Варфоломію<ref>[http://patriarh-i-narod.ru/slovo-patriarha/mezhhristianskie-otnosheniya/1600-k-tserkovnoj-situatsii-v-estonii?showall=&start=4 Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Срочная телеграмма Патриарху Константинопольскому Варфоломею I]{{ref-ru}}</ref>. У ній він від імені єпископату і Священного Синоду РПЦ висловив рішучий протест і заявив, що дії Константинопольського патріархату Московська патріархія розцінює як антиканонічну акцію, яка може привести до призупинення євхаристійного спілкування між двома Церквами і до припинення поминання імені предстоятеля Константинопольської Церкви в [[диптих (релігія)|диптиху]] Російської Православної Церкви. Московський патріарх писав:
22 лютого патріарх Алексій II послав термінову телеграму патріарху Варфоломію<ref>[http://patriarh-i-narod.ru/slovo-patriarha/mezhhristianskie-otnosheniya/1600-k-tserkovnoj-situatsii-v-estonii?showall=&start=4 Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Срочная телеграмма Патриарху Константинопольскому Варфоломею I]{{ref-ru}}</ref>. У ній він від імені єпископату і Священного Синоду РПЦ висловив рішучий протест і заявив, що дії Константинопольського патріархату Московська патріархія розцінює як антиканонічну акцію, яка може привести до призупинення євхаристійного спілкування між двома Церквами і до припинення поминання імені предстоятеля Константинопольської Церкви в [[диптих (релігія)|диптиху]] Російської Православної Церкви. Московський патріарх писав:
{{Цитата|По-братерськи попереджаємо Ваша Святосте, що в разі здійснення Вашого наміру на Вас лягає тяжка відповідальність за трагічне розділення Православ'я напередодні Двотисячоліття Пришестя в світ Христа Спасителя.
{{Цитата|''По-братерськи попереджаємо Ваша Святосте, що в разі здійснення Вашого наміру на Вас лягає тяжка відповідальність за трагічне розділення Православ'я напередодні Двотисячоліття Пришестя в світ Христа Спасителя. Ще раз настійно закликаємо Вас зупинити богопротивний розкол і утриматися від односторонніх дій по відношенню до Православної Церкви в Естонії''.}}

Ще раз настійно закликаємо Вас зупинити богопротивний розкол і утриматися від односторонніх дій по відношенню до Православної Церкви в Естонії.}}
{{oq|ru|«Братски предупреждаем Ваше Святейшество, что в случае осуществления Вашего намерения на Вас ложится тяжелая ответственность за трагическое разделение Православия в преддверии Двухтысячелетия Пришествия в мир Христа Спасителя. Еще раз настоятельно призываем Вас остановить богопротивный раскол и воздержаться от односторонних действий по отношению к Православной Церкви в Эстонии.»}}
{{oq|ru|«Братски предупреждаем Ваше Святейшество, что в случае осуществления Вашего намерения на Вас ложится тяжелая ответственность за трагическое разделение Православия в преддверии Двухтысячелетия Пришествия в мир Христа Спасителя. Еще раз настоятельно призываем Вас остановить богопротивный раскол и воздержаться от односторонних действий по отношению к Православной Церкви в Эстонии.»}}


Рядок 139: Рядок 137:


Тоді ж&nbsp;— 23 лютого&nbsp;— патріарх Алексій II звернувся з посланням до архієпископа Корнилія, пастирів, чернецтва і всіх вірних чад Естонської Апостольської Православної Церкви (Московського патріархату)<ref>[http://www.magister.msk.ru/library/Alexy/alexy247.htm Патриарх Московский и всея Руси Алексий II «Послание Преосвященному Корнилию, Архиепископу Таллинскому и всея Эстонии, пастырям, монашествующим и всем верным чадам Эстонской Апостольской Православной Церкви»]{{ref-ru}}</ref>. У цьому посланні Константинопольський патріархат був звинувачений у вторгненні на «канонічну територію» РПЦ і в гріху розколу. У цьому ж гріху були наперед звинувачені ті клірики, які перейдуть під юрисдикцію Константинополя. Патріарх нагадав, що «''гріх розколу не змивається навіть кров'ю мучеництва''». Священикам і парафіянам ЕАПЦ МП було заборонено вступати «''в євхаристійне і молитовне спілкування з розкольниками, які, за словами Серафима Саровського, Царства Божого не успадкують''.»
Тоді ж&nbsp;— 23 лютого&nbsp;— патріарх Алексій II звернувся з посланням до архієпископа Корнилія, пастирів, чернецтва і всіх вірних чад Естонської Апостольської Православної Церкви (Московського патріархату)<ref>[http://www.magister.msk.ru/library/Alexy/alexy247.htm Патриарх Московский и всея Руси Алексий II «Послание Преосвященному Корнилию, Архиепископу Таллинскому и всея Эстонии, пастырям, монашествующим и всем верным чадам Эстонской Апостольской Православной Церкви»]{{ref-ru}}</ref>. У цьому посланні Константинопольський патріархат був звинувачений у вторгненні на «канонічну територію» РПЦ і в гріху розколу. У цьому ж гріху були наперед звинувачені ті клірики, які перейдуть під юрисдикцію Константинополя. Патріарх нагадав, що «''гріх розколу не змивається навіть кров'ю мучеництва''». Священикам і парафіянам ЕАПЦ МП було заборонено вступати «''в євхаристійне і молитовне спілкування з розкольниками, які, за словами Серафима Саровського, Царства Божого не успадкують''.»

24 лютого Константинопольський патріарх Варфоломій I направив патріарху Алексію II відповідь на його телеграму<ref>[http://www.orthodoxa.org/GB/estonia/documentsEOC/reponseAlexis.htm Letter of Ecumenical Patriarch Bartholomew to Patriarch Alexy of Moscow concerning the Orthodox in Estonia]{{ref-en}}, переклад російською: [https://diak-kuraev.livejournal.com/1242030.html «''Константинопольский Патриарх Варфоломей направил ответное послание Патриарху Алексию II''…»]{{ref-ru}}</ref>. У листі, зокрема, йшлося про те, що Російська церква «''…того часу займалася вигнанням православних естонців і отримувала певну вигоду від цього і користувалася цим моментом для того, щоб зайняти території Естонської Православної Церкви. Підстави єпархії архієпископа Корнилія не є канонічними і було б неправильно говорити про божественні та священні канони у даному випадку''.» Вселенський патріарх підкреслював: {{Цитата|''Російський Патріархат в усі ці роки втручався в країни, що знаходяться під духовною юрисдикцією Вселенського Патріархату, а саме в Естонії, Угорщині та інших країнах, і робив це завжди за допомогою збройної сили Радянської Армії.''}} І далі: «''події, які є неканонічними в якийсь конкретний час, ніколи не отримують благословення, ніколи не розглядаються як дійсні і ніколи не створюють прецеденту''».

24 лютого в Таллінні делегація Вселенського патріархату на чолі з митрополитом Халкидонским Йоакимом (Нерандзулісом) в співслужінні архієпископа Іоанна Фінляндського і естонського духовенства відслужила Божественну літургію. Цей акт означав відновлення богослужбового життя автономної Естонської Апостольської Православної Церкви на своїй батьківщині.

29 лютого ВЗЦЗ МП виступив з меморандумом присвяченим церковній ситуації в Естонії<ref>[https://mospat.ru/archive/2002/04/est04_ru/ «Меморандум Отдела внешних церковных сношений Московского Патриархата по церковному положению в Эстонии.» Сообщение для органов информации от 29.02.1996]{{ref-ru}}</ref>, а на наступний день&nbsp;— 1 березня&nbsp;— вже Священний Синод РПЦ прийняв заяву<ref>[https://mospat.ru/archive/2002/04/est05_ru/ «Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви 1 марта 1996 года»]{{ref-ru}}</ref>. У ній викладався погляд Московської патріархії на історію православ'я в Естонії (особливо приділялася увага ХХ століттю) і роль РПЦ (природно, провідну) в цій історії. Пояснювалося ставлення РПЦ до «першості честі» Вселенських патріархів. Розповідалася історія складних взаємин між Російською і Константинопольської Церквами. В заяві оскаржувалося право Константинополя на частину «канонічної території» РПЦ і висувалися звинувачення Вселенському престолу в порушенні значної кількості церковних канонів. Синод ще раз нагадав про те, що канонічне і євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом і Фінляндською Автономною архієпископією призупинено, як і поминання Константинопольського патріарха. Священний синод звернувся до предстоятелів Помісних Православних Церков з проханням закликати Константинопольського патріарха відмовитися від неканонічного (з точки зору РПЦ) діяння. Синод також закликав естонські і фінляндські органи державної влади «''проявити розсудливість і не заохочувати спроби розколоти Православну Церкву в Естонії''» і «''…припинити дискримінацію канонічної Церкви під керуванням Архієпископа Талліннського і всієї Естонії Корнилія, і визнати права власності за місцевими церковними громадами''». Одночасно була заявлено про готовність продовжувати переговори з метою «''повної нормалізації становища Православ'я в Естонії і відновлення єдності Святого Православ'я.''»

На початку березня голова ВЗЦЗ МП митрополит Кирила (Гундяєв), його заступник архієпископ Калузський [[Климент (Капалін)]] і митрополит Крутицький [[Ювеналій (Поярков)]] проведели зустрічі з предстоятелями [[Сербська Православна Церква|Сербської]], [[Антіохійська Православна Церква|Антіохійської]], [[Єрусалимська Православна Церква|Єрусалимської]], [[Болгарська Православна Церква|Болгарської]] і [[Польська Православна Церква|Польської]] Православних Церков. Після цього делегація РПЦ на чолі з митрополитом Кирилом (Гундяєвим) вирушила до швейцарського [[Цюріх]]а на переговори з делегацією Константинопольського патріархату, яку очолював митрополит Філадельфійський Мелітон, генеральний секретар Синоду Вселенського патріархату.

Для того щоб продемонструвати міцність позицій РПЦ всередині Естонії, 16 березня 1996 року в Таллінні було проведено черговий хресний хід, в якому взяло участь близько 26 тисяч осіб.

22 березня 1996 року [[Державна Дума Російської Федерації]] прийняла заяву «''Про порушення прав православних віруючих в Естонії''»<ref>[https://archive.is/20120915070556/www.pravoteka.ru/pst/170/84885.html#selection-345.0-554.0 «Заявление Государствшной Думы Федерального Собрания РФ „О нарушении прав православных верующих в Эстонии“»]{{ref-ru}}</ref>в якій висловлювалася глибока заклопотаність ситуацією, «''пов'язаної з порушенням прав віруючих Естонської Апостольської Православної Церкви, яка зберігає духовно-канонічну єдність з Московським Патріархатом''». У заяві зазначалося, що влада Естонії відмовляє ЕАПЦ МП в реєстрації під її історичною назвою, що православні громади, які не бажають переходити в юрисдикцію Константинопольського патріархату, позбавляються своїх храмів і святинь, що естонська влада нагнітає релігійний конфлікт, спрямований на обмеження в Естонії прав російськомовних православних віруючих. У зв'язку з цим Державна Дума РФ звернулася до [[Парламентська асамблея Ради Європи|Парламентської асамблеї Ради Європи]], [[Комісія з прав людини ООН|Комісії ООН з прав людини]] з пропозицією в найкоротші терміни розглянути зазначену проблему і відповідним чином вплинути на естонську владу, яка, на думку депутатів Державної Думи РФ, порушувала права людини в Естонії.

У квітні в Цюріху відбулися переговори спільної комісії Константинопольського та Московського патріархатів, в результаті яких був узгоджений текст меморандуму, який повинен був бути «ратифікований» Синодами обох Церков. 16 травня 1996 року одночасно в Стамбулі і в Москві Священні Синоди обох патріархатів на основі Цюріхських домовленостей квітня 1996 року прийняли рішення про подолання кризи, що виникла між двома Церквами<ref>Див.: [http://www.agnuz.info/app/webroot/library/267/102/page03.htm «Эстонская Православная Церковь»] у: ''Рональд Роберсон''
«Восточные Христианские Церкви»{{ref-ru}}</ref>. Було вирішено, що:
* Константинопольський патріархат вводить чотиримісячний мораторій на своє рішення від 20 лютого 1996 року про утворення ЕАПЦ. Протягом цих чотирьох місяців парафії повинні вибрати в яку юрисдикцію вони хочуть перейти;
* Московський патріархат надає клірикам, які схочуть перейти в юрисдикцію Вселенського патріархату, таку можливість, включаючи тих кліриків, які раніше були заборонені в служінні;
* обидва патріархати зобов'язалися співпрацювати з метою, щоб всі православні в Естонії, незалежно від юрисдикційної приналежності, отримали однакові права, включаючи право на майно;
* у зв'язку з досягненням цієї угоди Священний Синод РПЦ відновлює перерване спілкування з Константинопольським патріархатом.

Таким чином, '''перша Московсько-Константинопольська схизма завершилася'''. Проте, конфлікт між двома патріархатами не припинився.


== Наслідки ==
== Наслідки ==

У вересні 1996 року Священні Синоди обох Церков ухвалили списки парафій, які визначилися зі своєю юрисдикцією. Тільки два приходи не прийняли певного рішення. Тому термін мораторію було продовжено ще на 3 місяці. Питання ж про власність на церковне майно залишалося невирішеним.




"<ref name=":2">{{Cite web|url=http://www.orthodoxa.org/GB/estonia/documentsEOC/situEstonie.htm|title=communiqué of the Ecumenical Patriarchate on the autonomy of the Church of Estonia|last=|first=|date=24 February 1996|website=www.orthodoxa.org|archive-url=|archive-date=|dead-url=|access-date=2018-10-31}}</ref>.&nbsp;
"<ref name=":2">{{Cite web|url=http://www.orthodoxa.org/GB/estonia/documentsEOC/situEstonie.htm|title=communiqué of the Ecumenical Patriarchate on the autonomy of the Church of Estonia|last=|first=|date=24 February 1996|website=www.orthodoxa.org|archive-url=|archive-date=|dead-url=|access-date=2018-10-31}}</ref>.&nbsp;

Версія за 15:05, 19 грудня 2019

Ця стаття в процесі редагування певний час.

Будь ласка, не редагуйте її, бо Ваші зміни можуть бути втрачені.

Якщо ця сторінка не редагувалася кілька днів, будь ласка, приберіть цей шаблон. Це повідомлення призначене для уникнення конфліктів редагування.

Останнє редагування зробив користувач Melichenko Ievgen (внесок, журнали) о 15:05 UTC (2470737 хвилин тому).
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Московсько-Константинопольська схизма.
Монограма Патріарха Московського і всєї Русі Алексія II
Емблема Вселенського патріарха Варфоломія I

Московсько–Константинопольська схизма 1996 року — церковний розкол, який розпочався 23 лютого 1996 року, коли Російська православна церква (РПЦ) в односторонньому порядку розірвала євхаристійне спілкування з Вселенським (Константинопольським) Патріархатом, і закінчився 16 травня 1996 року, коли ці церкви досягнули обопільних домовленостей щодо врегулювання конфлікту. Кроки з боку РПЦ, спрямовані на розрив відносин з Константинополем, були зроблені у відповідь на рішення Синоду Вселенського Патріархату про відновлення в Естонії (яку РПЦ вважає свою канонічною територією) Естонської Апостольської Православної Церкви, як автономної церкви в юрисдикції Вселенського Патріархату, яке було прийняте 20 лютого 1996 року.

Коротка довідка

Основна стаття: Православ'я в Естонії

Розвиток православ'я в Естонії

Хоча православ'я почало з'являтися на землях сучасної Естонії ще за часів князя Ярослава Мудрого, який після підкорення естів заснував у 1030 році місто Юр'їв (нині — Тарту), але місцеве населення у переважній більшості багато віків поспіль сповідувало спочатку католицьку віру, а з 2-ї половини XVI століття — лютеранство. Навіть приєднання за результатами Північної війни прибалтійських земель до Російської імперії не змогло докорінно змінити релігійну ситуацію в цьому регіоні.

Але в середині ХІХ століття, в силу різних причин, почали відбуватися процеси масового навернення переважно найбідніших верств до православ'я і на початку ХХ сторіччя православні естонці вже стали відігравати досить відчутну роль у релігійному житті Естонії.

24 лютого 1918 року була проголошенна незалежність Естонської Республіки, проте її утвердженню перешкоджали спочатку німецька окупація, а після виходу Німеччини з Першої світової війни — радянсько-естонська Визвольна війна. 2 лютого 1920 року між Естонською республікою і РРФСР був підписаний Тартуський мирний договір, який ознаменував собою закінчення війни. Утворення незалежної естонської держави посилило рух православних естонців за здобуття автокефалії. Ще у березні 1919 року перші збори православних парафій Естонії висловили одностайну вимогу про створення повністю незалежної православної церкви і отримання автокефалії.

Томос 1923 року. Утворення ЕАПЦ

У травні 1920 року Священний Синод і Вища Церковна Рада РПЦ відклали розгляд питання про дарування автокефалії Естонської Церкви до Всеросійського Церковного Собору. До проведення цього собору Естонська Церква була визнана автономною[1]. Очолив молоду автономну Естонську Православну Церкву 48-ми річний Александер Паулус, хіротонісаний грудні 1920 року у архієпископа Талліннського і всієї Естонії.

Естонська Церква продовжувала шукати можливість здобуття автокефалії. Тим більше, що більшовицька влада взяли курс на практично повне знищення Православної Церкви в соціалістичній Росії. Репресії проти православних ієрархів і перш за все проти патріарха[2], зробили неможливими будь-які контакти з центральною церковною владою в Москві. У вересні 1922 року Собор автономної Естонської Церкви вирішив звернутися до Константинопольського патріарха з проханням дарувати їй автокефалію.

7 липня 1923 року Вселенський Патріарх Мелетій IV, підписав Томос про надання Естонської Православної Церкви статусу автономної Церкви в складі Константинопольського патріархату. На території Естонії була створена Естонська Православна Митрополія Константинопольського патріархату, яку очолив Александер (Паулус), тепер уже в сані митрополита Талліннського і всієї Естонії. Таким чином Естонська Православна Церква вийшла з-під юрисдикції РПЦ та перейшла в юрисдикцію Константинопольської Православної Церкви.

22 травня 1935 був зареєстрований новий Статут Естонської Православної Церкви, яка з цього моменту стала офіційно іменуватися «Естонська Апостольська Православна Церква» (ЕАПЦ) . До кінця 1930-х років ЕАПЦ змогла створити необхідні умови для нормального церковного життя. У 1940 році 140 священиків і 30 дияконів окормляли 210 000 православних Естонії (близько 18 % населення країни). Майже 80 % православних були естонцями за національністю.

Після переходу в юрисдикцію Константинопольського Патріархату в Естонській Церкві почали впроваджуватися нововведення, які викликали неприйняття і роздратування у консервативних священиків і прихожан (переважно російськомовних): лавки в храмах, гра на музичних інструментах, виконанням лютеранських кантат разом з (або замість) православними піснеспівами. Церква перейшла на новоюліанський богослужбовий календар.

Православна церква в Естонії у 1940-х роках

Влітку 1940 року Радянський Союз анексував Естонію, яка була включена до складу СРСР як Естонська РСР. 23 вересня 1940 Синод ЕАПЦ прийняв рішення про об'єднання з Московським патріархатом. А в листопаді владика Олександр написав листа місцеблюстителю Патріаршого престолу митрополиту Сергію (Страгородському), в якому просив прийняти очолювану ним церкву «в єднання» з РПЦ, але зі збереженням автономного статусу. У грудневому листі у відповідь митрополит Сергій вказав, що він не бачить причин і необхідності збереження автономного статусу ЕАПЦ, тому що Естонія стала частиною Радянського Союзу: ЕАПЦ має перетворитися у рядову єпархію РПЦ[3].

30 березня 1941 року митрополит Талліннський Олександр (Паулус) у Москві приніс публічне покаяння у гріху розколу і був прийнятий у спілкування Російською Православною Церквою. Синод ЕАПЦ був розпущений. ЕАПЦ була перетворена в дві пересічні єпархії РПЦ — Талліннську (естонську), якою залишився керувати митрополит Олександр, і Нарвську (російську) під управлінням єпископа Павла (Дмитровського). Дві ці єпархії разом з Віленською (литовською), а також Ризькою (латвійською) склали утворений у березні 1941 року Прибалтійський екзархат РПЦ, який очолив присланий з Москви митрополит Віленський і Литовський Сергій (Воскресенський).

Остаточна ліквідація автономії була призупинена влітку 1941 року окупацією Прибалтики німецько-фашистськими військами у ході Другої світової війни. 14 жовтня 1941 року митрополит Таллінський Олександра (Паулус) заявив про відновлення діяльності ЕАПЦ і свій вступ в права предстоятеля автономної Естонської Церкви. Він припинив поминати за богослужінням Патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського) і патріаршого екзарха митрополита Сергія (Воскресенського). 30 грудня 1942 року митрополит Олександр відкликав свій підпис під декларацією від 30 березня 1941 року про приєднання ЕАПЦ до РПЦ, підкресливши, що цей документ був підписаний під тиском більшовицьких властей. ЕАПЦ було повернуто будівлю церковної адміністрації, деякі інші будівлі і земельні володіння, які були націоналізовані радянською владою. Церковне життя поступово відновлювалося.

В кінцевому підсумку в відбувся поділ православних парафій на території Естонії за національною ознакою — «естонські» парафії в своїй більшості (і частина російськомовних) залишилися з митрополитом Олександром, де-юре пішли знову у Вселенський патріархат, а «російські» парафії перейшли в підпорядкування єпископа (з грудня 1942 року — архієпископа) Нарвського Павла (Дмитровського), який зберіг вірність Москві і підкорявся екзарху — митрополиту Сергію.

У 1944 році радянські війська вибили гітлерівські частини з території Естонії. Сюди повернулася радянська влада і почалася друга радянська окупація Естонії.

У вересні 1944 року владика Олександр (Паулус) покинув Естонію: він був вивезений відступаючими німцями в табір під Ольденбургом (після закінчення Другої світової війни — англійська окупаційна зона). З ним Естонію покинули 22 священика і близько 10 000 прихожан. У таборі митрополит Олександр відкрив естонський прихід, який тулився в бараці, пристосованому під богослужіння. В інших німецьких таборах також з'явилися тимчасові естонські православні храми. Так ЕАПЦ перейшла в еміграцію.

Відразу після відновлення радянської влади на території Естонії, очікувано почався процес остаточної ліквідації автономії Естонської Православної Церкви. 10 грудня 1944 Синод Московського патріархату знову вирішив припинити діяльність Синоду ЕАПЦ. Невдовзі було прийнято рішення вилучити з богослужбової практики естонських парафій нововведення, які так дратували консервативні кола: спів гімнів, гру на органі, «новостильний» богослужбовий календар тощо.

6 березня 1945 року в Микільському соборі Таллінна відбувся «Акт про возз'єднання з Московською Патріархією російсько-естонського духовенства і мирян Естонської Єпархії, які самочинно відкололися від Матері-Церкви Російської».

12 квітня 1945 Священний Синод РПЦ ухвалив рішення про призначення на кафедру в Таллінн архієпископа Нарвського і Ізборського Павла (Дмитровського). Талліннська єпархія багатьма естонцями стала сприйматися як продовження «російської» Нарвської кафедри, а Православна Церква як один з інструментів русифікації Естонії. У кінці 1949 року Талліннська кафедра взагалі була понижена у статусі і перетворена в вікаріатство Ленінградської єпархії. І лише у березні 1951року була відновлена повноцінна Талліннська і Естонська єпархія.

Подальший розвиток подій

Серед подій, що відбувалися у подальшому і мають значення для розуміння причин і специфіки Московсько-Константинопольської схизми 1990 року потрібно виділити наступні:

  • 15 січня 1948 року митрополит Олександр (Паулус), який перебрався з Німеччини до Швеції, заснував у Стокгольмі Синод Естонської Апостольської Православної Церкви у вигнанні. Синод складався з восьми членів: п'ять священиків і троє мирян. Головою Синоду став протоієрей Георгій (Юрій) Вяльб. У жовтні 1953 митрополит Олександр (Паулус) помер на 82-му році життя.
  • 3 вересня 1961 року у єпископа Талліннського і Естонського був хіротонісаний архімандрит Алексій (Рідігер) — майбутній патріарх Московський і всєї Руси Алексій ІІ, який стане одним із головних дійових осіб майбутнього конфлікту.
  • 3 травня 1978 року, йдучи на зустріч побажанням РПЦ і у зв'язку з тим, що «стали можливими нормальні канонічні контакти зі Святої Російською Православною Церквою, в якій і раніше складалася Православна Церква в Естонії», Константинопольський патріарх Димитрій I своєю ухвалою зупинив дію Томосу 1923 року[4].
  • 29 липня 1986 року митрополит Талліннський Алексій (Рідігер) був призначений митрополитом Ленінградським і Новгородським, постійним членом Священного Синоду РПЦ. При цьому Талліннська єпархія залишилася під його керуванням. А 7 червня 1990 року, після смерті патріарха Пимена (Ізвекова) митрополита Алексія було обрано новим Предстоятелем РПЦ. 20 липня 1990 року єпископом Талліннським, вікарієм патріарха Московського, був обраний архімандрит Корнилій (Якобс).

Історія розколу

Початок конфлікту

20 серпня 1991 року була відновлена ​​незалежність Естонії. Юридично відновивши Естонську Республіку зразка 1940 року і визнавши період з 1940 року по 1991-й часом радянської окупації, естонська влада прийняла рішення провести реституцію та відновити правовідносини, які існували на дату початку першої радянської окупації в 1940 році. Тому, для того щоб у нових умовах православна церква в Естонії могла претендувати на майно, яким вона володіла на момент відновлення незалежності в 1991 році, церковною ієрархією було прийнято рішення повернутися до Статуту зразка 1935 року, щоб спробувати оголосити існуючу Талліннську єпархію РПЦ правонаступницею ЕАПЦ, що існувала в 1940 році. У квітні 1992 року Собор Естонської Православної Церкви заявив про бажання залишатися в канонічному підпорядкуванні Московського патріарха і попросив у Москви про відновлення автономії, дарованої патріархом Тихоном в травні 1920 року.

12 серпня 1992 Священний Синод РПЦ підтвердив рішення патріарха Тихона про самостійність Православної Церкви в Естонії в справах церковно-господарських, церковно-адміністративних, шкільно-просвітницьких та церковно-цивільних. Одночасно з цим Естонській Церкві було повернуто назву, зафіксовану в статуті 1935 року — «Естонська Апостольська Православна Церква». Предстоятелем ЕАПЦ був призначений єпископ Талліннський і Естонський Корнилій (Якобс). 20 жовтня 1992 року Статут ЕАПЦ був схвалений Священним Синодом РПЦ.

Проте одночасно виникла група православних, які мали на меті відокремитися від Московського патріархату і відновити автономію в юрисдикції Вселенського патріархату. На початку 1993 року була оприлюднена декларація ініціативної групи естонських православних, в якій, зокрема, говорилося:

Нам кажуть про Москву, як про церкву-матір. Таке розуміння є для нас чужим і образливим. Ми хочемо служити Ісусові Христу і визнаємо своєю церквою первісну християнську церкву, засновану Апостолами, першоджерелом якої є Константинополь - місцезнаходження першого Патріархату Нового Риму. Ми, християни Естонської Православної Церкви, стомлені і пересичені політичним тиском Москви. Ми хочемо служити Богу в дусі та в правді (Ів. 4, 23). Виходячи з усього вищевикладеного, ми визнаємо тільки канонічний зв'язок з Константинополем, яку Естонська Православна Церква зберегла незмінно з 1923 р.[5]

26 квітня 1993 патріарх Московський Алексій II спільно зі Священним Синодом РПЦ видав Томос, що відновив права автономії Естонської єпархії РПЦ в справах церковно-адміністративних, церковно-господарських, церковно-освітніх і церковно-цивільних[6]. Єпархія отримала право називатися «Естонська Православна Церква». Єпископ Корнилій став предстоятелем Естонської Православної Церкви з титулом «Талліннський і всієї Естонії».

29 квітня 1993 в Пюхтицькому Успенському монастирі під головуванням патріарха Московського відбувся Собор Естонської Православної Церкви. На Соборі було вирішено відновити найменування «Естонська Апостольська Православна Церква», а також розробити новий Статут, прийнявши за основу Статут ЕАПЦ від 1935 року, і подати його на державну реєстрацію.

Паралельно Собору, що проходив у Пюхтицького монастирі, в талліннському Преображенському храмі відбулися збори членів парафій Апостольсько-Православної Церкви громадян Естонської Республіки. Вів ці збори 69-річний протоієрей Микола Суурсеет, який очолював Синод Естонської Апостольської Православної Церкви у вигнанні. Збори ухвалили два звернення: до патріарха Алексія II і до патріарха Варфоломія I. У цих зверненнях йшлося про те, що після здобуття незалежності державою, незалежність від Москви повинна отримати і Православна Церква в Естонії.

Вже влітку 1993 року дванадцять православних парафій подали заявку на реєстрацію Естонської Апостольської Православної Церкви на основі її постійного існування в вигнанні. 11 серпня 1993 року Департамент у справах віросповідань при МВС Естонії зареєстрував «Статут Естонської Апостольської Православної Церкви», поданий Стокгольмським Синодом ЕАПЦ. Зареєстрована ЕАПЦ проголосила себе правонаступницею довоєнної ЕАПЦ через правонаступництво Синоду в вигнанні, тому саме ця церква могла, відповідно до естонського законодавства, претендувати на майно, що належало ЕАПЦ до 1940 року. Незабаром права ЕАПЦ на майно були підтверджені і в судовому порядку.

17 листопада 1993 року на Помісному соборі ЕАПЦ МП був затверджений її Статут. У своїх рішеннях Собор постановив вважати «реєстрацію ЕАПЦ через зарубіжний Синод, проведену 11 серпня 1993 р. Департаментом у справах віросповідань при МВС ЕР, незаконною»[5]. Департамент у справах віросповідань відхилив прохання про реєстрацію Статуту. 10 грудня 1993 року віце-канцлер МВС Естонської республіки повідомив єпископа Корнилія про відмову в реєстрації Статуту ЕАПЦ МП і повідомив, що права ЕАПЦ вже відновлені 11 серпня 1993 року шляхом реєстрації статуту, поданого Стокгольмським Синодом.

У 1994 році з'явилося клопотання, підписане представниками 54 з 83 православних парафій в Естонії (включаючи як естоно- так і російськомовні парафії), в якому містилося прохання про приєднання до юрисдикції Вселенського патріархату. Цей документ був переданий митрополитам Константинопольської Церкви Іоанну (Зізіуласу) Пергамському і Мелітону (Карасу) Філадельфійському. Восени того ж року прем'єр-міністр Естонії Март Лаар направив Константинопольському Патріарху Варфоломію лист з проханням «… затвердити утворений у 1923 році і анульований в окупаційний період канонічний зв'язок між Константинопольським Патріархатом і парафіями ЕАПЦ»[7], а 7 лютого 1995 з аналогічним проханням звернувся президент Естонії Леннарт Мері.

У листопаді 1994 року Стамбул відвідала делегація РПЦ на чолі з митрополитом Кирилом (Гундяєвим), в ті часи — керівником Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московської патріархії. Делегація зустрілася з патріархом Варфоломієм I і поскаржилася на дії Стокгольмського Синоду та естонської влади щодо естонських православних. Константинопольський патріарх направив в Естонію своїх представників для вивчення ситуації на місці. В кінці лютого в Москві відбулася зустріч константинопольських представників з патріархом Московським.

25 лютого 1995 року патріарх Варфоломій, перебуваючи з візитом у Фінляндії, звернувся по радіо до православних естонців, закликавши їх до "якнайшвидшого відродженню Естонської Автономної Православної Церкви в безпосередньому спілкуванні з … Вселенським Патріархатом "[8]. Константинопольський патріарх назвав Росію «небезпечним сусідом» для Естонії і підкреслив, що ті, хто молитовно поминають Московського патріарха, є «чужими естонському суспільству»[9].

У середині травня 1995 року патріарх Алексій направив Вселенському патріарху листа, в якому відкинув ідею паралельного співіснування в Естонії православних парафій двох юрисдикцій. В кінці травня патріарх Варфоломій I в Фінляндії прийняв делегацію визнаної естонськими властями ЕАПЦ і підкреслив, що в Естонії, яка є правонаступницею Естонської Республіки, що існувала до 1940 року, повинна існувати Церква, яка є правонаступницею Церкви, заснованої Томосом Константинопольського патріарха.

21 серпня 1995 року ВЗЦЗ МП опублікував заяву «До питання про дії Константинопольського Патріархату у зв'язку з релігійною ситуацією в Україні і в Естонії»[9],у якій зазначалося, що позиція Константинопольського патріархату є ворожою по відношенню до церковних структур Московського патріархату, до священноначалля РПЦ і є грубим втручанням в російсько-естонські відносини.

1 грудня 1995 року Патріярх Алексій II надіслав листа президентові США Біллу Клінтону. У листі містилося прохання «… зробити все можливе для усунення кричущої несправедливості» і здійснити «максимальний вплив на уряд Естонії у справі нормалізації становища Церкви в цій країні відповідно з її законами та загальноприйнятими нормами прав людини». Архієпископ Корнилій зі свого боку також направив послання аналогічного змісту президенту Фінляндії Мартті Ахтісаарі[10].

9 грудня 1995 в Таллінні пройшов більш ніж 20-тисячний хресний хід вірян ЕАПЦ МП проти дій Вселенського патріархату та естонської влади.

Конфлікт

3 січня 1996 року в Стамбул приїхала делегація Московського патріархату для чергових переговорів. Константинополь оголосив, що в наступному місяці він має намір прийняти ЕАПЦ під свій омофор. Сторони не дійшли єдиної думки, але погодилися з тим, що кожна парафія має самостійно визначитися зі своєю юрисдикцією. Домовилися тільки про те, що у парафій повинні залишитися права на будівлі наявних у них храмів. Наступна зустріч повинна була пройти в Москві на початку лютого.

4 січня 1996 митрополит Філадельфійський Мелітон направив послання «Православним громадам в Естонії», в якому від імені патріарха Варфоломія закликав естонців до вірності Вселенському патріархату[11]. У цьому посланні було ясно висловлено бажання Константинополя прийняти під свій омофор ЕАПЦ, включаючи також і російськомовні парафії, які мали б об'єднатися в окрему єпархію.

15 січня 1996 архієпископ Корнилій за неузгоджений перехід в юрисдикцію Константинополя заборонив у священнослужінні шість кліриків Естонської Апостольської Православної Церкви Московського патріархату з офіційним формулюванням: «за організацію громади, окремої від єпископа, і вчинення таким чином розколу в Церкві»[12]. Всього ж до цього часу під заборону потрапило дев'ять священиків Естонської Церкви, які спробували змінити юрисдикційну належність свою і своїх парафій[7].

16 січня 1996 року в Естонію прибули представники Вселенського патріарха: єпископ Йоэнсууйський Амвросій (Яаскеляйнен) (Фінляндська Автономна Православна Церква) та священик тієї ж церкви Хейки Хуттунен[12]. Вони зустрічалися з естонськими священнослужителями і державними чиновниками, в тому числі з прем'єр-міністром і президентом. Після закінчення візиту було заявлено про те, що Константинопольський патріархат прийме естонських православних в свою юрисдикцію.

17 січня патріарх Алексій II направив послання православної пастви в Естонії, в якому попереджав її, що «поширене канцелярією Константинопольської Патріархії послання» православним громадам Естонії є «антиканонічним як за своїм змістом, так і по самому факту даного поводження». Патріарх закликав естонську владу «проявити розсудливість і не заохочувати спроб розділити Православну Церкву за національною ознакою»[5].

В кінці січня 1996 року канцелярія Священного Синоду Константинопольської Церкви направила в Московську патріархію повідомлення про відмову делегації з Константинополя прибути в Москву відповідно до прийнятого 3 січня рішенням для продовження двосторонніх переговорів. Патріарх Алексій II в своїй відповіді патріарху Варфоломію наполягав на відновленні перемовин[13]. 1 лютого 1996 року Фанар в своєму листі в якості умови продовження переговорів висунув вимогу зняти канонічні заборони, накладені архієпископом Корнилієм на групу кліриків Естонської Православної Церкви за спробу переходу в юрисдикцію Вселенського патріархату[12].

2 лютого 1996 року Патріярх Алексій II звернувся з листом[14] до предстоятелів помісних Православних Церков, в якому була викладена позиція Московського патріархату щодо взаємовідносин з Константинополем з питань естонського православ'я і виражена тривога

...в зв'язку з тим, що ситуація, що склалася досягла критичної межі і може спровокувати незворотні руйнівні процеси. Односторонні кроки з боку Константинопольського Патріархату по відношенню до Православної Церкви в Естонії є згубними для єдності Православ'я і в корені підривають основні принципи братньої міжправославної єдності...
Оригінальний текст (рос.)
«...в связи с тем, что сложившаяся ситуация достигла критического предела и может спровоцировать необратимые разрушительные процессы. Односторонние шаги со стороны Константинопольского Патриархата по отношению к Православной Церкви в Эстонии являются гибельными для единства Православия и в корне подрывают основные принципы братского межправославного единства..».

В цьому ж листі московський патріарх звернувся з проханням до предстоятелів помісних Церков здійснити «…авторитетний вплив на підтримку нашого братнього заклику до Святішого Патріарха Варфоломія продовжити розпочатий діалог і утриматися від прийняття квапливих і неузгоджених з нашою Церквою односторонніх заходів в естонському питанні.»

20 лютого 1996 року Священний Синод Вселенського патріархату під головуванням патріарха Варфоломія I вирішив відновити дію Томосу 1923 року, виданого патріархом Мелетієм IV, що заснував Естонську митрополію. Це рішення було зафіксовано в Патріаршому та Синодальному акті[15]. На думку Константинополя, в 1978 році дію Томосу 1923 року патріархом Димитрієм було лише призупинено, так як його неможливо було ввести в дію, але Томос в 1978 році не був визнаний недійсним, неспроможним або відкликаним. Архієпископ Карельський і всієї Фінляндії Іоанн (Рінне), предстоятель автономної Фінляндської Православної Церкви, був призначений місцеблюстителем відновленої в правах ЕАПЦ. Йому було доручено здійснювати нагляд за проведенням опитування віруючих щодо приєднання Митрополії до Вселенського Патріархату, після чого повинно було статися обрання і поставлення канонічного єпископату ЕАПЦ. Як підкреслювалося в документі, це рішення було прийнято Константинопольським патріархатом на наполегливе прохання естонського уряду і переважної більшості естонських православних парафій, які просили прийняти їх під захист Вселенського патріархату. У Москві про це дізналися лише 22 лютого, після того як на прес-конференції в Стамбулі було оголошено відповідне комюніке[16].

22 лютого патріарх Алексій II послав термінову телеграму патріарху Варфоломію[17]. У ній він від імені єпископату і Священного Синоду РПЦ висловив рішучий протест і заявив, що дії Константинопольського патріархату Московська патріархія розцінює як антиканонічну акцію, яка може привести до призупинення євхаристійного спілкування між двома Церквами і до припинення поминання імені предстоятеля Константинопольської Церкви в диптиху Російської Православної Церкви. Московський патріарх писав:

По-братерськи попереджаємо Ваша Святосте, що в разі здійснення Вашого наміру на Вас лягає тяжка відповідальність за трагічне розділення Православ'я напередодні Двотисячоліття Пришестя в світ Христа Спасителя. Ще раз настійно закликаємо Вас зупинити богопротивний розкол і утриматися від односторонніх дій по відношенню до Православної Церкви в Естонії.
Оригінальний текст (рос.)
«Братски предупреждаем Ваше Святейшество, что в случае осуществления Вашего намерения на Вас ложится тяжелая ответственность за трагическое разделение Православия в преддверии Двухтысячелетия Пришествия в мир Христа Спасителя. Еще раз настоятельно призываем Вас остановить богопротивный раскол и воздержаться от односторонних действий по отношению к Православной Церкви в Эстонии.»

В той же день, 22 лютого в Таллінні делегація Константинопольської Православної Церкви передала естонському уряду Патріарше та Синодальне Діяння про заснування Естонської Митрополії.

23 лютого терміново зібрався Священний Синод РПЦ, який визнав відновлення Константинопольським патріархатом Томосу 1923 року розкольницькою акцією, яка змушує РПЦ призупинити канонічне і євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом і Фінляндською автономною архієпископією, а також припинити поминання Константинопольського патріарха по диптиху предстоятелів Помісних Православних Церков. Було вирішено передати дане питання на розгляд майбутнього Архієрейського Собору РПЦ[18]. Про рішення Синоду патріарх Московський повідомив патріархові Константинопольському телеграмою[19].

23 лютого 1996 року, на Божественній літургії, що відбувалася в Московському кафедральному Богоявленському соборі патріарх Алексій II в присутності 50 єпископів, що співслужили йому, численних кліриків і мирян не виголосив імені глави Константинопольської Православної Церкви патріарха Варфоломія I в числі глав помісних православних Церков. Це сталося вперше за всю історію взаємин між двома патріархатами. Почалася перша Московсько-Констанопольська схизма.

Тоді ж — 23 лютого — патріарх Алексій II звернувся з посланням до архієпископа Корнилія, пастирів, чернецтва і всіх вірних чад Естонської Апостольської Православної Церкви (Московського патріархату)[20]. У цьому посланні Константинопольський патріархат був звинувачений у вторгненні на «канонічну територію» РПЦ і в гріху розколу. У цьому ж гріху були наперед звинувачені ті клірики, які перейдуть під юрисдикцію Константинополя. Патріарх нагадав, що «гріх розколу не змивається навіть кров'ю мучеництва». Священикам і парафіянам ЕАПЦ МП було заборонено вступати «в євхаристійне і молитовне спілкування з розкольниками, які, за словами Серафима Саровського, Царства Божого не успадкують.»

24 лютого Константинопольський патріарх Варфоломій I направив патріарху Алексію II відповідь на його телеграму[21]. У листі, зокрема, йшлося про те, що Російська церква «…того часу займалася вигнанням православних естонців і отримувала певну вигоду від цього і користувалася цим моментом для того, щоб зайняти території Естонської Православної Церкви. Підстави єпархії архієпископа Корнилія не є канонічними і було б неправильно говорити про божественні та священні канони у даному випадку.» Вселенський патріарх підкреслював:

Російський Патріархат в усі ці роки втручався в країни, що знаходяться під духовною юрисдикцією Вселенського Патріархату, а саме в Естонії, Угорщині та інших країнах, і робив це завжди за допомогою збройної сили Радянської Армії.

І далі: «події, які є неканонічними в якийсь конкретний час, ніколи не отримують благословення, ніколи не розглядаються як дійсні і ніколи не створюють прецеденту».

24 лютого в Таллінні делегація Вселенського патріархату на чолі з митрополитом Халкидонским Йоакимом (Нерандзулісом) в співслужінні архієпископа Іоанна Фінляндського і естонського духовенства відслужила Божественну літургію. Цей акт означав відновлення богослужбового життя автономної Естонської Апостольської Православної Церкви на своїй батьківщині.

29 лютого ВЗЦЗ МП виступив з меморандумом присвяченим церковній ситуації в Естонії[22], а на наступний день — 1 березня — вже Священний Синод РПЦ прийняв заяву[23]. У ній викладався погляд Московської патріархії на історію православ'я в Естонії (особливо приділялася увага ХХ століттю) і роль РПЦ (природно, провідну) в цій історії. Пояснювалося ставлення РПЦ до «першості честі» Вселенських патріархів. Розповідалася історія складних взаємин між Російською і Константинопольської Церквами. В заяві оскаржувалося право Константинополя на частину «канонічної території» РПЦ і висувалися звинувачення Вселенському престолу в порушенні значної кількості церковних канонів. Синод ще раз нагадав про те, що канонічне і євхаристійне спілкування з Константинопольським патріархатом і Фінляндською Автономною архієпископією призупинено, як і поминання Константинопольського патріарха. Священний синод звернувся до предстоятелів Помісних Православних Церков з проханням закликати Константинопольського патріарха відмовитися від неканонічного (з точки зору РПЦ) діяння. Синод також закликав естонські і фінляндські органи державної влади «проявити розсудливість і не заохочувати спроби розколоти Православну Церкву в Естонії» і «…припинити дискримінацію канонічної Церкви під керуванням Архієпископа Талліннського і всієї Естонії Корнилія, і визнати права власності за місцевими церковними громадами». Одночасно була заявлено про готовність продовжувати переговори з метою «повної нормалізації становища Православ'я в Естонії і відновлення єдності Святого Православ'я.»

На початку березня голова ВЗЦЗ МП митрополит Кирила (Гундяєв), його заступник архієпископ Калузський Климент (Капалін) і митрополит Крутицький Ювеналій (Поярков) проведели зустрічі з предстоятелями Сербської, Антіохійської, Єрусалимської, Болгарської і Польської Православних Церков. Після цього делегація РПЦ на чолі з митрополитом Кирилом (Гундяєвим) вирушила до швейцарського Цюріха на переговори з делегацією Константинопольського патріархату, яку очолював митрополит Філадельфійський Мелітон, генеральний секретар Синоду Вселенського патріархату.

Для того щоб продемонструвати міцність позицій РПЦ всередині Естонії, 16 березня 1996 року в Таллінні було проведено черговий хресний хід, в якому взяло участь близько 26 тисяч осіб.

22 березня 1996 року Державна Дума Російської Федерації прийняла заяву «Про порушення прав православних віруючих в Естонії»[24]в якій висловлювалася глибока заклопотаність ситуацією, «пов'язаної з порушенням прав віруючих Естонської Апостольської Православної Церкви, яка зберігає духовно-канонічну єдність з Московським Патріархатом». У заяві зазначалося, що влада Естонії відмовляє ЕАПЦ МП в реєстрації під її історичною назвою, що православні громади, які не бажають переходити в юрисдикцію Константинопольського патріархату, позбавляються своїх храмів і святинь, що естонська влада нагнітає релігійний конфлікт, спрямований на обмеження в Естонії прав російськомовних православних віруючих. У зв'язку з цим Державна Дума РФ звернулася до Парламентської асамблеї Ради Європи, Комісії ООН з прав людини з пропозицією в найкоротші терміни розглянути зазначену проблему і відповідним чином вплинути на естонську владу, яка, на думку депутатів Державної Думи РФ, порушувала права людини в Естонії.

У квітні в Цюріху відбулися переговори спільної комісії Константинопольського та Московського патріархатів, в результаті яких був узгоджений текст меморандуму, який повинен був бути «ратифікований» Синодами обох Церков. 16 травня 1996 року одночасно в Стамбулі і в Москві Священні Синоди обох патріархатів на основі Цюріхських домовленостей квітня 1996 року прийняли рішення про подолання кризи, що виникла між двома Церквами[25]. Було вирішено, що:

  • Константинопольський патріархат вводить чотиримісячний мораторій на своє рішення від 20 лютого 1996 року про утворення ЕАПЦ. Протягом цих чотирьох місяців парафії повинні вибрати в яку юрисдикцію вони хочуть перейти;
  • Московський патріархат надає клірикам, які схочуть перейти в юрисдикцію Вселенського патріархату, таку можливість, включаючи тих кліриків, які раніше були заборонені в служінні;
  • обидва патріархати зобов'язалися співпрацювати з метою, щоб всі православні в Естонії, незалежно від юрисдикційної приналежності, отримали однакові права, включаючи право на майно;
  • у зв'язку з досягненням цієї угоди Священний Синод РПЦ відновлює перерване спілкування з Константинопольським патріархатом.

Таким чином, перша Московсько-Константинопольська схизма завершилася. Проте, конфлікт між двома патріархатами не припинився.

Наслідки

У вересні 1996 року Священні Синоди обох Церков ухвалили списки парафій, які визначилися зі своєю юрисдикцією. Тільки два приходи не прийняли певного рішення. Тому термін мораторію було продовжено ще на 3 місяці. Питання ж про власність на церковне майно залишалося невирішеним. 


"[26]. 


2018 Московсько–Константинополський розкол

Той факт, що розкол 1996 р. по всій Естонії тривав всього три місяці, породив надії, що новий розкол може також бути коротким;15 жовтня 2018 року, митрополит  Іларіон, голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, наголосив в інтерв'ю, що Російська Православна Церква не визнає рішення Вселенського патріархату скасувати митрополію московського патріархату[27]

8 листопада 2000 року, в офіційній заяві Російської Православної Церкви описали цей розкол як «трагічно становище лютого-травня 1996 року, коли через розкольницькі дії Константинопольського Патріархату в Естонії православні християни Константинопольської та Російської Церков, що живуть по всьому світу в тісному духовному зв'язку, виявилися позбавленими спільного євхаристійного спілкування у єдиної Чаші Христової»[28]


Див. також

Посилання

  1. ↑ «Постановление Священного Синода и Высшего Церковного Совета Русской Православной Церкви о даровании автономии Эстонской Православной Церкви»(рос.)
  2. ↑ У травні 1922 року в Москві був арештований патріарх Тихон (Беллавін), звинувачений в опорі вилучення церковних цінностей.
  3. ↑ Послание Патриаршего Местоблюстителя Митрополита Московского Сергия Митрополиту Таллинскому и всея Эстонии Александру (1940 г.)(рос.)
  4. ↑ В подальшому кожна із сторін конфлікту буде по-своєму інтерпретувати юридичні наслідки акту патріарха Димитрія І: а) РПЦ вважає, що Константинопольський патріарх визнав Томос 1923 року недійсним і скасував його б) Вселенський патріархат вважає, що з 1978 року вказаний Томос став не чинним в зв'язку з тим, що він не міг тоді бути втілений у життя.
  5. ↑ а б в Цитата по: прот. Н.Балашов, прот. И.Прекуп «Мораль и право vs политическая целесообразность? Из истории церковно-государственных отношений в Эстонии»(рос.) — процитовано 12.12.2019
  6. ↑ Томос Святейшего Патриарха Московского и всея Руси Алексия II епископу Таллинскому и всея Эстонии Корнилию(рос.)
  7. ↑ а б Н.Бєлякова «Православная церковь в общественно-политической жизни прибалтийских государств» (у збірці «Православная церковь при новом патриархе» (під ред. О.Малашенка та С.Філатова) с.341-400) (рос.) — процитовано 12.12.2019
  8. ↑ Цит. по: Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви 1 марта 1996 года(рос.) — процитовано 12.12.2019
  9. ↑ а б Цит. по: «К вопросу о действиях Константинопольского Патриархата в связи с религиозной ситуацией на Украине и в Эстонии» — заява ВЗЦЗ РПЦ (рос.) — процитовано 12.12.2019
  10. ↑ М.Зоріна «К вопросу о Православной Церкви в Эстонии в конце XX века»
  11. ↑ «Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви 1 марта 1996 года»(рос.)
  12. ↑ а б в Патриарх Московский и всея Руси Алексий II. Письмо Патриарху Константинопольскому Варфоломею I(рос.)
  13. ↑ Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Из письма Патриарху Константинопольскому Варфоломею I 30 января 1996 года(рос.)
  14. ↑ Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Обращение к Предстоятелям Поместных Православных Церквей(рос.)
  15. ↑ Див.: Деяние Константинопольского Патриархата o возобновлении Патриаршего и Синодального Томоса 1923 года касательно Православной Эстонской Митрополии(рос.) або Patriarchal and Synodical Act concerning the reactivation of the Patriarchal and Synodical Tomos of 1923 regarding the Orthodox Metropolitanate of Estonia(англ.)
  16. ↑ Витяг з комюніке див.: Из коммюнике Верховного Секретариата и Священного Синода Вселенского Патриархата от 22 февраля 1996 года(рос.)
  17. ↑ Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Срочная телеграмма Патриарху Константинопольскому Варфоломею I(рос.)
  18. ↑ Див.: Журнал заседания Священного Синода Русской Православной Церкви от 23 февраля 1996 года(рос.)
  19. ↑ Патриарх Московский и всея Руси Алексий II Телеграмма Патриарху Константинопольскому Варфоломею I(рос.)
  20. ↑ Патриарх Московский и всея Руси Алексий II «Послание Преосвященному Корнилию, Архиепископу Таллинскому и всея Эстонии, пастырям, монашествующим и всем верным чадам Эстонской Апостольской Православной Церкви»(рос.)
  21. ↑ Letter of Ecumenical Patriarch Bartholomew to Patriarch Alexy of Moscow concerning the Orthodox in Estonia(англ.), переклад російською: «Константинопольский Патриарх Варфоломей направил ответное послание Патриарху Алексию II…»(рос.)
  22. ↑ «Меморандум Отдела внешних церковных сношений Московского Патриархата по церковному положению в Эстонии.» Сообщение для органов информации от 29.02.1996(рос.)
  23. ↑ «Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви 1 марта 1996 года»(рос.)
  24. ↑ «Заявление Государствшной Думы Федерального Собрания РФ „О нарушении прав православных верующих в Эстонии“»(рос.)
  25. ↑ Див.: «Эстонская Православная Церковь» у: Рональд Роберсон «Восточные Христианские Церкви»(рос.)
  26. ↑ communiqué of the Ecumenical Patriarchate on the autonomy of the Church of Estonia. www.orthodoxa.org. 24 February 1996. Процитовано 31 жовтня 2018.
  27. ↑ Constantinople’s annulment of 1686 decision counter to historic truth —Moscow Patriarchate. TASS (англ.). 15 October 2018. Процитовано 28 жовтня 2018.
  28. ↑ Заявление Священного Синода Русской Православной Церкви от 8 ноября 2000 года. patriarchia.ru (рос.). 12 November 2000. Процитовано 20 жовтня 2019.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Московсько-Константинопольська_схизма_(1996)&oldid=26806304