Перегляд вихідного коду сторінки Напад на Мерс-ель-Кебір

{{Картка:Військовий конфлікт
|конфлікт     = Напад на Мерс-ель-Кебір
|partof       = [[Друга світова війна]] • [[Середземноморський театр воєнних дій Другої світової війни|Війна на Середземному морі]]
|зображення   = Croiseur de bataille Strasbourg 03-07-1940.jpg
|розмір       = 300пкс
|підпис       = Лінкор "Страсбург" під час битви, 3 липня 1940
|дата1        = [[3 липня]] та [[6 липня]] [[1940]]
|місце        = [[Мерс-ель-Кебір]], [[Французький Алжир]], [[Північна Африка]]
|результат    = Знешкодження французького флоту
|сторони1     = [[Файл:Naval Ensign of the United Kingdom.svg|межа|25пкс]] [[Королівський військово-морський флот Великої Британії|Королівський ВМФ]]
|сторони2     = [[Файл:Civil and Naval Ensign of France.svg|20пкс|]] [[ВМС Франції]]
|командуючий1 = {{Прапорець|GBR}} [[Джеймс Сомервіль]]
|командуючий2 = [[Файл:Civil and Naval Ensign of France.svg|межа|20пкс]] [[Марсель-Бруно Женсуль]]
|сили1        = [[Файл:Naval Ensign of the United Kingdom.svg|межа|25пкс]] [[Королівський військово-морський флот Великої Британії|Королівський ВМФ]]
* [[Авіаносець|авіаносці]]&nbsp;— 1
* [[Лінійний корабель|лінкори]]&nbsp;— 3
* [[Легкий крейсер|легкі крейсери]]&nbsp;— 2
* [[Ескадрений міноносець|есмінці]]&nbsp;— 11
|сили2        = [[Файл:Civil and Naval Ensign of France.svg|межа|20пкс]] [[ВМС Франції]]
* [[гідроавіаносець]]&nbsp;— 1
* [[Лінійний корабель|лінкори]]&nbsp;— 4
* [[Лідер (військовий корабель)|лідери]]&nbsp;— 6
|втрати1      = * 2 загиблих
* 6 літаків пошкоджено
|втрати2      = * 1297 загиблих
* 1 лінкор потонув
* 2 лінкори пошкоджені
* 3 лідери пошкоджені
* 1 лідер викинувся на берег
}}
{{Середземноморський театр воєнних дій Другої світової війни}}
'''Напад на Мерс-ель-Кебір''' ({{lang-fr|Bataille de Mers el-Kébir}}, {{lang-en|Attack on Mers-el-Kébir}})&nbsp;— напад [[Військово-морські сили Великої Британії|британської ескадри]] на [[Військово-морські сили Франції|французькі військові кораблі]], які перебували на [[Військово-морська база|військово-морській базі]] ('''ВМБ''') [[Мерс-ель-Кебір]], поблизу [[Оран]]а ([[Алжир]]) у [[Північна Африка|Північній Африці]], що стався 3 липня 1940 року, під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]]. Напад був частиною [[Операція «Катапульта»|операції «Катапульта»]], спланованої, щоб запобігти захопленню кораблів французьких ВМС [[Третій Рейх|Німеччиною]] та [[Королівство Італія (1861-1946)|Італією]] після [[Комп'єнське перемир'я (1940)|Комп'єнського перемир'я]].

Голова [[Режим Віші|режиму Віші]] маршал [[Філіпп Петен|Петен]] і командувач флоту адмірал [[Франсуа Дарлан|Дарлан]] неодноразово заявляли, що жоден корабель не дістанеться Німеччині. Але британці дуже побоювалися, що військовий флот Франції потрапить до рук ворога. 3 липня 1940 британська ескадра у складі [[Авіаносець|авіаносця]] [[HMS Ark Royal (91)|«Арк Роял»]], [[Лінійний крейсер|лінійного крейсера]] [[HMS Hood (51)|«Гуд»]], [[Лінійний корабель|лінкорів]] [[HMS Valiant (1914)|«Веліант»]], [[HMS Resolution (09)|«Резолюшн»]], двох [[крейсер]]ів та 11 [[Ескадрений міноносець|есмінців]] під командуванням [[віце-адмірал]]а [[Джеймс Сомервіль|Сомервіля]] з'явилася на рейді ВМБ Мерс-ель-Кебір.

На французькій базі на той час перебували лінкори [[Dunkerque (1935)|«Дюнкерк»]], [[Strasbourg (1936)|«Страсбург»]], [[Provence (1913)|«Прованс»]], [[Bretagne (1913)|«Бретань»]], [[гідроавіаносець]] «[[Commandant Teste|Командан Тест»]] та шість [[Лідер (військовий корабель)|лідерів]]. Французькому віце-адміралу {{не перекладено|Марсель-Бруно Женсуль|Женсулю|en|Marcel-Bruno Gensoul}} було передано [[ультиматум]], за яким французькі сили мусили протягом шести годин приєднатися до британських, або перейти зі зменшеними екіпажами до британських [[порт]]ів, чи самозатопитися. Адмірал Женсуль відхилив ці пропозиції, тому близько 18-ї години британські лінкори відкрили вогонь. «Страсбургу» з кількома лідерами вдалося прорватися до [[Тулон]]а. Пошкоджені лінкори «Дюнкерк» і «Прованс» та лідер «Могадор» [[Посадка судна на мілину|викинулися]] на [[Мілина|мілину]]. Лінкор «Бретань» вибухнув та затонув.

[[6 липня]], після того як французи оголосили, що «Дюнкерк» за кілька днів буде готовий вийти в море, британські [[Торпедоносець|торпедоносці]] з авіаносця «Арк Роял» атакували його знову. Дві [[Торпеда|торпеди]] влучили в [[сторожовий корабель]], який стояв біля борту «Дюнкерка» і викликали детонацію [[глибинна бомба|глибинних бомб]] на ньому. Потужний вибух розірвав правий борт «Дюнкерка» на 40-метровій довжині й [[лінкор]] ліг на дно.

Під час бойових дій 3 та 6 липня 1940 року загинуло 1297 французів та близько 350 отримали поранення. Втрати британців становили шість літаків та два льотчики.

== Передумови ==
Поразка у [[Битва за Дюнкерк|Дюнкеркській операції]] та неспроможність французьких військ налагодити оборону врешті-решт призвели до [[Німецька окупація Франції (1940-1944)|капітуляції Франції]]. [[Велика Британія|Британська]] влада, втративши союзника, самотужки почала організацію оборони [[Британські острови|Британських островів]]. Важливим викликом для безпеки Великої Британії була подальша доля [[Військово-морські сили Франції|французького флоту]]. Британський флот був сильнішим за сукупний флот Італії та Німеччини. Але в разі захоплення сучасних французьких кораблів, флоти [[країни Осі|країн Осі]] знівелювали б перевагу [[Королівський військово-морський флот Великої Британії|Королівського флоту]]. Тому британці не могли дозволити перехід бодай частини французького флоту під контроль ворога. Під час зустрічі в [[Бордо]] 18 червня 1940 року головнокомандувач французького флоту адмірал Дарлан запевнив Першого морського лорда сера [[Дадлі Паунд]]а, що французи зроблять усе можливе, аби кораблі залишились французькими, або ж були затоплені чи перейшли до портів Британії та США{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 103}}.

Згідно з умовами [[Комп'єнське перемир'я (1940)|франко-німецького перемир'я]], флот мав припинити використання [[Шифротекст|зашифрованих]] повідомлень. Тому, скориставшись часом до набрання чинності перемир'я, Дарлан розіслав флоту останні розпорядження щодо подальших дій. Ще 22 червня, коли обговорювалися умови перемир'я, адмірал розпорядився організувати на кожному кораблі секретну команду, яка мала зруйнувати озброєння та затопити корабель при спробі захопити його німцями{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 105—106}}. 24 червня, в одному з останніх повідомлень, він роз'яснював свою позицію:
# Демобілізовані французькі кораблі мали залишатися під французьким прапором, із французькими екіпажами та перебувати у французьких неокупованих портах;
# Слід було вжити таємних заходів з організації саботажу з метою запобігти спробам будь-яких іноземців використати французькі кораблі;
# Якщо буде підписано текст франко-німецької угоди, що суперечить першому пункту, без додаткового наказу кораблі мали йти у США або затопитися{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 106}}.

Умови підписаного французами перемир'я дуже занепокоїли британський королівський флот. Восьма стаття франко-німецької угоди про перемир'я й аналогічна дванадцята стаття франко-італійської угоди обумовлювали, що французькі кораблі мали бути роззброєні під контролем країн Осі в портах довоєнної приписки. Тобто, французькі лінкори мали прибути в [[Брест (Франція)|Брест]], зайнятий німецькими військами {{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 107-108}}. Французи провели переговори з німецькою та італійською сторонами про те, щоб демобілізація проводилася в неокупованих портах Франції&nbsp;— [[Тулон]]і та африканських портах. Італійці погодилися на ці умови 29 червня, потім вони були прийняті й німецькою стороною. Але інформація про ці домовленості не була своєчасно отримана британським [[Британське адміралтейство|Адміралтейством]] через ускладнення зв'язку з військово-морським міністерством Франції{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 111-112}}.

Ще одним приводом для ускладнень було те, що французькою мовою слово «contrôle» застосовувалося в значенні «спостереження», «нагляд», а в англійському ж перекладі&nbsp;— «управління»{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 108}}. Британський уряд вважав, що у Німеччини буде можливість захопити французькі кораблі, і тому вирішив провести операцію з нейтралізації французького флоту, яка отримала кодову назву [[Операція «Катапульта»|«Катапульта»]]{{sfn|Черчіль, Т2|1991|с = 404—405}}{{sfn|Роскіл. Прапор Святого Георгія|2000|с = 114}}. Захопити французькі кораблі, що перебували в портах Великої Британії та єгипетській [[Александрія|Александрії]], можна було приховано з берега за допомогою [[абордаж]]них партій. Однак у французьких портах діяти в такий спосіб було неможливо, і нейтралізація французьких кораблів потребувала проведення переговорів або застосування сили. Найскладнішою видавалася операція з нейтралізації потужного французького з'єднання на базі Мерс-ель-Кебір, де перебували чотири французькі [[лінкор]]и{{sfn|Черчіль, Т2|1991|с = 405}}{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 119}}. Для цього завдання було виділено британське [[З'єднання Н|з'єднання «H»]], що базувалося у [[Гібралтар]]і.

Оскільки німці та італійці погодилися з тим, що французькі сили було роззброєно в неокупованих портах, французькі кораблі вже не планували перехід до Британії й почали підготовку до демобілізації{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 112}}. Тим часом британські офіційні особи провели низку зустрічей з керівниками французьких африканських департаментів та командувачами розташованих там військових з'єднань з пропозицією відмовитися підкорятися [[Режим Віші|уряду Віші]], перейти на бік Великої Британії і продовжити боротьбу з ворогом{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 113}}. 24 червня 1940 начальник морської станції в Гібралтарі британський адмірал сер {{не перекладено|Дадлі Норт (адмірал)|Дадлі Норт|en|Dudley Burton Napier North}} зустрівся з адміралом Жансулєм в Мерс-ель-Кебірі на борту французького лінкора [[Dunkerque (1935)|«Дюнкерк»]]. У відповідь на пропозицію Норта Жансуль повідомив, що буде підкорятися наказам французького уряду й адмірала Дарлана зокрема. Після чого відкинув будь-які пропозиції про можливий перехід французьких кораблів під британське командування. Разом з тим француз запевнив британського адмірала, що жоден корабель у жодному разі не потрапить до рук ворога, якщо той зважиться його захопити. 26 червня, повернувшись до Гібралтару, Норт отримав від британського Адміралтейства наступне повідомлення: {{Цитата|Чи вважаєте Ви, що французький флот, який перебуває в [[Оран]]і, може підкоритися нам, якщо британські кораблі з'являться перед портом із такою пропозицією?}} На це Норт, виходячи з бесіди з Жансулєм, дав негативну відповідь{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 113—114}}{{sfn|Гаррос|1997|с = 25}}.

== З'єднання «H» ==
{{Main|З'єднання «H»}}

Західне [[Середземномор'я]] було зоною відповідальності французького флоту, тому після [[Французька кампанія (1940)|капітуляції Франції]] у [[Велика Британія|Великій Британії]] виникла потреба закрити прогалину в обороні. Було вирішено сформувати в [[Гібралтар]]і оперативну корабельну групу&nbsp;— [[З'єднання Н|з'єднання «H»]]. Завдяки зручному розташуванню Гібралтару, з'єднання, що базувалося в ньому, мало можливість у найкоротші терміни досягти центральної частини [[Середземне море|Середземного моря]], прикривати маршрути [[Конвой суден|конвоїв]] з [[Фрітаун]]а, а при необхідності&nbsp;— надати допомогу [[Флот Метрополії|Флоту Метрополії]] в [[Північна Атлантика|Північній Атлантиці]]. В Західному Середземномор'ї, крім протидії флоту Італії, у з'єднання була ще одна складна задача. Необхідно було перешкодити [[Країни Осі|країнам Осі]] захопити французькі кораблі, що перебували в африканських портах{{sfn|Роскіл. Прапор Святого Георгія|2000|с = 113-114}}. Під час вибору командувача з'єднанням керувалися двома міркуваннями: по-перше, для ведення переговорів у нього мав бути ранг не нижчий рангу французького адмірала Жансуля; по-друге, за необхідності йому мало вистачити рішучості застосувати силу до колишніх союзників. Після розгляду кандидатур на пост командувача з'єднанням «Н» було призначено [[віце-адмірал]]а [[Джеймс Сомервіль|Джеймса Сомервіля]], відкликаного з відставки {{Книга:Jordan French Battleships|73|2}}.

Основу з'єднання «Н» склали [[лінійний крейсер]] «[[HMS Hood (1918)|Гуд»]], який щойно вийшов з ремонту, та [[авіаносець]] «[[HMS Ark Royal (91)|Арк Роял»]]. 18 червня 1940 «Худ» і «Арк Роял» у супроводі 8-ї [[Флотилія|флотилії]] есмінців вийшли з [[Британські острови|Британських островів]] до Гібралтару, куди прибули 23 червня{{Книга:Мужеников:Линейные крейсера Англии Ч4|61|2}}. 28 червня 1940 адмірал Сомервіль вийшов на [[крейсер]]і «[[HMS Arethusa (26)|Аретьюза»]] з [[Плімут (Англія)|Плімута]] на Гібралтар з вантажем [[Морська міна|магнітних мін]] на борту{{Книга:Jordan French Battleships|73|2}}. 30 червня Сомервіль підняв прапор на лінійному крейсері «Худ». Формування з'єднання «Н» було завершене. До нього, крім «Гуда» й «Арк Рояла», увійшли старі [[Лінійний корабель|лінкори]] «Веліент» і «Резолюшн», [[Легкий крейсер|легкі крейсери]] «Аретьюза» й «Ентерпрайз» та одинадцять [[ескадрений міноносець|есмінців]]{{Книга:Мужеников:Линейные крейсера Англии Ч4|61|2}}. Крім надводних кораблів, з'єднанню тимчасово були придані [[Підводний човен|підводні човни]] «Протеус» і [[HMS Pandora (N42)|«Пандора»]]{{sfn|Гаррос|1997|с = 25}}.

[[1 липня]] [[1940]] Сомервіль отримав наказ бути готовим до проведення [[Операція «Катапульта»|операції «Катапульта»]] 3 липня. Жансулю слід було передати чотири пропозиції на вибір: продовження війни на боці англійців, [[репатріація]] в британському порту, роззброєння кораблів під наглядом англійців або затоплення своїх кораблів. Адмірал Сомервіль надіслав довгого листа до [[Британське Адміралтейство|Адміралтейства]], в якому переконував не застосовувати силу, адже це призведе до того, що колишні союзники стануть ворогами. Адміралтейство відповіло, що Сомервілю доручену «важку та неприємну місію», але, якщо французи не погодяться на означені умови, він мусить знищити французькі кораблі. Єдиним пом'якшенням стало додання до зазначених пропозицій варіанту, за яким французи могли піти на [[Антильські острови]] для подальшої демілітаризації та переходу під контроль [[Сполучені Штати Америки|США]]. З'єднання «H» вийшло з Гібралтару о 16:00 2 липня{{sfn|Гаррос|1997|с = 25}}.

== Сили сторін ==

=== Велика Британія ===
В операції «Катапульта» 3—4 липня 1940 до складу з'єднання «{{abbr|H|Ейч|0}}» адмірала [[Джеймс Сомервіль|Сомервіля]] входили лінійний крейсер «[[HMS Hood (51)|Гуд»]], лінкори «[[HMS Resolution (09)|Резолюшн»]] і «[[HMS Valiant (1914)|Веліант»]], авіаносець «[[HMS Ark Royal (91)|Арк Ройял»]], легкі крейсери «[[HMS Arethusa (26)|Аретьюза»]] й «[[HMS Enterprise (D52)|Ентерпрайз»]] та 11 есмінців<ref name="Ассоціація_Гуда">{{cite web|url=http://www.hmshood.org.uk/reference/official/adm234/adm234-317.htm|title=AIR 234/317: Operations against the French Fleet at Mers-el-Kebir, 03—06 July 1940|trans_title=Опис нападу на Мерс-ель-Кебір на сайті асоціації лінійного крейсера «Худ»|work=HMS Hood association|language=en|accessdate=2011-11-04|archiveurl=https://www.webcitation.org/6548IEXEY?url=http://www.hmshood.org.uk/reference/official/adm234/adm234-317.htm|archivedate=2012-01-30|deadurl=no}}</ref>.
{| class="wikitable collapsible collapsed" style="text-align:center" width="90%"
|-
!colspan="7" |[[З'єднання Н|З'єднання «H»]] ([[віце-адмірал]] сер [[Джеймс Сомервіль]])
|-
!style="width: auto" colspan="2" style="width:25%"|Корабель
!style="width:18%"|Капітан
!style="width:10%"|Рік вводу в експлуатацію
!style="width:10%"|[[Водотоннажність|Повна водотоннажність]], т
!style="width:10%"|Швидкість номінальна, [[Вузол (одиниця швидкості)|вуз.]]
!style="width:25%"|Озброєння
|-
|| [[Файл:HMS Hood (51) - March 17, 1924.jpg|50px|межа|HMS Hood (1918)]] ||align="left"|[[Лінійний крейсер]] «[[HMS Hood (51)|Гуд»]] ({{abbr|Ф|Флагман|0}})|| кептен Гленні (I. G. Glennie) || 1920 || 48 650 || 31 || 4×2×381-мм/45; 12×1×140-мм/50, 4×2×102-мм/45 3×8×40-мм;4×4&nbsp;— 12,7-мм; 4×533-мм ТА{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.2|2003|с = 4}}
|-
|| [[Файл:HMS Valiant (1914).jpg|50px|межа|HMS Valiant (1914)]] ||align="left"|[[Лінійний корабель|лінкор]] «[[HMS Valiant (1914)|Веліант»]] || кептен Роулінгс (H. B. Rawlings) || 1916 || 36 000 || 24 || 4×2×381-мм/45, 10×2×114-мм/45, 4×8×40-мм/40, 4×4×12,7-мм; 2 гідролітаки{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.2|2003|с = 6}}
|-
|| [[Файл:HMS-Resolution.jpg|50px|межа|HMS Resolution (1915)]] ||align="left"|лінкор «[[HMS Resolution (09)|Резолюшн»]]|| кептен Бевір (O. Bevir)|| 1916 || 32 500 || 21,5 || 4×2×381-мм/45, 12×1×152-мм/45, 4×2×102-мм/45, 2×8×40-мм/40, 2x4×12,7-мм; 1 гідролітак{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.2|2003|с = 7}}
|-
|| [[Файл:HMS Ark Royal 19sb2j1.jpg|50px|межа|HMS Ark Royal (91)]] ||align="left"|авіаносець «[[HMS Ark Royal (91)|Арк Ройял»]] (прапор віце-адмірала Велса (L. V. Wells))|| кептен Голланд (C. S. Holland)|| 1938 || 27 720 || 31 || 8×2×114-мм/45, 4×8×40-мм/40, 4×4×12,7-мм, до 72 літаків{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.2|2003|с = 9}}
|-
|| [[Файл:HMS Arethusa 1942 IWM FL 889.jpg|50px|межа|HMS Arethusa (26)]] ||align="left"|легкий крейсер «[[HMS Arethusa (26)|Аретьюза»]], [[Легкі крейсери типу «Аретьюза» (1935)|однойменного типу]]|| кептен Грехем (Q. D. Graham)|| 1935 || 6665 || 32,3 || 3×2×152-мм/50, 4×1×102-мм/45, 2×4×12,7-мм, 2×3×533-мм ТА; 1 гідролітак{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.2|2003|с = 21}}
|-
|| [[Файл:HMS Enterprise WWII IWM FL 005389.jpg|50px|межа|HMS Enterprise (D52)]] ||align="left"|легкий крейсер «[[HMS Enterprise (D52)|Ентерпрайз»]] типу [[Легкі крейсери типу «Емеральд»|«Емеральд»]]|| кептен Енслі (J. C. Annesley)|| 1926 || 9500 || 33 || 1×2 и 5×1 152-мм/50, 3×1×102-мм/45, 2×1×40-мм/40, 4×4×12,7-мм, 4×4×533-мм ТА; 1 гідролітак{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.2|2003|с = 22}}
|-
!colspan="7" |Есмінці 8-го дивізіону
|-
|| [[Файл:HMS Faulknor WWII IWM FL 13079.jpg|50px|межа|HMS Faulknor (H62)]] ||align="left"|«[[HMS Faulknor (H62)|Фолкнор»]], лідер [[Ескадрені міноносці типу E та F|есмінців типу F]]|| кептен де-Сейліс (A. F. de Salis)|| 1935 || ~2230 || 36,75 || 5×1×120-мм/45, 2×4×533-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|39|2}}
|-
|| [[Файл:HMS Foxhound 1942 IWM FL 13264.jpg|50px|межа|HMS Foxhound (H69)]] ||align="left"|«[[HMS Foxhound (H69)|Фоксхаунд»]], есмінець [[Ескадрені міноносці типу E та F|типу F]]||лейтенант-командер Пітерс (G. H. Peters)|| 1935 || ~2100 || 36 || 4×1×120-мм/45, 2×4×533-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|38|2}}
|-
|| [[Файл:HMS Fearless (H67) IWM FL 013091.jpg|50px|межа|HMS Fearless (1934)]] ||align="left"|«[[HMS Fearless (H67)|Фирлесс»]], есмінець типу F||командер Гаркнесс (K. L. Harkness)|| 1934 || ~2100 || 36 || 4×1×120-мм/45, 2×4×533-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|38|2}}
|-
|| [[Файл:HMS Forester 1942 IWM FL 9830.jpg|50px|межа|HMS Forester (H74)]] ||align="left"|«[[HMS Forester (H74)|Форестер»]], есмінець типу F||лейтенант-командер Тенкок (E. B. Tancock)|| 1934 || ~2100 || 36 || 4×1×120-мм/45, 2×4×533-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|38|2}}
|-
|| [[Файл:HMS Foresight.jpg|50px|межа|HMS Foresight (H68)]] ||align="left"|«[[HMS Foresight (H68)|Форсайт»]], [[Ескадрені міноносці типу E та F|есмінець типу F]]||лейтенант-командер Ламберт (G. T. Lambert)|| 1935 ||~2100 || 36 || 4×1×120-мм/45, 2×4×533-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|38|2}}
|-
|| [[Файл:HMS Escort (H66) IWM FL 008996.jpg|50px|межа|HHMS Escort (H66)]] ||align="left"|«[[HMS Escort (H66)|Ескорт»]], есмінець [[Ескадрені міноносці типу E та F|типу E]]||лейтенант-командер Босток (J. Bostock)|| 1934 || ~2000 || 36 || 4×1×120-мм/45, 2×4×533-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|38|2}}
|-
!colspan="7" |Есмінці 13-го дивізіону
|-
|| [[Файл:HMS Keppel docked in the East India Dock, London WWII IWM A 15039.jpg|50px|межа|HMS Keppel (D84)]] ||align="left"|«[[HMS Keppel (D84)|Кеппел»]], лідер типу [[Лідери ескадрених міноносців типу «Торнікрофт»|Торнікрофт]]||лейтенант-командер Хейвуд-Лонсдэйл (E. G. Heywood-Lonsdale)|| 1925 || 2080 || 36 || 5×1×120-мм/45, 1×1×76-мм/40, 2×3×533-мм ТА{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.1|2003|с = 7}}
|-
|| [[Файл:HMS Active (H14).jpg|50px|межа|HMS Active (H14)]] ||align="left"|«[[HMS Active (H14)|Ектів»]], есмінець [[Ескадрені міноносці типу A та B|типу A]]||тимчасовий командер (Acting Commander) Тернер (E. C. L. Turner)|| 1930 || 2020 || 35,25 || 4×1×120-мм/45, 2×1×40-мм/40, 2×4×533-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|37|2}}
|-
||  ||align="left"|«[[HMS Wrestler (D35)|Реслер»]], есмінець [[Ескадрені міноносці типу V та W|типу W]]||лейтенант-командер Каррі (E. N. V. Currey)|| 1918 || 1490 || 34 || 4×1×102-мм/45, 1×1×40-мм/40; 2×3×533-мм ТА{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.1|2003|с = 8}}
|-
||  ||align="left"|«[[HMS Vidette (D48)|Відет»]], есмінець [[Ескадрені міноносці типу V та W|типу V]]||лейтенант-командер Броклбенк (D. R. Brocklebank)|| 1918 || 1490 || 34 || 4×1×102-мм/45, 1×1×40-мм/40; 2×3×533-мм ТА{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.1|2003|с = 8}}
|-
|| [[Файл:HMS Vortigern.jpg|50px|межа|HMS Vortigern (D37)]] ||align="left"|«[[HMS Vortigern (D37)|Вортигерн»]], [[Ескадрені міноносці типу V та W|есмінець типу V]]||лейтенант-командер Гаулетт (R. S. Howlett)|| 1918 || 1490 || 34 || 4×1×102-мм/45, 1×1×40-мм/40; 1×3 и 1×2×533-мм ТА{{sfn|ВМС Великої Британії, Ч.1|2003|с = 8}}
|}

=== Франція ===
Французька атлантична ескадра була розподілена між трьома портами&nbsp;— Мерс-ель-Кебіром, [[Оран]]ом та [[Алжир (місто)|Алжиром]]. На недобудованій [[Військово-морська база|військово-морській базі]] Мерс-ель-Кебір перебували лінкори [[Dunkerque (1935)|«Дюнкерк»]], [[Strasbourg (1936)|«Страсбург»]], [[Provence (1913)|«Прованс»]], [[Bretagne (1913)|«Бретань»]], шість [[Лідер (військовий корабель)|лідерів]]<ref group="ком.">У французькому флоті ці кораблі класифікувалися як контрміноносці ({{lang-fr|contre-torpilleurs}})</ref>&nbsp;— «[[Volta (1936)|Вольта»]], «[[Mogador (1937)|Могадор»]], «[[Tigre (Франція, 1924)|Тигр»]], «[[Lynx (1924)|Лінкс»]], «[[Kersaint (1931)|Керсен»]], «[[Le Terrible (1933)|Террібль»]] та [[гідроавіаносець]] «[[Commandant Teste|Командан Тест»]]. База була прикрита [[Берегова артилерія|береговими батареями]]{{sfn|Сулига|1995|с = 22}} [[калібр]]ом від 75 до 240 мм{{sfn|Гаррос|1997|с = 26}}.

У Мерс-ель-Кебірі лінкори розташовувались біля причальної стінки в дуже незручний спосіб. Вони стояли носом до внутрішньої гавані на відстані 120 метрів один від одного, за 60 метрів від зовнішнього [[Мол (насип)|молу]], кормою до нього. Таким чином, нові лінкори «Дюнкерк» та «Страсбург» не мали можливості стріляти головним калібром у бік моря, тому що обидві їх башти були в носовій частині. Один з лідерів&nbsp;— «Керсен»&nbsp;— був у небоєготовому стані, через ремонт машин{{sfn|Гаррос|1997|с = 25—26}}.
{| class="wikitable collapsible collapsed" style="text-align:center" width="90%"
|-
! colspan="6" |Кораблі в Мерс-ель-Кебірі{{Книга:Jordan French Battleships|73|2}}
|-
!style="width: auto" colspan="2" "|Корабель
!style="width:10%"|Рік будівництва
!style="width:10%"|Повна водотоннажність, т
!style="width:10%"|Швидкість номінальна, [[Вузол (одиниця швидкості)|вуз.]]
!style="width:30%"|Озброєння
|-
!colspan="6" |1-а дивізія лінкорів (віце-адмірал Жансуль)
|-
|| [[Файл:Dunkerque-1.jpg|50px|межа|Dunkerque (1935)]] ||align="left"|[[Лінійний корабель|Лінкор]] [[Dunkerque (1935)|«Дюнкерк»]](Ф), [[лінійні кораблі типу «Дюнкерк»|однойменного типу]] || 1937 || 35 444 || 29,5 || 2×4×330-мм/45; 2×2 та 3×4×130-мм/45, 5×2×37-мм/60, 8×4×13,2-мм, 3 гідролітаки{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|259|2}}
|-
|| [[Файл:Strasbourg-2.jpg|50px|межа|Strasbourg (1936)]] ||align="left"|Лінкор [[Strasbourg (1936)|«Страсбург»]], типу «Дюнкерк» || 1937 || 36 962 || 29,5 || 2×4×330-мм/45; 2×2 та 3×4×130-мм/45, 5×2×37-мм/60, 8×4×13,2-мм, 3 гідролітаки{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|259|2}}
|-
!colspan="6" |2-а дивізія лінкорів (контр-адмірал Буксен)
|-
|| [[Файл:Provence-3.jpg|50px|межа|Прованс (лінкор)]] ||align="left"|Лінкор [[Provence (1913)|«Прованс»]] (Ф), типу «[[Лінійні кораблі типу «Бретань»|Бретань»]]|| 1916 ||23 549 || 21,4 ||  5×2×340-мм/45, 14×1×138 мм/40, 8×1×75-мм/60, 4×1×37-мм, 2×4×13,2-мм{{sfn|ВМС Франции|2004|с = 5}}
|-
|| [[Файл:Provence-3.jpg|50px|межа|Бретань (лінкор)]] ||align="left"|Лінкор [[Bretagne (1913)|«Бретань»]], однойменного типу|| 1915 ||23 549 || 21,4 ||  5×2×340-мм/45, 14×1×138 мм/40, 8×1×75-мм/60, 4×1×37-мм, 2×4×13,2-мм{{sfn|ВМС Франции|2004|с = 5}}
|-
!colspan="6" | Приданий гідроавіаносець з ескадрильєю HS1 (шість літаків «Луар-130»)
|-
|| [[Файл:Commandant-Teste.jpg|50px|межа|Коммандан Тест (гідроавіаносець)]] ||align="left"|[[гідроавіаносець]] «[[Commandant Teste|Коммандан Тест»]]|| 1932 || 11 680 || 20,5 ||12×1×100-мм/45, 8×1×37-мм, 6×2×13,2-мм, до 26 гідролітаків{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|261|2}}
|-
!colspan="6" | 6-й дивізіон лідерів (контр-адмірал Лакруа)
** 
|-
|| [[Файл:Mogador-1.jpg|50px|межа|Mogador (1937)]] ||align="left"|[[Лідер (військовий корабель)|лідер]] «[[Mogador (1937)|Могадор»]](Ф) [[Лідери ескадрених міноносців типу «Могадор»|однойменного типу]]|| 1939 ||3954 || 39 || 4×2×138-мм/45, 2×2×37-мм, 2×2×13,2-мм, 2×2 и 2×3×550-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|269|2}}
|-
|| [[Файл:Mogador-2.jpg|50px|межа|Volta (1936)]] ||align="left"|лідер «[[Volta (1936)|Вольта»]] типу «Могадор»|| 1939 || 3954 || 39 || 4×2×138-мм/45, 2×2×37-мм, 2×2×13,2-мм, 2×2 и 2×3×550-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|269|2}}
|-
!colspan="6" | 4-й дивізіон лідерів
** 
|-
|| [[Файл:Chacal-1.jpg|50px|межа|Tigre (1924)]] ||align="left"|лідер «[[Tigre (Франція, 1924)|Тигр»]] типу «[[Лідери ескадрених міноносців типу «Ягуар»|Ягуар»]]|| 1925 || 2700 || 35,5 ||4×1×130-мм/40, 4×2×13,2-мм, 2×3×550-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|267|2}}
|-
|| [[Файл:Chacal-1.jpg|50px|межа|Tigre (1924)]] ||align="left"|лідер «[[Lynx (1924)|Лінкс»]] типу «Ягуар»|| 1927 || 2700 || 35,5 ||4×1×130-мм/40, 4×2×13,2-мм, 2×3×550-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|267|2}}
|-
!colspan="6" | придані лідери
|-
|| [[Файл:Kersaint 1934-1936.jpg|50px|межа|Kersaint (1931)]] ||align="left"|лідер «[[Kersaint (1931)|Керсен»]] типу «[[Лідери ескадрених міноносців типу «Вокелен»|Вокелен»]]|| 1933 || 3140 || 36 ||5×1×138-мм/40, 4×1×37-мм, 2×2×13,2-мм, 1×3 и 2×2×550-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|268|2}}
|-
|| [[Файл:Fantasque-2.jpg|50px|межа|Le Terrible (1933)]] ||align="left"|лідер «[[Le Terrible (1933)|Террібль»]] типу «[[Лідери ескадрених міноносців типу «Ле Фантаск»|Ле Фантаск»]]|| 1935 || 3380 || 37 ||5×1×138-мм/45, 2×2×37-мм, 2×2×13,2-мм, 3×3×550-мм ТА{{Книга:Conway ATWFS 1922-1946|268|2}}
|}
Також у Мерс-ель-Кебірі перебувало кілька [[Допоміжне військове судно|допоміжних суден]]&nbsp;— кораблі берегової охорони «Ліліа» (A.D.275), «Надаль» (V.P.77), «Се не-па-вотр-аффер» (V.P.84), [[ліхтер]] «Пюіссант», [[буксир]]и «Естерель», «Керуан», «Арман», «Кольгрен», «Котантен», «Фрондьор», [[танкер]]и «Фреш» і «Торран»{{sfn|Гаррос|1997|с = 26}}.

В [[Оран]]і, за кілька миль на схід, перебували есмінці «Борделе», «Тромб», «Трамонтан», «Торнад», «Тіфон», «Брестуа», «Булоне», «Каск», «Корсар», [[міноносець]] «Пурсюівант», [[Авізо (корабель)|колоніальні авізо]] «Ріго де Жануйї», «Гранд'єр», «Шамуа», «Енпетюоз», «Батайоз», «Кюрйоз» (несправний), [[Сторожовий корабель|сторожові кораблі]] «Ажакс'єнн» (Р.136), «Тулоннез» (Р.138), «Сетуаз» (Р.139), «Тер-Ньов» (Р.18), «Маріго» (P.1), [[тральщик]]и «Анжель Б» (A.D.73), «Реймон» (A.D.277), підводні човни «Діан», «Данає», «Ерідіс», «Аріан», «Псіше» и «Ореад»{{sfn|Гаррос|1997|с = 26}}.

Авіація берегового базування в [[Ла-Сенья|Ла-Сеньї]] і [[Сен-Дені-Дю-Сіг]] налічувала приблизно 50 [[винищувач]]ів [[MS-406|M.S.406]] і [[Curtiss P-36 Hawk|«Хок-75»]] та ще близько 50 несправних літаків{{sfn|Гаррос|1997|с = 26}}. За іншими джерелами, справними були лише 42 винищувачі{{sfn|Сулига|1995|с = 22}}.

В [[Алжир (місто)|Алжирі]] перебували 3-тя та 4-та дивізії крейсерів, 8-й та 10-й дивізіони лідерів: легкі крейсери «Марсейез», «Ла Галіссоньер», «Жан де В'єн», «Жорж Лейе», «Глуар», «Монткальм»<ref group="ком.">У Гарроса цей крейсер не вказаний. Однак він входив до складу 4-ї ескадри та на той час перебував в Алжирі.</ref>, лідери «Ендомтабль», «Мален», «Фантаск» та «Одасьє»{{sfn|Гаррос|1997|с = 25}}.

== Битва ==

=== Переговори ===
Ще в Гібралтарі для переговорів із Жансулєм було обрано командира «Арк Рояла» [[кептен]]а Голланда, який раніше служив [[Військовий аташе|військово-морським аташе]] у Франції і досконало володів [[Французька мова|французькою]]. Голланд був комунікабельною людиною і мав багато знайомств та дружніх зв'язків серед французьких офіцерів. Есмінець «Фоксхаунд» з Голландом на борту відокремився від британського з'єднання о 2:00 GMT<ref group="ком.">Тут і надалі час подається [[Середній час за Гринвічем|за Гринвічем]], що відповідає даним англійських джерел. У французьких джерелах час подається за британським літнім часом, тобто [[GMT]]+1.</ref> 3 липня, о 4:45 «Фоксхаунд» досяг мису Фалькон і о 5:15 семафором просигналив з рейду Мерс-ель-Кебіру:{{Цитата|«Фоксхаунд» адміралу Жансулю. Британське адміралтейство надсилає кептена Голланда для переговорів з Вами. Будь ласка, дозвольте прибути{{sfn|Гаррос|1997|с = 26}}.}}

Голланд не повідомив заздалегідь про своє прибуття&nbsp;— Сомервіль побоювався, що французи можуть підготуватися до відходу або встигнути піти з Мерс-ель-Кебіру. Спостерігачі доповіли Жансулю, що на горизонті виявлено потужне британське з'єднання в складі трьох лінкорів й авіаносця, які маневрують за 8 [[Морська миля|миль]] від Орана. Жансуль, припускаючи, що швидше за все Голланд прибув з [[ультиматум]]ом, відмовив йому в [[Аудієнція|аудієнції]]. Але надіслав на зустріч свого флаг-офіцера Бернара Дюфе, що добре знав англійську й був особисто знайомий із Голландом. Дюфе було заборонено брати в Голланда будь-які документи{{sfn|Гаррос|1997|с = 27}}.

О 7:05, не дочекавшись відповіді французів, з «Фоксхаунда» передали на «Дюнкерк»{{sfn|Гаррос|1997|с = 27}}: {{Цитата|Адміралу Жансулю. Британське Адміралтейство надсилає кептена Голланда для переговорів із вами. Флот Його Величності сподівається, що мої пропозиції дозволять Національному флоту Франції, доблесному і славному, стати на нашу сторону. У цьому випадку ваші кораблі залишаться у ваших руках, нікому не доведеться турбуватися про своє майбутнє. Британський флот, який стоїть в морі перед Ораном, радо вас зустріне.}}

О 7:15 Дюфе прибув на борт «Фоксхаунда». Голланд наполягав на передачі документів і хотів дати роз'яснення на словах Жансулю або, в крайньому випадку, начальнику його штабу. Дюфе о 7:45 повернувся на борт «Дюнкерка» зі звітом адміралу Жансулю{{sfn|Гаррос|1997|с = 27}}. Положення Жансуля ускладнювалося тим, що французьке адміралтейство того дня переїжджало з [[Бордо]] до [[Віші]] з проміжною зупинкою в [[Нерак|Нераці]] й зв'язок з ним було втрачено{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 123}}{{sfn|Сулига|1995|с = 23}}. Фактично, Жансуль мав приймати рішення самостійно{{sfn|Гаррос|1997|с = 27}}.

З борту «Дюнкерка» було передано сигнал, що Жансуль відмовляється прийняти Голланда й «Фоксхаунду» слід негайно піти. Голланд, не бажаючи загострювати ситуацію, відіслав есмінець у море, а сам на [[катер]]і з двома людьми вирушив до «Дюнкерка». Назустріч йому на катері терміново вийшов Дюфе. Вони зустрілися на [[Бочка (морська)|бочці]], що стояла за 200 метрів посеред протичовнового загородження. Голланд передав Дюфе пакет для адмірала. Той відбув на «Дюнкерк», а Голланд став чекати відповіді. О 8:45 Дюфе піднявся на борт «Дюнкерка». У пакеті був фактично британський ультиматум. Французьким кораблям було запропоновано на вибір{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 122}}:
: 1) вийти в море й приєднатися до британського флоту для продовження війни з Німеччиною та Італією;
: 2) зі зменшеними екіпажами здійснити перехід морем до британських портів, де французькі моряки будуть [[Репатріація|репатрійовані]];
: 3) вийти під англійським ескортом зі зменшеними екіпажами у французькі порти [[Вест-Індія|Вест-Індії]] або в порти США, де кораблі буде роззброєно, а екіпажі&nbsp;— репатрійовано;
: 4) затопити кораблі протягом 6 годин;
: 5) в іншому випадку їм доведеться стати до бою проти британців.

Перший та другий пункти суперечили умовами перемир'я з Німеччиною та наказам французького командування, тому були відкинуті Жансулєм одразу. Третій пункт практично нічим не відрізнявся від перших двох, тому що також порушував умови перемир'я. У недавніх наказах Дарлана такий варіант розглядався, але тільки як відповідь на спробу захоплення кораблів німцями. До того ж уранці 3 липня надійшла німецька вимога щодо повернення всіх французьких кораблів з Англії в порти Франції під загрозою перегляду умов перемир'я. Тому серйозно він Жансулєм не розглядався, і в повідомленні французькому адміралтейству про ультиматум він навіть не згадав про цей варіант {{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 122}}.

О 9:00 Дюфей передав Голланду відповідь Жансуля: {{Цитата|Обіцянка, надана Норту, залишається в силі. Французькі кораблі в жодному разі не дістануться німцям чи італійцям у цілому стані. У випадку ж застосування сили, французи битимуться.}} О 10:00 начальник штабу французької ескадри [[капітан 1 рангу]] Данбі передав Голланду листа, який підтверджував відповідь, передану раніше через Дюфе. У ньому Жансуль також попереджав, що в разі застосування сили весь французький флот опиниться у [[Стан війни|стані війни]] з Великою Британією{{sfn|Гаррос|1997|с = 27—28}}.

Голланд доповів Сомервілю про провал переговорів. О 10:50 з «Фоксхаунда» передали заяву Сомервіля: {{Цитата|З жалем інформую Вас, що відповідно до наявного в мене наказу, я не дозволю Вам залишити порт, якщо пропозиції Уряду Його Величності не буде прийнято»{{sfn|Гаррос|1997|с = 28}}.}} О 12:07 в повітря було піднято п'ять [[Торпедоносець|торпедоносців]] «[[Fairey Swordfish|Сордфішів»]] з підвішеними [[магнітна морська міна|магнітними мінами]]<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/><ref group="ком.">Магнітна міна Mark 1 масою близько 680&nbsp;кг мала заряд 340&nbsp;кг вибухової речовини. Міну можна було підвісити [[Fairey Swordfish|«Сордфішу»]] на ту ж підвіску, що й [[Торпеда|торпеду]]. [[Морська міна|Міна]] оснащувалася неконтактним [[підривач]]ем, який спрацьовував від [[Магнітне поле|магнітного поля]] корабля, що пропливав над нею.</ref>; прикриття торпедоносців здійснювали шість [[винищувач]]ів «[[Blackburn Skua|Ск'юа»]]. Літаки не зустріли опору й близько 12:30 скинули міни на [[фарватер]]і біля виходу з сіткового загородження{{Книга:Jordan French Battleships|82|2}}{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 122}}. Близько 13:10 Сомервіль повідомив Жансуля, що у разі відмови він відкриє вогонь о 14:00. У відповідь Жансуль о 13:15 передав на «Фоксхаунд», що не має наміру виходити в море й чекає відповіді французького уряду на повідомлення про ультиматум. О 13:30 Жансуль додатково передав, що готовий прийняти британського посланця для переговорів{{sfn|Гаррос|1997|с = 28}}. Британські [[Літак-розвідник|літаки-спостерігачі]], що кружляли над затокою, доповіли, що з Орана в напрямку Мерс-ель-Кебіра висувається есмінець. Тому о 14:25 з «Арк Рояла» було піднято два «Сордфіші» 820-ї ескадрильї з бортовими номерами 4K і 4M. Близько 14:45 вони скинули дві магнітні міни на виході з гавані Орана<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>.

Голланд піднявся на борт «Дюнкерка» о 15:00. Під час переговорів Жансуль повідомив Голланду про зміст телеграми Дарлана від 24 липня й пояснив, що французький флот має дотримуватися умов перемир'я й має накази йти на [[Мартиніка|Мартиніку]] або до США у разі спроби захоплення противником. Також він повідомив про те, що 2 липня французькі кораблі почали [[Демілітаризація|демілітаризацію]]. Інформація про це була передана Сомервілю о 16:20{{sfn|Гаррос|1997|с = 28}}. Переговори не призвели до остаточного рішення. Жансуль запропонував Голланду тимчасову «джентльменську угоду»: британські кораблі не чинитимуть ніяких ворожих дій, а французькі кораблі не намагатимуться вийти з Мерс-ель-Кебіру. Для вироблення остаточного рішення потрібен був час, і о 16:20 Голланд вирушив до Сомервіля повідомити про хід переговорів і для обговорення подальших дій{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 123}}{{sfn|Гаррос|1997|с = 28}}.

Однак часу не залишилося. Послання Жансуля о 7:56 було прийнято заступником Дарлана адміралом Ле Люком, який перебував у [[Нерак]]у. Ле Люк зв'язався з Дарланом через його ад'ютанта в [[Клермон-Ферран]]і. Близько 12:00 за погодженням з Дарланом{{sfn|Гаррос|1997|с = 29}} Ле Люк від свого імені наказав знятися з якоря крейсерським ескадрам у Тулоні та Алжирі{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 123}} й зібратися в Орані у повній бойовій готовності. Жансулю о 13:05 Ле Люком було надано розпорядження за необхідності відповісти силою на силу, застосувавши, зокрема, підводні човни й авіацію, про що була попереджена німецька комісія з перемир'я<ref group="ком.">За умовами перемир'я французьким літакам було заборонено підійматися у повітря.</ref>{{sfn|Гаррос|1997|с = 30}}. Британське Адміралтейство, яке й без того перебувало в нервозному стані, перехопило ці повідомлення, після чого радирувало Сомервілю: {{Цитата|Дійте швидко, або вам доведеться мати справу з <французькими> підкріпленнями{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 123}}.}} О 16:15, коли Голланд ще тільки збирався вирушати з «Дюнкерка», Сомервіль передав Жансулю: {{Цитата|Якщо пропозиції не будуть прийняті до 17:30<ref group="ком.">16:30 за Гринвічем.</ref> за британським літнім часом, я буду змушений потопити ваші кораблі.}}

Голланд залишив «Дюнкерк» о 16:35. Дюфе провів Голланда й повернувся на «Дюнкерк» о 16:50{{sfn|Гаррос|1997|с = 29}}. До цього часу французькі кораблі перебували в готовності до бою. Пари були піднято ще о 09:00{{sfn|Гаррос|1997|с = 71}}. О 16:50 в повітря піднялися три літаки-розвідники, а винищувачі на аеродромах Сен-дені-Дю-Сиг і Релізан були підготовлені до вильоту. Лінкори підняли один з двох якорів і залишили лише один [[Швартові пристрої#Швартові пристрої суднові|швартов]], яким були прикріплені до молу. Лідери отримали наказ зніматися з якорів.

О 16:27 на французьких кораблях вдарили дзвони гучного бою. О 16:45 Жансуль визначив порядок виходу лінкорів у море: першим виходив «Страсбург», за ним «Дюнкерк», «Прованс» і «Бретань». Лідери, які отримали наказ зніматися з якорів о 16:40, мали виходити самостійно за готовністю{{Книга:Jordan French Battleships|82|2}}.

=== Початок бою ===
[[Файл:Attack on Mers-el-Kébir harbor ukr.svg|міні|Схема гавані Мерс-ель-Кебіру і початкової фази битви 3 липня 1940 року|400px]]
О 16:30 з'єднання «Н» лягло на бойовий [[Курс судна|курс]] 100° на швидкості 20 [[Вузол (одиниця швидкості)|вузлів]]. [[Авангард військовий|Першим]] йшов «Гуд», за ним, у [[Кільватерна колона|кільватерній колоні]], «Резолюшн», «Веліант», «Аретьюза» й «Ентерпрайз». Попереду лінкорів паралельним курсом трохи далі від берега йшли есмінці «Фолькнор», «Фоксхаунд» та «Форестер». В [[ар'єргард]]і йшли есмінці «Кеппел», «Відетт» й «Ектив». О 16:54 надійшов наказ про відкриття вогню. На той момент дистанція до французьких кораблів становила близько 90 [[кабельтов]]их (16 600 м), а британське з'єднання йшло тим же курсом 100° на швидкості 17 вузлів<ref group="ком.">За даними Офана та Мордаля, курс&nbsp;— 70°, дальність&nbsp;— 14 000&nbsp;м.</ref>. Британські кораблі обрали для [[Артилерійський вогонь|стрільби]] напрямок з північного заходу. Такий вибір був зумовлений двома обставинами. По-перше, знижувався ризик завдати втрат цивільному населенню. По-друге, [[силует]]и французьких кораблів перекривали один одного, заважаючи їх стрільбі у відповідь. Для британців же вони становили сукупну ціль, оскільки перельоти повз перший корабель призводили б до уражання інших, які стояли за ним. Крім того, на початку бою французькі кораблі були нерухомими і, таким чином, були легкими мішенями. Управління стрільбою британських кораблів велося згідно з даними командно-далекомірних постів і літаків-коригувальників{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 101}}. О 16:54 «Веліент» дав перший [[Гарматний залп|залп]], за ним, о 16:55, відкрив вогонь «Гуд». Британські кораблі стріляли в основному напівзалпами&nbsp;— по одному снаряду з кожної двогарматної башти, чотири снаряди в залпі. Ціллю «Худа» був «Дюнкерк». Перший залп був точним по дальності, але ліг на схід від французьких лінкорів, за [[Мол (насип)|молом]]. Другий потрапив у мол і [[причал]]и, обсипавши французькі кораблі градом каменів{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 102}}.

Першим серед французів через 1,5 хвилини від початку бою відкрив вогонь «Прованс», якому довелося стріляти між щоглами «Дюнкерка» {{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 124}}. «Страсбург» почав свій рух відразу ж після першого британського залпу. Британські кораблі від нього закривав «Прованс», тому «Страсбург» відкрив вогонь не відразу. Не встиг він відійти, як приблизно о 17:00 на місце його стоянки лягли снаряди третього британського залпу{{Книга:Jordan French Battleships|82|2}}. Решті французьких кораблів пощастило менше. Французькі кораблі мали можливість виходити в море лише по черзі один за одним, тому інші кораблі очікували своєї черги{{sfn|Сулига|1995|с = 24}}. У цей же час, близько 17:00, третій залп із британського «Резолюшн» накрив «Бретань»<ref name="ЖБД_Резолюшн">{{cite web|url=http://www.naval-history.net/xGM-Chrono-01BB-Resolution.htm|title=SERVICE HISTORIES of ROYAL NAVY WARSHIPS in WORLD WAR 2 . HMS RESOLUTION|author=by Lt Cdr Geoffrey B Mason RN (Rtd)|work=www.naval-history.net|language=en|trans_title=Історія служби лінкора «Резолюшн»|accessdate=2014-01-14}}</ref>. 381-мм снаряд пробив броню правого борту в [[Корма|кормовій частині]] й викликав пожежу та вибух кормових [[Артилерійський погріб|артилерійських погребів]] головного калібру. Другий снаряд вибухнув у кормовому [[Машинне відділення|машинному відділенні]]. Над старим лінкором піднявся стовп полум'я й диму, вся його кормова частина була охоплена вогнем{{sfn|Александров|2009|с = 51}}.

=== Пошкодження «Дюнкерка» ===
[[Файл:Dunkerque Oran Hit NO 2 ukr.svg|Попадання №&nbsp;1 у башту «Дюнкерка»|міні]]
«Дюнкерк» отримав чотири влучення 381-мм [[Артилерійський снаряд|снарядами]], коли виходив на [[фарватер]] на швидкості 12 вузлів{{sfn|Сулига|1995|с = 24—25}}. Лінкор встиг дати кілька залпів перед тим, як отримав перше ураження.

;Перше та друге влучання
Перший 381-мм снаряд влучив у [[Башта (зброя)|башту]] головного калібру №&nbsp;2. Башта була повернута в бік британських кораблів під кутом близько 100° від діаметральної площини на [[Борт судна|правий борт]]. Снаряд влучив під кутом близько 20° на похилу частину даху башти над гарматою №&nbsp;8, продавив плиту й [[рикошет]]ом (без розриву) пішов далі. Основну його частину було знайдено за 2&nbsp;км від корабля, за 150&nbsp;м від села Сан-Клотільд{{Книга:Jordan French Battleships|79|2}}. Імовірно, один з осколків цього снаряда вразив пост керування вогнем на фок-щоглі «Прованса» й смертельно поранив старшого артилерійського офіцера{{sfn|Александров|2009|с = 57}}. У цементованій плиті даху башти зверху утворилася вм'ятина, а знизу було вирвано шматок броні серпоподібної форми максимальною товщиною 100—120 мм<ref group="ком.">Броня даху башти в цьому місті мала товщину 150&nbsp;мм.</ref>. Осколки броні уразили гармату №&nbsp;8&nbsp;— пробили циліндр накатника й потрапили в зарядний лоток{{Книга:Jordan French Battleships|79|2}}.

Під час влучання осколків гармата перебувала в процесі заряджання: на її лотку лежали дві перші частини порохового заряду<ref group="ком.">Пороховий заряд французької 330-мм гармати складався з чотирьох частин пороху в шовковому [[Зарядний картуз|картузі]]. Спочатку в [[Камора (зброя)|камору]] подавалися перші дві частини заряду, потім два наступні, і тільки потім&nbsp;— снаряд.</ref>. Заряди зайнялися і у вогні загинула обслуга правої напівбашти. Легкі ушкодження отримав також персонал, що перебував у командному відсіку башти. Ліва напівбашта й перевантажувальне відділення ушкоджень не отримали&nbsp;— між напівбаштами була бронеперегородка, а в системі подачі повітря спрацювали протипожежні заслінки. Пожежа не викликала значних руйнувань обладнання. Система подачі працювала для всіх чотирьох гармат. Система горизонтального наведення залишилися справною. Система вертикального наведення для гармат №&nbsp;5 і 6 пошкоджена не була. Для гармати №&nbsp;7 вертикальне наведення можна було здійснити після розчеплення з гарматою №&nbsp;8<ref group="ком.">У конструкції 330-мм гармат «Дюнкерка» люльки гармат хоч і були розділені, але не були індивідуальними. Вертикальне наведення гармат №&nbsp;7 і 8 зазвичай робилося спільно.</ref>. Тому вогонь з гармат №&nbsp;5 і №&nbsp;6 міг продовжуватися, а після відновлення [[Електрозапалювач|електрозапалу]] могла відновити вогонь і гармата №&nbsp;7{{Книга:Jordan French Battleships|80|2}}.

Другий снаряд влучив у незаброньовану частину [[Палуба|палуби]] в [[Корма|кормі]]. Він пройшов без розриву через [[ангар]] гідролітаків та каюти старшин і вийшов на 2,5 метри нижче від [[Ватерлінія|ватерлінії]]{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|45|2}}. Проходячи крізь корпус снаряд перебив електрокабелі [[Підйомний кран|крана]] для підйому гідролітаків{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|45|2}} і кабелі, що йшли до рульового приводу. У результаті лінкору довелося перейти на управління за допомогою чотирисильного резервного двигуна «Рено»{{Книга:Jordan French Battleships|80|2}}. Було затоплено кілька відсіків у кормовій частині, зокрема, паливна цистерна лівого борту{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|45|2}}. [[Гідролітак]] перед боєм був знятий, авіапаливо&nbsp;— злите. Тому два перші влучання мало позначилися на боєготовності «Дюнкерка» на відміну від двох наступних{{Книга:Jordan French Battleships|80|2}}.

;Третє та четверте влучання
[[Файл:Dunkerque Oran Hit NO 3 ukr.svg|ліворуч|Влучання в «Дюнкерк» №&nbsp;3&nbsp;— у район машинного відділення №&nbsp;1|міні]]
[[Файл:Dunkerque Oran Hit NO 4 ukr.svg|Влучання №&nbsp;4&nbsp;— у район котельного відділення №&nbsp;2|міні]]
Близько 17:00 у «Дюнкерк» одночасно влучили ще два 381-мм снаряди. Третій снаряд пробив 225-мм головний броньовий пояс правого борту поблизу відсіку J (машинне відділення №&nbsp;1)&nbsp;— за 1,2&nbsp;м від перегородки між відсіками J і K і на 0,4&nbsp;м нижче від верхнього краю пояса. Він пройшов крізь перевантажувальне відділення 130-мм двогарматної установки, зніс частину подавальної труби на своєму шляху й викликав пожежу зарядів і снарядів, що були у відділенні&nbsp;— вибухнуло щонайменше два 130-мм снаряди. Далі снаряд пройшов через 20-мм протиосколкову перегородку й розірвався у відсіку медичного складу{{Книга:Jordan French Battleships|80|2}}. Осколками снаряда й вибухом було зруйновано декілька поздовжніх перегородок і вентиляційний канал. Також була зруйнована 20-мм перегородка між медичним відсіком і відсіком повітроохолоджувальної установки машинного відділення №&nbsp;1. За відсутності вентиляції дим від пожеж і продукти горіння 130-мм зарядів потрапили в машинне відділення й отруїли повітря, зробивши машинне відділення непридатним для перебування в ньому людей. Ситуація ускладнювалася тим, що персонал не можна було евакуювати через задраєні броньові двері в перегородках. Тільки дюжині людей пощастило вибратися по сходах на початку відсіку, до того як люк, що вів до нього, заклинило металевими осколками{{Книга:Jordan French Battleships|80|2}}.

Вибухи 130-мм снарядів у системі подачі привели також до сильної пожежі в тунелі з кабелями й вивели їх із ладу. Відразу ж після отримання інформації про пожежу в перевантажувальному відділенні 130-мм башти №&nbsp;3 правого борту її погреби у відсіку Н були затоплені, а через годину{{коли?}} після отримання інформації про дим, що потрапив у систему подачі башти №&nbsp;4 (130-мм спарка лівого борту), був затоплений і її погріб{{Книга:Jordan French Battleships|80|2}}.

Четвертий снаряд влучив у головний [[броньовий пояс]] на початку відсіку L&nbsp;— за 0,3&nbsp;м від водонепроникної перегородки між відсіками K ([[котельне відділення]] №&nbsp;2) і L (котельне відділення №&nbsp;3), на 2,5 метри нижче від верхнього краю пояса, над самою водою. Траєкторія снаряда йшла під кутом таким чином, що він потрапив із відсіку L у відсік K. Снаряд пробив 225-мм пояс і скіс [[броньова палуба|броньової палуби]] товщиною 40&nbsp;мм, потім пройшов через майже повну паливну цистерну відсіку K (1 метр нижче від максимальної позначки рівня нафти), пробив 30-мм протиторпедну перегородку, розірвав електрокабелі в тунелі й потрапив у відсік котельного відділення №&nbsp;2. Тут він розірвав паровий колектор №&nbsp;1, який з'єднував котел №&nbsp;21<ref group="ком.">У французькому флоті було прийняте двоцифрове позначення [[Паровий котел|котлів]]. Перша цифра позначала номер котельного відділення; друга&nbsp;— порядковий номер котла в котельному відділенні, при відліку з правого борту. Таким чином, №&nbsp;21 позначає, що це котел правого борту в другому котельному відділенні. Всього у «Дюнкерка» було шість котлів&nbsp;— по два котли в трьох котельних відділеннях.</ref> з носовою машинною групою (котельне відділення №&nbsp;1 і машинне відділення №&nbsp;1), пошкодив колектор перегрітої пари №&nbsp;2 і [[випускний колектор]] допоміжних механізмів. Далі снаряд потрапив у верхню частину котла №&nbsp;21 і відскочив від стінок верхнього [[пароперегрівник]]а. Основна частина осколків снаряда загальною масою близько 350—400&nbsp;кг пробила стінку котла й вилетіла назад у відсік{{Книга:Jordan French Battleships|80—81|2}}.

У результаті котельне відділення №&nbsp;2 заповнилося нафтою й парою з котлів №&nbsp;11, 12 і 21 через дірку в котлі №&nbsp;21 і колекторі №&nbsp;1. Трохи згодом тиск пари було скинуто й у котлах №&nbsp;22, 31 і 32 через колектор №&nbsp;2. Це спробували компенсувати шляхом підвищення температури в котлах №&nbsp;31 та 32. Продукти вибуху й гаряча пара швидко заповнили котельне відділення №&nbsp;2, убивши більшу частину людей, що перебували в ньому. Стрибок тиску викликав руйнування димарів обох котлів та пошкодив гідравлічну систему замикання броньових дверей між відсіками, що значно ускладнило евакуацію тих, хто вижив. Гаряча пара нагріла перегородку між котельними відділеннями №&nbsp;2 і №&nbsp;3, а відсутність вентиляції призвела до того, що повітря у КВ №&nbsp;3 стало непридатним для дихання, і пізніше командир корабля наказав евакуювати з нього весь персонал{{Книга:Jordan French Battleships|81|2}}.

;Наслідки
У результаті цих чотирьох влучань продовжували діяти лише котельне відділення №&nbsp;3 та машинне відділення №&nbsp;2, що урухомлювало внутрішні вали. Тому навіть теоретично швидкість «Дюнкерка» не могла перевищити 26 вузлів{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|46|2}}. Через пошкодження електропроводки була повністю припинена подача енергії в корму, вийшла з ладу мережа правого борту, а кормові 130-мм башти залишилися без електроживлення. Керування [[стерно]]м здійснювалося за допомогою допоміжного двигуна. Через втрату однієї з основних підстанцій було ввімкнено носові резервні [[дизель-генератор]]и. Директори 330-мм і 130-мм гармат вийшли з ладу через втрату електроживлення. Башта головного калібру №&nbsp;1 продовжувала вогонь по «Гуду», башта №&nbsp;2 мовчала, оскільки електроенергія до неї не надходила{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|46|2}}.

Виходити в море в такому стані корабель не міг, тому о 17:10 надійшов наказ адмірала Жансуля припинити вогонь і встати на якір навпроти села Сан-Андре, під захистом берега й форту Сантон{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|46|2}}. О 17:13 лінкор кинув якір на 15-метровій глибині{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|46|2}}.

=== Кульмінація бою ===
[[Файл:Mogador 03-07-1940 jpg.jpg|міні|Пошкоджений «Могадор»]]
Лідер «Могадор», який розпочав рух раніше від інших, першим підійшов до проходу в [[Бонове загородження|боновому загородженні]] й стояв неподалік, чекаючи, поки [[буксир]] розширить прохід. У цей час з лідера помітили англійський есмінець «Реслер» на відстані 15 000&nbsp;м, який контролював вихід з гавані. «Могадор» дав по есмінцю залп зі 138-мм гармат, однак у цей час, близько 17:04<ref name="ЖБД_Арк_Роял">{{Cite web |url=http://www.naval-history.net/xGM-Chrono-04CV-Ark%20Royal.htm |title=Історія служби авіаносця «Арк Роял» з сайту www.naval-history.net |accessdate=16 грудня 2014 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20100407215955/http://www.naval-history.net/xGM-Chrono-04CV-Ark%20Royal.htm |archivedate=7 квітня 2010 |deadurl=yes }}</ref>, в корму лідера влучив 381-мм снаряд, що призвело до вибуху 16 розташованих там [[Глибинна бомба|глибинних бомб]]. Вибух відірвав [[Корма|корму]] лідера по перегородку кормового машинного відділення, після чого «Могадор» був змушений стати на якір на малій глибині. Розпочалася пожежа, яку незабаром погасили малі судна, що прибули з Орана{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 125}}.

«Прованс» вів вогонь по британському флагману&nbsp;— «Гуду», проте залпи лягали з великими недольотами через неправильно вирахувану дистанцію до цілі&nbsp;— її було визначено як 65 [[кабельтов]]их{{sfn|Гаррос|1997|с = 30}}. «Прованс» дав малий хід і почав повільно рухатися до виходу з гавані. Після 22 випущених снарядів<ref group="ком.">За даними Гарроса&nbsp;— 23.</ref> у 10 залпах на ньому вийшов із ладу пост керування вогнем на [[Фок-щогла|фок-щоглі]]. Осколок британського снаряда, що зрикошетив від «Дюнкерка», вивів із ладу прилади «Прованса» та важко поранив старшого артилерійського офіцера. Той віддав наказ баштам стріляти самостійно, але наказ виконати не встигли. О 17:02 381-мм снаряд влучив у корму «Прованса», заклинив башту №&nbsp;4 і викликав пожежу. Ще один снаряд влучив у центральну частину лінкора й пошкодив одну з гармат башти №&nbsp;3. Пожежа наближалася до кормових погребів головного калібру, тому їх затопили. Через велику течу корабель осів [[корма|кормою]]. За наказом командира 2-ї дивізії лінкорів контр-адмірала Буксена, який перебував на борту, «Прованс» приткнувся до берега{{sfn|Александров|2009|с = 57}} між Розвіллєм та Сан-Клотільд{{sfn|Гаррос|1997|с = 30}}.

[[Файл:Cuirassé Bretagne 03-07-1940 jpg.jpg|міні|Палаючий лінкор «Бретань»]]
Третій снаряд влучив поблизу центральної башти головного калібру «Бретані» й викликав вибух боєзапасу 138-мм гармат. Лінкор нахилився на правий борт і набрав багато води. Четвертий снаряд влучив в основу носової триногої [[щогла|щогли]]. Корабель повністю втратив боєздатність, після чого було віддано наказ залишити його. Командир корабля спробував викинути «Бретань» на берег, але о 17:07 лінкор охопило вогнем із носа до корми й він почав хилитися, на ньому пролунав вибух{{sfn|Сулига|1995|с = 24}}{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|43|2}}. Хмара вогню й диму піднялася над кораблем на висоту близько 200 метрів {{sfn|Гаррос|1997|с = 30}}. О 17:09 «Бретань» перекинувся й затонув. [[Шлюпка|Шлюпки]] з «Командан Тест» підняли з води 145 осіб{{sfn|Александров|2009|с = 51}}.

Французи обрали своєю ціллю [[Флагманський корабель|флагман]] «Гуд». Із 17:00 по ньому стріляли «Дюнкерк» ([[червоний колір]] розривів<ref group="ком.">До появи артилерійських [[радар]]ів перший постріл робився за даними [[далекомір]]а. Потім коригування стрільби велося артилерійським офіцером шляхом спостереження за сплесками від власних снарядів. Спостерігаючи за місцем розриву снаряда, офіцер вносив поправки в кути наведення гармати на ціль. У деяких флотах, зокрема й у французькому, при стрільбі кількох кораблів по одній цілі, для розрізнення своїх сплесків від чужих, снаряди оснащувалися барвником, що підфарбовував сплеск після падіння снаряда у воду. Кожен корабель мав свій встановлений колір.</ref>), що вистрелив 40 снарядів, «Прованс» (зелений колір розривів), що вистрелив 22 снаряди, і 194-мм батарея [[форт]]у Сантон, яка вистрелила близько 30 снарядів. Спостерігачі помітили сплески навколо «Гуда», проте прямих влучань у нього не було. Осколки снарядів, які розірвались у воді, потрапили в основу труби, перебили [[радіоантена|радіоантену]] й поранили двох осіб. За свідченнями, два снаряди вдарились об воду за кабельтов від корабля, зрикошетили й пролетіли над [[Ходовий місток|містком]]{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 102-103}}.

О 17:04 британські кораблі тимчасово припинили вогонь і почали поворот для зміни курсу, поставивши [[Димова завіса|димову завісу]]. Гавань Мерс-ель-Кебіру на той час затягло димом, який закрив усі кораблі. Тому, коли після завершення повороту о 17:08 вогонь відновили, його вели вже з меншою інтенсивністю. «Гуд» дав три залпи по береговій батареї, третій з яких накрив її. Англійці вважали, що знищили батарею, але насправді втрат у гарматах на батареї не було. О 17:12 британські кораблі припинили вогонь. Всього, за вирахуванням часу на поворот, стрільба тривала 13 хвилин. За цей час британські кораблі зробили 36 залпів. Кількість випущених снарядів невідома, але британці влучили щонайменше 11 разів. «Гуд» вистрелив 56 снарядів, 4 рази влучив у «Дюнкерк», і, можливо, також у «Бретань» та «Прованс»{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 103}}.

На цей час «Бретань» затонув, «Прованс» викинувся на берег, пошкоджений «Дюнкерк» став на якір. «Могадор», який втратив корму, також стояв на якорі й гасив пожежу. О 17:15 Жансуль передав по радіо Сомервілю: «Прошу припинити вогонь». У відповідь Сомервіль відповів, що відкриє вогонь знову, поки не побачить французькі кораблі потопленими{{sfn|Гаррос|1997|с = 31}}.

=== Втеча «Страсбурга» ===
[[Файл: Croiseur de bataille Strasbourg 03-07-1940.jpg|міні|«Страсбург» під вогнем британських лінкорів виходить з гавані Мерс-ель-Кебіру]]
«Страсбург» почав рух практично відразу ж після першого залпу британських кораблів&nbsp;— о 16:55 він обрубав кормовий швартов та витравив якірний ланцюг лівого борту. Другий британський залп, що влучив у [[Мол (насип)|мол]], обсипав надбудови й палубу лінкора градом каміння. Стерно було покладено на лівий борт, [[Парова турбіна|турбіни]] працювали «вроздрай»: [[Гребний гвинт|гвинти]] лівого борту оберталися в режимі заднього ходу, правого&nbsp;— в режимі переднього. Після розвороту близько 17:00 «Страсбург» пішов уперед на правих турбінах. У цей час на місце його стоянки лягли снаряди третього британського залпу{{Книга:Jordan French Battleships|83|2}}.

О 17:10 «Страсбург» минув пошкоджений «Могадор» і, щоб не потрапити на британські магнітні міни, на швидкості близько 15 вузлів пройшов поряд з південним краєм виходу з бонового загородження. Напередодні «Страсбург» було обладнано [[Розмагнічувальний пристрій корабля|розмагнічувальним пристроєм]] і капітан Коліна сподівався, що лінкор безпечно пройде міни. Однак, як пізніше показало обстеження, пристрій було змонтовано неправильно й він не працював як слід. Тому «Страсбург» тільки дивом не підірвався на британських мінах. Однак міни справили більше враження на Сомервіля, який не повірив першому повідомленню зі «Сордфішів» про те, що один з лінкорів типу «Дюнкерк» залишає гавань. Лінкор пройшов вихід із бонового загородження й пішов у відкрите море за лідерами «Вольта», «Террібль», «Лінкс» і «Тигр»{{Книга:Jordan French Battleships|83|2}}<ref>Кофман В.&nbsp;Л.&nbsp;Лидеры типа «Могадор» // Морская коллекция.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;8., с. 29</ref><ref group="ком.">За даними Кофмана, лідери рухалися одразу за «Могадором».</ref>. «Керсен» ішов лише на одному гвинті й вийшов із гавані пізніше{{Книга:Jordan French Battleships|79|2}}. Було віддано наказ іти повним ходом, і «Страсбург» збільшив швидкість до 28 вузлів. Із його труби валив густий чорний дим, видимий з відстані до 20 миль. Причиною диму був уламок молу, який застряг у вентиляційній решітці в димовій трубі. Попри демаскуючий дим французький лінкор був прихований від британських лінкорів густим димом палаючих французьких кораблів і виставленою британськими есмінцями димовою завісою. З цієї завіси раптово вискочив британський есмінець «Реслер», який сторожував вихід із гавані. Проте незабаром його відігнав вогонь лідерів «Вольта» й «Террібль»{{Книга:Jordan French Battleships|83|2}}. По британському есмінцю відкрив вогонь і «Страсбург»{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|52|2}}<ref group="ком.">Дані щодо цієї перестрілки досить суперечливі. Джордан і Дюма пишуть, що французькі лідери відкрили вогонь по «Реслеру», але в них же, у витягах із журналу бойових дій «Страсбурга», говориться, що лідери відкривали вогонь спочатку по одному есмінцю, потім по іншому. Даних про те, що вогонь відкривав «Страсбург», у них немає. За даними Кофмана, «Страсбург» зробив два двогарматні залпи, але він не згадує, коли вони були зроблені, і вважає, що ці залпи були зроблені по «Гуду». В історії служби авіаносця «Арк Роял» говориться, що в перестрілку з французькими лідерами вступили есмінці «Форестер» та «Фоксхаунд». Тож дані про те, що «Страсбург» відкривав вогонь по «Реслеру», є тільки у Дуліна та Гарцке.</ref>. Якийсь час французький лінкор був у відносній безпеці, прикритий 240-мм батареєю з мису Канастель. Тримаючись поблизу узбережжя, «Страсбург» пройшов мінне поле біля мису Канастель{{Книга:Jordan French Battleships|83|2}}.

[[Файл:Sortie sous le feu Mers-el-Kébir 03-07-1940.jpg|міні|Французькі лідери виходять з гавані Мерс-ель-Кебіру під вогнем британських кораблів]]
О 17:40 [[Список підводних човнів Великої Британії|британський підводний човен]] [[HMS Proteus (N29)|«Протеус»]] спробував вийти в атаку на «Страсбург», але був відігнаний глибинними бомбами з лідерів «Тигр» та «Лінкс». Коліна наказав «Вольті» та «Терриблю» зайняти місце по лівому борту від «Страсбурга», а «Лінксу» та «Тигру» вийти вперед. Ще о 17:25 з «Арк Рояла» злетіли шість «Сордфішів» 818-ї ескадрильї. Кожен ніс по чотири 113-кг та по вісім 9-кг бомб. Їх завданням було бомбардування малих кораблів у гавані Мерс-ель-Кебіру. Прикриття [[торпедоносець|торпедоносців]] здійснювалося трійкою «Скьюа» 803-ї ескадрильї. 113-кг бомба була занадто малою, щоб пробити товсту палубу французького лінкора. Однак, коли надійшла інформація про прорив «Страсбурга», ці літаки було перенацілено на нього. О 17:40 літаки вийшли в атаку, скинувши бомби з пікірування під кутом в 50°. Хоча пілоти повідомили про одне-два влучання<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>, за французькими даними, їх атака була безуспішною{{Книга:Jordan French Battleships|83|2}}. Сильним вогнем 130-мм гармат «Страсбурга» та лідерів два «Сордфіші» було пошкоджено, вони не дотягли до авіаносця й упали у воду{{sfn|Патянин. «Арк Ройал»|2001|с = 21}}{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|52|2}}. Їх екіпажі було врятовано есмінцем «Реслер»<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Близько 18:00 до французького з'єднання приєдналися есмінці «Борделі», «Тромб» та «Пурсюівант» з Орана, прикривши «Страсбург» з корми{{Книга:Jordan French Battleships|83|2}}. На той час у межах досяжності гармат «Страсбурга» виявився «Арк Роял», але Коліна, щоб не спокушати долю, вирішив іти далі{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 103}}<ref group="ком.">Джордан і Дюма, що приводять у своїй роботі, зокрема, рапорт Коліни за 3 липня, про цей факт не згадують. За даними журналу бойових дій «Арк Рояла» з сайту http://www.naval-history.net, о 17:35, після отримання даних про вихід «Страсбурга», британський авіаносець перебував за 19 миль від Орана в напрямку на північ <!--, за даними журналу у точці з координатами {{coord | 36 | 00 | N | 00 | 38 | E | display = inline}}. Ці дані заховані. Явна помилка. Точка розташована на суші. --> І, розвернувшись на курс 315°, протягом 25 хвилин підтримував повний хід. Враховуючи 30-вузловий максимальний хід «Арк Рояла», можливо, британський авіаносець з великою вірогідністю перебував поза межею дій гармат «Страсбурга».</ref>.

Вихід «Страсбурга» з гавані став для Сомервіля неприємною несподіванкою. Обраний британськими лінкорами курс добре підходив для стрільби, але вів у протилежний бік від лінкора. Вибрана швидкість (18 вузлів) була недостатньою для того, щоб швидко наздогнати «Страсбург»{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 103}}. Французького лінкора могли наздогнати лише «Гуд» або літаки з «Арк Рояла». Сомервіль наказав розвернути «Гуд», а легким крейсерам й есмінцям залишити «Резолюшн» та «Веліант» і зайняти місце попереду «Гуда». Після цього «Гуд» розвинув максимальний хід. Йому довелося відкрити зенітний вогонь зі 102-мм гармат по французьких літаках, які атакували його. Потім ухилятися від торпедної атаки лідерів «Террібль» та «Вольта», зробленої ними з дистанції 70 кабельтових{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 104}}<ref group="ком.">На схемі у Джордана й Дюма, стор. 78, перестрілка з есмінцями й торпедна атака близько 18:30&nbsp;— 18:40 показані в напрямку на мис Канастель. Оскільки «Страсбург» зі своїми лідерами пройшов мис ще о 18:00, вони мали б уже перебувати далеко від місця події. Швидше за все, атакували інші есмінці (з Орана). Це підтверджується й даними з сайту «Асоціації „Гуда“».</ref>. Британські крейсери та есмінці вступили з французькими есмінцями в перестрілку, до якої підключився й «Гуд», давши два залпи по ледь видимих у сутінках цілях. У цей момент його вогонь підтримав «Веліант». Незважаючи на свої 23 вузли, він не дуже відстав від формально 28-вузлового «Гуда»{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 104}}. О 19:00 відстань між ними та «Страсбургом» становила вже 25 миль{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|52|2}}.

[[Файл:Attack on Mers-el-Kébir map ukr.svg|міні|Схема руху кораблів під час нападу на Мерс-ель-Кебір 3 липня 1940 року|400px]]
Атаки літаків з «Арк Роялу» також були безуспішними. О 18:50 було піднято шістку «Сордфішів» 818-ї ескадрильї<ref group="ком.">Бортові номери A4A, A4C, A4H, A4K, A4M и A2M.</ref>, озброєних [[Торпеда Mark XII|торпедами Марк XII]]. Торпеди були оснащені неконтактними магнітними детонаторами «Дюплекс» і виставлені на глибину ходу 6 метрів&nbsp;— спеціально для атаки «Страсбурга»<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Вважається, що це була перша торпедна атака великого бойового корабля на ходу в морі{{sfn|Патянин. «Арк Ройал»|2001|с = 21}}. Торпедоносці знайшли французьке з'єднання вже в сутінках (захід сонця о 19:35). Видимість була близько двох миль, і літаки, обігнувши французьке з'єднання з носа, зайшли в атаку з боку берега. При цьому французькі кораблі були добре видимі на світлій стороні горизонту, а виявити британські літаки на тлі темного берега було дуже важко. Під час цього маневру вони були обстріляні з далекобійних зенітних гармат. «Сордфіші» атакували о 19:55. Торпедоносці йшли на висоті 6 метрів з інтервалом близько 300&nbsp;м. Опору вони майже не зустріли&nbsp;— були обстріляні лише дві останні машини. Пілоти повідомили про одне-два влучання<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Фактично ж «Сордфіші» не спромоглися влучити жодного разу, лише одна з торпед вибухнула за 25 метрів від борту «Страсбурга», але не завдала йому ушкоджень{{sfn|Патянин. «Арк Ройал»|2001|с = 21}}.

Після нетривалих перегонів стало зрозуміло, що відстань між англійськими та французьким лінкорами практично не зменшується. Вночі виявити французькі кораблі було б важко. До того ж у морі перебувала велика кількість французьких крейсерів і есмінців, і Сомервіль вирішив не наражати на небезпеку «Гуд» та старі лінкори, що залишилися без прикриття. Близько 20:25 він наказав припинити переслідування й повертатися до Гібралтару<ref name="Ассоціація_Гуда"/>{{sfn|Кофман. «Худ»|2009|с = 104}}.

=== Завершення бою ===
Дії французької авіації виявилися такими ж малоуспішними{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 125}}. О 17:30 п'ять французьких [[Curtiss P-36 Hawk|винищувачів «Кертіс Хок» H-75A]] атакували «[[Fairey Swordfish|Сордфіші»]], які коригували вогонь британських лінкорів. Трійка [[Blackburn Skua|«Скьюа»]], що супроводжували «Сордфіші», які пішли в атаку на «Страсбург», зав'язала з «хоками» бій. «Скьюа» з бортовим номером L 2915 було збито, обидва члени екіпажу загинули<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Пізніше французькі винищувачі, озброєні 75-кг бомбами{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 125}}, спробували вийти в атаку на британські кораблі. Атаці заважали відсутність бомбових прицілів, зенітний вогонь із кораблів і сутички зі «Скьюа». До атаки винищувачів підключився й літаючий човен [[Breguet Br.521]] з [[Бізерта|Бізерти]]. Проте все, на що вони спромоглися, це кілька розривів бомб поблизу есмінця «Реслер»<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>.

З'єднання «H» повернуло на Гібралтар, куди й прибуло 4 липня{{sfn|Сулига|1995|с = 26}}. Після отримання сигналу від розвідувального літака про те, що британські кораблі повернули, швидкість «Страсбурга» було зменшено до 20 вузлів, а в котельних відділеннях було піднято броньові перегородки. У котельному відділенні №&nbsp;2 котли перебували під робочим тиском 27 атмосфер, але всі тридцять чоловік персоналу лежали непритомні через спеку та токсичні гази, які накопичилися там внаслідок пошкодження вентиляції. П'ятеро з цих людей незабаром померли. Пошкоджений вентиляційний короб швидко полагодили, і через годину лінкор вже знову міг дати повний хід. «Страсбург» у супроводі лідерів о 21:00 4 липня прийшов у Тулон і став на якір. Команди важких крейсерів, що вишикувалися на палубах, зустріли лінкор під звуки «[[Марсельєза|Марсельєзи»]]{{Книга:Jordan French Battleships|84|2}}.

Тим часом о 18:00 в Мерс-ель-Кебір буксири «Естрелья» і «Котантен» разом зі сторожовиками «Тер Ньов» та «Сетус» притягли до берега «Дюнкерк». Приблизно 30 метрів його носової частини витягли на 8-метрову мілину{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|46|2}}. Лінкор набрав через пробоїни приблизно 700 т води, і ще близько 150 тонн [[баласт]]у було набрано в цистерни лівого борту для вирівнювання крену. Аварійні партії взялися за ремонт ушкоджень. О 19:00 надійшов наказ Жансуля евакуювати екіпаж&nbsp;— на борту залишилися лише близько 360 осіб, залучених до ремонтних робіт. О 19:30 Жансуль сповістив Сомервіля про евакуацію, але у відповідь отримав лише наказ Ле Люка припинити переговори з ворогом. Поранені були розміщені в госпіталі в Сан-Андре. 800 чоловік з «Дюнкерка» зійшли на берег і були відправлені з Орана в Тулон на лайнерах «Шампольйон» і «Маріет Паша»{{Книга:Jordan French Battleships|84|2}}.

=== Події 6 липня ===
Вночі 4 липня «Арк Роял» приготував літаки для атаки «Дюнкерка», який приткнувся до берега біля форту Мерс-ель-Кебір. До вильоту було підготовлено 12 «Свордфішів» із шістьма 114-кг бомбами на кожному та 9 «Скьюа», які несли по одній 227-кг бомбі<ref group="ком.">«Скьюа» був багатоцільовим літаком, здатним за необхідності виконувати функції як [[винищувач]]а, так і [[Пікіруючий бомбардувальник|пікіруючого бомбардувальника]]</ref>. До 5-ї години ранку британське з'єднання перебувало в тумані, що затримало виліт літаків. Атаку вдень визнали надто ризикованою, тому її скасували. З'єднання «H» попрямувало в Гібралтар, куди й прибуло увечері 4 липня<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>.

Французьке командування визнало небезпечними гавані Мерс-ель-Кебіра й Орана, й основну частину французьких кораблів відправили на інші бази. 4 липня гідроавіаносець «Командан Тест» пішов з Мерс-ель-Кебіру в [[Бізерта|Бізерту]]. У Тулон було переведено легкі крейсери та лідери з Алжира. З Орана до Алжира було переведено сім міноносців: «Борделі», «Тромб», «Трамонтан», «Торнадо», «Тифон», «Брестуа» й «Булоне». У Бізерту слідом за «Командан Тестом» було відіслано колоніальні сторожові кораблі «Шамуа», «Батайоз», «Емпетюоз» та «Ріго де Жануйі»{{sfn|Гаррос|1997|с = 31}}. Британські підводні човни вночі 3 липня отримали наказ топити виявлені французькі кораблі. «Командан Тест» було виявлено підводним човном «Протеус», проте він не зміг вийти в атаку. Сторожовику «Ріго де Жануйі» пощастило менше&nbsp;— на переході в Бізерту його торпедував підводний човен «Пандора», який перебував поблизу Алжира, після чого «Ріго де Жануйі» затонув{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 125—126}}.

4 липня пожежі на «Дюнкерку» загасили, почали роботи з відновлення електропостачання, закладення пробоїн та відкачування води. Незважаючи на великі людські втрати, пошкодження обладнання виявилися не надто великими. Тому Жансуль вважав, що протягом декількох днів можна полагодити котел і парові колектори, після чого перейти в Тулон для капітального ремонту. Він сповістив про це командування у Франції та адмірала Естеве в Бізерті. Останній примудрився видати [[комюніке]] для алжирської преси, в якому повідомлялося, що пошкодження «Дюнкерка» невеликі й через кілька днів він своїм ходом прийде до Тулону{{Книга:Jordan French Battleships|84|2}}.

Британська авіарозвідка не змогла до того часу з'ясувати ступінь пошкоджень «Дюнкерка». Після отримання інформації з комюніке Естеве адмірал Сомервіль отримав наказ [[Вінстон Черчилль|Черчиля]] та Адміралтейства вийти в море й «завершити роботу»{{Книга:Jordan French Battleships|84|2}}. 5 липня о 19:00 з'єднання «Н» вийшло з Гібралтару у складі «Гуда», «Веліанта», «Арк Рояла», «Аретьюзи», «Ентерпрайзу» і 10-ти есмінців<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Найповільніший з лінкорів&nbsp;— «Резолюшн»&nbsp;— було залишено на базі{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|47|2}}. «Дюнкерк» стояв поблизу селища Сан-Андре, тому Сомервіль вирішив, що артилерійський обстріл французького лінкора може спричинити жертви серед мирного населення. За погодженням з Адміралтейством було вирішено атакувати «Дюнкерк» торпедоносцями з «Арк Рояла»{{Книга:Jordan French Battleships|84|2}}.

Британські літаки йшли в атаку трьома хвилями. О 4:20, коли «Арк Роял» перебував приблизно за 100 миль від Орана, у точці з координатами {{coord|36|19|N|02|23|W|display=inline}}, з його палуби злетіла шістка «Свордфішів» 820-й ескадрильї. Літаки несли торпеди Mark XII із неконтактними детонаторами «Дюплекс». Торпеди були виставлені на швидкість ходу 27 вузлів і глибину 3,6 метра. О 4:45 злетіла трійка «Свордфішів» 810-ї ескадрильї, яку прикривали шість «Скьюа» з 800-ї ескадрильї. О 5:20 у повітря піднялися 3 «Свордфіші» 810-ї ескадрильї й 6 «Скьюа» з 803-ї ескадрильї<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>.

Французький корабель перебував у жалюгідному стані. Усі 130-мм гармати «Дюнкерка» вийшли з ладу, а електроживлення їх директорів не було відновлено. Обслуга зенітних автоматів і кулеметів була евакуйована. Команда мала наказ Жансуля й командувача «Дюнкерка» Сегуіна залишити корабель у разі повітряної атаки. Повітряна розвідка не велася. Винищувального прикриття не було. Навколо «Дюнкерка» не було встановлено протиторпедні сітки. Біля правого борту лінкора стояв [[Сторожовий корабель|сторожовик]] «Тер Ньов», на який здійснювалася евакуація тіл загиблих. На борту сторожовика були [[глибинна бомба|глибинні бомби]], більша частина&nbsp;— зі знятими запобіжниками, небезпекою від яких знехтували{{Книга:Jordan French Battleships|84|2}}.

Перша хвиля торпедоносців кружляла за 15 миль від берега на висоті 2100 метрів задля того, щоб атакувати зі сходом сонця, який очікувався о 4:53. О 5:28<ref group="ком.">За даними Джордана та Дюма, о 5:15.</ref>, коли перші сонячні промені з-за гір висвітили гавань Мерс-ель-Кебіру, торпедоносці вийшли в атаку<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Раптовість вдалася&nbsp;— під час атаки більша частина екіпажу «Дюнкерка» дрімала на палубах. Однак, попри відсутність опору, вразити нерухому мішень на малій глибині виявилося непростим завданням. Жодна з торпед, скинутих літаками першої хвилі, не влучила в «Дюнкерк». Одна з торпед вразила «Тер Ньов», але не вибухнула. Сторожовик почав тонути{{Книга:Jordan French Battleships|85|2}}. О 5:47 в атаку вийшла друга хвиля торпедоносців{{Книга:Dulin Allied Battleships WW2|49|2}}. Її зустрів зенітний вогонь і вона також не спромоглася влучити в лінкор. Проте одна з торпед вразила «Тер Ньов», розірвавши його навпіл. Сторожовик швидко затонув{{Книга:Jordan French Battleships|85|2}}. Літаки третьої хвилі пролетіли повз мис Фалькон о 5:50. Їх зустріли французькі винищувачі, яких одразу зв'язали боєм «Скьюа» ескорту. У сутичці один зі «Скьюа» 803-ї ескадрильї було пошкоджено й згодом він сів на воду, не дотягнувши до авіаносця. Його екіпаж було врятовано есмінцем «Відет»<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Торпедоносці третьої хвилі також не спромоглися влучити безпосередньо в «Дюнкерк». Одна з торпед потопила [[буксир]] «Естрелья», який маневрував за 70 метрів від лінкора. Ще одна торпеда, імовірно, пройшла під [[Кіль (кораблебудування)|кілем]] лінкора й влучила в уламки сторожовика «Тер Ньов». Вибух торпеди викликав детонацію не менше 14 глибинних бомб (із 44, які були на сторожовику). Вибух 1400&nbsp;кг вибухівки глибинних бомб був жахливим. Стовп каламутної води піднявся на висоту близько 100 метрів{{Книга:Jordan French Battleships|85|2}}.

[[Епіцентр]] вибуху лежав на початку відсіку G, поблизу перегородки між відсіками G та F&nbsp;— в районі переднього краю барбету башти №&nbsp;2 головного калібру. За наказом Сегуіна під час першої атаки торпедоносців було затоплено погреби 330-мм гармат, таким чином можливість їх детонації було виключено. Однак внаслідок підводного вибуху в борту утворилася пробоїна 18×12 метрів. [[Протиторпедна перегородка|Протиторпедна]] 40-50-мм перегородка вигнулася на 40 метровій довжині, і в багатьох місцях відкрилася теча. Було затоплено машинні відділення, пост керування вогнем і командний пункт боротьби за [[живучість корабля]]. Плити головного поясу прогнулися всередину, випнули броньову палубу. Від вибуху також зійшли зі своїх напрямних директори керування вогнем<ref group="ком.">. На лінкорах типу «Дюнкерк» директори (пости керування артилерійським вогнем) наведення 130-мм і 330-мм гармат були зібрані під обертові конструкції на верхівках баштоподібних надбудов.</ref>. У корпус набралося близько 20&nbsp;000 т води, і лінкор осів на ґрунт. Крен 5° потім вирівняли [[Непотоплюваність|контрзатопленням]]<ref group="ком.">Для вирівнювання крену було заповнено водою відсіки, протилежні до затоплених.</ref>{{Книга:Jordan French Battleships|86|2}}.

Наслідки вибуху глибинних бомб «Тер Ньова» виявилися серйознішими від тих, на які могли розраховувати англійці. Вибух 1400&nbsp;кг вибухівки був [[Тротиловий еквівалент|еквівалентний]] влучанню 8 британських торпед. «Дюнкерк» вийшов з ладу щонайменше на кілька місяців{{Книга:Jordan French Battleships|86|2}}. В умовах обмежених виробничих потужностей Орана його тимчасовий ремонт було завершено лише в липні 1941 року, а до Тулона він перейшов аж у лютому 1942 року{{Книга:Jordan French Battleships|88|2}}.

== Підсумки ==
Сукупні британські втрати виявилися мінімальними й становили 6 літаків. 3 липня, окрім 2 «Свордфішів», втрачених при атаці «Страбсурга», і 1 «[[Blackburn Skua|Скьюа»]] збитого французькими винищувачами{{sfn|Патянин. «Арк Ройал»|2001|с = 18}}, було втрачено ще 2 літаки. Один зі «Свордфішів» 810-ї ескадрильї, який спочатку коригував вогонь «Гуда», а потім вів спостереження за «Страсбургом», здійснив посадку на воду через брак палива. Його екіпаж підібрав есмінець «Реслер». Ще один «Скьюа» приводнився неподалік від «Арк Рояла». 6 липня один зі «Скьюа», пошкоджених у бою з французькими винищувачами, не дотягнув до авіаносця та сів на воду. Його екіпаж врятував британський есмінець<ref name="ЖБД_Арк_Роял"/>. Загальні людські втрати&nbsp;— 2 члени екіпажу «Скьюа», збитого 3 липня<ref name="Ассоціація_Гуда"/>.

Офіційні втрати французів в операціях 3 й 6 липня склали 1297 чоловік. Розподіл цих втрат за кораблями різниться залежно від джерела. Найбільших втрат зазнали екіпажі «Дюнкерка» й «Бретані». За даними Джордана й Дюма, в операціях 3 й 6 липня загинуло 210 членів екіпажу «Дюнкерка»&nbsp;— 9 офіцерів, 32 старшини і 169 матросів{{Книга:Jordan French Battleships|86|2}}. За даними Олександрова, разом з «Бретанню» на дно пішли її командир&nbsp;— капітан 1-го рангу Ле Піван, 37 офіцерів, 155 старшин та 784 матросів. 1942 року на дамбі навпроти місця загибелі «Бретані» адміралом Дарланом була встановлена меморіальна дошка. Корпус корабля було піднято й 1952 року розібрано на метал{{sfn|Александров|2009|с = 51}}.

Адмірал Жансуль та командир «Дюнкерка» Сегуін припустились низки грубих помилок. Їх міжусобиця завадила 3 липня своєчасно відчалити, а відсутність протиторпедних сіток, нездатність організувати [[Протиповітряна оборона|ППО]] лінкора та наявність поблизу корабля сторожовиків зі зведеним глибинними бомбами призвели до виходу «Дюнкерка» з ладу на тривалий термін. У британському флоті це б поставило хрест на їх подальшій кар'єрі. Однак ситуація у французькому флоті в липні 1940 була така, що завдяки лояльності цих офіцерів до командування помилки мало позначилися на їхній долі. Після прибуття Жансуля до Тулона його відчитав Дарлан. Атлантична ескадра флоту була реорганізована й перестала існувати. Жансуль позбувся своєї посади, але отримав п'яту зірку й став повним адміралом{{Книга:Jordan French Battleships|86|2}}. Сегуіна призначили командиром «Страсбурга» і він залишався ним до листопада 1941 року{{Книга:Jordan French Battleships|87|2}}.
<!--
взято в фр-вікі. але нема посилання на джерела, та відрізняється від цифри втрат за іншими джерелами. Сховано, до поки не буде підтвердження.
{{| align="center" class="wikitable"
|+ '''Втрати французького флоту під час нападу на Мер-єль-Кебір 3 та 6 липня 1940'''
!
! Офіцерів!! Молодших чинів !! Моряків !! Усього
|-
! Лінкор «Бретань»
| align="center" | 36
| align="center" | 151
| align="center" | 810
| align="center" | 997
|-
! Лінкор [[Dunkerque (1935)|«Дюнкерк»]]
| align="center" | 9
| align="center" | 37
| align="center" | 179
| align="center" | 225
|-
! Лінкор «Прованс»
| align="center" | 1
| align="center" | 3
| align="center" | 4
| align="center" | 8
|-
! Лінкор «Страсбург»
|
| align="center" | 2
| align="center" | 3
| align="center" | 5
|-
! Лідер «Могадор»
|
| align="center" | 3
| align="center" | 37
| align="center" | 40
|-
! ''Terre Neuve''
| align="center" | 1
| align="center" | 2
| align="center" | 6
| align="center" | 9
|-
|-
! ''Armen''
|
| align="center" | 2
| align="center" | 3
| align="center" | 5
|-
! ''Esterel''
| align="center" | 1
| align="center" | 5
|
| align="center" | 6
|-
!'''ЗАГАЛОМ'''
| align="center" | 48
| align="center" | 199
| align="center" | 1&nbsp;050
| align="center" | 1&nbsp;297
|}</center>-->

== Пам'ять ==
Кілька сотень загиблих моряків були поховані на військовій частині [[цвинтар]]я над гаванню Мерс-ель-Кебіру. 1954 року, коли було піднято рештки моряків з «Бретані», їх поховали на кладовищі в склепі. На стінах склепу були викарбувані імена всіх загиблих, а нагорі було встановлено [[флагшток]] з прапором [[Бретань|Бретані]]&nbsp;— провінції, на честь якої було названо лінкор. Після здобуття [[Алжир]]ом незалежності члени сімей загиблих висловлювали стурбованість збереженням могил та пам'ятників. 1983 року була створена «Асоціація колишніх моряків і сімей жертв Мерс-ель-Кебіра». Своєю метою вона поставила охорону пам'яток і повернення решток моряків на батьківщину. До початку 1990-х кладовище перебувало під опікою алжирської армії, а родичі загиблих могли його безперешкодно відвідувати. У річницю битви на кладовищі влаштовувалися урочисті церемонії. Проте потім, через заворушення в Алжирі, доступ до кладовища було обмежено. Його припинили охороняти. У травні 2005 у французьких ЗМІ з'явилася інформація, що кладовище зазнало нападу вандалів<ref name="асоціація">{{cite web|url=http://www.ledrame-merselkebir.fr/index.php?option=com_content&view=article&id=63&Itemid=29|title=Cimetière|trans_title=Історія «Асоціації колишніх моряків і сімей жертв Мерс-ель-Кебіра» з її сайту|language=fr|accessdate=2014-12-16|archiveurl=https://web.archive.org/web/20131006102544/http://ledrame-merselkebir.fr/index.php?option=com_content&view=article&id=63&Itemid=29|archivedate=2013-10-06|deadurl=yes}}</ref>.

Організована французьким товариством ветеранів комісія відвідала Мерс-ель-Кебір і виявила, що частина могильних хрестів була розбита, склеп розкритий, а мідні таблички з іменами загиблих украдено. На сьогодні «Асоціація колишніх моряків і сімей жертв Мерс-ель-Кебіра» продовжує переговори з урядами Франції та Алжиру про ексгумацію та перепоховання решток на французькій території<ref name="асоціація"/>.

== Наслідки ==
Попри те, що 1 лінкор було потоплено, а 2&nbsp;— пошкоджено, 3 липня британський флот виконав завдання лише частково. Основною метою операції була нейтралізація новітніх лінкорів. «Страсбург» неушкодженим прорвався в Тулон, а пошкодження «Дюнкерка» могли бути усунуті за кілька днів. Тільки повторна атака 6 липня надовго вивела «Дюнкерк» з ладу. Дипломатичні відносини офіційно були негайно розірвано. Як і обіцяв Жансуль, французький флот, який до цього був проанглійським, став вважати британський флот своїм супротивником{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 125—126}}.

О 20:00 3 липня адмірал Дарлан наказав флоту атакувати будь-які зустрічні британські кораблі, де б ті не перебували,&nbsp;— рішення, яке, без сумнівів, було на користь Німеччині. Французькі кораблі зі слабо захищених портів Північної Африки&nbsp;— Мерс-ель-Кебіра, Орана та Алжира&nbsp;— переводилися в порт Тулона, розташованого поблизу німецької окупаційної зони. Розрив між Францією та Британією призвів до перегляду умов перемир'я. Вже 4 липня положення, які стосувались умов роззброєння флоту, були скасовані{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 126}}. Генерал де [[Шарль де Голль|Голль]], командувач збройними силами [[Вільна Франція|Вільної Франції]], що продовжували битву з Німеччиною, у своїх [[Мемуари|мемуарах]] писав, що агресія в Мерс-ель-Кебірі сильно вдарила по його планах. Приплив добровольців, які бажали продовжити боротьбу, різко скоротився{{sfn|Гаррос|1997|с = 32}}.

Однак французький уряд розсудив, що на додаток до окупації Німеччиною проблеми з Британією не потрібні. 5 липня Дарлан видав новий наказ, згідно з яким слід було атакувати лише ті британські судна, що наблизилися до французького узбережжя на 20 миль{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 126}}. У французькому суспільстві події в Мерс-ель-Кебірі було сприйнято неоднозначно. Африканські порти перебували надто далеко від європейської території Франції. Більшість французів більше турбувала окупація Німеччиною частини території Франції, і саме Німеччина розглядалася населенням й армією як головний противник. Багато хто просто не міг повірити, що англійці відкрили вогонь першими. Все це призвело до певної ізоляції флоту від армії та населення{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 131}}.

Британський флот нелегко сприйняв накази свого уряду. Відомо про негативне ставлення до них адмірала [[Ендрю Браун Каннінгем|Е.Каннінгема]], який мирно врегулював питання роззброєння французької ескадри в [[Александрія|Александрії]]<ref group="ком.">У британській базі в Александрії перебувала французька ескадра, що складалася з лінкора [[Лорен (лінкор)|«Лорен»]], трьох крейсерів і есмінців. У результаті переговорів командувача французької ескадри й Каннінгема французькі кораблі було роззброєно й вони з французькими командами залишилися в Александрії, під британським контролем.</ref>. На спеціально присвяченому засіданні [[Палата лордів Великої Британії|Палати лордів]] 1954 року було озвучено й погляди адміралів Норта та Сомервіля. Проте в липні 1940 року всі їх протести було відхилено, а наказ Військового кабінету про атаку був визнаний таким, що не підлягає скасуванню{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 114}}.

Британський флот стріляв по кораблях своїх союзників і раніше. 1807 року англійці, які перебували в союзі з Данією, зажадали, щоб данський флот перейшов для інтернування в англійські порти. Після отримання відмови данська ескадра була [[Бомбардування Копенгагена|розстріляна британським флотом на рейді Копенгагена]]{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 126}}. З погляду британського уряду, превентивні заходи з нейтралізації французького флоту були виправданими. Велика Британія убезпечила себе, зберігши вигідне їй співвідношення сил на Середземному морі й навколо Британських островів. За спогадами [[Черчиль|Черчиля]], Велика Британія тим самим показала всьому світу, в першу чергу США, готовність продовжити боротьбу. Рішучість уряду стала й додатковим стимулом для народу в битві за Британію{{sfn|Черчиль, Т2|1991|с = 404—405}}. Тому й було віддано цей наказ, який Черчиль назвав «жахливим, але необхідним»{{sfn|Черчиль, Т2|1991|с = 403}}. Британські адмірали вважали, що, якби був додатковий час, в Мерс-ель-Кебірі можливо було знайти мирне рішення, як в Александрії. Однак тиск британського уряду та відповідні заходи французького флоту цього часу не дали, що й призвело до трагедії{{sfn|Роскіл. Прапор Святого Георгія|2000|с = 113}}.

12 липня французький уряд заявив, що переходить тільки до оборонних дій і буде відповідати на агресію без допомоги колишніх ворогів, маючи на увазі Німеччину та Італію{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 127}}. Британський уряд також вважав інцидент вичерпаним і в свою чергу віддав наказ не вступати в бій з французькими кораблями, якщо тільки вони не йдуть у зону, окуповану німцями{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 131}}.

27 листопада 1942 при спробі захоплення німцями флоту в [[Тулон]]і французькі моряки [[Затоплення французького флоту в Тулоні|затопили свої кораблі]]. Серед затоплених кораблів були й лінкори «Страсбург», «Дюнкерк» та «Прованс», які пережили трагедію Мерс-ель-Кебіру. Французький флот, що зберіг лояльність до свого уряду й не перейшов на бік американсько-британських військ, які захопили французьку Африку, виконав обіцянку, надану 18 червня 1940 Дарланом&nbsp;— французькі кораблі не дісталися країнам Осі{{sfn|Офан, Мордаль|1997|с = 253—254}}.

== Коментарі ==
{{reflist|group=ком.}}

== Посилання на джерела ==
{{reflist|2}}

== Джерела ==
;російською
* {{книга
|автор       = Александров Ю. И. 
|частина     = 
|заголовок   = Линейные корабли типа «Бретань» (1912—1953)
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = СПб.
|видавництво = ИСТФЛОТ
|рік         = 2009
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 96
|серія       = «Боевые корабли мира»
|isbn        = 978-5-98830-034-2
|ref         = Александров
}}
* {{книга
|автор       = Гаррос Л. 
|частина     = 
|заголовок   = Военно-морской флот Франции во Второй мировой войне. Часть 1
|оригінал    = 
|посилання   = http://navycollection.narod.ru/library/Garros/contents.htm
|видання     = 
|відповідальний = Перевод И. П. Шмелева. Составление и оформление. Е. А. Грановский, М. Э. Морозов
|місце       = СПб.
|видавництво = ЧеРо
|рік         = 1997
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|серія       = Ретроспектива войны на море. Выпуск №15
|isbn        = 
|ref         = Гаррос
}}
* {{Стаття
 | прізвище            = Грановский Е.
 | ім'я                = 
 | посилання_на_автора = 
 | співавтори          = 
 | рік                 = 2003
 | місяць              = 3 — 6
 | назва               = Тень Трафальгара. Операція ВМФ Великої Британії проти кораблів французького флоту в Мерс-ель-Кебірі
 | журнал              = Флотомастер
 | том                 = 
 | місце               = 
 | видавництво         = 
 | випуск              = 
 | сторінки            = 
 | doi                 = 
 | id                  = 
 | url                 = http://www.warfleet.ru/2008-10-25-20-35-46.html
 | формат              = 
 | дата_отримання      = 
 | цитати              = 
 }}
* {{книга
|автор       = Дашьян А. В. 
|частина     = 
|заголовок   = «Корабли Второй мировой войны. ВМС Великобритании». Часть 1
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Моделист-конструктор
|рік         = 2003
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|серія       = «Морская коллекция» №3
|isbn        = 
|ref         = ВМС Великобритании, Ч.1 
}}
* {{книга
|автор       = Дашьян А. В. 
|частина     = 
|заголовок   = «Корабли Второй мировой войны. ВМС Великобритании». Часть 2
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Моделист-конструктор
|рік         = 2003
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|серія       = «Морская коллекция» №4
|isbn        = 
|ref         = ВМС Великобритании, Ч.2 
}}
* {{книга
|автор       = Иванов В. В. 
|частина     = 
|заголовок   = Корабли Второй мировой войны. ВМС Франции
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Моделист-конструктор
|рік         = 2004
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|серія       = «Морская коллекция» №11
|isbn        = 
|ref         = ВМС Франции 
}}
* {{книга
|автор       = Кофман, Владимир. 
|частина     = 
|заголовок   = Гибель владыки морей. Линейный крейсер «Худ»
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|відповідальний = 
|місце       = М.
|видавництво = Коллекция, Яуза, ЭКСМО
|рік         = 2009
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 128
|серія       = 
|isbn        = 978-5-699-36380-3
|ref         = Кофман. «Худ»
}}
* {{Книга:Мужеников:Линейные крейсера Англии Ч1}}
* {{Книга:Мужеников:Линейные крейсера Англии Ч4}}
* {{книга
|автор       = Офан П., Мордаль Ж. 
|частина     = 
|заголовок   = Французский флот во второй мировой войне
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|відповідальний = 
|місце       = СПб.
|видавництво = Зеркало
|рік         = 1997
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|серія       = Морские битвы крупным планом. Выпуск №11
|isbn        = 
|ref         = Офан, Мордаль
}}
* {{книга
|автор       = Патянин С. В. 
|частина     = 
|заголовок   = Авианосец «Арк Ройал»
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = Приложение к журналу «Моделист-конструктор»
|відповідальний = 
|місце       = М.
|видавництво = 
|рік         = 
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|серія       = «Морская коллекция» № 4(40)/2001
|isbn        = 
|ref         = Патянин. «Арк Ройал»
}}
* {{книга
|автор       = Роскилл С. У. 
|частина     = 
|заголовок   = Флаг Святого Георгия: Английский флот во Второй мировой войне
|оригінал    = Roskill S.W. The War At Sea, 1939-1945. — London: HMSO, 1954-1961
|посилання   = http://militera.lib.ru/h/roskill/index.html
|видання     = 
|відповідальний = Пер. с англ. А. Больных
|місце       = М.
|видавництво = АСТ
|рік         = 2000
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 560
|серія       = Военно-историческая библиотека
|isbn        = 5-237-05177-4
|ref         = Роскіл. Прапор Святого Георгія
}}
* {{книга
|автор       = Сулига С. 
|частина     = 
|заголовок   = «Дюнкерк» и «Страсбург»
|оригінал    = 
|посилання   = 
|видання     = 
|місце       = М.
|видавництво = Цитадель
|рік         = 1995
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 32
|серія       = 
|isbn        = 
|ref         = Суліга
}}
* {{книга
|автор       = Черчиль У. 
|частина     = Том II. Их самый славный час
|заголовок   = Вторая мировая война
|оригінал    = Churchill W. S. The Second World War. — London-Toronto, Cassell and Co Ltd., 1950. — Vol. 2. Their Finest Hour;
|посилання   = http://militera.lib.ru/memo/english/churchill/2_11.html
|видання     = 
|відповідальний = сокр. пер. с англ. С предисловием доктора философских и доктора исторических наук, профессора Д. А. Волкогонова и под редакцией кандидата исторических наук А. С. Орлова
|місце       = М.
|видавництво = Воениздат
|рік         = 1991
|том         = 
|сторінки    = 
|сторінок    = 
|серія       = 
|isbn        = 5-203-00705-5
|ref         = Черчиль, Т2
}}
;англійською
* {{Книга:Conway ATWFS 1922-1946}}
* {{Книга:Dulin Allied Battleships WW2}}
* {{Книга:Jordan French Battleships}}

== Посилання ==
* {{cite web|url=http://fleet.sebastopol.ua/morskaderzhava/index.php?article_to_view=184|title=Морський календар|work=Видання редакції газети «Флот України»|accessdate=2011-10-25|archiveurl=https://www.webcitation.org/6I9i244Xl?url=http://fleet.sebastopol.ua/morskaya_derjava/?article_to_view=184|archivedate=2013-07-16|deadurl=yes}}
* {{cite web|url=http://www.hmshood.org.uk/reference/official/adm234/adm234-317.htm|title=AIR 234/317: Operations against the French Fleet at Mers-el-Kebir, 03 - 06 July 1940|work=HMS Hood association|language=en|accessdate=2011-10-27|archiveurl=https://www.webcitation.org/6I9gzUHP5?url=http://www.hmshood.org.uk/reference/official/adm234/adm234-317.htm|archivedate=2013-07-16|deadurl=no}}

{{Портали|Друга світова війна|Франція|Велика Британія|Алжир|Війна|Морська справа}}
{{Вибрана стаття|з військової справи}}

{{DEFAULTSORT:Мерс-ель-Кебір}}
[[Категорія:Конфлікти в 1940]]
[[Категорія:Середземноморський театр воєнних дій Другої світової війни]]
[[Категорія:Морські битви Великої Британії у Другій світовій війні‎]]
[[Категорія:Морські битви Франції у Другій світовій війні‎]]
[[Категорія:Липень 1940]]
[[Категорія:1940 у Франції]]
[[Категорія:Події 3 липня]]
[[Категорія:Події 6 липня]]