Перегляд вихідного коду сторінки Ь

{{Кирилиця
|Заголовок=М'який знак
|Зображення=[[Файл:Cyrillic letter Soft Sign.png]]
|uuc=042c|ulc=044c}}

'''ь''' ('''м'який знак'''<ref>{{ВТССУМ|М'який}}</ref><ref>{{СУМ-11|М'який}}</ref> або '''знак м'якшення'''<ref>{{СУМ-20|М'який}}</ref>, [[архаїзм|заст.]] '''є́рик'''<ref>{{СУМ-11|Єрик}}</ref>, '''є́рчик''', в [[Галичина|Галичині]] '''їр'''<ref>{{Грінченко|Їр|21637-jir.html#show_point}}</ref>) — [[літера]] [[Кирилиця|кириличної]] [[Абетка|абетки]]. У більшості сучасних [[Абетка|абеток]], котрі використовують [[Кирилиця|кирилицю]], не передає окремого [[Звук|звука]], а слугує для позначення пом'якшення попереднього приголосного, або (рідше) як розділовий знак.

== Історія ==
У [[староцерковнослов'янська мова|старо-]] і [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янській абетках]] носить назву '''ѥрь''' ({{Comment|ст.-сл.|староцерковнослов’янський правопис}}) або '''єрь''' ({{Comment|ц.-сл.|сучасний церковнослов’янський правопис}}), значення якого невідоме.

У сучасній церковнослов'янській [[кирилиця|кирилиці]] є 31-ю літерою за порядком і має вигляд [[Файл:Early Cyrillic letter Yeri.png|30px]]; у [[глаголиця|глаголиці]] за порядком 32-га, має вигляд [[Файл:Glagolitic yerj.svg|20px]]. Числового значення не має. За походженням може являти собою видозмінену літеру [[Файл:Early Cyrillic letter Onu.png|30px]] («[[О|он]]»)

== Звук ь ==
{{Основна стаття|Редуковані голосні}}
У старослов'янській мові літери [[Файл:Early Cyrillic letter Yeri.png|30px]] і [[Файл:Glagolitic yerj.svg|20px]] використовувалися для позначення редукованого голосного [ĭ]. Цей звук був успадкований старослов'янською і іншими слов'янськими мовами (зокрема, давньоруською) з [[праслов'янська мова|праслов'янського мовного стану]], де він має [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейське]] походження&nbsp;– від короткого [ĭ]. Це підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом [[індоєвропейські мови|споріднених мов]]: праслов. ''*lьnъ'' («льон»)&nbsp;– {{lang-lt|lĭnas}}, праслов. ''*vьdova'' («вдова»)&nbsp;– {{lang-la|vĭdua}}<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 75</ref>, праслов. ''*gostь'' («гість»)&nbsp;— {{lang-la|hostĭs}} («ворог»). На початку II тисячоліття нашої ери почався процес занепаду редукованих: у сильній позиції [ĭ] збігся з [e], у слабкій (наприклад, наприкінці слів)&nbsp;– зник. Але оскільки перед [ĭ] (як і перед іншими голосними переднього ряду) приголосний пом'якшувався і ця м'якість зберігалась і після втрати редукованих, то [[Файл:Early Cyrillic letter Yeri.png|30px]], переставши означати окрему фонему, став показником цієї м'якості попереднього приголосного<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 65-67</ref>.

== Українська абетка ==
'''ь''' — тридцять перша [[літера]] [[Українська абетка|української абетки]]. У сучасній українській мові не має окремого звука, використовується для позначення м'якості попередньої приголосної або роздільної вимови приголосної та йотованої голосної: ''тін'''ь''''', ''сіл'''ь'''с'''ь'''кий'', ''Н'''ь'''ютон''.

Із другої половини [[XIX століття]] і до початку 90-х років [[XX]] столітті м'який знак був останньою літерою української абетки. Такий порядок вперше застосовано в [[Желехівка|системі Желехівського]], де '''ь''' та [[апостроф]] вважались не літерами, а знаками, і розміщувались після всіх літер.

=== Історичне вживання ь ===
Тривалий час м'який знак вживався в українському письмі етимологічно&nbsp;— на місці [[праслов'янська мова|праслов'янського]] ''*ь''. У більшості українських правописів «ь» писали після шиплячих, губних і «р»&nbsp;— у позиціях, де він зараз не вживається (''бачь, кобзарь, монастирь, царь''). Наприклад, прикінцеве ''-рь'' прийнято у «[[Словарь української мови|Словарі української мови]]» Б. Грінченка. [[Харківський правопис|Харківським правописом]] написання «ь» у цих позиціях скасоване&nbsp;— з огляду на те, що губні приголосні, прикінцеві шиплячі і прикінцевий «р» стверділи у більшості українських діалектів.

=== Сучасні правила вживання ===
{{Основна стаття|Правила вживання м'якого знака в українській мові}}
'''Коли пишеться ь'''

Знаком '''ь''' позначається м'якість приголосних звуків<ref name="УП16">{{harvcoltxt|Український правопис|2015|p=§16}}</ref>.

# '''ь''' пишеться:
#: а) після м'яких '''[[д]]''', '''[[т]]''', '''[[з]]''', '''[[с]]''', '''дз''', '''[[ц]]''', '''[[л]]''', '''[[н]]''' у кінці слова та складу:
#:: ''вісь, ґедзь, кінь, мідь, наморозь, палець, суть, швець; близько, восьмий, ганьба, Грицько, дядько, кільце, молотьба''<ref name="УП16"/>;
#: б) після м'яких приголосних у середині складу перед '''о''':
#:: ''дьоготь, дзьоб, льон, сьомий, трьох, тьохкати''<ref name="УП16"/>.
#: Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. §&nbsp;93; у прізвищах&nbsp;— §&nbsp;104, п. 9, 12, а; у географічних назвах&nbsp;— §&nbsp;109, п. 9.
# Зокрема, ь пишеться:
#: а) у словах на:
#:: 1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: ''близький, вузький, волинський, донецький; близькість, людськість; близько, військо, багацько; по-французькому (по-французьки), по-українському (по-українськи), по-німецькому (по-німецьки)''.
#: Примітка. У словах баский, боязкий, в'язкий, дерзкий, жаский, ковзкий, плаский (плоский), порский, різкий і похідних утвореннях: боязкість, в'язкість, баско, різко тощо знак м'якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-;

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: ''рученька, батенько, голівонька, соколонько; гарненький, малесенький, свіжісінький, тонюсінький'';
б) після м'якого л перед наступним приголосним: ''їдальня, кільце, ковальський, пальці, рибальство, сільський, спільник''.

Примітка. Не ставиться м'який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: ''балка&nbsp;— балці, галка&nbsp;— галці, галченя, монголка&nbsp;— монголці, Наталка&nbsp;— Наталці, Наталчин, рибалка&nbsp;— рибалці, рибалчин, спілка&nbsp;— спілці, спілчанський''; але: ''Галька&nbsp;— Гальці, Гальчин'';

в) у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м'якої групи I відміни й середнього роду на -нн(я), /21/ -ц(е) II відміни: ''друкарень, їдалень, крамниць, матриць, пісень, робітниць, стаєнь; бажань, знань, кілець, місць, сердець і серць'';
г) у дієслівних формах дійсного та наказового способу: ''будить, будять, здається, косить, косять, коситься, робить, роблять, робиться, ходить, ходять; будь, будьте, винось, виносьте, виносься, кинь, киньте, стань, станьте, трать, тратьте'' (див. ще §&nbsp;83, прим. 1).

Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження та у власних назвах див. §&nbsp;93; §&nbsp;109, п. 9.

'''Коли ь не пишеться'''

Знак м'якшення не пишеться<ref name="УП17">{{harvcoltxt|Український правопис|2015|p=§17}}</ref>:

# Після '''р''' у кінці складу або слова<ref name="УП17"/>:
#:: ''вірте, кобзар, лікар, перевір, секретар, тепер, школяр, Харків''.
# Після '''н''' перед '''ж''', '''ч''', '''ш''', '''щ''' та перед суфіксами '''-ств(о)''', '''-ськ(ий)'''<ref name="УП17"/>:
#:: ''інженер, інший, кінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, громадянський, освітянський, селянський; громадянство, селянство.''
#: Але: ''бриньчати, доньчин, няньчин, няньчити'' та ін., бо в твірних іменниках між приголосними виступає '''ь'''<ref name="УП17"/>:
#:: ''бренькіт, донька, нянька''.
# Після м'яких приголосних, крім л, якщо за ними йдуть інші м'які приголосні<ref name="УП17"/>:
#:: ''вінця, кінцівка, користю, ланцюжок, радість, світ, свято, слід, сміх, сніг, сніп, сьогодні, танцювати, щастя;''
#: але: ''різьбяр (і різьбар), тьмяний'' і похідні від них<ref name="УП17"/>.
#: Примітка. Коли ь уживається у формі називного відмінка іменника, то він зберігається й у всіх інших відмінках; коли ж у називному відмінку його нема, то й в інших відмінках він не пишеться; пор.: ''Галька&nbsp;— Гальці, дівчинонька&nbsp;— дівчиноньці, письмо&nbsp;— на письмі, редька&nbsp;— редьці''; але: ''галка&nbsp;— галці, сторінка&nbsp;— сторінці, пасмо&nbsp;— у пасмі''.
# Після '''л''' в іменникових суфіксах '''-алн(о)''', ''-илн(о)''<ref name="УП17"/>:
#:: ''держално, пужално, ціпилно'';
#: але в зменшених формах '''ь''' пишеться<ref name="УП17"/>:
#:: ''держальце, пужальце''.
# Між подовженими м'якими приголосними<ref name="УП17"/>:
#:: ''буття, волосся, галуззя, гіллястий, життя, каміння, ллється, приладдя, сіллю''.
# Після '''д''', '''н''', '''т''' перед суфіксами -'''ченк(о)''', -'''чук''', -'''чишин'''<ref name="УП17"/>:
#:: ''безбатченко, Панченко, Федченко; Радчук, Степанчук; Гринчишин, Федчишин;''
#: але після '''л''' пишеться '''ь'''<ref name="УП17"/>:
#:: ''Михальченко, Михальчук.''
# Після '''ц''' у кінці слів&nbsp;— іменників чоловічого роду іншомовного походження<ref name="УП17"/>:
#:: ''Галац, кварц, палац, паяц, Суец, шприц, а також у деяких вигуках: бац, буц, гоц, клац''.

== В інших кириличних абетках ==

=== Для слов'янських мов ===
'''Російська мова'''<br/>У російській абетці «ь» використовується:
* Для позначення пом'якшення приголосного, яке може грати сенсорозрізнювальну роль (''граб&nbsp;— грабь, кров&nbsp;— кровь, лад&nbsp;— ладь, вяз&nbsp;— вязь, мол&nbsp;— моль, лом&nbsp;— ломь, кон&nbsp;— конь, цеп&nbsp;— цепь, жар&nbsp;— жарь, вес&nbsp;— весь, бит&nbsp;— бить, граф&nbsp;— графь'');
* Для позначення роздільного читання приголосних з голосними. Літери для голосних «[[е]]», «[[ё]]», «[[ю]]», «[[Я (літера)|я]]», «[[и]]» при цьому читаються йотовано («и» може не йотуватися), іноді йотуються й інші голосні (''каньон''&nbsp;— [кан’јон]);
* За традицією пишеться після шиплячих, хоча з фонетичного погляду це є зайвим: бо в російській мові звуки [[Глухий заясенний африкат|[t͡ʃ]]] і [[Глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний|[ɕ]]] (позначувані літерами «ч» і «щ»)&nbsp;— завжди м'які, а [[Дзвінкий заясенний фрикативний|[ʒ]]] і [[Глухий заясенний фрикативний|[ʃ]]] («ж» і «ш»)&nbsp;— завжди тверді. М'який знак після шиплячих присутній:
** У закінченнях іменників жіночого роду (''рожь, ночь, печь, тушь'');
** У закінченнях наказового способу дієслів (''режь, жарь'');
** У закінченнях форм дієслова другої особи однини (''знаешь, дашь'');
** У деяких прислівниках (''настежь, наотмашь'');
** У закінченнях інфінітива деяких дієслів (''печь, стричь, беречь'');
** У деяких частках (''лишь, вишь, бишь'');
* Після «[[г]]», «[[к]]», «[[х]]» трапляється лише в запозиченнях (''Алигьери, кьянти, Донахью'');
* Після «[[ц]]» теж трапляється лише в запозиченнях (''Замосць''). Як і після шиплячих, після «ц» не має фонетичного сенсу, бо звук [[Глухий ясенний африкат|[t͡s]]] у російській мові завжди твердий.

Серед пропозицій щодо реформи російського правопису, що висувалися початку XX&nbsp;ст. (багато ідей використані у реформі 1917—1918) були присутні й такі, що приписували скасувати вживання «ь» після шиплячих, але у правопис 1918 року це правило не увійшло. Питання зайвості «ь» після шиплячих порушували й пізніше: на початку 1960-х, але це не призвело до реформ російської орфографії.

'''Церковнослов'янська мова'''<br/>Правила написання «ь» у церковнослов'янській в цілому тотожні правилам російського правопису, але з деякими відмінностями:
* У закінченнях «ь» пишеться не тільки в іменників жіночого роду, але й чоловічого ('''мечь, хвощь''')
* У закінченнях коротких пасивних дієприкметників&nbsp;— для відрізнення від діслівних форм ('''мы видимъ''', але '''онъ видимь'''&nbsp;— «він видимий»),
* У закінченнях коротких дієприкметників і прикметників у називному відмінку ('''творящь'''), у той час як ъ є показником знахідного відмінка ('''творящъ''');
* Між приголосними вживання «ь» факультативне, тобто припускає варіанти ('''тма'''/'''тьма''', '''сотворшая'''/'''сотворьшая''')

У деяких випадках у книгах старого друку замість «ь» могли ставити надрядковий знак&nbsp;— «єрокъ», але у новоцерковнослов'янській мові (з XVII&nbsp;ст.) «єрокъ» замінює лише літеру «ъ».

'''Білоруська мова'''<br/>У білоруському правописі вживання м'якого знака в цілому тотожнє російському. У [[тарашкевиця|тарашкевиці]] вживається частіше: цей правопис білоруської мови вимагає зазначати м'якість кожного звука (яка в «[[наркомівка|наркомівці]]» розуміється сама по собі&nbsp;— якщо останній приголосний м'який).

'''Болгарська мова'''<br/>До 1944 року «ь» у болгарському правописі вживався за традицією в тих словах, де він колись означав пом'якшення попереднього приголосного (наприклад, ''царь''). Зараз ці слова, як і в українській мові, пишуться без «ь» (''цар''), проте, пом'якшення зберігається у формах похідних дієслів (''царя, царят''). Зараз м'який знак вживається здебільшого після приголосних&nbsp;— у сполученні «ьо».

'''Сербська мова'''<br/>У сербському правописі м'який знак використовувався до реформ [[Вук Караджич|Вука Караджича]], хоча не завжди означав м'якість приголосних. У сучасній сербській кирилиці ([[вуковиця|вуковиці]]) як окремий знак відсутній, але є складовою частиною деяких букв-лігатур, що позначають пом'якшені приголосні&nbsp;— «[[љ]]», «[[њ]]». Для позначення інших м'яких приголосних використовують літери «[[ђ]]», «[[Ј (кирилиця)|j]]», «[[ћ]]».

'''Македонська мова'''<br/>У сучасному македонському правописі, створеному за сербським зразком у 1944—1945&nbsp;р.р., літера «ь» також відсутня.

=== Абетки для неслов'янських мов ===
* У молдавській кирилиці трапляється наприкінці слова і вживається для позначення пом'якшення попереднього приголосного (у латинському варіанті абетки його функцію виконує «[[I (латиниця)|i]]»).
* В абетках багатьох [[кавказькі мови|кавказьких мов]]&nbsp;— у складі [[диграф]]ів Аь, Гь, Жь, Кь, Ль, Оь, Уь, Хь, Юь, Яь. Літери для голосних з наступним «ь» відповідають літерам з [[трема|тремою]] у латинському варіанті абетки: Ä, Ö, Ü, Yü, Yä.
* В абетці для [[якутська мова|якутської мови]]&nbsp;— у складі диграфів Дь, Нь.
* В абетці для [[абазинська мова|абазинської мови]]&nbsp;— у складі триграфів Гъь, Джь, Къь, Кӏь
* В абетці для [[лакська мова|лакської мови]]&nbsp;— у складі тетраграфа Хьхь
* В абетці кільдінської саамської мови ([[саамські мови]])

До 1998 року входив до абетки [[таджицька мова|таджицької мови]].

Окрім того, «ь» входив до так званого [[яналіф]]у або «нової тюркської абетки»&nbsp;— абетки на латинській основі, що вживалася у 1920-1930-х для низки мов СРСР. Там він позначав звук [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]].

== Інше використування ==
Знак «ь» використовують у лінгвістичній реконструкції для [[праслов'янська мова#Транскрипція|транскрипції праслов'янської мови]]&nbsp;— він передає [[редуковані голосні|редукований голосний]] [ĭ]. Слід зауважити, що попередній приголосний читається твердо&nbsp;— для позначення м'яких приголосних у транскрипції за необхідності застосовують [[апостроф]]. Цікаво, що в старослов'янському письмі, коли знак «ь» ще передавав редукований голосний, для позначення м'якості використовували (поряд з [[циркумфлекс]]ом над приголосним) значок, дуже схожий на апостроф<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 33</ref>.

== Див. також ==
* [[Правила вживання м'якого знака в українській мові]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Джерела ==
* {{книга
 |автор          = 
 |частина        =
 |заголовок      = '''Український правопис'''
 |посилання      = 
 |видання        = НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Ін-т української мови.
 |відповідальний = 
 |місце          = Киïв
 |видавництво    = Наукова думка
 |рік            = 2015
 |том            = 
 |сторінки       =
 |сторінок       = 288
 |isbn           = 978-966-00-1509-8
}}
* {{УРЕ}}
* {{книга|автор=Півторак Г. П.|заголовок=Українська мова: Енциклопедія|місце=Київ|видавництво=Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана|рік=2000|сторінок=}}
* {{книга|автор=Синявський О. Н.|заголовок=Норми української літературної мови|місце=Львів|видавництво=Друкарня УАН|рік=1941|сторінок=363}}
* Український правопис.&nbsp;— К.: Наукова думка, 2015.

== Посилання ==
* {{СУМ-11|Ь}}
*[http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf Їр] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210504234615/http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part4.pdf |date=4 травня 2021 }} // {{УМЕ4|сторінки=562}}



{{Український правопис}}
{{Українська мова}}

{{ВП-портали|Українська мова}}



[[Категорія:Українська абетка]]