Перейти до вмісту

Олексій Михайлович: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
V.Ostap (обговорення | внесок)
503 редагування
в титулі використовували елінську назву - росії
MonxBot (обговорення | внесок)
Боти
28 420 редагувань
м Підстановка цитувань з попередньої версії статті (З правок: V.Ostap: https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олексій Михайлович&oldid=39096890 ;)
 
(Не показані 17 проміжних версій 11 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
{{Державний діяч
{{Державний діяч
|ім'я = Олексій Михайлович
|ім'я = Олексій Михайлович
⚫
|зображення = Alexis I of Russia (1670-1680s, GIM).jpg
|оригінал імені = {{lang-ru|Алексей Михайлович}}<br/>{{lang-chu|Алеѯі́й а҃ Мїха́иловичъ}}
⚫
|зображення = Kneaze Alexey Michailovitz.jpg
|ширина зображення =
|ширина зображення =
|підпис = Прижиттєвий портрет Олексія Михайловича, «Великого князя Московського», 1664
|підпис = Прижиттєвий портрет Олексія Михайловича, «Великого князя Московського», 1664
|титул = [[Государ, Цар і Великий князь всієї Росії]]
|титул = [[Государ, Цар і Великий князь всієї Русі]]<ref>Легітимність під сумнівом. На момент коронації законним монархом Московії був [[Владислав IV Ваза|Владислав Ваза]]</ref>
|під іменем =
|герб = Russian-coat-arm-1667.svg
|країна =
|періодпочаток = [[8 жовтня]] [[1645]]
|порядок = 9
|періодкінець = [[8 лютого]] [[1676]]
⚫
|попередник = [[Михайло I Федорович|Михаїл I]]
|прапор = Flag of the Tzar of Muscovia.svg
⚫
|наступник = [[Федір Олексійович|Федір ІІІ]]
|прапор2 = Russian-coat-arm-1667.svg
|порядок-жін =
|в шлюбі =
⚫
|діти =
|початок повноважень = [[14 липня]] [[1645]]
⚫
|династія =
|закінчення повноважень = [[8 лютого]] [[1676]]
⚫
|батько =
⚫
|попередник = [[Романов Михайло Федорович|Михайло I Федорович]]
⚫
|мати =
⚫
|наступник = [[Федір Олексійович|Федір III Олексійович]]
}}
|спадкоємець = Дмитро Олексійович (1648—1649);<br/>[[Олексій Олексійович]] (1654—1670);<br/>[[Федір Олексійович]] (1670—1676)
|співправитель1 = [[Олексій Олексійович]] (1656—1670)
⚫
|коронація =
|інші титули =
|віце-президент =
⚫
|партія =
|дата народження = 29.3.1629(19)
|місце народження =
|дата смерті = 18.2.1676(8)
|місце смерті = [[Москва]], [[Московське царство]]<ref name=":1">{{Cite web|title=Исторический рассказ или описание путешествия, совершенного в свите господина Кунраада фон-Кленка, чрезвычайного посла высокомощных генеральных штатов и его высочества принца Оранскаго к Его Величеству царю Московии|url=http://www.vostlit.info/Texts/rus14/Klenk/frametext4.htm|website=Вост. литература|accessdate=2020-12-05|last=Бальтазар Койэтт|first=пер. А. Ловягина|date=СПб. 1900|publisher=Посольство Кунраада фан-Кленка к царям Алексею Михайловичу и Феодору Алексеевичу|language=}}</ref>
|в шлюбі = [[Милославська Марія Іллівна|Марія Милославська]]<br/>[[Наришкіна Наталія Кирилівна|Наталія Наришкіна]]
|діти = [[Олексій Олексійович|Олексій]], [[Федір Олексійович|Федір]], [[Софія Олексіївна|Софія]], [[Іван V Олексійович|Іван]], [[Петро I Романов|Петро]], [[Наталія Олексіївна (дочка Олексія Михайловича)|Наталя]]
⚫
|династія = [[Романови]]
|батько = [[Романов Михайло Федорович|Михайло I Федорович]]
⚫
|мати =
|монограма = Imperial Monogram of Tsar Alexis of Russia.svg
|автограф =
|віросповідання=[[Російська православна церква|православ'я]]}}


'''Олексій Михайлович Романов''' ({{ДН|29|3|1629|19}}&nbsp;— {{ДС|18|2|1676|8}}<ref name=":1" />)&nbsp;— другий [[Московське царство|московський]] [[цар]] (1645—1676) із династії [[Романови]]х. Син царя Михайла Федоровича та його другої дружини Євдокії Лук'янівни Стрешнєвої. Батько [[Петро I Романов|Петра І]]. Повний титул: «Божою милістю Великий Государ, Цар і Великий князь, всієї Великої й Малої, й Білої Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних, і Північних [[Отчичі|отчич]] і [[дідич]], і спадкоємець, і государ, і власник» ({{lang-ru|Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель}}).
'''Олексій Михайлович Романов''' ({{ДН|29|3|1629|19}}&nbsp;— {{ДС|18|2|1676|8}}<ref name=":1">{{Cite web|title=Исторический рассказ или описание путешествия, совершенного в свите господина Кунраада фон-Кленка, чрезвычайного посла высокомощных генеральных штатов и его высочества принца Оранскаго к Его Величеству царю Московии|url=http://www.vostlit.info/Texts/rus14/Klenk/frametext4.htm|website=Вост. литература|accessdate=2020-12-05|last=Бальтазар Койэтт|first=пер. А. Ловягина|date=СПб. 1900|publisher=Посольство Кунраада фан-Кленка к царям Алексею Михайловичу и Феодору Алексеевичу|language=}}</ref>)&nbsp;— другий [[Московське царство|московський]] [[цар]] (1645—1676) із династії [[Романови]]х. Син царя Михайла Федоровича та його другої дружини Євдокії Лук'янівни Стрешнєвої. Батько [[Петро I Романов|Петра І]]. Повний титул: «Божою милістю Великий Государ, Цар і Великий князь, всієї Великої й Малої, й Білої Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних, і Північних [[Отчичі|отчич]] і [[дідич]], і спадкоємець, і государ, і власник» ({{lang-ru|Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель}}).


== Правління ==
== Правління ==
За царювання [[Олексій (ім'я)|Олексія]] Михайловича державний устрій [[Московська держава|Московської держави]] став набирати характеру абсолютизму. [[Соборне уложення 1649 року]] остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва<ref>Соборное уложение// в кн.: [http://starieknigi.info/liter/S.htm Собрание узаконений русского государства. Издание Е.&nbsp;П.&nbsp;Карновича. Том 1. Царствование Алексея Михайловича с 1649 по 1676 год.&nbsp;— Спб., 1874.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131005192417/http://starieknigi.info/liter/S.htm |date=2013-10-05 }}</ref>, Церковна реформа патріарха Никона ([[1666]]) викликала розкол Московської церкви (поява «[[Старообрядництво|старообрядництва]]») та жорстоку церковно-релігійну боротьбу.
За царювання [[Олексій (ім'я)|Олексія]] Михайловича державний устрій [[Московська держава|Московської держави]] став набирати характеру абсолютизму. [[Соборне уложення 1649 року|Соборне уложення]] 1649 року остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва<ref>Соборное уложение// в кн.: [http://starieknigi.info/liter/S.htm Собрание узаконений русского государства. Издание Е.&nbsp;П.&nbsp;Карновича. Том 1. Царствование Алексея Михайловича с 1649 по 1676 год.&nbsp;— Спб., 1874.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131005192417/http://starieknigi.info/liter/S.htm |date=2013-10-05 }}</ref>, Церковна реформа патріарха Никона (1666) викликала розкол Московської церкви (поява «[[Старообрядництво|старообрядництва]]») та жорстоку церковно-релігійну боротьбу.
[[Файл:Alexis of Russia (early 18 c, Syktyvkar).jpg|міні|ліворуч|Можливий портрет Олексія Михайловича. Невідомий художник, [[XVIII століття]]]]
[[Файл:Alexis of Russia (early 18 c, Syktyvkar).jpg|міні|ліворуч|Можливий портрет Олексія Михайловича. Невідомий художник, [[XVIII століття]]]]
Зовнішня політика Московського царства за Олексія Михайловича відзначалась активною експансією щодо сусідніх народів та країн, уклав [[Переяславська рада|Переяславський договір]] [[1654]] з Україною. Порушуючи умови договору, ще за життя [[Хмельницький Богдан|Богдана Хмельницького]] намагався здійснити ряд заходів, спрямованих на обмеження державних прав [[Україна|України]].
Зовнішня політика Московського царства за Олексія Михайловича відзначалась активною експансією щодо сусідніх народів та країн, уклав [[Переяславська рада|Переяславський договір]] 1654 з Україною. Порушуючи умови договору, ще за життя [[Хмельницький Богдан|Богдана Хмельницького]] намагався здійснити ряд заходів, спрямованих на обмеження державних прав [[Україна|України]].


У 1654—1656 і 1660—1667 роках вів [[Московсько-польська війна (1654—1667)|війну]] з [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]]. Зайнявши за допомогою козацьких полків всю [[Білорусь]] і [[Литва|Литву]], припинив подальші воєнні дії, які мали завершитись повним вигнанням шляхти Речі Посполитої з українських земель. Сподіваючись стати [[король|королем]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] і нехтуючи інтересами України, уклав [[Віленське перемир'я]] [[1656]]&nbsp;року<ref>[http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vilenske_peremiria_1656&abcvar=3&bbcvar=11 «Віленське перемир'я 1656» на сайті Інституту історії України НАНУ]</ref> В результаті [[Андрусівський мир|Андрусівського перемир'я]] [[1667]] [[Річ Посполита]] й [[Московське царство]] розділили між собою Україну по [[Дніпро (річка)|Дніпру]], [[Київ]] дістався Москві. [[Московсько-шведська війна (1656—1658)|Війна зі Швецією (1656-58)]] за вихід до [[Балтійське море|Балтійського моря]] закінчилася невдачею.
У 1654—1656 і 1660—1667 роках вів [[Московсько-польська війна (1654—1667)|війну]] з [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]]. Зайнявши за допомогою козацьких полків всю [[Білорусь]] і [[Литва|Литву]], припинив подальші воєнні дії, які мали завершитись повним вигнанням шляхти Речі Посполитої з українських земель. Сподіваючись стати [[король|королем]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] і нехтуючи інтересами України, уклав [[Віленське перемир'я]] 1656&nbsp;року<ref>[http://www.history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Vilenske_peremiria_1656&abcvar=3&bbcvar=11 «Віленське перемир'я 1656» на сайті Інституту історії України НАНУ]</ref> В результаті [[Андрусівський мир|Андрусівського перемир'я]] 1667 [[Річ Посполита]] й [[Московське царство]] розділили між собою Україну по [[Дніпро (річка)|Дніпру]], [[Київ]] дістався Москві. [[Московсько-шведська війна (1656—1658)|Війна зі Швецією]] (1656-58) за вихід до [[Балтійське море|Балтійського моря]] закінчилася невдачею.


Протягом 1670-х велися війни з [[Кримський півострів|Кримським ханством]] та [[Османська імперія|Османською імперією]], в яких Московії не вдалося пробитись до Чорного моря.
Протягом 1670-х велися війни з [[Кримський півострів|Кримським ханством]] та [[Османська імперія|Османською імперією]], в яких Московії не вдалося пробитись до Чорного моря.


Постійні воєнні дії та погіршення становища населення викликали бунти та повстання ([[1648]] та [[1662]] у [[Москва|Москві]], [[1650]] у [[Псков]]і і [[Новгород]]і), які були жорстоко придушені.
Постійні воєнні дії та погіршення становища населення викликали бунти та повстання (1648 та 1662 у [[Москва|Москві]], 1650 у [[Псков]]і і [[Новгород]]і), які були жорстоко придушені.


В передостанній рік царювання запланував масштабний військовий похід в Європу проти [[Голландська республіка|Генеральних Штатів Сполучених Нідерландів]], які очолював тоді [[Вільгельм III Оранський|Вільгельм ІІІ]] ([[Нідерландська мова|нід.]] ''Willem Hendrik)'', [[Нассауська династія|граф Нассауський]] ([[Російська мова|рос.]] ''граф Насовский'') та [[принц Оранський]], і [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]]. Похід, для якого московський цар у [[1675]] році зібрав 300-тисячне військо, міг внести суттєві зміни в територіальний розподіл Європи після [[Версальський мир|Версальського миру]].
В передостанній рік царювання запланував масштабний військовий похід в Європу проти [[Голландська республіка|Генеральних Штатів Сполучених Нідерландів]], які очолював тоді [[Вільгельм III Оранський|Вільгельм ІІІ]] ([[Нідерландська мова|нід.]] ''Willem Hendrik)'', [[Нассауська династія|граф Нассауський]] ([[Російська мова|рос.]] ''граф Насовский'') та [[принц Оранський]], і [[Священна Римська імперія|Священної Римської імперії]]. Похід, для якого московський цар у 1675 році зібрав 300-тисячне військо, міг внести суттєві зміни в територіальний розподіл Європи.


Священна Римська Імперія намагалася будь що, у 1675 році зняти напругу у дипломатичний спосіб, відправивши до московитів відразу два посольства в особі бранденбурзького посла Шультета і австрійських послів А.Ф. де Боттони та І.К. Терлінгерена ду Гусмана. Втім обидві місії були безуспішними самодержець у своєму рішенні залишився непохитним. Останню надію було покладено на нідерландське посольство Кунраада фан-Кленка, який зустрів звістку щодо провалу імператорського та бранденбургського послів в дорозі між Устюгом та Вологдою разом із повідомленням, що його буде прийнято ''«съ почетомъ не большимъ, чѣмъ съ тѣмъ, каковой былъ оказанъ господину Бореелю, т.е. съ почетомъ, меньшимъ противъ того, какъ принимаются теперь послы коронованныхъ особъ»'' (с. C-CI)<ref name=":1" />.
Священна Римська Імперія намагалася будь що, у 1675 році зняти напругу у дипломатичний спосіб, відправивши до московитів відразу два посольства в особі бранденбурзького посла Шультета і австрійських послів А. Ф. де Боттони та І.&nbsp;К.&nbsp;Терлінгерена ду Гусмана. Втім обидві місії були безуспішними самодержець у своєму рішенні залишився непохитним. Останню надію було покладено на нідерландське посольство Кунраада фан-Кленка, який зустрів звістку щодо провалу імператорського та бранденбургського послів в дорозі між Устюгом та Вологдою разом із повідомленням, що його буде прийнято ''«съ почетомъ не большимъ, чѣмъ съ тѣмъ, каковой былъ оказанъ господину Бореелю, т.е. съ почетомъ, меньшимъ противъ того, какъ принимаются теперь послы коронованныхъ особъ»'' (с. C-CI)<ref name=":1" />.


Кунрада фан-Кленка направили послом не випадково, бо він мав в Росії багато впливових знайомих. Кожен з них в даному питанні був на вагу золота, допомогаючи послу важливою інформацією. Втім це не допомогло, тому що Олексій Михайлович на перегмовинах 27 січня зайняв жорстку позицію, відхиливши геть пропозиції голландських вельмож. Як зауважив Кленк у листах до принца Оранського, царська відповідь була такою саме, як бранденбурзькому і римському посольствам. За підсумками зустрічі була призначена друга аудієнція на 29 січня (тому ця дата не може бути прийнята, як день смерті царя, як вважалося раніше), під час якої переговорів взагалі не було. Послам зачитали царський вирок і представили комісарів для залагодження подальшої справи.
Кунрада фан-Кленка направили послом не випадково, бо він мав в Росії багато впливових знайомих. Кожен з них в даному питанні був на вагу золота, допомогаючи послу важливою інформацією. Втім це не допомогло, тому що Олексій Михайлович на перегмовинах 27 січня зайняв жорстку позицію, відхиливши геть пропозиції голландських вельмож. Як зауважив Кленк у листах до принца Оранського, царська відповідь була такою саме, як бранденбурзькому і римському посольствам. За підсумками зустрічі була призначена друга аудієнція на 29 січня (тому ця дата не може бути прийнята, як день смерті царя, як вважалося раніше), під час якої переговорів взагалі не було. Послам зачитали царський вирок і представили комісарів для залагодження подальшої справи.


Втім у суботу, 8 лютого, о 7 годині вечора Великий Государ, Цар і Великий князь помер&nbsp;— за версією голландських лікарів (саме цей діагноз був офіційно прийнятий до недавнього часу), від цинги.
Втім у суботу, 8 лютого, о 7 годині вечора Великий Государ, Цар і Великий князь помер&nbsp;— за версією голландських лікарів (саме цей діагноз був офіційно прийнятий до недавнього часу), від цинги.


{{цитата| ''Что касается особенностей его болѣзни, доктора первоначальною причиною называли цынгу (обыкновенную у Московитовъ болѣзнь), къ которой нѣсколько лѣтъ тому назадъ присоединилась водянка; между тѣмъ никакимъ образомъ не удавалось убѣдить Его Величество, человѣка очень тучнаго, принять какія-нибудь лѣкарства. Незадолго передъ кончиною онъ немного простудился… Вслѣдствіе этого, при такой неумѣренности, нездоровье Его Царскаго Величества такъ усилилось, что потеряна была надежда на сохраненіе его жизни… (с. 431).'' <ref name=":1" />}}
{{цитата| ''Что касается особенностей его болѣзни, доктора первоначальною причиною называли цынгу (обыкновенную у Московитовъ болѣзнь), къ которой нѣсколько лѣтъ тому назадъ присоединилась водянка; между тѣмъ никакимъ образомъ не удавалось убѣдить Его Величество, человѣка очень тучнаго, принять какія-нибудь лѣкарства. Незадолго передъ кончиною онъ немного простудился… Вслѣдствіе этого, при такой неумѣренности, нездоровье Его Царскаго Величества такъ усилилось, что потеряна была надежда на сохраненіе его жизни… (с. 431).'' <ref name=":1" />}}


== Спадкоємці ==
== Спадкоємці ==
{{Див. також|Діти Олексія Михайловича}}
{{Див. також|Діти Олексія Михайловича}}
Відповідно до загальноприйнятої версії, у Олексія Михайловича було 16 дітей: 13 від першої дружини [[Милославська Марія Іллівна|Марії Милославської]] та троє від другої, [[Наришкіна Наталія Кирилівна|Наталії Наришкіної]]. За тїєю ж версією, якщо не рахувати малолітніх Івана та Петра, після смерті царя залишився лише один спадкоємець: Великий Князь [[Федір Олексійович]]. Втім, окремі дослідники, спираючись на іноземні першоджерела, останнім часом ставлять її під сумнів. Зокрема, йдеться про старшого брата Великого князя Олексія та молодшого Сімеона.
Відповідно до загальноприйнятої версії, у Олексія Михайловича було 16 дітей: 13 від першої дружини [[Милославська Марія Іллівна|Марії Милославської]] та троє від другої, [[Наришкіна Наталія Кирилівна|Наталії Наришкіної]]. За тїєю ж версією, якщо не рахувати малолітніх Івана та Петра, після смерті царя залишився лише один спадкоємець: Великий Князь [[Федір Олексійович]]. Втім, окремі дослідники, спираючись на іноземні першоджерела, останнім часом ставлять її під сумнів. Зокрема, йдеться про старшого брата Великого князя Олексія та молодшого Сімеона.


Так, член польського посольства Бернгард Таннер, який особисто відвідував Москву у 1678 році, згадує про трьох спадкоємців Олексія Михайловича, в тому числі&nbsp;— старого брата царевича Федора:
Так, член польського посольства Бернгард Таннер, який особисто відвідував Москву у 1678 році, згадує про трьох спадкоємців Олексія Михайловича, в тому числі&nbsp;— старого брата царевича Федора:
Рядок 75: Рядок 57:
}}</ref><br/>'''Описаніе путешествія польскаго посольства въ Москву въ 1678 году'''}}
}}</ref><br/>'''Описаніе путешествія польскаго посольства въ Москву въ 1678 году'''}}


Старшим братом Федора Олексійовича міг бути тільки [[Олексій Олексійович]]. Фраза Таннера про «чимало споров між вельможами при обранні» вказує, що мала місце якась смута, пов'язана з вибором спадкоємця і, ймовірно, відстороненням старшого царевича. Як відомо, під час обрання Федора Олексійовича було зачитано заповіт, нібито, його батька Царя Олексія «Ухвала про престолонаслідування» від 1674 року, в якому спадкоємцем оголошувався царевич Федір. Проте в цьому не було жодної необхідності, якщо б царевичу трон й так належав по старшинству. І навпаки: заповіт був конче потрібен, якщо його повнолітній брат був би живий.
Старшим братом Федора Олексійовича міг бути тільки [[Олексій Олексійович]]. Фраза Таннера про «чимало споров між вельможами при обранні» вказує, що мала місце якась смута, пов'язана з вибором спадкоємця і, ймовірно, відстороненням старшого царевича. Як відомо, під час обрання Федора Олексійовича було зачитано заповіт, нібито, його батька Царя Олексія «Ухвала про престолонаслідування» від 1674 року, в якому спадкоємцем оголошувався царевич Федір. Проте в цьому не було жодної необхідності, якщо б царевичу трон й так належав по старшинству. І навпаки: заповіт був конче потрібен, якщо його повнолітній брат був би живий.

== Родовід ==
{{Wikidata/Ancestors}}


== Див. також ==
== Див. також ==

Поточна версія на 16:40, 30 червня 2024

Олексій Михайлович
Олексій Михайлович
Олексій Михайлович
Прижиттєвий портрет Олексія Михайловича, «Великого князя Московського», 1664
Олексій Михайлович
Государ, Цар і Великий князь всієї Русі[1]
8 жовтня 1645 — 8 лютого 1676
Попередник: Михаїл I
Наступник: Федір ІІІ
 
Народження: 19 (29) березня 1629[2], 17 (27) березня 1629, 10 (20) березня 1629[3][4] або 29 березня 1629(1629-03-29)
Москва, Московське царство[5][6]
Смерть: 29 січня (8 лютого) 1676[3][4] (46 років) або 8 лютого 1676(1676-02-08) (46 років)
Москва, Московське царство[5][6]
Поховання: Архангельський собор
Країна: Московське царство
Релігія: православ'я
Рід: Романови
Батько: Романов Михайло Федорович[4][7][6]
Мати: Стрешнєва Євдокія Лук'янівнаd[4][7]
Шлюб: Милославська Марія Іллівна[2] і Наришкіна Наталія Кирилівна[2][3][…]
Діти: Софія Олексіївна[6], Петро I[6], Наталія Олексіївна (дочка Олексія Михайловича), Іван V Олексійович[9][10][6], Симеон Олексійовичd, Феодосія Олексіївна, Марія Олексіївна (царівна), Катерина Олексіївна, Олексій Олексійович, Марфа Олексіївна, Євдокія Олексіївнаd, Дмитро Олексійовичd, Федір Олексійович[6], Анна Олексіївнаd[11] і Theodora Alexiovna Romanovd[11]
Автограф:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Роботи у  Вікіджерелах

Олексій Михайлович Романов (19 (29) березня 1629(16290329) — 8 (18) лютого 1676[12]) — другий московський цар (1645—1676) із династії Романових. Син царя Михайла Федоровича та його другої дружини Євдокії Лук'янівни Стрешнєвої. Батько Петра І. Повний титул: «Божою милістю Великий Государ, Цар і Великий князь, всієї Великої й Малої, й Білої Росії самодержець, і багатьох держав і земель Східних і Західних, і Північних отчич і дідич, і спадкоємець, і государ, і власник» (рос. Божиею милостью Великий Государь Царь и Великий князь, всея Великия и Малыя и Белыя Росии самодержец, и многих государств и земель Восточных и Западных и Северных отчич и дедич и наследник и государь и обладатель).

Правління

[ред. | ред. код]

За царювання Олексія Михайловича державний устрій Московської держави став набирати характеру абсолютизму. Соборне уложення 1649 року остаточно закріпачувало селян та розширювало права дворянства і купецтва[13], Церковна реформа патріарха Никона (1666) викликала розкол Московської церкви (поява «старообрядництва») та жорстоку церковно-релігійну боротьбу.

Можливий портрет Олексія Михайловича. Невідомий художник, XVIII століття

Зовнішня політика Московського царства за Олексія Михайловича відзначалась активною експансією щодо сусідніх народів та країн, уклав Переяславський договір 1654 з Україною. Порушуючи умови договору, ще за життя Богдана Хмельницького намагався здійснити ряд заходів, спрямованих на обмеження державних прав України.

У 1654—1656 і 1660—1667 роках вів війну з Річчю Посполитою. Зайнявши за допомогою козацьких полків всю Білорусь і Литву, припинив подальші воєнні дії, які мали завершитись повним вигнанням шляхти Речі Посполитої з українських земель. Сподіваючись стати королем Речі Посполитої і нехтуючи інтересами України, уклав Віленське перемир'я 1656 року[14] В результаті Андрусівського перемир'я 1667 Річ Посполита й Московське царство розділили між собою Україну по Дніпру, Київ дістався Москві. Війна зі Швецією (1656-58) за вихід до Балтійського моря закінчилася невдачею.

Протягом 1670-х велися війни з Кримським ханством та Османською імперією, в яких Московії не вдалося пробитись до Чорного моря.

Постійні воєнні дії та погіршення становища населення викликали бунти та повстання (1648 та 1662 у Москві, 1650 у Пскові і Новгороді), які були жорстоко придушені.

В передостанній рік царювання запланував масштабний військовий похід в Європу проти Генеральних Штатів Сполучених Нідерландів, які очолював тоді Вільгельм ІІІ (нід. Willem Hendrik), граф Нассауський (рос. граф Насовский) та принц Оранський, і Священної Римської імперії. Похід, для якого московський цар у 1675 році зібрав 300-тисячне військо, міг внести суттєві зміни в територіальний розподіл Європи.

Священна Римська Імперія намагалася будь що, у 1675 році зняти напругу у дипломатичний спосіб, відправивши до московитів відразу два посольства в особі бранденбурзького посла Шультета і австрійських послів А. Ф. де Боттони та І. К. Терлінгерена ду Гусмана. Втім обидві місії були безуспішними самодержець у своєму рішенні залишився непохитним. Останню надію було покладено на нідерландське посольство Кунраада фан-Кленка, який зустрів звістку щодо провалу імператорського та бранденбургського послів в дорозі між Устюгом та Вологдою разом із повідомленням, що його буде прийнято «съ почетомъ не большимъ, чѣмъ съ тѣмъ, каковой былъ оказанъ господину Бореелю, т.е. съ почетомъ, меньшимъ противъ того, какъ принимаются теперь послы коронованныхъ особъ» (с. C-CI)[12].

Кунрада фан-Кленка направили послом не випадково, бо він мав в Росії багато впливових знайомих. Кожен з них в даному питанні був на вагу золота, допомогаючи послу важливою інформацією. Втім це не допомогло, тому що Олексій Михайлович на перегмовинах 27 січня зайняв жорстку позицію, відхиливши геть пропозиції голландських вельмож. Як зауважив Кленк у листах до принца Оранського, царська відповідь була такою саме, як бранденбурзькому і римському посольствам. За підсумками зустрічі була призначена друга аудієнція на 29 січня (тому ця дата не може бути прийнята, як день смерті царя, як вважалося раніше), під час якої переговорів взагалі не було. Послам зачитали царський вирок і представили комісарів для залагодження подальшої справи.

Втім у суботу, 8 лютого, о 7 годині вечора Великий Государ, Цар і Великий князь помер — за версією голландських лікарів (саме цей діагноз був офіційно прийнятий до недавнього часу), від цинги.

Что касается особенностей его болѣзни, доктора первоначальною причиною называли цынгу (обыкновенную у Московитовъ болѣзнь), къ которой нѣсколько лѣтъ тому назадъ присоединилась водянка; между тѣмъ никакимъ образомъ не удавалось убѣдить Его Величество, человѣка очень тучнаго, принять какія-нибудь лѣкарства. Незадолго передъ кончиною онъ немного простудился… Вслѣдствіе этого, при такой неумѣренности, нездоровье Его Царскаго Величества такъ усилилось, что потеряна была надежда на сохраненіе его жизни… (с. 431). [12]

Спадкоємці

[ред. | ред. код]
Див. також: Діти Олексія Михайловича

Відповідно до загальноприйнятої версії, у Олексія Михайловича було 16 дітей: 13 від першої дружини Марії Милославської та троє від другої, Наталії Наришкіної. За тїєю ж версією, якщо не рахувати малолітніх Івана та Петра, після смерті царя залишився лише один спадкоємець: Великий Князь Федір Олексійович. Втім, окремі дослідники, спираючись на іноземні першоджерела, останнім часом ставлять її під сумнів. Зокрема, йдеться про старшого брата Великого князя Олексія та молодшого Сімеона.

Так, член польського посольства Бернгард Таннер, який особисто відвідував Москву у 1678 році, згадує про трьох спадкоємців Олексія Михайловича, в тому числі — старого брата царевича Федора:

Царь Алексѣей имѣлъ отъ первой жены двухъ сыновей, изъ коихъ старшій былъ очень убогъ и жилъ постоянно въ монастырѣ, а второй – Ѳеодоръ Алексѣевичъ. По смерти первой жены Царь женился на другой, имѣлъ отъ нея сына и умеръ, оставивъ троихъ наслѣдниковъ. Самый старшій по убожеству не могъ наслѣдовать престолъ; наслѣдовалъ Ѳеодоръ Алексѣевичъ, хотя при избраніи и было немало споровъ между вельможами. [15]
Описаніе путешествія польскаго посольства въ Москву въ 1678 году

Старшим братом Федора Олексійовича міг бути тільки Олексій Олексійович. Фраза Таннера про «чимало споров між вельможами при обранні» вказує, що мала місце якась смута, пов'язана з вибором спадкоємця і, ймовірно, відстороненням старшого царевича. Як відомо, під час обрання Федора Олексійовича було зачитано заповіт, нібито, його батька Царя Олексія «Ухвала про престолонаслідування» від 1674 року, в якому спадкоємцем оголошувався царевич Федір. Проте в цьому не було жодної необхідності, якщо б царевичу трон й так належав по старшинству. І навпаки: заповіт був конче потрібен, якщо його повнолітній брат був би живий.

Родовід

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Легітимність під сумнівом. На момент коронації законним монархом Московії був Владислав Ваза
  2. ↑ а б в Алексей Михайлович // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 417–420.
  3. ↑ а б в Н. У. Алексей Михайлович // Энциклопедический лексикон — СПб: 1835. — Т. 1. — С. 491–495.
  4. ↑ а б в г К. Б.—Р. Алексей Михайлович // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 23–35.
  5. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118501909 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  6. ↑ а б в г д е ж Catalog of the German National Library
  7. ↑ а б Алексей Михайлович // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1911. — Т. 1. — С. 312–313.
  8. ↑ Наталья Кирилловна // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1897. — Т. XXa. — С. 673–674.
  9. ↑ Н. Павлов-Сильванский Иоанн V Алексеевич // Русский биографический словарь — СПб: 1897. — Т. 8. — С. 271–272.
  10. ↑ Н. П.-С. Иоанн V Алексеевич // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIIIа. — С. 694.
  11. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  12. ↑ а б в Бальтазар Койэтт, пер. А. Ловягина (СПб. 1900). Исторический рассказ или описание путешествия, совершенного в свите господина Кунраада фон-Кленка, чрезвычайного посла высокомощных генеральных штатов и его высочества принца Оранскаго к Его Величеству царю Московии. Вост. литература. Посольство Кунраада фан-Кленка к царям Алексею Михайловичу и Феодору Алексеевичу. Процитовано 5 грудня 2020.
  13. ↑ Соборное уложение// в кн.: Собрание узаконений русского государства. Издание Е. П. Карновича. Том 1. Царствование Алексея Михайловича с 1649 по 1676 год. — Спб., 1874. [Архівовано 2013-10-05 у Wayback Machine.]
  14. ↑ «Віленське перемир'я 1656» на сайті Інституту історії України НАНУ
  15. ↑ Бернгардъ Таннеръ. Описаніе путешествія польскаго посольства въ Москву в 1678 году. Москва, 1891.: Переводъ съ латинскаго, примѣчанія и приложенія И. Ивакина. с. 127.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Rodovid.org
link=[1]
Зовнішні відеофайли
Звідки Арабська в'язь на старих російських обладунках і зброї? на YouTube // Председатель СНТ. — 2021. — 15 липня. (рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олексій_Михайлович&oldid=42932196