Перегляд вихідного коду сторінки Петлюра Симон Васильович

{{Othernames|Петлюра (прізвище)|Петлюра}}
{{Державний діяч
| ім'я = Симон Васильович Петлюра
| зображення = Symon Petlura 1919.jpg
| ширина портрета = 270px

| титул = 2-й Голова [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії УНР]]
| прапор = Flag_of_Ukraine_(1917–1921).svg
| прапор2 = Coat_of_Arms_of_UNR.svg
| періодпочаток = [[11 лютого]] [[1919]]
| періодкінець = [[25 травня]] [[1926]]
| попередник = [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]]
| наступник = [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрій Лівицький]]<br/>([[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|в екзилі]])

| титул_2 = [[Список міністрів оборони України|Генеральний секретар військових справ УНР]]
| прапор_2 = Flag_of_Ukraine_(1917–1921).svg
| прапор2_2 = Coat_of_Arms_of_UNR.svg
| періодпочаток_2 = [[15 червня]] [[1917]]
| періодкінець_2 = [[18 грудня]] [[1917]]
| попередник_2 = ''посада заснована''
| наступник_2 = [[Порш Микола Володимирович|Микола Порш]]

| дата народження = 22.5.1879(10)
| місце народження = [[Полтава]], [[Російська імперія]]
| дата смерті = 25.5.1926
| місце смерті = [[Париж]], [[Третя французька республіка|Франція]]
| національність = [[Українці|українець]]
| громадянство = [[Файл:Flag_of_Russia.svg|20px]] [[Російська імперія]]<br>{{UNR}}<br>[[Файл:Flag_of_France_(1794–1815,_1830–1974).svg|20px]] [[Третя французька республіка|Франція]]
| партія = [[Революційна українська партія|РУП]] ([[1900]]—[[1905]])<br>[[Українська соціал-демократична робітнича партія|УСДРП]] ([[1905]]—[[1919]])
| рід = [[Петлюри (рід полтавців)|Петлюри]]
| батько = Петлюра Василь Павлович
| мати = Петлюра Ольга Олексіївна
| дружина = [[Петлюра Ольга Опанасівна|Ольга Петлюра]]
| діти = [[Петлюра Леся Симонівна|Леся Петлюра]]

| роки служби  =[[1917]]—[[1926]]
| приналежність = [[Файл:Flag_of_Ukraine.svg|20px]] [[Українська Народна Республіка|УНР]]
| звання = [[Файл:16_УНР_24-04-1919_Гoлoвний_oтаман.svg|20px]] [[Головний Отаман військ і флоту УНР|Головний отаман]]
| командував = [[Армія Української Народної Республіки|Армія УНР]]
| битви = '''[[Радянсько-українська війна (1917—1921)|Радянсько-українська війна]]<br>[[Антигетьманське повстання (1918)|Антигетьманське повстання]]<br>[[Польсько-українська війна (1918—1919)|Польсько-українська війна]]<br>[[Польсько-радянська війна]]'''
| особистий підпис = Symon Petlura Signature 1920.png
| нагороди = 
{{{!}}
{{!}}{{Хрест Симона Петлюри}}{{!!}}[[Файл:Order_of_Liberation.png|43px|Орден Визволення]]{{!!}}{{Воєнний хрест (УНР)}}
{{!}}-
{{!}}{{!!}}{{Орден «Залізний хрест» (УНР)}}
{{!}}}
}}

'''Си́мон Васи́льович Петлю́ра''', власне '''Семен Васи́льович Петлю́ра'''<ref>''Пеленська О.'' [https://www.radiosvoboda.org/a/30943922.html Пам'ятник Симону Петлюрі у Польщі вшановує народи, які воювали із більшовицькою Росією] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201121213900/https://www.radiosvoboda.org/a/30943922.html/ |date=21 листопада 2020 }} // [[Радіо Свобода]].&nbsp;— 2020.&nbsp;— 12 лист.</ref> ({{ДН2|22|5|1879|10}}, [[Полтава]], [[Російська імперія]]&nbsp;— {{ДС|25|5|1926}}, [[Париж]], [[Третя французька республіка|Франція]])&nbsp;— [[українці|український]] [[Державний діяч|державний]], [[Воєначальник|військовий]] та [[політик|політичний діяч]], [[публіцист]], [[Літературний критик|літературний]] і [[театральний критик]]. Член [[Генеральний секретаріат Української Центральної Ради|Генерального секретаріату]] [[Українська Центральна Рада|Української Центральної Ради]] на посаді [[Список міністрів оборони України|Генерального секретаря з військових справ]] ([[28 червня]]&nbsp;— [[31 грудня]] [[1917]]{{sfn|Литвин|2001|loc=[http://ukrlife.org/main/evshan/petlyurah.htm Хронологія…]}}). [[Політичний в'язень|Політв'язень]] при владі [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]] ([[27 липня]]&nbsp;— [[12 листопада]] [[1918]]). [[Головний Отаман військ і флоту УНР|Головний отаман]] [[Армія Української Народної Республіки|військ Української Народної Республіки (УНР)]] (з [[Листопад|листопада]] [[1918]]). 2-й Голова [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії УНР]] ([[9 травня]] [[1919]]&nbsp;— [[10 листопада]] [[1920]]). 

Був нащадком давнього козацького роду. Організатор [[Армія Української Народної Республіки|українських збройних сил]]. Дядько по матері патріарха [[Мстислав (Скрипник)|Мстислава (Скрипника)]]. Визнаний [[Закон України «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у XX столітті»|борцем за незалежність України у ХХ сторіччі]]. 

Термін [[петлюрівці]] похідний від його прізвища та використовувся в [[Радянська пропаганда|радянській]] та [[Російська пропаганда|російській пропаганді]] характеризуючи членів армії [[Українська Народна Республіка|Української Народної Республіки]]. Симон Петлюра є одним із борців за незалежність України.

== Життєпис ==
{{see also|Петлюри (рід полтавців)}}
Семен Петлюра народився в передмісті [[Полтава|Полтави]], нині [[Україна]] (тоді [[Російська імперія]]). Був третім сином у родині, мав трьох братів і п'ятьох сестер{{sfn|Іванис|1993|c=11.}}, ще троє померли в дитинстві{{sfn|Мокляк, Пащенко|2009|loc=[http://history-poltava.org.ua/?p=5922 Петлюри.]}}. Батько&nbsp;— Василь Павлович Петлюра (?&nbsp;— [[1909]]), міщанин; маючи три екіпажі та двох найманих робітників, орудував візницькою справою{{sfn|Мокляк, Пащенко|2009|loc=[http://history-poltava.org.ua/?p=5922 Петлюри.]}}{{sfn|Білоусько та ін.|2005|c=32–36}}. Мати&nbsp;— Ольга Олексіївна (?&nbsp;— [[19 січня|19.01.]][[1919]]), з давнього полтавського роду Марченків{{sfn|Сергійчук|2004|c=11.}}, мешкали поблизу полтавського [[Хрестовоздвиженський монастир (Полтава)|Хрестовоздвиженського монастиря]]{{sfn|Мокляк, Пащенко|2009|loc=[http://history-poltava.org.ua/?p=5922 Петлюри.]}}. Її батько, овдовівши, [[Постриження|постригся]] в ченці, взявши ім'я Аркадій. Він став одним із співзасновників [[Троїцька церква (Іонинський монастир)|Київського Іонівського скиту]], помер у сані [[ієромонах]]а. Родина Петлюр мешкала в старому трикімнатному будинку №&nbsp;20 по Завгородній вулиці (тепер&nbsp;— [[Вулиця Капітана Володимира Кісельова (Полтава)|вулиця Капітана Володимира Кісельова]]). Усі діти в сім'ї отримували виховання в українській релігійній духовно-побутовій атмосфері{{sfn|Мокляк, Пащенко|2009|loc=[http://history-poltava.org.ua/?p=5922 Петлюри.]}}.

=== Навчання ===
[[Файл:Полтавська духовна семінарія.jpg|ліворуч|міні|Будинок Полтавської духовної семінарії на початку XX століття]]
У віці 13-ти років розпочав навчання&nbsp;— спочатку в [[Церковно-парафіяльна школа|церковно-парафіяльній школі]], згодом у [[Полтавська духовна семінарія|Полтавській духовній семінарії]] ([[1895]]—[[1901]]). У [[1900]] році під враженням виступу [[Міхновський Микола Іванович|Миколи Міхновського]] в Полтаві на відзначенні річниці Шевченка вступив до лав [[Революційна українська партія|Революційної української партії (РУП)]]. У [[1901]] році брав участь у Всеукраїнському студентському з'їзді, представляючи громаду духовної семінарії, хоча на той час за свою політичну діяльність вже був виключений з навчального закладу.

Навесні [[1902]] року став одним із організаторів виступу семінаристів, які вимагали скасувати систему шпигунства, звільнити наглядачів, увести до програми українознавчі предмети. Їхні домагання були сформульовані в спеціальній петиції, під котрою було зібрано близько 200 підписів. За цей протест із закладу спершу було звільнено головних призвідців, а коли вся семінарія збунтувалася проти такого вчинку влади й учні почали чинну обструкцію викладів, то додатково ще близько півсотні семінаристів були також виключені та закрито середні класи{{sfn|Жук|1936}}. Незабаром ці ж активісти взяли участь у селянських виступах у 1902 році. Петлюра на чолі групи семінаристів, виключених із семінарії за заворушення, 17 квітня 1902 року прибув до [[Решетилівка|Решетилівки]] [[Полтавський повіт|Полтавського повіту]], де влаштував мітинг. Після придушення руху [[Жандармерія в Російській імперії|жандармерія]] порушила кримінальну справу проти «підмовників». Рятуючись від неминучого арешту, Петлюра разом із приятелем та ідейним однодумцем [[Понятенко Прокіп Дмитрович|Прокопом Понятенком]] восени 1902 року виїхав на [[Кубань]].
[[Файл:Петлюра Полтава 1902.png|міні|254x254пкс|Симон Петлюра. 1902 рік]]

=== На Кубані ===
На новому місці взяв участь в організації в [[Краснодар|Катеринодарі]] осередку [[Революційна українська партія|РУП]]&nbsp;— «Чорноморської вільної громади». Того ж року розпочав журналістську діяльність, дописував до періодичних видань. Перша його стаття була опублікована в [[1902]]&nbsp;році у львівському [[Літературно-науковий вістник|«Літературно-науковому віснику»]], котрий редагував [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]]. Працював учителем у початковій школі в станиці {{нп|Смоленська (станиця)|Смоленській|ru|Смоленская (станица)}}, згодом&nbsp;— у Катеринодарському початковому міському училищі. У [[1903]] році влаштувався в археографічну експедицію [[член-кореспондент]]а [[Російська академія наук|РАН]] [[Щербина Федір Андрійович|Федора Щербини]], котрий за дорученням [[Наказний отаман|наказного отамана]] [[Кубанська область|Кубані]] [[Малама Яків Дмитрович|Якова Малами]] впорядковував архіви [[Кубанське козацьке військо|Кубанського козацького війська]]{{sfn|Іванис|1993|c=17.}}. Невдовзі царська охранка вийшла на слід «полтавських біженців». Симона Петлюру ув'язнили в Катеринодарській в'язниці. Друзі посприяли звільненню заарештованого під грошову заставу, котру за сина вніс батько.

=== Повернення в Україну ===
[[Файл:Петлюра бл 1905.jpg|міні|Петлюра (праворуч) з товаришами, бл. 1905&nbsp;р.]]
Звільнившись, Петлюра вирішив не випробовувати долю, а тікати за кордон. Восени [[1904]] року, змінивши ім'я та прізвище на Святослав Таґон{{sfn|Іванис|1993|c=22.}}, разом із Понятенком перебували в районі [[Кременець|Крем'янця]], потім були нелегально переправлені через кордон{{sfn|Іванис|1993|c=22.}}. Згодом виїхав до [[Львів|Львова]], де на той час розташовувався Закордонний комітет [[Революційна українська партія|РУП]]. Із березня по жовтень 1905&nbsp;року редагував партійний часопис [[Селянин (видання)|«Селянин»]], співпрацював у «Літературно-науковому віснику», [[Записки Наукового товариства імені Шевченка|«Записках НТШ»]], [[Воля (газета)|«Волі»]]. У грудні [[1904]]&nbsp;року на конференції РУП у [[Львів|Львові]] виступив проти об'єднання з [[Російська соціал-демократична робітнича партія|Російською соціал-демократичною робітничою партією (РСДРП)]]. Декілька місяців навчався на університетських курсах українознавства. Налагодив контакти з [[Франко Іван Якович|Іваном Франком]], [[Гнатюк Володимир Михайлович|Володимиром Гнатюком]] та провідниками місцевих українських партій.

Після оголошення в жовтні [[1905]] року політичної амністії в [[Російська імперія|Російській імперії]] повернувся додому. Працював у [[Громадська думка (газета)|«Громадській думці»]], після її заборони&nbsp;— у газеті [[Рада (газета)|«Рада»]]. На II з'їзді РУП, на якому партія отримала нову назву&nbsp;— [[Українська соціал-демократична робітнича партія|Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП)]], був обраний до її Центрального комітету. Тоді ж увійшов у конфлікт з одним із лідерів партії [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимиром Винниченком]], переконавши з'їзд не обирати того на посаду редактора центрального друкованого органу через ''«нестійкість»'', ''«богемність»'' і ''«політичні хитання»''. Зрештою Винниченко не був обраний делегатами{{sfn|Сергійчук|2004|c=26.}}. Від цього моменту між ними починається тривала боротьба<ref>Згодом, через особисту неприязнь, задавнені порахунки та нездійснені амбіції, Винниченко написав твір у трьох томах «[[Відродження нації]]». Ця праця і зроблені в ній висновки мали чи не вирішальний вплив на радянську і зарубіжну історіографію, оскільки широко використовувалися як доказ помилковості стратегії і тактики Центральної Ради. Доктрина Винниченка про відсутність у Центральній Раді соціалістичної політики, яка, мовляв, і призвела до її повалення власним народом, стала однією з найбільш уживаних аргументів більшовицької пропаганди, отже, й історичної науки. При цьому Винниченко замовчав свою особисту роль, а відповідно, і відповідальність за перебіг тогочасних подій.{{немає джерела}}</ref>.

У січні [[1906]] року разом із [[Порш Микола Володимирович|Миколою Поршем]] та Прокопом Понятенком виїхав до [[Санкт-Петербург]]а редагувати центральний орган партії щомісячник ''«Вільна Україна»''. Після публікації шести випусків видання припинилося, а Симон влітку 1906&nbsp;року повернувся до Києва. З липня [[1906]]&nbsp;року&nbsp;— секретар київського щоденника [[Рада (газета)|«Рада»]], від літа [[1907]] до [[1908]]&nbsp;року&nbsp;— співредактор легального соціал-демократичного часопису [[Слово (видання)|«Слово»]].

=== Російський період ===
У [[1908]]—[[1910]] роках проживав у [[Санкт-Петербург|Петербурзі]]. Під час життя у місті брав активну участь в українському русі, зумів домовитись про запровадження в журналі «Мир» українського відділу. Виступав під час відзначення 50-річчя роковин смерті [[Шевченко Тарас Григорович|Тараса&nbsp;Шевченка]] в [[Санкт-Петербурзька академічна філармонія ім. Д. Д. Шостаковича|залі Дворянського зібрання]] на Михайлівській площі{{sfn|Сергійчук|2004|c=41–43.}}. Був присутній на похованні товариша, авіатора [[Мацієвич Левко Макарович|Лева Мацієвича]], поклав вінок з україномовним написом на синьо-жовтій стрічці{{sfn|Сергійчук|2004|c=44.}}.

На початку [[1911]]&nbsp;року переїхав до [[Москва|Москви]], де його чекала [[Петлюра Ольга Опанасівна|Ольга Більська]]&nbsp;— полтавка, студентка [[Московський державний університет імені М. В. Ломоносова|Московського університету]]. Їхнє знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці [[1908]] року й переросло у роман, який закінчився шлюбом (цивільним із [[1910]] і зареєстрованим [[1915]] року). [[1911]] року в подружжя народилась донька&nbsp;— [[Петлюра Леся Симонівна|Леся Петлюра]] ([[1911]]—[[1941]]). Петлюра влаштувався [[бухгалтер|рахівником]] у товаристві убезпечення «Россия». Незабаром на кошти українських громад заходився видавати журнал «[[Украинская Жизнь]]» ([[1912]]—[[1914]]). Поступово з пересічного рахівника і журналіста перетворився на відомого громадського діяча. [[Корш Федір Євгенович|Федір Корш]] передрікав йому світову славу:
{{цитата|''Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Петлюра — видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра — безмірно вищий за те, що про нього думають. Він — з породи вождів, людина із того тіста, що колись, у давнину, закладали династії, а за нашого демократичного часу стають національними героями… Буде він вождем народу українського. Така його доля.''}}
Під час [[Перша світова війна|Першої світової війни]] своє ставлення до війни виклав у статті-відозві ''«Війна і українці»''. У цій публікації доводив, що українці лояльно виконують свій обов'язок перед Російською державою та висловлював надію, що в майбутньому ставлення влади до українського питання зміниться.

На початку [[1916]] року добровільно вступив на службу до [[Союзи земств і міст|Всеросійського Союзу Земств]], перебував на посаді Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З'їзду, Голови Контрольної Колегії Земського Союзу на [[Західний фронт (Російська імперія)|Західному фронті]]. Того ж року з сім'єю поселився в [[Мінськ]]у, де перебував штаб Західного фронту. Після [[Лютнева революція|повалення самодержавства]] Петлюра виступив ініціатором та організатором проведення в Мінську українського з'їзду фронту (квітень [[1917]] року), на якому він був обраний головою української фронтової ради, а та, у свою чергу, делегувала його на [[I Всеукраїнський військовий з'їзд]] ([[5 травня|5]]–[[8 травня]] [[1917]] року) в Києві.

=== 1917—1918 ===
На з'їзд прибули сотні делегатів не лише від українських частин, але й російських. Суперечки між прихильниками різних політичних течій почалися вже під час обрання голови з'їзду. Київські військові пропонували кандидатуру [[Міхновський Микола Іванович|Миколи Міхновського]] за його попередні заслуги у формуванні українських військових частин. Представники соціалістичного крила висунули кандидатуру Симона Петлюри. Для вирішення суперечок прийняли компромісне рішення: було обрано не голову з'їзду, а [[Президія|президію]], члени якої мали головувати по черзі. У цій президії Симон Петлюра представляв фронтові частини, [[Міхновський Микола Іванович|Микола Міхновський]]&nbsp;— тилові, [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]]&nbsp;— [[Українська Центральна Рада|Центральну Раду]], матрос Грамотний&nbsp;— [[Балтійський флот Російської імперії|Балтійський флот]]. Почесним головою обрали [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайла Грушевського]], а також запросили командира [[1-й український полк імені Богдана Хмельницького|1-о українського полку імені Богдана Хмельницького]] [[підполковник]]а [[Капкан Юрій Євгенович|Юрія Капкана]].
[[Файл:General Secretariat of Ukraine. Генеральний секретаріат УНР.jpg|міні|Члени першого [[Генеральний секретаріат Української Центральної Ради|Генерального секретаріату Української Центральної Ради]]. 1917 рік.

Стоять (зліва направо): [[Христюк Павло Оникійович|Павло Христюк]], [[Стасюк Микола Михайлович|Микола Стасюк]], [[Мартос Борис Миколайович|Борис Мартос]].

Сидять (зліва направо): [[Стешенко Іван Матвійович|Іван Стешенко]], [[Барановський Христофор Антонович|Христофор Барановський]], [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]], [[Єфремов Сергій Олександрович|Сергій Єфремов]], '''Симон Петлюра''']]Завдяки своїм палким виступам на з'їзді та виголошеним промовам Симон Петлюра здобув популярність серед делегатів. Він поводився прагматично, раціонально, демонстрував, що спершу необхідно зважити всі обставини, а лише потім приймати рішення. За його доповіддю з'їзд прийняв резолюцію «Про українізацію армії». Було оголошено про необхідність вимагати визнання автономії України у [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду]].

На з'їзді панували в основному автономістські погляди. [[Міхновський Микола Іванович|Міхновський]] та його прихильники дотримувалися самостійницьких поглядів, проте більшість делегатів його не підтримували. Дану радикальну позицію вважали неправильною та небезпечною. [[Грушевський Михайло Сергійович|Грушевський]] наголошував на необхідності мирної боротьби за автономію. Цю ж політику сповідувала і [[Українська Центральна Рада|Центральна Рада]]. Петлюра не міг протестувати проти цих поглядів, адже був членом [[Українська соціал-демократична робітнича партія|УСДРП]], яка також сповідувала ідеї автономізму. Тому він проголошував, що долю України не можна відділити від долі Росії, адже вони пов'язані напряму, а поразка Росії автоматично означатиме поразку й України.

У результаті з'їзду Петлюра був обраний до [[Український генеральний військовий комітет|Українського генерального військового комітету (УГВК)]], з [[21 травня]] обраний головою цієї організації. Водночас увійшов до [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]].

У червні [[1917]] року було проведено [[II Всеукраїнський військовий з'їзд|ІІ Всеукраїнський військовий з'їзд]] у Києві. На цей раз кількість делегатів перевищила відмітку у дві тисячі осіб. На даному з'їзді лунала критика [[Наступ Керенського|плану наступу Керенського]] та панувала думка, що єдиним результатом цієї операції стануть великі втрати серед українців. Сам Петлюра на цьому з'їзді, представляючи доповідь про стан армії, одночасно заявляв і про те, що формування великої української армії є необхідним, але, одночасно з тим, містить елементи небезпечності.

З'їзд продемонстрував широку підтримку військовими [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]]. Крім того, вони оголосили про потребу формування самостійних українських державних і військових структур. З'їзд вирішив якнайшвидше розробити план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного втілення його в життя. На з'їзді також було обрано тимчасову [[Всеукраїнська Рада військових депутатів|Раду військових депутатів]] у складі 132 осіб, які увійшли до складу Центральної Ради. Після цього було видано [[Універсали Української Центральної Ради|Універсал]], який проголошував автономію України у складі Росії.

Невдовзі було створено [[Генеральний секретаріат Української Центральної Ради|Генеральний секретаріат]]&nbsp;— вищий виконавчий орган. Тоді ж Петлюра зайняв посаду [[Список міністрів оборони України|Генерального секретаря з військових справ]]. Головним завданням Петлюри як військового діяча була українізація армії. І якраз тут, працюючи над створенням української армії, він зустрів спротив частини членів [[Українська Центральна Рада|Центральної Ради]], зокрема, украй пацифістську позицію займав [[Винниченко Володимир Кирилович|Винниченко]]. Крім того, українізацію призупиняли напружені відносини з [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовим урядом]]. Петлюра увійшов до комісії Центральної Ради, яка мала займатися веденням переговорів з [[Керенський Олександр Федорович|Керенським]]. Головні суперечки точилися навколо питання про повноваження Генерального секретаріату, а також розглядалися проблеми українізації всіх частин на території України та заміни посадовців військових адміністрацій на українців.

Переговори з [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовим урядом]] закінчилися взаємними поступками та виданням [[Універсали Української Центральної Ради|Другого Універсалу]], який фактично був кроком назад на шляху до самостійності, що спричинило різку критику з боку самостійників. Результатом цього став [[Виступ полуботківців|виступ 2-о українського полку імені гетьмана Павла Полуботка]]. Петлюра входив до делегації, яка вела переговори із заколотниками. Виступаючи перед ними, він закликав солдатів не ставати на шлях анархії, адже це порушить плани [[Український генеральний військовий комітет|УГВК]] щодо українізації армії. Проте ці переговори результату не дали. Солдати вимагали від Тимчасового уряду визнати [[Українська Центральна Рада|Центральну Раду]] та [[Генеральний секретаріат Української Центральної Ради|Генеральний секретаріат]] єдиними легітимними органами влади в Україні, а від Центральної Ради&nbsp;— підтримати їх виступ. Проте цього не сталося. Результатом же виступу стала висилка полку на фронт, де невдовзі майже весь він був знищений.

[[25 жовтня]] [[1917]] року відбувся [[Жовтневий переворот|більшовицький переворот]], внаслідок чого до влади в Росії прийшов [[Ленін Володимир Ілліч|Ленін]].

[[13 листопада]] Петлюра віддав наказ українським військам зайняти всі найважливіші урядові об'єкти Києва. [[15 листопада]] розіслано його відозву до війська:
{{цитата|''Я, яко генеральний секретар по військових справах в Українській Народній Республіці, закликаю всіх вас, мої товариші й друзі, в теперішній час до загальної дружньої роботи. Будьте організовані та з'єдинені — всі за одного і один за всіх. Наше військо молоде, воно тільки становиться на ноги, і ви своєю дисциплінованістю доведете, що являєтесь славними потомками великих предків.''}}
[[Файл:3 viysk zyizd.jpg|міні|Мітинг під час проведення III Військового з'їзду. Київ. 2 листопада 1917 року]]
Петлюрі вдалося зорганізувати [[Сердюцькі дивізії (1917-1918)|сердюцькі дивізії]], він очолив роззброєння українськими військами прихильних до більшовиків підрозділів та [[Червона гвардія|червоної гвардії]] в столиці<ref>Тинченко Я.&nbsp;Ю.&nbsp;Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917&nbsp;— березень 1918).&nbsp;— Київ, Львів: Інститут українознавства ім. Крип'якевича НАН України, 1996.&nbsp;— 371 с.&nbsp;— ISBN 5-7702-1011-7</ref>. Під час революційних подій Петлюра, декілька разів безжально подавивши спроби більшовицьких переворотів у Києві в [[Листопадове повстання 1917 (Київ)|листопаді]], грудні [[1917]] та [[Січневе повстання 1918|січні 1918 року]], довів, що з усього керівництва республіки один лише він був здатен на рішучі дії. Натомість [[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]] назвав Симона Петлюру головним винуватцем конфлікту з [[Рада народних комісарів РРФСР|Радою Народних Комісарів у Росії]] й приклався до його відставки за «перевищення повноважень». На знак протесту проти пробільшовицької орієнтації голови секретаріату [[18 грудня]] [[1917]]&nbsp;року Петлюра подав у відставку.
[[Файл:Pic U N UNR Army (March 1918).jpg|міні|Симон Петлюра разом із бійцями ГКСУ. Березень 1918 року]]
Полишивши [[Український генеральний військовий комітет|УГВК]], на початку січня, очолив [[Гайдамацький кіш Слобідської України|Гайдамацький кіш Слобідської України (ГКСУ)]]. У Києві гайдамаки стали широковідомі ще після вбивства ''«головного більшовика міста»'' [[П'ятаков Леонід Леонідович|Леоніда Пятакова]]{{sfn|Тинченко|1996}}. На чолі гайдамак Петлюра брав участь у боях проти червоних. Бойове хрещення гайдамак відбулося на [[Полтавщина|Полтавщині]] в боях за [[Гребінка (станція)|Гребінку]]. Згодом ГКСУ взяв активну участь у придушенні [[Січневе повстання 1918|січневого повстання проти Центральної Ради]]. Петлюра особисто керував штурмом [[Арсенал (завод)|«Арсеналу»]] та [[Штурм Києва (1918)|боями за Київ]]. Гайдамаки на чолі з ним першими ввійшли до міста, після звільнення столиці від більшовиків, улаштувавши [[1 березня]] [[Парад|дефіляду]] на честь перемоги. Соціалісти, які домінували в уряді, зважили на вплив і популярність отамана в армії та знову приписали Симонові Петлюрі ''«військову змову з метою встановлення правої диктатури»''. Як наслідок, [[12 березня]] [[1918]] року його усунуто від командування Гайдамацьким кошем.

Кіш став однією з найбоєздатніших українських частин, а вояки та організатори частини, з котрими Симон пліч-о-пліч у баталіях відстоював Україну&nbsp;— [[Удовиченко Олександр Іванович|Олександр Удовиченко]], [[Чеботарів Микола|Микола Чеботарів]], [[Дельвіг Сергій Миколайович|Сергій Дельвіг]] та [[Волох Омелян Іванович|Омелян Волох]] надалі залишались сподвижниками та довіреними особами Петлюри, хоч, як засвідчив приклад останнього, не всі вони виправдали його довіру.

Наприкінці березня [[1918]] року очолив Київське губернське земство, а за місяць на його базі створив та очолив [[Всеукраїнський союз земств]].

=== За часів правління Скоропадського ===
Не позбавлений особистих амбіцій Петлюра після [[Встановлення гетьманської влади в Україні|квітневого перевороту]] в період [[Українська Держава|Гетьманату]] ([[29 квітня]]&nbsp;— [[14 грудня]] [[1918]] року) посідав скромну, на перший погляд, посаду голови Всеукраїнського союзу земств, ставши не лише політичним суперником [[Скоропадський Павло Петрович|Павла Скоропадського]], а і його ідеологічним та соціальним антагоністом. Відразу по зміні режиму почав працю задля повалення гетьманства, встиг створити й налагодити чітку діяльність широкої мережі радикального підпілля, виявив самовідданість та організаторський хист. Вів культурно-просвітницькі справи&nbsp;— організував упорядкування [[Могила Тараса Шевченка|могили Тараса Шевченка]] і [[Чернеча гора|Чернечої гори]] в [[Канів|Каневі]]. Як згодом висловився його опонент [[Стеллецький Борис Семенович|Борис Стеллецький]]:
{{цитата|''… значно перевершив Скоропадського своїм організаторським талантом, і можна лише щиро пошкодувати, що не він у той час був Гетьманом''{{sfn|Гай-Нижник|2011}}.}}
Саме через земські установи Петлюра поширював свої ідеї на дрібне та середнє селянство, користуючись своєю посадою забезпечив матеріальні та фінансові ресурси посередництвом спілок [[Центральний Український Сільськогосподарський Кооперативний Союз|«Централ»]], «[[Українбанк]]» та «[[Дніпросоюз]]», дії яких він координував через Союз земств. Того часу Скоропадський, попри гучні заяви, залишався в колі здебільшого москвофільськи налаштованих великих землевласників та [[Космополітизм|космополітичного]] «[[Союз промисловості, торгівлі, фінансів і сільського господарства|ПРОТОФІСу]]».

[[27 липня]], за антигетьманський маніфест із вимогою ліквідації поміщицького землеволодіння та повернення землі селянам, заарештований, разом із [[Порш Микола Володимирович|Миколою Поршем]], [[Капкан Юрій Євгенович|Юрієм Капканом]] та іншими. Останніх незабаром випустили, Винниченка тримали на допиті лише добу, Петлюру утримували в [[Лук'янівська в'язниця|Лук'янівській в'язниці]] майже чотири місяці ([[27 липня]]&nbsp;— [[12 листопада]] [[1918]] року). Зрештою, за допомоги [[Шаповал Микита Юхимович|Микити Шаповала]], встановлено контакти з німецькими соціалістичними колами в [[Рейхстаг|Рейхстазі]], котрих змогли переконати посприяти звільненню [[Політичний в'язень|політв'язня]]. Відтак із [[Берлін]]а вчинено сильний тиск на німецьке військове командування в Україні. Колишній держсекретар Гетьманату [[Могилянський Микола Михайлович|Микола Могилянський]] свідчив, що в його розпорядженні був лист від Скоропадського, у котрому той писав, що
{{цитата|''… змушений був звільнити Петлюру за наполяганням німців, які загрожували в іншому разі звільнити його силою''.}}
Цей факт погрози німців підтверджував і колишній міністр закордонних справ [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитро Дорошенко]]. [[12 листопада]] [[1918]] року, напередодні [[Антигетьманське повстання (1918)|антигетьманського виступу]] [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] до котрої, через тиск на нараді представників війська, був обраний заочно, Петлюра був звільнений з-під арешту міністром юстиції Української Держави [[В'язлов Андрій Григорович|Андрієм В'язловим]]. Відразу по тому виїхав до [[Біла Церква|Білої Церкви]]&nbsp;— місця дислокації [[Січові Стрільці|загону Січових Стрільців]] [[Коновалець Євген Михайлович|Євгена Коновальця]].

=== Антигетьманське повстання ===
{{детальніше|Антигетьманське повстання (1918)}}
[[Файл:Почесна варта.JPG|міні|Урочисте шикування Почесної Варти Січових Стрільців на честь приїзду Головного Отамана Армії УНР. Листопад 1918 року]]Остаточним ідеологічним приводом до повстання стало підписання [[14 листопада]] Скоропадським ''[[Федеративна грамота|«Грамоти про федерацію з Росією»]]''. [[15 листопада]] Петлюра, [[Винниченко Володимир Кирилович|Винниченко]], [[Осецький Олександр Вікторович|Осецький]] та командири [[Січові Стрільці|Січових Стрільців]] в [[Біла Церква|Білій Церкві]] обговорили план [[Антигетьманське повстання (1918)|повстання]]. Було прийнято рішення про те, що очолити повстання має штаб Петлюри. Тоді ж, за своїм підписом як Головного Отамана Військ УНР та підписом начальника штабу [[Армія Української Народної Республіки|республіканських військ]] [[Осецький Олександр Вікторович|Олександра Осецького]], видав лист-Універсал до українського народу, у якому закликав до боротьби за волю України. [[16 листопада]] були роззброєні німецькі військові в Білій Церкві. [[17 листопада]] солдати Петлюри взяли [[Фастів]], а вже наступного дня Петлюра приймав звіт [[Мельник Андрій Атанасович|Андрія Мельника]] про результати [[Битва під Мотовилівкою|Мотовилівського бою]].

Проте далі шлях до Києва був складним. На станції [[Васильків]] розташувалися офіцерські дружини під командуванням [[Святополк-Мирський Олександр Сергійович|Святополка-Мирського]], бронепоїзд та полк сердюків, які були направлені спеціально для подавлення повстання. Проте солдати Святополка-Мирського, потрапивши під кулеметний вогонь [[Січові Стрільці|Січових Стрільців]], зазнали великих втрат, а сердюки діяли доволі пасивно. У результаті цього гетьманські війська були розбиті. Тоді ж [[Скоропадський Павло Петрович|Скоропадський]] оголосив про загальну мобілізацію колишніх офіцерів [[Російська імператорська армія|імператорської армії]], проте відгукнулися далеко не всі, але й ті, хто відгукнувся, не всі були готові відправитися на фронт.

[[19 листопада]] солдати Петлюри підійшли впритул до [[Київ|Києва]], проте були зупинені. [[Скоропадський Павло Петрович|Скоропадський]] призначив головнокомандувачем своїми військами [[Келлер Федір Артурович|графа Федора Келлера]], який славився своїми антиукраїнськими поглядами, що спричинило негативну реакцію з боку українських офіцерів у складу гетьманської армії. Через це на бік Петлюри перейшли [[Запорізький корпус Армії УНР|Запорізький корпус]] та [[Сірожупанники|Сірожупанна дивізія]], деякі дрібніші частини. Через тиждень Келлера зняли з посади. У результаті цього російські військові, які підтримували гетьмана, покинули Київ. Новим головнокомандувачем став [[Олександр Миколайович Долгоруков|Олександр Долгоруков]].

[[20 листопада]] із заходу до Києва підійшов [[Чорноморський кіш]], який також перейшов на сторону [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]]. Почалися позиційні бої.[[Файл:Симон Петлюра серед учнів української гімназії.jpg|міні|Головний отаман Симон Петлюра разом із учнями української гімназії. 18 грудня 1918 року]]На [[27 листопада]] було заплановано почати новий наступ. Проте він міг завадити евакуації німецьких частин, які перебували в [[Київ|Києві]]. Тому німецькі солдати штурмом відбили станцію [[Шепетівка (станція)|Шепетівка]] і висловили ультиматум до повстанців: вони повинні були відійти від Києва на 30&nbsp;км і відкласти спроби подібних наступів до моменту евакуації усіх німецьких частин із Києва. Через кількісну перевагу німців Петлюра вирішив прийняти цей ультиматум. [[28 листопада|28]]–[[30 листопада]] повстанці відійшли від західних та південних околиць столиці. Натомість вони почали її блокаду зі сходу та півночі.

[[6 грудня]] [[Директорія Української Народної Республіки|Директорія]] наказала німецьким військам покинути всю територію [[Українська Народна Республіка|УНР]]. До цього часу кількість військ Петлюри зросла до 18 тисяч осіб, із яких був сформований новий корпус, який готувався до нового наступу на [[Київ]]. До [[12 грудня]] кількість повстанців зросла до 30 тисяч осіб. Було проведено роззброєння німецьких гарнізонів навколо столиці. Німці, оточені солдатами Петлюри, просто складали зброю без бою. Тоді ж німецьке командування погодилося не заважати наступу Директорії на Київ.

[[13 грудня]] почався штурм столиці. Гетьманські війська, які кількісно поступалися повстанцям, не могли чинити належного спротиву. Наступного дня, [[14 грудня]], Київ було взято. [[19 грудня]] [[Директорія Української Народної Республіки|Директорія]] тріумфально прибула до столиці. Наступного дня бої повністю припинилися. Вся територія УНР перейшла під контроль Директорії.

== 1919—1920 роки. Союз із ЗУНР ==
[[Файл:Присяга січових стрільців. Старокостянтинів. 1919.JPG|міні|Присяга Січових Стрільців у Старокостянтинові. 1919 рік]]
У [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] Петлюра відповідав за міністерства військових та морських справ, а також мистецтва й народного здоров'я. З [[28 січня]], після проголошення [[Акт Злуки|Акту Злуки]], п'ятірку членів Директорії доповнили представником від [[Західноукраїнська Народна Республіка|Західноукраїнської Народної республіки]]&nbsp;— [[Петрушевич Євген Омелянович|Євгеном Петрушевичем]]. Від [[11 лютого]] Головний отаман вийшов із лав [[Українська соціал-демократична робітнича партія|УСДРП]]. Після відставки [[Винниченко Володимир Кирилович|Винниченка]] Петлюра очолив Директорію, отримавши диктаторські повноваження. Наприкінці лютого відвідав [[Бережани]] та [[Стрий]]. [[27 лютого]] в [[Ходорів|Ходорові]] зустрівся з представниками дипломатичної місії, котра прибула на переговори про лінію розмежування [[Українська Галицька армія|Української Галицької Армії]] й польської армії. Під час зустрічі поставив умову визнання [[Українська Народна Республіка|УНР]] та [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]], надання підтримки в боротьбі проти більшовиків{{sfn|Литвин, Науменко|1995|c=168.}}.
[[Файл:Symon Petlura – 1919.jpg|міні|Симон Петлюри у Кам'янці-Подільському, 1919 р.]]
Петлюра рішуче вимагав оголошення війни [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РРФСР]]. Через протидію Винниченка, котрий прагнув порозумітися з московськими більшовиками та вів із ними перемовини про мир, війну оголосили лише [[16 січня]]&nbsp;— коли більшовицькі війська вже взяли [[Харків]], [[Чернігів]] і підійшли до Полтави. Отримавши одноособову владу над військом, поділив [[Армія Української Народної Республіки|армію]] на три угруповування: Правобережне (під орудою [[Шаповал Олександр Андрійович|Олександра Шаповала]]), Східне ([[Коновалець Євген Михайлович|Євген Коновалець]]) та Південне ([[Гулий-Гуленко Андрій Олексійович|Андрій Гулий-Гуленко]]){{sfn|Гай-Нижник|2010|с=136.}}. Проте в січні&nbsp;— квітні [[1919]] року основна маса військ Директорії була розгромлена більшовиками, які захопили [[Київ]]. Рештки українських військ були притиснуті до ріки [[Збруч]]. Проте, скориставшись [[Серпневий наступ Південного фронту (1919)|наступом Денікіна]], вони разом з [[Українська галицька армія|УГА]] почали власний контрнаступ. На чолі об'єднаних українських збройних сил Петлюра [[30 серпня]] [[1919]]&nbsp;року здобув [[Київ]], однак вже наступного дня під тиском [[Збройні сили Півдня Росії|Збройних сил Півдня Росії (ЗСПР)]] був змушений [[Київська катастрофа|полишити місто]]{{sfn|Машкевич|2010|c=75–79.}}.

Щодо стосунків Симона Петлюри з [[Петрушевич Євген Омелянович|Євгеном Петрушевичем]], то вони визначались, зокрема, відмінностями світоглядів.{{sfn|Іванис|1993|c=104.}}Обидва діячі мали частково різні тактичні бачення шляхів виходу зі складної ситуації, у якій опинилась [[Українська Народна Республіка|УНР]] та [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]] (зокрема, Петрушевич вважав необхідним негайно створити правий уряд, який вів би перемовини з Денікіним{{sfn|Іванис|1993|c=107.}}). Існував [[дуалізм]] армій та урядів{{sfn|Іванис|1993|c=113.}}.

Головний отаман перебував у містах [[Чортків]], [[Борщів]], де [[8 липня]] [[1919]] року проводив переговори з Президентом ЗУНР{{sfn|Литвин, Науменко|1995|c=101.}}. Історик [[Іванис Василь Миколайович|Василь Іванис]] вказує на те, що Петлюра був відомим у Галичині серед мас, існував «1-й Тернопільський полк імені С. Петлюри»{{sfn|Іванис|1993|c=101.}}. На зустрічі, ураховуючи безвихідність ситуації, ухвалили рішення про відхід УГА та уряду ЗУНР за річку [[Збруч]]{{sfn|Полянський|1998|c=48.}}.

Восени ситуація погіршилась&nbsp;— [[епідемічний висипний тиф]] та недостатня забезпеченість армії породили внутрішні суперечки. [[4 листопада]] в [[Жмеринка|Жмеринці]] відбулася нарада за участі представників урядів Директорії УНР та Диктатури ЗУНР. За спогадами [[Доценко Олександр|Олександра Доценка]], Петлюра в ці дні зазначив:
{{цитата|''Для мене тепер ясно, що галичани з їх симпатіями до Москви сами загинуть і нам дихнути не дадуть. Та годі їх переконати в противному, як нас у тому, що було б добре з Москвою…''{{sfn|Доценко|1923|c=95.}}}}
[[Файл:Uryad UNR.jpg|ліворуч|міні|Уряд Директорії та генералітет Армії УНР після наради в [[Ялтушків|Ялтушкові]]. 7 листопада 1920 року. Перший ряд: [[Омелянович-Павленко Іван Володимирович|Іван Омелянович-Павленко]] (1), '''Симон Петлюра''' (2), [[Омелянович-Павленко Михайло Володимирович|Михайло Омелянович-Павленко]] (3), [[Базильський Гаврило Макарович|Гаврило Базильський]] (4).

Другий ряд: [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрій Лівицький]] (5), [[Саліковський Олександр Хомич|Олександр Саліковський]] (6). Третій ряд: [[Архипенко Євген Порфирович|Євген Архипенко]] (7), [[Удовиченко Олександр Іванович|Олександр Удовиченко]] (8), [[Галкин Олексій Семенович|Олексій Галкин]] (9), [[Загродський Олександр Олександрович|Олександр Загродський]] (10), [[Красний Пінхас Абрамович|Пінхас Красний]] (11), [[Безручко Марко Данилович|Марко Безручко]] (12), [[Долуд Андрій|Андрій Долуд]] (13), [[Ліпко Петро Іванович|Петро Ліпко]] (14), [[Гулий-Гуленко Андрій Олексійович|Андрій Гулий-Гуленко]] (15), [[Тимошенко Сергій Прокопович|Сергій Тимошенко]] (16)]]
[[Файл:Петлюра на фронті у штабному вагоні, 1919 рік.jpg|міні|219x219пкс|Симон Петлюра у своєму штабному вагоні. 1919 рік]]
Зрештою командування [[Українська галицька армія|УГА]]&nbsp;— [[Тарнавський Мирон Омелянович|Мирон Тарнавський]], [[Шаманек Альфред|Альфред Шаманек]] та [[Ерле Альфонс|Альфонс Ерле]]&nbsp;— не ставши питати згоди чи поради з Євгеном Петрушевичем, «через катастрофічний стан війська»{{sfn|Литвин, Науменко|1995|c=263.}} самочинно підписали сепаратний [[Зятківський договір]] із командуванням [[Збройні сили Півдня Росії|ЗСПР]]{{sfn|Доценко|1923|c=275–291.}}. Це саме в той час, коли, згідно з передбаченням Петлюри, біла армія перебувала напередодні своєї остаточної ліквідації армією більшовиків{{sfn|Удовиченко|1971|с=210.}}. Ситуація погіршувалась тим, що відразу після його підписання війська генерала [[Денікін Антон Іванович|Антона Денікіна]], користуючись нагодою, розпочали наступ на позиції військ УНР, змусивши їх відступити, адже раптово полишені галицькими вояками ділянки фронту залишилися без прикриття{{sfn|Доценко|1923|c=280–281.}}{{sfn|Коновалець|1928|с=31.}}. [[9 листопада]] в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] Петлюра скликав спільне засідання [[Директорія Української Народної Республіки|Директорії]] й уряду для обговорення питання про «зраду» частини галичан. [[15 листопада]] Україну покинули [[Швець Федір Петрович|Федір Швець]] та [[Макаренко Андрій Гаврилович|Андрій Макаренко]], останні, крім Петлюри, члени Директорії. Віднині Петлюра став одноосібним диктатором України. Петрушевич видав наказ заарештувати Тарнавського. Проте договір із білогвардійцями після перегляду умов в [[Одеса|Одесі]] [[17 листопада]] все ж був офіційно підписаний&nbsp;— УГА підпорядковано ЗСПР, вирішення політичної долі ЗУНР за договором не розглядали, оскільки на той час то була ''«держава без території»''. Текст договору потрапив до штабу Петлюри [[26 листопада]], під впливом чуток про «галицьку зраду» та ще не знаючи, що група [[Січові Стрільці|Січових Стрільців]] лишилася в складі Збройних сил УНР, гайдамаки [[Волох Омелян Іванович|Омеляна Волоха]] роззброїли стрілецький полк [[Андрух Іван Антонович|Івана Андруха]], однак цю ситуацію вдалося владнати{{sfn|Хома|2011|с=[https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/sichovi_striltsi/92 91–92.]}}.

[[2 грудня]] [[1919]] року за погодженням із Петлюрою дипломатичною місією [[Українська Народна Республіка|УНР]] у [[Варшава|Варшаві]] на чолі з [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрієм Лівицьким]] була підписана декларація щодо західних кордонів країни з польським урядом. [[Жук Андрій Ілліч|Андрій Жук]], на початок політичної діяльності котрого великий вплив мав Симон Петлюра, але згодом, зважаючи на власні кооператорські інтереси, перейшов на бік захисту позицій уряду ЗУНР, вважав її помилкою{{sfn|Сергійчук|2004|c=256.}}. [[4 грудня]] [[1919]] року делегація [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]], на чолі зі [[Витвицький Степан Порфирович|Степаном Витвицьким]], оголосила про розрив [[Акт Злуки|Акту Злуки]] в односторонньому порядку посольству УНР у Варшаві{{sfn|Литвин, Науменко|1995|c=140.}}. [[5 грудня]] Головний Отаман віддав наказ про перехід армії в [[Перший зимовий похід|Зимовий похід]].

[[6 грудня]] виїхав до Варшави для організації воєнно-політичного союзу з Польщею проти більшовицької Росії. За його ініціативою український і польський уряди підписали в квітні [[1920]] року [[Варшавський договір (1920)|Варшавський договір]], який однак не був ратифікований УНР та РП{{sfn|Іванис|1993|c=128.}}.

== Симон Петлюра та Юзеф Пілсудський ==
[[Файл:Petlura-Piłsudski Winnica 1920.jpg|ліворуч|міні|Симон Петлюра та [[Юзеф Пілсудський]]. Вінниця. 1920 рік]]
[[Файл:Symon Petliura and Antoni Listowski during Polish-Soviet War.PNG|міні|Петлюра та генерал [[Антоній Листовський|Антоній Лістовський]]. Київська операція. Квітень 1920 року]]
У серпні [[1919]] року в Польщі перебувала дипломатична місія на чолі з [[Пилипчук Пилип Каленикович|Пилипом Пилипчуком]], що негативно розцінила частина галицьких політиків. Власне їх обурили не так самі перемовини, як організована польськими урядовцями фальсифікація їхнього перебігу, котру уряд ЗУНР сприйняв за правду. До цього особливих зусиль доклав [[Ігнацій Ян Падеревський|Ян Падеревський]] з використанням псевдодипломата «від УНР», полковника Б. Курдиновського, котрий, не маючи на те жодних прав та повноважень, підписав ряд документів. Петлюра, дізнавшись про існування та діяльність останнього, наказав [[Лівицький Андрій Миколайович|Андрієві Лівицькому]] негайно викликати його до Кам'янця, аби зупинити злочинну діяльність та вимагати пояснень. Курдиновський, дізнавши про це, отримавши гроші від Падеревського, наступного дня втік до Парижа{{sfn|Доценко|1923|c=43–67.}}. Договір, підписаний ним, а також заяви Пилипчука були визнані недійсними на спільному засіданні Директорії УНР та уряду ЗУНР [[26 вересня]] [[1919]] року в Кам'янці-Подільському{{sfn|Іванис|1993|c=115.}}. Головний отаман у цей час переважно перебував безпосередньо на фронті, [[Макаренко Андрій Гаврилович|Андрій Макаренко]] та [[Швець Федір Петрович|Федір Швець]] вели кабінетні розбірки з Євгеном Петрушевичем. Зрештою вирішено послати до Варшави спільну дипломатичну місію з представників Директорії та Диктатури задля встановлення перемир'я та протибільшовицького фронту. Місія за згодою Петрушевича{{sfn|Іванис|1993|c=113.}}, на чолі з Лівицьким, відбула до Варшави 3 жовтня.
[[Файл:Pilsudski-Petlura 1920 Kiev.jpg|ліворуч|міні|Симон Петлюра і [[Юзеф Пілсудський]]. 1920 рік]]
Наприкінці [[1919]] року Україна опинилась у вкрай тяжкому становищі&nbsp;— поразки на фронтах, окупація майже всієї її території та договір галичан з денікінцями, що вимагало негайних рішень. Як зазначав Петлюра в листі до міністра закордонних справ Лівицького:
{{цитата|''В цей час полагодження наших стосунків з Польщею могло би нас врятувати, — дати нам базу деяку, зносини зі світом і перспективи. Дуже жалко, що ми цих переговорів не почали раніше: може б, мали більш сприяючі для нас обставини для заключання договору з Польщею''{{sfn|Петлюра|1979|c=357, 358.}}.}}
[[Файл:Ридз-Сміглий рапортує С. Петлюрі 1920.jpg|міні|Генерал [[Едвард Ридз-Сміглий|Ридз-Сміглий]] рапортує Симонові Петлюрі після звільнення Києва від більшовиків. 1920 рік]]
[[4 грудня]] [[1919]] року через свого ад'ютанта [[Юзеф Пілсудський]] запросив Симона Петлюру до Варшави. [[9 грудня]] вони зустрілися в {{нп|Бельведер (Варшава)|Бельведері|pl|Belweder w Warszawie}} й обговорили питання про україно-польські стосунки та більшовицьку загрозу{{sfn|Jędrzejewicz, Cisek|1998|loc=s. 150.}}.

Підписали [[Варшавський договір (1920)|Варшавський договір]]&nbsp;— міждержавну угоду [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]] та [[Українська Народна Республіка|УНР]], за яким в обмін на визнання незалежності УНР і військову допомогу Петлюра дав згоду визнати українсько-польський кордон по річці [[Збруч]] і далі по [[Прип'ять|Прип'яті]] до її [[Гирло|гирла]]. За договором польський уряд [[Юзеф Пілсудський|Юзефа Пілсудського]] скасував наміри розширення території Польщі до кордонів [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] [[1772]] року та визнав [[Українська Народна Республіка|УНР]]. 

Невдовзі об'єднані польсько-українські війська почали [[Польсько-радянська війна|спільне ведення бойових дій проти більшовиків]]. У червні [[1920]] року вони навіть змогли [[Київська операція Війська Польського (1920)|відвоювати Київ]]. Проте через незлагоджені дії та постійні суперечки між поляками та українцями цей союз не був ефективним. Невдовзі війська [[Тухачевський Михайло Миколайович|Тухачевського]] відбили у поляків усю звільнену ними раніше територію України. Зрештою, Польща уклала [[Ризький мир (1921)|Ризький мирний договір]] із більшовицькою Росією, проігнорувавши уряд УНР та його вимоги, і віддавши колишнього союзника на поталу сильнішому ворогові<ref>Доценко О. Літопис української революції. Матеріяли й документи до історії української революції. Том 2: Книга 5 (1917—1923) 400 с. Варшава, 1923 (5 ст.)</ref>.

== В еміграції ==
[[Файл:Симон Петлюра 1922.jpg|міні|Симон Петлюра 1922 або 1926 р.]]
З листопада [[1920]] року керував роботою [[Уряд Української Народної Республіки в екзилі|екзильного уряду УНР]] у Польщі ([[Тарнів]], [[Ченстохова]], [[Варшава]]).

[[31 грудня]] [[1923]] року виїхав до Австрії, згодом&nbsp;— до Угорщини, Швейцарії.

У жовтні [[1924]] року оселився в [[Париж]]і, де організував видання тижневика [[Тризуб (газета)|«Тризуб»]] і продовжував виконувати обов'язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.

Після еміграції Симона Петлюри у Полтаві залишилися дві його рідні сестри й племінник. Особливим рішенням Полтавської міської ради в [[1927]] році їм надали у довічну власність будинок брата. Навесні [[1937]] року їх усіх заарештували нібито за активну контрреволюційну діяльність і засудили по 1-й категорії&nbsp;— до розстрілу<ref>{{Cite web |url=http://www.unian.ua/politics/221731-sbu-peredala-do-muzeyu-unr-materiali-pro-rozstril-sester-petlyuri.html |title=СБУ передала до Музею УНР матеріали про розстріл сестер Петлюри |accessdate=5 січня 2015 |archive-date=30 вересня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140930025929/http://www.unian.ua/politics/221731-sbu-peredala-do-muzeyu-unr-materiali-pro-rozstril-sester-petlyuri.html }}</ref>.

=== Вбивство ===
Керівництво [[Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (1917—1922)|Радянської Росії]] на чолі з [[Ульянов Володимир Ілліч|В. Леніним]] особливо непокоїла діяльність провідника українського визвольного руху Симона Петлюри, змушеного перебувати в еміграції. За свідченням [[Султан-Галієв Мірсаїд Хайдаргалійович|Султан-Галієва]] на засіданні [[ЦК РКП(б)]] у 1922 році Ленін, зокрема, сказав: {{text|Ніякі Денікіни, Юденичі нам не страшні, бо їхні програми застаріли. Нам, більшовикам, страшний лише один лідер — Петлюра, програма якого небезпечна для нас. І до того часу, доки житиме Петлюра, доти не закінчиться рух повстань проти нас, ми не можемо чекати спокою на Півдні. Тому Петлюру необхідно вбити. Доручаю Сталінові як представникові партії, а Дзержинському й Триліссеру по лінії ЧК виконати це завдання<ref>Сергійчук Володимир. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА. Видання третє, доповнене.— К.: ПП Сергійчук M. І., 2011.— С. 4.</ref>.}}

Симон Петлюра був убитий [[25 травня]] [[1926]] року [[Шварцбард Самуїл Ісаакович|Самуїлом Шварцбардом]]. Уважають<ref>[http://rus.newsru.com.ua/arch/ukraine/22may2009/petlyura.html УНП просит Черномырдина отдать архивные документы об убийстве Петлюры] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200510143318/https://deltafinance.com.ua/ru/news/ |date=10 травня 2020 }} // NEWSru.ua.&nbsp;— 2009.&nbsp;— 22 мая. {{ref-ru}}</ref>, що той нібито був агентом [[Об'єднане державне політичне управління|ОДПУ]], а помста є лише приводом. Сам Шварцбард у перших свідченнях французькій поліції розповідав, ніби лише чув про погроми від одновірців, коли в [[1917]] році їздив спільно з французькою військовою місією з Петрограда до Одеси. Про це, зокрема, свідчать публікації тогочасної французької преси: «Еко де Парі», «Парі-Міді» та інших.

Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки. Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард випустив у нього сім куль. Після чого дочекався поліцію біля застреленого. Петлюру ж якнайшвидше переправили до найближчої лікарні {{нп|Госпіталь Шаріте (Париж)|Шаріте|fr|Hôpital de la Charité de Paris}} на бульварі Сен-Жермен, але врятувати не змогли. Справа вбивства Петлюри була проблемною вже [[1926]] року. Про те, що знищення Петлюри було саме операцією радянських спецслужб, свідчив працівник [[Комітет державної безпеки СРСР|КДБ]] Петро Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців. Він казав про це під час виступу в Конгресі США<ref>''Лазарева Алла.'' [http://tyzhden.ua/History/23915 «Зручне» вбивство] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170520084910/http://tyzhden.ua/History/23915 |date=20 травня 2017 }} // Український тиждень.&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;22 (187).&nbsp;— 2 червня.</ref>.

Петлюра похований у [[Париж]]і на [[Цвинтар Монпарнас|цвинтарі Монпарнас]] на ділянці №&nbsp;11.<ref>{{Cite web|url=https://www.findagrave.com/memorial/7329/simon-petlyura|title=Simon Petlyura (1879-1926) - Find A Grave...|website=www.findagrave.com|accessdate=2018-06-30|archive-date=2 квітня 2019|archive-url=https://web.archive.org/web/20190402224156/https://www.findagrave.com/memorial/7329/simon-petlyura}}</ref>

=== Процес Шварцбарда ===
{{детальніше|Процес Шварцбарда}}
Слідство та обвинувачення не висунули жодних переконливих доказів особистої причетності Петлюри до [[погром]]ів чи організації погромів. Жоден факт не підтвердив антисемітських нахилів Петлюри.
[[Файл:Посмертная маска Симона Васильевича Петлюры..jpg|ліворуч|міні|Посмертна маска Симона Васильовича Петлюри]]
На процесі представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Однак вони не були взяті до уваги.

Про те, що Петлюра прагнув припинити хвилю погромів, які в 1919 році забрали життя близько 50 тисяч євреїв, свідчить і його звернення до населення України від [[18 березня]] [[1921]] року (звернення зроблено в еміграції через два роки після масових погромів):
{{цитата|''Кати наші — большовики скрізь поширюють чутки, що буцімто українські повстанці нищать жидіське населення. Я Отаман Українського Війська, не вірю цьому, не вірю, бо знаю нарід український, який, утиснений грабіжниками-завойовниками, сам не може утисняти народу іншого, що так само страждає від більшовицького панування, як і він… Як Головний отаман Війська Українського, я наказує вам: більшовиків-комуністів і інших бандитів, що роблять єврейські погроми  та нищать населення, карати безпощадно і, як один, стати в оборону бідного змученого населення і через наші військові суди розправитися з бандитами негайно.''|3=|4=}}
Не вплинуло на рішення суду і те, що на сесії суду [[20 жовтня]] зачитували двадцятисторінкову заяву Елії Добковського, який особисто знав убивцю Петлюри, до прокурора. У цій заяві пан Добковський твердив, що особа пана Петлюри активно цікавила певного Володіна, який є агентом [[Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР|ГПУ]], розпоряджався значними сумами грошей і що він сам признався Добковському, що безпосередньо допомагав цьому вбивству.
[[Файл:Stamp of Ukraine s589.jpg|міні|На поштовій марці України, [[2004]] рік]]
Українські джерела, і зокрема книга А. Яковліва «Паризька трагедія», надає чимало свідчень проти московського агента Михайла Володіна. Той приїхав до Парижа в [[1925]] році, багато спілкувався не лише з Шварцбардом, але й з опонентами Петлюри в колах української імміграції, збираючи інформацію про отамана.

Слідство, яке тривало понад 16 місяців, виправдало вбивцю. Адвокат Шварцбарда, комуніст у молоді роки Анрі Торес, зумів уникнути детального обговорення організації вбивства. Натомість, за попереднього слідства, він спільно з майбутнім засновником Ліги проти антисемітизму Бернаром Лекашем, подався до більшовицької Москви, а не до України шукати свідчень на підтвердження петлюрівських погромів.
Адвокату Симона перед судовим засіданням була передана папка із документами про непричетність Петлюри до єврейських погромів, зібрана його дружиною і соратниками. З невідомих причин документи так і не були використані у судовому засіданні і не прив'язані до справи.

З цього суперечливого процесу народилася впливова нині Ліга боротьби проти расизму та антисемітизму (LICRA). Симонові Петлюрі судилося стати жертвою не лише зухвалого вбивства, але й посмертної політичної дискредитації<ref>{{Cite book
|url=https://www.umoloda.kiev.ua/number/1411/163/49710/
|title=ПОДВІЙНА ЖЕРТВА
|last=Лазарева
|first=Алла
|date=22.05
|year=2009
|publisher=
|location=
|pages=
|language=
|isbn=
}}</ref>.

== Вшанування пам'яті ==

=== Державні почесті ===
[[16 травня]] [[2005]] року Президент України [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктор Ющенко]] підписав Указ про увічнення пам'яті Симона Петлюри та встановлення йому пам'ятників у місті Києві та інших місцях, присвоєння окремим військовим частинам його імені<ref>Указ Президента України від 16 травня 2005 року №&nbsp;793/2005 [http://www.president.gov.ua/documents/2454.html «Про увічнення пам'яті видатних діячів Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки».] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20081021003217/http://www.president.gov.ua/documents/2454.html |date=21 жовтня 2008 }}</ref>.

=== Вулиці ===
<!--[[Файл:Vul Petlyury.jpg|міні|220пкс|Табличка з назвою вулиці у Києві]]-->
{{Див. також|Вулиця Симона Петлюри}}
На честь Симона Петлюри названі вулиці в [[Біла Церква|Білій Церкві]], [[Бровари|Броварах]], [[Кам'янець-Подільський|Кам'янець-Подільському]], [[Дніпро (місто)|Дніпрі]]<ref>Розпорядження Дніпропетровського міського голови від 26 листопада 2015 року №&nbsp;897-р [https://drive.google.com/file/d/0B5q7xnrIx13gNnQtQml2SEEta3c/view «Про перейменування топонімів м. Дніпропетровська»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151208235844/https://drive.google.com/file/d/0B5q7xnrIx13gNnQtQml2SEEta3c/view |date=8 грудня 2015 }}</ref>, [[Львів|Львові]]<ref>[http://h.ua/story/38575/ Львов пополнился двумя храмами на одной улице: Серую улицу Симона Петлюры озарили золотые купола] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160304185747/http://h.ua/story/38575/ |date=4 березня 2016 }} // ХайВей.&nbsp;— 2007.&nbsp;— 19 апреля. {{ref-ru}}</ref>, [[Київ|Києві]], [[Полтава|Полтаві]], [[Вінниця|Вінниці]], [[Житомир]]і, [[Рівне|Рівному]]<ref>[http://io.com.ua/113873 Ровно. ул. С. Петлюры]{{Недоступне посилання}}{{ref-ru}}</ref>, [[Тернопіль|Тернополі]]<ref>{{Cite web |url=http://www.fuib.com/ru/branches/ternopil/ |title=Архівована копія |accessdate=20 червня 2009 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20080503084646/http://www.fuib.com/ru/branches/ternopil/ |archivedate=3 травня 2008 |deadurl=yes }}</ref>, [[Стрий|Стрию]], [[Івано-Франківськ]]у, [[Шепетівка|Шепетівці]] та багатьох інших населених пунктах України.

=== Пам'ятники ===
* [[2001]] року в Рівному на майдані поряд з Народним домом встановлено [[пам'ятник Симону Петлюрі (Рівне)|погруддя Симону Петлюрі]].

[[Файл:S.V.Petljura.JPG|міні|220x220px|Меморіальна дошка Симону Петлюрі у [[Полтава|Полтаві]]]]
* [[Файл:Yuschenko in Paris 2005.jpg|міні|Президент України [[Ющенко Віктор Андрійович|Віктор Ющенко]] з [[Катерина Ющенко|дружиною]], біля могили Симона Петлюри на [[Цвинтар Монпарнас|Цвинтарі Монпарнас]] у Парижі]][[23 травня]] [[2007]] року в Полтаві пройшла церемонія відкриття пам'ятного знака Симона Петлюри, також планувалося перейменувати на його честь Жовтневу вулицю (в [[2016]] році її перейменували на [[Вулиця Соборності (Полтава)|вулицю Соборності]], а на честь Петлюри назвали колишню [[Вулиця Симона Петлюри (Полтава)|вулицю Артема]]). Захід супроводжувався бійкою представників «помаранчевих» і правих проти комуністів, «регіоналів» та Союзу радянських офіцерів<ref>[https://gazeta.ua/articles/np/_quotregionaliquot-pobilisya-z-quotnashoukrayincyamiquot-cherez-pamyatnik-petlyuri-na-poltavschini/163763 «Регіонали» побилися з «нашоукраїнцями» через пам'ятник Петлюри на Полтавщин]</ref><ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2007/05/070523_poltava_fight_sp.shtml Сутички в Полтаві через пам'ятник Петлюрі] // BBC Ukrainian.com. — 2007. — 23 травня.</ref>. У церемонії закладення пам'ятного знаку взяли участь голова [[Полтавська обласна державна адміністрація|Полтавської ОДА]] [[Асадчев Валерій Михайлович|Валерій Асадчев]], народний депутат [[Кульчинський Микола Георгійович|Микола Кульчинський]], перший заступник голови ОДА Іван Близнюк, заступник голови Полтавської облради [[Ворона Петро Васильович|Петро Ворона]] та заступник голови УНП [[Заєць Іван Олександрович|Іван Заєць]]. У своєму виступі Валерій Асадчев заявив: ''«Коли на місці каменю буде споруджено перший в Україні пам'ятник Петлюрі, то його відкриття буде подією всеукраїнського масштабу»''<ref>[https://web.archive.org/web/20070906213737/http://www.kommersant.ua/doc.html?DocID=768329&IssueId=41312 Камень столкновения: Открытие памятного знака Симону Петлюре в Полтаве отметили дракой] // Коммерсантъ. Украина. — 2007. — № 83. — 24 мая. {{ref-ru}}</ref>. В опозиції до встановлення пам'ятки виступили тодішній мер [[Матковський Андрій Всеволодович|Андрій Матковський]] і [[Удовіченко Олександр Васильович|Олександр Удовіченко]]. У ніч на 4 жовтня, у наслідок діяльності спілки депутата міськради Олексія Гаврікова, пам'ятний знак було демонтовано комунальниками. [[23 травня]] [[2007]] року ухвалою Господарського суду Полтавської області за позовом Полтавської міської ради заборонено ОДА вчиняти будь-які дії, спрямовані на зведення пам'ятника Петлюрі, а також пам'ятних каменів, знаків, меморіальних дошок, монументів та інших елементів об'єктів, що стосуються увічнення пам'яті Симона Петлюри на території Полтави<ref>[http://www.bbc.com/ukrainian/domestic/story/2007/05/070524_monuments_ukr_oh.shtml В Полтаві заборонили пам'ятник Петлюрі] «[[BBC]]»</ref>.

* [[14 жовтня]] [[2017]] року у [[Вінниця|Вінниці]] відкрили [[Пам'ятник Симону Петлюрі (Вінниця)|пам'ятник Симону Петлюрі]] роботи скульптора [[Оврах Володимир Михайлович|Володимира Овраха]] та його синів Романа і Андрія<ref>[http://tyzhden.ua/News/201917 У Вінниці відкрили пам'ятник Симону Петлюрі] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171014235136/http://tyzhden.ua/News/201917 |date=14 жовтня 2017 }} «[[Український тиждень]]»</ref>. Пам'ятник встановлено на подвір'ї обласного радіо ([[Вулиця Симона Петлюри (Вінниця)|вулиця Симона Петлюри]] 15), де за часів [[УНР]] містилось Міністерство пошт і телеграфів, а пізніше перебувала Військово-похідна Канцелярія [[Головний Отаман військ і флоту УНР|Головного Отамана УНР]]. У майбутньому пам'ятник стане частиною історичного комплексу&nbsp;— «Музею тимчасової столиці»<ref>{{Cite web |url=http://www.myvin.com.ua/ua/news/events/51716.html |title=У Вінниці відкрили перший в Україні повноцінний пам'ятник Симону Петлюрі |accessdate=15 жовтня 2017 |archive-date=15 жовтня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20171015035711/http://www.myvin.com.ua/ua/news/events/51716.html }}</ref>. Пам'ятник Симону Петлюрі виготовлено з бронзи у натуральну величину. Симон Петлюра сидить на лавці, тримаючи у руках мапу України. Основою для пам'ятника стала відома світлина, зроблена у [[1919]] році в [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]].
* [[22 травня]] [[2018]] року відбулося відкриття другої меморіальної дошки на честь С. Петлюри у Полтаві, приурочене до 139-ї річниці дня його народження<ref>[https://poltava.depo.ua/ukr/poltava/u-poltavi-vstanovili-memorialnu-doshku-na-chest-simona-petlyuri-foto-20180522778289 У Полтаві встановили меморіальну дошку на честь Симона Петлюри (ФОТО)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180523095440/https://poltava.depo.ua/ukr/poltava/u-poltavi-vstanovili-memorialnu-doshku-na-chest-simona-petlyuri-foto-20180522778289 |date=23 травня 2018 }} «Depo.Полтава»</ref>.
* [[24 серпня]] [[2018]] року на [[Бульвар Симона Петлюри (Тернопіль)|бульварі Симона Петлюри]] у Тернополі встановлено бюст<ref>{{Cite web |url=http://www.istpravda.com.ua/short/2018/08/27/152831/ |title=У Тернополі відкрили бюст Симону Петлюрі |accessdate=29 серпня 2018 |archive-date=29 серпня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180829110055/http://www.istpravda.com.ua/short/2018/08/27/152831/ }}</ref>.
* [[22 січня]] [[2019]] року у Києві було відкрито барельєф на його честь на вулиці Симона Петлюри.<ref>{{Cite web|url=https://www.radiosvoboda.org/a/news-barelief-petluri-kyiv/29722017.html|назва=У Києві відкрили барельєф Петлюрі|видавець=[[Радіо Свобода]]|дата=21 січня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20190419200114/https://www.radiosvoboda.org/a/news-barelief-petluri-kyiv/29722017.html|дата-архіву=19 квітня 2019|мертвий-url=no|дата-доступу=6 червня 2021}}</ref>
* [[22 січня]] [[2019]] у Хмельницькому було відкрито барельєф<ref>{{Cite web|url=https://glavcom.ua/country/incidents/u-hmelnickomu-vstanovili-memorialnu-doshku-petlyuri-563392.html|назва=У Хмельницькому встановили меморіальну дошку Петлюрі|видавець=[[Главком]]|дата=22 січня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20230122053530/https://glavcom.ua/country/incidents/u-hmelnickomu-vstanovili-memorialnu-doshku-petlyuri-563392.html|дата-архіву=2023-01-22|мертвий-url=no|дата-доступу=15 лютого 2023}}</ref>.
* У листопаді 2020 року у польському місті [[Скерневиці]] до 100-річчя [[Варшавська битва (1920)|події]] відкрито монумент «Перед Варшавською битвою» ({{lang-pl|Przed Bitwą Warszawską}}), який зображає, зокрема, отамана Симона Петлюру<ref>[https://www.gov.pl/web/kultura/przed-bitwa-warszawska--pomnik-upamietniajacy-miedzynarodowa-wspolprace-podczas-wojny-1920-roku «Przed Bitwą Warszawską»&nbsp;— pomnik upamiętniający międzynarodową współpracę podczas wojny 1920 roku] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201110095715/https://www.gov.pl/web/kultura/przed-bitwa-warszawska--pomnik-upamietniajacy-miedzynarodowa-wspolprace-podczas-wojny-1920-roku |date=10 листопада 2020 }}&nbsp;// Ministerstwo Kultury i Dziedzictwa Narodowego, 9 листопада 2020 {{ref-pl}}<br/>[https://www.eurointegration.com.ua/news/2020/11/9/7116322/ У Польщі до 100-річчя Варшавської битви відкрили пам'ятник з Петлюрою] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20201109172811/https://www.eurointegration.com.ua/news/2020/11/9/7116322/ |date=9 листопада 2020 }}&nbsp;// «Європейська Правда», 9 листопада 2020</ref>.
* У [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]] є пам'ятна дошка Симону Петлюрі.<ref>{{cite news|title=У Кам'янці-Подільському сплюндрували пам'ятну дошку Симону Петлюрі|date=2021-05-27|newspaper=[[Історична правда]]|url=https://www.istpravda.com.ua/short/2021/05/27/159569/|archive-url=https://web.archive.org/web/20240222234021/https://www.istpravda.com.ua/short/2021/05/27/159569/|archive-date=2024-02-22|url-status=live}}</ref>

* Від 2021 року в [[Полтава|Полтаві]] заплановане встановлення пам'ятника.<ref>[https://poltava.to/news/71089/ До кінця 2023 року у Полтаві планують встановити пам’ятник Петлюрі / Полтавщина]</ref>

=== У культурі ===
Симону Петлюрі присвячено ряд музичних та кінематографічних творів, зокрема дума «На смерть Симона Петлюри» обробки [[Китастий Григорій Трохимович|Григора Китастого]], пісня «Розмова» [[Жук Ігор Теодорович|Ігоря Жука]], однойменний [[Військова музика|військовий]] [[Марш (музика)|марш]] [[Сергій Войтюк|Сергія Войтюка]], також згадується у пісні «Гарматним димом просмерділись галуни» (пісня про Тютюника) авторства [[Іван Багряний|Івана Багряного]] та [[Китастий Григорій Трохимович|Григора Китастого]], тощо.

==== У літературі ====
Згадується у романі «[[Біла гвардія (роман)|Біла ґвардія]]» [[Булгаков Михайло Опанасович|Михаїла Булгакова]].

==== У кінематографі ====
Життю Симона Петлюри присвячений [[біографічний фільм]] «[[Таємний щоденник Симона Петлюри]]» ([[2018 у кіно|2018]]).

* 1926&nbsp;— «<nowiki/>[[П.К.П. (фільм)|П. К. П.]]<nowiki/>»&nbsp;— Микола Кучинський
* 1928&nbsp;— «<nowiki/>[[Арсенал (фільм)|Арсенал]]<nowiki/>»— Микола Кучинський
* 1939&nbsp;— «<nowiki/>[[Щорс (фільм)|Щорс]]<nowiki/>»&nbsp;— Георгій Полежаєв
* 1957&nbsp;— «<nowiki/>[[Правда (фільм, 1957)|Правда]]<nowiki/>»&nbsp;— [[Лавров Юрій Сергійович|Юрій Лавров]]
* 1958&nbsp;— «<nowiki/>[[Киянка (фільм)|Киянка]]<nowiki/>»&nbsp;— [[Лавров Юрій Сергійович|Юрій Лавров]]
* 1970&nbsp;— «<nowiki/>[[Мир хатам, війна палацам (фільм)|Мир хатам, війна палацам]]<nowiki/>»&nbsp;— Євген Зубовський
* 1971&nbsp;— «Сім'я Коцюбинських»&nbsp;— Костянтин Степанков
* 1973&nbsp;— «Стара фортеця»&nbsp;— Євген Євстигнєєв
* 1987&nbsp;— «<nowiki/>[[На вістрі меча]]<nowiki/>»&nbsp;— [[Талашко Володимир Дмитрович|Володимир Талашко]]
* 2018 —"<nowiki/>[[Таємний щоденник Симона Петлюри]]<nowiki/>"&nbsp;— [[Фролов Сергій Володимирович (актор)|Сергій Фролов]]
* 2018&nbsp;— «Крути 1918»&nbsp;— [[Ступка Дмитро Остапович|Дмитро Ступка]]
* 2020&nbsp;— « [https://youtu.be/INT8RiYVl2o Таємниці Великих Українців. Симон Петлюра]»

==== У живописі ====
У [[Київ|Києві]] 22 травня 2019 року відкритий перший в світі [[Стінопис|мурал]] із зображенням Симона Петлюри, який намальований на будинку за адресою ''[[вулиця Софії Галечко]], 18''<ref>{{Cite web|url=https://www.youtube.com/watch?v=rfE4EDGQXZA|title=У столиці презентували мурал із зображенням Симона Петлюри|lang=ru|accessdate=2019-08-11|archive-date=15 жовтня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201015123855/https://www.youtube.com/watch?v=rfE4EDGQXZA&gl=US&hl=en}}<br/>{{Cite web|url=https://www.youtube.com/watch?v=6Zi6nl8wKa8|title=У столиці презентували мурал із зображенням Симона Петлюри|lang=ru|accessdate=2019-08-11|archive-date=15 жовтня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201015123855/https://www.youtube.com/watch?v=6Zi6nl8wKa8&gl=US&hl=en}}<br/>{{Cite web|url=https://www.youtube.com/watch?v=Xm0NkZFoZYk|title=Вікна-новини. Выпуск от 22.05.2019 (22:00) {{!}} Вікна-Новини|lang=ru|accessdate=2019-08-11|archive-date=15 жовтня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201015123856/https://www.youtube.com/watch?v=Xm0NkZFoZYk&gl=US&hl=en}}<br/>{{Cite web|url=https://www.youtube.com/watch?v=4NulPVTbXjw|title=В столице открыли мурал с изображением Симона Петлюры|lang=ru|accessdate=2019-08-11|archive-date=15 жовтня 2020|archive-url=https://web.archive.org/web/20201015123855/https://www.youtube.com/watch?v=4NulPVTbXjw&gl=US&hl=en}}</ref>.

=== Інші об'єкти вшанування пам'яти ===
У [[Париж]]і існує українська [[бібліотека імені Симона Петлюри]] та [[Музей Симона Петлюри]].

[[Кабінет Міністрів України|Кабінетом Міністрів України]] 28 лютого 2018&nbsp;р. засновано в числі академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду для студентів та курсантів закладів вищої освіти державної форми власності, які здобувають вищу освіту за освітнім рівнем магістра [[Іменна стипендія|стипендію імені]] Симона Петлюри (Державна безпека, Публічне управління та адміністрування).<ref>{{Cite web |url=http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/133-2018-п |title=постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2018 р. № 133 «Про заснування академічних стипендій імені державних діячів першого українського уряду» |accessdate=23 березня 2022 |archive-date=2 листопада 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20181102061048/http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/133-2018-п }}</ref>

== Псевдо ==
Тагон Святослав

О. Ряст.

Полтавченко.

Могила Степан.<ref>{{Cite web|url=https://uinp.gov.ua|title=ФРОНТ-MAN УНР.|date=13.5.19|language=Укр.|accessdate=19.9.21|archive-date=24 вересня 2021|archive-url=https://web.archive.org/web/20210924093643/https://uinp.gov.ua/}}</ref>

== Галерея ==
<gallery widths="180" perrow="5" class="center" style="center">
Файл:Симон Петлюра (20200226).jpg|Анотаційна дошка на [[Садиба на вулиці Петлюри, 2/4|вулиці Петлюри, 2/4]] у Києві
Файл:Меморіальна дошка Симона Петлюри.jpg|Меморіальна дошка Симону Петлюрі у Полтаві
</gallery>

== Твори ==
* ''Петлюра С. В.'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Petliura_Symon/Vybrani_tvory_ta_dokumenty/ Вибрані твори та документи] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130317044614/http://chtyvo.org.ua/authors/Petliura_Symon/Vybrani_tvory_ta_dokumenty/ |date=17 березня 2013 }} / уклад. Л.&nbsp;В.&nbsp;Голота.&nbsp;— {{К.}} : Довіра, 1994.&nbsp;— 271 с.&nbsp;— {{s|ISBN 5-85154-100-8.}}
* ''Петлюра С.'' [http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1925.Petliura.php Московська воша.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20151222101022/http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1925.Petliura.php |date=22 грудня 2015 }}&nbsp;— Париж: Націоналістичне вид-во в Європі: Б-ка ім. С. Петлюри, 1966.
* ''Петлюра С.'' [http://diasporiana.org.ua/proza/499-petlyura-s-moskovska-vosha/ Народе український: вибрані статті, листи, документи] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160604163713/http://diasporiana.org.ua/proza/499-petlyura-s-moskovska-vosha/ |date=4 червня 2016 }}.&nbsp;— {{Х.}} : Лівий берег, 1992.&nbsp;— 152 с.&nbsp;— {{s|ISBN 5-7707-244-7.}}
* ''Петлюра С. В.'' [http://chtyvo.org.ua/authors/Petliura_Symon/Statti_zb/ Статті] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130317044610/http://chtyvo.org.ua/authors/Petliura_Symon/Statti_zb/ |date=17 березня 2013 }} / упоряд. та авт. передм. О. Климчук.&nbsp;— {{К.}} : Дніпро, 1993.&nbsp;— 341 с.&nbsp;— {{s|ISBN 5-308-01572-4.}}
* ''Петлюра С.'' [http://www.ex.ua/view/9620673 Статті, листи, документи.]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}&nbsp;— Нью Йорк, 1956.&nbsp;— 480 с.
* {{h|Петлюра|1979}}[http://diasporiana.org.ua/ideologiya/7541-petlyura-s-statti-listi-dokumenti-t-2/ Симон Петлюра. Статті, листи, документи.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160309000717/http://diasporiana.org.ua/ideologiya/7541-petlyura-s-statti-listi-dokumenti-t-2/ |date=9 березня 2016 }}&nbsp;— Нью-Йорк; 1979.&nbsp;— Т. ІІ.&nbsp;— 627 с.

== Див. також ==
* [[Процес Шварцбарда]]
* [[Петлюрівка]]
* [[Хрест Симона Петлюри]]

== Примітки ==
{{reflist|2}}

== Посилання ==
* {{ШевЕ-5|частина=Петлюра Симон Васильович|сторінки =92-93}}
* Петлюра Симон Васильович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. [https://chtyvo.org.ua/authors/Varvartsev_Mykola/Ukraina_v_mizhnarodnykh_vidnosynakh_Entsyklopedychnyi_slovnyk-dovidnyk_Vypusk_6.pdf Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я] / Відп. ред. М.&nbsp;М.&nbsp;Варварцев.&nbsp;— К.: Ін-т історії України НАН України, 2016.&nbsp;— с.95-100
{{Вікіпосилання|Родовід=252333|Вікіцитати=Петлюра Симон Васильович}}
* [https://youtu.be/e2WLSdHSRRg СИМОН ПЕТЛЮРА | Програма «Велич особистості» | 2015 (ВІДЕО)]
* [https://web.archive.org/web/20131103223501/http://www.kp-os.com.ua/osobistosti/116-simon-olga-lesja-i-pes-jurik Про родину Петлюри в Кам'янці]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Petliura_Symon/ Твори С. Петлюри.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121108063804/http://chtyvo.org.ua/authors/Petliura_Symon/ |date=8 листопада 2012 }}
* [[Збірник пам'яті Симона Петлюри]]
* [http://acta.com.ua/index.php?page=shop.product_details&flypage=flypage-ask.tpl&product_id=79&category_id=11&option=com_virtuemart&Itemid=63 Анджей С. Ковальчик. «Пан Петлюра?» / Пер. з польської.]
* {{cite web |url=http://likbez.org.ua/ua/simon-petlyura-i-vojsko-video.html |title=Симон Петлюра і військо |author= |date=2018-02-05 |website=http://likbez.org.ua/ |publisher=[[Лікбез. Історичний фронт]] |accessdate=5 лютого 2018 |archive-date=6 лютого 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180206073557/http://likbez.org.ua/ua/simon-petlyura-i-vojsko-video.html }}

== Джерела ==
{{стовпці|1}}
* ''[[Верстюк Владислав Федорович|Верстюк&nbsp;В. Ф.]]'' [http://history.org.ua/JournALL/journal/2004/3/9.pdf Симон Петлюра: політичний портрет (до 125-річчя від дня народження)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160308065316/http://history.org.ua/JournALL/journal/2004/3/9.pdf |date=8 березня 2016 }} // [[Український історичний журнал]].&nbsp;— 2004.&nbsp;— Вип. 3 (456).&nbsp;— С. 112—126.
* ''[[Гунчак Тарас Григорович|Гунчак Тарас.]]'' [https://web.archive.org/web/20141027073141/http://histpol.narod.ru/books/petlura/001.htm Симон Петлюра та євреї] // Українсько-єврейські дослідження.&nbsp;— Ч. 1.&nbsp;— Торонто; Мюнхен, 1985.
* {{h|Гай-Нижник|2011}}''[[Гай-Нижник Павло Павлович|Гай-Нижник П. П.]]'' [http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/224doc.php Повалення Гетьманату П. Скоропадського: підготовка та здійснення (1918 р.)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160627175707/http://hai-nyzhnyk.in.ua/doc/224doc.php |date=27 червня 2016 }} // Гілея.&nbsp;— 2011.&nbsp;— №&nbsp;47 (5).&nbsp;— С. 18–29; №&nbsp;48 (6).&nbsp;— С. 88–99; №&nbsp;52 (спецвипуск).&nbsp;— С. 5–15.
* {{h|Гай-Нижник|2010}}''Гай-Нижник П. П.'' [http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/196doc.php УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917—1920 рр.).] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160308231825/http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/196doc.php |date=8 березня 2016 }}&nbsp;— {{К.}} : ЩеК, 2010.&nbsp;— 304 с.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-2031-11-5.}}
* [http://www.golos.com.ua/article/317571 ''Гречко М.'' «Свята відданість народній справі, мужнє лицарське завзяття в бою»&nbsp;— Голос України, 29 травня 2019, №&nbsp;99] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20191029111501/http://www.golos.com.ua/article/317571 |date=29 жовтня 2019 }}
* [http://diasporiana.org.ua/ideologiya/9219-dokument-sudovoyi-pomilki-protses-shvarbarda/ Документ судової помилки: процес Шварцбарда.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160807043733/http://diasporiana.org.ua/ideologiya/9219-dokument-sudovoyi-pomilki-protses-shvarbarda/ |date=7 серпня 2016 }}&nbsp;— Париж: Націоналістичне видавництво в Європі, 1958.&nbsp;— 152 с.
* [[Дорошенко Володимир Вікторович|''Дорошенко В.'']] [http://diasporiana.org.ua/periodika/3644-literaturno-naukoviy-zbirnik-1952-ch-1/ Літературна діяльність Симона Петлюри] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160807050019/http://diasporiana.org.ua/periodika/3644-literaturno-naukoviy-zbirnik-1952-ch-1/ |date=7 серпня 2016 }} // Літературно-науковий збірник.&nbsp;— Нью-Йорк: Накладом УВАН у США.&nbsp;— 1952.&nbsp;— Ч. 1.&nbsp;— С. 300—302.
* {{h|Доценко|1923}}''[[Доценко Олександр|Доценко О.]]'' [http://diasporiana.org.ua/istoriya/6407-dotsenko-o-litopis-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-materiyali-y-dokumenti-do-istoriyi-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-tom-2-kniga-4-1917-1922/ Літопис української революції: Матеріяли й документи до історії української революції. 1917—1922.&nbsp;— Т. 2, кн. 4 : Брат проти брата.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160429031916/http://diasporiana.org.ua/istoriya/6407-dotsenko-o-litopis-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-materiyali-y-dokumenti-do-istoriyi-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-tom-2-kniga-4-1917-1922/ |date=29 квітня 2016 }}&nbsp;— Варшава, 1923.&nbsp;— 364 с.
* ''Доценко О.'' [http://diasporiana.org.ua/istoriya/6560-dotsenko-o-litopis-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-materiyali-y-dokumenti-do-istoriyi-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-tom-2-kniga-5-1917-1923/ Літопис української революції: Матеріяли й документи до історії української революції. 1917—1923.&nbsp;— Т. 2, кн. 5 : Польща впізнає самостійність України.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160807052852/http://diasporiana.org.ua/istoriya/6560-dotsenko-o-litopis-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-materiyali-y-dokumenti-do-istoriyi-ukrayinskoyi-revolyutsiyi-tom-2-kniga-5-1917-1923/ |date=7 серпня 2016 }}&nbsp;— Варшава, 1923.&nbsp;— 400 с.
* {{h|Жук|1936}}''Жук А. І.'' [http://olena-nekora.livejournal.com/171970.html Із споминів про С. Петлюру (1901—1907)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171023095606/http://olena-nekora.livejournal.com/171970.html |date=23 жовтня 2017 }} // Симон Петлюра в молодості (збірка споминів)&nbsp;— Львів, 1936.
* {{h|Іванис|1993}}[[Іванис Василь Миколайович|''Іванис В.'']] [http://diasporiana.org.ua/istoriya/2662-ivanis-v-simon-petlyura-prezident-ukrayini/ Симон Петлюра&nbsp;— Президент України.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160309002247/http://diasporiana.org.ua/istoriya/2662-ivanis-v-simon-petlyura-prezident-ukrayini/ |date=9 березня 2016 }}&nbsp;— {{К.}} : Наук. думка, 1993.&nbsp;— 272 с. : іл.&nbsp;— {{s|ISBN 5-12-004111-6.}}
* ''[[Іщук-Пазуняк Наталія Романівна|Іщук-Пазуняк Н.]]'' Зв'язок Симона Петлюри з українською літературою // Вибрані студії з історії, лінгвістики, літературознавства і філософії.&nbsp;— {{К.}} : Видавництво ім. Олени Теліги, 2010.&nbsp;— С. 232—241.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-355-044-2.}}
* ''[[Качкан Володимир Атаназійович|Качкан В. А.]], Качкан О. В.'' Відзвуки сурми Архангела (науково-публіцистична та націокультурологічна діяльність Симона Петлюри) // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі&nbsp;— в діаспорі.&nbsp;— {{К.}}, 2011.&nbsp;— С. 78–99.
* {{h|Литвин, Науменко|1995}}''[[Литвин Микола Романович|Литвин М. Р.]], [[Науменко Кім Єлисейович|Науменко К. Є.]]'' Історія ЗУНР.&nbsp;— Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.&nbsp;— 368 с. : іл.&nbsp;— {{s|ISBN 5-7707-7867-9.}}
* {{h|Литвин|2001}}[[Литвин Сергій Харитонович|''Литвин С.'']] [http://ukrlife.org/main/evshan/petlyura.htm Суд історії: Симон Петлюра і Петлюріана.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090125200545/http://ukrlife.org/main/evshan/petlyura.htm |date=25 січня 2009 }}&nbsp;— {{К.}} : Вид-во ім. О. Теліги, 2001.&nbsp;— 640 с.&nbsp;— {{s|ISBN 966-7018-41-5.}}
* ''Литвин С.'' [https://web.archive.org/web/20120421161552/http://unknownwar.info/-_842/ Симон Петлюра і військо. До оцінок в українській історіографії] // Військово-історичний альманах.&nbsp;— 2000.&nbsp;— Ч. 1.
* ''Маркітан Л. П.'' [http://history.org.ua/JournALL/journal/2004/4/4.pdf Симон Петлюра та його родина в кіно- і фотодокументах] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160308061309/http://history.org.ua/JournALL/journal/2004/4/4.pdf |date=8 березня 2016 }} // Український історичний журнал.&nbsp;— 2004.&nbsp;— Вип. 4 (457).&nbsp;— С. 71–81.
* {{h|Машкевич|2010}}''[[Машкевич Стефан Володимирович|Машкевич С. В.]]'' Два дня из истории Киева, 30–31 августа 1919 г.&nbsp;— {{К.}} : Варто, 2010.&nbsp;— 159 с., фот.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-2321-10-4.}} {{ref-ru}}
* ''Михальчук Василь.'' [http://history.org.ua/JournALL/journal/1997/2/11.pdf Питання вітчизняної історії в зарубіжних дослідженнях. Вбивство С. Петлюри] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160308060149/http://history.org.ua/JournALL/journal/1997/2/11.pdf |date=8 березня 2016 }} // Український історичний журнал.&nbsp;— 1997.&nbsp;— Вип. 2 (№&nbsp;412).&nbsp;— С. 111—125.
* {{h|Мокляк, Пащенко|2009}}''Мокляк В. О.'', ''Пащенко В. О.'' [http://history-poltava.org.ua/?p=5922 Петлюри] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170801201307/http://history-poltava.org.ua/?p=5922 |date=1 серпня 2017 }} // [[Полтавіка. Полтавська енциклопедія|Полтавіка&nbsp;— Полтавська енциклопедія]]: у 12-ти томах.&nbsp;— Т. 12 : Релігія і церква / гол. ред. О.&nbsp;А.&nbsp;Білоусько; ред. кол.: Ю.&nbsp;М.&nbsp;Варченко, А.&nbsp;М.&nbsp;Киридон, В.&nbsp;О.&nbsp;Мокляк, Т.&nbsp;П.&nbsp;Пустовіт, В.&nbsp;М.&nbsp;Ханко, С.&nbsp;В.&nbsp;Хорєв.&nbsp;— Полтава: Полтавський літератор, 2009.&nbsp;— 756 с.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-192-047-6.}}
* {{h|Білоусько та ін.|2005}}Новітня історія Полтавщини. І половина ХХ століття: підруч. для 10 кл. / О.&nbsp;А.&nbsp;Білоусько, О.&nbsp;П.&nbsp;Єрмак, В.&nbsp;Я.&nbsp;Ревегук.&nbsp;— Полтава: Оріяна, 2005.&nbsp;— 311 с. : іл.&nbsp;— (Історія Полтавщини з найдавніших часів до початку XXI століття).&nbsp;— {{s|ISBN 966-8250-10-9.}}
* ''[[Онацький Євген Дометійович|Онацький Є.]]'' Симон Петлюра&nbsp;— чесність з ідеєю // [http://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/9513-onatskiy-ye-portret-v-profil/ Портрети в профіль.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160807052858/http://diasporiana.org.ua/literaturoznavstvo/9513-onatskiy-ye-portret-v-profil/ |date=7 серпня 2016 }}&nbsp;— Чикаго: Українсько-американська видавнича спілка, 1962.&nbsp;— С. 253—260.
* ''[[Полтава Леонід Едвардович|Полтава Леонід]].'' [http://www.archives.gov.ua/Sections/Petlura/2/index.php?48#photo Симон Петлюра: альбом-біографія.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131103183758/http://www.archives.gov.ua/Sections/Petlura/2/index.php?48#photo |date=3 листопада 2013 }}&nbsp;— Париж, 1949.
* ''Полянський О.'' Західна Україна у двох революціях.&nbsp;— Тернопіль: Джура, 1998.&nbsp;— 52 с. : іл.
* ''[[Попович Мирослав Володимирович|Попович М. В.]]'' Червоне століття.&nbsp;— {{К.}} : АртЕк, 2005.&nbsp;— 888 с.&nbsp;— {{s|ISBN 966-505-123-7.}}
* [http://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/1928-process-shvarcbarda/1 Процесс Шварцбарда в парижском суде] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160927212035/https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/1928-process-shvarcbarda/1 |date=27 вересня 2016 }} / сост. И. Будовниц.&nbsp;— Ленинград: Из-во «Красная газета», 1928.&nbsp;— 80 с. {{ref-ru}}
* ''[[Савченко Віктор Анатолійович|Савченко В. А.]]'' Симон Петлюра.&nbsp;— Харків: Фоліо, 2004.&nbsp;— 416 с.&nbsp;— {{s|ISBN 966-03-1760-3.}}
* ''[[Сергійчук Володимир Іванович|Сергійчук В. І.]]'' Великий державник України // Симон Петлюра. Статті, листи, документи.&nbsp;— {{К.}} : Вид-во ім. О. Теліги, 1999.&nbsp;— С. 5–20.&nbsp;— {{s|ISBN 966-7601-02-1.}}
* {{h|Сергійчук|2004}}''Сергійчук В. І.'' Симон Петлюра.&nbsp;— {{К.}} : Україна, 2004.&nbsp;— 448 с.&nbsp;— {{s|ISBN 966-524-149-4.}}
* ''Сергійчук В. І.'' [http://www.ex.ua/view/12612921 Симон Петлюра]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}&nbsp;— Вид. 2-ге, доп.&nbsp;— {{К.}} : ПП Сергійчук М. І., 2009.&nbsp;— 568 с. : іл.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-2911-27-5.}} 
* Симон Петлюра та його родина. До 70-річчя його трагічної загибелі. Документи і матеріали / упор. В. Михальчук.&nbsp;— {{К.}} : Рада, 1996.&nbsp;— 319 с.&nbsp;— {{s|ISBN 5-7707-9647-2.}}
* ''[[Станіслав Стемпєнь|Стемпєнь С. С.]]'' [http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1142-7/978-966-00-1142-7.pdf Петлюра Симон Васильович] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160307145825/http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1142-7/978-966-00-1142-7.pdf |date=7 березня 2016 }} // {{ЕІУ|8|176–180}}
* {{Тинченко.ОК армії УНР|П}}
* {{Тинченко.ОК армії УНР.2|П}}
* {{h|Тинченко|1996}}''Тинченко Я. Ю.'' [http://vijsko.milua.org/Tinchenko-1UBV_2.htm Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917&nbsp;— березень 1918)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120315094658/http://vijsko.milua.org/Tinchenko-1UBV_2.htm |date=15 березня 2012 }}.&nbsp;— Київ, Львів: Інститут українознавства ім. Крип'якевича НАН України, 1996.&nbsp;— 371 с.&nbsp;— {{s|ISBN 5-7702-1011-7.}}
* {{h|Удовиченко|1971}}''[[Удовиченко Олександр Іванович|Удовиченко О.]]'' [http://diasporiana.org.ua/memuari/2329-udovichenko-o-tretya-zalizna-diviziya-materiyali-do-istoriyi-viyska-ukrayinskoyi-narpodnoyi-respubliki-rik-1919/ Третя залізна дивізія: матеріяли до історії Війська Української Народньої Республіки] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160806194054/http://diasporiana.org.ua/memuari/2329-udovichenko-o-tretya-zalizna-diviziya-materiyali-do-istoriyi-viyska-ukrayinskoyi-narpodnoyi-respubliki-rik-1919/ |date=6 серпня 2016 }} / О. Удовиченко ; упоряд. О. Вишнівський.&nbsp;— Нью Йорк: Червона калина, 1971.&nbsp;— 264 с. : фот.
* {{h|Хома|2011}}''[[Хома Іван Ярославович|Хома І. Я.]]'' [http://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/sichovi_striltsi/1 Січові стрільці: створення, військово-політична діяльність та збройна боротьба січових стрільців у 1917—1919 рр.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160819040221/https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/sichovi_striltsi/1 |date=19 серпня 2016 }}&nbsp;— {{К.}} : Наш час, 2011.&nbsp;— 104 с.&nbsp;— {{s|ISBN 978-966-1530-68-2.}}
* ''Яковлів А.'' [https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Frp.liu233w.com%3A443%2Fhttp%2Fshron.chtyvo.org.ua%2FYakovliv_Andrii%2FParyzka_trahediia_25_travnia_1926_roku_do_protsesu_Shvartsbarda.pdf Паризька трагедія : 25 травня 1926 року: (До процесу Шварцбарда)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20220122002731/https://docs.google.com/viewer?url=https%3A%2F%2Frp.liu233w.com%3A443%2Fhttp%2Fshron.chtyvo.org.ua%2FYakovliv_Andrii%2FParyzka_trahediia_25_travnia_1926_roku_do_protsesu_Shvartsbarda.pdf |date=22 січня 2022 }}.&nbsp;— Париж: Видання Комітету оборони пам'яти С. Петлюри та Комітету будови УАПЦ храму св. Симона, 1958.&nbsp;— 39 с.&nbsp;— (Передрук зі «Збірника пам'яти Симона Петлюри (1879—1926)», Прага, 1930).
* {{h|Jędrzejewicz, Cisek|1998}}''Jędrzejewicz W., Cisek J.'' Kalendarium życia Józefa Piłsudskiego 1918—1926.&nbsp;— T. II.&nbsp;— Warszawa, 1998.&nbsp;— 567 s. {{ref-pl}}
* {{cite book
|назва = Причинки до історії української революції. Прага, 1928 Накладом [[Провід українських націоналістів|Проводу]] [[Організація українських націоналістів|ОУН]] 39 с.
|прізвище = Коновалець
|ім'я = Євген
|автор-посилання = Коновалець Євген Михайлович
|рік = 1928
|ref = harv }}
</div>

=== Література ===
* ''В.&nbsp;І.&nbsp;Головченко''. Петлюра Симон Васильович // [[Українська дипломатична енциклопедія]]: У 2-х т./Редкол.:Л.&nbsp;В.&nbsp;Губерський (голова) та ін.&nbsp;— К.:Знання України, 2004&nbsp;— Т.2&nbsp;— 812с. ISBN 966-316-045-4
* ''Ю. Шаповал''. [https://archive.org/stream/Politychna#page/n553/mode/2up Петлюра Симон Васильович] // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін.&nbsp;— К.: Парламентське видавництво, 2011.&nbsp;— с.553 ISBN 978-966-611-818-2
* ''Іванченко І.'' [https://archive.org/stream/etnoderzhavoznavstvo#page/n873/mode/2up Петлюра Симон Васильович] // Мала енциклопедія етнодержавознавства / [[Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України|Інститут держави і права ім. В.&nbsp;М.&nbsp;Корецького НАН України]], Упорядник [[Римаренко Юрій Іванович|Ю.&nbsp;І.&nbsp;Римаренко]] [та ін.].&nbsp;— Київ: Генеза, : Довіра, 1996.&nbsp;— 942 с.&nbsp;— С. 874.
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9305 Симон Петлюра в молодості: зб. споминів / під ред. А. Жука.&nbsp;— Львів: Накладом вид-ва кооп. «Хортиця», 1936.&nbsp;— 105, 7 с., 6 арк. іл.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190302024525/http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9305 |date=2 березня 2019 }}
* [http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9274 Зленко П.&nbsp;А.&nbsp;Симон Петлюра: (матеріали для бібліогр. покажч.) / Петро Зленко.&nbsp;— Париж: Вид. Укр. б-ки ім. С. Петлюри в Парижі, 1939.&nbsp;— 70 с.&nbsp;— (Матеріали для бібліографії визвольної боротьби України ; вип. 3).] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20190302024559/http://elib.nlu.org.ua/object.html?id=9274 |date=2 березня 2019 }}
* ''[[Федір Крушинський]]''. «Головний отаман». Спогади ад'ютанта // Наша доба.&nbsp;— Париж. Січень і березень 1949.
* ''Федір Крушинський''. «Приятелям і ворогам». «Національна гігієна». «Наша доба». Частина 6 (9).&nbsp;— Париж, грудень 1948.
* ''Палієнко М., Срібняк І.'' На чолі армії і держави: діяльність Головного Отамана Військ УНР Симона Петлюри в Польщі, кінець 1920 – 1923 рр. // Historia localis. Historia globalis. Студії на пошану Андрія Кудряченка: відп. ред. В. Ткаченко; упоряд. C. Віднянський та ін. Київ: ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України», Інститут історії України НАН України, 2024. C. 100-112. https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/48779
{{Послідовність голів Директорії УНР|номер=2|термін=[[1919]]–[[1926]]|попередник=[[Винниченко Володимир Кирилович|Володимир Винниченко]]|наступник=[[Лівицький Андрій Миколайович|Андрій Лівицький]]}}
{{Перші особи України з 1917 року}}
{{УНР2}}
{{Лицарі Залізного Хреста УНР}}
{{Кавалери Хреста Симона Петлюри}}
{{Злочини та каральні операції комуністичного режиму}}
{{Петлюри}}

{{ВП-портали|Біографії|Київ|Полтавщина}}
{{Бібліоінформація}}

<!-- Estimate page parsing: 8003 ms/0: 300 ms//1: 3 ms//2: 112 ms/-->

[[Категорія:Діячі УЦР]]
[[Категорія:Вояки Армії УНР]]
[[Категорія:Українські вбиті політики]]
[[Категорія:Українські журналісти]]
[[Категорія:Петлюра Симон Васильович]]
[[Категорія:Діячі Кам'янецької доби УНР]]
[[Категорія:Українські театральні критики]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]
[[Категорія:Українські воєначальники]]
[[Категорія:Національні отамани]]
[[Категорія:Уродженці Полтави]]
[[Категорія:Померли в Парижі]]
[[Категорія:Поховані на цвинтарі Монпарнас]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо вулиці]]
[[Категорія:Люди, на честь яких названо об'єкти]]
[[Категорія:Люди на монетах України]]
[[Категорія:Люди на марках]]
[[Категорія:Українські антикомуністи]]
[[Категорія:Діячі революційного руху на українських землях]]
[[Категорія:Борці за незалежність України у XX столітті]]
[[Категорія:Випускники Полтавської духовної семінарії]]
[[Категорія:Члени Всеросійських установчих зборів]]
[[Категорія:Злочини комуністичного режиму]]
[[Категорія:Прихильники Балто-Чорноморського союзу]]
[[Категорія:Українські емігранти до Франції]]
[[Категорія:Члени РУП]]
[[Категорія:Члени Української соціал-демократичної робітничої партії]]
[[Категорія:Великі українці]]