Перший штучний супутник Землі: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м вікіфікація, оформлення
м Статтю додано до категорії Микита Хрущов
 
(Не показані 25 проміжних версій ще одного користувача)
Рядок 15: Рядок 15:
| Обертів = 1440
| Обертів = 1440
| Дата запуску = [[4 жовтня]] [[1957]]<br />19:28:34 [[UTC]]
| Дата запуску = [[4 жовтня]] [[1957]]<br />19:28:34 [[UTC]]
| Ракета-носій = [[Супутник (ракета-носій)|Спутнік]] 8К71ПС
| Ракета-носій = [[Супутник (ракета-носій)|Супутник]] 8К71ПС
| Номер запуску =
| Номер запуску =
| Космодром = [[Байконур]]
| Космодром = [[Байконур]]
Рядок 21: Рядок 21:
| Схід з орбіти = [[4 січня]] [[1958]]
| Схід з орбіти = [[4 січня]] [[1958]]
<!-- Технічні параметри -->
<!-- Технічні параметри -->
| Маса = 83,6
| Маса = 83,6 кг
| Розміри = максимальний діаметр 0,58 м
| Розміри = максимальний діаметр 0,58 м
| Потужність =
| Потужність =
Рядок 42: Рядок 42:
| Роздільна здатність =
| Роздільна здатність =
}}
}}
'''Перший штучний супутник Землі''' запущений на [[орбіта|орбіту]] в [[СРСР]] [[4 жовтня]] [[1957]] року. Кодове позначення супутника&nbsp;— ПС-1 (Простий Супутник-1). Запуск здійснювався з 5-го науково-дослідного полігону міністерства оборони СРСР «Тюра-Там» (що отримало згодом відкрите найменування космодром [[Байконур]]), за допомогою [[Супутник (ракета-носій)|ракети-носія «Супутник»]] ([[ракети-носії сімейства Р7|сімейства Р-7]]).
'''Перший штучний супутник Землі''' запущений на [[орбіта|орбіту]] в [[СРСР]] [[4 жовтня]] [[1957]] року. Кодове позначення супутника&nbsp;— ПС-1 (Простий Супутник-1). Запуск здійснювався з 5-го науково-дослідного полігону міністерства оборони СРСР «Тюра-Там» (що отримав згодом відкрите найменування космодром [[Байконур]]), за допомогою [[Супутник (ракета-носій)|ракети-носія «Супутник»]] ([[ракети-носії сімейства Р7|сімейства Р-7]]).


Над створенням штучного супутника [[Земля|Землі]] на чолі з основоположником практичної космонавтики [[Корольов Сергій Павлович|С.&nbsp;П.&nbsp;Корольовим]] працювали вчені [[Келдиш Мстислав Всеволодович|М.&nbsp;В.&nbsp;Келдиш]], М.&nbsp;К.&nbsp;Тихонравов, Н.&nbsp;З.&nbsp;Лідоренко, В.&nbsp;І.&nbsp;Лапко, Б.&nbsp;С.&nbsp;Чекунов і багато інших.
Над створенням штучного супутника [[Земля|Землі]] на чолі з основоположником практичної космонавтики [[Корольов Сергій Павлович|С.&nbsp;П.&nbsp;Корольовим]] працювали вчені [[Келдиш Мстислав Всеволодович|М.&nbsp;В.&nbsp;Келдиш]], М.&nbsp;К.&nbsp;Тихонравов, Н.&nbsp;З.&nbsp;Лідоренко, В.&nbsp;І.&nbsp;Лапко, Б.&nbsp;С.&nbsp;Чекунов.


== Супутник ==
== Опис ==
Корпус супутника складався з двох напівоболонок зі стикувальними шпангоутами, сполученими між собою 36 болтами. Герметичність стику забезпечувала гумова прокладка. У верхній напівоболонці розташовувалися дві антени, кожна з двох штирів 2,4&nbsp;м і 2,9&nbsp;м. Ззовні супутник виглядав як сфера, діаметром півметра, з чотирма антенами. На ньому було встановлено 2 радіопередавачі з джерелами живлення. Супутник не мав системи стабілізації, тому був неорієнтованим, а чотири антени рівномірно випромінювали радіохвилі на всі боки.
Корпус супутника складався з двох напівоболонок зі стикувальними шпангоутами, сполученими між собою 36 болтами. Герметичність стику забезпечувала гумова прокладка. У верхній напівоболонці розташовувалися дві [[антена|антени]], кожна з двох штирів 2,4&nbsp;м і 2,9&nbsp;м. Ззовні супутник виглядав як сфера, діаметром півметра, з чотирма антенами. На ньому було встановлено 2 [[радіопередавач]]і з джерелами живлення. Супутник не мав системи стабілізації, тому був неорієнтованим, а чотири антени рівномірно випромінювали радіохвилі на всі боки.


== Параметри польоту ==
== Параметри польоту ==
* Початок польоту&nbsp;— 4 жовтня 1957 в 19:28:34 за Грінвицьким часом
* Початок польоту&nbsp;— 4 жовтня 1957 в 19:28:34 за Грінвіцьким часом
* Закінчення польоту&nbsp;— 4 січня 1958
* Закінчення польоту&nbsp;— 4 січня 1958
* Маса апарату&nbsp;— 83,6 кг
* Маса апарата&nbsp;— 83,6 кг
* Максимальний діаметр&nbsp;— 0,58 м
* Максимальний діаметр&nbsp;— 0,58 м
* Нахил орбіти&nbsp;— 65,1°
* Нахил орбіти&nbsp;— 65,1°
Рядок 60: Рядок 60:
* Кількість обертів&nbsp;— 1440
* Кількість обертів&nbsp;— 1440


== Історія запуску ==
== Історія ==
[[Файл:Russia-Moscow-VDNH-Rocket_R-7-1.jpg|left|thumb|Копія Р-7 у Москві на ВДНХ]]
[[Файл:Russia-Moscow-VDNH-Rocket_R-7-1.jpg|left|thumb|Копія Р-7 у Москві на ВДНХ]]
Польоту першого супутника передувала титанічна робота радянських ракетних конструкторів на чолі з Сергієм Корольовим. Багато хто з них працював в «[[шарашка]]х». Попри це, вже в січні 1957 року Корольов направив доповідну записку в [[Рада Міністрів СРСР|Раду Міністрів СРСР]], де писав, що в квітні-червні 1957 року можуть бути підготовлені дві ракети в супутниковому варіанті, «і запущені відразу ж після перших вдалих пусків міжконтинентальної ракети». [[21 серпня]] [[1957]] здійснено другий успішний запуск, через 6 днів [[ТАСС]] повідомило про створення в СРСР [[міжконтинентальна балістична ракета|міжконтинентальної балістичної ракети]], і Корольов впритул зайнявся підготовкою до космічного запуску. Його колективу потрібно було поспішати, адже того ж року [[США]] також планували запуск першого штучного супутника.
В січні 1957 року Корольов направив доповідну записку в [[Рада Міністрів СРСР|Раду Міністрів СРСР]], де писав, що в квітні-червні 1957 року можуть бути підготовлені дві ракети в супутниковому варіанті «і запущені відразу ж після перших вдалих пусків міжконтинентальної ракети». [[21 серпня]] [[1957]] здійснено другий успішний запуск, через 6 днів [[ТАСС]] повідомило про створення в СРСР [[Міжконтинентальна балістична ракета|міжконтинентальної балістичної ракети]], і Корольов зайнявся підготовкою до космічного запуску. Того ж року [[США]] також планували запуск першого штучного супутника.


Спочатку передбачалося запустити важкий супутник з низкою наукових приладів&nbsp;— [[об'єкт Д]]. Однак роботи по ньому затягувалися, і було вирішено розробити дуже простий апарат з двома [[радіомаяк]]ами для проведення траєкторних вимірювань, а важкий супутник полетить наступного, 1958 року, в травні. Діапазон передавачів простого супутника був вибраний так, щоб стеження за супутником могли здійснювати [[радіоаматор]]и. Старання конструкторського бюро Корольова виявились успішними. [[4 жовтня]] о 22 годині 28 хвилин 34 секунди за московським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Грінвичем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з [[апогей|апогеєм]] 947&nbsp;км і [[перигей|перигеєм]] 288&nbsp;км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. «Біп! Біп!»&nbsp;— так звучали його позивні. На [[полігон]]і їх ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший у світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до [[4 січня]] 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60&nbsp;млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.
Спочатку передбачалося запустити важкий супутник з низкою наукових приладів&nbsp;— [[об'єкт Д]]. Однак роботи по ньому затягувалися, і було вирішено розробити дуже простий апарат з двома [[радіомаяк]]ами для проведення траєкторних вимірювань, а важкий супутник мав полетіти наступного, 1958 року, в травні. Діапазон передавачів простого супутника був вибраний так, щоб стеження за супутником могли здійснювати [[радіоаматор]]и.


[[4 жовтня]] о 21 годині 28 хвилин 34 секунди за київським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Гринвічем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з [[Апогей|апогеєм]] 947&nbsp;км і [[Перигей|перигеєм]] 288&nbsp;км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. На полігоні сигнал ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший у світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до [[4 січня]] 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60&nbsp;млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.
⚫
До спостережень за сигналами Супутника запросили всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал «Радіо» заздалегідь надрукував детальні рекомендаціі щодо прийому сигналів з космосу.<ref>В. Вахнин. Искусственные спутники Земли (справка для радиолюбителей-наблюдателей).//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 14-17</ref><ref>А. Казанцев. Наблюдения за радиосигналами с искусственных спутников Земли и их научное значение.//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 17-19</ref>

⚫
До спостережень за сигналами Супутника запросили всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал [[Радио|«Радіо»]] заздалегідь надрукував детальні рекомендації щодо прийому сигналів з космосу<ref>В. Вахнин. Искусственные спутники Земли (справка для радиолюбителей-наблюдателей).//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 14-17</ref><ref>А. Казанцев. Наблюдения за радиосигналами с искусственных спутников Земли и их научное значение.//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 17-19</ref>.

== Роль українців у запуску ==
[[Файл:Stamps 2007 Ukrposhta 859.jpg|альт=Супутник-1, Сергій Корольов і Валентин Глушко, зображені на українській поштовій марці, випущеній з нагоди 50-річчя запуску Супутника-1|міні|Супутник-1, [[Корольов Сергій Павлович|Сергій Корольов]] і [[Глушко Валентин Петрович|Валентин Глушко]], зображені на українській поштовій марці, випущеній з нагоди 50-річчя запуску Супутника-1]]
17 грудня 1954 року Головний Конструктор Радянського Союзу, українець і уродженець Житомира, [[Корольов Сергій Павлович|Сергій Корольов]], запропонував план з розробки штучного супутника Землі міністру оборонної промисловості Дмитру Устинову. Корольов передав йому звіт Михайла Тихонравова з оглядом подібних проєктів за кордоном. Тихонравов наголошував, що запуск орбітального супутника є неминучим етапом розвитку ракетобудування.

29 липня 1955 року президент США [[Дуайт Ейзенхауер|Ейзенхауер]] оголосив що під час [[Міжнародний геофізичний рік|Міжнародного Геофізичного Року]] (1957), Сполучені Штати запустять штучний супутник. Через тиждень, 8 серпня, Політбюро Комуністичної партії Радянського Союзу затвердило пропозицію з розробки штучного супутника.

За час розробки попередньо затверджений план із запуску складнішого супутника масою 1-1,4 тонни з науковим обладнанням на борту, відомого також як «Об'єкт Д», було замінено на простіший «Об'єкт ПС» ({{lang-ru|'''п'''ростейший '''с'''путник}}), з масою 83,6&nbsp;кг. Основними причинами змін стало бажання прискорити запуск і випередити США, а також нижчий специфічний імпульс двигунів ракети Р-7 (304 секунди замість планованих 309—310 секунд), що перешкоджало виведенню такого важкого об'єкта на орбіту.

Ракета [[Р-7]], яку Корольов обрав для запуску, була оснащена чотирма двигунами РД-107 і одним двигуном РД-108, спроектованими іншим талановитим українським інженером, одеситом [[Глушко Валентин Петрович|Валентином Глушком]].

Розробники, інженери і технічні працівники, які працювали над розробкою спостерігали за історичним запуском із командного пункту. Після успішного старту вони поїхали до мобільної радіостанції, щоб послухати радіосигнали, які передавав супутник. Інженери вичекали півтори години, щоб впевнитися, що супутник вийшов на орбіту і передавав сигнали, перед тим як Корольов зателефонував Першому секретареві ЦК КПРС [[Хрущов Микита Сергійович|Микиті Хрущову]].


== Значення польоту ==
== Значення польоту ==
Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до прийнятих на себе зобов'язань по [[Міжнародний геофізичний рік|Міжнародному геофізичному року]]. Супутник випромінював [[радіохвилі]] на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари [[іоносфера|іоносфери]], адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від шарів іоносфери, розташованих нижче зони максимальної іонізації іоносферних шарів.
Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до взятих на себе зобов'язань за [[Міжнародний геофізичний рік|Міжнародним геофізичним роком]]. Супутник випромінював [[радіохвилі]] на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари [[Іоносфера|іоносфери]], адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від шарів іоносфери, розташованих нижче зони максимальної іонізації іоносферних шарів.


Супутник мав набагато більше політичне значення. Його політ побачив весь світ. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про сильну технічну відсталість Радянського Союзу. Взагалі запуск першого супутника завдав великого удару престижу [[США]]. Буквально недавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи [[ППО]], і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат. Багато американських газет заздалегідь передбачали успіх США в космічній гонці, і ось «Нью-Йорк таймс» повідомляє: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише [[1 лютого]] [[1958]] року, коли з другої спроби запустили «[[Експлорер-1]]», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).
Супутник мав набагато більше політичне значення. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про значну технічну відсталість Радянського Союзу. Запуск першого супутника завдав потужного удару престижу [[США]]. Буквально нещодавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи [[ППО]], і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат.«[[Нью-Йорк Таймс]]» зазначила: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише [[1 лютого]] [[1958]] року, коли з другої спроби запустили «[[Експлорер-1]]», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).


== Відзнака ==
== Відзнака ==
Дата запуску вважається початком космічної ери людства, а в [[Російська Федерація|Російській Федерації]] оголошений як пам'ятний день Космічних військ. На честь цієї події [[1964]] року в [[Москва|Москві]] на проспекті Миру, біля [[ВДНГ (станція метро)|станції метро ВДНХ]] спорудили 99-метровий обеліск «Завойовникам космосу» у вигляді ракети, що злітає і залишає за собою вогняний шлейф. [[4 жовтня]] [[2007]] року, в день 50-річчя запуску ПС-1, в місті [[Корольов (місто)|Корольові]] відкрився пам'ятник першому штучному супутнику Землі.
Дата запуску вважається початком космічної ери людства, а в [[Росія|Російській Федерації]] оголошений як пам'ятний день Космічних військ. На честь цієї події 1964 року в [[Москва|Москві]] на проспекті Миру, біля [[ВДНХ (станція метро)|станції метро ВДНХ]] спорудили 99-метровий обеліск «Завойовникам космосу» у вигляді ракети, що злітає і залишає за собою вогняний шлейф. [[4 жовтня]] 2007 року, в день 50-річчя запуску ПС-1, в місті [[Корольов (місто)|Корольові]] відкрився пам'ятник першому штучному супутнику Землі.


== Див. також ==
== Див. також ==
{{Портал|Космонавтика}}
{{Портал|Космонавтика}}
* [[Список космічних запусків]]
* [[Список космічних запусків]]
* [[Всесвітній тиждень космосу]]


== Примітки ==
== Примітки ==
Рядок 86: Рядок 101:
{{Програма Супутник}}
{{Програма Супутник}}
{{Космічні запуски 1957 року}}
{{Космічні запуски 1957 року}}
{{Бібліоінформація}}


⚫
[[Категорія:Історія космонавтики]]
[[Категорія:Космонавтика 1957]]
[[Категорія:Космонавтика СРСР]]
[[Категорія:Космонавтика СРСР]]
[[Категорія:Винаходи СРСР]]
[[Категорія:Програма «Супутник»]]
[[Категорія:Штучні супутники Землі]]
[[Категорія:Штучні супутники Землі]]
[[Категорія:1957]]
[[Категорія:Микита Хрущов]]
⚫
[[Категорія:Історія космонавтики]]

{{Link FA|lv}}

Поточна версія на 14:20, 8 грудня 2023

Перший штучний супутник Землі
Перший у світі штучний супутник Землі
Основні параметри
Повна назваПростий Супутник-1 (ПС-1)
COSPAR ID1957-001B
NORAD ID00002
ВиготівникОКБ-1
Тип апаратаорбітальний
Штучний супутникЗемлі
Обертів1440
Дата запуску4 жовтня 1957
19:28:34 UTC
Ракета-носійСупутник 8К71ПС
КосмодромБайконур
Тривалість польоту92 доби
Схід з орбіти4 січня 1958
Технічні параметри
Маса83,6 кг
Розміримаксимальний діаметр 0,58 м
Орбітальні дані
Нахил орбіти65,1°
Період обертання96,7 хвилини
Апоцентр947 км
Перицентр228 км

Перший штучний супутник Землі запущений на орбіту в СРСР 4 жовтня 1957 року. Кодове позначення супутника — ПС-1 (Простий Супутник-1). Запуск здійснювався з 5-го науково-дослідного полігону міністерства оборони СРСР «Тюра-Там» (що отримав згодом відкрите найменування космодром Байконур), за допомогою ракети-носія «Супутник» (сімейства Р-7).

Над створенням штучного супутника Землі на чолі з основоположником практичної космонавтики С. П. Корольовим працювали вчені М. В. Келдиш, М. К. Тихонравов, Н. З. Лідоренко, В. І. Лапко, Б. С. Чекунов.

Опис

[ред. | ред. код]

Корпус супутника складався з двох напівоболонок зі стикувальними шпангоутами, сполученими між собою 36 болтами. Герметичність стику забезпечувала гумова прокладка. У верхній напівоболонці розташовувалися дві антени, кожна з двох штирів 2,4 м і 2,9 м. Ззовні супутник виглядав як сфера, діаметром півметра, з чотирма антенами. На ньому було встановлено 2 радіопередавачі з джерелами живлення. Супутник не мав системи стабілізації, тому був неорієнтованим, а чотири антени рівномірно випромінювали радіохвилі на всі боки.

Параметри польоту

[ред. | ред. код]
  • Початок польоту — 4 жовтня 1957 в 19:28:34 за Грінвіцьким часом
  • Закінчення польоту — 4 січня 1958
  • Маса апарата — 83,6 кг
  • Максимальний діаметр — 0,58 м
  • Нахил орбіти — 65,1°
  • Період обертання — 96,7 хвилини
  • Перигей — 228 км
  • Апогей — 947 км
  • Кількість обертів — 1440

Історія

[ред. | ред. код]
Копія Р-7 у Москві на ВДНХ

В січні 1957 року Корольов направив доповідну записку в Раду Міністрів СРСР, де писав, що в квітні-червні 1957 року можуть бути підготовлені дві ракети в супутниковому варіанті «і запущені відразу ж після перших вдалих пусків міжконтинентальної ракети». 21 серпня 1957 здійснено другий успішний запуск, через 6 днів ТАСС повідомило про створення в СРСР міжконтинентальної балістичної ракети, і Корольов зайнявся підготовкою до космічного запуску. Того ж року США також планували запуск першого штучного супутника.

Спочатку передбачалося запустити важкий супутник з низкою наукових приладів — об'єкт Д. Однак роботи по ньому затягувалися, і було вирішено розробити дуже простий апарат з двома радіомаяками для проведення траєкторних вимірювань, а важкий супутник мав полетіти наступного, 1958 року, в травні. Діапазон передавачів простого супутника був вибраний так, щоб стеження за супутником могли здійснювати радіоаматори.

4 жовтня о 21 годині 28 хвилин 34 секунди за київським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Гринвічем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з апогеєм 947 км і перигеєм 288 км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. На полігоні сигнал ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший у світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до 4 січня 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60 млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.

До спостережень за сигналами Супутника запросили всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал «Радіо» заздалегідь надрукував детальні рекомендації щодо прийому сигналів з космосу[1][2].

Роль українців у запуску

[ред. | ред. код]
Супутник-1, Сергій Корольов і Валентин Глушко, зображені на українській поштовій марці, випущеній з нагоди 50-річчя запуску Супутника-1
Супутник-1, Сергій Корольов і Валентин Глушко, зображені на українській поштовій марці, випущеній з нагоди 50-річчя запуску Супутника-1

17 грудня 1954 року Головний Конструктор Радянського Союзу, українець і уродженець Житомира, Сергій Корольов, запропонував план з розробки штучного супутника Землі міністру оборонної промисловості Дмитру Устинову. Корольов передав йому звіт Михайла Тихонравова з оглядом подібних проєктів за кордоном. Тихонравов наголошував, що запуск орбітального супутника є неминучим етапом розвитку ракетобудування.

29 липня 1955 року президент США Ейзенхауер оголосив що під час Міжнародного Геофізичного Року (1957), Сполучені Штати запустять штучний супутник. Через тиждень, 8 серпня, Політбюро Комуністичної партії Радянського Союзу затвердило пропозицію з розробки штучного супутника.

За час розробки попередньо затверджений план із запуску складнішого супутника масою 1-1,4 тонни з науковим обладнанням на борту, відомого також як «Об'єкт Д», було замінено на простіший «Об'єкт ПС» (рос. простейший спутник), з масою 83,6 кг. Основними причинами змін стало бажання прискорити запуск і випередити США, а також нижчий специфічний імпульс двигунів ракети Р-7 (304 секунди замість планованих 309—310 секунд), що перешкоджало виведенню такого важкого об'єкта на орбіту.

Ракета Р-7, яку Корольов обрав для запуску, була оснащена чотирма двигунами РД-107 і одним двигуном РД-108, спроектованими іншим талановитим українським інженером, одеситом Валентином Глушком.

Розробники, інженери і технічні працівники, які працювали над розробкою спостерігали за історичним запуском із командного пункту. Після успішного старту вони поїхали до мобільної радіостанції, щоб послухати радіосигнали, які передавав супутник. Інженери вичекали півтори години, щоб впевнитися, що супутник вийшов на орбіту і передавав сигнали, перед тим як Корольов зателефонував Першому секретареві ЦК КПРС Микиті Хрущову.

Значення польоту

[ред. | ред. код]

Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до взятих на себе зобов'язань за Міжнародним геофізичним роком. Супутник випромінював радіохвилі на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари іоносфери, адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від шарів іоносфери, розташованих нижче зони максимальної іонізації іоносферних шарів.

Супутник мав набагато більше політичне значення. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про значну технічну відсталість Радянського Союзу. Запуск першого супутника завдав потужного удару престижу США. Буквально нещодавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи ППО, і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат.«Нью-Йорк Таймс» зазначила: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише 1 лютого 1958 року, коли з другої спроби запустили «Експлорер-1», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).

Відзнака

[ред. | ред. код]

Дата запуску вважається початком космічної ери людства, а в Російській Федерації оголошений як пам'ятний день Космічних військ. На честь цієї події 1964 року в Москві на проспекті Миру, біля станції метро ВДНХ спорудили 99-метровий обеліск «Завойовникам космосу» у вигляді ракети, що злітає і залишає за собою вогняний шлейф. 4 жовтня 2007 року, в день 50-річчя запуску ПС-1, в місті Корольові відкрився пам'ятник першому штучному супутнику Землі.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Перший штучний супутник Землі
  1. ↑ В. Вахнин. Искусственные спутники Земли (справка для радиолюбителей-наблюдателей).//«Радио», 1957, № 6, с. 14-17
  2. ↑ А. Казанцев. Наблюдения за радиосигналами с искусственных спутников Земли и их научное значение.//«Радио», 1957, № 6, с. 17-19
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Перший_штучний_супутник_Землі&oldid=41094121